Тема: Пам‘яті Сохань Марії Явдокимівни
Сохань Марія Явдокимівна
(28.12.1922 - 14.03.2015)
Фото. Березень 1957р.
14 березня 2015 року, на 93 році життя перестало битися серце Сохань Марії Явдокимівни.
Народилася Марія Явдокимівна (саме так писали тоді, не Євдоким) на празник пророка Данила (по старому стилю) в кінці 1922 року в сім‘ї селян Явдокима Івановича Сохань і Варвари Петрівни (Кальник) у селі Надежді Решетилівського району Харківської області. Хрестили першу дитину в сім‘ї у найближчій церкві за 4 км у сусідньому селі Піщаному. Там же у Піщанській сільраді Решетилівського району 30 грудня 1922 р. була видана посвідка про народження.
Після закінчення Піщанської семирічної школи і навчання на робфаці в Полтаві поступила у Полтавський вчительський інститут. Війна перервала на тривалий час навчання у інституті. В 1941 - 1943 роках під час окупації проживала разом з батьками та молодшими братами вдома в селі Надежді. Під кінець окупації Марію та середнього брата Федю (1924 р.н.) німці забрали на примусові роботи у Германію. Але Марії разом з декількома дівчатами та хлопцями за допомоги охоронців вдалося на повному ходу виплигнути з вікна поїзда в районі Решетилівки. Потайки односельчани повернулися у рідне село. Марія переховувалася на колишньому власному млинові недалеко від власної хати. Ще у 30-х роках під час примусової колективізації діду Івану Терентійовичу Соханю довелося віддати млин у колгосп, на якому сам він і працював мірошником. Саме це і спасло родину від смерті під час Голодомору 1932-1933 років. Люди потайки вночі приходили до діда перемолоти жменьку зерна і частину борошна віддавали йому за роботу.
Після звільнення Полтави і Надежди від німецької окупації у вересні 1943 року Марія Явдокимівна відновила навчання у інституті. Але спершу Марія допомогла матері та молодшому братику Сашку (1936 р.н.) пристосувати сарай щоб пережити зиму, адже всі хати в селі спалили німці коли відступали. Батька Явдокима Івановича (1898 р.н.) мобілізували у Радянську Армію хоч він мав поранення ще у Громадянську війну. Після другої контузії він повернувся додому на лікування і працював конюхом в колгоспі, але вже до кінця життя у нього сильно трусилися руки. Федю вже в самому кінці війни після того коли їх звільнили в Германії худющого забрали у штрафбат, де він помер після хвороби. Мати Варвара Петрівна дуже сильно тужила за середнім сином і після короткої хвороби померла у 1946 році.
В цей час в 1946 році після закінчення інституту Марію Явдокимівну направляють вчителем на Західну Україну в місто Снятин Станіславської області у школу імені В.Стефаника. У такий важкий емоційний стан після смерті матері Марія знайомится з молодим вчителем, героєм фронтовиком Миколою Матвійовичем Півнем з Сумщини. Вони поженилися і у них у 1948 році народилася донька Тамара. Але не судилося жити молодим людям щасливо. Ще коли Марія була вагітна, дізналася що у Миколи Матвійовича вже була перша дружина з двома дітьми в селі Черториги Глухівського району. Марія вимагала через суд визнати шлюб недійсним. Але через вмовляння і заради доньки довелося формально зберегти шлюб. Але не надовго. Через деякий час Марія таки розвелася з чоловіком і вони стали жити окремо.
Марія Явдокимівна викладала в школі хімію і біологію, була класним керівником. За час роботи виховала багатьох дітей які в подальшому стали поважними людьми. Користувалася повагою колег і керівників міста. Після смерті батька в 1951 році виховувала молодшого брата Олександра. Дала йому путівку в життя.
В 1968 році Марія Явдокимівна вирішила повернутися на Батьківщину - на Полтавщину. Спочатку оселилася в Полтаві там же, де й жила під час навчання в інституті, на вулиці Нижньо-Фабрикантській. Викладала в геологорозвідувальному технікумі, працювала в інституті підвищення кваліфікації. В 1974 році заселилася у власну квартиру в побудованому будівельному кооперативі "Вчитель". Це вже відбулося після того як донька Тамара вийшла заміж у 1971 році. В 1978 році вийшла на пенсію, але продовжувала працювати, бо хотіла допомогати доньці та онукам. Не гребувала й важкою роботою у Микільській спеціальній школі для хворих дітей.
Крім цього Марія Явдокимівна дуже любила працювати на землі. Мала огороди і коло будинку і на колгоспних землях які здавали в оренду навколо міста (Шилівка, Горбанівка). Також періодично їздила допомагати на малу батьківщину у село Надежду, де ще до середини 80-х жила тітка Ганна Петрівна на садибі батьків (там же їхні могилки). Огородами займалася до 90 років!!! але й останні пару років жила самостійно й забезпечувала себе сама, як і все своє життя…
Світла пам’ять про Марію Явдокимівну Сохань назавжди залишиться в серцях всіх, хто її знав.
Царство Небесне тобі дорога бабуня, ти відійшла у кращий Світ!
ХЛѢБЪСОЛЬѢШЬ ДАПРАВДУРѢЖЬ
– – – – – – – – – – – – – – – – – – -