Богуславський Михайло Соломонович
травень, 1,1886 – 1937
З інформації, опублікованої в газеті «Правда» [1], громадськість довідалась про наслідки глибокого івсебічного розгляду справи так званого «Паралельного антирадянського троцькістського центру», на основі якої було засуджено цілий ряд відомих державних діячів. Серед тих, чиє ім’я повернуте історії, – уродженець Полтавщини М.С.Богуславський.
Народився М.С.Богуславський 1 травня 1886 р. у робітничому Крюкові, в багатодітній родині шевця. Батько його, хоча і мав спеціальність, але не міг прогодувати велику сім’ю, яка ледь-ледь зводила кінці з кінцями. За таких умов про навчання годі було й думати, але все ж бажання хлопця, його природні здібності взяли своє. Щодня в будь-яку погоду про- ходив він по 6–7 верств до найближчої Кременчуцької початкової школи, наче завороже- ний слухав пояснення вчителя. Характерно, що бажання вчитися не залишало його протя- гом усього життя. Де б він не був, з ким би не спілкувався, завжди мав внутрішню потребу відшукати для себе щось нове, усвідомити незрозуміле.
На жаль, шкільна наука була недовгою. Сімейні нестатки змушували шукати заробітку. В дванадцять років М.С.Богуславський залишає рідну домівку і йде між люди. Доля при- вела його у Харків, де, зупинившись у рідної тітки, не без труднощів влаштувався уч- нем у друкарню Харківського губернського правління. Умови навчання були важкими: перші три роки працювати без заробітку, четвертий рік – 8 крб. на місяць, п’ятий – 12 крб.
Незважаючи на певні ускладнення, як згадував у своїй автобіографії М.С.Богуславськи й, життя його в цей період набуває нового змісту, проходить в новому, раніше не знайомому руслі.
«<...> Цілий день на роботі у типографії, де доводиться, складаючи, весь час читати, увечері знову сідаєш за книгу і за зошит і (займалися зі мною дядько і тітка), по неділях – у недільну школу, інколи навіть в театр (по топографічній контрмарці) або на лекцію у на- родний будинок «товариства тверезості». На жаль, це нове життя тривало недовго – близь- ко року. Дядько, потрапивши під час роботи у типографську машину, отримав переломноги. Ця обставина, позбавивши його можливості працювати і утримувати сім’ю, поста- вила також питання щодо можливості подальшого утримання племінника. Нужда в цьому домі ставала з кожним днем нестерпнішою. Я вирішив відправитись «на пошуки щастя» у Київ» [2].
У Києві Михайлу Богуславському довелося сутужно. Працював, де міг влаштуватись, ночував у нічліжках, заробляв стільки, щоб не вмерти з голоду. Та щастя все ж посміхнулося юнакові. Через декілька місяців йому вдалося отримати місце учня складальника в одній з київських друкарень. «<...> Роки, проведені в типографії, є без усякого сумніву, – писав М.С.Богуславський, – переломним моментом в усьому моєму житті, бо тут я вперше отри- мав широку можливість поповнювати свою освіту, займаючись спочатку з більш грамотни- ми складальниками типографії, а потім зі студентами, з якими жив на одній квартирі» [3].
Отримавши в1904р. спеціальність складальника, М.С.Богуславський повертається до Харкова. Працюючи в друкарні Харківського губернського правління, вступає в існуючу тоді напівпрофесійну організацію «Товариство взаємодопомоги друкарям Харкова», про- водить за її дорученням агітаційну роботу серед робітників.
Пізніше в своїй автобіографії він зазначав: «Тут, зустрічаючись з найпередовішими робітниками, я вперше довідався про те, що перед робітниками стоїть завдання, яке ви- ходить за поліпшення політичного і економічного становища робітничого класу, і що це можливо вирішити лише шляхом об’єднання робітників у свої класові організації – партію і профспілки» [4].
Осінь 1904 р. і майже весь 1905 р. М.С.Богуславський провів у в’язницях, куди його раз ураз відправляли зарозповсюдження нелегальної літератури,іншу протизаконну діяльність. Звільнившись з в’язниці після чергового покарання, він згодом переїздить до Києва, де працює складачем підпільної друкарні. Працювати доводилося важко, до того жпостійноіснувала загроза облав. Після однієї зних М.С.Богуславського висилають з Києва. Та вже незабаром молодого робітника можна було зустріти у Миколаєві за ство- ренням першого Миколаївського робітничого кооперативу «Трудова копійка», навколо якого гуртувалися передові робітники.
В 1912р., уникаючи переслідувань поліції, М.С.Богуславський повернувся уКре- менчук, працював тут у міській друкарні, підтримував тісні зв’язки з місцевими соціал- демократами[5], які намагалися використати всі можливі легальні засоби впливу на робітників, в тому числі страхову компанію, яка набула широкого розмаху. «Таким чи- ном, – доповідав у Полтаву жандармський ротмістр, – лікарські каси віддаються в повне розпорядження соціал-демократів, де під виглядом зборів правління каси проходять масові збори соціал-демократів, явки і приміщення для зборів перетворюються в склад партійної літератури» [6]. Головою міської лікарської каси був обраний М.С.Богуславський.
У дні Лютневої буржуазно-демократичної революції М.С.Богуславський бере найбез- посереднішу участь в організації Кременчуцької ради робітничих і солдатських депутатів, обирається товаришем голови виконкому.
Під час корніловського контрреволюційного заколоту 30 серпня 1917 р. рада прийня- ла резолюцію, в якій, зокрема, говорилося про необхідність створення уряду боротьби з контрреволюцією, який би спирався винятково на органи революційної демократії [7].
Важливою подією в житті міста стали вибори делегатів на II Всеукраїнський з’їзд рад. Ними були обрані від робітників – М.Богуславський, від солдатів гарнізону Й.Лукавський. Вони одержали наказ про необхідність переходу усієї влади в країні до рад і про негайне підписання жаданого миру.
Після повернення до Кременчука М.С.Богуславського обирають головою міської ради робітничих і солдатських депутатів. Його попередника на цьому посту – Г.Ф.ЛапчинськогонаІ Всеукраїнському з’їзді рад було введено доскладу першого радянського уряду України – Народного секретаріату.
Після окупації України австро-німецькими військами М.С.Богуславський був відряджений до Воронежа, виконував там обов’язки голови міської ради робітничих і сол- датських депутатів. Із січня 1919 р. він знову на Україні. Після визволення Кременчука обіймає посаду голови ради, докладає багато зусиль для налагодження мирного життя.
У травні 1919 р., під час заколоту Григор’єва, голова ради особисто очолював загони, які захищали Кременчук. Відступаючи під натиском Червоної армії, григор’євці жорстоко розправлялися з місцевим населенням. У Крюкові вони знайшли квартиру, де жив батько М.С.Богуславського. Над старим знущалися: викололи очі, викрутили ноги й руки, а вже страшенно скаліченого розстріляли.
В роки громадянської війни М.С.Богуславський очолював ряд важливих ділянок радянської роботи, обирався секретарем ВУЦВКу, секретарем уряду України.
У травні 1920 р. ЦК ВКП(б) рекомендує М.С.Богуславського для роботи на транспорті, призначає його начальником політвідділу Головполітшляхів. У липні того ж року йому було доручено організацію вМоскві червоних професійних друкарів, головою яких він був до 1921 р. Згодом у біографії М.С.Богуславського – велика і напружена робота у Московській раді, в якій він обіймав посаду заступника голови, одночасно обирався чле- ном Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету. Зважаючи на великий досвід роботи М.С.Богуславського, 1 вересня 1924 р. він призначається головою Малого Раднар- кому.
Характеризуючи політичні погляди М.С.Богуславського, неможна обминути іта- кий факт його біографії. У 1927 р., разом з іншими прихильниками Л.Д.Троцького, він підписав документ, відомий в історії як «Заява 83-х». На XV з’їзді ВКП(б) у грудні 1927 р. М.С.Богуславського серед 75 активних діячів опозиції було виключено з партії. Пізніше, у 1930 р., він заявив про відхід від опозиції, й був поновлений в її лавах.
Наприкінці 1920-х – першій половині 1930-х рр. М.С.Богуславський працює в Сибіру, керуєплановоюкомісієюЗахідно-Сибірськогокрайвиконкому,а в1932 р.–Сибірмашбудом. Розв’язуючи важливі питання індустріального розвитку краю, він, очевидно, не здогаду- вався, що його доля вже давно визначена.
Політбюро ЦК ВКП(б) 29 вересня 1936 р. шляхом опитування прийняло постанову «Про відношення до контрреволюційних троцькістсько-зінов’євських елементів». В ній, зокрема, говорилося: «Затвердити таку директиву про відношення до контрреволюційних троцькістсько-зінов’євських елементів:
а) До останнього часу ЦК ВКП(б) розглядав троцькістсько-зінов’євських мерзотників, як передовий політичний та організаційний загін міжнародної буржуазії. Останні факти го- ворять, що ці панове скотилися ще більше вниз і їх доводиться розглядати як розвідників, шпигунів, диверсантів і шкідників фашистської буржуазії в Європі.
б) У зв’язку з цим необхідна розправа з троцькістсько-зінов’євськими мерзотниками, що охоплюють не лише заарештованих, слідство у справі яких вже закінчено, і не лише підслідних подібно Муралову, П’ятакову, Білобородову таінших, справи яких ще не закінчені, але й тих, які були раніше заслані» [8].
Подібні директиви ретельно виконувались органами НКВС. У серпні 1936 р. М.С.Богуславського заарештували, ав 1937р. судили по процесу так званого «Пара- лельного антирадянського троцькістського центру». Усі підсудні були визнані винними в диверсійній і шкідницькій діяльності, крім того їх обвинувачували в шпигунстві на ко- ристь німецької та японської розвідок. М.С.Богуславський разом з Ю.Л.П’ятаковим, Л.П.Серебряковим, Н.І.Мураловим та іншими був засуджений до вищої міри покарання – розстрілу.Пізніше, при вивченні судових таслідчих матеріалів правоохоронними органами з’ясувалося, що всі звинувачення не відповідають дійсності. Органи ОДПУ-НКВС ніяких достовірних відомостей про злочинну діяльність обвинувачених не мали.
1. Правда. – 1988. – 19 августа.
1. Деятели Союза Советских Социалистических Республик и Октябрьской революции. Автобиографии и био-
графии. – М., 1989. – Ч. І. – С. 37.
2. Там само. – С. 38.
3. Український історичний журнал. – 1989. – No 2. – С. 104.
4. Зоря Полтавщини. – 1989. – 30 липня.
5. ЦДІА України. – Ф. 321. – Оп. 1. – Спр. 1301. – Арк. 165.
6. Дело революции. – 1917. – 5 октября.
7. Известия ЦК КПСС. – 1989. – С. 39.
Лев Євселевський
Реабілітовані історією Полтавська область Книга п`ята