Гавриленко Михайло Омелянович
травень, 18, 1889 – січень, 14, 1971
У багатьох кримінальних справах по звинуваченню полтавської інтелігенції є як доказ копія протоколу допиту М.І.Гавриленка. Скільки всього існує таких копій, сказати важко. У деяких справах зустрічаються вже «копії з копії». Очевидно, для творців цієї фальшивки він був дуже важливим. Звертає на себе увагу вже перше запитання першого допиту заареш- тованого: «Що вам відомо про існування в Полтаві контрреволюційної групи, створеної під виглядом астрономічного гуртка?».
По суті це не запитання. Це – теза. Тут уже все сказано. Доводити, який гурток, не треба. Він антирадянський – і все. Звідки звалилася така оцінка – не так важливо. Залишилося лише назвати, хто до нього входить.
Що ж записано у відповіді від імені Гавриленка? «У 1920 році в Полтаві при краєзнав- чому музеї виникла контрреволюційна група під виглядом астрономічного гуртка. Поляков Олександр довів у Наросвіті доцільність створення в Полтаві астрономічної обсерваторії. Отримавши дозвіл, залучив собі на допомогу А.Постоєва і А.Романського. Навколо цього ядра утворилася група приблизно в 15 чоловік <...> ».
Далі йде список членів гуртка та їх політичні характеристики. Оперуповноважений, який писав усе це, великим напруженням думки себе не утруднював. Список зроблений за при- нципом «на перший-другий розрахуйся». Де кожний «перший» – прихильник встановлення буржуазно-демократичного ладу, а кожний «другий» – прихильник абсолютної монархії. Так, якщо Андрій Романський записаний прихильником буржуазно-демократичного ладу, то син колишнього редактора газети «Полтавский вестник» [1] Дмитро Іваненко – прихильником монархії, викладач ІНО Олександр Побєдоносцев – буржуазним демократом. Гавриленко потрапив до монархістів, а син відомого попа Гапона Євген – до прихильників буржуазно- демократичного ладу.
Складача протоколу не хвилювало питання про те, як в одній контрреволюційній ор- ганізації співіснували люди з такими діаметрально протилежними політичними цілямиЩоправда, через чотири місяці слідства цю надто явну суперечливість усунули. Названих у протоколі осіб розсортували по контрреволюційних групах різного напрямку. При цьому, не вникнувши в попередню писанину, Євгена Гапона перетворили з «буржуазного демократа» на «монархіста-чорносотенця».
У цьому горезвісному протоколі після записів про астрономічний гурток іде запитання, на перший погляд, невинне: «Крім вашої групи, в Полтаві існували наукові і літературні об’єднання?». Відповідь: «У Полтаві, починаючи з 1922–23 років, існували такі наукові і лі- тературні об’єднання: «Наукове Товариство при ВУАН», до складу якого входили Володи- мир Щепотьєв, Григорій Коваленко, Григорій Майфет, Наталія Мірза-Авакянц, Олександр Бузинний <...> ». Названо 12 осіб.
Далі, наче без усякого смислового зв’язку з попереднім, запитання: «У вас є зв’язки серед мисливців і лісників? Назвіть їх». І йде список мисливців, список лісників...
Не протокол, а мережа для вилову людей. Допитуючим потрібні були люди, які якимось чином зв’язані між собою, і якомога більше. Пізніше під довільним пером вони стануть чле- нами «української контрреволюційної націоналістичної групи» чи «контрреволюційною гру- пою російських монархістів», одні потраплять просто в «повстанську організацію», інші...
Півроку розкручувалась справа Гавриленка під наглядом прокурора прикордонної і внутрішньої охорони УРСР Харківської області. 9 червня 1936 р. він народив найцікавішу керівну вказівку: «Гавриленка необхідно звинуватити в тому, що протягом з 1921 по 1926 роки він був активним членом к-р організації, яка ставила собі за мету шляхом повстання повален- ня Радянської влади, тобто ст. 54-11 <...> Вилучити зі справи старий обвинувачувальний висновок, пред’явити вказане обвинувачення і допитати по суті Гавриленка. Скласти висно- вок про направлення справи в Особливу Нараду. Справу оформити протягом максимум двох діб через закінчення строку слідства по справі» [2].
Темпи. Темпи в усьому, включаючи кримінальне переслідування. Що ж підганяло караль- ну машину? Що змушувало кидати в її топку все нові й нові жертви? Відповідь дають прото- коли допитів. Як би вони не фальсифікувалися, але тією чи іншою мірою відображають якісь реальні фрагменти дійсності. Із слів заарештованих чи словами фальсифікаторів.
Ось що записано в копії протоколу допиту О.Н.Чуйкової (репресована): «На зборищах у Романського ми вели відверто контрреволюційні бесіди. Сидорук розповідав різні контррево- люційні плітки про становище на Україні, про «голод» і т. п. Ми обвинувачували керівництво партії і Радуряд у тому, що неправильною політикою в справі колективізації довели країну до згубного становища, населення голодує <...> Сидорук заявив, що на Україні повстанські настрої серед селян настільки сильні, що вони неминуче призведуть до масових стихійних повстань».
Із копії протоколу допиту викладача російської мови Д.С.Ельмановича (репресований): «Ми вважали, що населення країни перебуває у згубному становищі, і що в цьому винне керівництво ВКП(б), зокрема Сталін <...> Влада тримається на терорі населення і провока- ції <...> керівництво <...> знає про вороже ставлення населення до нього і тому ховається в Кремлі, ніде не показується народові».
Як бачимо, ці розмови не були контрреволюційними. Люди обговорювали становище ре- чей, що реально склалося, висловлювали свою оцінку того, що відбувалося. А цього робити не дозволялося. Репресіям підлягала кожна самостійно мисляча людина. Це було обдурювання й обезголовлювання народу. Візьмемо, наприклад, декілька осіб, названих у протоколі допи- ту Гавриленка.
Андрій Романський. Полтавець Анатолій Володимирович Даценко, відомий як дослідник біографії теоретика космонавтики Ю.В.Кондратюка, і який навчався в період існування при Полтавському педагогічному інституті астрономічної обсерваторії, згадує про її керівника Ро- манського, як про прекрасну людину з переконаннями «найбільш, найбільш радянськими»активного популяризатора знань. У 1919 р., після звільнення Полтави від денікінців, Ро- манський за завданням губревкому бере активну участь у роботі по збиранню і поставці на розподільчий пункт книг із квартир і маєтків буржуазії, яка тікала разом з частинами армії Денікіна, а також приміщень, що займалися під шпиталі і військові частини. Потрібні були швидкість та оперативність, щоб врятувати книги від розкрадання і знищення. Романський діяв енергійно. На розподільчому пункті працювала головним чином молодь. Дисципліна, встановлена юним культармійцем (у лютому 1920 р. йому виповнилося 18 років), була суво- рою. Книги вважалися надбанням народу. Не допускалося ні розкрадання, ні втрат. Вдалося зібрати і зберегти найцінніші книжкові багатства.
Розподільчий пункт знаходився на Пушкінській вулиці, неподалік від Березового скве- ру. В першій половині 1920 р. туди приходив В.Г.Короленко, цікавився книгами, серед яких знаходилось чимало бібліографічних рідкостей. Володимир Галактіонович схвалював діяльність молодих співробітників пункту. Книги, зібрані ними, склали пізніше основний фонд Наукової бібліотеки. Восени 1920 р. багато книг передано в бібліотеку історичного фа- культету ІНО. У вересні того ж року А.Н.Романський поступив на цей факультет. Суміщаючи навчання з роботою інструктора шкільних бібліотек, з захопленням вивчав астрономію. З серпня 1922 р. завідував астрономічним кабінетом краєзнавчого музею. Проводив широ- ку популяризаторську роботу. У 1920-х рр. виходять його статті – в журналі «Знание»: «До Південного полюса», «П’єр Симон Лаплас», «Полярний край», «Краса зоряного неба», «Нові зірки», у журналі «Мироведение»: «Астрономічні любительські обсерваторії» (опис історії створення і діяльності обсерваторії Полтавського ІНО). Обдарування Романського були різнобічні. Історик-філолог за освітою, він пише статті з астрономії, а в 1935 р. у методичному збірнику «Математика и физика в средней школе» публікує статтю «Процес кристалізації». 31 березня 1936 р. на підставі постанови Особливої наради А.Н.Романського «за участь у контрреволюційній групі» засуджено до п’яти років позбавлення волі.
Наталія Юстівна Мірза-Авакянц (уродж. Дворянська), 1889 р. н. Батько – повітовий лікар, учень Боткіна, висланий із Петербурга за зв’язок з народниками. У 1920-х рр. Н.Ю.Мірза- Авакянц – заступник директора по науковій роботі Полтавського вчительського інституту. Бере активну участь у створенні Полтавського краєзнавчого музею. Перебуває біля джерел становлення радянської історичної науки. Пише наукові праці: «Селянські повстання на Полтавщині і Харківщині 1902 року», «Українські жінки», «Нарис історії України», «Історія України у зв’язку з історією Західної Європи», «Селянські рухи на Україні 1905–1907 років». Усього нею написано близько 50 праць. Остання – «Історія Запоріжжя» – не закінчена у зв’язку з арештом. За жорстокою єзуїтською методою Наталію Юстівну за 14 днів до арешту приймали в Кремлі в числі кращої професури СРСР. На банкеті в Грановитій палаті були присутні інквізитори: Сталін, Ворошилов, Каганович. Після повернення додому чекала на- города, але не така, на яку сподівалася. Життя Н.Ю.Мірзи-Авакянц обірвалося в 1939 р. у Лук’янівській в’язниці.
Володимир Олександрович Щепотьєв. На початку 1920-х рр. ректор Полтавського ІНО, професор. Автор численних літературознавчих праць, збирач пісенної творчості українського народу, зокрема Полтавщини. Його перу належать: «Головні теми релігійно-пісенної творчості українського народу в християнський період», «Демократичні симпатії І.П.Котляревського», «Пам’яті Лисенка», «Тарас Григорович Шевченко – національний пророк України», «Роз- мова про українських письменників», «Тривога над свіжою могилою Т.Г.Шевченка», «Якуб Колас – народний поет Білорусії», «Панас Мирний», «Анонімні вірші епохи революції 1905 року», «Звичаї, словесна творчість і мова (Населення Полтавщини і його побут)» та інші. 29 листопада 1937 р. В.О.Щепотьєв розстріляний за рішенням Особливої трійки УНКВС. Як показало розслідування справи, проведене в 1958 р., матеріали були сфабриковані. Протоко- ли допитів коректувалися після того; як були підписані обвинуваченимМикола Іванович Гавриленко Особливою нарадою при НКВС СРСР у 1937 р. засудже- ний до п’яти років тюремного ув’язнення „за к-р діяльність». Реабілітований у 1989 р. Під час допитів йому погрожували арештом сім’ї, розстрілом.
Яким він був? Колишні студенти Полтавського педінституту згадують, що цілковито був зайнятий наукою і тому здавався дивакуватим. Місяцями пропадав на природі. Його кварти- ра була вщерть набита рідкісними книгами – все про птахів, звірів. М.І.Гавриленко був вче- ним-орнітологом із світовим іменем. У цій галузі йому належить близько 70 наукових праць. Дуже багату колекцію власноручно виготовлених чучел птахів, а також тисячі зібраних яєць різноманітних видів пернатих купив Харківський університет. Колишній головний архітек- тор Полтави Л.Вайнгорт пригадував, яким безмірно захопленим він бачив Миколу Івано- вича, коли той по війні спостерігав у руїнах Успенського собору небаченого на Полтавщині птаха, який існував лише в кам’янистій пустелі. Багато зробив Гавриленко і для краєзнавчого музею. Не забував і літературу. Люди, які цікавилися творчістю І.П.Котляревського, завжди могли відшукати у нього потрібні книги. В його бібліотеці зберігалися різноманітні видання «Енеїди».
Як уникнули репресій провідний фізик Педагогічного інституту Олександр Андрійович Побєдоносцев і колишній студент цього інституту Дмитро Іваненко – не відомо. Олексан- дру Андрійовичу ми повинні бути вдячними хоча б лише за те, що він виростив і виховав чудового сина, гордість ракетобудування. Про це нагадує меморіальна дошка, встановлена на фасаді Полтавського електромеханічного коледжу, де у 1920-х рр. навчався Юрій Побє- доносцев.
Дмитро Іваненко став одним із основоположників теорії будови атомних ядер. Заклав основи теорії ядерних сил. Розробив теорій електромагнітного випромінення електронів ве- ликих енергій у прискорювачах. Студенти педінституту дбайливо зберігають його лист, ад- ресований новому поколінню викладачів і студентів, у якому він закликає, напружуючи всі сили, розвивати традиції великих співвітчизників, які заклали фундамент нашої науки.
1. Іваненко Дмитро Олексійович (1859–1943) – редактор «Полтавских губернских ведомостей», «Полтавского вестника», «Полтавского голоса», письменник.
2. Архів УСБ України по Полтавській обл. – Спр. 14862. – Арк. 87.
Василь Граб
Реабілітовані історією Полтавська область Кніга п`ята