Нині не можна уявити українську ономастику без Кирила Кузьмича Цілуйка, як і Кирила Кузьмича без української ономастики.
Він створив її зусиллями свого непересічного організаторського таланту. Відкрию науковій громадськості маленьку таємницю про те, що наш патрон і я, раб божий в ономастиці, з’явилися на світ у різний час, але в одному краї, що був центром повстання селян Півдня України в 20-х роках ХХ ст.
...
Кількісно прізвища — величезний масив лексики української мови, який глобально ще належним чином не осмислений з лексикологічної, семасіологічної та ономасіологічної, етимологічної, когнітологічної, діалектологічної позицій з тієї причини, що мо во знавство ще не зафіксувало всіх прізвищ з усієї території України. Невідомо, скільки прізвищ нині функціонує в українській мові. Існує погляд, що процес творення прізвищ давним-давно припинився. А він, на думку деяких мовознавців, триває ще й дуже активно (я сказав би — агресивно), ламаючи наші уявлення про граматичну норму. Очевидно, найближ-
чим часом ситуація не зміниться. Тому сучасні антропонімісти в цих умовах зосередили свою увагу на регіональному принципі дослідження, що якоюсь мірою зараджує справі. Але, на жаль, реалізується він не за єдиною методикою і не завжди високоякісно. По-перше, регіони не мають чітких кордонів, що спричиняє або накладання маргінальних територій, або утворення лакун між ними, а це призводить або до дублювання, або ж до втрат фактичного матеріалу, що породжує
необ’єктивність і невмотивова ність висновків та узагальнень. Подруге, регіональні дослідження часто обмежені вибірковим матеріалом, що також позначається на достовірності узагальнень. По-третє, автори регіональних студій нерідко користуються писемними джерелами (подвірні господарські книги, списки виборців, списки учнів тощо), які фіксують прізвища в часі, але вони мертві, бо не мають наголосів.
У цій ситуації, на наше переконання, проблему можна поступово розв’язувати за принципом повного запису прізвищ усіх жителів кожного села (прізвища міст — окреме питання). Це 1-й принцип. Із ним тісно пов’язаний 2-й принцип — територіальний. Записувати прізвища потрібно в межах сільради, району, області з подальшою їх обов’язковою публікацією, тобто за адміністративно-територіаль ним поділом. На моє глибоке переконання, першою публікацією дисертан-
та на прізвищеву тему має бути список чи словник дібраного фактичного матеріалу. Нині за 60—80 років існування сільрад, районів, областей уся діяльність людей (господарсько-економічна, політична, правова, освітня, куль турна, організаційна та ін.) розгорталася в межах сільради, району та області. Усі інші чинники відійшли на задній план, а може й зникли. І частина традицій, психологія, поведінка та переміщення людей структурувалися в межах адміністративно-територіального регіону: внутрішня міграція люду спрямовувалася до районних і обласних центрів. Тому адміністративно-територіальний устрій сам по собі сприяє певній фіксації прізвищ району чи області. А під час дослідження можна і треба брати до уваги й історичні, і географічні, і етнічні, і діалектні межі їх (прізвищ) поширення. Тому від кожної дисертації на прізвищеву тему треба вимага-
ти певних списків прізвищ досліджуваних сіл.
3-й принцип — обов’язкова фіксація поширення кожного прізвища. Стосовно прізвищ слід говорити про територіальну і ситуативну поширеність. Територіальну поширеність визначаємо шляхом фіксації наявності чи відсутності певного прізвища в кожному населеному пункті, наприклад, ні в одному селі Гуляйпільського р-ну, сусіднього з Покровським, немає жодної людини з прізвищем Цілуйко, а в селищі Покровському — дві особи (за неповними даними). Со ціальну
поширеність прізвища визначаємо за кількістю його носіїв у кожному населеному пункті. Наприклад, за спостереженням автора, болгарське прізвище Тельча́ров (від праслов’янськогo *telę) в с. Трояни Бердянського району має 80 носіїв, у с. Андрівка — 7, у с. Луначарському — 0. Соціальна поширеність приховує надзвичайно цінну лінгвальну і
екстралінгвальну інформацію, наприклад: а) серед кіль кохсот болгарських прізвищ найпоширеніші на Бердянщині: Тельча́ров — 80, Чердаклі́єв — 76, Бо́нчев — 60, Па́ленков — 33, Дунда́лов — 28, Узу́пов —
24 і т.д.; б) у с. Осипенко (кол. Спаське) функціонує 1163 прізвища, з них найпоширеніших — 23 (від 193 до 20 носіїв), серед них немає жодного іншомовного прізвища, у т.ч. і російськомовного (Солонський —
193, Головатий — 75, Зубко — 73, Проценко — 47 носіїв); в) рівень русифікації прізвищ у с. Богданівка (Дніпропетровськ. обл.) сягає 57 %, у Тарасівці Томаківського р-ну тієї ж обл. — 49 %, у Новокиївці Томаківського р-ну тієї ж обл. — 39 %. Тому висновки в дисертаціях без вивчення соціальної поширеності прізвищ не можна вважати науково
повними.
4-й принцип — обов’язкова фіксація узуальної і юридичної форми прізвища. Оскільки прізвище має дві основні ознаки — обо в’язкову спадковість і юридичну легітимність, — то й фонографічний склад, фонографічна будова прізвищ регулюються двома нормами — узуальною (граматичною) і юридичною. Первісно в прізвищах вони збігалися майже повністю, бо новонароджених реєстрував у церквах під час хрещення грамотний працівник церкви. Але в період, коли юридична легітимність стала виражатися в таких юридичних документах, як свідоцтво про народження (метрика) та паспорт, то в результаті дії екстралінгвальних у наш час дуже банальних причин — низька українсько- і російськомовна грамотність (точніше ма лограмотність або неграмотність) працівників РАГСів і паспортних столів — у метриках і паспортах, а звідси і в інших юридичних документах, з’явилися масово прізвища з орфографічними помилками.
Особливо це стосується міської місцевості та періоду, коли в паспортах прізвища записували українською та російською мовами. Орфографічні помилки й помилки під час перекладу українських прізвищ на російську мову або з російської на українську, зафіксовані метрикою або паспортом, набули ознак юридичної норми. І виправити їх дуже важко, а часто складаються обставини, що й узагалі не можна. Тому в наш час відмінність у фонографічній будові прізвищ юридичних і узуальних форм значно зросла, і нехтувати нею не можна. Згадаймо прізвище Буруля чи Беруля. А ось сучасні приклади: у Дніпропетровську є лікар за метрикою і паспортом Сквірський (родом із Сквири Київської обл., там це прізвище дуже поширене) — треба Сквирський. З’явився цей покруч тому, що українське місто Сквира і район Сквирський у російськомовному адміністративно-територіальному довіднику (К., 1979) подані росій ською мовою як Сквира,
Сквирский р-н (а не Сквыра, Сквырский), а в українській — з буквою і, а не и: укр. Сквіра, Сквірський р-н, звідси й прізвище Сквірський.
Помилок цього типу багато: Бараннік, Андреєнко, Сідоренко, Алексенко.
5-й принцип — обов’язкова фіксація прийнятого в досліджуваній місцевості наголошення прізвищ. Наголос у прізвищах полі функціональний...
6-й принцип — жіночі відповідники до чоловічих прізвищ прикметникової форми є окремими прізвищевими лексемами, а не словоформами.