Умовні скорочення:
аз. – азіатська;
нім. – німецька;
тадж. – таджицька;
араб. – арабська;
пол. – польська;
татар. – татарська;
грец. – грецька;
праінд. – праіндійська;
тур. – турецька;
давньорус. – давньоруська;
слов. – слов’янська;
тюрк. – тюркська;
лат. – латинська;
старослов. – старослов’янська;
укр. – українська
Байрачний (Байраченко, Забайрачний) – (тюрк. байрак) – яр, балка, улоговина.
Баламут (Баламутник, Баламутько) – (аз. баламут) – той, хто порушує душевний спокій.
Балуй – (слов.) – 1) дитяче ім’я від «балувати» – пестити; розбещений, вередливий; 2) в московських діалектах – гриб.
Балицький (Баличенко, Баличук) – (тур. балик) –риба.
Білан (слов.) – білий, світлий, святий.
Білик (слов.) – 1) світловолосий; 2) самець білки.
Білозір (слов.) – 1) красень, епітет місяця; 2) білий сокіл; 3) світлоокий; 4) назва рослини.
Білокур (слов.) – білий півень, символ світанку.
Бульба (слов.) – товстун, бульбашка.
Ведмідь (Ведмеденко, Ведмедів) (праінд. – «солодкого їдець») – людина, яка огрядністю, неповороткістю чи ходою скидалася на ведмедя. Пізніше цю назву замінювали новими табуїзмами: Бортняк (ведмідь, що виїдає мед з бортнів – вуликів), Бурмило, Бурмак, Вуйко, Михайло тощо, від яких також виникли окремі прізвища.
Величко (слов.) – від великий, величний, величавий; син великого.
Вернигора (слов.) – від «вернути гори»; казковий богатир, що може звернути гору.
Вишняк (слов.) – 1) скорочення від Вишень – син Вишні; 2) вишневий сад.
Вовк (Вовченко, Вовчук) (слов.) – належний до касти воїнів; ім’я- оберіг.
Волощенко (Волошин, Волощук) (волох – давня назва кельтського плем’я вольків) – волохами називали тих, хто народився, жив чи перебував у Валахії (Волощині), тобто на теперішній території Молдови та Румунії. Родичами слова волох є валах, валувати. Слово валах є прямим предком німецького слова валлях (коновал) – у давнину волоські пастухи були й коновалами.
Воропай (слов.) – 1) весільний коровай; 2) від давньоруського вороп – напад; 3) епітет молодого у весільному обряді (парубок, який за давнім язичницьким обрядом викрадає дівчину).
Галан (слов.) – 1) український півень (символ сонця); 2) південнослов’янське слово гал – чорний, східнослов’янське гал – кулястий.
Глинка (укр.) – один з видів червоної глини для підведення призьб.
Годун (слов.) – 1) годувальник; 2) горщик для їжі.
Головань (слов.) – головатий, головний, розумний.
Горлач (слов.) – крикун (горластий).
Горун (слов.) – 1) високий; 2) горець.
Губар (Губаренко, Губарів) (слов.) – губатий.
Гулак (тадж. гул) – квітка.
Гутник (Гутничук, Гутенко) (пол. гута – домна, піч для виплавки металу чи скла) – людина, що працює в гуті.
Деркач (слов.) – назва птаха, походить від звуконаслідувального слова дер, що імітує звук птаха.
Діверенко (Діверець, Діверка) (слов.) – дівер – чоловіків брат.
Довбуш (слов.) – 1) дятел; 2) той, хто б’є в литаври.
Довгань (слов.) – 1) назва однієї з порід змії; 2) високий, довгий.
Драч (Драченко, Драчук) (давньорус. дърати – драти – дерти) – з цих слів розвинувся ряд однорідних слів: обдирати, здерти, обідрати, дерти. Родичем слова дерти є назва машини драчки, що використовувалась у млинах для оббивання проса. 1. Людина, яка обслуговувала драчку; 2. Той, хто пиляв дошки.
Жилко (слов.) – живучий, народжений для життя.
Заєць (слов.) – похідне від індоєвропейського зай – той, хто скаче, стрибає.
Зубко (слов.) – 1) дослівно: зубатий (народжений «із зубами»); 2) переносно: той, хто вміє добре говорити.
Кобзар (Кобзарюк, Кобзарів) (тур. кобуз) – невеликий з однією струною музичний інструмент, що нагадує гітару.
Козак (Козаченко) (тюрк. козак) – вільна людина. Козаками у XIV–XV ст. називали втікачів від панської сваволі, що оселилися у пониззі Дніпра біля порогів і незабаром утворили могутню військову республіку – Запорозьку Січ. Після того, як Січ було зруйновано, поміщики почали називати козачками своїх неповнолітніх хлопчиків-служок.
Колотило (слов.) – від колотити (розмішувати, збивати масло, бити).
Кудлай (слов.) – кудлатий, патлатий.
Кучма (слов.) – 1) висока кошлата шапка; 2) дослівно: кудлатий, патлатий.
Кухта (Кухар, Кухаренко, Кухтинський) (нім. кюхе) – кухар.
Лимаренко (Римаренко, Лимарник, Римарівський) (пол. римаж) – той, хто виготовляє сідла, упряж, будь-яке шкіряне приладдя для гужового транспорту.
Лихач (слов.) – лихий, злий.
Лютич (слов.) – чоловік із слов’янського племені лютичів.
Ляшко (слов.) – зменшене від Лех, Лешко (українська форма лях – давня назва поляків).
Меньшик (слов.) – найменший в родині.
Мовчан (слов.) – німий, безмовний, мовчазний.
Моргун (слов.) – той, що моргає.
Негода (слов.) – народжений в негоду.
Нечуй (слов.) – від назви рослини нечуй-вітер, пов’язаної з вірою в її магічну силу зупиняти вітер на воді, рятувати човни й кораблі від потоплення, допомагати ловити рибу без невода.
Олійник (Олійниченко) (лат. олеум – жир, олія) – люди, що працюють в олійні, виготовляють олію. Пізніше фахове наймення перейшло на власників олієнь, сільських і міських багатіїв.
Ординець (Гординець, Орденюк, Горда) (татар. орда – військо) – гординець – той, що побував в орді та повернувся після викупу чи втечі; виходці з орди.
Осмак (Осьмак) (слов.) – восьма дитина у сім’ї.
Попович (Попов, Попенко) (грец. папас – служитель культу, церковник, священик) – слово папас в Україні перетворилося на піп. Всі ці прізвища за першооснову мають слово піп, бо Попенко, Попович – це сини попа.
Приймак (слов.) – чоловік, взятий у прийми до батьків жінки.
Пугач (слов.) – 1) назва птаха; 2) ім’я хлопчика, при народженні якого чули крик цього птаха, який вважався віщим.
П’ятак (П’ятаченко) (слов.) – п’ятий син у сім’ї.
Рекун (слов.) – проповідник, той, хто рече – віщує.
Різниченко (укр.) – син різника – того, хто ріже тварин.
Сердюк (Сердюків, Сердюченко) (араб. сер – голова) – військове звання у Запорозькій Січі, синонім до слова полковник. Згодом сердюками почали називати інших службовців, навіть панських осаулів. У XVIII ст. сердюками називали козаків найманих піхотних полків гетьманської гвардії.
Сніцаренко (Сніцарук) (пол. сніцар) – різьбяр, гравер.
Сокольник (слов.) – той, хто займається соколиним мисливством, сокольничий.
Сорока (слов.) – 1) назва птаха; 2) переносно: той, хто швидко говорить.
Сошенко (старослов. соха) – 1) знаряддя для обробітку ґрунту; 2) син Сохи (ім’я людини, як, наприклад, Дорога, Орел, Заєць).
Стельмах (Штельмах, Стельмашенко, Штельмащук) – (нім. штельмахер) – людина, яка виготовляє вози, брички, фаетони.
Твардовський (старослов. твърдъ – укріплення, фортеця) – той, хто народився, жив чи служив в укріпленні, замку чи фортеці.
Третяк (слов.) – третій син у сім’ї.
Тугар (слов.) – 1) від тугий – міцний, дужий; 2) сумний від туга – печаль.
Хміль (слов.) – 1) бог бенкетів, пиття; 2) назва рослини.
Цимбаленко (Цимбал, Цимбалюк) (грец. кимбалан – тарілки (литаврів) – цимбали – музичний інструмент.
Чабан (Чабаненко, Чабанюк) (тур. чабан) – пастух.
Череда (слов.) – 1) наступна, чергова дитина; 2) від черед – порядок, черга.
Чередниченко (укр.) – син пастуха.
Черниш (слов.) – 1) чорнявий; 2) син слуги, людина низького походження.
Черняк (слов.) – чорнявий, чорноволосий.
Чумак (Чумаченко, Чумаків) (тур. чумак – булава) – люди, що перевозили різні товари, зокрема сіль, на далекі відстані.
Шестак (Шостак) (слов.) – шостий син у сім’ї.
Ширяй (слов.) – 1) широкоплечий; 2) похідне від ширяти – швидко літати, бігати.
Шульга (Шульженко) (старослов. шуйця – ліва рука) – людина, яка працює лівою рукою.
Шумило (слов.) – 1) шумний, крикливий; 2) народжений, коли розвиваються листочки на деревах (шум – весняне буяння зелені).
Щербак (слов.) – народжений на спадаючому (старіючому) місяці, який ще називають ущерб.
Ященко (Іщук, Іщенко) (пол. ім’я Ян) – в основі прізвища лежить пестлива форма імені Ян – Ясь, від цієї форми утворилися імена Ящиха, Ященко (син Яся). Від цього імені веде свій родовід прізвище Ящук, а від Ящука (через заміну Я на І, як у імені Ярина – Ірина) – прізвища Іщук, Іщенко. Іншою основою прізвища Іщук може бути пестлива форма імені Йосип – Ісько.