1 ( 13-12-2014 17:52:03 змінене LuckyLuke )

Тема: Література

Тут даю консультацію щодо появи особистостей в книжках: наукових працях та спогадах про події тієї доби.


Див.: ПОШУК ЗА ЛІТЕРАТУРОЮ / ПОИСК ПО ЛИТЕРАТУРЕ

2 ( 06-09-2015 13:31:25 змінене AppS )

Re: Література

Тема присвячена збиранню  посилань на публікації документів та наукові дослідження.

Будь-ласка, для журналістських розслідувань, особливо з проведенням паралелей з сучасністю виберіть або розділ про політику, або створіть окрему тему.

Share

3

Re: Література

Горак В. С. Григор′євський повстанський рух у контексті громадянської війни на Півдні України в 1918–1919 роках. – К., 2013. – 452 с.

http://histans.com/LiberUA/GorakGrPovstRukh_2013/GorakGrPovstRukh_2013.jpg

Монографія присвячена григор'евському повстанському рухові –
складному суспільно-політичному явищу, що діяв в Україні в 1918–1919
роках. На широкій джерельній базі автор комплексно відтворює історію
григор'євського повстанства, розкриваючи причини його існування,
боротьбу григор'євців проти гетьманської, уенерівської, антантівської і
більшовицької держав, мінливий характер їхніх союзів з іншими
політичними силами, суспільні чинники, які обумовили ослаблення і крах
так званої григор'євщини


Зміст:
Вступ ...3

 

Розділ 1. Історіографія селянського повстанського руху на чолі з отаманом Григор'євим ...12

Розділ 2. Життя Діяльність Н. О. Григор'єва до серпня 1918 року ...56

Розділ 3. Григор'євський повстанський рух у серпні 1918 – січні 1919 рр. ...66

Розділ 4. Боротьба військ отамана Григор'єва проти петлюрівців,
білогвардійців і збройних сил Антанти на боці Червоної армії (29 січня –
15 квітня 1919 року) ...110

Розділ 5. Визрівання антибільшовицького повстання у 1-й
Задніпровській бригаді і 6-й радянській дивізії отамана Григор'ева
...172

Розділ 6. Тактична боротьба радянського командування і отамана
Григор'єва за військово-політичний вплив на григор'євське військо (3
лютого – 6 травня 1919 року) ...201

Розділ 7. «Універсал» – політична програма григор'евського антибільшовицького повстанського руху ...226

Розділ 8. Повстання 6-ї радянської дивізії проти більшовицької влади у травні 1919 року ...242

Розділ 9. Поразка головних сил григор'євського антибільшовицького повстання (травень 1919 року) ...286

Розділ 10. Потенційні і реальні союзники «григор'євщини» у лютому-травні 1919 року ...310

Розділ 11. Григор'євський повстанський рух у червні – на початку серпня 1919 року і його крах ...336

 

Висновки ...374

Примітки ...391

Література і джерела ...428

Додаток ...440

Іменний покажчик ...444




Share

4

Re: Література

Журнал зарахування старшин Дієвої Армії УНР на дійсну військову службу впродовж 1920–1923 рр

www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/1923.army_unr.php

Share

5

Re: Література

Архівні документи
Директорія, УНР (1918-1921 рр.)

www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/arhiv.dyrektoriya.php -

Share

6 ( 06-09-2015 12:46:57 змінене kbg_dnepr )

Re: Література

Махно

Ігор Суховий 12 грудня 2014

+ Читати більше

Упевнений, величезній більшості моїх земляків із Придніпров'я не відомі подробиці цих знакових подій. Але ментором бути не збираюся. Зауважу лише, що не так соромно чогось не знати, як не прагнути пізнати. Тим більше, коли історія не тільки актуальна, а й творилася в наших краях. І вона цілком може слугувати зброєю проти путінської пропаганди з її поділом українців на "бандерівців" і зачарованих "Русским миром". До речі, під його жупели й накачування на наші масні чорноземи лізли загарбники всіх мастей і восени 1919-го, в самісінький розпал так званої Громадянської війни. Але спочатку згадаймо про суто імперські розбірки.

Того року збройні сили Півдня Росії серйозно потіснили Червону армію. Білі дійшли до Орла й готувалися до вирішального кидка на Москву. Знаний більшовик Орджонікідзе слав Леніну, що засів у Кремлі, розпачливі листи. Товариш Серго повідомляв про деморалізацію в Червоній армії та безлад у її штабах. Єдиною приємною новиною для Ілліча, який нині скинутий з п'єдесталів в багатьох українських містах, була приписка: "…факт, що на Україні Махно діє досить чутливо".

Вторив цьому листуванню, сам того не бажаючи, й Антон Денікін. Головнокомандувач приблизно в той самий час пророчо зронив перед козачими полками: "Не так страшні червоні, що стоять на фронті, як армія в тилу…" Їхнє превосходительство страхали не голослівно. На лінії завдовжки 1150 верст білим постійно дошкуляла армія батька Махна.

Від Маріуполя до Умані українські повстанці то розчинялися в селах і містечках, то збиралися в неабияку силу небаченої мобільності. Воювали вони зухвало й люто. Немов доводячи істину, яку не радив би перевіряти на практиці: ввійти в Україну можна, тільки голову на плечах зберегти буде складно. Доведено подіями біля маловідомого села Перегонівка на захід від Кіровограда.

…І ваш бронепоїзд летить прямо в небо в шматки!

Моя бабуся по материній лінії родом із Кіровоградщини. У часи розвиненого брежнєвського соціалізму її не стало. Але перед смертю вона явно боролася з бажанням поговорити про минуле. Пам'ятаю, як під час перегляду прилизаного фільму про громадянську війну вона усміхнулася й мовила: "Махно був не такий". Я подивився в телевізор. Над розтягнутою гармошкою кривлявся карлик з обличчям лепрекона з копицею давно не митого волосся. Перевів погляд на бабусю й запитав схвильовано, немов ішлося про марсіанина: "Ти його бачила?!"

Це сьогодні я точно знаю, коли саме хвацькі рубаки на чолі з Нестором Івановичем побували в Новоукраїнці, – восени 1919-го. І знаю, що за підтримки відбитого в білих бронепоїзда "Непобедимый" вони збиралися взяти тоді ще й Єлисаветград. Не доїхали до нинішнього Кіровограда кілометрів сімнадцять, вистрілявши весь боєзапас, і підірвали трофей прямо на рейках! Після чого з боями пішли в бік Умані… Погодьтеся, такі факти легко вкладаються в захоплене враження моєї бабусі, яка навіч бачила махновців і їхнього батька: "Вогонь були хлопці!"

У такій атестації судилося переконатися й добірним російським карателям, яких відправили в Україну розібратися із зухвальцями-"хохлами". Історія повторювалася: так само у XVIII ст. російський генерал Кречетников послав війська втихомирити гайдамаків і заарештувати Гонту з Залізняком. Підступна змова завжди була суттю політики наших сусідів. А під якими прапорами приходили до нас "єдиноутробні брати" — цієї суті не міняло.

Та й в XX ст. в денікінців якось відразу не склалося. Начебто й місця для операції вибрали ті самі, і зарізяк відправили туди добірних, але проблеми почалися з самого початку генерального бою біля річки Ятрань та її притоки Синюхи. Легке взяття Умані, схоже, запаморочило голову хвацьким вершникам 1-ї Тубільної (Дикої) дивізії. Війська УНР не просто ухилилися від бою – сотня петлюрівців перейшла на бік загарбників. Теж знайома, тільки вже рідна картина.

І тут у всій красі постав простий український хлоп, який дуже швидко вчиться воювати. Достатньо подивитися нині на наших учасників АТО, які б'ють російських десантників, силовиків і кадирівців. Головне тільки, щоб було чим… Для махновців цієї проблеми, схоже, не існувало. У всякому разі, побоїще під Перегонівкою почалося для ворогів з аж ніяк не святкового феєрверку.

Сигналом до наступу армії Махно став одночасний підрив понад двох тисяч (!) морських мін. Зі спогадів учасників битви стає зрозуміло: крім того, що противника настрахали, так іще й помітно полегшили обози. Рубка очікувалося серйозна, і стрімкий відступ не виключався…

Справжнє пекло для золотопогонників

Противник постав у тому бою значної силою: 20 тисяч багнетів і 10 тисяч шабель. Але шалена атака кінноти Махна на уманському напрямку стала для росіян шоком. У результаті хвалені кавалеристи Попова, Назарова й Амбуладзе більш як наполовину полягли під українськими шаблями, а ті, що вижили, перетворилися на стадо втікачів. Серед порубаних шести тисяч були і всі зрадники, які виступили на боці білих.

Уцілілі вершники Дикої дивізії, яка традиційно формувалася з кавказців, дременули до лісу. Утікачів відловлювали українські селяни з вилами й жорстоко карали за грабежі й насильство.

Серед тих, хто уникнув помсти цивільного населення назавжди залишився жах перед кіннотою махновців, які не осоромили шабель предків-запорожців. Вагомим аргументом на користь такого діагнозу горців стане повний розрахунок із Дикою дивізією в межах нинішнього Дніпропетровська...

До того як переміститися на береги Дніпра, повстанська армія Махна переможно завершила бій під Перегонівкою. Хоча біля самого села не все було так вдало, як у кінноти під проводом Дорожа, що розгромила "диких". Особливо важким було протистояння на східній ділянці. Золотопогонники окопалися, і вибити їх не вдавалося ні вогнем, ні багнетом.

Махно, який з'явився на передовий зі своєю добірною сотнею, мало все не зіпсував. Так нерідко буває з вождями, які вірять виключно у свою харизму. Попри повідомлення про успіхи кавалерії, батько чекати, поки вона підійде, не захотів. Нестор Іванович рвонув на Перегонівку в лобову, за ним піднялися лави махновців. Досвідчений противник перешикувався, зробив маневр і змусив повстанців відступати. Бігом, як стверджують очевидці.

У цей критичний момент вчасно приспіли вершники-тріумфатори. Вони були в закривавлених бинтах, на втомлених конях… Але багаті трофеї і враження довелося відкласти. Дорож скомандував: "За мною, клусом марш!", – і долю зайшлої офіцерні було вирішено. Від групи добірних сил Денікіна залишилися лише самі спомини. Офіцерські полки — 1-й Сімферопольський, 2-й Феодосійський, Керч-Єнікальський і 51-й Литовський — знищили українці, які опановували військову науку на ходу. Враховуючи загиблих у бою кавалеристів загальні втрати окупантів становили 18 тисяч убитими.

Холодний Дніпро для ворогів своїх

Згадуючи гоголівські рядки "Чуден Днепр при тихой погоде…", можна уявити, якою непривітною і страшною була наша велика річка в листопаді 1919-го. На її берегах між Запоріжжям і Дніпропетровськом, тоді Олександрівськом і Катеринославом, вирішувалася доля Денікіна та його військ. Довгі роки шкільні вчителі розповідали небилиці про виняткову роль личакової Червоної армії в поразці білих. Насправді хребет Білій армії зламали зовсім не червоні, а повстанці родом із сіл і міст, які й нині можна знайти на карті України. Несторові Махну вдалося створити унікальну армію, здатну з'являтися там, де її не чекали. Але після свого розгрому під Перегонівкою білі готувалися дуже серйозно.

На залізничних коліях біля Олександрівська з'явилися кілька бронепоїздів, щоб підтримати вогневою потугою добірні бригади й дивізії. Була для зарозумілого ворога й погана новина. За вогневою щільністю на версту "наземних" стрільців у батька Махна виявилося навіть більше. Не тривожила повстанців і перевага в далекобійності ворожих бронепоїздів.

Дісталося й "Единой России"

Мова, звісно, не про улюблену партію Путіна, але операція з ліквідації фортець на рейках все одно викликає захват. На відрізку між станціями Синельникове й Лежине назустріч російським бронепоїздам "Иван Калита" і "Единая Россия" махновці пустили паровози. У результаті зіткнення на першому вибухнув боєзапас і чималий відрізок шляху завалило брухтом. Втім, "Единой России" рейки після аналогічного тарану теж були ні до чого…

Не менш жалюгідною для російського угруповання виявилася й уся картина бою, який почався вранці 8 листопада 1919 року. До полудня поступово здійснювався план штабу Махна зі спрямованими ударами в тил і фланги білих. Саме рейд махновської кінноти в тил противника вніс у його лави замішання. Кавалерія 2-ї Терської дивізії від контратаки перейшла до втечі. У паніці вона ледь не затоптала свою піхоту! Тим часом у наступ пішли й наші піші бійці. У результаті тільки на північному напрямку в українській землі назавжди залишилося сім тисяч ворогів.

Денікінці намагалися відігратися на інших ділянках. Але зведена Донська й не в вперше поповнена Тубільна дивізії перелому не досягли. З архівів відомі жахливі втрати білих при незначних в армії Махна. Лави донських козаків зріділи майже наполовину, а тубільців — на третину. Останніх неабияк полив свинцем знаменитий кулеметний полк Кожина. А від нового фіаско врятували ще свіжі спогади про розгром під Перегонівкою. Щойно вгледівши лаву махновської кавалерії, витязі Тубільної дивізії відразу кинулися навтьоки. Коли ці браві вояки відсапаються, їх перекинуть у Катеринослав.

Чудовий краєвид з Південного мосту

Радіти цій беззастережній перемозі над білими Несторові Махну було ніколи. На губернський центр, де був тільки один полк, навалилися частини відомого генерала Слащова – останньої надії Денікіна в боротьбі з українськими повстанцями. До 9 листопада Катеринослав перебував під повним контролем білих. Із півночі прорвався 3-й корпус, а з півдня було доставлено частини Донської і Тубільної дивізій, яким Слащов дав шанс реабілітуватися за всі поразки від махновців.

Аби підняти тубільцям дух, з Курська прибула і влилася в дивізію бригада чеченців, яка раніше підпорядковувалася Шкуро. Нащадок кубанського козака зі справжнім прізвищем Шкура Слащова не любив, але наказу довелося підкоритися. П'ять тисяч чеченських головорізів неабияк жахали місцевих жителів. Їх відправили в Лоцманську Кам'янку. Уся Тубільна дивізія мала контролювати територію від цього берега Дніпра до села Сурсько-Литовське.

План штабу Махна з очищення міста від білих почали здійснювати в сльотаву ніч 11 листопада. У бік розташування 1-ї Тубільної вирушила кавалерія, один полк стрільців — до центру міста, інший — до вокзалу, з боку Дієвки. Найбільш вражаючим став напад на Лоцманську Кам'янку, якого, коли вірити спогадам самих махновців, фактично не було.

Ще до перших кулеметних позивних і наїзду кінноти Махна "діти гір" рвонули у плавні. В багатьох жах перед махновцями викликав бажання переплисти Дніпро вночі й зовсім не в пляжний сезон… Навіть сьогодні, стоячи на Південному мосту, можна виразно уявити цей заплив.

"Зачем прішол на мой зємля, а?!"

Наш хлопці, що побували в полоні в зоні АТО, не раз чули від чеченців цю абсурдну фразу. А ось у листопаді 1919-го горці були зовсім неговіркі. Ось як описував ті події їх учасник Віктор Бєлаш: "Чим далі ми заглиблювалися в Лоцмано-Кам'янку, тим очевиднішою була картина самознищення 1-ї Тубільної дивізії. Тієї дивізії, що в червні брала Катеринослав, Павлоград, Харків, а пізніше — Курськ, Орел…"

…У сірому серпанку городами пленталися коні й прикипілі до поводів люди. Ледь добігши до води, вони кидалися вплав до острова, де вже тупцювали групи їхніх земляків. Дістатися туди пощастило небагатьом. Більшість, щоправда, й не намагалися, сховавшись у прибережних очеретах. Махновці наполегливо кликали їх на берег, час од часу пострілюючи з нетерплячки. Але час розплати для незваних гостей однаково настав.

Усіх офіцерів Нестор Махно, що свято шанував класові принципи, наказав розстріляти. Рядових полонених відпустив додому. Жалюгідні крихти 1-ї Тубільної дивізії дісталися станції Синельникове і рвонули на рідний Кавказ. Але більшість їхніх одноплемінників знайшли останнє пристановище на дні Дніпра й під житломасивом Перемога, де тоді були болота й плавні.

Своя чужа війна

До ранку 11 листопада 1919 р. армія Махна повністю звільнила Катеринослав від білих. Харизматичний, але дуже суперечливий Нестор Іванович ні з ким не бажав ділити свої бойові успіхи. Він уже встиг покінчити з отаманом Григор'євим, а свого союзника в боротьбі з денікінцями Степового (Пестушка) обізвав "імперіалістичним васалом". Не довіряв Махно й Петлюрі, без кінця повторюючи: "УНР — наш класовий ворог!" Захоплений ідеєю остаточної перемоги анархізму, раніше меткий батько опинився у владі досвідченого ляльковода Льва Троцького.

Один із лідерів більшовизму родом з Єлисаветградщини добре знав сильні й слабкі сторони українських повстанців. Він через Дибенка й інших посланців Москви мистецьки грав на марнославстві й фобіях Махна. Батькові постійно навіювали тривогу у зв'язку із замахами, що їх нібито готують Петлюра, Зелений (Терпило), Тютюнник… До речі, Юрко Тютюнник для багатьох був бажаною постаттю у штабі Махна. Але батько явно з чужого голосу почав таврувати есдеків, есерів та інших ідейних ворогів.

gazeta.dt.ua/history/ne-vivcheni … uhu-_.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Thanks: litar Л1

Share

7

Re: Література

Будь-ласка, в нас є цілий розділ про сучасну політику. Та навіть без цього не треба тягнути сюди "дослідження" з газет та журналів.

Share

8 ( 06-09-2015 12:44:35 змінене kbg_dnepr )

Re: Література

Мені здалося, що тут більше про історію, ніж про сучасну політику.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

9

Re: Література

Повстанський рух в Середньому Подніпров’ї України (1920-ті роки)
chtyvo.org.ua/authors/Demartyno_ … 20-ti_roky

+ Читати більше

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.............................................

ВСТУП...............................................................................................

ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА МЕТОДОЛОГІЯ

ДОСЛІДЖЕННЯ................................................................................................

1.1. Висвітлення історії повстанського руху в Середній Наддніпрянщині

кінця 1910-х – середини 1920-х рр. у науковій літературі ............................

1.2. Джерела та методологія дослідження ..................................................

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ПІДГРУНТЯ ПОВСТАНСЬКОГО

РУХУ В СЕРЕДНЬОМУ ПОДНІПРОВ’Ї КІНЦЯ 1910-Х – ПЕРШОЇ

ПОЛОВИНИ 1920-Х РОКІВ ..........................................................

2.1. Соціально-економічне становище Середнього Подніпров’я доби

революції та громадянської війни.......................................................

2.2. Народне господарство Середнього Подніпров’я у відбудовний період

НЕПу............................................................................................

2.3. Етносоціальні зміни в людності Середнього Подніпров’я у 1920-х рр...........

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА СКЛАДОВА ПОВСТАНСЬКОГО РУХУ

В РЕГІОНІ.......................................................................................

3.1. Створення системи окупаційного терору радянської влади в

Середньому Подніпров’ї та її вплив на еволюцію ідеології повстанців.......

3.2. Форми, методи та засоби ідейно-політичної обробки населення.........

ЗБРОЙНА БОРОТЬБА ПОВСТАНЦІВ СЕРЕДНЬОЇ

НАДДНІПРЯНЩИНИ В 1918 – СЕРЕДИНІ 1920-Х РОКІВ .................

4.1. Рушійні сили, організаційні форми і тактика повстанського руху........

4.2. Перебіг селянського повстанського руху в регіоні...........................

ВИСНОВКИ..............................................................................

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ................

ДОДАТКИ................................................................................

Share

10

Re: Література

спогади

Николаев - последний форпост немецких войск на Чёрном море (1918-1919) (PDF)

ВАЛЬТЕР ФЕСТ, руководитель пресс-службы  Николаевского военного гарнизона

Share

11

Re: Література

Звілінський С. О. Мемуарні джерела радянської доби з історії Української революції 1917–1921 рр. в архівах Півдня України

Share

12 ( 02-05-2017 14:04:53 змінене kbg_dnepr )

Re: Література

З нашої групи у ФБ:

Библиотеки сейчас выкладывают в сеть интереснейшие источники. Да, поиска нет, да, страницы читаются только при загрузке документа. Но тем не менее.

Именной список потерь на фронтах в личном составе рабоче-крестьянской Красной армии за время гражданской войны. - [М.], 1926.
elib.shpl.ru/ru/nodes/5061-imenn … rid/zoom/1

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

13

Re: Література

kbg_dnepr пише:

З нашої групи у ФБ:

Библиотеки сейчас выкладывают в сеть интереснейшие источники. Да, поиска нет, да, страницы читаются только при загрузке документа. Но тем не менее.

Именной список потерь на фронтах в личном составе рабоче-крестьянской Красной армии за время гражданской войны. - [М.], 1926.
elib.shpl.ru/ru/nodes/5061-imenn … rid/zoom/1

rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=3766406

rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=3766493

Кременецкие, Лазаренко, Бабенко, Чаплины, Абакумовы, Орловы, Белоконь, Тхор.
Интересуюсь родом Кременецких от Аслана-Мурзы-Челебея.
Thanks: kbg_dnepr, nfs792

Share

14 ( 07-08-2017 14:14:11 змінене kbg_dnepr )

Re: Література

Волков Сергей Владимирович:

До фактуры полезно докапываться (несмотря на муторность этого занятия) с возможно большей тщательностью, потому что то, что кажется не только возможным, но и вполне логичным, на самом деле может в реальности не встречается, или какие-то факторы, кажущиеся самыми существенными, могут не играет такой роли, какую им приписывают (роль тех или иных факторов часто преувеличивается в ущерб остальным). Равно как и доверие к кажущимся вполне обоснованными общим цифрам может сильно подвести.

Когда я в начале 90-х писал книгу о судьбе русского офицерского корпуса после 1917 и пытался оценить, где сколько бывших офицеров оказалось, то исходил из приводившихся (вполне приличными людьми) в литературе данных об их общей исходной численности – тоже прикидочных (с экстраполяцией производств в одни периоды на другие и т.д.), но казавшихся абсолютно достоверными. Располагая по судьбам после 1917 вполне надежными данными в одних случаях (по белым армиям и по мобилизованными большевиками) и весьма приблизительными в других (лимитрофам, особенно Польше, расстрелянным до конца 1918 и «спрятавшимся»), чувствовал, что мне их (офицеров) «не хватает» - оставалось только занизить оценку по тем пунктам, по которым данных было мало. Так вот когда несколько лет спустя я предпринял (составляя общую базу по РИ) «поголовный» учет всех произведенных по приказам до конца 1917, обнаружилось, что их на самом деле почти на 50 тыс.(!) больше. Это вот о доверии к общим цифрам.

Что до роли некоторых факторов, то меня в свое время заставила поморщиться попытка Б.Н.Миронова (одного из крайне немногих уважаемых мной историков) оценивать уровень жизни того или иного поколения крестьян по показателям роста рекрутов. То, что лучшее питание может способствовать увеличению роста, кажется вполне разумным, но вот степень влияния именно этого фактора может быть крайне незначительной: иначе невозможно объяснить большую разницу в росте, встречающую у родных братьев (похоже, рост, скорее, обусловлен генетически: кто-то в одного дедушку, кто-то в другого; да и едва ли можно предположить, что вьетнамец, с детства питающийся в Швеции, вырастет до среднего шведа). Но главное - существовали роды (собственно, целый социальный слой), на протяжении многих поколений питавшиеся не просто лучше, а существенно лучше крестьян, и разница даже в каждом поколении тут была значительно большей, чем между двумя-тремя крестьянскими поколениями. Тем не менее никакой «расы гигантов» в лице высшего дворянства в реальности не наблюдалось.

Или вот случай, когда реальность полностью игнорируется вероятностью. Г.Кларк в своей интересной книге (о которой я как-то писал), исследовавший процесс соцмобильности по частоте встречающихся «высокостатусных» фамилий, вполне допускал, что человек, живший в XII-XIII вв. может иметь до 10 тыс. потомков по прямой мужской линии (т.е. носителей фамилии), т.к. для того, чтобы через 30 поколений набралось 8,5 тыс. чел. требуется всего лишь 1,34 выживших и давших потомство детей мужского пола на семью. Это кажется на первый взгляд более чем вероятным: известно, что семьи раньше были большими, и что такого - полтора взрослого мужчины на семью. Но вот в реальности ничего подобного, тем не менее, не происходило. Если обратиться к реальным (а они хорошо известны) родословиям дворянских семей, то не только не встречается случаев столь бурного размножения, но не менее трети родов вообще полностью вымирают через несколько поколений (потому что на самом деле вполне обычным было, когда и из 5-7 сыновей выжившего потомства мужского пола никто не давал).

Кстати, это дает возможность оценить степень фантастичности некоторых генеалогий (напр., корейских кланов, о которых мне доводилось писать). Какими генеалогии бывали в действительности, смогу вскоре поделиться наблюдениями на материале нескольких сот родословных росписей служивших в РИ русских, остзейских и иностранных родов (это один из сюжетов будущей книги о служилом слое).

salery.livejournal.com/141008.html

Сайт историка Сергея Владимировича Волкова swolkov.org/index.htm
Главная • Информация о базах данных по российским служилым слоям
Библиография • Книги • Публицистика • Документы • Фото •

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

15

Re: Література

Боевой состав фронтов и армий Красной Армии в годы Гражданской войны
Данные по боевому составу Красной армии в 1918-1921 гг. из журнала «Сержант» №27 (3/2003). genrogge.ru/voronezh_mbcw_1918-1 … .voyny.pdf

Thanks: О.І., sewiko2

Share

16

Re: Література

Сергій Громенко "ЗАБУТА ПЕРЕМОГА. КРИМСЬКА ОПЕРАЦІЯ ПЕТРА БОЛБОЧАНА 1918 РОКУ"

Книжка присвячена спробі Української Народної Республіки у квітні 1918 р. включити до свого складу Кримський півострів, попередньо визволивши його від більшовиків, що раніше узурпували там владу. У книзі розповідається про трактування "кримської проблеми" на світовій арені у березні 1917 — квітні 1918 років, про сили і плани сторін, про хід бойових дій на півострові та про втрачену унікальну можливість приєднати Крим до України ще сто років тому.

http://www.memory.gov.ua/sites/default/files/userupload/cover2web_0.jpg

скачать www.memory.gov.ua/ebook/zabuta-p … -1918-roku

Share

17

Re: Література

Миколаївщина: нариси історії революції 1917-1921 років / Авт. кол.: Л. Л. Левченко (кер. авт. кол.), Л. А. Вовчук, О. В. Волос, В. С. Єрмілов, Ю. В. Котляр, І. Б. Марцінковський, В. А. Пархоменко, О. П. Тригуб, О. П. Хаєцький, В. В. Щукін. ‒ Миколаїв: Іліон, 2017. ‒ 280 с.

http://tsdavo.gov.ua/thumb/64235117.jpeg

Анотація:
Серія книг "Миколаївщина. 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років" має на меті висвітлити історичний та джерельний матеріал революційних подій на Миколаївщині, пов’язаних із визвольною боротьбою та утвердженням української державності.
У першій книзі серії розглядаються державотворчі процеси на Миколаївщині в добу Української національно-демократичної революції 1917-1921 pp. Приділено увагу діяльності армії, флоту, селянському повстанському руху, етнічним, міжнародним, релігійним, освітнім та культурно-просвітницьким аспектам.
Розрахована на викладачів, науковців, краєзнавців та всіх, кому цікава історія рідного краю


Зміст:
ПЕРЕДМОВА … 6
Розділ 1 ВЛАДА, АРМІЯ І ФЛОТ

1.1 Миколаїв за доби Української Центральної Ради … 17
1.2 Українські національні військові формування на Миколаївщині у 1917 - на початку 1919 рр. … 59
1.3 Проблема Чорноморського флоту і суднобудівних заводів у роки Української революції … 75
Розділ 2 СЕЛЯНСЬКИЙ ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ

2.1 Типологія селянських повстань 1918-1921 рр. … 107
2.2 Селянські республіки … 136
2.3 Перший Зимовий похід і Миколаївщина … 147
Розділ 3 ЕТНІЧНИЙ ТА МІЖНАРОДНИЙ АСПЕКТИ РЕВОЛЮЦІЇ

3.1 Етнічні меншини Миколаївщини в період Української національної революції … 156
3.2 Діяльність іноземних консульств у Миколаєві … 191
3.3 Досвід спільних дій медиків, української влади та союзників із попередження епідемії холери у Миколаєві в 1918 р. … 203
Розділ 4 РЕЛІГІЯ, ОСВІТА, КУЛЬТУРА

4.1 Православне духовенство Миколаївщини у добу Української Центральної Ради … 208
4.2 Становлення вищої освіти на Миколаївщині в роки революції … 228
4.3 Національно-культурні процеси на Миколаївщині в роки революції … 250
4.4 Боротьба за державність України у першій половині XX ст. та участь і роль у ній українських товариств "Просвіта" Миколаївщини … 271
ПРО АВТОРІВ … 279

Share

18

Re: Література

Архів Української Народної Республіки. Міністерство внутрішніх справ. Справоздання губерніяльних старост і комісарів (1918 – 1920). / Упорядник: Валентин Кавунник. – Київ, 2017. – 336 с.

http://tsdavo.gov.ua/thumb/64235471.jpeg

У збірнику опубліковано справоздання губерніяльних старост і комісарів від травня 1918 року до червня 1920 року з архіву Міністерства внутрішніх справ Української Народної Республіки. У цих документах повідомляється про становище в повітах Волинської, Катеринославської, Київської, Подільської, Полтавської, Таврійської, Харківської, Херсонської, Чернігівської губерній, а також з’ясовується настрій населення щодо німецької та австро-угорської військової влади, повстань інспірованих з Росії, військового повстання Директорії, вторгнення большевицької, добровольчої та польської армій на територію України.

Документи зберігаються в ЦДАВО України

Повнотекстова версія збірника доступна за посиланням: archeos.org.ua/wp-content/upload … %D0%A02.pd

Share

19

Re: Література

Головноуповноважений уряду Української народної республіки (1919-1920): Документи та матеріали / Упорядник, автор вступної статті В. Адамський. - Хмельницький, 2017. - 488 с.

http://tsdavo.gov.ua/thumb/64234828.jpeg

http://tsdavo.gov.ua/thumb/64234896.jpeg

Share

20

Re: Література

Нариси історії української революції 1917-1921 років. Книга 1
Авторы: Валерій Смолій, Владислав Верстюк, Віталій Скальський, Валерій Солдатенко, Володимир Головченко, Руслан Пиріг, Тетяна Осташко

http://chtyvo.org.ua/content/covers/63f61fa092b26e660a23eb3f40fb7ec5.jpg

Нарис
Написано:    2011 року
Розділ:    Історична
Твір додано:    12.06.2012
Твір змінено:    12.06.2012
Завантажити:    djvu (8,7 МБ)  chtyvo.org.ua/authors/Verstiuk_V … v_Knyha_1/
Опис:    У книзі розповідається про особливий період у модерній історії України, в ході якого були реалізовані перші в XX ст. українські державотворчі проекти: Українська Народна Республіка, Українська Держава, Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Соціалістична Радянська Республіка.

Розкриваються соціальні, політичні та культурні аспекти революційного часу. Нариси узагальнюють великий історіографічний доробок сучасних українських істориків, які займаються вивченням Української революції.

Нариси історії української революції 1917-1921 років [Текст] : у 2 кн. / редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. ; Нац. акад. наук України, Ін-т історії України. - К.: Наукова думка, 2011 .
Кн. 1 / [В.Ф. Верстюк (кер.) та ін.]. - 2011. - 390 с. - Бібліогр.: с. 372-387. - 1000 экз.


ЗМІСТ■389
Передмова (В.Ф. Верстюк)■6
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. УКРАЇНА В КОНТЕКСТІ СВІТОВИХ ТЕНДЕНЦІЙ ЗЛАМУ СТОЛІТЬ (В.Ф. Солдатенко, В. І. Головненко)■14
РОЗДІЛ ДРУГИЙ. ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ. УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА. БРЕСТ (В.Ф. Верстюк) ■88
Український наратив Лютневої революції ■90
Склад і структура Української Центральної Ради ■118
Центральна Рада і Тимчасовий уряд: боротьба за автономію України ■130
Незакінчена війна: український рух в російській армії ■162
Українська Народна Республіка: від проголошення до падіння ■199
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. ГЕТЬМАНСЬКА ДЕРЖАВА (Р.Я. Пиріг, Т.С. Осташко) ■252
Державно-політична модель новітнього гетьманату ■254
Соціально-політична база ■274
Соціально-економічна політика ■288
Розвиток освіти та культури ■305
Зовнішньополітична діяльність урядів Української Держави ■321
Боротьба проти гетьманського режиму: діяльність опозиції, повстанський і страйковий рухи ■349
ВИБРАНА БІБЛІОГРАФІЯ (В.В. Скальський) ■373
До вступу ■373
До розділу першого ■378
До розділу другого ■380
До розділу третього■383

Share

21

Re: Література

РЕЄНТ О.П., РЕКРУТ В.П. НАРИСИ ЖИТТЯ ЛІТИНЩИНИ 1917-1921 РР.: РЕВОЛЮЦІЙНІ ПОДІЇ ТА ПОВСЯКДЕННІСТЬ
СЕРПЕНЬ 31, 2017 ВОЛОДИМИР МИЛЬКО   

Вийшла друком книга голови Національної спілки краєзнавців України Олександра Реєнта та члена правління Вінницької обласної організації НСКУ Валерія Рекрута “Нариси життя Літинщини 1917-1921 рр.: революційні події та повсякденність”.

http://nsku.org.ua/wp-content/uploads/2017/08/%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%B8-%D0%B6%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F-%D0%9B%D1%96%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B8-214x300.jpg

Реєнт О.П., Рекрут В.П. Нариси життя Літинщини 1917-1921 рр.: революційні події та повсякденність; наук. ред. акад. В.А.Смолій. – К.: Інститут історії України НАН України, 2017. – 298 с.

Повний текст книги nsku.org.ua/wp-content/uploads/2 … D1%80..pdf

У нарисах з історії Літинщини за різних політичних режимів 1917-1921 рр. висвітлено перебіг революційних подій та повсякденне життя населення краю. Простежено суспільно-політичні й соціально-економічні зміни у часи Української Центральної Ради, гетьманату Павла Скоропадського, Директорії УНР, більшовицької влади. Показано настрої та очікування мешканців, громадське життя різних соціальних верств населення. Окрему увагу приділено розвитку національно-культурної та освітньої сфери Літинщини, участі у цих процесах кооперативних та земських організацій.
Видання розраховане на науковців, краєзнавців, викладачів, студентів та всіх, хто цікавиться історією України, Поділля й Літинщини на початку ХХ ст.

Науковий редактор книги: директор Інституту історії України НАН України, член Президії НСКУ, академік НАН України Валерій СМОЛІЙ. Видання рекомендоване до друку Вченою радою Інституту історії України НАН України.


“Взаєморозуміння влади та суспільства завжди було одним із вирішальних чинників стабільного розвитку будь-якої держави, незалежно від форми правління. Неодноразово це правило підтверджував український народ у 1917-1921 рр., у тому числі й жителі Подільського краю, зокрема Літинщини. Як показав перебіг подій, усі політичні режими не приділяли належної уваги роботі з населенням, з’ясуванню його нагальних потреб та вирішенню проблем повсякденного життя. Так, незважаючи на остаточне встановлення влади більшовиків у результаті революційних подій, можна впевнено стверджувати, що жоден режим не мав стабільної та довготривалої підтримки більшості жителів Літинщини…
Рекрут ВалерійДля Літинщини період 1917-1921 рр. став не лише уособленням непідготовленості української влади до самостійного державного управління, а й демонстрацією її нездатності протистояти методам політичної боротьби, які виходять за рамки демократії та гуманізму” – підсумували автори у післямові.

Із книгою можна ознайомитися у бібліотеках Національної спілки краєзнавців України та Інституту історії України НАН України, а також найближчим часом вона з’явиться в деяких центральних бібліотеках України.

Інформація про авторів:
РЕЄНТ Олександр Петрович – голова Національної спілки краєзнавців України, заступник директора Інституту історії України НАН України, член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор, Почесний краєзнавець України.
РЕКРУТ Валерій Пилипович – заступник директора Вінницької філії Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України, член правління Вінницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України, кандидат історичних наук, радник голови НСКУ, Почесний краєзнавець України.

nsku.org.ua/?p=9778

Thanks: LG 7751

Share

22

Re: Література

14.05.19 15:14

Інститут історії готує Енциклопедію Української революції 1917-1921 років

Як повідомляє кореспондент Цензор.НЕТ, книгу готує відділ історії Української революції 1917-1921 років Інституту історії України НАНУ.

"Дуже багато написано про Українську революцію. Можна дискутувати, наскільки довгими або короткими мають бути тексти. Енциклопедія - саме той жанр, який дозволяє коротко, але ємко розповісти про якісь локальні речі. Це важливо для студентів, школярів, вчителів, але також і для широкого загалу", - розповів завідувач відділу доктор історичних наук Владислав Верстюк.

Історик наголосив, що подібні видання також мають на меті вирішити питання спірної термінології:

"Російські історики, наприклад, страшно заперечують, що була якась Українська революція. Вони вважають, що була одна Російська. Тут, мовляв, був чистий сепаратизм, а Грушевський і зовсім був божевільним".

https://censor.net.ua/ua/news/3126680/i … 1921_rokiv

Share

23

Re: Література

Щукін В. В. Етнічні меншини Миколаївщини в період української національної революції / В. В Щукін // Миколаївщина: нариси історії революції 1917 – 1921 років. – Миколаїв : Іліон, 2017. – С. 156 - 191.

https://www.researchgate.net/publicatio … _156_-_191

Share

24

Re: Література

Розвідники доби УНР очима художника-баталіста

Артур Орльонов за основу взяв фото Ольги Басараб із її паспорта. Очі, погляд, вуста, підборіддя – усе це робить її портрет реалістичним і цілісним. Напевне, це саме той випадок, коли фотознімок не завжди передає образ людини, її почуття, внутрішній світ, а художник окремими мазками може довершити.

До 100-річчя зовнішньої розвідки України у Служби зовнішньої розвідки України з’явилася портретна галерея розвідників доби УНР. Образи представників таємного легіону Української революції 1917–1921 років створив головний художник студії Українського батального мистецтва Артур Орльонов.

Ідея відтворення світлин національних героїв на полотні чи папері – не нова.

Водночас, завжди виникає чимало засторог і запитань: наскільки точно вдасться відобразити вже усталений для сприйняття образ?

Чи не втратить зображення, за нерідко притаманною у таких випадках героїзацією, певних людських рис?

Чи не призведе це до втрати самоідентичності героя і чи не ліпше користуватися тією, можливо єдиною, пожовклою з роками, затертою, з надірваними кутами чорно-білою світлиною, зафіксованою незнаним фотографом.

Не знаю, чи ставив перед собою такі запитання Артур Орльонов. Напевне, що ставив. Як і всі художники, які зважуються на такий крок. А інакше не варто й братися за пензля.

Артур Орльонов вдався до застосування сепії. Це один із видів графічної техніки, в якому використовуються відтінки коричневого. "Один невірний рух на папері спеціальною паличкою, – зауважив стосовно цього художник, – і вже лінію не зітреш гумкою".

Мені, як автору низки документальних книг про українських розвідників, було цікаво побачити, що з цього вийде.

Свого часу, збираючи матеріали для книги про дипломата і розвідника Федора Боржинського ("Розстріляний на Донбасі "за ізмєну Росії"), я зіштовхнувся з непростим питанням – відсутністю світлини головного героя.

Тоді за сприяння київського художника Миколая Кочубея вдалося створити уявний портрет. Для цього використали спогади очевидців, світлини сина Боржинського, внучки, правнучки.

Коли я потрапив у кімнату-майстерню Артура Орльонова, то зрозумів, що він також не обмежився лише наданими йому світлинами героїв-розвідників.

На екрані комп’ютера знайшли місце однострої доби УНР, характерні типажі людей того періоду, вбрання, зачіски, біографічні дані персонажів, спогади про них.

А ще були консультації з істориками. Це дало змогу чіткіше передати не лише зовнішність, а й, до певної міри, внутрішній світ людини.

Найвиразніше це проявилося у відтворенні образу зв’язкової Української військової організації Ольги Басараб. Досі найпоширенішим був графічний малюнок, де Ольга мала вигляд дорослої зрілої жінки.

Водночас, відомо, що її життя обірвалося у 34 роки, і вона тоді зовні виглядала навіть молодшою. А ще маємо спогади сучасників:

"Своїм тактом і інтелігенцією ця невеличка пані (Ольга Басараб) з гарною зачіскою свого ясно-каштанового волосся, з пильним поглядом вдумливих очей і милою усмішкою – будила до себе пошану". (Ірена Вахнянин-Льонер).

https://szru.gov.ua/uploads/images/news/rozvidyky-unr-oshyma-hudozhnyka/basa-min.jpg
Найпоширеніше зображення Ольги Басараб

"…Середнього росту, круглолиця, …жвава, рухлива, зграбна, ходила скоро і чітко, дещо короткозорі очі розумно дивилися з-під рівних брів, а її щира усмішка, що рідко сходила з її лиця, була з’єднуюча і заразлива" (Кирило Трильовський).


читати https://szru.gov.ua/news/publikacii/roz … -batalista

Share

25

Re: Література

100 облич Української революції  www.memory.gov.ua/sites/default/ … lich_0.pdf

/ Український інститут національної пам’яті

Thanks: gennadii54081

Share

26

Re: Література

Брошура "100 років боротьби: Українська революція 1917 - 1921"

Завантажити брошуру в повному обсязі у форматі pdf (44 сторінки)  unr.memory.gov.ua/files/downloads/100-rokiv.pdf

http://unr.memory.gov.ua/vendor/laravel-filemanager/images/broshura-100-rokiv-borotbi.jpg

Сто років боротьби.

24 серпня 1991 року Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки готувалася ухвалити одне з найважливіших в її історії рішень. Рішення, яке стало для неї фактично останнім, адже ставило крапку в існуванні УРСР. Із пропозицією його ухвалення виступила тодішня демократична меншість. Але факт, що її готові були підтримувати тисячі людей на вулицях, змушував погодитися на ухвалення і назагал не поступливу комуністичну більшість парламенту.

Проте, навіть попри тиск вулиць, не обійшлося без гарячих дискусій і вимушених поступок з боку демократів. В результаті документ, проект якого доручили підготувати одному з найбільших авторитетів в демократичному таборі, багатолітньому політв'язневі Левку Лук'яненку, змінив назву. Написана ним чернетка Акта відновлення незалежності України стала називатися Актом проголошення незалежності України.

Ця, здавалося б не суттєва, поступка комуністам, на яку погодилися їх опоненти, насправді відігравала визначальну роль впродовж наступних двох десятків років розвитку держави. Незалежна Україна в такий спосіб відмежувалася від попередніх спроб утвердити її державність, відмовилася від спадщини українського визвольного руху. Її поява на мапі світу відтак розглядалася як така, що стала можливою не завдяки тривалій майже столітній боротьбі українців, а лише унікальній міжнародно-політичній кон'юнктурі, яка призвела до розвалу СРСР.

Відречення від спадщини визвольного руху дозволило колишнім комуністам утримати в суспільній свідомості здебільшого радянські уявлення про минуле. А це в свою чергу дало змогу їм ще довго залишатися владною елітою новопроголошеної держави. І продовжило фактичне існування УРСР навіть після проголошення незалежності 24 серпня 1991 року. Передача в 1992 році президенту Кравчукові державних реліквій УНР стала гарним символічним актом, про який швидко забули.

Двічі після 1991-го (у 2004 та 2013) українці піднімалися на небачені за масштабами протести, щоб не дозволити владі повернути країну в авторитарне минуле. Щойно після другого разу, оплаченого кров'ю, ми почали системно долати тоталітарну спадщину.

Ухвалені в 2015 році Верховною Радою України закони з декомунізації дозволили позбутися тисяч пам'ятників тим, хто нищив українську державу в 1917-1921 роках та український народ протягом наступних семи десятиліть. Їхні імена нарешті зникли з мапи нашої країни. Серед нових назв, які з'явилися – є й пов'язані з Українською революцією 1917-1921 років. Законом про правовий статус учасників боротьби за незалежність нинішня держава нарешті віддала належну шану всім тим, хто зі зброєю в руках чи ненасильницькими методами наближав її незалежність, зокрема воякам збройних формацій доби Української революції.

То ж Україна поступово повертає собі державотворчу спадщину, якої так необачно зреклася чверть століття тому. Завданням інформаційної роботи, яку розгортає УІНП, є нагадати, що події столітньої давнини заклали початок ключових державних інституцій. Ми говоримо про століття українського парламенту, українського уряду, збройних сил, дипломатії, академії наук. Саме цьому присвячена підготовлена Інститутом виставка «Українська революція 1917-1921: 100 років боротьби», яку презентували в листопаді цього року в Києві. На основі її та інших інформаційно-просвітницьких заходів Інституту підготовлено цей буклет. Про цю спадкоємність нам надзвичайно важливо розповісти не лише українцям, але й світові. Аби заперечити одну з ключових тез російської пропаганди, що Україна – лише геополітичне непорозуміння, яке з'явилося на мапі світу через розвал СРСР.

Важливо говорити не лише про спадщину Української революції 1917-1921 років, але й про її жорстокі уроки. Їх актуальність загострюється тим, що Україна нині, як і тоді, протистоїть російській агресії. Досі триває наша столітня війна за свободу. Уроки Української революції 1917-1921 років повинні уважно вивчити в першу чергу сучасні політики. Один з найважливіших: тут в Україні кожен з них може мати друзів, союзників, конкурентів, суперників, опонентів. Але вороги, з якими треба боротися, справді безкомпромісно, – за межами країни, у Росії, яка веде війну проти всіх нас. Конкуренти, суперники, опоненти можуть бачити Україну іншою в майбутньому. Вороги незалежної України взагалі не бачать. Вони можуть вдавати союзників чи навіть друзів, формулювати спокусливі пропозиції для боротьби з опонентами, але не можна забувати – їх мета – знищення цієї держави.

Учасники Української революції 1917-1921 років зрозуміли цей урок надто пізно. Тому полишили країну на поталу ворогу, тому дописували свої повчальні мемуари в кав'ярнях Відня, Парижа чи Берліна.

Ми маємо шанс зробити так, щоб нащадки могли без брому читати про нашу епоху. Скористаймося цим шансом у повній мірі.

Володимир В’ятрович

unr.memory.gov.ua/metodichni-mat … -1917-1921

Share

27

Re: Література

Набір поштівок "Перший Уряд України. 100 років"

Набір поштівок "Перший Уряд України. 100 років" у якості для друку  https://mega.nz/#F!ZENBWSTa!KTgELd2uSpxE5uFjwxjDSA

28 червня – сто років, як у 1917-му Центральна Рада створила свій виконавчий орган – Генеральний Секретаріат – перший уряд України.

До річниці Український інститут національної пам'яті створив соціальну рекламу.

Історична довідка
Поряд із законодавчою гілкою влади, яку репрезентувала сама Центральна Рада, розпочиналося творення виконавчої, очолюваної Генеральним Секретаріатом. Справи внутрішні, фінансові, продовольчі, земельні, хліборобські, міжнаціональні та інші в межах України передавались до його компетенції.

Для того, щоб не псувати й без того складні стосунки з російським Тимчасовим урядом, а також через відсутність консенсусу між членами Центральної Ради, вирішили не вживати слово “уряд” чи “міністри”, натомість – “Генеральні секретарі”. До першого складу Генерального Секретаріату увійшли 8 Генеральних секретарів та Генеральний писар. Головою, а водночас Генеральним секретарем внутрішніх справ був обраний відомий політичний діяч і письменник Володимир Винниченко.

http://unr.memory.gov.ua/vendor/laravel-filemanager/images/pershii-uryad-baner-a5-1.jpg
http://unr.memory.gov.ua/vendor/laravel-filemanager/images/pershii-uryad-baner-a5-2.jpg
http://unr.memory.gov.ua/vendor/laravel-filemanager/images/pershii-uryad-baner-a5-3.jpg

Генеральним секретарем фінансів став кооператор Христофор Барановський, міжнаціональних справ – публіцист Сергій Єфремов, харчових – економіст Микола Стасюк, земельних – кооператор Борис Мартос, військових – голова Українського генерального військового комітету Симон Петлюра, юстиції – правник Валентин Садовський, освіти – педагог Іван Стешенко, генеральним писарем – публіцист Павло Христюк. Найстаршому з членів Генерального Секретаріату Івану Стешенку на момент вступу на посаду виповнилося 44, а наймолодшому Павлу Христюку – лише 27, отже, середній вік перших українських урядовців ледь перевищував 36 років. Незважаючи на «молодість», а також відсутність досвіду державної служби, Генеральні секретарі відразу завзято взялися за справи – вирішення організаційних питань, налагодження роботи відомств, визначення сфери діяльності та формування їхньої політики.

Утворенням Генерального Секретаріату Центральна Рада продемонструвала серйозність своїх намірів щодо втілення автономії України. Як відзначав її голова Михайло Грушевський, Центральна Рада оголосила “шах” Тимчасовому уряду, поставила його “щільно перед загрозою конфлікту” і змусила до поступок: «Враження його було глибоке і тільки після нього всі кроки Центральної Ради включно з Універсалом в очах усіх, хто не вірив українському рухові і сподівався якось його “на кривій об’їхати”, переконалися в серйозності ситуації і необхідності з нею в певній мірі порахуватися”.


За словами Володимира Винниченка, це був “ідеальний уряд” – побудований не на примусі, а на моральному авторитеті й підтримці людей. Він не мав тієї влади та повноважень, що мають зазвичай уряди. У його розпорядженні не було жодного солдата (хоча чимало військових готові були виконати накази цього уряду). Він не міг призначити або звільнити жодного урядовця, дати розпорядження чи наказ адміністративним установам. Але чиновники з власної волі готові були виконувати його вказівки. Генеральний Секретаріат, зрештою, не мав грошей, механізму збору податків. Однак кошти до Національного фонду люди збирали добровільно. “До Києва з усіх закутків великої України їхали делегати, представники сіл, волостей, повітів, громад, комітетів, щоб на власні очі побачити ту Центральну Раду, привітати її і передати зібрані поміж робітниками і селянами гроші – мідні, срібні, золоті, – писав у спогадах про Генеральний секретаріат генеральний писар Павло Христюк. – Були дні, що біля скарбниці Центральної Ради стояли цілі черги селянських, робочих з мозолястими руками, постатей з пакунками і торбиночками з грішми в руках. Це український народ ніс своїй Раді добровільний податок – невеликий, але щирий, даваний без примусу, з радістю”.

Перші місяці своєї роботи Генеральний Секретаріат працював у будівлі Педагогічного музею, де також відбувалися засідання Центральної Ради (нині – Будинок вчителя по вул. Володимирській, 57). “Перший Уряд української державности, весь з усіма своїми органами й апаратами, містився у двох малесеньких закапелочках, – згадував голова секретаріату Володимир Винниченко. – Ці закапелочки, мабуть, були перероблені з “уборних” (мали кам'яну долівку й “раковини” в стінах для води). І тут, у цих закапелочках генеральні секретарі приймали сотні делегацій у день, робили, обливаючись потом од духоти, свої засідання; самі переписували на машинках свої постанови, самі навіть підлогу підмітали, бо не було ні урядовців, ні писарів, ні навіть сторожа”.

І тільки восени 1917 року Генеральний Секретаріат отримав у своє розпорядження вільні приміщення у готелі “Савой” на вул. Хрещатик, 38. На жаль, цей будинок, як і більша частина забудови центральної вулиці Києва, був підірваний енкаведистами у вересні 1941 року. Тепер на цьому місці розташована будівля Київської міської ради (Хрещатик, 36).

Із ухваленням Четвертого універсалу Центральної Ради 22 січня 1918 року, яким проголошувалась незалежність Української Народної Республіки, Генеральний Секретаріат змінив назву на Раду Народних Міністрів.

unr.memory.gov.ua/metodichni-mat … -100-rokiv

Thanks: gennadii54081

Share

28

Re: Література

Книга "Горе переможеним. Репресовані міністри Української революції"

Історії двадцяти трьох міністрів Української Народної Республіки та Української Держави, яких за їхню державницьку діяльність двічі та тричі заарештовували й засуджували більшовики, розказується в книзі «Горе переможеним. Репресовані міністри Української революції». 

Це видання створено Галузевим державним архівом Служби безпеки України за сприяння Інституту історії НАН України, Українського інституту національної пам’яті, Центру досліджень визвольного руху, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України і Центрального державного архіву громадських об’єднань України на основі розсекречених архівних документів комуністичних репресивних органів.

http://unr.memory.gov.ua/vendor/laravel-filemanager/images/screenshot-17.jpg

Завантажити книгу в форматі pdf можна за посиланням https://mega.nz/#F!EUEQiSTL!9m7jtko0dIxM3Lta65MGjQ

unr.memory.gov.ua/metodichni-mat … evolyutsii

Thanks: gennadii54081

Share

29

Re: Література

Арт-плакати «Військова еліта Української революції 1917-1921 років»

Арт-плакати «Військова еліта Української революції 1917-1921 років» - це 12 постерів із зображенням легендарних старшин, які стояли біля витоків української армії.

Ідею арт-плакатів Український інститут національної пам'яті втілив спільно з освітньою платформою «Експертний Корпус».

До серії увійшли: Євген Коновалець, Петро Болбочан, Олександр Удовиченко, Дмитро Вітовський, Петро Франко, Всеволод Петрів, Михайло Омелянович-Павленко, Олекса Алмазів, Михайло Білинський, Василь Тютюнник, Марко Безручко та Христина Сушко.

http://unr.memory.gov.ua/vendor/laravel-filemanager/images/44512215-1726399017482996-795295280269361152-n.jpg

Арт-плакати «Військова еліта Української революції 1917-1921 років» стали продовженням серії проектів Українського інституту національної пам'яті, присвячених темі війська та військовим традиціям – раніше була презентована виставка та плакати «Воїни. Історія українського війська», що демонструє історію військових формувань на теренах України від часів Русі до сьогодення.

Організатор проекту: Український інститут національної пам’яті.

Художник: Михайло Дяченко.

Історична консультація: Владислав Куценко, Володимир В’ятрович, Ярослав Файзулін, Сергій Рябенко.

Над серією працювали: Юлія Курилюк, Юлія Капшученко-Шумейко, Анастасія Швайко, Роман Кулик, Аліна Карбан, Тетяна Швидченко, Олена Халімон, Микола Веприк.

Завантажити Арт-плакати «Військова еліта Української революції 1917-1921 років» у якості для перегляду, друку та поширення можна за посиланням. unr.memory.gov.ua/metodichni-mat … 1921-rokiv

Thanks: gennadii54081

Share

30

Re: Література

Суслик Р. Криваві сторінки з неписаних літописів (Козацько-хуторянська Полтавщина в боротьбі проти московського комунізму). - Дербі, 1956. - 337 с.
diasporiana.org.ua/memuari/2387- … komunizmu/

Post's attachments

2284621.jpg
2284621.jpg 33.83 kb, file has never been downloaded. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Порубаї: Озера, Кишенька, Полт.) cool, Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь), Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць, Ігнашенко, Табурянський (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Гуцуляк, Формос, Стефанюк, Петрович (Зелений Гай, Слобода: Новоселиця, Чернівец.).

Share