Походження українських прізвищ ( Сторінка 1 з 57 )

В районі с.Зікранці річки не видно, зато повно озер. Правда маленькі і безіменні. Якщо знайти озеро Зікрань(або річку Зікранку) то стопудово, що носії прізвища звідти.

За основу тут взято слово "рошен" Виникло прізвище в наступній ситуації. Якось до кума Івана зайшов кум Петро. У нього у кишені були канхвети. Він простяг пригоршнб цукерок куму і  мовив: "По рошен". Так він раз у раз заходив і казав казав казав НУ і прилипло.

Будь ласка. Можливо хтось допоможе з версією про походження українського прізвища Анте(и)бура.

по-поводу -енко как приставка вроде младшего сына есть некоторые сомнения. Смотрел ревизию одной слободы так там поголовно -енко прицепили, может был указ какой? А в следующей ревизии -енко у многих исчезло, а у некоторых так и осталось. У моих в 1820-м было -енко, а у младшего сына -енко в 1857 фамилия была уже обычная на  -а в конце.

порох - пыль, "запорошений" И думаю, что это значение древнее чем "порох"

Свого часу, отримавши виписку з Державного обласного Вінницького архіву про одруження свого прадіда, я здивувався, що там було написано, що його звали "Іван Трифонович Боднаренко" і працівник архіву навіть спеціально дописав, що "так у документах". Я вважаючи, що на той час прізвища були вже усталеними, не розумів, чи це була помилка, чи, можливо, це не та особа.

Пізніше, переглядаючи метричні записи 18-19 століття в Україні, я спостеріг, що для однієї і тієї ж людини часто вживалося різне написання прізвища у різні періоди життя людини. Наприклад, у с. Слободі-Ялтушківській зустрічалися такі варіанти - Воловода - Воловодюк, Боднар - Боднаренко, Баль - Балюк, Федь - Федик, причому за загальною кількістю вживань друга форма часто переважала кількісно. Аналізуючи документи, я прийшов до несподіваного висновку.

Дуже часто у роду був настарший чоловік (назвемо його старійшина), якого знало все село. Такого чоловіка називали лише першою формою прізвища, оскільки він уже не міг бути чиїмось сином (його батьки-діди давно повмирали і мало хто міг пригадати їх). Однак його синів називали прізвищем, утвореним із застосуванням зменшувального (синівського) суфікса - -енко, -ук (-юк), тощо. Чоловіки могли бути дорослими, мати свої родини, але допоки був живий старійшина роду, вони були Боднаренками, Воловодюками, Федиками. І тільки коли помирав старійшина роду, вживання простої форми переходило до його синів, які самі ставали старійшинами у своїх родах. І це відображалося у метричних записах чи ревізьких казках. Тому, у ранніх метричних записах чи казках, чоловік міг бути записаний як Воловодюк, і лише після років 50-60-ти віку (на той час батьки вже, зазвичай, помирали) для нього починала вживатися форма Воловода.

Уже, мабуть, на кінець19-столітті, а скоріше в 20-му столітті прізвища набули усталеної форми, і у вжитку можна зустріти обидві форми, які вже не змінюються за старими втраченими традиціями. Вже мене особисто жодного разу за життя ніхто не назвав Боднаренком, навіть з огляду на те, що мій батько був живий до недавнього часу.

І ще один аспект, корисний, на мою думку, для генеолога. Те, що мого прадіда під час одруження записали Боднаренком, а пізніше він був все ж Боднаром, може бути непрямим свідченням, що на той час його батько, а мій прапрадід, Трифон Боднар був же живий. Ще одна часточка відомостей.

В тюркских названиях рек вода - су.

Су - вода, но тут нужно различать современные тюркские языки и те, от которых они произошли.

А чай - сай, цай или чай:)

Малай - по татарски - мальчик, парень, молодой мужчина

Мій досвід показує, що люди, які вели метричні книги та сповідні розписи мало переймалися такими моментами як приводити суфікси прізвищ у відповідність до генеалогічних схем з найстаршими чи наймолодшими.
При наявності різнозаписів по-батькові чи навіть імен, що казати про такі дрібниці як форма прізвища. 

Щодо вживання цього в реальному часі, то форми утворені з оглядом на "старійшину роду" побутують і до цих пір - хіба в інших ніж 200 років виглядах і, переважно, на сучасних прозвищах, а не паспортних прізвищах.

С Лингвофорума:
(про козаків Кубані )

Серед козаків носіїв прізвищ на -енко не більше 30%, а серед некозаків -
щонайменше 65%.  Істинні і вперті кубанці не полюбляли прізвища на
-енко, бо вважали їх всього-навсього парубоцькими формами : Поки молодий
хай ще буде Коваленком, Лимаренком, Лебеденком, а для старого це ж
несерйозно, а краще - Коваль, Лимарь, Лебідь. Носіїв задокументованих
Мушенко, Цибенко, Сущенко у зрілих літах називали Муха, Циба, Сушко та
так стійко, що мало хто й знав , що там у "бомагах".Спрощенно це пояснюю
тим, що козаки вже давно йшли по реєстрах, були вільнодухами (чий? -
Бондаренко або Бондарчук або Бондарів, чия? - Бондарівна, хто? - Бондарь
-  а козаки не хотіли бути чиїмись, тому не любили також і російські
патроніми - Попов, Петров і т.д.). Якось ще мирилися з відименними -
Петренко, Панченко і т.п., але ж, знову, такі прізвища були характерні
для некозаків - іногородніх, гомелів або мужиків, бо остаточно у них
документовані прізвища з'явилися під час скасування кріпацтва.

До питання прізвища Боднар, див. http://forum.genoua.name/viewtopic.php?id=404

Щодо форм, то достатньо церковно чи священно служителя, який десь забагато вчився чи жив/народився в іншому селі, щоб прізвища в документах стали іншими, з мінімальною участю оточуючого населення.
Форма прізвища - в першу чергу говорить про того, хто записує, потім про оточуюче населення, а тільки потім про самого носія та його походження.

Якщо всі звуть людину Бевз(-юк) - то грамотний священник запросто запише Белз(-юк), бо він людина, що вчилась в училищах і певно, що вважає свої знання твердішими. Якщо за традицією всі додають літеру г перед голосними на початку слова, то грамотний священник запише знову ж Уманець, а не Гуманець.  
А нащадкам вже ламати голову чи то мова про бузок і гуменного чи то про вихідців з Белза та Умані. Якщо документів обмаль, то гадання буде бескінечним.

Звісно, що окрім грамотних, є й ті, що народились тут і виросли на домашній освіті й дід Бевза їм відомий ще як їх дід священником тут був. Та й освіта буває різною. Або й бувають такі, що впевнені, - метричні книги про селян-кріпаків та безпритульних "шляхтичів" в консисторії ніхто навіть гортати не буде, а з місцевих - благочинний - жінчин двоюрідний брат, а протопопа більше цікавить, щоб на столі було проставлено, тому записували Бевзового зятя сестра і не переживали.

Ці дві системи постійно між собою конкурували й тому закономірностей, достатніх для вищезгаданих висновків "корисних для генеолога", немає. А якщо і є, то локально і виявляються хіба тотальною обробкою в системі метрика/сповідна за кожен рік. Проте при наявності такої кількості документів і метод цей не потрібний.

Нова хвиля почалась з 1920х, коли малограмотні "канцеляристи" з сільрад почали дійсно дослівно записувати або українізувати чи русифікувати місцеві форми. Так Пуздерко став Пузирко. Малоглувка став Малогулко, Керничний - Криничний, або Лаптій - Лаптін ітд, ітп.