1 ( 22-03-2015 17:50:56 змінене Vlad S. )

Тема: Легенди і перекази

Вважаю, що легенди і перекази це теж, певною мірою, генеалогічне джерело, в якому ми можемо знайти те, чого немає ні в метричних книгах, ні в ревізьких казках, ні в більшості інших архівних документах.
Легенди та перекази прикрашають і оживляють історію роду, історію села чи краю. Нижче я намагався викласти такі з них, які на мою думку, найцікавіші дослідникам родової історії та краєзнавцям. Всі вони стосуються країв, які колись були частиною Дикого Поля, а зараз знаходяться між м. Кіровоград і м. Кривий Ріг.

Легенда про Варварівку Записав М. Шеремет

Було це за часів батька Хмеля, а може і раніше, коли обабіч старого торгового трактиру, чумацького шляху і довкола численних витоків степової річки Бокової, скільки око сягало, простяглось так зване Дике Поле. Ще тоді, коли плеса і заплави Бокової кишіли рибою, а в дібровах і байраках водилося всіякої дичі видимо-невидимо. Степову тишу і хор пертнатих  порушував хіба що тупіт копит, коли до якогось зимівника підкрадалась вовча зграя татарви і в погоні за нападниками з гиком проносилась сотня бравих запорожців.
Поміж дуплистих верб, двометрових стріл жовтавого дев’ясилу, духмяного звіробою і ніжних волошок у ту сиву давнину на берегах Бокової появились поодинокі хати-мазанки. Довкола них тулились втікачі з панської неволі і безземельна голота з-за Збруча. Південніше, неподалік двох глибоких балок, що хрестоподібно впиралися в Бокову, виднілися чепурні оселі з лозовими парканами і перелазами. За вигоном і довкола яру літні чоловіки і підлітки в широких шароварах і вишиванках пасли табуни коней і отари овець.
Віддалені на десяток верст острівці хат з роками розростались і перетворилися в чи не найбільше в окрузі село на десять сотень. Кожна з них не переставала переконувати, що саме від неї започаткувалась Варварівка. З поміж найпоширеніших легенд і переповідок виділялись дві. Мешканці північної околиці,  яку навкіс перетинав чумацький шлях, переконували, що першою поселенкою в них була вдова Варвара Задоя. Від неї, запевняли, пішла назва села.
Південна околиця, і перш за все Варварина слобода, не вступала з ними в суперчки. Всевишньому, казали, видніше. Вихваляються затулинці чумацьким шляхом. До нього рукою подати і від нас. Зате через слободу пролягає битий торговий до Переволочної. З ранку до ночі не стихає на нім скрип коліс. Найгамірніше в Крисівській вулиці біля водопою. Пороспрягають чумаки і візники купецьких хур коней та волів і прямують до харчевні Шафороста. А якиї обід чи вечеря без мерзавчика чи кварти на гурт. Посилають через дорогу когось у шинок до Манька. Після смачної трапези, поки коні та воли жують сіно та овес, хто йде на ярмарковий майдан, хто у філію банку, торговий ряд, хлібну біржу чи ливарні майстерні запастись причандаллям до воза. юбителі раків та юшки прямують до плеса, де на вибір смакують їх прямо з вогню.  У кого в дорозі сталась оказія з возом, розкувався кінь чи поламалось ярмо, завертали до місцевого коваля. Крааще за норовливого діда Юлика ніхто не полагодить, якщо зумієш ладиком підійти. Чутки про Варварину слободу і гостинність варварівців, купці і чумаки розносили по всіх усюдах.
Похвальний розголос про слобожан доконував затулинців. Вони не переставали носитися зі своєю Варварою, як дідько з писаною торбою. Слобожанам набридло слухати. Не чув, може, і були в них Варвара і хутір, казав мало не сторічний дід Тиміш, чому тоді село поділили не на хуторці, а сотні і нашу назвали першою. Не затулинські зайди і втікачі заснували Варварівку, переконував дід Юлик. Хваляться, що їня Варвара жила на порозі 1800-го. Подивилися б на мій самовар-чинш шведського короля моєму пращуру за те, що вправно підкував коней і полагодив колісницю. Сотничихиного чоловіка і відставних запорожців, які започаткували слободу, напевно знав гетьман Мазепа, коли тікав із Карлом ХІІ з-під Полтави у Валахію. Чий би пес гарчав, а ваш мовчав, доконував затулинців дід Явтух. Втікачі ваші бояться пискнути, аби пани не переловили.  Через слобожан, усіх варварівців побоюється навіть цар-батюшка, піддобряється всілякими подачками, аби не вчинили непокори сусідні села.
Спливли, ніби вода в море віки. Не лишилося й сліду від чумацького шляху, торгового тракту, найстарішої в окрузі церкви і ярмаркового майдану, де не раз сперечалися слобожани із затулинцями про Варвар. Від обох лишилася одна нава –Варварівка, як легенда і згадка про нащадків січовиків. Уміли предки захищати козацьку вольницю, любили землю, поважали рідний край.

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5

Share

2 ( 21-03-2015 11:53:58 змінене Vlad S. )

Re: Легенди і перекази

Легенда про Гурівку. Записав М. Шеремет.

На ймення  козака Івася Гура.
Яких тільки перевідок не ходило межи старими гурівчанами про лісовиків, перелесників, відьом, водяників та іншої нечисті, а найбільше про походження назви рідного села. Всі сходяться на думці, що їхній Гурівці років триста, а може, й більше. Називали її по-різному: ще коли була зимівником – не то Гуртовим, не то Гурою, а коли стала селом – Гуриною і Гурівкою.

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5
Thanks: Алена, Bonek, Ann3

Share

3 ( 21-03-2015 11:55:37 змінене Vlad S. )

Re: Легенди і перекази

Про козацькі прізвиська. Записав М. Шеремет.

    У зимівничках і слободах років триста, а може й більше, тому був звичай кожному новоселу давати незвичайне прізвисько. Вигадували його волосний писар або слобідський й забалканівський дотепники.

Так було це чи ні, але від багатьох чув легенди про двох сусідів. Микита на ярмарок у Братолюбівку їздив не в традиційних козацьких червоних або синіх, а в сірих широких шароварах і вишитій сорочці. Харитон, коли був парубком, любив напускати на досвітках ману, ніби хату заповнювала вода, і дівчати піднімали подоли. Микиту за ті шаровари прозвали Сіроштаном, а Харитона –Водяним.

Добираючи прізвиська своїм краянам і новоселам, дотепники любили незлостиво покепкувати. Тому й не дивно, що із сивої давнини в Маржанівці й навколишніх селах збереглися кумедні прізвища Нетудихата, Тягнирядно, Сивокобилка, Безверхий, Передерій, Козоріз, Чорнозуб, Перебийніс. За кожним із них – цікава легенда, а може, й бувальщина.  Ось яку історію про походження свого прізвища розповів нащадок колишнього січовика.  «Далекий наш пращур був хоробрим і прудким.  Одного разу козаки зібралися в похід на чайках, а він десь забарився. Прибіг на крутий берег. Глядь, а сотня вже у чайках. Що робити? Скрутився колесом і гай  бугра. Дивіться – Захарко наш котиться коржем, загукали січовики. Відтоді пращура, а через нього і нас прозивають Коржами». Андрія Булаха і його синів Василя та Івана за те, що на толоках прадід варив найсмачніший казацький куліш і саламаху, величали Кандьорами.

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5

Share

4 ( 21-03-2015 11:53:32 змінене Vlad S. )

Re: Легенди і перекази

Річку назвали Боковою. Записав М. Шеремет.

Було це за часів батька Хмеля, а чи й раніше. Потерпали тоді козацькі зимівники від набігів татар. Надокучили запорожцям вилазки чужинців.

Дозори сичовиків почали чатувати вздовж Дикого степу. Не раз діставалися повноводного плеса. Риби в ньому було хоч ковшем черпай. Скільки око сягало –зеленів степ. Поміж розлогих берегів, мов срібний ланцюжок, звивалася річечка.  По вибалках і ярах – мальовничі діброви. Вони нібито нарочито відступили від річища, аби дати місце для зимівника.

-    Тут і поселимо свої сім’ї, - вирішив сотник.

З лози вплели стіни мазанок, пообвальковували глиною, накирили очеретом. За вигоном очали сіяти всяку пашницю. Розводили коней для коша. Оскільки в Дикому степу не було ще шляхів, добиралися січовики до свого зимівника від Інгульця по Боковій, яка не мала тоді ще назви. Якось кошовий запитав сотника, як дістатися до нього в зимівник, а той почухав потилицю і сказав:

-    Пливи у верхів’я Інгульця. Побачиш зліва найширшу річку – в неї і завертай.

Відтоді притоку Інгульця прозвали Боковою, а від неї і село перед тим плесом. Боківці, а з ними і варварівці та гурівці гордяться своєю річкою, складаюсть про неї перекази.

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5

Share

5 ( 21-03-2015 11:53:15 змінене Vlad S. )

Re: Легенди і перекази

Де ковила нагадувала море. Записав М. Шеремет.

У сиву давнину, коли ще поза Саксаганню та Інгульцем був неозорий дикий степ і хвилями-гребінцями з краю в край вигравала ковила, мало було сподіватись зустріти подорожнього. Хіба що на битому чумацькому шляху чулись голоси і мірно поскрипували ярмами воли. А ще з ранку до ночі перегукувались візники та купці на торговому тракті, що через бугри і вибалки зміюкою тягнувся до Переволочної, а звідти на Слобожанщину.

Стихали перегуки, коли чумаки і візники на зеленому лузі зупинялись на нічліг. Світляком виблискував на небі місяць, переморгувались зірки, а в кущах верболозу до ранку виводили рулади соловейки. Молоді візники порали коней та волів. Бувалі в бувальцях готували вечерю.   Все в них ладилось: булькав в казані куліш, на два смаки варилась саламаха –для тих, хто полюбляв із сала, і тих, хто не полінився піймати п’ятифунтових коропчуків і в’юнів.

Покінчать з вечерею, нагодують волів та коней і гуртом пригадують де для них після Перекопу був найліпший нічліг. Старі в один голос твердили:

-    На лузі за Боковою.

Уподобав ватажок чумаків той луг так, що дорогою в Крим по сіль привіз дружину і поселився біля джерела. Скільки було веселощів, як зустрічав давніх побратимів: не знав, де їх посадити і чим пригостити. Їдуть, бувало, чумаки до Переволочної, а зустрічні питають: «Де ночували» А ті: «В Лугових».

Коли на благодатній землі біля того чумака появився зимівник, його назвали Луговим. Одні пов’язували назву з мальовничим лугом. Інші – з тим чумаком, що звався нібито Паньком Лугом.

Важко засвідчити хто мав рацію, бо було це надто давно. Лугове і нині славне своїм головою Лисициним, який обвів круг пальця творців недоумкуватих реформ, не дав перетворити село на руїни. Сказано, потомок січовика чи ще того Панька Луга.

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5
Thanks: Алена, Bonek2

Share

6 ( 21-03-2015 11:53:01 змінене Vlad S. )

Re: Легенди і перекази

Булей. Булат. Булах. Записав М. Шеремет.

Булахи у не таку далеку давнину жили мало не в кожній із десяти сотень старовинного села. Найбільше їх було на південній околиці, яка відокремлювалась від села глибоким яром. З роди Булахів тут утворився своєрідний осередок. Старожили висілка жартували: коли хто на перший день Великого посту почне толокувати в Онуфрія чи Івана, то розговіє в Андрія або в Антона Булахів.

Пращурами Онуфрія, Антона, Андрія, Якова, Івана та їхніх близьких і далеких родичів, як запевняли найстаріші забалканівці Остап, Тиміш і неперевершений оповідник легенд з історії села дід Юлик, були не Булахи. Коли слободу за яром започаткувала вдова зопорозького сотника Варвара, на Забалканівці в ту пору верховодив Максим Булей. Достаменно ніхто не відає, чи так він писався, чи то було його прізвисько від того, що прадід Максима був старійшиною, або, як його називали тоді, булеєм. Хрещеним батьком свого первістка верховода обрав не абикого, а кульгавого коваля Корнія. Не вберігся той у поході за море, бусурмани мало не обкарнали ногу. Сотник після того не став брати Корнія в походи. Козак днював і ночував у кузні і невдовзі навчився творити чудеса ковальського ремесла. Відомий на всю планку коваль не здогадувався, чому в кульгавого не змовкає пересту молотків. Аж тоді розвів руками, коли після вдалого походу Корній підніс сотникові і кошовому власноруч виковані булатні шаблі. а той дарунок козаки прозвали Корня Булатом. Прізвисько те прижилося за ним і на забалканівському виселку.

Родини Булеїв і Булатів на Забалканівці і в селі з роками розросталися, перепліталися сімейними зв’язками. Дітлахи, а за ними і посріблені сивиною почали називати їх Булахами. Прізвисько настільки прижилося, що туговатий на вухо писар слобідської церкви Семен Олійник почав почав записувати їх так у книгу записів вінчань і видавати метрики новороджених. Тепер у Варварівці навіть найстаріші дідусі і бабусі не пам’ятають, що були колись у селі родини Булеїв і Булатів.

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5
Thanks: Алена, Bonek2

Share

7

Re: Легенди і перекази

Григорій Гусейнов: «Я людина українського Степу»:

- Ваша мала батьківщина, найближча вам територія - це український схід і південь. Що б ви могли сказати тим, хто переконаний, що та частина України є неукраїнською та байдужою до українських національних цінностей?

- Позаминулого року майже десять близьких мені львівських письменників та науковців на авто проїхалися півднем України. Вони заїхали в Кривий Ріг, були в Холодному Яру, оглядали козацькі реліквії, що збереглися на Дніпропетровщині, навіть вчилися живопису в Петриківці. Розповідаючи про поїздку, вони виказували лише захоплення.

Я народився в українському степу і хоча ніколи не ставив перед собою такого завдання, але писав тільки про ці місця.   Історія Степу драматична і навіть трагічна. Тут багато сонця і мало води. У серпні важко знайти непересохлий ручай.

Українець-степовик небагатослівний і, як правило, малоусміхнений. Але коли почалася визвольна війна Богдана Хмельницького, то якраз у Степ на береги Дніпра пішов народ з усієї України.    Є свідчення, що місця, де були Запорозькі Січі, відкриті в космос. Тому тут концентрувалася колосальна енергія .
Це вже в п’ятдесяті роки радянська влада свідомо затопила ці місця, створивши Каховське море і намагаючись знівелювати український вільний дух.

archive.wz.lviv.ua/articles/85767

Thanks: Vlad S., Bonek2

Share

8

Re: Легенди і перекази

Як глинище стало манежем. Записав М. Шеремет.

Неподалік козацької церкви і найстарішого, напевне, ще з часів перших поселенців Варвариної слободи, сільського цвинтаря марсіанським кратером зяє на вигоні величезна розкопка рудої глини. Одночасно в неї могла заїхати по глину валка з тридцяти і більше грабарок.

Найстаріший варварівець Сава Бардась запевняє, що від свого дідуся, такого ж довгожителя, чув, ніби глинище започаткували якісь два брати чумаки Манижі. Набридло в спеку і негоду гибіти в дорозі. Поодружувалися і заходились хати будувати. Добре, що волів мали. Глину не стали возити ні з Варвариної слободи через одну, ні з третьої сотні через дві балки. Заглибилися в рівчаку на вигоні до рудої глини, почаклували над нею і розвели чи малий заміс.

Люди застерігали чумаченків, аби не ризикували. Не встигните, мовляв, звести стіни, як від першого дощу розпливуться. Та брати ніби і не чують, возять глину і валькують стіни. Вигнали до вікон. З решти замісу наробили глиняних блоків для перестінків. Тільк розпрягли волів, а тут з-за Терешкової балки насунула чорна хмара і линув дощ як із відра. Марківці гадали, що робота чумаків попливе в очерети до Бокової. А стіни і глиняні боки неначе і не бачили зливи. Зналися зайди, напевно, на глині.

Відтоді, хто зводив хату навіть на сусідніх сотнях, лину брав на Марківці. линище розросталось. Після рясних доців вода з рівчаків заповнювала всі заглибини. Забудовники в центрі глинища влаштували толоки. Насипали великі круги глини, запускали в них воду, заводили коней і починали місити. Коней водили по колу як на манежі. Чи то від цього, чи від першовідкривачів глинища Манижів, люди прозвали марківську розкопку рудої глини манежем.

Криворізький виконроб Федір Терентійович Співак, який жив біля манежу, не схвалює такої думки. За першовідкривачів, каже, не стану заперечувати: може і були такі. Подібних глинищ, крім марківського, у Варварівці було більше десятка. У кожне по колу заїжджали грабарками, у кожному заводили заміси і водили коней. Але тільк марківське прозвали манежем. А все це тому, як стверджує Федір Терентійович, що на вигоні, неподалік глинища, був справжній манеж.

На найвищому горбі села, виявляється, був колись спостережний пункт царських військ. Висчила казарма. Біля конюшень російські солдати і дідусь Співака вигулювали коней на манежі. Коли спостережний пункт ліквідували, дідусь не захотів повертатись у Росію. Одружився. Поблизу манежу побудував хату і тут звікував. Онукам на згадку зберіг солдатський башлик і баклагу.

Давно не лишилось і сліду від спостережного пункту, від казарми, конюшень і манежу, а за глинищем і досі зберігається його назва.

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5

Share

9

Re: Легенди і перекази

Звідки пішли Кучери, Конони, Шпехтарі. Записав М. Шеремет.

Було це тоді, коли поміж урочищем Ситаєва і Буцьким ставком тулились приземкуваті хижі кріпаків і придворних поміщиків Галковського, Ласкавого і Вольського. На кого не кинь, як не Іван так Федот, як не Василь то Данило, як не Олекса то Микита. Не знали осавули, як кликати на роботу до пана, бо прізвищ ті люди ще не мали.

Найбільше мороки з тією заковикою мав волосний писар. З батьківських імен почав робити прізвища – в шнуровій книзі виявились одні Іваненки, Федоренки, Даниленки. Якось по-іншому треба, міркував.

На щастя,  в село приїхав метикуватий чиновник з округу. Не сподобалась йому писарева затія. При подвірному обході з першого погляду визначав, хто живе у дворі і давав прізвиська.  Побачив біля воріт кузню, хазяїна зробив Коваленком, а майстра виготовляти діжки-Бондаренком.  Іван, який порався біля рябих волів, став Рябоволом, а сусід, який їхав сивою кобилою – Сивокобилкою. Семена, в якого хата дивилась не туди віками, зробив Нетудихатою.

Поки пройшли по селу з краю в край, яких тільки прізвиськ не з’явилось у шнуровій книзі : Слюсаренки і Кабанці, Цеберябі і Кобці, Лисицькі і Вовки, Півні і Копаниці.

Ще прадід Кирило догодив поміщиці шубою –нащадки його стали Шубенками.

За багатьма прижилися незвичайні прізвиська. Нащадків гендляра кіньми досі називають Кононами, а візника пана Галковського –Кучерами.

Четверте і п’яте покоління двох родин прозивають Шпехтарями і Салапаками. Перших - за те, що прадід назвав чиновника (інспектора) тоді шпехтором, а других – за обмовку прадіда, коли той був підпаском. Ровесники на випасі пекли картоплю і підсмажували сало на вогні. Коли з сала почав капати жир, хлопчик гукнув: «сало пака».

Хто не догодив чиновникові – успадкував образливе прізвище Тюхтій, Дурняк, Недотепа, Голопупенко. Нащадки змушені були міняти прізвища на достойніші.

Відтоді спливла не одна череда весен і літ. Ні в кого з котівців не лишилося й гадки про того чиновника. А дані ним предкам прізвиська досі служать родовими візитними картками.

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5
Thanks: nfs79, Bonek2

Share

10

Re: Легенди і перекази

Веселі Боковеньки. Записав в 30-х рр. 20 ст. Сердюк М.П.

"Веселими Боковеньками" називається парк неподалік від Долинської та Братолюбівки. А звідки в нього така назва?

Розповідають, що колись поруч із цією місциною пролягав утоптаний чумацький шлях. На березі степової річки Боковеньки зупинялися на нічліг (влягалися на бік) натомлені важкою дорогою чумаки.

Неспішно булькав у казані куліш. Варили подорожани саламаху із салом або зі щойно зловленою в кришталевій Боковеньці рибою. А коли з кулішем було покінчено й усі ховали до наступного вечірнього пригощання дерев'яні ложки (де йому бути,-наступному спину? На Інгульці? На Дніпрі?), заходилися чумаки згадувати.

Споминали неспішно, присьорбуючи з великих мідних кружок запашний чай з диким медом. Заварювали настій, за правило, не стільки з гілочок вишні, як з підсмаженої шкурини хліба. Під безкраїм, укритим яскравими зорями, небом співали чумаки-непосидьки сумних безкінечниx пісень чи, навпаки, - веселих, аж п'яти до танцю свербіли, доки багаття врешті не згасало. Розповідали й бувальщини та небилиці, тішили душу перед завтрaшнім переходом.

Через те й прозвали в давні часи це місце на чумацькій безкінечній дорозі Веселими Боковеньками.

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5
Thanks: Алена, Bonek, Ann3

Share

11 ( 24-03-2015 11:24:37 змінене Vlad S. )

Re: Легенди і перекази

Заснування Бокового. Записав Сердюк М.П.

В другій половині XVIII століття вільний козак Карабило зі своєю родиною шукав зручне місце, де можливо було б заснувати хутір. Вирішив заночувати біля скіфського кургану, а ранком зайшов на курган і в проміннях сонця, яке сходило, за 2 версти побачив річку з високими вербами і очеретом на її берегах. Місце козаку сподобалось і тут він побудував хату. Почали прибувати інші козаки на поселення... Так виник хутір Карабилівка, перша назва майбутнього села Бокове (по назві річки). Річка Бокова текла з півночі на південь, мала повороти. На її берегах виникали інші поселення, одні раніше, другі пізніше

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5

Share

12 ( 25-03-2015 16:16:57 змінене Vlad S. )

Re: Легенди і перекази

Легенда про Терешкову балку. Записав М. Шеремет.

    Від дідуся Олексія, нащадка січового коваля діда Юлика, і від мало не сторічного діда Тимоша, коли з ним пас гусей,почув дивовижні переповідки про козацьку Варварину слободу, про ковтунівський гай з товстелезними дубами, про глибокий яр за селом, яким страхали нас, дітлахів, і про Терешкову балку. Уквітчана непролазними терниками і кущами верболозу, Терешкова балка трьома звивистими відрогами від крайніх марківських хат сягала мало не до чумацького шляху.  У запізнілих подорожніх чуприни дибились від завивань у хащах зголоднілих вовків.  Мороз поза шкірою йшов, коли скиглили сичі, перегукувались худотути (одуди) і тявкали рудохвості.

Неугавний хор вовків , лисиць, сичів і худотутів доповнювала зграя Терешкових собак, що не переводилась біля куренів, кошар і давно забутого незвичайного колодязя. Глибоке провалля слобожанам на згадку залишили якісь чумаки. Дорогою в Крим по сіль ночували ті в Терешковій балці. Коли напували круторогих, на озерцях помітили великі барвисті плями. Не нафта, бува? –не зводили очей.

Вранці не подалися за сіллю, а заходилися копати шурф. Невдовзі добрались до плямистої води, яка жевріла і сичала на смолоскипах. Ще трохи проб’ємось і черпатимемо нафту, - раділи удачі.

Але вночі велика брила рудої глини позбиткувала над затією невдах-чумаків. Попереживали за нехитрою вечерею і подалися в далеку дорогу.

Неподалік провалля від колишнього чумацького шурфу збереглася мурована криниця з химерним журавлем,яка пам’ятає вусатого Терешка з його отарою овець.  Старожили Варвариної слободи переповідали, що вівчар переселився у цей благодатний край із вдовою сотника з-під Запорожжя.  Сім’я жила на березі глибоководного плеса. Старших синів новий сотник забрав до себе, менші теж муштруються, а Терешко з отарою літував і зимував у балці за слободою. В усіх трьох відрогах маи великі кошари, своє поле, свій баштан, сад і невиличку гуральню. Яких тільки напоїв не водилося в нього.  Подорожні з торгового тракту і чумацького шляху смакували в Терешка слив’янку, тернівку, вишнівку, і нечувані настоянки з усіляким зіллям. По незвичайних напоях вівчареві поступавяс навіть знаний в окрузі шинкар Манько.

Давно не стало Терешка. По всіх усюдах розлетілись численні його нащадки, а балка неподалік колишнього чумацького шляху, першовідкривачем якої був вівчар із Запорожжя, продовжує називатись Терешковою.

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5

Share

13

Re: Легенди і перекази

Vlad S. пише:

Легенда про Терешкову балку.
... Давно не стало Терешка. По всіх усюдах розлетілись численні його нащадки, а балка неподалік колишнього чумацького шляху, першовідкривачем якої був вівчар із Запорожжя, продовжує називатись Терешковою.

Яка чудова легенда...
Давно помітила з собою таку дивину - якщо подивилась кіно, передачу, щось прочитала, та наступного дня про це думаю - це означає, що це було справді щось вражаюче, цікаве та корисне...
Так і сьогодні. Вчора прочитала останню легенду, та сьогодні цілий день про неї думаю...
Ви започаткували чудову тему, шановний Vlad S.

Share

14

Re: Легенди і перекази

Про 22 балки на покраяні о. Хортиця. Записав Д. Яворницький.


Береги острова Хортиці покраяні двадцятьма двома балками, що одержали свої назви частково від запорожців, а частково від німців-колоністів. Вони такі:

Куца, Наумова, Громущина, Каракайка, Генералка, Широка, Корнійчиха, Корнієва, Липова, Костева, Башмачка, Шанцева, Велика, Ганнівська, Велика Вербова, Мала Вербова, Вошива, Скотівська (від прізвища запорожця Скотівця), Блуква, Молодняга, Холодна й Совутина, від запорожця Совути, що мешкав у печері й виходив на світ Божий тільки по ночах. Зі скель тут прикметними є дві: Думна й Вошива: на першій запорожці часто думу думали, на другій запорізька голота вошей била. З урочищ цікава Царська пристань, названа так через те, що колись тут приставали царські судна.

Яворницький Д. І. Вільності запорізьких козаків: історико-топографічний нарис // Твори у 20 томах. — Київ-Запоріжжя : Тандем-У, 2005. — Т. 2.

Фирфир

Share

15

Re: Легенди і перекази

Шмалієва і Сокирина балка. Записав М. Шеремет.

Давним-давно, ще до батька Хмеля, козацькі чайки через Інгулець діставалися до витоків Бокової. Заходили вони і в заплави біля повноводних приток.  По лівій, як і по глибокому плесу, у Варвариній слободі можна вивчати історію села. Як тільки в сиву давнину не називали цю балку: Левадною (не було кращих, як тут, дібров), і Столипінською (в пору царських реформ вихідці села отримали на схилах наділи і заклали оселі), й Куркульською (голова ревкому висилкою в глуху балку заможних селян хотів покарати їх, а вони перетворили її у квітучу оазу). Старожили історію походження назви Шмалієвої балки пов’язують із прозвищем першого поселенця – відставного січовика Шмалія.

У правій притоці схили вкривали вікові дуби. Попомилили чуби поселенці, поки незграбними тожі сокирами їх сплюндрували.  Через ті сокири, балку прозвали Сокириною. Нащадки намагались перейменувати її на Сокиркину. Море ніжних сокирок нагадує тут рай. Але сторожили відстояли назву, яку пращури в прадавні часи дали Сокириній балці.

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5

Share

16

Re: Легенди і перекази

Может это легенда, но вот что написано в Историко-статистическое описание Харьковской епархии 

ученого-богослова Филарета (Д.Г.Гумелевского)


Здесь, при встрече двух племен украинского малорусса и
великороссиянина, любопытно смотреть на их отличия племенные. 
О русских Украйны прежде всего надобно заметить, что их нельзя считать чистыми представителями национальности Великой России. Очень хорошо известно, из каких людей составились древние Чугуевские поселения: это были люди, назначенные к исключению из общества людей. Таковы же были толпы беглых, пополнявшие время от времени эти поселения. Новые поселения по Береке составлялись, как приметно, с
большей разборчивостью, или  точнее, при способах более выгодных, чем какие имелись во время царя Алексея. В этих поселениях не те нравы, не те занятия, не те способности, что у чугуевцев. Понятно, что и сюда попадали беглецы и люди, скрывавшиеся от преследования закона. По крайней мере здесь таких мало. Оттого самый первый взгляд на физиономию здешних поселенцев уже радует душу вашу. Зато русские поселения, не относящиеся к разряду сторожевых поселений, составились уже единственно из беглецов разного вида, как например Покровское в Купянском уезде и Ольховатка в Волчанском.
После сего конечно никого не поразит то явление здешнего края, что редкое русское поселение можно встретить в здешней губернии, где бы не было прежде, или и поныне не оставалось плевел раскола.
Отличительной же чертой, и чертой отрадной, высокой, ураинского малоросса служит то, что он не терпит раскола. И в прежнее время не было и ныне нет украинца в числе раскольников. Исключение, и то весьма редкое, бывало только тогда, когда какой-нибудь сирота или безприютный бедняк попадался в семью раскольников затем ее, да и тот потом легко расставался с глупостями суеверия. Иначе же и в тех поселениях, где малоруссы живут вместе с великоруссами, между первыми не было и нет ни одного
раскольника. 
Между русскими простолюдинами всякий, мужчина ли или женщина, хорошо знает одну или две молитвы. Но малороссияне, и особенно женщины, хорошо знают по десяти и более молитв на память, и каждый день читают их утром и вечером. Разность другого вида: русский мужичок, хотя не знает молитв, но он благоговейно и с искренним усердием творит поклоны, теплая вера льется из сердца его безмолвно и дает знать о себе лишь глубокими вздохами. Малорусс молится иначе, он не всегда молится пред образом и не
полагает многих поклонов. Малороссиянка, перекрестясь пред образом раз или два, идет к домашним делам, и прибирая хату, продолжает читать про себя молитвы.
Черкасы вообще живут чисто, хаты их выбелены, вымыты и прибраны; каждую субботу жинка моет и белит хату, а пред каждым праздником обмазывает ее снаружи. В переднем углу иконы украшены, летом свежими, зимой сухими цветами. Хата с трубой, и потому никогда не закопчена. Лучина не горит зимой, а горит если не свеча сальная, то каганец – сало в черепке с светильнею. Палатей нет, жилье не обнесено глухим двором, не всегда обгорожено и плетнем. Сарайчик для скота стоит сам по себе, овчарник сам по себе, все это из хвороста или очерета (камыша), а амбар опять стоит отдельно. Во всем простор и легкость. Хата не так дорога, как русская изба, а долговечнее ее, она не гниет, и если сгорит, долго ли смазать другую? И одежда на малоруссе опрятнее и чище, чем на русском: лаптей он не носит, а ходит в чоботах (сапогах) или в порошнях - род туфли из толстой кожи, с передернутым ремнем, стягивающим туфлю. Пища его также менее груба, чем русского, он любит преимущественно растения, мяса ест мало, исключая соленого сала, которое составляет его любимое кушанье.
Давний жилец юга, украинец никогда не видал, чтобы природа была к нему мачехой. Лучший чернозем его не требует сложных трудов для обработывания его, луга его богатые, воздух теплый, овощи всякого рода легко выбегают из земли, сады чудесные. Взлелеянный, изнеженный такой природой, он безпечен, ленив. Это его порок, порок воспитанный многими годами.  
 Он не пойдет зимой или весной на заработки, хотя бы пристань или что-либо подобное было от него в 10 верстах, тогда как русские приходят сюда за 500 и 1000 верст и уходят с большими деньгами. Зимой малоросс лежит на грубке и курит тютюн. Жинка посылает его на работу, что мало остается хлиба. А що, мука е? спрашивает он. Е, отвечает та. Гарно, говорит он и засыпает на грубке. Таким образом, плотники, каменщики и другие мастеровые в Украине – русские. Это не значит, что малоруссы не способны к ремеслам. Напротив, между ними есть искусные механики; ветряные и водяные мельницы ими введены в Курской и Воронежской губерниях, где обыкновенно мололи хлеб ручными жерновами. Если малорусс прожил молодые годы в Москве у мастера, он является в Украйне бойким и предприимчивым хозяином. Смышленности у малорусса на все очень много. Беда - безпечность. Впрочем, в нынешнее время увеличившиеся нужды заставляют и малорусса отвыкать от лени. Уже многие из хохлов принимаются за тяжелые работы: плотничают, занимаются каменной и печной работами и проч. А тертичество – пилка
бревен, так много сберегающая леса при употреблении его на хозяйственные заведения, явилось между ними при самом переходе их из-за Днепра.
При первом взгляде на поселение здешнее, можно угадать, живут ли в нем русские или хохлы? Если поселение окружено одоньями хлеба – значит, живут в нем русские. Малорусс беззаботен на счет будущего, он не бережет хлеба на голодное время. Все, что было на поле, он свез и обмолотил, многое из того продал, чтобы заплатить подать или купить наряды жене и себе горелки; к концу зимы он сам
покупает хлеб и однако в следующий год опять распоряжается своим хлебом по прежнему. Это опять безпечность взлелеянная югом, и которая также начинает слабеть и уступать предусмотрительной заботе.
 Украинец рассудителен. Если сказали ему что просьбы его выполнить нельзя, он более просить не станет. Он легко принимает полезные нововедения. Еще путешественник 1774 года писал: «Молороссы охотно начали сеять земляные яблоки, не задолго пред тем присланные начальством для разведения в крае; сами садят волошскую репу, или брюкву». Малорусс столько же тих, сколько и разсудителен.
Драки между черкасами не увидите, о смертоубийствах и не слышно, к воровству и плутовству они не склонны. Например, из 338 преступлений, относящихся к воровству и мошеничеству, бывших по губернии в 1845 году, ни одно непало на долю хохла – слобожанина. Слобожанин скорее может
быть обманут, чем согласится кого-либо обмануть; он честен и верен данному слову. Бедность и голод черкасы переносят терпеливо. К старшим почтительны.
Непристойной брани не любят, особенно же никогда не услышите ее на старика. Горелку пьют довольно, но малорусс не доходит при том до безобразного положения, он всегда помнит себя и пьет вино не для пьянства, а для дружеского препровождения времени. Пол осмухи вина довольно для пяти хохлов, чтобы провесть им полдня в приятной беседе.
Украинец поныне любит свободу и простор. Оттого женатый сын отделяется от отца. Это разоряет хозяйства, но привычка сильна. Хохлу говорят о невыгодах семейного раздела, он подумает и отвечает: хоть
гирше, да инше, т. е. хоть хуже да иначе. Это не значит, что он настойчив на своем безотчетно, нет, он обдумал дело, но не сказал вам мысли, которая лежит у него на душе, той мысли, что не легко переносить и брань молодой жены с свекровью за право распорядительности в доме. В следствие той же исторической
жизни, украинцев не привязан так к месту, где родился, как Великорусский.
Помещики целыми сотнями переселяли в две-три недели подданых черкасов с одного места на другое, и без всякого ропота. Если украинец считает себя обиженным или стесненным, он не станет шуметь, не пойдет и в суд с жалобой, а утечет, уйдет на Дон или в Одессу, оставить жену и дом ему не тяжело. Оттого в Консистории множество дел о расторжении браков, по случаям бегства мужа или жены и по неизвестности о
месте пребывания беглеца. Капитан Мочульский говорит: «Малороссийское поколение отличается страстью к тяжбам и ссорам». Это также справедливо по отношению к черкасам, как и то, что говорит тот-же капитан о времени появления русских в Украйне, т.е. что будто «сельское население Русских является после Полтавской битвы» по воле Апраксина и Шафирова; тогда как ни тот, ни другой не переселил
сюда ни одного русского крестьянина. Черкашенин, повторяем, не дозволяет, чтобы оскорбляли его грубыми словами, если вы желаете получить от него что-нибудь, говорите с ним ласково, учтиво. Он не откажется сделать услугу, но брани вашей, будьте уверены, он не станет слушать. Тяжбы не заведет он с вами за брань, не опасайтесь, он просто оставит вас с собой, он уважает себя более того, чтоб пошел иметь дело с вами в суде, не станет он унижать себя и для выгод, к которым он во всяком случае довольно равнодушен.
Некоторые привычки черкасов, некоторые приемы домашней жизни их на первый взгляд кажутся
странностью, но они следствие местных нужд и обстоятельств.

Короленко  Миргородський полк
Даценко     с. Мала Павлівка у Охтирському районі Сумської області

Share

17

Re: Легенди і перекази

У Закубанні, під горами неподалік від станиці Ільської (тепер смт у Сіверському р-ні) є гарна криниця. Тільки назва в неї негарна - "Соплива криниця" або "Сопливий родник". Старі корінні ільчани походження цієї назви пояснюють так. Там колись був грецький хутір, на якому хазяйнував грек на ім'я Юрка (звісно, хрещений Георгієм). Він був носатий та ще й сопливий. Прізвище було якесь незручне для вимови, ото й прозвали його "для удобства" Сопливий Юрка. "А де ти сейгод сіна накосив?" - "Та за Сопливим Юркою!"; "Де ви ссіке кізілю нарвали?" - "Біля Сопливого по єрку!" А всі кринички у наших краях була традиція називати по прізвищу, прізвиську того, хто поряд жив та доглядав. Той Юрка чистив, облаштовував ту криничку, тож його "ім'ям" люди й назвали її - "Сопливого криниця (родник)". Згодом про Юрку призабули і назву дещо змінили. Тепер "сопливим" став родник. Може, воно не так діло було, цього мені не знать. А чув це від тамтешніх жителів Шумейка І.К. та Романської Н.Г., які багато ходили по лісах та горах, царство їм небесне!
.......................................................
Станиця Ільська відома тим, що  до революції мала конку (кінний трамвай). Зараз там 27 000 тис. населення.

Прізвища українські та народів чорноморського регіону

Share

18

Re: Легенди і перекази

сопливий видать сопів(хропів) ніс здоровий і сопіння відчутне. А то шо на сучасний манєр сопливий набув іншого значення так такого багато.

Поперека, Сенько, Сердюк, Дорошенко, Нужний, Калюжний (село Іваниця,  Сумська обл), Єлисеєнко(Шияновський до  серед. 18 ст.),Фесенко(с.Деркачівка)

Share

19

Re: Легенди і перекази

Лемківські оповідання (польською) lemko.org/pdf/zrolka.pdf

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Thanks: Vlad S.1

Share

20

Re: Легенди і перекази

kukin пише:

сопливий видать сопів(хропів) ніс здоровий і сопіння відчутне. А то шо на сучасний манєр сопливий набув іншого значення так такого багато.

Я про це теж думав, бо ті люди знали це все з чужих слів і того грека не бачили, й носа йому не втирали. Можливо, поліпи в людини були, що часто буває в наших краях з великими носами.Можливо, це утворення від прізвища тієї людини, Синоплі або Сноплі(ді-с) (Синопський), бо гамшеновірменське Снопліян, Сноплян поширене в краї. Наші люди любили підганяти незрозуміле під своє. Зробили ж чорноморські писарі з черкеського Тлицирику Лісарук (тепер - Тлецерук), а з Меркитха Меркицького. А простим неотесам і господь велів.

Прізвища українські та народів чорноморського регіону
Thanks: kbg_dnepr1

Share

21

Re: Легенди і перекази

Хто був на Чорноморському Побережжі Кавказу, то напевно знає сільце Лермонтово між Джубгою та Новомихайлівкою. Після закінчення Кавказької війни та вигнання черкесів, російський уряд спробував осадити тут козаків, чорноморців насамперед (раз ви чорноморці, то нате вам ваше Чорне море! smile ) Але з того нічого не вийшло. Вони в більшості не змогли тут жити та господарювати - гори, каміння, вологість, чагарники, вовки, чакалки (шакали), ведмеді та лисиці швендяли мало не по вулицях. Тоді було вирішено селити сюди будь-яких охочих до того іноземців християнської віри. Перші відгукнулися вірмени Трапезундського вілаєту Османської Імперії, а слідом за ними греки, бо дедалі зазнавали великих утисків від турків. Це було колишнє Понтійське царство під дінастією Митридатів. А також це ті самі "гурджії", давно відомі січовикам, бо не раз допомогали їм громити турків у Синопі, Трапезунді та Самсуні, а потім тікали з запорожцями на Січ або Україну від яничарської помсти. Був собі такий гамшенський (понтійський) вірменин на прізвисько Кешаб, що викупив добрий шмат землі в "некорумпованої" військової адміністрації біля Джубги й почав туди переселяти своїх земляків. Це було у 1868 році, і назвали село Тенгінка (по Тенгінському полку), але самі вірмени й досі називають його ШапшукА (по річці Шапсухо). Воно розташоване трохи вище в гори від приморської Лермонтовки, яка по суті є околицею Тенгінки-Шапшуки. Це перше вірменське село на всьому Узбережжі російському (разом з Абхазією), а загалом в регіоні зараз живе близько 250 тисяч гамшенських вірменів, дуже відрубних від решти вірмен, особливо східних (Вірменії та Карабаху). Про їхні прізвища можете почитати тут:fam35.ucoz.ru/publ/amsheno_armja … r/1-1-0-36 У нас у станиці довго жив уродженець цієї Шапшуки дід Йосип (Овсеп) Калустович Багдасарян (1920-2005). Отак раз в електричці їдемо з ним у Туапсе, він мені розказує про все, що бачить за вікном, бо там теж довго жив, то рідні місця його жінки. Потім переключився на свою Тенгінку. З його оповіді виходило, що у 1920-х роках жив там якийсь "князь". У того "князя" завжди було відчинене  подвір'я, біля хати стояв стіл, на якому завжди був хліб-сіль, овочі, кисляк або мацун, а в свята й сало-м'ясо та сир. Хто подорожній, заходь, підживися, не питаючися, або хто з своїх зголоднів, теж заходь. Ну, що і в нас подекуди траплялися такі хлібосільні козаки, таке чув, але який-такий князь у двадцяті роки? Довго мерекував над тим, аж зрозумів у чому діло. Дід Йоська непогано знав літературну вірменську мову, бо ходив у вірменську школу, а гамшенська взагалі була рідна йому. У них є слово "ішхан" (перс. "ішан"), яке означає й "князь", і "багатій", і навіть "форель" ("князь-риба"). Малий Йоська-Овсеп затямив тільки одне - що то по-російському "князь", так і перекладав свого сільського "ішхана". Напевно, то був хтось з Кешабів, які в Росії переписалися на "Кешабян".

Прізвища українські та народів чорноморського регіону

Share

22 ( 04-04-2015 22:50:17 змінене Bragida )

Re: Легенди і перекази

kukin пише:

сопливий видать сопів(хропів) ніс здоровий і сопіння відчутне. А то шо на сучасний манєр сопливий набув іншого значення так такого багато.

САпливий може бути той, хто страждає задишкою (рос. одышкой)

sum.in.ua/s/sapaty

СА́ПАТИ, аю, аєш, недок.
1. Видавати носом свистячі звуки, важко дихаючи. Борис ішов звільна,.. сапаючи (Іван Франко, III, 1950, 86); Хома сердито сапав (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 85); Було чути лише, як шелестить на деревах листя та важко сапають коні (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 338).

2. чим і без додатка, перен. Утворювати свистячі звуки, випускаючи газ, пару і т. ін. (про механізми,
машини). Він [паровий млин] то дихав важко, то стомлено сапав, то зовсім притихав (Григорій Епік, Тв., 1958, 406); Поїзд уже стишив хід і, густо сапаючи парою, погуркував на полустанку (Євген Гуцало, Скупана.., 1965, 110).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 56.

Брагіда (Брагида, Брегид, Брегида, Брегіда, Брегидин(а), Бригида, Брігіда, Брыгида, Бригидин(а), Брегеда, Бригеда)
Курач, Дедок (Дідок, Дєдок), Нехай (Україна, Чернігівська обл.)

There's none so blind as those who will not see

Share

23 ( 07-04-2015 12:58:17 змінене Vlad S. )

Re: Легенди і перекази

Дух отця Інокентія подає знаки. Записав М. Шеремет.

У першій чверті минулого століття найстаріша в окрузі варварівська дерев’яна церква мелодійними дзвонами справно скликала на служби Божі свою паству. Довкола храму височіли столітні дуби і в’язи. Затишок створювали розкішні кущі бузку і троянд. Серед тієї краси проти службового входу до вівтаря і святих місць виднілася старовинна гробниця. За словами диякона, в ній спочивав застновник храму отець Інокентій.

На порозі 30-х років доморощені безбожники обезглавили храм і відкрили там клуб. Старі люди боялись гріха і не ходили туди навіть на сходки. В зеленій оазі щоночі перемовлялись лише сичі. Баба Одарка і її ровесниця Ярина Краснючка бачили, як темної ночі з хащів, де була гробниця, вихопилася світоносна кулька і попливла в повітрі у бік цвинтаря.

-    То дух отца Інокентія подає знаки, аби переселили його до пастви, - прокоментував новину коваль дід Юлик.

У роки Вітчизняної війни, коли на околиці села стояв фронт, від храму і зеленої оази не лишилося й сліду. В ніч перед поминками ні-ні та й дасть про себе знати дух отца Інокентія. Сумно йому одному на пустирі: проситься до пастви на цвинтар.

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5
Thanks: ГіП, Bonek2

Share

24

Re: Легенди і перекази

Сергійкова могила. Записав М. Шеремет.

Неподалік витоків молодшої доньки Інгульця - часом норовистої Бокової – де глибоку балку перетинав чумацький шлях, виструнчилися по ранжиру, одна вища другої, чотири могили. Крайню, з якої в ясну погоду можна було побачити за сорок верст сигнальні вогні запорозьких дозорців про небезпеку, прозвали чомусь не Високою, а Товстою. На тлі горба вона справді товста.

У переселенців сарматів на простори Дикого Поля не стачило снаги, чи щось завадило їм вивершити могилу. Зате тисячі літ їхню могилу називають Пересилкіною, а ту, з-під якої струмувало джерело,- Водянською.

Найбільше оповідок пов’язано з Сергійковою могилою. Одні переконують, що Сергійко – далекий нащадок остготів, які насипали могилу. Інші вважають його родичем мандрівних гунів. Побачили б, кажуть, як шастав по чумацькому гостинцю. Не мали пощади від нього багаті купці і шляхта. Половиною скарбів ділився з голотою. Решту ховав у потаємних склепах під могилою. Один він знав таємничі слова, що відкривали доступ до тих багатств.

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5

Share

25

Re: Легенди і перекази

Пара "товстий / тонкий", мабуть, була характерна для називання подібних об'єктів. У Г'еленджику, де перші козацькі осадники у 19 ст. були україномовні, два протилежні роги (миси) названо Товстий (рос. Толстый)(високий) та Тонкий (низький).

Прізвища українські та народів чорноморського регіону
Thanks: Vlad S., ГіП2

Share

26

Re: Легенди і перекази

Моя прабаба Явдоха Шилиха, дів. Миненківна (1888-1953) дівкою на початку 20 ст. ходила до греків на хут. Солоний у 4 км від станиці на заробітки - на тютюн або на хазяйство. Наскільки розумію, греки робили йогу'рт, а моя прабаба уподобала його і називала його "гречеська ряженка". Вона пила його глечиками, аж поки не побачила "секрет виробництва". Стара гречанка поставила під койку на долівку миску з молоком. Явдоха, прабабця моя, була така ж любопитна, як і всі її нащадки, віслідила, коли баба надовго пішла геть, забігла у хату, стала навколішки й побачила таке. Велика земляна темноруда жаба лизькала з миски молоко, але оскільки то була не її їжа, тут же відригувала його. Перегодом, коли прабаба вийшла з хати, вернулася баба-гречанка, позшкрібала відрижку й заквасила молоко на "добру ряженку". Після того моя прабаба не стала їсти йогурту...Прокоментую. Жаби, начеб не п'ють води і не їдять рідкого, а тільки споживають комах-черв'ячків. А там хтозна. Наш викладач по молочному ділу  казав, що на Заході дедалі стає популярнішим кисломолочний продукт йогу'рт, але Болгарія та Туреччина тримають за сімома замками секрет першої закваски. Чи не той "секрет" побачила моя прабаба Явдоха? Дивіться, не гребуйте й не гидуйте, бо промисловість працює безупинно, а такий спосіб одержання закваски стане потрібним у разі повної втрати її всіма виробниками.

Прізвища українські та народів чорноморського регіону

Share

27 ( 08-04-2015 20:10:15 змінене Ярематойсамий )

Re: Легенди і перекази

Моя прабабця Явдоха (мати батька моєї матері) була жінкою стрункою, високою, сильною, рішучою й суворою до дітей своїх, але не до внуків. Мама й дядько, двоюрідні тітки її дуже любили. На жаль, вона рано, у 65 років, померла. Хлопців, мого діда Григорія та його брата Василя, била цупкою кизиловою палкою до 20 років. Як собак. Але дідуня її  теж любив і дуже, як розказували мені люди, голосив за нею від дому до кладовища. То, мабуть, ми в неї всі такі - злі, похмурі на перший погляд, але не багато треба, щоб з очей закапало. Так-от, прабаба наша, царство їй небесне, була цікавою до всього. Раз ішла лісом і побачила гадюку, яка висіла пополам на дубовій гілляці. Прабаба прикаурилась за кущем і стала спостерігати. Гадюка народжувала маленьких гадючат. Яке встигло виповзти та впасти додолу, те й залишалося живе, а яке повільно вилазило з материного лона, то мати встигала його хапонути та з'їсти...Прокоментую. Це все правда. Кавказька гадюка, дуже небезпечна й отруйна, живородяча. Вона не кладе яйця у г'рунт, а вони затримуються в неї в проходах. У рептилій та амфібій нема материнського інстинкту. Вони їдять усе, що ворушиться і що впіймають. Якось на баштані чую, щось під босою ногою холодне лоскоче. Прибрав ногу, а там кавказька гадюка з нори у нору переповзала, а я став їй на середину. Навіть налякаться не встиг. А так, більшість з того, що переповідають про гадюк - брехня.

Прізвища українські та народів чорноморського регіону

Share

28

Re: Легенди і перекази

З ФБ (Центр вивчення генеалогії "Пращур"):

27 липня - наші пращури у дохристиянські часи відзначали день Чура (Пращура)

Чур, Пращур (народна назва "Паликопа", з санскритського чур – палити). Чур (Цур) вважається сторожем родових Звичаїв, пильнує майно і власність Роду. Велесова книга оповідає: "Усяк Рід мав Чурів і Пращурів, які померли перед віками, - тим Богам почитання маємо дати, і од них радощі маємо". Звертання до Чура охороняло людину від зла. В цей день роздають дітям печиво та стрибають через багаття з соломи, щоб очиститись від хвороб.

Щур (Цур, Шур, Чур) — один з найдавніших і найпопулярніших у давніх українців «домашніх» богів; охоронець домашнього вогнища, тепла, затишку. Бог добробуту, добрий дух дому та заступник роду. Дохристиянський бог Щур є обожненим охоронцем родичів померлого від нечистої сили, неочікуваної небезпеки — звідси старослов'янське «пращур». Серед слов'ян-язичників Щур також вважався покровителем і охоронцем кордонів земельних володінь (з Вікіпедії).

Історик В. О. Ключевський (1841-1911) так писав про поховання у слов’ян: «Обожнений пращур шанувався під іменем «чура», (у церковно-слов’янській формі «щура»); ця форма досі вціліла в складному слові «пращур». Значення цього діда-родоначальника як охоронця родичів досі зберіглося в заклятті від нечистої сили або неочікуваної небезпеки: «Цур мене!» - тобто «бережи мене дід!». Охороняючи родичів від усілякого лиха, чур оберігав і їхнє родове майно...

Також існує думка про те, що Род і Чур (Пращур) - перші домові, чи Першобоги, які залишаються живими
У книзі Оксани Гофман знаходимо:
"Итак, древние русичи верили, что душа умершего может остаться на земле в образе человеческом. Восходят эти представления к древнейшим божествам - Роду и Чуру. Род - не просто славянский бог, он - Праотец всех славян. Он тот, кто продолжал оберегать свое племя/род даже после собственной смерти (пускай и космического масштаба). Он - бог и как бы не умирает. Он всегда рядом. Он пращур всех - Чур, двуликий бог, охранитель границ родо-вища. Одним ликом своим он обращен к человеку, со-родичам, а вторым - к врагам, в том числе и к Гибели, всегда готовый вступиться за своих живых родичей.
Недаром, когда хотели защитить себя от опасности, то творили заклинания: "Чур меня!", то есть "Храни меня, Чур", или "Чур, наше место свято!". В присутствии Чура - бога-Пращура ни один из злых духов не мог причинить человеку вреда.
Довольно часто Род/Чур появляется среди сородичей в образе Дида, божества почтенного и разумного, предостерегающего живых от великого множества напастей, среди которых были и беды Смерти.

Но Дид - это еще и дед, а дедом издавна на Руси звали домовых. Следовательно, Род и Чур - первые славянские домовые, хранители рода и дома, которых отцы христианской церкви назвали "проклятым бесом-храможителем".
Вдумайтесь, насколько ужасно звучат подобные заявления: хранитель, в которого переселяется душа предка, называется "бесом"! Да нет, конечно, не бес, а свой, свой усопший на заре возникновения рода-племени пращур. Поэтому-то и называли домовых у славян "дед", "дедушка", "дидька", "дзад". (И точно такими же словами именовали умерших близких.)
На Руси домовых любили, именуя "доброжилами" и "доброхотами" и даже кормильцами. Домовой Род/Чур воплощал в себе душу-защитницу, пусть незримую, но бесспорную. И славяне прекрасно осознавали, что охраняет их жизнь от всевозможных напастей предок, перешедший черту Яви и Нави".

А що ви думаєте з цього приводу? Чур, Щур, Пращур - бог чи домовий? Це одна іпостась чи різні? Дуже цікава ваша думка!

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

29

Re: Легенди і перекази

Ніколи не чув в нашій місцевості про божество чи духа під назвою Чур, але є прізвище Чуревич...

Левицький г.Рогаля, Левкун, Юращук, Стефурак, Кріпчук, Козьмин, Шовгенюк, Зеленевич, Ревтюк, Ґрещук, Вертипорох, Ківнюк, Чуревич, Панько, Данилюк, Жолоб, Мельничук, Ванджура, Козловський, Лесюк, Горішний, Попик, Дмитрук, Дудка, Микитишин, Литвинюк, Gut, Kremer
І-BY78168/ Н. Тесть,(ЧЖЖЧ) І-Р37

Share

30

Re: Легенди і перекази

Фантазує, маніпулює деякими фактами, словами хто як хоче. Видумує богів та боженят та навішує їх предкам.
....................................
Прізв. Чуревич (Джюревич) може походити: 1) від "джура" - молодий прислужник; 2) від Джюро, Джюра - можливо, дериватива імені Георгій (рум. Джьордже, Джюрдже).

Прізвища українські та народів чорноморського регіону

Share

31

Re: Легенди і перекази

Ярематойсамий пише:

Фантазує, маніпулює деякими фактами, словами хто як хоче. Видумує богів та боженят та навішує їх предкам.
....................................
Прізв. Чуревич (Джюревич) може походити: 1) від "джура" - молодий прислужник; 2) від Джюро, Джюра - можливо, дериватива імені Георгій (рум. Джьордже, Джюрдже).

А як щодо хорватського походження прізвища?

Левицький г.Рогаля, Левкун, Юращук, Стефурак, Кріпчук, Козьмин, Шовгенюк, Зеленевич, Ревтюк, Ґрещук, Вертипорох, Ківнюк, Чуревич, Панько, Данилюк, Жолоб, Мельничук, Ванджура, Козловський, Лесюк, Горішний, Попик, Дмитрук, Дудка, Микитишин, Литвинюк, Gut, Kremer
І-BY78168/ Н. Тесть,(ЧЖЖЧ) І-Р37

Share

32

Re: Легенди і перекази

kbg_dnepr пише:

...А що ви думаєте з цього приводу? Чур, Щур, Пращур - бог чи домовий? Це одна іпостась чи різні? Дуже цікава ваша думка!

Какая приятная статья... Пожалуй не бог... но на уровне высшей силы... Кто-то совсем свой и родной т.к. он "пра". Бог в сегодняшнем понимании от людей оторван и далек, а если интерпритация этого Щура и его описание действительно соответствует тому как это воспринимали наши предки, то этот Щур был близок людям. Можно сказать незримая частичка самого человека.
И он не домовой, т.к. последний привязан к жилью, а не к людям. Он охраняет дом...

Share

33

Re: Легенди і перекази

kbg_dnepr пише:

З ФБ (Центр вивчення генеалогії "Пращур"):

Но Дид - это еще и дед, а дедом издавна на Руси звали домовых. Следовательно, Род и Чур - первые славянские домовые, хранители рода и дома, которых отцы христианской церкви назвали "проклятым бесом-храможителем".
Вдумайтесь, насколько ужасно звучат подобные заявления: хранитель, в которого переселяется душа предка, называется "бесом"! Да нет, конечно, не бес, а свой, свой усопший на заре возникновения рода-племени пращур. Поэтому-то и называли домовых у славян "дед", "дедушка", "дидька", "дзад". (И точно такими же словами именовали умерших близких.)
На Руси домовых любили, именуя "доброжилами" и "доброхотами" и даже кормильцами. Домовой Род/Чур воплощал в себе душу-защитницу, пусть незримую, но бесспорную. И славяне прекрасно осознавали, что охраняет их жизнь от всевозможных напастей предок, перешедший черту Яви и Нави".

А що ви думаєте з цього приводу? Чур, Щур, Пращур - бог чи домовий? Це одна іпостась чи різні? Дуже цікава ваша думка!

Можливо для обговорення цього питання було б варто створити тему - Вірування Русі до християнства або РУН віра? Бо ця віра дуже цікаве і велике питання

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5

Share

34 ( 31-07-2015 14:52:09 змінене Arxivist )

Re: Легенди і перекази

Превеликий характерник! записана 1894 р. у м. Нікополі на Катеринославщині від Ф. І. Потурая.
Я. П. Новицкий, Народная память о Запорожье. Екатеринослав - 1911. с. 70

Кошовий Сірко був превеликий характерник! Було, хто б не задумав воювати з ним – він уже й знає: зараз і військо збирає, і списи точить, і ратища готує. Недаром його турки прозвали шайтаном.
Запорожці, поки орудував ними Сірко, нікого не боялись, бо його ніяка сила не могла перемогти.
До сірка, кажуть, наші люди платили ляхам подать: третя гуска, третій віл, третій кінь, хліб. Всього третя частина. Як став Сіоко кошовим, зараз же і зладнався з королем польським.
- Ну, - каже, - ваше величество, хоч биться, хоч мириться, а третьої частини панам давать не будемо!
- Як знаєш, - каже король. То діється не по моєму приказу.
Зібрав Сіркр запорожців і п'ятнадцять тисяч турків та й погнав ляхів з України. Догнав до Случі і каже:
- Оце, ляше, по Случ твоє, а це наше.
Ті ляхи піймали тоді свого короля і заслали на морський острів.
- Оце тобі, - кажуть, - за те. що якшався з Сірком.

Фирфир

Share

35 ( 31-07-2015 14:51:50 змінене Arxivist )

Re: Легенди і перекази

Як Сірко переміг татар. записана на початку ХХ ст. у с. Капулівці Катеринославського пов., Катеринославської губ. від Ф. Добруна.

Яворницький Д.І. Українский простолюд в його творчості. - Споживач. - 1920 №5,6 с. 22-23

Давно-давно це булр, ще за запорожців та кошового Івана Сірка. Пройшло років немало, як жив Сірко і як його не стало, а слава про нього і не пройшла, і не пропала. Він був для ворогів страшний і сердитий, а, напроти, для християн був дуже добрий і милостивий.
Одного разу пішли запорожці з Сірком у похід, а татари прочули про те та одразу й побігли на Січ і почали там хазяйнувати. Як хотіли, так і хазяйнували: усіх православних християн забрали та й повели у полон. А вони, бідні, не хочуть іти та плачуть і ридають так, що аж земля стогне. А татари на плач не зважають, а нагайками їх підганяють.
Як ось прочув про те кошовий Сірко. Зараз зібрав своїх козаків – та в погоню за татарами: визволяти православних людей. Та летить, як птиця. Добіг близько до татар; бачить, що їх дуже багато, а козаків дуже мало – і давай хитрити. Спинив свого коня і крикнув на козаків:
- А стійте, братця! Підождіть, не ворушіться!
Тоді зіскочив з коня, дав його другому козакові, а с ам кувирдь – та й зробився хортом і побіг до татар.
Татари бачать: хорт, красивий такий! Подобався він їм. Узяли вони його, нагодували. Звик ото той хорт.
Як5 стали ті татари відпочивати, то той хорт поробив їм так, що вони всі поснули. Тоді він назад до козаків та знову кувирдь – і зробився чоловіком! Кинувся тоді з козаками до татар, усіх їх вирубав, а християн вернув назад.
Християни дуже дякували Сіркові і пішли собі щасливо додому. А Сірко зі своїми козаками став гуляти по-строму.

Фирфир

Share