Тема: Дворяне Бразоли - история рода
1.ТРОХИМ ....Бразоль - це видозмінене прізвище православних молдавських дворян Бразулів(молдаван в ті часи називали «волохами»), які в починаючи з середини 17 сторіччя, втікаючи від утисків мусульман-османів та допомагаючи росіянам і українським козакам у їхніх безперервних походах проти «бусурман», перебираються жити в Росію, а частіше в Малоросію. Особливо це поширилося під час правління Петра Першого. Їх з радістю приймали з багатьох причин; по-перше це були вельми освічені люди, непогані вояки та воєначальники, володіли певними прийомами дипломатії, що дозволяло їм обдурювати наш простодушний, довірливий та малограмотний народ, могли втертися в довіру до російського керівництва. Та й панівна верхівка все менше довіряла малоросійській старшині, яка все ще хиталася в сторону Польщі та турків.
Ось і молодий молдавський дворянин Лук’ян Бразул самовільно, як пише історія, покидає батьків і разом з ненабагато старшим родичем - Антоном Танським(Білоцерківським, а потім охочекомонним Київським полковником) та авантюристом по складу характеру та переходить у 1694 році на службу до російського монарха в Малоросію. Вже на початку 18 сторіччя Антон Танський - полковник компанійського Київського полку, а Лук’ян Бразул - обозний тут же. Лукян приймає участь в походах проти шведів, ляхів, в битві при Стародубі та в Полтавській баталії. Був поранений. В 1711 році посланий князем Дмитром Михайловичем Голіциним в Бендери «в шпіонахъ за изменнікомъ Мазепой». Більше всього, що це завдання він виконав добре тому, що після цього Лук’ян Бразул - Козелецький городовий отаман з 1718 року, ким і був до року 1740 (правда один час був зміщений з цього уряду, але при втручанні полковника Танського та кн..Голіцина таки повернутий назад). Лук’ян був вельми заможною людиною; мав свій двір у Козельці(в той час там знаходилася полкова канцелярія Київського полку), підданих, користувався авторитетом у горожан і козаків. Ось Вам виписка з метричних книг міста Козельця 1739 – 1740 рр, де я знайшов і прізвище Бразолія: «…. Априля виденіе 1739 года 23 числа родися у Игната Рабчуна отъ жени его Параскевіи - синъ нареченъ именемъ Сава – крещенъ числа 24. Восприемникъ бувъ Лукыянъ Бразолъ, Атаманъ Городовій, восприемницею була Евдокія, жена Михайла Чечугы…..Іюля виденіе 1740 года. 26 числа родися у Стефана Олейниченка дщерь отъ жени его Маріи - нареченна именемъ Параскевія – крещенна оная числа 29. Восприемникъ бувъ Лукіянъ Бразолъ, Атаманъ Городовый, восприемницею була Евфросинія, жена Михайла Войтенка Парфененка…….. Септеврія 1739 года по указу Преосвященнешаго Господина Рафаила Архиепископа Киевского і Галицкого присланная венечная память отъ отца протопопа Козелецкого Лазара Тарловского к намъ священикомъ Спаскимъ Козелецкымъ, дабы младенца Василія сина Матвея Губкы Никольского приходу: повенчали зъ девицею Евфимиею Леонтиевною Глуздовою унукою. И мы, старостъ допросившы Атамана Городового Лукияна Бразола да Михайла Парфеновича войта Козелецкого зъ ихъ роспискою, же оные жадного препятствія между собою к супружеству не имеютъ, ни кревносты ниже сватства, ни духовнаго сродства; и вишъписанаго числа записавшы перевінчали(http://forum.genoua. name/viewtopic. php?id=302). З його дітей я знайшов лише Трофіма та Никифора. Якщо Никифор Бразул став священиком і посвятив своє життя церкві, давши родовід Бразуль-Брушковським, то другий син Трофім (з вашого дозволу в подальшому буду називати на український манер - Трохим) вибрав собі зовсім другий шлях у житті, а іменно - дорогу, повну небезпек і пригод, задля збагачення за будь-яку ціну.
Ось і з’являється десь у 1715-20 роках на наших теренах Трохим Бразуль і не сам, а все ж з тим Танським тільки вже сином Антона – Василем. Василь Антонович Танський, який на той час вже полковник, має великі землеволодіння в Охтирському слобідському полку та успадкувавши батькову лицарську вдачу і користуючись покровительством кн. Голіцина (командувач Російських військ в Малоросії зі штабом в Охтирці), організовує загін «з волоховъ въ 300 человек», займається грабунками торгових і заможних людей, підпільним варінням селітри, продаючи її в Московщину. Серед цієї ватаги ми зустрічаємо і Трохима Бразула. Цікаво те, що, незважаючи на вельми суворі закони Росії того часу по відношенню до таких людей, Танському і його волохам все сходить з рук, напевно не без підтримки всесильного Голіцина – як свідчить література, друга сімї Танських. Цариця Єлизавета таки запроторила невгамовного полковника до Сибіру, не забравши, правда, маєтностей на Слобожанщині. Вернувшись через 20 років із заслання та спродавши все майно, Василь Танський виїжджає до Петербургу де і помирає, проживши ….107 років. Трохима ж Бразула (Бразуль, Бразонь) в 1720 році ми зустрічаємо в Гадячі серед жителів, у складі Гадяцької полкової канцелярії. В полковому місті має дворище, сім ю, підданих, живе небідно, він досить авторитетна людина в полку. Хай мене простять потомки Трохима, але я все таки думаю, що свій первинний капітал, який дав змогу і обжитися та і зайняти тепленьке місце на козацькій службі, був зароблений Трохимом, м’яко кажучи, не зовсім чесним шляхом, що в ті часи в Малоросії було за норму поведінки. Може тому й самі Бразолі, складаючи свою родословну, не вказали цих фактів про свого пращура.
З дітей Трохима Бразоля нам відомий лише Василь, що народився в 1723 році в Гадячі та 13 років вступає на службу в Гадяцьку полкову канцелярію, одержавши перед цим домашню освіту, підканцеляристом та приймає участь в турецькому поході. Який же послужний список Василя? З 1749 року – Василь Трохимович Бразоль «полковой дозорщик індуктовых сборов», потім писар Гадяцької міської сотні з 1752 року. В 1754 році він в поході на Дніпрі з полковником Биховським. З 1761 року проживає в Груні – він значковий товариш Гадяцького полку. На той час це, зважаючи на вік, непогана військова кар’є ра. Указом Гетьмана Розумовського від 4 жовтня 1763 року призначений Грунським сотником замість Семена Милорадовича. І хоч Грунська сотня була наряду з Куземинською незначима в полку - територія малозаселена, небагата, сама посада висувала Василя Трохимовича Бразоля (Бразуля) в ряди козацької старшини Гетьманської України. В той час Грунська сотня - це військово-адміністративна одиниця Гадяцького полку, в межах Української Гетьманської держави в складі Російської імперії, що включала в себе військову частину – козаків у кількості 234 чол. та територіально містечко Грунь, села Шендерівка (Шенгаріївка), Комиші, Павловочка (Мала Павлівка) та слобода Семенівка (нині с. Гнилиця, Охтирського району) з їх землями і посполитим(селянським) населенням, що несли повинність Гадяцькому замку та Скельському Преображенському чоловічому монастирю, який знаходився неподалік в селі Скелька. Сотник має військову владу, керує козаками в мирний час і під час походів, та адміністративну цивільну владу - стоїть на чолі сотенної канцелярії і несе відповідальність перед полковником за збір податей з населення ввіреної йому території, проводить суд у межах повноважень, виконує накази і постанови Генеральної Гетьманської канцелярії. Читаємо послужний список сотника Бразоля: 1767 рік – командував 1,5 тисячами козаків на лінії; з грудня 1768 по січень 1772 - «содержалъ впереди форпосты», був 4 місяці в поході в фортеці Козловській, 1769 рік на форпостах(кордоні) займався укріпленням лінії «и был в походе у Перекопа и Алешке со 2-ой армией». Він хороший адміністратор, вельми уживчива, добродушна дещо хитра, як і всі іноземці в той час, людина, немає жодних скарг на нього в полкову канцелярію від полочан. Так він не змінює за 12 років свого правління склад своєї сотенної старшини, має ряд похвал від полкового керівництва, хоча водночас вимогливий та інколи й суворий. Є рішення сотенної канцелярії за його підписом про оштрафування посполитих та козаків своєї сотні. Проживає Василь Бразоль в Груні, має там дві винокурні, шинок на виїзді з містечка, селітрений заводик на один котел та 20 посполитих, даних йому на ранг, землю в Груні, Павловочці та в інших селах. Має великий двір в центрі містечка біля Воскресенської Соборної церкви. На нього працюють тут же 27 чоловік, а це 8 сімей, котрі жили на його подвірї. Утисків козаків за Василем не було виявлено, але зазвичай в ті часи і козаки працювали на сотника, частіше за борги. Мав також свою мзду керівник сотні і із «справедливості» в суді. Та так і багатів потихеньку. Про його хазяйновитість і турботу про сім ю видно з того, як в подальшому житимуть його діти та онуки, який він зробив міцний фундамент матеріальних благ у житті для них. І це все за 12 літ сотницва. Рахуючись з тим, що старшина Гадяцького полку великих маєтностей не мала на території полку(згідно Генерального слідства мало лише полковник та найближче його оточення) адже весь Гадяцький ключ, тобто землі полку з землями та селянами належали Гетьману на булаву, а він зрозуміло їх не роздавав. Тому постійних маєтностей за Грунським сотником не числилося. В Груні ж у Василя Трохимовича з дружиною Іриною Андріївною (1732-1788) народжуються і діти; Григорій, Микола, Олексій, Василь, Марфа (1765), Ірина (1769). Ось що ми читаємо в архівному документі «Розпись епархии Киевской, Зеньковской протопопиии. Намесниченства Грунского.местечка Груни, Церкви Воскресения Иисуса Христа Соборной за 1788 год – подъ номером 3; Бунчужній товарищъ Василий Трофимовъ Бразуль 55 лет и жена его Ирина Андреевна 46 лет и дети ихъ – Стефанъ Васильевъ 21 года, Григорий – 17 лет, Николай – 15 лет, Алексей – 11 лет, Ирина 9 лет, Василий – 7 лет , а также помянутого Стефана жена Александра Григорьевна 19 лет и дочь их Злата 2 лет и ихъ служители - Симеон 20 лет холостъ, Иванъ 32 лет холостъ, Варвара 19 лет девица, Анна 18 лет девица, Яковъ Петровъ синъ 31 года, его жена Евдокия 30 лет, синъ ихъ Василий 2 лет….» (Грунська сотня Гадяцького полку, Збірник архівних документів 17-18 ст, автор-упорядник Сірий О.В, Полтава, Видавець Шевченко Р.В., 2012 р .ст.198-199). У Груні в центрі містечка, недалеко від сотенної канцелярії у нього великий двір, де він проживає з сімєю та служниками Семеном 20 та Іваном 32 років, Варварою 19 та Ганною 18 р, Яків Петрів син 31 рік з дружиною Євдокією 30 р та їх сином Василем 2 років. Крім цих людей у нього проживають так звані підсусідки Петро Іванович Малиш 41 року з сімєю:дружиною – Анастасією 39 років та дітьми Яковом -15 р, Михайлом 6 р., а також сімя Кузьма Петрів 29 років з дружиною Параскевою 30 р, та дочкою Наталкою 2 років і сімя Остапа Савича Вовка 53 років з дружиною Іриною Іванівною 42 років дочкою Параскевою 2 років, сімя Андрія Івановича Колоденка 32 р, та його рідні сестри вдови – Анна 32 р, Наталія 29 р, та брат Іван 7 років, а також сімя Андрія Максимовича Горяченка 35 років з дружиною Марією Харитонівною 34 р, та дітьми Потапом 18 р, дочки Феодосії 3 років і сімї Григорія Андрійовича Ластовки 49 років, його дружини Анни Іванівни 46 р, їх сина Івана 24 р та останнього дружини Епистімії. В Груні в нього ще є двір, що знаходиться на території четвертого куреня, де проживає козак-підсусідок Крась Прокоп Іванович 63 років з сімєю: дружина Параскева Петрівна 46 років і діти:Роман 26 років з дружиною Наталією Іванівною та Максим 24 р з дружиною Тетяною Василівною 23 р,у яких дитина дочка Авдотєя 2 рочків. Сотник Бразоль бере участь у створенні «Проекта новаго Уложенія» від Гадяцького та Полтавського полку Малоросії, яким цариця Катерина узаконила кріпацтво на Україні. В 1775 році Василь Трохимович універсалом Гетьмана Розумовського звільняється від посади сотника Грунського «по старости и болезни». Йому по «абшиду» надається чин бунчукового товариша(офіцерський чин в гетьманській Україні близький до полковника, що вказує на близькість до Гетьманського оточення). В 1756 році після обрання гетьманом Кирила Розумовського, останній, на відміну від всіх гетьманів, забирає монастирські володіння до відому Гадяцького замку, що належав йому. Ліквідується гетьманство, багато земель Розумовського продаються в казну імперії, а з 1810 року він допродує і їх остачу; Комиші, Павловочку, Довжик. Більше всього, що в цей час всі наші землі і купляє бувший сотник, заснував ши своє родове гніздо в Малій Павлівці, напроти старої вже церкви Святих Апостолів Петра і Павла. Тут він будує ошатний деревяний будинок, в яру вириває став та садить сад над ним. Василь Трохимович, незважаючи на вік та хвороби, він працює. З 1782 по 1785 року суддя знов створеного Зіньківського повіту. 7 02 1785 року – колезький асесор, виходить у відставку в 1790 році, йому надана честь приймати участь у відкритті Чернігівського намісництва в 1782 році від Зіньківського повету. В ці часи за ним числиться 2 винокуренних заводи, 95 душ кріпосних обох статей в містечку Грунь та в Комишах 25(1803 рік). До кінця життя Василь Трохимович Бразоль проживає в селі Мала Павлівка(Павловочка,Павлівочка), що і стає родовим маєтком зачинателів козацького старшинського українського роду,тут же він помирає приблизно в 1803 році,та похований на цвинтарі біля церкви.