Косенко Олександр Дмитрович
березень, 19, 1904 – листопад, 18, 1937
Краєзнавча література про Полтавщину подає дуже мало відомостей щодо Олександра Дмитровича Косенка. В нарисі В.Н.Жук «Великі Будища» полтавського тому «Історії міст і сіл УРСР» лише одним реченням сказано, що в цьому стародавньому селі народився ра- дянський письменник О.Д.Косенко, який у 1920-х рр. друкувався на сторінках полтавських газет і журналів «Робітник», «Більшовик Полтавщини», «Наше село», а також харківських видань, обирався секретарем об’єднання полтавських письменників [1].
Дещо доповнили біографічні відомості стаття літературознавця П.Ротача, а також ма- теріали періодичної преси. Зокрема, в газеті «Більшовик Полтавщини» від 6 лютого 1932 р. вміщено стисле повідомлення такого змісту: «4 лютого цього року в Полтаві утворено ор- гбюро Спілки радянських письменників, до якого увійшли такі товариші: Рогач (МПК), Я.Донський, Ол.Косенко, Кравченко (Теодор Орисіо), С.Кокоть. Гладилін та Ю.Циганенко. Головою оргбюро обрано тов. Косенка, секретарем – тов. Кокотя <...> » [2].
Хто ж він, О.Косенко? Дослідження архівних джерел, спілкування з його товаришами, спогади дружини – Антоніни Степанівни Ярошенко дозволили крок за кроком висвітлити трагічну долю талановитого поета, публіциста, педагога.
Олександр Дмитрович Косенко народився 19 березня 1904 р. у селі Великі Будища Зінь- ківського повіту (зараз Диканського району) в бідняцькій селянській родині, де на всю сім’ю (а була вона чималою) взимку водилися лише одні чоботи, та й ті латані-перелатані. А їхня хата, чи не найгірша в селі, швидше нагадувала землянку.
Революційні події 1917 р. розбурхали міста і села, і чотирнадцятирічний хлопчина з голо- вою поринув у коловерть подій. Відвідував просвітянський гурток, яким керував сільський учитель Костенко. Після вигнання деніківців Олександр Косенко подався в Опішню, щоб поступити в професійно-технічну школу. Навчаючись тут, він потроху підробляв, перепису- ючи папери в різних місцевих установах.Важко зараз стверджувати, чи закінчив Олександр Косенко Опішнянську профтехшколу, чи полишив її. Відомо, що в 1923 р. він навчається в Полтавському педтехнікумі, а потім – в Полтавському інституті народної освіти, який успішно закінчив у 1927 р. Збулась його заповітна мрія стати вчителем. І ось він уже в Біликах, де спочатку працює рядовим учите- лем, а згодом завідуючим школою.
Це був досить активний і помітний період у його житті. Справи в школі йшли добре. Учні не лише вивчали традиційні предмети, а й оволодівали певними професіями. При школі пра- цювали майстерні, де навчали дітей слюсарювати, шити одяг. Та справжньою гордістю школи був трактор. Можна було спостерігати, як на подвір’ї школи і хлопці, і окремі дівчата вчили- ся водити «сталевого коня».
Шкільне життя постійно вирувало. Часто організовувались літературні вечори, на які учитель запрошував письменників. Косенко щиро дружив із Мате Залкою, Олександром Ковінькою, які не раз бували в нього на квартирі. Він їм читав свої вірші, нариси, уважно вислуховував їхні поради.
Ще навчаючись в інституті, Косенко стає членом творчого об’єднання «Плуг». Уже тоді його пісні звучали в сільбудах, виконувались шкільними хоровими колективами. «Навчаю- чись у 7-й Полтавській трудовій школі імені Т.Г.Шевченка, – згадує поет Микола Пойдемен- ко, – наш учитель співів Андрій Павлович Тимчинський навчив нас співати пісню Олексан- дра Косенка «Гей, у нашому селі», музику до якої написав відомий композитор Василь Миколайович Верховинець».
З Біликами пов’язані найважливіші події в житті О.Д.Косенка. Саме тут зіткнулися долі Олександра, і миловидної сільської дівчини Антоніни Ярошенко. 29 серпня 1929 р. їхні чисті, світлі стосунки були зміцнені свідоцтвом про одруження [3].
В 1929 р. О.Д.Косенка призначають інспектором-методистом окружного відділу народ- ної освіти. Одночасно працює викладачем у партшколі. Деякий час він ще живе у Біликах, а потім переїздить до Полтави. В 1932 р. Олександр Дмитрович перебуває на посаді завіду- ючого міським відділом наросвіти. Трудився на цьому місці недовго. Редактор «Більшовика Полтавщини» Яків Донський добився, щоб міськком партії направив Косенка на роботу в ре- дакцію. І ось він уже завідує партвідділом газети. З головою поринув у журналістську і лі- тературну діяльність. Крім щоденних подач матеріалів у номер, О.Д.Косенко наполегливо трудиться над підготовкою і редагуванням літературно-художнього збірника «З риштувань будови», науково-популярного додатку до газети «Більшовик Полтавщини» – альманаху «Наше слово».
Часто О.Д.Косенко виступав на літературних вечорах, організованих в учбових закладах, фабрично-заводських колективах міста. А говорив він запально, логічно, переконливо, вмів щирим словом заворожити будь-яку аудиторію. «Коли Олександр Косенко робив вступне слово на літературних вечорах, – згадував поет Федір Гарін, – нас, молодь, він, фігурально кажучи, брав у полон, завжди ми йому гаряче аплодували. По натурі він був щирим, добрим, відкритим, компанійським. До того ж начитаний, ерудований. Мабуть, через ці його людські якості полтавські письменники й обрали О.Д.Косенка своїм творчим ватажком».
У 1933 р. Олександра Косенка забирають з редакції на роботу в міськком партії, де він спочатку завідує агітмасовим відділом, а потім стає інструктором по селу. Його обирають членом бюро міськкому партії. Партійна робота вимагала чимало сил, енергії і часу. Для книг і творчих поривань залишались ночі. Саме в нічні години народжувались палкі вірші. Скіль- ки їх загинуло, і скільки збереглося у коловерті трагічних подій – залишається невідомим.
1934 р. для О.Д.Косенка став початком фатальних подій, що шалено розкручувались при допомозі різних анонімок, заяв «доброзичливців», заздрісників. А тут ще почалися арешти діячів культури, яких звинувачували в українському буржуазному націоналізмі, правотроцькізмі, інших мислимих і немислимих гріхах.Гірка доля не обминула й Олександра Дмитровича. Районна комісія по чистці партії виключає його з членів ВКП(б) за «націоналістичні погляди, втрату класової пильності і не- щирість» [4]. Звісно, з роботи в міськкомі його увільнили. Косенко працює деякий час у про- фкомі трикотажної фабрики, продовжуючи відстоювати своє чесне ім’я. Але «ідейні борці» продовжували чорну справу, раз у раз підкидаючи нові компромати. Косенко розуміє, що за- шморг навколо нього затягується все тугіше і тугіше.
Особливо нависла загроза після загадкового вбивства С.М.Кірова, коли по країні поча- лися повальні арешти. І Косенко приймає рішення полишити Полтаву, щоб не поставити під удар дружину і доньку. Сподівався скоро повернутися, бо думав, що безпідставні репресії – це справа рук нечесних людей, і партія врешті-решт покладе їм край. Та про це не сказав нікому ні слова, навіть дружині. Тому Антоніна Степанівна не знала нічого певного про подальшу долю Олександра Дмитровича.
А склалася вона трагічно. Після закінчення короткотермінових курсів О.Д.Косенко пра- цює черговим на залізниці у Харкові. Усвідомлюючи, що не сьогодні-завтра його заарешту- ють, полишає і Харків. Влаштовується на роботу викладачем середньої школи для дорослих на станції Красний Лиман Донецької області.
Але перехитрити НКВС невдалося. 30 жовтня 1937р. О.Д.Косенка заарештовують. На допитах, застосовуючи незаконні методи ведення слідства, домагаються зізнання в тому, що він – активний учасник української антирадянської націоналістичної групи, яка ставила за мету створення диверсійних одиниць на залізничному транспорті, підготовку терористич- них актів, проти керівників партії і радянського уряду і навіть збройного повстання під час війни [5].
Трійка НКВС по Донецькій області 15 листопада 1937 р. відповідно до статей 54-8, 54-9, 54-11 Кримінального кодексу УРСР засудила Косенка Олександра Дмитровича до вищої міри покарання – розстрілу; 18 листопада вирок був виконаний. Косенку тоді виповнилося 33 роки [6].
Думається, варто в справі О.Д.Косенка відмітити одну суттєву деталь. Заповнюючи анке- ту заарештованого, у графі «сімейний стан», він написав, що сім’ї в нього немає, оскільки до- бре знав, що сталінські сатрапи не пошкодують ні доньку, ні дружину.
А Антоніна Степанівна Ярошенко все чекала і чекала чоловіка. Сумувала за батьком і донька. Куди тільки вони не звертались, щоб довідатись про долю Олександра Дмитровича, але безрезультатно. І тільки на початку 1964 р. одержали повідомлення про те, що 19 грудня 1963 р. президія Донецького обласного суду відмінила постанову «трійки» і реабілітувала О.Д.Косенка за відсутністю складу злочину [7].
1. Жук В.Н. Великі Будища. – Історія міст і сіл Української РСР. Полтавська область. – К., 1968. – С. 314.
2. Більшовик Полтавщини. – 1932. – 6 лютого.
3. ДАПО. – Ф 15. – Оп. 37. – Спр. 219. – Арк. 38.
4. Там само. – Арк. 41.
5. Там само. – Арк. 32.
6. Там само. – Арк. 27, 28.
7. Там само. – Арк. 33.
Іван Наливайко
Реабілітовані історією Полтавська область Книга п`ята