1 (03-12-2015 23:02:57 отредактировано D_i_V_a)

Тема: Мошківський, Мошковський, Мошковский

Киевская губерния, Васильковский уезд, Златоустовская церковь села Пивни (в приход входят с.Пивни, д.Дмитровка, д.Волица)

14-й брак по счету
14 июля 1846 года
Жених - Сквирскаго уѣзда села Новоселецъ однодворецъ Иванъ Григорiевъ Забродскiй православнаго Исповѣданiя вторымъ бракомъ, 30 лет
Невеста - Дѣвица деревни Дмитровки однодворца Стефана Мошкивскаго дочь Евдокiя православная Первымъ бракомъ, 29 лет
Поручители:
Пожениху деревни Дмитровки дворяне Тимофей Андреевъ Черепанскiй и Феодоръ Андреевъ Черепанскiй
поневѣстѣ тойже деревни дворянинъ Iлiя Антоновъ Барановскiй и села Пивень Крестьянинъ Стефанъ Герасмивъ Михайленко
Кто совершал таинство:
Приходский священникъ Іосифъ Якубовскій съ діаконом Алексѣем Кудрицким и дьячкомъ Антонием Калиновским

ЦГИАК ф.127, о.1012, д.2317

Дорогие Мошковские и не только, оставляйте здесь ваши сообщения и находки

Поделиться

2

Re: Мошківський, Мошковський, Мошковский

Мошковский Алексей Онисимович (1908.03.22,Житомирск.обл.,Овруцк.р-н,с.Веселовка--,2000) на 2000.12.22 житель: Украина Житомирск.обл.,Овруцк.р-н

Мошковский Антон (1868) 23 года на 1868 г., сослан на водворение, с 1864 г. находился в Мариинском округе, взял пособие на домообзаводство, семьи не имеет, участник Польск.восстания 1863-64гг., сосланный в Сибирь

Мошковский Афанасий Степанович (1910.07.03,Киевск.обл.,г.Борисполь--,1998) на 1998.02.21 житель: Украина Киевск.обл.,г.Бориспиль

Мошковский Владимир Степанович (1914.05.22,Житомирск.обл.,Коростенск.р-н,с.Вигов--,1999) на 1999.06.03 житель: Украина Харьковск.обл.,Близнюковск.р-н,с.Новоолександровка

Мошковский Евгений Васильевич (1912.12.05,Киевск.обл.,г.Переяслав-Хмельницкий--,1998) на 1998.09.01 житель: Украина Киевск.обл.,г.Переяслав-Хмельницкий

Мошковский Иван Дмитриевич (1911.10.16,Житомирск.обл.,Брусиловск.р-н,с.Соболовка--,1998) на 1998.09.09 житель: Украина Житомирск.обл.,Брусиловск.р-н,с.Соболовка

Мошковский Иван Иванович (1913.11.20,Житомирск.обл.,Овруцк.р-н,г.Овруч--,1998) на 1998.01.15 житель: Украина г.Житомир

Мошковский Иосиф Иванович (1885---1941/45,в Польше) красномармеец погиб в Вел.Отеч. войну

Мошковский Кирилл Владимирович (1888,Минская губ., Н. Мокрец д--,1945) б/п, УВС-10, мобилизованный рабочий, житель: Томск Арест: 1945 Приговор: 6 лет ИТЛ, 4 года поражения в правах [Книга памяти Томской обл.]

Мошковский Кирилл Владимирович (1888,Минская губ., Речицкий уезд, д.Н. Мокрец--,1945) русский, образование: начальное, б/п, УВС-10, рабочий, житель: Томск Арест: 1945.01.07 Осужд. 1945.03.05. Обв. ст.58-02, антисоветская агитация Приговор: 6 лет ИТЛ, 3 года поражения в правах Реаб. 1993.06.07 [Книга памяти Томской обл.]

Мошковский Михаил кн. (1507) в 1507 посад.чел.?-Орша-пов.

Мошковский Михаил Антонович (1906.09.25,Луганск.обл.,г.Луганск--,1999) на 1999.06.14 житель: Украина Черновецк.обл.

Мошковский Михаил Григорьевич (1906,м. Чаусы, Белорусь---1938.07.05) белорус, б/п, З/к, житель: Карелия, Медвежьегорский р-н, ББК Осужд. 1938.06.28 тройка при НКВД КАССР. Обв. по ст. 82 (побег) Расстр. 1938.07.05. Место расстрела: ст.Медвежья Гора (Сандармох) Реаб. Сведений о реабилитации нет. [Поминальные списки Карелии]

Мошковский Михаил Николаевич (1915.11.21,Житомирск.обл.,Народицк.р-н,д.Народичи--,2001) на 2001.10.19 житель: Украина Житомирск.обл.,Брусиловск.р-н,д.Брусилов

Мошковский Петр Карлович (1868) 63 года на 1868 г., дворянин Августовской губ., условия ссылки не известны, с 1864 г. находился в Томске, семьи не имеет, участник Польск.восстания 1863-64гг., сосланный в Сибирь

Мошковский Петр Яковлевич (1913,Киевская обл.,Володарский р-н,д.Катериново---1938.05.07) украинец, б/п, т/п, житель: Карелия, Медвежьегорский р-н, ББК Арест: 1938.03.10 Осужд. 1938.04.15 тройка при НКВД КАССР. Обв. по ст. 58-10-11 Расстр. 1938.05.07. Место расстрела: ст.Медвежья Гора (Сандармох) Реаб. 1956.08.04 ПВ Суда КАССР, основание: реабил. [Поминальные списки Карелии]

Мошковский Семен Ильич (1902,Житомирская обл.,Овручский р-н,с.Б. Мошки--,1942) украинец, заключенный 29-го лагпункта УНЖЛАГа НКВД, б.сын кулака Арест: 1942.06.26 Обв. 58-10 ч.2 Приговор: 2 мес. Умер 1942.08.20 в УНЖЛАГе НКВД. [Книга памяти Нижегородской обл.]

Мошковский Станислав Михайлович (1909.10.16,Житомирск.обл.,Черняховск.р-н,с.Забриддя--,1998) на 1998.03.12 житель: Украина Житомирск.обл.,Черняховск.р-н

Мошковский Станислав Павлович (1911.08.25,Житомирск.обл.,Коростишовск.р-н,с.Осиковий Копец--,1998) на 1998.04.02 житель: Украина Житомирск.обл.,Коростишовск.р-н,г.Коростишов

Мошковский Франц Францевич (Мышковский) (1900,Белостоцкая губ., Бакалажево--) поляк, образование: 3 Г., житель: Белостокская обл.,Чижевский, Д. Желязы-Броково Мяновского С/С Приговор: приб. на спецпоселение в Архангельскую обл. 11.07.40, Емецкий р-н, Брин-Наволок. Осв. со спецпоселения по амнистии 1941.09.03 [База данных <Польские спецпереселенцы в Архангельской обл.>]

Мошковский Яков Давидович (1905--1939,†Москва,Ново-Девич.кл-ще,колумб.) Май ор, мастер парашютного спорта, погиб при исполне нии служ. обязанностей [Кипнис С.Е. Новодевий мемориал. М.,1995]

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=OmYhiWykDy0   
https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk

Поделиться

3

Re: Мошківський, Мошковський, Мошковский

Киевская губерния, Васильковский уезд, Златоустовская церковь села Пивни (в приход входят с.Пивни, д.Дмитровка, д.Волица)

4-й брак по счету
02 января 1919 года
Жених – Крестьянин  деревни Дмитровки Андрей Константинов Мошковский, первым браком, православный, 23 года
Невеста – Тогоже села Крестьянка Василиса Иванова Кулевская, первым браком, православная, 20 лет
Поручители: пожениху: д. Дмитровки крестьяне Павел Захариевич Дидковский и Павел Иванов Сарнавский,
поневесте: крестьяне д. Дмитровки Александр Стефанов Ря(ы)бченко и Иван Александров Сераков
Кто совершал таинство: Приходский священник Петр Орловский с псаломщиком Федором Пашковским

ЦГИАК ф.127, о.1079, д.606

Поделиться

4

Re: Мошківський, Мошковський, Мошковский

МОШКОВСЬКА Ганна Броніславівна,
1909 р.н., м. Житомир, проживала в смт Красно-
пілля, українка, освіта середня, учителька школи.
Особливою нарадою при НКВС СРСР 15.04.1944
як член сім’ї засудженого за ст. 54-1 „а” КК УРСР
до ВМП вислана на 5 років у Північноказах-
станську область (Казахстан). Реабілітована
30.12.1999 прокуратурою Сумської області. (ГДА
УСБУ в СО, спр. № 10468*).

Поперека, Сенько, Сердюк, Дорошенко, Нужний, Калюжний (село Іваниця,  Сумська обл), Фесенко(с.Деркачівка)

Поделиться

5 (16-11-2017 14:50:00 отредактировано Gordj)

Re: Мошківський, Мошковський, Мошковский

Мошковська Вікторія Іванівна
БУЛА УКРАЇНКОЮ...
Народилася у селянській родині З0 травня 1910 р. в с. Осітній (нині - Христинівський район Черкаської області). Професія - педагог. Працювала вчителькою української мови і літератури в школі № 14 м.Умані. Заарештована 28 вересня 1937 р. Розстріляна 13 листопада 1937 р. в Києві за постановою комісії НКВС СРСР Реабілітована 1 квітня 1958 р.

+ открыть текст

Життя цієї молодої жінки обірвали на самому злеті. Про неї хочеться розповісти тому, що її доля дуже типова для жінок її віку й професії у ті жорстокі, антигуманні 30-ті роки XX століття, що так трагічно звалилися на Україну. Батьки, прості селяни, називаючи її Вікторією, навряд чи розуміли значення цього імені - Перемога. А дівчина справді прийшла в цей світ для перемог. Змалечку виявила неабиякі здібності до навчання. У класі та й у сільській школі була однією з кращих учениць. Росла вродливою, життєрадісною. Мала красивий голос і музикальний слух, гарно співала народних пісень, а вчилася їх від мами та своїх односельців.
Спостерігаючи за успіхами дочки в навчанні та наслухавшись схвальних відгуків од учителів, батьки вирішили дати Вікторії гарну освіту. Коли на відмінно закінчила сільську початкову школу, віддали її до семирічки в Умані. І тут Вікторія справджувала своє ім’я. Після одержання свідоцтва про семирічну освіту батько сказав:
- Вибирай, дочко, що тобі ближче до серця й поступай туди, а ми з матір’ю допоможемо. Тепер уже й нам, селянам, полегшало, працюємо на своїй землі, продрозвестку замінили податком. Виб’ємося в люди.
Яка вона була вдячна за це своєму посивілому батьку, заклопотаному господарством. Хотілось обняти його за цупку засмаглу шию і поцілувати. Та соромилася. Не зазвичаєно це між батьками й дітьми в селі. Тільки сказала тихо:
- Я вже вибрала, тату. Хочу вчити дітей.
- На вчительку підеш? Ну, й гаразд...
Вступила до Уманського педагогічного технікуму. По-селянському спрагло припадала до книги. Як же багато відкривалось їй з кожним днем. І ці знання вона передаватиме своїм учням, малим школярикам, яких уже любила в своїх мріях.
Швидко промайнули чотири роки. І ось вона вже вчителька української мови та літератури у школі села Кузьмина Гребля Христинівського району. Прищеплювала дітям любов до рідного слова, до поезії й раділа, коли бачила, як у маленьких очах спалахував теплий вогник. То засвічувалася дитяча душа під дією прекрасного. Щотижня молода вчителька проводила заняття літературного гуртка, де читали вголос твори українських письменників, самі пробували писати вірші.
Рятуючись од страшного голодомору, Вікторія разом із чоловіком і маленькою дочкою Тамілою переїжджають до Умані. Працювала в школі № 1. Коли ж голод утих, на наступний навчальний рік знову повернулися в село, цього разу - в Тернівку Вінницької області. Три роки збігли тут, як один день. І з яким жалем проводжали її учні й учителі до Умані, куди переводили її чоловіка - лікаря Миколу Стаховського. Цього разу влаштувалася у середній школі № 14. Легко увійшла в новий колетив. У цій школі 90 відсотків учнів були дітьми з єврейських родин. І ось уже в першому півріччі вчителька української мови і літератри Вікторія Іванівна стала в учнів найулюбленішою серед учителів школи, а разом з тим полюбився її вихованцям і її предмет викладання.
Молода вчителька була життєрадісною, щирою, відкритою у спілкуванні зі старшими колегами. Вона ж брала жваву участь у художній самодіяльності, залучала школярів до української пісні, до драматичного гуртка. На ній трималося проведення всіх свят у школі.
І раптом усе це обірвалося несподіваним арештом 28 вересня 1937 року. Дикі, оглушливі звинувачення слідчого в контрреволюційній націоналістичній діяльності. Вікторія Іванівна з обуренням усе заперечила, про що свідчить протокол першого допиту.
“Вопрос: Вы опять показываете неправду, мы располагаем точными материалами, что вы высказывались неоднократно в контрреволюционном духе, будучи связаны с Костюком Василием, Коцюмбасом Иваном и другими.
Ответ: Я никогда не высказывалась в контрреволюционном националистическом духе, а с Коцюмбасом никогда знакома не была".
Та в застінках НКВС ніхто не зважав на вашу правду, тут була своя “правда", потрібна цій службі. Молода вчителька не знала, як і все суспільство, до речі, тієї істини, що тут заздалегідь, ще до арешту, кожному, хто потрапляв до списку цісї злочинної служби, була розписана певна роль і вже визначено, кого віддати до розстрілу, а кого відправити у концтабір. А ці допити, протоколи, то тільки так, для годиться, бісівська гра і - більш нічого.
У протоколах допитів ис зафіксовано, звичайно, тих фізичних і моральних тортур, яким піддавалася жертва тут, у бандитських застінках. Однак бодай скупі дані про це прохоплюються у деяких справах. Інколи напрапляєш на заяву жертви на ім’я прокурора чи на письмове пояснення своїм же катам. Ось і в цій справі лежить пояснювальна записка В. І. Мошковської, що подана, очевидно, після кількох “розмов” зі слідчим. Процитуємо її. Вона дуже страшна, коли вдуматися в те, що написала ВЧИТЕЛЬКА У КРАЇ НСЬКОІ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ, до речі, написала російською мовою (подаємо в перекладі).
“... В Умані закінчила семирічку. Тепер уже дорослою можу аналізувати, що ця школа мала націоналістичний ухил. По-перше, директора цієї школи згодом виявили як націоналіст а. У цій школі дітей представників інших націй, крім української, майже не було. Учні всі мали національні костюми, над вікнами кожної класної кімнати намальовані українські орнаменти. А головне, в цій школі приділялося дуже мало уваги вивченню російської мови. Ось це все, звичайно, не могло не вплинути на мене як на вихованку такого середовища. У мене тривалий часі після закінчення семирічки лишалися деякі ознаки українського романтизму. Любила наряджатися в український костюм, розспівувала українських пісень, розмовляла виключно українською мовою.
1926 року вступила в Уманський педтехнікум на підготовчий курс. Тут студенти виховувалися без усіляких ухилів і готувалися кадри радянських учителів. Так що після закінчення педтехнікуму мій український романтизм майже розвіявся. Працюючи в селі, я повніст ю відповідала званню радянської вчительки. Та ось у 1934 році під час роботи в с. Тернівці Вінницької області мене життя зіштовхнуло з такою людиною, як Василь Варфоломійович Костюк... У мене було притуплене почуття пильності. Тільки під слідством, коли очі відкрили, я до кінця збагнула цю людину. Крепок не був радянською людиною. Почала підпадати під вплив українського романтизму, а умови для цього були надто сприятливі. Він розспівував українських пісень, милувався українською природою, носив українські сорочки...
Я тут визнаю свою помилку, і якщо мені залишать життя, буду обережніше підходити до людей.
Гаця як людину я майже не знаю, було спільне тільки те, що ми-вчилися в одному навчальному закладі. Коцюмбаса вперше в житті побачила, коли нас везли з вокзалу до Київської тюрми.
Атисеміткою ніколи не була, це можуть підтвердити всі учні нашої школи, де євреїв 90 відсотків. І я в них була однією з найулюбленішиї учительок.
Деякі звинувачення, які мені пред’являє слідчий, мене просто вбивають тому, що я за собою не відчуваю ні тіні вини, а тому про слідчі органи ще раз перевірити їхню правдивість. Життя моє геть розбите, особистого щастя я більше не жду, але на колінах буду вмовляти своїх слідчих дати мені можливість довести, що я не такий ворог, яким мене вважають, і що решту років свого життя я буду змивати із себе пляму ворога, я хочу бути радянською людиною такою, якій би вірили.
В. Мошковська”.2
Людина кається в тому, що родилась українкою. Доведена до відчаю, залякана слідчим, згадаймо оте в її листі “если мне оставят жизнь” (значить, на допитах їй загрожували розстрілом”, молода вчителька української мови і літератури починає себе звинувачувати в тому, що розмовляла українською мовою (а якою ж мовою було ще розмовляти їй, українці, в Україні живучи, та ще й учительці української мови і літератури?!). Розкаюється в тому, що співала українські пісні, що наряджалася в українське національне вбрання, що познайомилася з таким же вчителем українцем, який “не був радянською людиною”. Чому ж він не був такою людиною? “Бо розспівував українських пісень, милувався українською природою, носив українські сорочки”. Отак наш український народ у цій страшній московсько-більшовицькій імперії ставили на коліна, змушували відрікатися від свого первородства, від своїх звичаїв, історичної пам’яті, від самого себе.
Українська вчителька, світоч народу, цим напівосвіченим недоумкам, цим молодшим лейтенантам і сержантам НКВС (у таких званнях переважно були кати нашого народу), цим радянським примітивам обіцяє: “якщо мені залишать життя", “решту років свого життя я буду змивати із себе пляму ворога, я хочу бути радянською людиною такою, якій би вірили”, а поки вона українка, поки вона поважає звичаї свого народу, поки вона любить українські пісні й українську мову, доти вона ще не “радянська людина така, якії! би вірили”, доти вона людина з “плямою ворога”.
Отак із нас селекціонери комуністичної Москви вирощували нову породу “радянських людей, тобто манкуртів, яничарів, які не повинні пам”ятати ні своєї історії, ні своїх батьків, ні своєї рідної мови, а користуватися чужою, російською.
І все ж ця беззахисна, здеморалізована українська вчителька не визнала того звинувачення й через місяць, яке їй висував оперуповноважений 3-го відділення Київського управління державної безпеки НКВС молодший лейтенант Жутов. Ось протокол від 26 жовтня 1937 року:3
“Вопрос: Вы обвиняетесь в причасности к антисоветской контрреволюционной организации, в проведении контрреволюционной националистичской работе.
Ответ: Нет, виновной себя в проведении контрреволюционной работы и в участии в антисоветской контрреволюционной организации - не признаю.
Вопрос: Предлагаю Вам прекратить запирательства и начать говорить правду.
Ответ: Причастность к контрреволюционной группе отрицаю. С Гацем разговоры на политические темы я не вела никогда.”
Оце й усе. Більше нічого нема у справі Вікторії Мошковської, крім оцих двох коротеньких протоколів допиту. Ні допитів свідків, ні зустрічей віч-на-віч із так званими “сообщниками”. Далі обвинувальний висновок слідчого про трьох членів так званої “Української націоналістичної контрреволюційної повстанської організації” Гаця Петра Асафатовича, Коцюмбаса Івана Івановича і Мошковської Вікторії Іванівни: “Проводили контрреволюционную националистическую работу и занимались шпионажем”.
Справу передано в Комісію НКВС СРСР, яка й винесла вирок від 2 листопада 1937 року. Усіх трьох списком - розстріляти.
Виписка з акту про розстріл:
“Постановление Комиссии НКВС СССР от 2 ноября 1937 г. о расстреле Мошковской Виктории Ивановны приведено в исполнение 13 ноября 1937 г. в 24 часа.
Комендант НКВС УССР ст. лейтенант госбезопасности Шашков”.4
Рівно півтора місяця потрібно було комуністичним катам, щоб знищити людину тільки за те, що вона була українкою, а разом із нею і ще двох учителів-українців із школи № 3 міста Умані.
1958 року всі вони були реабілітовані військовим трибуналом Київського військового округу. І ще одне гірке спостереження. Читач думає, що реабілітація відбулася просто: підняли справу, побачили, що вона сфабрикована з нічого, що людей розстріляли ні за що, що вони стали типовими жертвами кривавого свавілля комуно-імперської Москви в Україні в чорні Тридцяті роки. Ні, кілька слідчих протягом кількох місяців розшукали й учинили допити десяткам свідків. Скурпульозно допитувалися, чи таки справді Мошковська, Гаць і Коцюмбас не вели ніякої контрреволюційної націоналістичної пропаганди в колективі.
Знайшли й колишнього директора школи № 14 Сари Марківни Ейгель: “Мошковскую помню как педагога с положительной стороны, хорошего общественника. Она была общительным, веселым человеком, пользовалась авторитетом у коллектива. Помню как вполне советского человека”.5
Отак: “помню как вполне советского человека”. А вона ж була звичайною українкою... За що й розстріляли.
Довідку про реабілітацію матері 2 квітня 1958 року одержала у військовому трибуналі дочка покійної Вікторії Іванівни Мошковської - Уштан Таміла Миколаївна, яка на той час мешкала в м. Коломиї Станіславської області, по вулиці Шкрібляка, 37.
1. Черкаський облдержархів, ф. P-5625, on. І, спр. 1994, арк. 71.
2. Там же, арк. 74-75.
3. Там же, арк. 76-77.
4. Там же, арк. 87.
5. Там же, арк. 230-250.

Василь Захарченко. Реабілітовані історією. Черкаська обл. Книга друга

Поделиться

6

Re: Мошківський, Мошковський, Мошковский

МОШКОВСЬКИЙ Антон Броніславович, 1903 р. народження, м. Житомир, поляк, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Криве Озеро Кривоозерського району Одеської області. Бухгалтер районної ощадної каси. Заарештований 13.03.1938 р. Постановою Трійки при УНКВС Одеської області від 15.10.1938 року засуджений до розстрілу з конфіскацією майна. Страчений від 25.10.1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 р.

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=OmYhiWykDy0   
https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk

Поделиться