ГОЛОД 1921-1922 г.г. ( Сторінка 2 з 2 )

Одна з найбільш характерних рис того часу – нестабільність внутрішньополітичної ситуації не лише навесні 1921 року (кронштадтський виступ моряків, селянський повстанський рух, посилення криміногенної ситуації), але й протягом всього 1921–1922 рр., частково – 1923. Незважаючи на те, що збройна боротьба з супротивниками радянської влади закінчилася перемогою останньої, у 1921 р. внутрішнє становище в Україні, зокрема на Миколаївщині, залишалося складним. Продовжувалися селянські заворушення, викликані на ґрунті неприйняття політики воєнного комунізму, головним складовим елементом якої була продовольча розкладка.
У Вознесенському повіті, а також у багатьох волостях і селах продовжували діяти ревкоми, виконкоми замінювалися революційними комітетами.

Господарство було зруйноване багаторічною війною, революціями та соціально-економічними перетвореннями не тільки більшовицького уряду, а й інших політичних режимів, які калейдоскопічно змінювалися протягом 1917–1920 рр. Значна частина орних земель не була засіяна. На ґрунті нестачі продовольства в містах на заводах і фабриках спалахували страйки. Посилилася опозиція всередині правлячої партії більшовиків. Для В. Леніна очевидною ставала необхідність зміни курсу, тому в березні 1921 на Х з’їзді РК П(б) було прийнято рішення про заміну продрозкладки продовольчим податком. Це мало означати скасування політики воєнного комунізму і введення нової економічної політики.

Однак політика воєнного комунізму продовжувалася і після Х з’їзду. Продрозкладка за 1920 рік стягувалася повністю, а продподаток мав збиратися лише з урожаю 1921. На Миколаївщині продрозкладка фактично продовжувалася до липня 1923 р.

Цьому сприяло ряд причин:

1. Продподаток вводився для врожаю 1921 р., а врожай 1920 р. продовжував збиратися шляхом розкладки, яка була дещо зменшена. І це напередодні посівної кампанії, коли збіжжя у селян майже не залишилося. Таким чином, борг необхідно було покривати за рахунок врожаю 1921 р. [4].

2. Якщо враховувати посуху та неврожай 1921 і 1922 рр., то продподаток, зменшений у порівнянні з розкладкою, був на неї схожим, так як виконати його було неможливо.

3. Методи, які використовувалися для збирання податку, залишалисяь такими ж, як і при стягненні розкладки [5].

У протоколі Миколаївського губернського військово-продовольчого засідання від 18.06.1921 р. відзначалося: «Стан посівів по всій губернії катастрофічний. Встановлену навесні цифру в 14 млн. пудів необхідно звести до 5 млн. пудів, причому ця цифра перебільшена, бо земоргани вважають, що максимум, що може дати Миколаївщина, – це 3 млн. пудів» [6]. Незважаючи на це, рішення політбюро ЦК КП(б)У від 30.07.1921 р. було наступним: «... Ставки для Запорізької, Донецької та Миколаївської губерній залишити без змін» [7].

Як виконувався цей продподаток, зрозуміло з багаточисленних документів. Показовою є телеграма одного з волосних податкових відділів Вознесенського райподатбюро: «При цьому направляємо 20 протоколів на неплатників податку – на предмет дозволу примусового стягнення податку» [8]. Як бачимо, податок стягувався так  само, як і продрозверстка, – примусово. Це надто боляче вдарило по заможних представниках етнічних меншин.

Відповідальність за стан справ на місцях покладалась на комуністів, яких у кожній волості було по 2–3 особи. Ставлення селянства до них було різко негативним. Населення відмовлялося годувати відряджених у села партійних працівників, у зв’язку з чим, наприклад, інструктори Первомайського повіткому КП(б)У Одеської губернії не бажали їхати на місця, бо там вони залишалися зовсім голодними [9].

До репресивної політики компартії на селі додалися кліматичні умови 1921 р., які були вкрай несприятливими. Навесні і влітку не було дощів. Посуха повністю спалила посіви у Миколаївській губернії на 65% площ, Катеринославській – на 64%, Запорізькій – на 63%, Одеській – на 45%, Донецькій – 40%. У 21 повіті п’ятьох південних губерній (Одеської, Миколаївської, Запорізької, Донецької і Катеринославської) селяни не зібрали навіть посіяного насіння. Вражена посухою земля дала мізерні урожаї: озимої пшениці – 1,5 пуди, жита – 2, ярової пшениці – 1, баштану – 10 пудів з десятини [10]. В 10 інших повітах збір хлібів не перевищував 5 пудів на душу населення. Кількість худоби в південних губерніях скоротилася наполовину, свиней – на 70–80%. Через відсутність вологи в ґрунті сходи восени 1921 року виявилися поганими.

Перші прояви голоду на території Миколаївської губернії з’явилися в червні 1921 року. На засіданні губернської військово-продовольчої наради від 18 червня повідомлялося: «Стан по всій губернії безрадісний, у Миколаївському повіті в 60-верстному радіусі від Миколаєва сходи загинули. Дещо краще в районах Нового Бугу і Привільного» [11]. Було прийнято рішення просити наркомпрод припинити вивіз продовольства із Миколаївщини, не призначати податкового завдання до з’ясування розмірів неврожаю в губернії, залишити врожай озимини на насіннєві потреби потерпілих від посухи. Не дивлячись на таке становище, ЦК КП(б)У зобов’язав губком партії щоденно вантажити по п’ять вагонів хліба на північ [12].
В кінці 1921 р. повністю голодуючими були оголошені Запорізька і Донецька губернії, Дніпропетровський, Херсонський і Миколаївський повіти Миколаївської губернії. Катеринославський і Новомосковський Катеринославської, Одеський і частково Тираспольський Одеської.

У 1922 р. голод посилився, влітку ним були охоплені нові території: Єлизаветградський повіт Миколаївської, Верхньодніпровський, Нікопольський, Криворізький і Павлоградський повіти Катеринославської, Тираспольський і Вознесенський Одеської губерній. Лише у Донецькій губернії голодувало 500 тис. осіб [13].

Однак держава вимагала у повному обсязі виконання продрозкладки за 1920 рік, а потім і продподатку. 6 серпня 1921 р. В. Ленін повідомив наркомпрода УСРР М. Владимирова про свій намір широко застосувати війська для збирання продовольчого податку в Україні. Через кілька днів, 12 серпня, за його підписом вийшла спеціальна постанова Ради праці та оборони (РПО) про застосування надзвичайних заходів під час вилучення продподатку. Але у селянства не було можливості його сплатити. Повітові власті Вознесенська для стягування продподатку вирішили застосувати методи воєнного комунізму.

У всі волості були направлені уповноважені для забезпечення 100-процентного збору продовольчого податку. Вирішили застосувати військову силу. Так, 11 листопада 1921 року був виданий «терміново таємний наказ» по 43-ій бригаді 15-ї стрілецької дивізії про проведення «ударника» у селах повіту. Командирам 127-го і 129-го полків наказувалося з 12 листопада приступити до збирання продовольчого податку у Мостівській, Новокраснянській та Костянтинівській волостях [14].

Селяни протестували проти конфіскацій продовольства. Скрізь проходили сільські сходи, де обирали ходаків, щоб звернутися до губернських та повітових вкерівників про звільнення від продподатку. Тисячами складалися заяви до податкових комісій.
Серед них були і представники етнічних меншин. Ось одна зних від мешканця села Ландау Никодима Адамовича Ерментраута: «Я виконав четверту частину продподатку, а решту виконати при всьому моєму бажанні не можу через відсутність хліба. Я засіяв був 5 десятин, з яких 1,5 десятини пшениці побив град. Приймаючи до уваги вищезазначене, прошу мене від виконання решти звільнити [15]. Але власті на це не йшли,вимагаючи стягнення платежів у повному обсязі.

Збирання продподатку йшло з великими труднощами. План 1921 року не був виконаний. Місцеві органи влади посилили репресивні заходи щодо неплатників: штрафи у подвійному чи потрійному розмірі, арешти, опис рухомого та нерухомого майна.