Нехай вам земля пером... ( Сторінка 13 з 13 )

З глибоким сумом повідомляємо, що сьогодні, 27.06.2022 в місті Кропивницький, помер  відомий історик та архивознавець Анатолій Васильович Пивовар. Тяжка хвороба останніх років перемогла. Наші співчуття рідним та близьким. Прощання відбудеться в середу 29.06 2022. о 10.00 у Благовіщенському храмі Пресвятої Богородиці , Вул. Велика Перспективна  2.

Вiкiпедiя:

Пивовар Анатолій Васильович (04.04.1958, с. Деріївка (Дереївка) Онуфріївський район, Кіровоградської обл. — 27 червня 2022, м. Кропивницький[1]) — перший заступник керівника Головного управління апарату Верховної Ради України, кандидат економічних наук, український історик, автор багатьох монографій з історії та джерелознавства степової України.

Пивовар Анатолій Васильович народився в 1958 році на Кіровоградщині, в селі Дереївка, що над Дніпром при впадінні Омельника. Саме в цей час тут велися розкопки знаменитого Дереївського могильника, що, як і частина рідного кутка села — Колодівки — вже понад 40 років покоються під водами штучного Дніпродзержинського моря. Після переїзду батьків (батько — Пивовар Василь Іванович, мати — Коваленко Олена Семенівна) другою батьківщиною стало село Червона Кам'янка, колишній районний центр Кіровоградської області, де пройшли роки дитинства, навчання у місцевій школі. Звідси починався шлях у самостійне життя. Після служби в армії закінчив економічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, аспірантуру Інституту економіки АН УРСР, з 1987 року — кандидат економічних наук. Працював на наукових та керівних посадах в установах Академії наук України та її Президії, Міністерства праці України, у Вищій атестаційній комісії України, на Київському колективному заводі «Росинка». З 1996 року — в Апараті Верховної Ради України. Загальний обсяг наукових праць складає близько 400 друкованих аркушів (в основному, роботи в галузі економіки та інформатики). Член редакційної ради, автор багатьох статей наукового щорічного збірника «Інгульський Степ» (виходить з 2016 р.).

Нагороди та відзнаки
Лауреат обласної краєзнавчої премії ім. Ястребова (Кіровоград), подяка Голови Верховної Ради України у 1998 році, подяка Голови Верховної Ради України із врученням цінного подарунка або грошової винагороди у 2001 році, Латунна пам'ятна медаль «Десять років Незалежності. Україна.1991-2001 рр.» у 2001 році, Заслужений економіст України у 2008 році, орден «За заслуги» ІІІ ступеня у 2013 році, Грамота Верховної Ради України у 2013 році, Цінний подарунок Голови Верховної Ради України у 2017 році.

Бібліографія:
Пивовар А. В. Поселення задніпрських місць до утворення Нової Сербії в документах середини XVIII століття. Київ, 2003. — https://web.archive.org/web/20170823020 … index.html
Пивовар А. В. та ін. Земельні банки Новоросійського краю (за описами фондів Одеського, Дніпропетровського та Кіровоградського архівів). Київ, 2010. — https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/ … thors.html [Архівовано 1 листопада 2017 у Wayback Machine.]
Пивовар А. В. Фонд Херсонської духовної консисторії: відомості про метричні записи 1780—1812 років". Київ, 2008. — https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/ … toria.html [Архівовано 19 серпня 2017 у Wayback Machine.]
Пивовар А. В. Поселення Херсонської губернії за повітовими алфавітами 1856 року. Київ, 2009. — https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/ … s1856.html [Архівовано 30 липня 2017 у Wayback Machine.]
Пивовар А. В. Алфавіти поселень «київських» повітів Вознесенського намісництва 1796 року. Київ, 2011. — https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/ … s1796.html [Архівовано 2 серпня 2017 у Wayback Machine.]
Пивовар А. В. Карти і плани в джерелознавчих студіях Лідії Пономаренко (з описом картографічних джерел Інституту рукопису НБУ імені В. І. Вернадського та додатком відомостей про карти і плани з історії України в російських архівних та рукописних зібраннях). Київ, 2012. — https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/ … renko.html [Архівовано 7 серпня 2017 у Wayback Machine.]
Пивовар А. В. Чечелівський монастир в документах і спогадах. Київ, 2019.

Бабіч Гліб Валерійович (2 березня 1969—28 липня 2022][1]) — український поет, учасник АТО та війни 2022 року, активіст ГО «Справа громад», автор пісень, до 2019 року прапорщик 10-ї ОГШБР ЗСУ.

Народився 2 березня 1969 року у Миколаїві. Його батько — відомий миколаївський кораблебудівник, журналіст та автор низки книг про будівництво вітчизняних авіаносців — Валерій Васильович Бабич, а мати — Євгенія Валеріївна — зубний лікар.

Мав позивний «Лєнтяй». Розповідає, що то ще з молодості, мовляв, таким є його творче псевдо — «Доктор Лєнтяй»[2]. До війни займався бізнесом, писав музику, тексти пісень. У Миколаєві організував студію звукозапису, в якій працював з 12 років, там записувалися не лише українські, а й закордонні музиканти.

У 2018 написав пісню «Подай Зброю», яку виконав гурт Kozak System[3]. Спершу запропонував пісню лідеру гурту «Тартак» Сашку Положинському, але той відповів, що це геть не його стиль, і порадив звернутися до «Kozak System».

У 2014 написав пісню «Мольфар», яку у 2022 теж виконав гурт Kozak System[4].

Написав понад 500 віршів[5].

У 2021 видав книжку віршів — «Вірші та пісні»[6].

Бабіч очолював волонтерську ініціативу «Res_Publica. Брати по зброї»[7], активіст ГО «Справа громад».

Загинув 28 липня 2022[8].

Верховна Рада вшанувала пам’ять загиблого військового та поета Гліба Бабіча хвилиною мовчання[9].
/Вікіпедія

Гліб Бабіч, позивний Лентяй | In memoriam
29.07.2022
DROZDOV
[]

Розмова у квітні 2021 року

Єлизавета ІІ померла ввечері 8 вересня 2022 року в шотландському замку Балморал у 96-річному віці.
В останні місяці повідомлялося про погіршення її здоров'я, через яке їй було важко пересуватися.
Удень британську королеву взяли під медичний нагляд через занепокоєння лікарів станом її здоров’я. Після цього всі діти й онуки Єлизавети II вирушили до замку Балморал у Шотландії.

Над Букінгемським палацом приспустили національний прапор Великобританії. На ворота палацу вивісили повідомлення про смерть королеви Єлизавети ІІ

Оголошено 10-денну жалобу.

Спілка археологів України / The Ukrainian Association of Archaeologists почувається сумно.
4 год 

Сьогодні, 19 вересня 2022 року на єврейському цвинтарі у Берліні був похований Яків Петрович Гершкович.
Я.П. Гершкович народився 21 серпня 1953 року у Києві. Свої перші кроки в археології зробив ще у шкільні роки - відвідував гурток археології Київського Палацу піонерів. Навчався на історичному факультеті Ташкентського Державного Університету, який  закінчив з відзнакою у 1977 році. Того ж року почав працювати на посаді лаборанта в Інституті археології. Потім змінювалися посади (до 1986 р. лаборант, потім молодший та науковий співробітник, з 1999 – старший науковий, з 2017 – провідний), але установа стала місцем його роботи на все життя.
У 1993 році Я.П.Гершкович захистив кандидатську дисертацію «Сабатинівська культура Нижнього Подніпров'я і Північно-Західного Приазов'я»,  у 2017 році  - докторську «Суботівське городище».
Багато часу приділяв польовій роботі, був учасником, а згодом керівником, багатьох експедицій. Переважно польова діяльність Якова Петровича була пов’язана зі східними регіонами України.
У 2001, 2008, 2016 був стипендіатом Німецької служби наукового обміну (DAAD), Євразійського відділу Німецького археологічного інституту та Вільного університету, Берлін, ФРН;
2003—2004 — стипендіатом Програми академiчних обмiнiв iменi Фулбрайта, коледж Веллслі, Бостон, США.
Практично від початку заснування був активним членом ВГО "Спілка археологів України": очолював Київський осередок, був членом Правління, заступником голови Правління, з 2018 - головою Правління ВГО "САУ". Був автором «Кодексу етики професійного археолога»
Мав понад  130 публікованих праць, серед яких монографії:
Studien zur spätbronzeitlichen Sabatinovka- Kultur am unteren Dnepr und  an der Westküste des Azovschen Meeres. - Archäologie in Eurasien-Band 7. -  Berlin: Verlag Marie Leidorf GmbH, 1999. – 107 стор. 
Суботовское городище. - Київ: "Стародавній Світ". – 507 стор.
У березні 2022 року вимушено залишив Київ і разом із дружиною тимчасово виїхав до Німеччини.
Помер у Берліні 8 вересня 2022 року.

https://www.facebook.com/groups/1589048 … 545340019/

Письменника Володимира Вакуленка вбили під час окупації — розслідування і результат ДНК
Катерина Лихогляд  https://suspilne.media/327144-pismennik … ultat-dnk/
28 листопада

Володимир Вакуленко, фото: Facebook / Wakulenko.k.wolodimir

Журналісти редакції розслідувань Суспільного отримали фотодокази і результати ДНК-експертизи, які свідчать, що дитячого письменника Володимира Вакуленка вбили на Харківщині під час окупації.

Володимир Вакуленко — дитячий письменник, поет і лауреат численних літературних премій.

Володимир зник в селі Капитолівка, що поблизу Ізюма, у березні 2022. Батьки письменника понад пів року шукали свого єдиного сина. Згодом стало відомо, що російські окупанти викрали його. Мама Володимира Олена дізналася, де живуть викрадачі й ходила до росіян з проханням відпустити сина. Згодом до неї надходила інформація, що Володимира нібито вивезли з України.

Після того, як українські війська звільнили окупований Ізюм, в місті виявили місце масового поховання. Станом на початок вересня, там знайшли понад чотири сотні тіл. Поховання проводила місцева ритуальна служба, вона ж вела журнал із даними про небіжчиків. Як з’ясували журналісти Суспільного, у цьому журналі, під номером 319 були вказані дані письменника.

Спершу правоохоронці заперечили інформацію про те, що в цій могилі був похований Володимир Вакуленко. 20 жовтня в ефірі національного телемарафону “Єдині новини” речник прокуратури Харківщини зробив заяву про те, що під номером 319 вони виявили тіло невідомої жінки.

Однак розслідувачі Суспільного знайшли фото тіла під номером 319, зроблене перед похованням. На ньому — прострелені документи Володимира Вакуленка. Також — татуювання на руці, схоже на те, що мав письменник. Нині ж дані про загибель письменника підтвердила ДНК-експертиза.

У Вакуленка лишився неповнолітній син. Дитина має інвалідність і потребує допомоги. Чоловік майже ніколи не розлучався із сином.

Редакція висловлює щирі співчуття родині письменника і готує фільм-розслідування про його вбивство. Журналісти вивчили обставини брутального воєнного злочину і оприлюднять інформацію про нього цього року.

відео https://suspilne.media/327144-pismennik … ultat-dnk/

Після деокупації Капитолівки колеги Володимира Вакуленка знайшли його щоденник, закопаний за день до арешту, у рідному садку. Після розшифровки трьох десятків рукописних листів батьки будуть ухвалювати рішення про публікацію тексту – сам письменник просив віддати його людям, «коли наші прийдуть». https://www.radiosvoboda.org/a/vakulenk … 55946.html

15.03.2023
У Бахмуті загинув відомий український історик, археолог, викладач, екскурсовод і патріот Юрій Коваленко.   

про загибель захисника повідомили на сторінці Друзі Сеймського ландшафтного парку в соцмережі.

Юрій Коваленко родом з Глухова, Сумської області. Воювати на Донбас пішов ще в 2014 році. У той час, як лікарі вирішували на медкомісії, чи можна йому служити, він вже був в Іловайську.

До повномасштабної війни працював завідувачем науково-дослідного Національного заповідника"Глухів". А навесні 2022 року він став на захист від окупантів Чернігівської області.

"Загинув великий патріот і подвижник, історик, археолог, краєзнавець Юрій Коваленко. Кандидат наук, захистив дисертацію, перебуваючи в ЗСУ, прекрасний викладач і екскурсовод, фанат музейної справи. Пошуковик, учасник місії "Чорний тюльпан". Його зусиллями вдалося знайти та ідентифікувати тіла багатьох загиблих в Іловайську.... Захищав Чернігівську область..., потім воював на найгарячіших точках", - написала письменниця і волонтерка Тамара Горіха-Зерня.
Джерело: https://censor.net/ua/n3405930