1 ( 04-08-2018 12:48:18 змінене litar Л )

Тема: Рябокінь, Рябоконь

РЯБОКІНЬ Михайло Петрович,
1898, с. Контокузівка Вознесенського р-ну Одеської обл. (за старим поділом), укр. Проживав у м. Запоріжжі. Вантажник  річкового порту ім. Леніна. Заарештований 20.08.37 р. Звинувачення: проводив антирадянську агітацію. "Трійкою" УНКВС по Дніпропетровській обл. 2.09.37 р. засуджений до розстрілу. Вирок виконано 2.09.37 р. Реабілітований у 1989 р.    3т
     РЯБОКОНЬ Дмитро Петрович,
1913, с. Кантакузівка (стара назва) Вознесенського р-ну Миколаївської обл, укр, проживав у м. Запоріжжі. Вантажник річкового порту ім. Леніна. Заарештований 7.08.37 р. Звинувачення: проводив агітацію проти заходів партії та уряду. "Трійкою" УНКВС по Дніпропетровській обл. 15.09.37 р. засуджений до 10 р. позбавлення волі. Реабілітований у 1989 р.
                                           Р - 5747. Оп. 3.  Спр. 9389   4т

Коли добром ніхто не дасть нам світла, – Його здобути треба – не молить,
Бо без борні нікчемні всі молитви. І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не запалила.
Thanks: Balakyn1

Share

2

Re: Рябокінь, Рябоконь

РЯБОКІНЬ ПИВОН МИКОЛАЙОВИЧ, 1887 р.н.,
х.Велико-Петроострівський (приєднаний до с.Копанки), українець, освіта початкова, голова колгоспу ім.Ворошилова. Заарештований 18.02.1938 Хмелівським РВ НКВС (у 1919-20 роках служив у війську армії УНР, у повстанському загоні Чорного Ворона; здійснював шкідництво у колгоспі). Засуджений 7.04.1938 трійкою УНКВС Одеської області до розстрілу, вирок виконано 17.04.1938. Реабілітований 26.07.1958 Кіровоградським облсудом. (П - 4423)

Thanks: litar Л1

Share

3

Re: Рябокінь, Рябоконь

РЯБОКОНЬ МАРФА ДМИТРІВНА, 1903 р.н.,
с.Тарасівка, українка, неписьменна, домогосподарка. Заарештована 17.01.1944 відділом контррозвідки “Смерш” 81-ої гвардійської Червоноградської стрілецької дивізії (зв’язок з німецьким командуванням та поліцією, зрадництво). Засуджена 23.08.1944 трибуналом військ НКВС Кіровоградської області до 15 років каторжних робіт з позбавленням громадянських прав на 5 років. Реабілітована 27.05.1955 трибуналом Київського військового округу. (П - 3294)

Thanks: litar Л1

Share

4

Re: Рябокінь, Рябоконь

РЯБОКІНЬ Володимир Григорович,
1879 р.н., народився і проживав у с. Лучка, украї-
нець, освіта початкова, працював у колгоспі „Нове
життя”. Арешт 8.04.1938, звинувачення в участі
в повстанській організації та антирадянській агі-
тації. Липоводолинським РВ НКВС 5.03.1939
справа закрита. (ГДА УСБУ в СО, спр. П-198).
РЯБОКІНЬ Олексій Григорович, 1894 р.н.,
народився і проживав у с. Лучка, українець,
освіта початкова, працював у колгоспі „Нове
життя”. Арешт 25.03.1938. Особливою трійкою
при управлінні НКВС по Полтавській області
11.04.1938 за активну участь у контрре-
волюційній військово-повстанській організації
застосована ВМП. Розстріляний 31.05.1938 у
м. Полтава. Реабілітований 16.08.1960 Сумським
обласним судом. (ДАСО, ф.Р-7641, оп. 5,
спр. 934*).
РЯБОКІНЬ Юхим Антонович, 1891 р.н.,
народився і проживав у с. Лучка, українець, освіта
початкова, колгоспник. Арешт 31.07.1937.
Особливою трійкою при управлінні НКВС по
Харківській області 11.09.1937 за ст. 54-10 ч.1 КК
УРСР застосована ВМП. Розстріляний 30.09.1937
у м. Суми. Реабілітований 7.08.1989 прокура-
турою Сумської області. (ДАСО, ф.Р-7641, оп. 5,
спр. 386).

Поперека, Сенько, Сердюк, Дорошенко, Нужний, Калюжний (село Іваниця,  Сумська обл), Єлисеєнко(Шияновський до  серед. 18 ст.),Фесенко(с.Деркачівка)
Thanks: litar Л1

Share

5

Re: Рябокінь, Рябоконь

РЯБОКІНЬ Володимир Григорович,
1879 р.н., народився і проживав у с. Лучка, украї-
нець, освіта початкова, працював у колгоспі „Нове
життя”. Арешт 8.04.1938, звинувачення в участі
в повстанській організації та антирадянській агі-
тації. Липоводолинським РВ НКВС 5.03.1939
справа закрита. (ГДА УСБУ в СО, спр. П-198).
РЯБОКІНЬ Олексій Григорович, 1894 р.н.,
народився і проживав у с. Лучка, українець,
освіта початкова, працював у колгоспі „Нове
життя”. Арешт 25.03.1938. Особливою трійкою
при управлінні НКВС по Полтавській області
11.04.1938 за активну участь у контрре-
волюційній військово-повстанській організації
застосована ВМП. Розстріляний 31.05.1938 у
м. Полтава. Реабілітований 16.08.1960 Сумським
обласним судом. (ДАСО, ф.Р-7641, оп. 5,
спр. 934*).
РЯБОКІНЬ Юхим Антонович, 1891 р.н.,
народився і проживав у с. Лучка, українець, освіта
початкова, колгоспник. Арешт 31.07.1937.
Особливою трійкою при управлінні НКВС по
Харківській області 11.09.1937 за ст. 54-10 ч.1 КК
УРСР застосована ВМП. Розстріляний 30.09.1937
у м. Суми. Реабілітований 7.08.1989 прокура-
турою Сумської області. (ДАСО, ф.Р-7641, оп. 5,
спр. 386).

Поперека, Сенько, Сердюк, Дорошенко, Нужний, Калюжний (село Іваниця,  Сумська обл), Єлисеєнко(Шияновський до  серед. 18 ст.),Фесенко(с.Деркачівка)
Thanks: litar Л1

Share

6

Re: Рябокінь, Рябоконь

РЯБОКІНЬ Зоя Михайлівна, 1922 р., с. Василівка Новомосковськом р-ну Дніпропетровської обл., українка, селянка, позапартійна, освіта н/се-редня, продавщиця в крамниці с. Божедарівка Павлоградського р-ну. 07.12.1941 р. звинувачена в к/ рев. агітації, ув'язнена до ВТТ на 10 р. Реабілітована 23.03.1992 р.

РЯБОКІНЬ Іван Миколайович, 1872 р., с. Краспопілля Дніпропетровського р-ну, українець, селянин, позапартійний, освіта початкова, монах Афонського монастиря, Греція. 03.09.1931 р. звинувачений в а/рад. діяльності, засланий до Казахстану на 3 р. Реабілітований 03.01.1990 р.

РЯБОКІНЬ Микола Демидович, 1877 р., с. Павлоградські хутори Дніпропетровської обл., українець, селянин-одноосібник. 17.02.1931 р. звинувачений в к/рев. агітації, засланий до Північного краю на 3 р. Реабілітований 28.09.1998 р.

РЯБОКІНЬ Павло Миколайович, 1886 р., с. Краснопілля Дніпропетровського р-ну, українець, хлібороб-одноосібник. 17.10.1930 р. звинувачений в а/рад. агітації, ув'язнений до концтабору на 3 р. Реабілітований 10.08.1998 р.




Реабілітовані історією. Дніпропетровська область

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования и построение родовых деревьев для следующих фамилий: Дорошенко, Дик, Верба, Кравцов, ПолОвый, Курбановский, Коноплин, Будников,  Синельник, Каченовский/Коченовский/Коченевский, Родкевич/Радкевич, Роскладка/Розкладка/Раскладка/Розкладко

mtDNA - J1c5
Thanks: litar Л1

Share

7 ( 28-03-2016 13:18:04 змінене notizia )

Re: Рябокінь, Рябоконь

РЯБОКОНЬ ОЛЕКСА ПЕТРОВИЧ, 1910 р.н.,
с.Петроострів Хмелівського (нині Новомиргородського) району, українець, освіта середня (2 курси сільськогосподарської профшколи у Златополі), хлібороб-одноосібник. Заарештований 17.06.1930 Зінов’євським окрвідділом ДПУ (“на основі посилення антирадянської активності куркульства у зв’язку з переходом від політики ліквідації куркуля як класу, у Мокрокалигірському районі Шевченківського округу і Хмелівському Зінов’євського сином куркуля Рябоконя в кінці 1929 року була створена контрреволюційна організація, яка ставила завдання: готувати збройне повстання проти радвлади з метою її повалення; програма й тактика організації зводились до того, що нинішня влада є владою жидів і кацапів, які пригнічують, експлуатують українське селянство, що й викликає необхідність активної боротьби з радвладою з метою її повалення і створення самостійної, незалежної від Москви України; створюючи в селах осередки, впроваджуючи в них національну самосвідомість й ідеологічно готуючи її до збройного повстання; осередки були створені в ряді населених пунктів, у Петроострові відбулась нарада представників осередків, де розглядалось питання поширення впливу повстанського руху; коли Рябоконя як розкуркуленого вислали на північ, діяльність організації була паралізована, але з весною 1930 року Тодось Олійник, Мирон Кучеренко й Ілля Руденко провели нараду й відновили зв’язки: вирішено повести сильнішу вербовку, добувати зброю; не маючи досвіду антирадянської роботи, вирішили залучити старих політбандитів Амоса Розуменка й Давида Олійника; 22.04.1930    розпочато ліквідацію організації - керівник Мокрокалигірського осередку Тодось Олійник був захоплений на горищі двоюрідного брата Петра Олійника, при спробі арешту вчинив збройний опір, поранивши із револьвера райуповноваженого ДПУ Шевченківського округу Савченка, далі був оточений, відмовився здатись і від отриманих при опорі опіків помер; на його квартирі був знайдений іще один револьвер з трьома зарядами набоїв; всього заарештовано за справою 18 осіб”). Засуджений 15.09.1930 трійкою при колегії ДПУ УРСР до 5 років ув’язнення у концтаборі. Реабілітований 10.08.1989 Кіровоградською облпрокуратурою. (П - 11151)

РЯБОКОНЬ ПЕТРО ПАВЛОВИЧ, 1869 р.н.,
с.Петроострів, українець, освіта початкова, хлібороб. Заарештований 1.02.1930 Зінов’євським окрвідділом ДПУ (агітація проти хлібозаготівлі та інших заходів радянської влади). Засуджений 28.02.1930 особливою нарадою при колегії ДПУ УРСР до 3 років заслання у Казахстан. Реабілітований 18.03.1994 Кіровоградською облпрокуратурою. (П - 5992)

Thanks: litar Л1

Share

8

Re: Рябокінь, Рябоконь

РЯБОКОНЬ ГРИГОРІЙ КОРНІЙОВИЧ, 1902 р.н.,
с.Глодоси, українець, освіта початкова, колгоспник. Заарештований - дата не вказана - Хмелівським РВ НКВС (участь в повстанській націоналістичній організації). Засуджений 20.04.1938 трійкою УНКВС Одеської області до розстрілу, вирок виконано 8.05.1938. Реабілітований 30.12.1955 УКДБ Кіровоградської області. (П - 2640)

Thanks: litar Л1

Share

9

Re: Рябокінь, Рябоконь

Ренат Польовий
Василь Рябоконь – повстанський отаман Кубані



1920 р. московсько-більшовицькі війська повністю окупували Кубанський Край. Нова влада розв’язала жорстокий терор проти козацького населення, що (викликало збройний опір – “зелений” повстанський рух. По всій Кубані кілька років діяли загони повстанців.
Одним із визначних повстанських українсько-козацьких вождів був козак станиці Гривенської Василь Федорович Рябоконь (1890 р. нар.), що своїми сміливими діями проти загарбників здобув великої слави. Ім’я його закарбоване в історії Кубанського війська.
Рябоконь походив з родини незаможного козака. З юнацьких років був співаком Кубанського військового хору. Коли ж на Кубані в 1918 р. розпочалася очолена Кубанською крайовою радою війна за козацьку ідею проти московських більшовиків, він опинився в бойових лавах і заслужив старшинське звання.
В 1920 р., відмовившись від евакуації з військом до Криму, Рябоконь розпочав партизанську боротьбу. За це комуністи порубали шашками його батька, а матір розстріляли.
Зовнішністю смаглявий, високий і стрункий красень, Рябоконь зберіг незламну натуру своїх предків-запорожців. Відмінний стрілець і вершник, він зовнішністю і характером був справжнім козаком – борцем за долю свого народу.
Завдяки відчайдушній сміливості та зухвалості його операцій довкола імені Рябоконя склалося багато легенд, а слава розлилася широко по Кубані. Силу його помсти відчули на собі представники совєтської влади та добровільні її помічники – інформатори-сексоти, яких він нищив нещадно. П’ять років Рябоконь змушував тремтіти місцеве начальство, що не знало спокою ні вдень, ні вночі.
Його невеликий загін (до 60 осіб) містився у плавнях північного русла Кубані – Протоки. Плавні займали величезний простір між станицями Полтавською, Петрівською, Староджерелівською, Гривенською, Новомиколаївською, Приморсько-Ахтарською, вкритий густими заростями комишу, серед яких іноді піднімались сухі гряди, або відкривалися чисті простори озер.
Вздовж Протоки плавні простягалися у ширину до 30 – 40 кілометрів. Пробратися в їхній гущавині могли лише місцеві люди, які добре знали, де серед озер і глибоких прогноїв містяться сухі узвишшя.

Спочатку загін Рябоконя отаборився на глухій Козачій гряді північніше риболовецького селища Очуєва, що розмістилося у гирлі Протоки. На Козачій гряді виросло ціле селище, збудоване з комишу, з житлами для партизан і продовольчими складами. Постачання йшло частково від членів станичних рад, обкладених під загрозою розправи “продподатком”, частково – з обозів більшовицької продрозверстки.
Від своїх таємних доброзичливців-козаків Рябоконь знав усе, що діялось навколо, а тому несподівано з’являвся всюди, де потрібні були його втручання або помста. За кожного розстріляного козака комуністи платили сторицею. Тому в довколишніх станицях вони не сміли утискувати населення, як це робили в інших місцях краю.
В загоні Василя Рябоконя були його брат Йосип, осавул Кирій, два брати Мовчани, Скорий, Загубивбатько, Омелько Дудка, Буряк та інші. У своїх діях отаман підтримував зв’язок із партизанами полковника Скакуна, що діяв ближче до станиці Полтавської.
Більшовики не один раз посилали проти Рябоконя військові частини, але вдіяти нічого не могли, оскільки через своїх людей, що були навіть у станичних радах, він завчасно дізнавався про це і зустрічав нападників там, де вони несподівалися. Ворог навіть не міг встановити місце його перебування. Застосовувалися підкупи, обіцянки амністії, але й ці заходи влади були марними. Змінюючи місця свого табору в плавнях, отаман продовжував боротьбу.
П’ять років Рябоконю сприяла удача. Та восени 1925 р., після Покрови, щастя зрадило його. Чекісти пробралися потаємною стежкою до тимчасової стоянки отамана і несподіваними залпами вбили й поранили всіх партизан (їх там було 8 осіб). Самого Рябоконя поранили в обидва плеча. Чинити опору він не зміг і потрапив у полон.
Коли його везли через Полтавську та Слов’янську станиці, збиралися великі натовпи жителів, які супроводжували конвой. Жінки ридали, козаки старалися всяк його підбадьорити словам, дівчата виносили квіти.
Зі Слов’янської Рябоконя допровадили до Катеринодарської тюрми.
Останнім його бачив козак станиці Гривенської Грицько Пухиря, що сидів у сусідній камері. Їм вдалося перекинутися кількома словами: Рябоконь сказав, що йому запропонували вступити до Червоної армії, але він відмовився.
Наприкінці жовтня 1925 р. Рябоконь був розстріляний.
Зі смертю Рябоконя хвиля терору накрила його рідну станицю Гривенську. Більшовики звірствували, надолужували згаяне за п’ять років страху.
Прізвища українські та народів чорноморського регіону
Thanks: ГіП, litar Л2

Share

10

Re: Рябокінь, Рябоконь

РЯБОКІНЬ Василь Іванович народився 1906 р. на хут. Герасимівка Куп’янського пов. Харківської губ. Українець, із селян, письм., позапарт. Проживав на хут. Герасимівка Дворічанського р-ну Харківської обл. Слюсар радгоспу «Федорівка» у Великобурлуцькому р-ні. У 1928 р. позбавлений виборчих прав. У 1931 р. розкуркулений, від висилки переховався. Заарештований 25 березня 1933 р. за підривну роботу серед колгоспників і одноосібників, яку він проводив під час своїх відвідин села (ст. 5410 КК УСРР) і ухвалою особливої наради при колегії ДПУ УСРР від 22 квітня 1933 р. висланий до Північного краю на 3 роки. Реабілітований 18 жовтня 1989 р.

РЯБОКІНЬ Максим Петрович народився 1885 р. на хут. Герасимівка Куп’янського пов. Харківської губ. Українець, із селян, освіта початкова, позапарт. Проживав на хут. Герасимівка Дворічанського р-ну Куп’янського окр. Селянин-одноосібник. Заарештований 28 листопада 1929 р. за антирад. агітацію (ст. 5410 КК УСРР) і ухвалою особливої наради при колегії ОДПУ від 18 січня 1930 р. (ст. 5810 КК РСФРР) висланий до Північного краю на 3 р. Реабілітований 27 листопада 1989 р.

РЯБОКІНЬ Павло Ілліч народився 1886 р. у с. Мале Шипувате Вовчанського пов. Харківської губ. Українець, із селян, освіта початкова, позапарт. Проживав у с. Мале Шипувате Великобурлуцького р-ну. Селянин-одноосібник. Позбавлений виборчих прав. У 1930 р. розкуркулений. Заарештований 10 листопада 1930 р. за антирад. агітацію (ст. 5410 КК УСРР) і ухвалою особливої наради при колегії ДПУ УСРР від 8 квітня 1931 р. висланий до Північного краю на 3 роки. Розстріляний 16 квітня 1938 р. у Харкові за ухвалою особливої трійки УНКВС по Харківській обл. від 1 квітня 1938 р. Реабілітований 5 грудня і 6 червня 1989 р.

РЯБОКІНЬ Петро Дмитрович народився 1880 р. у с. Семенівка Ізюмського пов. Харківської губ. Українець, із селян, освіта початкова, позапарт. Проживав у с. Семенівка Барвінківського р-ну Ізюмського окр. Селянин-одноосібник. Позбавлений виборчих прав. Заарештований 27 листопада 1928 р. за агітацію проти землеустрою та підпал клуні уповноваженого земельного товариства (статті 671, 1892 КК УСРР), 20 лютого 1929 р. звільнений з-під варти на підписку про невиїзд та ухвалою особливої наради при колегії ОДПУ від 5 квітня 1929 р. (ст. 5810 КК РСФРР) позбавлений волі на 6 місяців. Реабілітований 10 липня 1995 р.

РЯБОКІНЬ Степан Іларіонович народився 1892 р. у с. Герасимівка Куп’янського пов. Харківської губ. Українець, із селян, освіта початкова, позапарт. Проживав у с. Герасимівка Дворічанського р-ну. Селянин-одноосібник. У 1929 р. позбавлений виборчих прав. У 1930 р. 3 місяці під арештом при Куп’янському райапараті ДПУ за антирад. агітацію. Заарештований 3 березня 1931р. за антирад. агітацію (ст. 5410 КК УСРР) і ухвалою особливої наради при колегії ДПУ УСРР від 21 квітня 1931 р. висланий до Північного краю на 3 роки. Реабілітований 22 вересня 1989 р.

Реабілітовані історією. Харківська область. Книга 1. Частина 2.

Thanks: litar Л1

Share

11

Re: Рябокінь, Рябоконь

ПОЛКОВИЙ КОМІСАР РЯБОКІНЬ
Рибокінь Григорій Никонович народився в листопаді 1895 року в с.Байбузи Черкаською району в селянській родині. Закінчив Городищенську агрошколу. Служив у царськііі армії прапорщиком. В серпневі дні 1917 року його рота підтримала більшовиків. З 1917 р. член ВКП(б). Військовий діяч - командуючий Придніпровською бойовою дільницею, після громадянської війни - працівник різних відділів військкомату республіки, а з 1934 року - начальник Київською мобокругу. Заарештований 05.07.1937 р. Розстріляний 18.10.1937 р. Реабілітований 25 травня 1957 року Верховним Судом СРСР

+ Читати більше

23 листопада 1990 року газета "Известия” опублікувала інтерв’ю з директором видавництву АПН O. В. Пушковим "Маршал Жуков. Невідомі сторінки спогадів”, в яких говорячи про те, що незабаром- вийдуть славнозвісні спогади Маршала без купюр, зокрема, про його ставлення до репресій. О. В. Пушков відзначає, що Георгій Костянтинович у своїй книзі спогадів дає негативну і однозначну оцінку тим беззаконням, які творилися в 30-тих роках. Цій темі Маршал присвятив цілий окремий розділ, який з якихось міркувань був викинутий без згоди автора. 1 тут же наводиться в газеті уривок з цього розділу “Радянські люди від малого до великого не розуміли, що відбувається, чому такого широкого розповсюдження серед нашого народу набрали арешти. 1 не лише члени партії, але і безпартійні люди нічого не розуміючи, із страхом внутрішнім дивилися на всезростаючу хвилю арештів і, звичайно, ніхто не міг відверто висловити свої сумніви, свою невіру в те, що арештовують справді ворогів народу і що арештовані справді займалися якою-небудь антирадянською діяльністю чи були членами контрреволюційної організації...” 
Глибоко помилявся Маршал, чи  може дотримувався тактики кремлівських чинів, які навіть за власних дружин і братів не заступалися. Не будемо дискутувати, але в період, коли писалися його спогади  у видавництві Міністерства оборони СРСР була видана книга Героя Радянського Союзу генерала армії, першого коменданта Берліна О. В. Горбатова “Роки і війни”, де із жорстокою правдивістю автор розповідає про жахливі роки репресій, про те, як він особисто на мітингу висловив сумнів щодо належності до контрреволюційної організації свого комкора П. П. Гри-гор’єва, про те, як він був арештований сам - і пройшовши всі кола тортур, винним себе не визнав, одержав 15 літ таборів плюс п’ять заслання - і все ж добився перегляду справи, і про те, що через три роки пленум Верховного Суду відмінив вирок і запропонував переглянути його справу.
"Велику роль, - писав О. В. Горбатов, - для прийняття такого рішення відіграв виступ С. М. Будьонного на Пленумі Верховного Суду на мій захист. Він сказц#; що знає мене як чесного командира і комуніста” (О. В. Горбатов "Роки і війни” М., 1955р., стор. 164).
Отже Маршал не то помилявся, не то кривив душею. Не тільки члени партії - і до того ж немало - а навіть безпартійні не лише висловлювали сумніви щодо правильності проведених арештів, а й ставали на захист арештованих, доводячи їх чесність, невинність. Яскравим свідченням чесності і принциповості, високої моральності і аморальності людей в лиху годину є справа № 3846 голови колгоспу "8 Березня” с. Білозір’я (нині Яснозір’я) Черкаського району на Черкащині, М. І. Манила і голови сільвиконкому цього ж села Ф. Д. Чепурного, які були заарештовані 11 лютого 1937 року і звинувачувались за участь у повстанні проти Радянської влади в 1920 р., вбивствах в період повстання, радактиву, участь в контрреволюційній організації с. Білозір’я Жмака і т.д. згідно ст. кримінального кодексу 54-8 і 54-13.
Документи для роздумів.
Із звинувачувального висновку по справі № 3846 по звинуваченню гр. гр. Чепурного Федора Давидовича і Манила Миколи Івановича:
"В процесі слідства встановлено, що в 1920 р. в селі Білозір’ї під виглядом боротьби з бандитизмом, тодішній волвиконком, в який входили Пащенко Г. К., звинувачуваний по цій справі, Чепурний Федір Давидович та інші організували масовий терор над червоними партизанами, селянами-бідняками, що активно боролися за Радянську владу. Протягом 2-3 днів було по-звірячому вбито до 60 чоловік.
Активну участь у повстанні проти Радвлади приймав також Манило Микола Іванович, обвинувачувані Чепурний і Манило при вступі в ВКП(б) приховали свою участь у повстанні проти Радвлади в 1920 році, а будучи на керівних відповідальних посадах в селі Білозір’ї - перший - головою сільської Ради, другий головою колгоспу імені 8-го Березня, систематично займалися антирадянською діяльністю, спрямованою на зрив заходів Радвлади і партії...
Виходячи з цього в порядку 204 ст.У КК нинішня справа № 3846 по звинуваченню Чепурного Федора Давидовича по ст.98 ч. І КК УРСР і Манила Миколу Івановича по ст.98 ч. 1 КК УРСР і по ст. 196 КК УРСР направити Черкаському райпрокурору для віддання винних до суду.
П/оперуповноваженого сержант держбезпеки Хаїт.
“Затверджую”
нач. 0058 і РВ НКВС ст. л-нт держбезпеки Ленчик
4.V. 1937 р. складено в м. Черкаси.”
“Витяг з протоколу № 63 засідання бюро Черкаського РПК від 1І/ІІІ 1937 р.
§13
Слухали:
Про члена партії з 1931 року, партквиток №0706452 Манило Миколу Івановича, народження 1893 р. н., українець, селянин, малописьмениий. В останній час працював головою колгоспу ім. 8 Березня с. Білозір'я. В 1920 р. Манило в селі Білозір’я брав участь в розстрілі селян-бідняків та червоних партизан, брав участь у повстанні проти будьонівських частин, які проходили через село Білозір’я.
В 1922-23 р.р. Манилом був убитий демобілізований червоноармієць Веретельник Денис, якого Манило підозрював у підпалі свого хліва.
Матеріалами слідства встановлено, що в період повстання було убито 49 чоловік селян бідняків та червоних партизан, де активну участь брав Манило.
Манило, будучи головою колгоспу ім. 8 Березня с. Білозір’я, гальмував розгортання стахановського руху, на кожному місці компрометував стахановців.
Будучи головою колгоспу і членом партії. Манило разом із Чепурним підтримував зв’язок з класово- чужим елементом...
Ухвалили:
Манила М. І. за участь в бандитській розправі над червоними партизанами та селянами-бідняками, за скриття від партії жорстокої розправи і боротьби проти Радвлади - з лав партії виключити.
Ухвалили:
Чепурного Федора Давидовича, члена партії з 1931 року, партквиток № 0714205, селянина, народження 1901 р.4, як бандита, що обманним шляхом проліз у партію- з лав партії виключити...”
25 квітня Чепурний звернувся із заявою до слідчого районного НКВС з проханням викликати і допитати ряд свідків, які б підтвердили його невинність. 27 квітня п/оперуповноважеиого сержант держбезпеки Хаїт виніс постанову: “У зв’язку з відсутністю доцільності в допиті решти свідків, названих в заяві Чепурним, в проханні останнього відмовити...”
Залишились лічені дні до засідання “тройки”, а там - “вишка” як мінімум...
І раптом слідчий прокуратури Київсвької обл. Косман після допиту М. І. Манила, під час якого той категорично заперечив про те, що в 1920 р. він і Чепурний були організаторами розстрілу радактиву і червоних партизан в с. Білозір’я і після його заяви, що розстріляні і справді під час боротьби з Денікіним були партизанами, а опісля стали бандитами,, і про те, що до їх розстрілу ні він, ні Чепурний не мали ніякого відношення, відкинув всі звинувачення, як необгрунтовані, написав: “1937 р., червня 20 дня м. Черкаси. Старший слідчий прокуратури Київської обл. Косман, розглянувши справу по звинуваченню Чепурного і Манила по ст. 98 і ст. 796 КК і беручи до уваги, що висунені проти них звинувачення належать ще дальнішій перевірці, що утримуються вони під вартою більше п’яти місяців і подальше їх ув’язнення не викликається необхідністю, що нині немає небезпеки, що, знаходячись на волі, вони будуть заважати слідству чи зможуть щезнути від суду, а тому на підставі вказівок облпрокуратури, постановив:
Запобіжні заходи стосовно Чепурного Федора Давидовича і Манила Миколи Івановича змінити на підписку про невиїзд, негайно звільнивши їх з-під варти.
Виконання цього доручити начальнику Черкаської в’язниці...”
Того ж дня вони були випущені на волю. І вже наступного дня були допитані більше ЗО чоловік, які в основному підтвердили невинність Чепурного і-Манила, стверджуючи, що дійсно в 1920 р. в селі Білозір я були розстріляні люди, які грабували і тероризували населення, хоча частина з них у свій час і боролася в партизанських загонах проти Денікіна. Звичайно, говорили свідки, краще було б, якби заарештованих в ті роки направили в Черкаси і їх долю вирішував би суд. А так виник своєрідний самосуд натовпу. 1 під гарячу руку були страчені і ті, які, можливо, ніякої участі в грабунках не брали... Стався самосуд натовпу, контроль над яким втратив вол ревком, що проводив арешт бандитів... щодо Манила і Чепурного-то в розправі вони ніякої участі не брали. Тим більше, що у волревкомі Чепурний не міг бути організатором розправи чи арештів - на той час він займав надзвичайно скромну посаду - виконував обов’язки техсекретаря і друкарки...
Словом, справа, яку так старанно розкручували Хаїт і Ленчик - при уважній і об’єктивній перевірці почала розлітатися по всіх пунктах звинувачення в контрреволюційній діяльності, в тому числі і звинувачення у зловживанні службовим становищем, порушенні Статуту сільгоспартілі, дискредитації стахановців, антирадянській діяльності.
А колишній червоний партизан О. І. Хижняк так і заявив, прийшовши сам до слідчого Космана: “От я й прийшов та заявляю, що Чепурний та Манило у розстрілах партизан загону Тараненко- Вишкварки ніякої участі не брали. Я в той час був у селі і добре усе знаю. Людей тих розстрілювали самосудом, через те серед них попали і такі, які бандитами не були. Крім того, я вважаю, що їх слід було судити, а вже потім установлювати, хто в чому винен.
Після першого допиту в НКВС запросив мене до себе П... і обіцяв всяку допомогу хлібом і 200 крб. грошей і просив мене, що як викличуть вдруге, то щоб я показав, нібито Чепурний і Манило убивали нещасних людей. Я йому сказав, що неправді і кидати на людей не можу і його пропозицію відхилив... 
Щоб помститися Чепурному, П. заявив у Черкасах на зборах, що Чепурний та Манило вбивали людей, червоних партизан, в той час, як П. не тутешній і нічого не знає, як воно було. Цю мою заяву прошу врахувати. С. Білозір’я, 1937 р., червня 21 дня...”
Скажемо так: щоб заявити таке - після того, як було готове звинувачення, підготовлене слідчим НКВС, треба було мати не лише чесність, принциповість, а й неабияку мужність...
Поступово підтверджувалося все те, що говорили на допитах Чепурний і Манило, доводячи, що на їх зведено наклеп...
До речі, під час попереднього слідства п/оуповнов. Хаїтом, і Чепурний, і Манило вели себе з гідністю, доказово спростовуючи будь-яке брехливе чи напівправдиве свідчення допитуваних односельчан, які з тих чи інших міркувань намагалися ствердити факти, наведені у виступі П., та інших двох членів партій в села Білозір’я, на райпарт-зборах на початку лютого 1937 року...
А чому так велося попереднє слідство, чому так упереджено ставилися в НКВС до Чепурного і Манила, чому так відразу змінилося ставлення облпрокуратури до звинувачуваних - стає зрозумілим, коли починаєш знайомитися з двома листами, підшитими у справі напередодні розгляду їх в облпрокуратурі. Обидва листи - віддруковані на друкар, машинці на папері зеленого кольору. Перший - на двох листах формату сторінки райгазети - на ім’я начальника обласного відділу Київської області НКВС Шарова, а копія начальнику Черкаського відділу НКВС Ленчику. Другий лист на 2 аркушах, надрукований з обох сторін, на ім’я секретаря ЦК ВКП(б) Єжова.
Перший лист датований 14 травня, тобто направлений відразу після завершення слідства і пред’явлення звинувачення. Другий лист датований 1 червня 1937 року, і вже 16 червня він повернувся в Київ і був переданий облпрокуратурі. Нагадаємо і те, що вже 20 червня Чепурний і Манило були звільнені з-під варти.
Автор обох листів член ВКП(б), п/к № 0261825, начальник управління Київського Мобокругу Григорій Никонович Рябокінь.
Інформація для роздумів.
11 червня 1937 року відбувся судовий процес над Якіром, Тухачевским та іншими воєначальниками. З ними Рябокінь був не просто товаришем по роботі, а дружили сім’ями. 12 червня засуджені були розстріляні. Не міг не знати Робокінь і про наказ Наркома оборони 072, в якому повідомлялося, що з 1 по 4 червня 1937 року у присутності членів уряду відбулася Військова Рада при Народному Комісаріаті Оборони СРСР. На засіданні Військової Ради було заслухано і обговорено доповідь Ворошилова про розкриту НКВС “зрадницьку, контррреволюційну військово- фашистську організацію, яка, будучи суворо законспірована, тривалий час існувала і проводила підривну шкідницьку і шпигунську роботу в Червоній Армії”. У кінці наказу говорилося: “Немає впевненості в тому, що всі змовники виявлені”. Нагадаємо також, що Сталін у своїх неодноразових виступах у 1937 р. вимагав до кінця викорінити “ворогів народу”, “сигналізувати” про їх дії. |
А тут - якийсь Рябокінь - пише листа, ставши на захист виявлених НКВС “білобандитів”, ставить під сумнів правильність ведення слідства органами. Хто вони тобі: брат, сват, друг, що заслонив рід кулі в атаці? Правильно чи неправильно велося слідство - “своя сорочка...”. Тим більше - хто зна, чи не назване твоє прізвище в числі шпигунів... Сиди собі, як кажуть, не “висувайся”... і все ж - листи написані. І читаючи їх сьогодні, не можна не пишатися не лише мужністю автора, а й -його передбачливістю, його правоті, його погляду на ведення слідства, про які б не варто забувати і сього дні багатьом працівникам правоохоронних органів та й історикам також, не говорячи вже про краєзнаві цв.
У зв’язку з тим, що обидва листи майже ідентичні, розміром до 18-12 сучасних друкованих машинописних сторінок, то обмежимося окремими витягами, які найбільш повно розкривають і погляди, і позицію полкового комісара Г. Н. Рябоконя.
“Секретарю Центрального Комітету ВКП(б) тов. Єжову від члена КП(б)У п/к №0261825 Рябоконя Григорія Никоновича, начальника Управління Київського Мобілізаційного округу
(Звертаєму увагу - не Наркому, а секретарю ЦК ВКП(б), бо автор листа знав, хто спрямовує репресії - авт.)
Заява
5-го лютого в м. Черкасах Київської області, на районних партійних зборах, при обговоренні доповіді про Пленум ЦК ВКП(б), у дебатах членів партії, що критикували роботу райпарткому і окремих працівників Черкаської організації виступили три члена партії, що працюють в с. Білозір’ї Черкаського району: голова колгоспу імені Комінтерну, директор школи К. і голова рибакспілки М., (нині працює в Черкасах), (у зв’язку із проханням сім’ї Рабоконя не називати прізвища, бо окремі з авторів доносу були теж репресовані, окремі - розстріляні гітлерівцями - і внуки ні в чому не винні, то обмежимося лише ініціалами - авт.) із заявою такого порядку: в 1920 р. в с. Білозір’ї було розстріляно 56 чол. радянського активу, серед яких були червоні партизани і комуністи.
Партійні збори насторожилися і почали розбиратися в деталях цієї події і виявляти винних в цьому розстрілі. Були названі прізвища, серед яких виявилися члени партії, що були присутні на цих же партійних зборах, уродженці села Біл озір’я, які працювали в цей період там же в селі - голова сільради Чепурний Федір і голова колгоспу імені 8 Березня - Манило, які, на підставі заяви виступаючих на цих зборах П., К., і М. були на цих зборах виключені з партії, арештовані і посаджені у в’язницю, як вороги народу.
Районна газета “Прапор комуни” за 11 лютого написала про цю подію спеціальну статтю, порівнюючи цей факт з історією Трипільської трагедії.
Арештованим і посадженим у в’язницю було пред’явлено обвинувачення в бандитизмі і слідство було доручено Черкаському відділенню НКВС по ст. 54 КК (контрреволюція).
На цих районних партійних зборах був присутній секретар Київського обкому КП(б)У тов. Мирошниченко (2-й секретар).
Я і ряд членів партії, що працювали в роки громадянської війни (1919-20) в Черкасах на керівних посадах радянської і партійної роботи, дізнавшись про цей факт, який був поданий на партійних зборах брехливо і сенсаційно, обурені і приголомшені таким невірним тлумаченням фактів і подів в той період.
Зокрема, я, як колишній керівник по ліквідації петлюрівсько-куркульських банд і як начальник бойового району по боротьбі з бандитизмом в Черкаському повіті в 1919-20 роках, і не тільки в Черкаському повіті, а і в повітах - Чигиринському, Канівському, Звенигородському і Золотоніському - був не лише приголомшений таким перекрученням фактів на партійних зборах, але мене надзвичайно вразила та обставина, шо лише на підставі голослівної заяви, не розібравшись, в чім справа, не перевіривши на місці достовірності подій всебічно, арештовуються члени партії, саджаються у в'язницю, виключаються з партії, в той час, як ряд інших товаришів, шо працювали в тон період в ренкомі с. Білозір’я. не лише не притягуються до відповідальності, а навіть їх не допитують і не запитують у них, як воно справді було.
Що було насправді в 1920 р. в с. Білозір’я?
Даю історичну справку, що в 1920 році, весною, в селі Білозір’ї була розгромлена і ліквідована банда петлірівських отаманів Тараненка і Вишкварки. Главарі цієї банди були розстріляні за рішенням місцевого ревкому, а разом з ними і банда, але не 56 чоловік, а близька ЗО.
Тепер же виходить, що Тараненко і Вишкварка і їх бандити - герої, великомученики, а ті, які знищували цю банду - бандити і вороги народу...
Порівнювати і проводити аналогію подій в с. Трипілля і с. Білозір’я можуть ті, хто ні чорта не розуміє і не знає героїчної боротьби Київського комсомолу і червоноармійців з бандами Зеленого.
Потрібно знати сутність історичної боротьби за Радянську владу в Черкаському повіті в роки громадянської війни (1918-1921 р.р.), потрібно добре знати все те складне переплетіння протиріч і умов, в яким нам доводилося вести боротьбу з ворогами Радянської влади... Лише при цій умові можна правильно, всебічно, історично вірно розібратися, хто дійсно був ворог в той період і хто дійсно боровся за Радянську владу”.
Далништже/^а 10 сторінках Г. Н. Рябокінь аналізує всі протиріччя при боротьбі за владу Рад на Черкащині, обставини, при яких окремі червоні партизани, які активно боролися з Денікіним, активно також діяли і на боці Григор’єва, коли в силу певних обставин колишні білогвардійці ставали непоганими червоноармійцями і навпаки... Аналізуючи обставини, Рябокінь робить висновок - в бандах 20-х років опинялися в основному ідейно нестійкі люди, а то просто любителі поживитися за чужий рахунок... І при всіх перипетіях ніщо так не каралось, як розбій, бандитизм. Навіть той.же Тараненко, який після придушення заколоту Григор’єва очолив Черкаський гарнізон, видав наказ, в одному з пунктів якого говорилося: “В місті ходять провокаційні слухи, що буцім-то прибулими повстанськими загонами робляться напади на квартири, т.д. Безумовно, немає сім’ї без виродку. Паніку серед населення бажають ті, хто очікує різних змін, збочень і т.д. в революції. Це роблять ті, хто прагне підірвати радянську владу. Це роблять люди, яким чужі інтереси пролетаріату. Пам’ятайте, громадяни, що партизанські загони, це не заігони бандитів, а люди, що ідейно борються за інтереси пролетаріату і не примирятимуться подібної на них провокації. Наказую міліції, а також і військовим, бандитів розстрілювати на місці...”
Наказ датовий 17 лютого 1920 року... Тому само собою було зрозумілим і не якоюсь дикістю, а законним актом рішення Білозірського ревкому - арештувати бандитів і тут же розстріляти...
Тому і не випадкове запитання у листі Рябоконя до слідчих НКВС:
“Невже можна допустити, що якби ми знаючи про те, що в с. Білозір’ї вбивають радянський актив, червоних партизан і комуністів-ми б спокійно могли мовчати. Повірте, ми б, очевидно, не залишили в спокої тих, які так вчинили з нашими товаришами.
Запитується, як могло трапитися це, така подія на очах Радянської влади - і ніякого реагування в ті роки. Адже існував повітовий Революційний комітет, повітовий партійний комітет, існувало ЧК, існував і Воєнний комісаріат - штаб боротьби з бандитизмом - і ось на очах цих органів відбувається розстріл радянського активу, червоних партизан і комуністів - і не вживаються заходи до розслідування і виявлення винних. Категорично заявляю і це цілком і повністю можуть підтвердити і ті товариші, які керували в той час партійною, радянською роботою в Черкаському повіті, що це абсолютно невірно. Була розстріляна і знищена банда... І ми дивились на цю подію, як на черговий етап ліквідації бандитської зграї...
...що трапилось, чому так стали дорогими... бандити, які знищені. Чому така турбота і що трапилось, що ми, відповідальні працівники, що займали в той час керівні посади на радянській, партійній і військовій роботі, докладаючи багато сил і енергії для зміцнення Радянської влади, ведучи нещадну боротьбу з її ворогами - залишаємось в якійсть підозрі.
Минуло чотири місяці, перевірка і слідство завершені і арештованим вручені звинувачення, і характерно, що бандитизм (контрреволюція) по 54 ст. КК відпав і залишилася лише одна ст. 98 КК (перевищення влади), і це лише уже по діянням останньої роботи арештованих (голова сільської Ради і голова колгоспу).
Запитується, в чім же справа? Саджають людей - членів партії у в’язницю, як бандитів - ворогів народу, піднімають галас, роздувають і перекручують факти, дискредитують людей, порівнюють події розстріл з трипільською трагедією, окозамилюють і вводять в оману членів Черкаської організації, обманюють і приховують від робітничого класу і колгоспного селянства дійсний стан, громадськість до цих пір не знає правди, газета мовчить...
Замість перевірки фактів і всебічног о розслідування справи по всім питанням, що торкалися справи, перевірка і слідство велося однобоко, тільки на гііставі опитування і показанні людей, які давно або забули або переплутали, або явно вороже настроєні проти Радянської влади.
Перевірка фактів і слідство було доручено Черкаському відділенню НКВС - сержанту Хаїту, який віднісся до цієї справи, по-моєму, формально і по-бюрократичному, всеціло довірившись П. і К.
П., ж, користуючись своїм становищем парторга в селі і тим, що допоміг розкрити 2-гу трипільську трагедію і користуючись певпою підтримкою з боку черкаських організацій - не лише склав про себе високу думку, але й діє розв’язно. Перед ним у селі тремтять всі і бояться правди сказати. Були випадки, коли П. збирав до себе звечора “свідків”, “накачував”, а потім саджав на вантажну автомашину і відправляв в Черкаське відділення НКВС сержанту Хаїту для слідства. Останній, по-моєму, сприймав все на віру, без глибокого дослідження фактів і фіксував зарані підготовлені показання людей, присланих із Білозір’я П.
Навіть, якщо взяти за правду заяву П., К. і М., то гріш ціна цим заявам - адже ці люди не жили в той час иа селі. Минуло 18 літ і раптом лише по слухам - чули дзвін та не знають де він - роблять такі неправильні, не відповідаючі дійсності заяви...
Я прошу і наполягаю на всебічній, глибокій і об’єктивній перевірці всіх фактів, повідомлених в заявах иа партзборах 5 лютого ц. р. і тих матеріалів, які надійшли додатково. Прошу розслідувати груп говно, із залученням всіх потрібних і необхідних людей, і в першу чергу тих товаришів, які починали боротьбу і керували боротьбою проти ворогів Радянської влади на Черкащині, які зміцнювали Радянську владу в Черкаському повіті...”
І далі підпис, дата 11.6.37 року... День, коли йшов судовий процес над друзями - Якіром, Тухачевським, Примаковим... День, коли виносився їм смертний вирок...
Нагадаємо ще раз - то був несьогоднішній період мітингів і розхристаної демократії. То був тридцять сьомиї! - рік хвилі репресій. Період, коли перед кожним працівником держбезпеки Здіймали здалеку капелюха секретарі обкомів, райкомів, комдиви і командири корпусів. А туї' якийсь полковий комісар повчає, як треба вести слідство, натякає на необгрунтоване поширенню підозр, компроментацідх органами люцей...
І якщо від першого листа в обласний відділ НКВС - написаний 14 травня - просто відмахнулися, як від писанини дивака, за яким плаче Магадан, і підшили, як і колективний лист червоних партизанів від 5 травня і 24 квітня, які стверджували невинність Манили і Чепурного - то цей лист нагадував, висловлюючись по-сучасному, вибух атомної бомби...
Тим більше, що вій був на контролі в Єжова, з іншого боку - на конкретних прикладах доказував безпідставність звинувачень, серйьозні порушення у веденні слідства... Він настільки приголомшив працівників облпрокуратури, і тим більше працівників районного відділення НКВС, що і Манило, і Чепурний були негайно випущені із в’язниці, і відразу ж в селі розпочалися допити нових свідків, на яких вказав у своєму листі Рябокінь...
І навіть вже після арешту Рябоконя протягом майже двох місяців ні Чепурного, який влаштувався працювати на Ірдинських торфорозробках, ні Манила, який повернувся до села на свою попередню роботу - ніхто не чіпав.
“Я, бригвоенюрист Шахтен, розглянувши матеріали, подані відділом УДБ НКВС УРСР по відношенню до Рябоконя Григорія Никоновича... беручи до уваги, що Рябокінь викривається як учасник повстанської організації проти радянської влади, пост ановив мірою відчуження у відношенні гр-на Рябоконя Г. вибрати утримання під иаріою в сгіецкорпусі Київської в’язниці...”
Ордер на арешт №2818 від 5 липня 1937 року...
Того ж дня було проведено обшук вдома і иа роботі. Перераховуючи виявлені при обшуку документи, особисту зброю, мисливські рушниці, ті, хто робив обшук, у протоколі змушені констатувати: компрометуючі речові докази відсутні.
З протоколу допиту 5 липня 1937 року “обвинуваченого Рябоконя Григорія Никоновича, 1895 р. н., уродженця с. Байбузи, Черкаського району, Київської області, проживаючого в м. Києві по вул. 25-річчя Жовтня, 46, кв.4, українець, громадянин СРСР, нач. управління Київського Мобокругу. ...Нагороди - орден Червоного Прапора, член ВКП(б) з 1917 р. в РСЧА з 1918, до цього був у Червоній гвардії...
Запитання: За що арештовувався в 1931 році ваш брат Рябокінь Петро Никонович?
Відповідь: За що арештовувався, я не знаю. Слідчий, який вів справу, мені говорив, що брат мій, Рябокінь Петро був арештований за те, що писав вірші антирадянського змісту...
Після звільнення з-під варти Петро мені розповів, що знаходячись в Степанакерті, хотів змінити місце служби і коли звідтіля виїзджав, його в дорозі арештували за те, що мовляв він нібито хотів втекти із Степанакерта, а пре те, що писав вірші антирадянського змісту, нічого не говорив...
Коли я поручився за брата, він з-під варти був звільнений...
Запитання: Як часто ви зустрічалися з Петром, коли він працював в Таганчі?..
Відповідь: В Таганчі він працював з кінця 1936 чи з початку 1937 року. За цей період часу я був у нього 2-3 рази. Крім того, я зустрічався з ним удома, в рідних, і він кілька разів був у мене в Києві...
Запитання: За що його зняли з роботи?
Відповідь: Петро був знятий з роботи в червні цього року як такий, що не справився з роботою...”
Підпис - працівник НКВС Рудюк.
Допит як допит. Можна було з полегшенням зітхнути. Адже за братом особливих криміналів не вбачалось. І після тридцять першого року він взагалі притих, змінив характер. Але не знав Григорій Никонович, що то лише була так би мовити розминка. І слідчих не стільки цікавив Петро (який, до речі, був уже арештований і приречений до ВМП), та зрештою і не він, Григорій Рябокінь... Перед цим були заарештовані і розстріляні Якір, Тухачевский, Уборевич, Корк, Примаков та інші. Слідчими розкручувався маховик так званої “змови у Червоній Армії...” І він без жалю розчавлював усіх - і командармів, і полкових комісарів, яким був Рябокінь, і просто командирів полків, дивізій... І для слідчих важливо було показати масову участь у змові Якіра - Тухачевского - Дубового. То ж і хапали всіх, хто так чи інакше був якось пов’язаний з кимось із них. А Рябокінь був не лише знайомий Якіра, а й був земляком командарма Дубового, більше того, вони були друзями.
7 липня 1937 рік. Попереду ще слідство, суд, але на волі... вже винесено і звинувачення, і вирок...
“Виписка з протоколу закритих партзборів парторганізації УКМО 7 липня 1937року.
Голова Руських, секретар Смирнов, член президії Скляр.
Порядок денний: справа Рябоконя Г. Н. Доповідач тов.Скляр.
Слухали: інформацію про арешт Рябоконя як ворога народу. Постановили:... виключити і справу для оформлення передати в гарнізонну парткомісію.
Було присутніх 18 чоловік. Голосували - одноголосно.”
8 липня 1937 року. “Виписка із протоколу № 12 від 8 липня 1937 року парткомісії:
Слухали: Рябокінь Г. Н., народження 1895 року, службовець, член ВКП(б) з 1917 року, п/квиток № 0261825, начальник Київського Мобокругу.
Звинувачується: в контрреволюційній діяльності. Нині арештований органами НКВС як ворог народу.
...Постановили: підтвердити рішення парторганізації УКМО про виключення із рядів партії як ворога народу...”
Одностайно, одноголосно. Без будь-якого вагання.
І жодного запитання: як же це могло статися - працювали разом, з одного казанка харчувалися, однією шинеллю прикривались в негоду... І раптом - ворог народу... Хоч кожен знав, що за цим криється одне - розстріл.
Чи хоч одного з тих присутніх 18 мучить сьогодні сумління? Чи може і виправдання знайшлося - а що я, маленька людина, могла вдіяти. Такі були обставини...
А якби всупереч обставинам? Чи кожен намагався чим швидше піднести руку “за” під пильним оком уповноваженого особливого відділу... Не дай Бог, ще щось запідозрить у погляді, у невпевненому порусі... Чи пригадає, як на полюванні були разом, чи ходили разом з сім’єю Рябоконя в кіно, а може й чарку разом пили...
Одноголосно...
Обставини? Нам довелося ознайомитися з архівними документами людини, яка також певною мірою пов’язана з Рябоконем. Це справа прокурора Канівського району Недужка Йосипа Сергійовича. В самий розпал репресій, коли щодня оголошувалися списками вороги народу, він взяв під сумнів правомірність дій Канівського районного відділення НКВС. Разом з начальником районнії міліції Олійником, дізнавшись, що в камері попереднього слідства застосовуються тортури під час дойиту, він викликає лікаря, робить медсбстеження і складає акта про незаконні методи ведення слідства. Більше того, виступає з різкою критикою методів роботи начальника відділу НКВС т. Кучеренка на партійних зборах в управлінні міліції - НКВС, а потім на бюро райкому партії, партконференції, пише про це доповідні в обласну прокуратуру, ЦК ВКП(б). Донкіхотство? Чи може боротьба за сфери впливу, підсиджування з кар'єристськими намірами свого супротивника? Ні. Це безкомпромісна позиція людини.
У справі Рябоконя спочатку як свідки проходили М. Хижняк, С. М. Пономар, О. М. Бочковська, всі троє, незважаючи на тиск слідчих, категорично заперечили причетність Рябоконя до змови проти держави, те, що той їх вербував у контрреволюційну повстанську організацію. І опісля, будучи все ж звинуваченими у приналежності до контрреволюційної організації, винними себе не визнали, незважаючи ні на які тортури...
- У партії боротьбистів я ніколи не був: антирадянських розмов між мною і Рябоконем ніколи не велося, і Рябокінь мені ніколи не говорив про існування військової троцькістської змови, - змушені записати слідчі у протоколі очної ставки Хижняка з Рябоконем 10 вересня 1937року.
Переглядаючи справи тих трагічних літ, ще і ще раз переконуєшся: для справжньої людини, а не раба обставин, не існувало страху, компромісних рішень, варіантів - їх совість була криштальною і залишилась такою ж. Всупереч обставинам, всупереч загальному страху, підозрі. Різні це люди, за посадою, віком - командарми і полковники, секретарі райкомів і прокурори, чекісти і рядові хлібороби - всіх їх об’єднувало одне: чесність, порядність.
Очевидно, чутки про арешт Г. Н. Рябоконя докотилися де Черкас десь на початку серпня. Наприкінці серпня на ім'я секретаря Черкаського РПК Черепіна надійшла заява, підписана тим же П. і ще двома членами партії - М. і К., в якій зокрема говорилося:
“В лютому місяці 1937 року на зборах райпартактиву було викрито ворогів народу - бандитів Чепурного і Манилу, які в 1920 році організували розстріл командирів-організа/орів партизанських загонів, як т. Тараненка Антона Павловича, Веретільника Дениса та ін.
Манило і Чепурний мали зв’язок з польськими шпіонами, по завданню яких восени 1920 року організували виступ проти регулярних частин Червоної Армії...
Незважаючи нате, що Манило і Чепурний дійсно вороги народу, учасники і організатори розстрілів учасників громадянської війни, мали зв’язок з польськими шпіонами, при допомозі ворога народу Рябоконя та ворога народу Зеленського і Ленчика (перший виступав за виключення їх з партії, другий разом з Хаїтом як ст. л-нт держбезпеки вів допит. Сюди можна було б добавити заявника П., який через деякий час теж був заарештований органами - авт.) Чепурному і Манило вдалося повернутися на волю...
А тому прохаємо забрати їх з села...”
Заява була негайно передана в органи. 7 вересня прокурор виносить постанову про їх повторний арешт. А вже 15 вересня засідала трійка УНКВС на чолі з начальником управління НКВС по Київській області майором держбезпеки Шаровим.
І вже без посилання на будь-яку статтю, розглядали як учасників банди, що ‘‘знаходячись на керівних відповідальних посадах в с. Білозір’!*, обманним шляхом пролізли в партію, приховуючи своє минуле. Серед колгоспників систематично проводили антирадянську діяльність, спрямовану на зрив заходів Радвлади на селі, дискредитували стахановський рух і т.д. і т.п.”
До речі, нікому із вельмишановних суддів не спало на думку просте запитання, як міг статися обман, коли “бандити” поступали в партію в своєму рідному селі, де всі знали їх від дня народження, від діда-прадіда і як вони могли приховати своє минуле.
Трійка постановила: “Манила Миколу Івановича, Чепурного Федора Давидовича заключите в ВТТ на десять літ кожного, рахуючи термін з 11 лютого 1937 року...” Манило винним себе визнав частково. Чепурний провину за собою не визнав. І відразу ж почав писати протести і прохання переглянути справу. Після 14-ої скарги Чепурного привезли в липні 1938 року на перегляд справи, яка закінчилася тортурами і переломом ключиці. Слідчий самовпевнено заявив: ‘Тепер скаржитись уже не будеш../’
Але Чепурний і Манило продовжували писати прохання. Без будь-якої детальної додаткової перевірки їм незмінно відповідали: “Рішення трійки КСУ НКВС від 9.IX. 1937 року про заключения в ВІТ Манила Миколи Івановича і Чепурного Федора Давидовича залишити в силі, про що повідомити заявникам..."
Так було в 1938,1939, так написали з відповідних інстанцій в сороковому і сорок другому, сорок четвертому, і сорок п’ятому...
В сорок другому Манило помер, а Чепурний продовжував відбувати строк... Рівно день у день - всі десять літ... ,
Переглянули його справу аж в п'ятдесят шостому. Тоді Чепурний Федір Давидович був реабілітований і поновлений в партії.

Петро Жук. Реабілітовані історією. Черкаська обл. Книга друга

Thanks: litar Л1

Share

12

Re: Рябокінь, Рябоконь

продовження матеріалу про ПОЛКОВОГО КОМІСАРА РЯБОКІНЬ

+ Читати більше

Епілог для любителів сигналізувати...
Відгриміли роки. В одних - в виправно-трудових таборах, в інших - на фронті, в третіх - у праці. Але, як в народі мовиться, копаєш яму для ближнього - сам в неї впадеш. Був репресований в ті ж роки і заявник на Манила та Чепурного голова рибкоопсгіілки М-к, виключений з членів ВКП(б) парторг П.
Ще в тридцять сьомому році Г. Рябокінь ставив перед слідчими НКВС запитання: “Навіть якщо взяти за правду заяву П., К. і М., то яка ціна цим заявам - адже люди не жили в той час на селі, минуло 18 літ і раптом лише з слуху - чули дзвін, та не знають де він - роблять такі невірні і не відповідаючі дійсноті заяви...”
Це ж запитання в 1956 році повторили працівники КДБ авторам доносу (інакше заяву на ім’я секретаря райкому партії Черепіна і не назвеш), які дожили до наших днів - К. і М. ^
-За давністю часу не пам’ятаю, чи писав я заяви в партійні і радянські органи про те, що Манило і Чепурний проводять антирадянську діяльність.
Питання: Вам показано заяву на ім’я секретаря Черкаського РПК від 26 серпня. 1937 року, написане від імені П., К. і Вас. Скажіть, чи писали ви цю заяву і чи підтверджуєте написане в ній про антирадянську діяльність Чепурного і Манила?
Відповідь: Ознайомившись із заявою на ім’я секретаря Черкаського РПК від 26 серпня 1937 року я пояснюю, що ця заява справді підписана мною особисто. Ця заява написана К., але викладених в ній фактів проведення антирадянської діяльності Чепурного і Манили я не підтверджую, так як про них мені нічого не відомо, ні в той час, коли я підписував, ні тепер. В селі Білозір’я я тоді працював надзвичайно мало, не встиг навіть познайомитися із жителями села і обстановкою, а П. тоді був секретарем партійної організації і я, довірившись йому, підписав цю заяву і нині навіть не пам’ятаю, читав я її перед тим, як підписував, чи не читав.
Про діяльність Чепурного і Манили в період громадянської війни, а також проведення антирадянської діяльності в наступні роки я нічого не знаю”.
К., який виступав з заявою на партзборах і опісля теж підписав заяву на ім’я секретаря Черкаського РПК, мимрив: -.... Яку участь у тому самосуді приймав Чепурний Федір, нині я не можу сказати, але за словами осіб, які мені про це розповіли, знаю, що він працював у волвиконкомі, але не знаю на якій посаді.
За період мого проживання в с. Білозір’ї з 1930 року я фактів антирадянської діяльності за Чепурним і Манилою не замічав, за винятком кількох випадків...
Запитання: Вам оголошено заяву, яку Ви, П. і М. подали в Черкаський РПК... писали ви цю заяву і якщо писали, то чи підтверджуєте викладені в ній факти?..
Відповідь: Після ознайомлення із заявою від 26 серпня 1937 року на ім’я секретаря РПК я пояснюю, що цю заяву написав.я особисто за вказівкою П., як секретаря парторганізації. Зміст. Повідомлено в цій заяві факти пре те, що Манило і Чепурний мали зв’язок з польськими шпіонами, написано мною зі слів П., який мені сказав, що його хтось про це інформував. Крім вищеназваного мені особисто з цього питання нічого не відомо. Про факти проведення Чепурним і Манилом ворожої діяльності, затиску стахановсвького руху, порушення ними революційної законності і глумления над колгоспниками я нічого нині конкретного не можу сказати, так як не пам’ятаю були вони тоді чи ні. Я також не можу егвердити і того факта, що
Манило і Чепурний після звільнення їх з в’язниці проводили в селі контрреволюційну роботу, так як ніяких конкретних даних про це у мене не було, а в заяві про це написано зі слів П...”
Перечитуючи в який раз пояснення авторів доносів - ми щиро жал кували про те, що у нас відмінено древнє правило козацьке, за яким заявника, коли його повідомлення виявлялося брехнею - занурювали в те ж саме багно, яке він виливав на інших.
Шкодували й за тим, що за давністю подій не був застосований закон про наклеп...
Недавно нам довелося бути свідком розмови, коли один відповідальний працівник з обуренням розпікав керівника господарства:
- Ти диви, який розумник знайшовся. Виходить вся рота йде не в ногу з часом, один ти крокуєш правильно... Всі голосують “за”, а один ти проти... Було б моє право - ти б...
Не будемо робити висновок з тієї розмови: хто мав рацію. Просто хай ще кожен задумається над вище наведеними документами одностайності... І осмислить свою причетність і до хороших, і до поганих справ часу, в якому він живе, за що аплодує, за що голосує, що утверджує... Задумається, щоб опісля не довелося бити себе в груди, що часи змінилися і він видавлює з себе по краплі раба обставин і... “ізму”...
Спомин
- Ну що з того, що є вулиця Рябоконя в селі, в Черкасах і Києві, а в місцевому музеї - цілий стенд в його фотографіями. ... Деякі односельчани розповідають... Через нього півсела було спалено... Отож, коли кіннотники Будьонного поверталися з фронту - їх хтось обстріляв... Сам Рябокінь показував, чиї хати палити... А в тридцять сьомому із-за нього чоловік з двадцять забрали...
- Брехня. Рябоконя, як Будьонний проходив, у Черкасах і близько не було... А палили село не будьоннівці, а денікінці. І найперж спалили хату батьків Рябоконя... А щодо тридцять сьомого, то людей взяли вже взимку тридцять восьмого... Стояли морози люті. Снігами позамітало все... Першого вели батька Григорія - Никона Миколайовича,.. Потім старих партизан, які колись воювали разом з Рябоконем...
-Говорять, що Рябоконя було реабілітовано ще в 1956 році. А чого ж тоді про це не повідомлялося в газетах. Чому про це ніяких документів немає навіть в сільському музеї. Коли судили як ворога народу, знала вся республіка. А як реабілітували - ніхто, крім сім’ї, не знає.
Такі суперечливі судження довелося нам почути нещодавно в селі Байбузи, в тому селі, де пройшла юність полкового комісара Рябоконя, де він боровся за встановлення Радянської влади, захищав цю владу, де центральна вулиця носить його ім’я, а в сільському музеї сім’ї Рябоконів присвячена хай і не велика, а все ж експозиція.
із спогадів П. Мануйлова - колишнього персонального пенсіонера республіканського значення:
- В 1929 році, навчаючись в Черкаському технікумі механізації і електрифікації сільського господарства, я вступив до лав комсомолу. Одну з рекомендацій дав мені воєнком Г. Н. Рябокінь.
Мій батько, Петро Максимович, і він до самої загибелі останнього дружили сім’ями. Часто гостювали один в одного. Згадували дні минулі. Обидва були надзвичайно цікавими оповідачами, і я дуже шкодую, що не записав жодної з цих оповідей.
Григорій Никонович народився в листопаді 1895 року в Байбузах. Після закінчення Городищенської агрошколи працював в економії, що розташована неподалік Байбуз в Мошногір’ї. В 1916 році був мобілізований. Закінчив школу прапорщиків і служив в полку, який стояв в Красному селі під Петроградом. Був командиром роги. В серпневі дні 1917 року став більшовиком.
В березні мій батько зустрів Рябоконя на Черкаському залізничному вокзалі, який маючи завдання ЦК ВКП(б), був направлений на Україну. Очолив повітпоєиком і відразу ж активно включається в боротьбу з контрреволюцією.
Із наказу по Придніпровському Бойовому району:
“Черкаси. №1,7 липня 1919 року.
1. Згідно наказу Командуючого Київською бойовою дільницею від 7 липня 1919 року за №1, я призначений командуючим Придніпровською бойовою дільницею.
2. Вступивши цього числа до виконання своїх обов’язків, заявляю, що всяка підла робота провокаторів й агентів Денікіна, Петлюри і Союзної зграї буде придушуватися мною нещадно. Ті, хто агітує проти влади народу, на користь павуків і гнобителів трудового люду, оголошуються поза законом...
Всіх, хто займається виготовленням самогону і осіб, що споюють червоноармійців і матросів, оголошую поза законом...
Всі, хто з’являється на вулиці п’яним, буде арештовуватися і заключатися у в’язницю на три місяці...
Командуючий Придніпровським бойовим районом Рябокінь. Начальник штаба Прозора. Політком Мануйлов...”
В цьому наказі він увесь - тип революціонера-біл ьшовика - нещадного до всього того, що заважає втіленню в життя ідеї партії. То ж недаремно у своїх спогадах колишній член Мошенського ревкому Черкаського повіту А. А. Гречуха відзначав: “В.місті повну владу здійснював повітовий революційний комітет, до складу якого входили воєнком Рябокінь, Петро Мануйлов, Володимир Піонтківськті. Володимир Новіков і інші товариші. Ревком проводив боротьбу з контрреволюційними елементами і організовував Радянську владу на території повіту...”
Ні докору, ні сумніву в правильності вибраного шляху.
Хто не з нами - той класовий ворог. А з ворогом розмова одна - до стінки... Нещадність, безкомпромісність...
І опинившись волею долі - в становищі ворога народу - навряд чи до кінця він зрозумів трагізм свого життя.
Понад 10 років віддав встановленню радянської влади на Черкащині. Мабуть, не було в Шевченківській окрузі такого села, де б не бував Григорій Никонович. В одному селі допомагав відкрити хату-читальню, в іншому - школу, в третьому організовував товариство по спільному обробітку землі... 1 в кожному селі він мав свою опору - колишніх своїх бійців партизанських загонів. І тому не випадково, що всі ці партизани слідчими були зараховані до членів підпільної контрреволюційної організації.
Про популярність Рябоконя на Черкащині свідчать і слова Г. І. Петровського після окружної конференції в 1930 році, що відбувалася в клубі Черкаського рафінадного заводу. Після виступу Григорія Івановича невдовзі піднімався на трибуну Г. Н. Рябокінь. Його зустрів шквал оплесків, на що Петровський з доброю заздрістю сказав: “Ми обидва Григорії, але з тобою мені виступати невигідно. За твоєю постаттю мене не видно, а за оплесками в твою честь, люди не чують моїх слів...”
У другій половині 1930 року Рябокінь був призначений начальником управління оборони при Наркомземі УРСР, а з 1934 року - начальником управління Київського Мобокругу.
Документи для роздумів.
9 липня 1937 року.
Цього дня допит вели, крім Рудюка, начальник відділу Едельман, начальник 5 відділу Геплер, капітан держбезпаки Рейхман...
Запитання:
- На кого ви повинні були опиратися в своїй роботі?
Відповідь:
- В своїй роботі я повинен був опиратися на колишніх партизан...”
І далі розповідь з ким і при яких обставинах зустрічався, коли і де кого залучив. Благо - список всіх залучених був у секретній шафі округу. Наголошуємо - залучених до організації партизанської боротьби на,випадок вторгнення ворога на нашу територію. Слідчі ж трактували це як залучення до контрреволюційної діяльності...
Звичайно, важко повірити, що Г. Н. Рябокінь давав на окремі запитання покаяльні відповіді - надто вже чисто, гладко все написано.
Мабуть, слідчі себе не досить утруднювали, складаючи наперед протокол запитані і відповідей, переписуючи їх з одного допиту до іншого. *
До того ж допитуваний нерідко ставив свій підпис лише в кінці протоколу. Та й чи ставив його взагалі?
І все ж - серед мороку підступності, обману, підтасовки фактів , фальсифікації, загальщини - часом пробивається істина, пробивається образ людини зі своїми переконаннями, ваганнями.
13 липня... “Відповідь: Будучи уповноваженим ЦК партії в 1932 році по проведенню посівної кампанії в районах колишнього Черкаського округу, я у зв’язку з продовольчими трудностями, прийшов до висновку, що політика компартії з питань колективізації неправильна... Я вважав, що існуюча господарська система не відповідає інтересам широких мас і потребує докорінних змін...
29 липня...
Відповідь: Приблизно в травні 1932 року після мого повернення з відрядження я, будучи у Дубового по службовим питанням, розповів йому про продовольчі складності, тоді ж висловив своє незадоволення заходами, які проводилися радвладою на селі. Конкретно я розповів йому про те, що багато селян голодує, що колгоспне будівництво не усунуло зубожіння на селі, що селяни обкладаються великими податками... Тоді ж я висловив Дубовому свою думку про те, що необхідно вжити рішучих заходів для того, щоб змінити політику щодо села і не допустити того, щоб селянин помирав з голоду...”
Це визнання Рябоконя оцінювалося Геплером і Райхманом як найтяжчий злочин. Як міг він, Рябокіиь, піддати сумніву політику кормчого. І чим іще як не контрреволюційною змовою, можна кваліфікувати його слова про “вжиття рішучих заходів для виправлення становища на селі”. Спомин.
В. П. Мануйлов: “У важкі дні початку тридцятих років мій батько, який працював в райспоживспілці, намагався використати будь-які джерела децентралізованого постачання продовольством трудящих міста. Під час одної із зустрічей, Г. Н. Рябокінь порадив звернутися за допомогою до колишнього голови Черкаського ЧК Сергія Адамовича Бергамінова, який на той час працював першим секретарем Хабаровського крайкому. Сам Рябокінь зателефонував Сергію Адамовичу. Попрохав всіляко допомогти черкасцям. В грудні 1932 року мій батько вже був у Хабаровську. Попереджений Рябоконем, його відразу ж прийняв Бергамінов. Допоміг організувати відвантаження в Черкаси без наряду, за рахунок резерву, три вагони оселедців і вагон в’яленої вобли. Повернувся з Хабаровська батько в середині березня. А слідом прибули і вагони з рибою. До першого Травня кожен черкасець отримав дарунок Бергамінова - оселедці і воблу...”
Ігор Посовень, колишній працівник Городищенської районної газети «Колгоспні лани» в опублікованих в газеті спогадах про Рябоконя писав:
- Хоч відтоді минуло кілька десятків літ, я і досі досить чітко пам’ятаю той день, коли у нас гостював Григорій Никонович. В кожанці, військовому кашкеті. На вигляд суворий. Але скільки в ньому було любові до людей, до нас, дітей... І з якою увагою і доброзичливістю він ставився до найменшого прохання селян, терпляче вислуховував кожного, з ким зустрічався. Я не пригадую жодного випадку, щоб він у чомусь відмовив людям, не допоміг... Під час останньої зустрічі в нашій сім’ї він подарував мені книгу про Робінзона Крузо. І сказав: запам’ятай хлопчику - за будь- яких обставин людина має залишатися людиною. Бо вона людина. Людина.”
“Як батько, Григорій Никонович, ніколи не балував своїх дітей. Був добрим, але не потурав примхам. Вимагав, щоб за будь-яких обставин вони говорили правду. Беззавітно служили Вітчизні і, як говорив тоді поет Бажан: “Вітчизні віддати не вигризки душ, а всю повноцінність життя, або смерті...”
Після арешту Григорія Никоновича, я була вислана на вісім років в картабір... А наших дітей, як собачат, вигнали з київської квартири на вулицю. Надії тоді було тринадцять літ. На два роки менше Володимиру. І ось - кинуті всіма напризволяще, без грошей, без харчів, роздягнені і роззуті - вони пішки дісталися до моїх батьків... Зігріті теплом бабусі, - вони швидко оговталися. Почали ходити до школи під моїм дівочим прізвищем. У війну Володі йшов п’ятнадцятий рік. Він був рослий, ставний хлопець. Пішов п’ятнадцятирічним добровольцем на фронт і загинув під Вінницею, захищаючи рідну землю, землю свого батька. А мати Григорія Никоновича, добра мама Гаша - серед тієї лютої і страшної зими, обминаючи села, протягом трьох тижнів пішки добиралася на Чернігівщину до свого середульшого сина, де і перебула лиху годину” - писала у своїх спогадах дружина Рябоконя.
Документи для роздумів.
15 жовтня 1937 р.. Із звинувачувального висновку слідчих:
“Проводячи контрреволюційну діяльність, Г. Н. Рябокінь 2.1. Зривав підготовку заходів по відмобілізації частин;...
2.3. Зривав підготовку і перепідготовку командних кадрів...
4. Завербував до к.р. діяльності 20 чоловік...”
Так писали слідчі 2 відділення 5 відділу НКВС Рудюк, Геплер, Едельман.
Що характерно - про ці пункти звинувачення жодного слова в матеріалах слідства. Жодного документального свідчення. Та і як вони могли бути, адже в документах наркомату оборони говорилося про роботу Київського військового округу зовсім протилежне.
Із наказу №182 від 22 вересня 1935 року, підписаного наркомом оборони К. Є. Ворошиловим: “Війська КВР, що приймали участь у маневрах, показали, що в результаті напруженої роботи вони зразково володіють і вміють використовувати складне і різноманітне озброєння, і, безумовно, досягли високого рівня підготовки, що вимагається сучасним розвитком військової справи...”
Із матеріалів ХШ з’їзду КП(б)У, травень, 1937 р.:
“На Україні частини Червоної Армії користуються особливою любов’ю з боку трудящих У країни. Особливими турботами комуністичної партії більшовиків України і її ЦК”. Тут же відзначався позитивний досвід у цій справі працівників КВО.
За успіхи в бойовій і політичній підготовці в 1935-36 роках дивізії 45,51,80 і 96 були нагорооджені орденами Леніна, а чотири дивізії КВО - орденом Червоного Прапора.
Такий результат “шкідницької” діяльності начальника Київського Мобокругу Г. Н. Рябоконя. 15 жовтня 1937 року.
“Із протоколу № 4 підготовчого засідання виїзної сесії воєнної колегії ВС СРСР.
Голова диввоєнюрист А. М. Орлов Члени: бригвоєнюрист С. Н. Ждан воєнюрист І рангу Ф. А. Климан воєнюрист І рангу А. І. Батнер помпрокурора СРСР М. Ю. Рагинський
Справу заслухати в закритому судовому засіданні без участі звинувачення і захисту і без виклику свідків в порядку постанови ЦВК СРСР від 1.12.34 р.”
Вирок. “Очолюючи управління Київського Мобокругу, підсудний направляв троцькістів в армію та політпосади і вербував в склад змовників нових учасників, завербував 20 чоловік...”
Військова колегія суду виносить вирок:
“Рябоконя Г. Н. - позбавити військового звання полковий комісар і присуджує до вищої міри кримінального покарання - розстрілу з конфіскацією всього особистого майна. Вирок остаточний і оскарженню не підлягає і на підставі постанови ЦВК СРСР від І.ХП.34 р. належить до негайного виконання...”
Із документів IX Київської окружної партконференції:
“Політичні заняття в частинах перетворилися в могутню зброю л ур гування червоноармійських мас навколо партії і уряду, зброєю мобілізації активності бійців на боротьбу за високі показники в бойовій підготовці. На інспекторській повірці в 1934 році 43 проценти дивізій одержали оцінку “відмінно”, “57 процентів - “добре”. В 1935-1937 роках відмінні оцінки на політичних заняттях мало вже більше 50 процентів дивізій” (ЦДАРА, ф. 900, on. І, спр. 30, арк. 70, 115). Що й казати, “троцькісти”, направлені Рябоконем на політпосади, “діяли”. І дивує лише одне - як такі вельмишановні воєнюристи не знали про цю “діяльність” “ставлеників” Рябоконя. Та й чи прагнули вони до істини...
Вони всіма силами прокручували маховик репресій, доки під його колесо не потрапили самі. Довідка.
“Вирок про розстріл Рябоконя Григорія Никоновича виконано в м. Києві 18 жовтня 1937 року.” Спомин Г. І. Петровський: “Григорія Никоновича я добре знав як добропорядну людину. Це був істинний син свого часу, лицар революції. Справжній її вартовий.”
Література.
О. В. Горбатов “Роки і війни”, М., 1965 р.
ДАЧО, В-5625, on. І, спр. 3846.
П. Мануйлов. Спогади. (Сімейний архів родини К. П. Мануйлова).
1. Посовень. Спомин. (Архів автора).

Петро Жук. Реабілітовані історією. Черкаська обл. Книга друга

Thanks: litar Л, Balakyn2

Share

13

Re: Рябокінь, Рябоконь

Рябокінь Андрій Михайлович, 1893 року народження, ст. Поповичівка Тимошевського району Азово-Чорноморського краю, українець, освіта початкова, безпартійний. Робітник шахти ім. Лутугіна. Проживав: м. Чистякове Донецької області, Центральне селище, блок 5, кв. 11. Заарештований 18 грудня 1937 року. Трійкою УНКВС по Донецькій області 21 грудня 1937 року засуджений на 10 років ВТТ. Реабілітований у 1962 році.

Рябокінь Григорій Євстафійович, 1903 року народження, с. Семенівка Барвенківського району Харківської області, українець, освіта початкова, безпартійний. Мастильник вагонів ст. Слов’янськ. Проживав: с. Семенівка Барвенківського району Харківської області. Заарештований 23 квітня 1933 року. Даних про вирок немає. Реабілітований у 1933 році.

Рябокінь Єгор Гнатович, 1905 року народження, х. Зарембівка Олександрівського району Донецької області, українець, освіта початкова, безпартійний. Колгоспник колгоспу ім. Ворошилова. Проживав за місцем народження. Заарештований 28 липня 1937 року. Трійкою УНКВС по Донецькій області 1 грудня 1937 року засуджений на 10 років ВТТ. Реабілітований у 1989 році.

Рябокінь Кирило Никифорович, 1910 року народження, с. Семенівка Барвенківського району Харківської області, українець, освіта початкова, безпартійний. Хлібороб. Проживав: м. Слов’янськ Донецької області, вул. Садова, буд. № 57. Заарештований 8 березня 1931 року. Судовою трійкою при колегії ДПУ УРСР 22 вересня 1931 року засуджений на 3 роки ВТТ умовно. Реабілітований у 1989 році.

Рябокінь Марія Никифорівна, 1908 року народження, с. Приліти Престенського району Курської області, росіянка, даних про освіту немає, безпартійна. Проживала: сел. ім. Чкалова Старобешівського району Сталінської (Донецької) області. Прибиральниця контори “Союзекскавація”. Заарештована 10 липня 1945 року. Особливою нарадою при НКВС СРСР засуджена на 5 років заслання у Північно-Казахстанську область з конфіскацією майна. Реабілітована у 1956 році.

Рябокінь Сергій Андрійович, 1885 року народження, с. Росохувата Кичівського району Полтавської області, українець, освіта початкова, безпартійний. Конюх шахти № 19. Проживав: шахта № 19 Чистяківського району Донецької області, барак № 2, кв. 2. Заарештований 17 листопада 1937 року. Трійкою УНКВС по Донецькій області засуджений на 10 років ВТТ. Реабілітований у 1989 році.

Рябокінь Федір Гнатович, 1900 року народження, с. Запаро-Мар’ївка Олександрівського району Донецької області, українець, освіта початкова, безпартійний. Колгоспник колгоспу ім. Ворошилова. Проживав за місцем народження. Заарештований 28 липня 1937 року. Трійкою УНКВС по Донецькій області 1 грудня 1937 року засуджений на 10 років ВТТ. Реабілітований у 1989 році.

Реабілітовані історією. Донецька область. Книга сьома.

Принципово пишу (і відповідаю) українською, бо для мене це важливо.
Thanks: litar Л1

Share

14

Re: Рябокінь, Рябоконь

РЯБОКОНЬ Антон Іванович, 1891 р. н., уродженець і мешканець с.Тихий Хутір Жашківського р-ну. Українець, б/п, освіта 3 класи, одружений. До арешту працював у колгоспі. Арештований 21 січня 1944 р. Засуджений 23 липня 1945 р. ВТ НКВС Київської обл. до 10 р. ВТТ з пораженням у правах на 5 р. і конфіскацією майна за ст. 54-3 КК УРСР. Реабілітований 18 листопада 1994 р. прокуратурою Черкаської обл.

РЯБОКОНЬ Григорій Лаврентійович, 1893 р. н., уродженець с.Іркліїв Чорнобаївського р-ну, мешканець м.Сміла. Українець, б/п, незакінчена вища освіта, одружений. До арешту працював техніком-будівельником 1 розряду, учителем середньої школи. Арештований 31 січня 1937 р. Засуджений 8 червня 1937 р. Київським обл. судом до 5 р. позбавлення волі з пораженням у правах на 3 р. за ст. 54-10 ч.І КК УРСР. Постановою Президії Верховного Суду СРСР від 13 липня 1956 р. вирок скасовано, справу припинено за відсутністю складу злочину.

РЯБОКОНЬ Григорій Никонович, 1895 р. н., уродженець с.Байбузи Черкаського р-ну, мешканець м.Київ. Українець, б/п, середня освіта, одружений. До арешту працював начальником управління Київського ВО. Арештований 5 липня 1937 р. Засуджений 17 жовтня 1937 р. військовою колегією Верховного Суду СРСРдо розстрілу за ст. 54-1 “б”, 54-8, 54-11 ККУРСР. Вирок виконано 18 жовтня 1937 р. в м.Київ. 25 травня 1957 р. військовою колегією Верховного Суду СРСР справу припинено.

РЯБОКОНЬ Дмитро Макарович, 1911 р. н., уродженець с.Бабанка Уманського р-ну. Українець, б/п, освіта 7 класів, одружений. До арешту був командиром взводу 192 полку НКВС. Арештований 9 листопада 1937 р. Засуджений 22 березня 1938 р. ВТ Приволзького ВО ВВ НКВС до 5 р. позбавлення волі з пораженням у правах на 3 р. за ст. 58-10 ч. 1 КК РРФСР. 10 липня 1962 р. ВТ Приволзького ВО вирок скасовано, справу припинено за відсутністю складу злочину.

РЯБОКОНЬ Федір Абрамович, 1897 р. н., уродженець с.Білоусівка Тульчинського р-ну Вінницької обл., мешканець м.Умань. Українець, б/п, освіта нижча, одружений. До арешту не працював. Арештований 24 квітня 1938 р. 7 грудня 1939 р. в ході суду виправданий, з-під варти звільнений.

Реабілітовані історією. Черкаська обл. Книга друга

Thanks: litar Л1

Share

15

Re: Рябокінь, Рябоконь

РЯБОКОНЬ Григорій Михайлович, 1875 року народження, с. Красненьке Кривоозерського району Первомайського округу, українець, із селян, малоосвічений. Проживав у с. Красненьке Кривоозерського району Первомайського округу. Одноосібник. Заарештований 30.01.1930 року. Постановою Трійки при Колегії ДПУ УСРР від 18.03.1930 р. засуджений до розстрілу. Страчений. Дата страти невідома. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 р.

Реабілітовані історією. Миколаївська область. Книга четверта.

Принципово пишу (і відповідаю) українською, бо для мене це важливо.
Thanks: litar Л1

Share

16

Re: Рябокінь, Рябоконь

РЯБОКОНЬ Петро Никонович, 1907 р.н., уродженець с. Байбузи Черкаського р-ну, українець, б/п. Проживав у с.Таганча Канівського р-ну. Працював лісничим Канівського лісгоспу. 4 жовтня 1937 р. трійкою УНКВС по Київській обл. засуджений до розстрілу. Реабілітований 28 листопада 1962 р. Черкаським облсудом.

РЯБОКОНЬ Павло Тимофійович, 1895 р.н., уродженець с. Нове Місто Монастирищенського р-ну,  українець, б/п. Проживав у с. Нове Місто. Без певного роду занять. Трійкою УНКВС по Київській обл.  11 жовтня 1937 р. засуджений до розстрілу. Реабілітований 15 червня 1989 р. згідно з Указом ПВР СРСР від 16 січня 1989 р.

РЯБОКІНЬ Дмитро Феодосійович, 1911 р.н., уродженець і мешканець с. Іваньки, українець, б/п. Колгоспник. 14 листопада 1937 р. трійкою УНКВС по Київській обл. засуджений до 10 р. ВТТ. Реабілітований 1 червня 1989 р. згідно з Указом ПВР СРСР від 16 січня 1989 р.

РЯБОКІНЬ Іван Антипович, 1892 р.н., уродженець і мешканець с. Тинівка Маньківського р-ну, українець, б/п. Колгоспник. 14 квітня 1938 р. трійкою УНКВС по Київській обл. засуджений до розстрілу. Реабілітований 26 листопада 1958 р. Черкаським облсудом.

РЯБОКІНЬ Михайло Федорович, 1907 р.н., уродженець і мешканець с. Паланочка Маньківського р-ну, українець, б/п. їздовий у колгоспі. 25 квітня 1938 р. трійкою УНКВС по Київській обл. засуджений до розстрілу. Реабілітованнйг2б листопада 1958 р. Черкаським облсудом.

РЯБОКІНЬ Тихін Архипович, 1897 р.н., уродженець і мешканець с. Паланочка, українець, б/п. Колгоспник. 11 квітня 1938 р. трійкою УНКВС по Київській обл. засуджений до розстрілу. Реабілітований 22 серпня 1959 р. Черкаським облсудом.

РЯБОКІНЬ Кирило Архипович, 1899 р.н., уродженець і мешканець с. Паланочка, українець, б/п.  Колгоспник. 21 квітня 1938 р. трійкою УНКВС по Київській обл. засуджений до розстрілу. Реабілітований 26 листопада 1958 р. Черкаським облсудом.

Реабілітовані історією. Черкаська обл. Книга третя

Thanks: litar Л1

Share