23 листопада 1990 року газета "Известия” опублікувала інтерв’ю з директором видавництву АПН O. В. Пушковим "Маршал Жуков. Невідомі сторінки спогадів”, в яких говорячи про те, що незабаром- вийдуть славнозвісні спогади Маршала без купюр, зокрема, про його ставлення до репресій. О. В. Пушков відзначає, що Георгій Костянтинович у своїй книзі спогадів дає негативну і однозначну оцінку тим беззаконням, які творилися в 30-тих роках. Цій темі Маршал присвятив цілий окремий розділ, який з якихось міркувань був викинутий без згоди автора. 1 тут же наводиться в газеті уривок з цього розділу “Радянські люди від малого до великого не розуміли, що відбувається, чому такого широкого розповсюдження серед нашого народу набрали арешти. 1 не лише члени партії, але і безпартійні люди нічого не розуміючи, із страхом внутрішнім дивилися на всезростаючу хвилю арештів і, звичайно, ніхто не міг відверто висловити свої сумніви, свою невіру в те, що арештовують справді ворогів народу і що арештовані справді займалися якою-небудь антирадянською діяльністю чи були членами контрреволюційної організації...”
Глибоко помилявся Маршал, чи може дотримувався тактики кремлівських чинів, які навіть за власних дружин і братів не заступалися. Не будемо дискутувати, але в період, коли писалися його спогади у видавництві Міністерства оборони СРСР була видана книга Героя Радянського Союзу генерала армії, першого коменданта Берліна О. В. Горбатова “Роки і війни”, де із жорстокою правдивістю автор розповідає про жахливі роки репресій, про те, як він особисто на мітингу висловив сумнів щодо належності до контрреволюційної організації свого комкора П. П. Гри-гор’єва, про те, як він був арештований сам - і пройшовши всі кола тортур, винним себе не визнав, одержав 15 літ таборів плюс п’ять заслання - і все ж добився перегляду справи, і про те, що через три роки пленум Верховного Суду відмінив вирок і запропонував переглянути його справу.
"Велику роль, - писав О. В. Горбатов, - для прийняття такого рішення відіграв виступ С. М. Будьонного на Пленумі Верховного Суду на мій захист. Він сказц#; що знає мене як чесного командира і комуніста” (О. В. Горбатов "Роки і війни” М., 1955р., стор. 164).
Отже Маршал не то помилявся, не то кривив душею. Не тільки члени партії - і до того ж немало - а навіть безпартійні не лише висловлювали сумніви щодо правильності проведених арештів, а й ставали на захист арештованих, доводячи їх чесність, невинність. Яскравим свідченням чесності і принциповості, високої моральності і аморальності людей в лиху годину є справа № 3846 голови колгоспу "8 Березня” с. Білозір’я (нині Яснозір’я) Черкаського району на Черкащині, М. І. Манила і голови сільвиконкому цього ж села Ф. Д. Чепурного, які були заарештовані 11 лютого 1937 року і звинувачувались за участь у повстанні проти Радянської влади в 1920 р., вбивствах в період повстання, радактиву, участь в контрреволюційній організації с. Білозір’я Жмака і т.д. згідно ст. кримінального кодексу 54-8 і 54-13.
Документи для роздумів.
Із звинувачувального висновку по справі № 3846 по звинуваченню гр. гр. Чепурного Федора Давидовича і Манила Миколи Івановича:
"В процесі слідства встановлено, що в 1920 р. в селі Білозір’ї під виглядом боротьби з бандитизмом, тодішній волвиконком, в який входили Пащенко Г. К., звинувачуваний по цій справі, Чепурний Федір Давидович та інші організували масовий терор над червоними партизанами, селянами-бідняками, що активно боролися за Радянську владу. Протягом 2-3 днів було по-звірячому вбито до 60 чоловік.
Активну участь у повстанні проти Радвлади приймав також Манило Микола Іванович, обвинувачувані Чепурний і Манило при вступі в ВКП(б) приховали свою участь у повстанні проти Радвлади в 1920 році, а будучи на керівних відповідальних посадах в селі Білозір’ї - перший - головою сільської Ради, другий головою колгоспу імені 8-го Березня, систематично займалися антирадянською діяльністю, спрямованою на зрив заходів Радвлади і партії...
Виходячи з цього в порядку 204 ст.У КК нинішня справа № 3846 по звинуваченню Чепурного Федора Давидовича по ст.98 ч. І КК УРСР і Манила Миколу Івановича по ст.98 ч. 1 КК УРСР і по ст. 196 КК УРСР направити Черкаському райпрокурору для віддання винних до суду.
П/оперуповноваженого сержант держбезпеки Хаїт.
“Затверджую”
нач. 0058 і РВ НКВС ст. л-нт держбезпеки Ленчик
4.V. 1937 р. складено в м. Черкаси.”
“Витяг з протоколу № 63 засідання бюро Черкаського РПК від 1І/ІІІ 1937 р.
§13
Слухали:
Про члена партії з 1931 року, партквиток №0706452 Манило Миколу Івановича, народження 1893 р. н., українець, селянин, малописьмениий. В останній час працював головою колгоспу ім. 8 Березня с. Білозір'я. В 1920 р. Манило в селі Білозір’я брав участь в розстрілі селян-бідняків та червоних партизан, брав участь у повстанні проти будьонівських частин, які проходили через село Білозір’я.
В 1922-23 р.р. Манилом був убитий демобілізований червоноармієць Веретельник Денис, якого Манило підозрював у підпалі свого хліва.
Матеріалами слідства встановлено, що в період повстання було убито 49 чоловік селян бідняків та червоних партизан, де активну участь брав Манило.
Манило, будучи головою колгоспу ім. 8 Березня с. Білозір’я, гальмував розгортання стахановського руху, на кожному місці компрометував стахановців.
Будучи головою колгоспу і членом партії. Манило разом із Чепурним підтримував зв’язок з класово- чужим елементом...
Ухвалили:
Манила М. І. за участь в бандитській розправі над червоними партизанами та селянами-бідняками, за скриття від партії жорстокої розправи і боротьби проти Радвлади - з лав партії виключити.
Ухвалили:
Чепурного Федора Давидовича, члена партії з 1931 року, партквиток № 0714205, селянина, народження 1901 р.4, як бандита, що обманним шляхом проліз у партію- з лав партії виключити...”
25 квітня Чепурний звернувся із заявою до слідчого районного НКВС з проханням викликати і допитати ряд свідків, які б підтвердили його невинність. 27 квітня п/оперуповноважеиого сержант держбезпеки Хаїт виніс постанову: “У зв’язку з відсутністю доцільності в допиті решти свідків, названих в заяві Чепурним, в проханні останнього відмовити...”
Залишились лічені дні до засідання “тройки”, а там - “вишка” як мінімум...
І раптом слідчий прокуратури Київсвької обл. Косман після допиту М. І. Манила, під час якого той категорично заперечив про те, що в 1920 р. він і Чепурний були організаторами розстрілу радактиву і червоних партизан в с. Білозір’я і після його заяви, що розстріляні і справді під час боротьби з Денікіним були партизанами, а опісля стали бандитами,, і про те, що до їх розстрілу ні він, ні Чепурний не мали ніякого відношення, відкинув всі звинувачення, як необгрунтовані, написав: “1937 р., червня 20 дня м. Черкаси. Старший слідчий прокуратури Київської обл. Косман, розглянувши справу по звинуваченню Чепурного і Манила по ст. 98 і ст. 796 КК і беручи до уваги, що висунені проти них звинувачення належать ще дальнішій перевірці, що утримуються вони під вартою більше п’яти місяців і подальше їх ув’язнення не викликається необхідністю, що нині немає небезпеки, що, знаходячись на волі, вони будуть заважати слідству чи зможуть щезнути від суду, а тому на підставі вказівок облпрокуратури, постановив:
Запобіжні заходи стосовно Чепурного Федора Давидовича і Манила Миколи Івановича змінити на підписку про невиїзд, негайно звільнивши їх з-під варти.
Виконання цього доручити начальнику Черкаської в’язниці...”
Того ж дня вони були випущені на волю. І вже наступного дня були допитані більше ЗО чоловік, які в основному підтвердили невинність Чепурного і-Манила, стверджуючи, що дійсно в 1920 р. в селі Білозір я були розстріляні люди, які грабували і тероризували населення, хоча частина з них у свій час і боролася в партизанських загонах проти Денікіна. Звичайно, говорили свідки, краще було б, якби заарештованих в ті роки направили в Черкаси і їх долю вирішував би суд. А так виник своєрідний самосуд натовпу. 1 під гарячу руку були страчені і ті, які, можливо, ніякої участі в грабунках не брали... Стався самосуд натовпу, контроль над яким втратив вол ревком, що проводив арешт бандитів... щодо Манила і Чепурного-то в розправі вони ніякої участі не брали. Тим більше, що у волревкомі Чепурний не міг бути організатором розправи чи арештів - на той час він займав надзвичайно скромну посаду - виконував обов’язки техсекретаря і друкарки...
Словом, справа, яку так старанно розкручували Хаїт і Ленчик - при уважній і об’єктивній перевірці почала розлітатися по всіх пунктах звинувачення в контрреволюційній діяльності, в тому числі і звинувачення у зловживанні службовим становищем, порушенні Статуту сільгоспартілі, дискредитації стахановців, антирадянській діяльності.
А колишній червоний партизан О. І. Хижняк так і заявив, прийшовши сам до слідчого Космана: “От я й прийшов та заявляю, що Чепурний та Манило у розстрілах партизан загону Тараненко- Вишкварки ніякої участі не брали. Я в той час був у селі і добре усе знаю. Людей тих розстрілювали самосудом, через те серед них попали і такі, які бандитами не були. Крім того, я вважаю, що їх слід було судити, а вже потім установлювати, хто в чому винен.
Після першого допиту в НКВС запросив мене до себе П... і обіцяв всяку допомогу хлібом і 200 крб. грошей і просив мене, що як викличуть вдруге, то щоб я показав, нібито Чепурний і Манило убивали нещасних людей. Я йому сказав, що неправді і кидати на людей не можу і його пропозицію відхилив...
Щоб помститися Чепурному, П. заявив у Черкасах на зборах, що Чепурний та Манило вбивали людей, червоних партизан, в той час, як П. не тутешній і нічого не знає, як воно було. Цю мою заяву прошу врахувати. С. Білозір’я, 1937 р., червня 21 дня...”
Скажемо так: щоб заявити таке - після того, як було готове звинувачення, підготовлене слідчим НКВС, треба було мати не лише чесність, принциповість, а й неабияку мужність...
Поступово підтверджувалося все те, що говорили на допитах Чепурний і Манило, доводячи, що на їх зведено наклеп...
До речі, під час попереднього слідства п/оуповнов. Хаїтом, і Чепурний, і Манило вели себе з гідністю, доказово спростовуючи будь-яке брехливе чи напівправдиве свідчення допитуваних односельчан, які з тих чи інших міркувань намагалися ствердити факти, наведені у виступі П., та інших двох членів партій в села Білозір’я, на райпарт-зборах на початку лютого 1937 року...
А чому так велося попереднє слідство, чому так упереджено ставилися в НКВС до Чепурного і Манила, чому так відразу змінилося ставлення облпрокуратури до звинувачуваних - стає зрозумілим, коли починаєш знайомитися з двома листами, підшитими у справі напередодні розгляду їх в облпрокуратурі. Обидва листи - віддруковані на друкар, машинці на папері зеленого кольору. Перший - на двох листах формату сторінки райгазети - на ім’я начальника обласного відділу Київської області НКВС Шарова, а копія начальнику Черкаського відділу НКВС Ленчику. Другий лист на 2 аркушах, надрукований з обох сторін, на ім’я секретаря ЦК ВКП(б) Єжова.
Перший лист датований 14 травня, тобто направлений відразу після завершення слідства і пред’явлення звинувачення. Другий лист датований 1 червня 1937 року, і вже 16 червня він повернувся в Київ і був переданий облпрокуратурі. Нагадаємо і те, що вже 20 червня Чепурний і Манило були звільнені з-під варти.
Автор обох листів член ВКП(б), п/к № 0261825, начальник управління Київського Мобокругу Григорій Никонович Рябокінь.
Інформація для роздумів.
11 червня 1937 року відбувся судовий процес над Якіром, Тухачевским та іншими воєначальниками. З ними Рябокінь був не просто товаришем по роботі, а дружили сім’ями. 12 червня засуджені були розстріляні. Не міг не знати Робокінь і про наказ Наркома оборони 072, в якому повідомлялося, що з 1 по 4 червня 1937 року у присутності членів уряду відбулася Військова Рада при Народному Комісаріаті Оборони СРСР. На засіданні Військової Ради було заслухано і обговорено доповідь Ворошилова про розкриту НКВС “зрадницьку, контррреволюційну військово- фашистську організацію, яка, будучи суворо законспірована, тривалий час існувала і проводила підривну шкідницьку і шпигунську роботу в Червоній Армії”. У кінці наказу говорилося: “Немає впевненості в тому, що всі змовники виявлені”. Нагадаємо також, що Сталін у своїх неодноразових виступах у 1937 р. вимагав до кінця викорінити “ворогів народу”, “сигналізувати” про їх дії. |
А тут - якийсь Рябокінь - пише листа, ставши на захист виявлених НКВС “білобандитів”, ставить під сумнів правильність ведення слідства органами. Хто вони тобі: брат, сват, друг, що заслонив рід кулі в атаці? Правильно чи неправильно велося слідство - “своя сорочка...”. Тим більше - хто зна, чи не назване твоє прізвище в числі шпигунів... Сиди собі, як кажуть, не “висувайся”... і все ж - листи написані. І читаючи їх сьогодні, не можна не пишатися не лише мужністю автора, а й -його передбачливістю, його правоті, його погляду на ведення слідства, про які б не варто забувати і сього дні багатьом працівникам правоохоронних органів та й історикам також, не говорячи вже про краєзнаві цв.
У зв’язку з тим, що обидва листи майже ідентичні, розміром до 18-12 сучасних друкованих машинописних сторінок, то обмежимося окремими витягами, які найбільш повно розкривають і погляди, і позицію полкового комісара Г. Н. Рябоконя.
“Секретарю Центрального Комітету ВКП(б) тов. Єжову від члена КП(б)У п/к №0261825 Рябоконя Григорія Никоновича, начальника Управління Київського Мобілізаційного округу
(Звертаєму увагу - не Наркому, а секретарю ЦК ВКП(б), бо автор листа знав, хто спрямовує репресії - авт.)
Заява
5-го лютого в м. Черкасах Київської області, на районних партійних зборах, при обговоренні доповіді про Пленум ЦК ВКП(б), у дебатах членів партії, що критикували роботу райпарткому і окремих працівників Черкаської організації виступили три члена партії, що працюють в с. Білозір’ї Черкаського району: голова колгоспу імені Комінтерну, директор школи К. і голова рибакспілки М., (нині працює в Черкасах), (у зв’язку із проханням сім’ї Рабоконя не називати прізвища, бо окремі з авторів доносу були теж репресовані, окремі - розстріляні гітлерівцями - і внуки ні в чому не винні, то обмежимося лише ініціалами - авт.) із заявою такого порядку: в 1920 р. в с. Білозір’ї було розстріляно 56 чол. радянського активу, серед яких були червоні партизани і комуністи.
Партійні збори насторожилися і почали розбиратися в деталях цієї події і виявляти винних в цьому розстрілі. Були названі прізвища, серед яких виявилися члени партії, що були присутні на цих же партійних зборах, уродженці села Біл озір’я, які працювали в цей період там же в селі - голова сільради Чепурний Федір і голова колгоспу імені 8 Березня - Манило, які, на підставі заяви виступаючих на цих зборах П., К., і М. були на цих зборах виключені з партії, арештовані і посаджені у в’язницю, як вороги народу.
Районна газета “Прапор комуни” за 11 лютого написала про цю подію спеціальну статтю, порівнюючи цей факт з історією Трипільської трагедії.
Арештованим і посадженим у в’язницю було пред’явлено обвинувачення в бандитизмі і слідство було доручено Черкаському відділенню НКВС по ст. 54 КК (контрреволюція).
На цих районних партійних зборах був присутній секретар Київського обкому КП(б)У тов. Мирошниченко (2-й секретар).
Я і ряд членів партії, що працювали в роки громадянської війни (1919-20) в Черкасах на керівних посадах радянської і партійної роботи, дізнавшись про цей факт, який був поданий на партійних зборах брехливо і сенсаційно, обурені і приголомшені таким невірним тлумаченням фактів і подів в той період.
Зокрема, я, як колишній керівник по ліквідації петлюрівсько-куркульських банд і як начальник бойового району по боротьбі з бандитизмом в Черкаському повіті в 1919-20 роках, і не тільки в Черкаському повіті, а і в повітах - Чигиринському, Канівському, Звенигородському і Золотоніському - був не лише приголомшений таким перекрученням фактів на партійних зборах, але мене надзвичайно вразила та обставина, шо лише на підставі голослівної заяви, не розібравшись, в чім справа, не перевіривши на місці достовірності подій всебічно, арештовуються члени партії, саджаються у в'язницю, виключаються з партії, в той час, як ряд інших товаришів, шо працювали в тон період в ренкомі с. Білозір’я. не лише не притягуються до відповідальності, а навіть їх не допитують і не запитують у них, як воно справді було.
Що було насправді в 1920 р. в с. Білозір’я?
Даю історичну справку, що в 1920 році, весною, в селі Білозір’ї була розгромлена і ліквідована банда петлірівських отаманів Тараненка і Вишкварки. Главарі цієї банди були розстріляні за рішенням місцевого ревкому, а разом з ними і банда, але не 56 чоловік, а близька ЗО.
Тепер же виходить, що Тараненко і Вишкварка і їх бандити - герої, великомученики, а ті, які знищували цю банду - бандити і вороги народу...
Порівнювати і проводити аналогію подій в с. Трипілля і с. Білозір’я можуть ті, хто ні чорта не розуміє і не знає героїчної боротьби Київського комсомолу і червоноармійців з бандами Зеленого.
Потрібно знати сутність історичної боротьби за Радянську владу в Черкаському повіті в роки громадянської війни (1918-1921 р.р.), потрібно добре знати все те складне переплетіння протиріч і умов, в яким нам доводилося вести боротьбу з ворогами Радянської влади... Лише при цій умові можна правильно, всебічно, історично вірно розібратися, хто дійсно був ворог в той період і хто дійсно боровся за Радянську владу”.
Далништже/^а 10 сторінках Г. Н. Рябокінь аналізує всі протиріччя при боротьбі за владу Рад на Черкащині, обставини, при яких окремі червоні партизани, які активно боролися з Денікіним, активно також діяли і на боці Григор’єва, коли в силу певних обставин колишні білогвардійці ставали непоганими червоноармійцями і навпаки... Аналізуючи обставини, Рябокінь робить висновок - в бандах 20-х років опинялися в основному ідейно нестійкі люди, а то просто любителі поживитися за чужий рахунок... І при всіх перипетіях ніщо так не каралось, як розбій, бандитизм. Навіть той.же Тараненко, який після придушення заколоту Григор’єва очолив Черкаський гарнізон, видав наказ, в одному з пунктів якого говорилося: “В місті ходять провокаційні слухи, що буцім-то прибулими повстанськими загонами робляться напади на квартири, т.д. Безумовно, немає сім’ї без виродку. Паніку серед населення бажають ті, хто очікує різних змін, збочень і т.д. в революції. Це роблять ті, хто прагне підірвати радянську владу. Це роблять люди, яким чужі інтереси пролетаріату. Пам’ятайте, громадяни, що партизанські загони, це не заігони бандитів, а люди, що ідейно борються за інтереси пролетаріату і не примирятимуться подібної на них провокації. Наказую міліції, а також і військовим, бандитів розстрілювати на місці...”
Наказ датовий 17 лютого 1920 року... Тому само собою було зрозумілим і не якоюсь дикістю, а законним актом рішення Білозірського ревкому - арештувати бандитів і тут же розстріляти...
Тому і не випадкове запитання у листі Рябоконя до слідчих НКВС:
“Невже можна допустити, що якби ми знаючи про те, що в с. Білозір’ї вбивають радянський актив, червоних партизан і комуністів-ми б спокійно могли мовчати. Повірте, ми б, очевидно, не залишили в спокої тих, які так вчинили з нашими товаришами.
Запитується, як могло трапитися це, така подія на очах Радянської влади - і ніякого реагування в ті роки. Адже існував повітовий Революційний комітет, повітовий партійний комітет, існувало ЧК, існував і Воєнний комісаріат - штаб боротьби з бандитизмом - і ось на очах цих органів відбувається розстріл радянського активу, червоних партизан і комуністів - і не вживаються заходи до розслідування і виявлення винних. Категорично заявляю і це цілком і повністю можуть підтвердити і ті товариші, які керували в той час партійною, радянською роботою в Черкаському повіті, що це абсолютно невірно. Була розстріляна і знищена банда... І ми дивились на цю подію, як на черговий етап ліквідації бандитської зграї...
...що трапилось, чому так стали дорогими... бандити, які знищені. Чому така турбота і що трапилось, що ми, відповідальні працівники, що займали в той час керівні посади на радянській, партійній і військовій роботі, докладаючи багато сил і енергії для зміцнення Радянської влади, ведучи нещадну боротьбу з її ворогами - залишаємось в якійсть підозрі.
Минуло чотири місяці, перевірка і слідство завершені і арештованим вручені звинувачення, і характерно, що бандитизм (контрреволюція) по 54 ст. КК відпав і залишилася лише одна ст. 98 КК (перевищення влади), і це лише уже по діянням останньої роботи арештованих (голова сільської Ради і голова колгоспу).
Запитується, в чім же справа? Саджають людей - членів партії у в’язницю, як бандитів - ворогів народу, піднімають галас, роздувають і перекручують факти, дискредитують людей, порівнюють події розстріл з трипільською трагедією, окозамилюють і вводять в оману членів Черкаської організації, обманюють і приховують від робітничого класу і колгоспного селянства дійсний стан, громадськість до цих пір не знає правди, газета мовчить...
Замість перевірки фактів і всебічног о розслідування справи по всім питанням, що торкалися справи, перевірка і слідство велося однобоко, тільки на гііставі опитування і показанні людей, які давно або забули або переплутали, або явно вороже настроєні проти Радянської влади.
Перевірка фактів і слідство було доручено Черкаському відділенню НКВС - сержанту Хаїту, який віднісся до цієї справи, по-моєму, формально і по-бюрократичному, всеціло довірившись П. і К.
П., ж, користуючись своїм становищем парторга в селі і тим, що допоміг розкрити 2-гу трипільську трагедію і користуючись певпою підтримкою з боку черкаських організацій - не лише склав про себе високу думку, але й діє розв’язно. Перед ним у селі тремтять всі і бояться правди сказати. Були випадки, коли П. збирав до себе звечора “свідків”, “накачував”, а потім саджав на вантажну автомашину і відправляв в Черкаське відділення НКВС сержанту Хаїту для слідства. Останній, по-моєму, сприймав все на віру, без глибокого дослідження фактів і фіксував зарані підготовлені показання людей, присланих із Білозір’я П.
Навіть, якщо взяти за правду заяву П., К. і М., то гріш ціна цим заявам - адже ці люди не жили в той час иа селі. Минуло 18 літ і раптом лише по слухам - чули дзвін та не знають де він - роблять такі неправильні, не відповідаючі дійсності заяви...
Я прошу і наполягаю на всебічній, глибокій і об’єктивній перевірці всіх фактів, повідомлених в заявах иа партзборах 5 лютого ц. р. і тих матеріалів, які надійшли додатково. Прошу розслідувати груп говно, із залученням всіх потрібних і необхідних людей, і в першу чергу тих товаришів, які починали боротьбу і керували боротьбою проти ворогів Радянської влади на Черкащині, які зміцнювали Радянську владу в Черкаському повіті...”
І далі підпис, дата 11.6.37 року... День, коли йшов судовий процес над друзями - Якіром, Тухачевським, Примаковим... День, коли виносився їм смертний вирок...
Нагадаємо ще раз - то був несьогоднішній період мітингів і розхристаної демократії. То був тридцять сьомиї! - рік хвилі репресій. Період, коли перед кожним працівником держбезпеки Здіймали здалеку капелюха секретарі обкомів, райкомів, комдиви і командири корпусів. А туї' якийсь полковий комісар повчає, як треба вести слідство, натякає на необгрунтоване поширенню підозр, компроментацідх органами люцей...
І якщо від першого листа в обласний відділ НКВС - написаний 14 травня - просто відмахнулися, як від писанини дивака, за яким плаче Магадан, і підшили, як і колективний лист червоних партизанів від 5 травня і 24 квітня, які стверджували невинність Манили і Чепурного - то цей лист нагадував, висловлюючись по-сучасному, вибух атомної бомби...
Тим більше, що вій був на контролі в Єжова, з іншого боку - на конкретних прикладах доказував безпідставність звинувачень, серйьозні порушення у веденні слідства... Він настільки приголомшив працівників облпрокуратури, і тим більше працівників районного відділення НКВС, що і Манило, і Чепурний були негайно випущені із в’язниці, і відразу ж в селі розпочалися допити нових свідків, на яких вказав у своєму листі Рябокінь...
І навіть вже після арешту Рябоконя протягом майже двох місяців ні Чепурного, який влаштувався працювати на Ірдинських торфорозробках, ні Манила, який повернувся до села на свою попередню роботу - ніхто не чіпав.
“Я, бригвоенюрист Шахтен, розглянувши матеріали, подані відділом УДБ НКВС УРСР по відношенню до Рябоконя Григорія Никоновича... беручи до уваги, що Рябокінь викривається як учасник повстанської організації проти радянської влади, пост ановив мірою відчуження у відношенні гр-на Рябоконя Г. вибрати утримання під иаріою в сгіецкорпусі Київської в’язниці...”
Ордер на арешт №2818 від 5 липня 1937 року...
Того ж дня було проведено обшук вдома і иа роботі. Перераховуючи виявлені при обшуку документи, особисту зброю, мисливські рушниці, ті, хто робив обшук, у протоколі змушені констатувати: компрометуючі речові докази відсутні.
З протоколу допиту 5 липня 1937 року “обвинуваченого Рябоконя Григорія Никоновича, 1895 р. н., уродженця с. Байбузи, Черкаського району, Київської області, проживаючого в м. Києві по вул. 25-річчя Жовтня, 46, кв.4, українець, громадянин СРСР, нач. управління Київського Мобокругу. ...Нагороди - орден Червоного Прапора, член ВКП(б) з 1917 р. в РСЧА з 1918, до цього був у Червоній гвардії...
Запитання: За що арештовувався в 1931 році ваш брат Рябокінь Петро Никонович?
Відповідь: За що арештовувався, я не знаю. Слідчий, який вів справу, мені говорив, що брат мій, Рябокінь Петро був арештований за те, що писав вірші антирадянського змісту...
Після звільнення з-під варти Петро мені розповів, що знаходячись в Степанакерті, хотів змінити місце служби і коли звідтіля виїзджав, його в дорозі арештували за те, що мовляв він нібито хотів втекти із Степанакерта, а пре те, що писав вірші антирадянського змісту, нічого не говорив...
Коли я поручився за брата, він з-під варти був звільнений...
Запитання: Як часто ви зустрічалися з Петром, коли він працював в Таганчі?..
Відповідь: В Таганчі він працював з кінця 1936 чи з початку 1937 року. За цей період часу я був у нього 2-3 рази. Крім того, я зустрічався з ним удома, в рідних, і він кілька разів був у мене в Києві...
Запитання: За що його зняли з роботи?
Відповідь: Петро був знятий з роботи в червні цього року як такий, що не справився з роботою...”
Підпис - працівник НКВС Рудюк.
Допит як допит. Можна було з полегшенням зітхнути. Адже за братом особливих криміналів не вбачалось. І після тридцять першого року він взагалі притих, змінив характер. Але не знав Григорій Никонович, що то лише була так би мовити розминка. І слідчих не стільки цікавив Петро (який, до речі, був уже арештований і приречений до ВМП), та зрештою і не він, Григорій Рябокінь... Перед цим були заарештовані і розстріляні Якір, Тухачевский, Уборевич, Корк, Примаков та інші. Слідчими розкручувався маховик так званої “змови у Червоній Армії...” І він без жалю розчавлював усіх - і командармів, і полкових комісарів, яким був Рябокінь, і просто командирів полків, дивізій... І для слідчих важливо було показати масову участь у змові Якіра - Тухачевского - Дубового. То ж і хапали всіх, хто так чи інакше був якось пов’язаний з кимось із них. А Рябокінь був не лише знайомий Якіра, а й був земляком командарма Дубового, більше того, вони були друзями.
7 липня 1937 рік. Попереду ще слідство, суд, але на волі... вже винесено і звинувачення, і вирок...
“Виписка з протоколу закритих партзборів парторганізації УКМО 7 липня 1937року.
Голова Руських, секретар Смирнов, член президії Скляр.
Порядок денний: справа Рябоконя Г. Н. Доповідач тов.Скляр.
Слухали: інформацію про арешт Рябоконя як ворога народу. Постановили:... виключити і справу для оформлення передати в гарнізонну парткомісію.
Було присутніх 18 чоловік. Голосували - одноголосно.”
8 липня 1937 року. “Виписка із протоколу № 12 від 8 липня 1937 року парткомісії:
Слухали: Рябокінь Г. Н., народження 1895 року, службовець, член ВКП(б) з 1917 року, п/квиток № 0261825, начальник Київського Мобокругу.
Звинувачується: в контрреволюційній діяльності. Нині арештований органами НКВС як ворог народу.
...Постановили: підтвердити рішення парторганізації УКМО про виключення із рядів партії як ворога народу...”
Одностайно, одноголосно. Без будь-якого вагання.
І жодного запитання: як же це могло статися - працювали разом, з одного казанка харчувалися, однією шинеллю прикривались в негоду... І раптом - ворог народу... Хоч кожен знав, що за цим криється одне - розстріл.
Чи хоч одного з тих присутніх 18 мучить сьогодні сумління? Чи може і виправдання знайшлося - а що я, маленька людина, могла вдіяти. Такі були обставини...
А якби всупереч обставинам? Чи кожен намагався чим швидше піднести руку “за” під пильним оком уповноваженого особливого відділу... Не дай Бог, ще щось запідозрить у погляді, у невпевненому порусі... Чи пригадає, як на полюванні були разом, чи ходили разом з сім’єю Рябоконя в кіно, а може й чарку разом пили...
Одноголосно...
Обставини? Нам довелося ознайомитися з архівними документами людини, яка також певною мірою пов’язана з Рябоконем. Це справа прокурора Канівського району Недужка Йосипа Сергійовича. В самий розпал репресій, коли щодня оголошувалися списками вороги народу, він взяв під сумнів правомірність дій Канівського районного відділення НКВС. Разом з начальником районнії міліції Олійником, дізнавшись, що в камері попереднього слідства застосовуються тортури під час дойиту, він викликає лікаря, робить медсбстеження і складає акта про незаконні методи ведення слідства. Більше того, виступає з різкою критикою методів роботи начальника відділу НКВС т. Кучеренка на партійних зборах в управлінні міліції - НКВС, а потім на бюро райкому партії, партконференції, пише про це доповідні в обласну прокуратуру, ЦК ВКП(б). Донкіхотство? Чи може боротьба за сфери впливу, підсиджування з кар'єристськими намірами свого супротивника? Ні. Це безкомпромісна позиція людини.
У справі Рябоконя спочатку як свідки проходили М. Хижняк, С. М. Пономар, О. М. Бочковська, всі троє, незважаючи на тиск слідчих, категорично заперечили причетність Рябоконя до змови проти держави, те, що той їх вербував у контрреволюційну повстанську організацію. І опісля, будучи все ж звинуваченими у приналежності до контрреволюційної організації, винними себе не визнали, незважаючи ні на які тортури...
- У партії боротьбистів я ніколи не був: антирадянських розмов між мною і Рябоконем ніколи не велося, і Рябокінь мені ніколи не говорив про існування військової троцькістської змови, - змушені записати слідчі у протоколі очної ставки Хижняка з Рябоконем 10 вересня 1937року.
Переглядаючи справи тих трагічних літ, ще і ще раз переконуєшся: для справжньої людини, а не раба обставин, не існувало страху, компромісних рішень, варіантів - їх совість була криштальною і залишилась такою ж. Всупереч обставинам, всупереч загальному страху, підозрі. Різні це люди, за посадою, віком - командарми і полковники, секретарі райкомів і прокурори, чекісти і рядові хлібороби - всіх їх об’єднувало одне: чесність, порядність.
Очевидно, чутки про арешт Г. Н. Рябоконя докотилися де Черкас десь на початку серпня. Наприкінці серпня на ім'я секретаря Черкаського РПК Черепіна надійшла заява, підписана тим же П. і ще двома членами партії - М. і К., в якій зокрема говорилося:
“В лютому місяці 1937 року на зборах райпартактиву було викрито ворогів народу - бандитів Чепурного і Манилу, які в 1920 році організували розстріл командирів-організа/орів партизанських загонів, як т. Тараненка Антона Павловича, Веретільника Дениса та ін.
Манило і Чепурний мали зв’язок з польськими шпіонами, по завданню яких восени 1920 року організували виступ проти регулярних частин Червоної Армії...
Незважаючи нате, що Манило і Чепурний дійсно вороги народу, учасники і організатори розстрілів учасників громадянської війни, мали зв’язок з польськими шпіонами, при допомозі ворога народу Рябоконя та ворога народу Зеленського і Ленчика (перший виступав за виключення їх з партії, другий разом з Хаїтом як ст. л-нт держбезпеки вів допит. Сюди можна було б добавити заявника П., який через деякий час теж був заарештований органами - авт.) Чепурному і Манило вдалося повернутися на волю...
А тому прохаємо забрати їх з села...”
Заява була негайно передана в органи. 7 вересня прокурор виносить постанову про їх повторний арешт. А вже 15 вересня засідала трійка УНКВС на чолі з начальником управління НКВС по Київській області майором держбезпеки Шаровим.
І вже без посилання на будь-яку статтю, розглядали як учасників банди, що ‘‘знаходячись на керівних відповідальних посадах в с. Білозір’!*, обманним шляхом пролізли в партію, приховуючи своє минуле. Серед колгоспників систематично проводили антирадянську діяльність, спрямовану на зрив заходів Радвлади на селі, дискредитували стахановський рух і т.д. і т.п.”
До речі, нікому із вельмишановних суддів не спало на думку просте запитання, як міг статися обман, коли “бандити” поступали в партію в своєму рідному селі, де всі знали їх від дня народження, від діда-прадіда і як вони могли приховати своє минуле.
Трійка постановила: “Манила Миколу Івановича, Чепурного Федора Давидовича заключите в ВТТ на десять літ кожного, рахуючи термін з 11 лютого 1937 року...” Манило винним себе визнав частково. Чепурний провину за собою не визнав. І відразу ж почав писати протести і прохання переглянути справу. Після 14-ої скарги Чепурного привезли в липні 1938 року на перегляд справи, яка закінчилася тортурами і переломом ключиці. Слідчий самовпевнено заявив: ‘Тепер скаржитись уже не будеш../’
Але Чепурний і Манило продовжували писати прохання. Без будь-якої детальної додаткової перевірки їм незмінно відповідали: “Рішення трійки КСУ НКВС від 9.IX. 1937 року про заключения в ВІТ Манила Миколи Івановича і Чепурного Федора Давидовича залишити в силі, про що повідомити заявникам..."
Так було в 1938,1939, так написали з відповідних інстанцій в сороковому і сорок другому, сорок четвертому, і сорок п’ятому...
В сорок другому Манило помер, а Чепурний продовжував відбувати строк... Рівно день у день - всі десять літ... ,
Переглянули його справу аж в п'ятдесят шостому. Тоді Чепурний Федір Давидович був реабілітований і поновлений в партії.