211

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

М А Т Э Р Ы Я Л Ы :
Земскія ўраднікі Гарадзенскага павета ВКЛ (другая палова XVI–
першая палова XVII ст.).


Пятроўскі Гінвіл Мікалай, староста стакольскі, аінскі і каралеўскі дваранін.
Mikolaj Ginuił / Ginwił Piotrowski”.
N 7.XII.1647 па † У.Кердзея, сакратара “за ўдзел у сойміках партыкулярных…”.
(М ВКЛ 119. Арк.1019 адв.–1020 адв.; Metryka Litewska. Księga wpisów Nr 131. Warszawa, 2001. (далей
– ML 131). S.467).
А на пасаду кухмістра літоўскага.
N 22.II.1649.
(U XI. №325. S.63).
† 15.V.1657.
(U XI. №325. S.63; ML 131. S.467).


Земскія ўраднікі Гарадзенскага павета ВКЛ (другая палова XVI — першая палова XVII ст.). / А. Радаман, В. Галубовіч, Д. Вілімас // Герольд Litherland. — 2006. — Год V, № 1 (17). С. 98.


https://www.academia.edu/34051158/%D0%9 … land_nr_17

Thanks: kuks70, kbg_dnepr2

Share

212

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

Исповедная ведомость станицы Казанской 1827г.


Отставной сотник Александр Андреев сын Косинов 50
жена его Евдокия Герасимова 50
дети их:
Иоанн  30
Филипп 20
Петр 17
Настасья 23
Евдокия 15
Праскева 9
Иванова жена Мария 28
дети их:
Алексей 7
Филипп 6
Николай 3
Филиппа жена Агафья 22
дочь их Мария 1


kubangenealogy.ucoz.ru/forum/6-5 … 1453820016




Ефим Стефанов сын Касинов 34
жена его Пелагея39
дети их:
Василий 14
Анна 11
Андрей 10
Спиридон 3


Михаил Гаврилов сын Касинов 12
братья его Захар 8
Федор 3
Сестра их Анна 18
мать их Варвара 41






Григорий Васильев сын Петровский 55
жена его Федосья 61
сын их Даниил 32
жена его Евдокия 33
дети их:
Михаил 13
Пелагея 7


Ефим Алексеев сын Петровский 73
сын его Радион 33
жена его Федосья 32
дочь их Евдокия 11


Василий Трофимов сын Петровский 84
жена его Матрена 70
сын их Савелий 50
жена его Ирина 57
дети их:
Никита 14
Евдокия 26
Савелия зять Никифор Ситников? 31
жена его Софья 31
сын их Климент 3


Василий Абакумоа сын Мухортов 70
жена его Праскева 60
сын их Филипп 21
жена его Акулина 23
дети их:
Афанасий 5
Елена 2
зять из Иван Касинов 31
Иванова жена Евдокия 31
дети их:
Тарас 5
Андрей 2


kubangenealogy.ucoz.ru/forum/6-5 … 1453821607

Thanks: kuks70, kbg_dnepr2

Share

213

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

ИСТОРИЯ ДОРЕВОЛЮЦИОННОЙ РОССИИ В ДНЕВНИКАХ И ВОСПОМИНАНИЯХ
Аннотированный указатель книг и публикаций в журналах
Научное руководство, редакция и введение профессора П. А. Зайончковского
ИСТОРИЯ ДОРЕВОЛЮЦИОННОЙ РОССИИ В ДНЕВНИКАХ И ВОСПОМИНАНИЯХ
Т.4.Ч.1
1895-1917
Москва "Книга"
1983


1248. Петровский Е. И. В стенах духовной академии. - В кн.: Патриарх Сергий и его духовное наследство. М., 1947, с. 215' - 217.


Петровский Евфим Иванович, воспитанник Петербургской духовной академии, посошник епископа Сергия (Страгородского).


1900__ 1904. Епископ Сергий как ректор Петербургской духовной академии. Характеристика его личности. Участие Сергия в судьбе народовольца М. В. Новорусского.


uni-persona.srcc.msu.su/site/research/zajonchk/tom4_1/V4P11300.htm

Thanks: kbg_dnepr1

Share

214 ( 28-12-2020 15:33:45 змінене Sajuka )

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

Ще Петровський з Шепелицької волості Радомисльського повіту, але цього разу не з шепелицького приходу, а з товстоліського

14 февраля 1845
Жених житель деревни Бураковки однодворец Стефан Кацимиров Петровский Римско-католического исповедания первым браком (26)
Невеста жителька деревни Бураковки крестьянка Екатерина Никитина Борисенкова православного исповедания первым браком (22)
Поручители по жениху села Толстого леса стихарный дьячек Иосиф Ковальский и однодворец Винцент Клижевский, по невесте житель Бураковский Захарий Агафиев Сирошь и Толстолеский житель Алексей Елисеев Глюза.

Share

215

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

Н.В. Новикова


Генеалогия Рупышевых
Отец Понтий Рупышев принадлежал к семье, ряд представителей которой относился к духовному сословию.


Рупышевы фамилия редкая. Корни этой семьи следует искать на Вологодчине. В ходе архивной работы нужная семья Рупышевых нашлась в документах Введенской Халезской церкви бывшего Никольского уезда Вологодской губернии, где служил диаконом Виссарион Иосифович Рупышев, родной дед основателя общины в Михново.


Диакон Виссарион был женат на Александре Ивановне Поповой, дочери бывшего священника этой церкви.


23 мая 1876 года его привезли домой мертвого, сказав, что он, возвращаясь из соседней деревни с праздничной службы, упал с повозки. Церковные власти заподозрили неладное, и его попутчики, священник и пономарь были лишены духовного сана по подозрению в убийстве1. После смерти мужа Александре Ивановне было назначено единовременное пособие 50 руб.2 С ней периодически жил кто-то из дочерей или сын Яков, который был, по-видимому, болен, служить нигде не мог3, а впоследствии ушел в монастырь.


Предки Виссариона служили в Христорождественской Шабурской церкви в том же уезде. Отец его Иосиф Андреевич4 и дед Андрей Наумович были дьячками5.


Отец будущего михновского подвижника, Петр Виссарионович Рупышев, учился в Никольском Духовном училище6 и Великоустюжской семинарии, но не закончил ее. Сведения об этом помещены в его послужном списке, который хранился в семье потомков одного из сыновей. В «Вологодских Епархиальных ведомостях» публиковались списки семинаристов, направленных работать учителями в западные земли. Видимо, и Петру Виссарионовичу выпал такой жребий: в 1869 году он стал учителем Ошмянского приходского училища.


В настоящее время известно, что из всех сыновей Петра Виссарионовича только Понтий Петрович выбрал стезю духовного служения. Его братья получили светские профессии: старший, Павел (р. 8.01.1876), стал врачом7, младший, Петр (р. 5.09.1878), – телеграфным чиновником8.


Петр Виссарионович умер в 1896 году, оставив после себя вторую жену, Надежду Степановну (урожденная Тихомирова) и шестерых малолетних детей от этого брака, из которых трое, видимо, умерли. Надежда Степановна через несколько лет была помещена в лечебницу для душевнобольных. Опекуном над тремя оставшимися детьми стал пасынок Павел, но и Понтий принимал в них участие. В архиве сохранилось его прошение о помещении сестры Елены в Сиротский институт Императора Николая I 9.


В 1976 году я повезла сына о. Понтия Серафима в Ошмяны на могилы родных. Оказалось, что там похоронена мать о. Понтия Александра Даниловна (1850–10.9.1883) и семья ее родителей.


Дед о. Понтия по материнской линии был строитель и многолетний настоятель ошмянской церкви протоиерей Даниил Стефанович Петровский10. Он похоронен рядом с супругой, Екатериной Ивановной, и двумя сыновьями, Иоанном и Стефаном. Наследников фамилии не осталось, Иоанн умер ребенком, а Стефан холостым. В 2014 году я вновь приехала на это кладбище и обнаружила еще и могилу протоиерея Иоанна Концевича11, крестного о. Понтия. Протоиерей Иоанн был женат на сестре его матери Ольге Даниловне Петровской. Видимо, под влиянием этой семьи во многом сформировалась личность о. Понтия.


Как и вологодские родные будущего подвижника, петербургские тоже относились к духовенству. Мы не знаем, где о. Понтий познакомился со своей женой Зинаидой Степановной Дамаскинской (11.10.1875–16.1.1945). Ее отец Стефан Дамаскинский был священником в с. Гавсари Новоладожского уезда Санкт-Петербургской губернии. Происходил из рода диакона Ивана Ивановича Дамаскинского, который имел многочисленное потомство. На сегодняшний день фамилия сохраняется по линии потомков Бориса Степановича, брата Зинаиды.


Супруга Стефана, мать Зинаиды Степановны Мария Васильевна, была из рода Белявиных, тоже известного и разветвленного рода, принадлежавшего к духовному ведомству (не путать с Беллавиными)12.


После вынужденного отъезда о. Понтия Зинаида Степановна осталась с четырьмя детьми, старшему из которых, Серафиму (31.1.1904–1.8.1987), было пятнадцать лет. Все дети учились, а она работала в школе учительницей младших классов, имея образование учителя церковно-приходской школы.


Закончив школу (бывшую Литейную гимназию), Серафим поступил в университет на юридический факультет. Положение семьи было настолько тяжелое, что он ходил от Смольного до университета пешком, экономя три копейки. Закончив образование и отслужив в армии, он женился на Антонине Николаевне Кудревич (22.6.1906–19.6.1992), с которой познакомился через двоюродную сестру. Интересно, что венчал их во Введенской церкви на Петроградской стороне протоиерей Владимир Иванович Концевич13, его троюродный брат, сын крестного о. Понтия. Жена Серафима Понтиевича была внучкой генерала и жила в дедовской квартире собственного дома на Манежном переулке. Естественно, дом был уже не собственный, но, чтобы избежать уплотнения, Серафим забрал туда мать, брата и сестру. На Манежном Зинаида Степановна прожила до самой смерти, а сестра Аля (Аглаида) до отъезда в Вильнюс.


Серафим работал юристом во Всесоюзном институте растениеводства (ВИР) у Н.И. Вавилова. В 1935 году Серафима арестовали из-за знакомства с бывшим князем Д. Д. Багратион-Мухранским (1901–1937). Поскольку знакомство было шапочное, Серафим Понтиевич получил три года лагерей и был отправлен в Магадан, а затем на Колыму.


В лагере он работал водовозом, без перерывов на дни с сильными морозами, когда других оставляли в бараках. Благодаря этому он был освобожден через два года. Думаю, его хранил Господь, так как в это время наступил 1937 год, вскоре арестовали Вавилова и других сотрудников, и последствия были для них куда хуже. А он восемь месяцев добирался до дома и был недоступен для органов.


Серафим заехал на несколько дней в Ленинград, повидался с женой и родственниками, а в дальнейшем устроился около Вышнего Волочка юристом на макаронной фабрике. В войну служил в военкомате, а в апреле 1945 года сопровождал группу штрафников на фронт. Приехали они в Берлин 8 мая. Штрафники были очень расстроены – не смогли смыть вину кровью, а он был рад, что никто по дороге не сбежал. В 1947 году Серафим смог вернуться в Ленинград, где устроился работать механиком, не желая привлекать к себе внимания. Несмотря на долгую разлуку, его брак сохранился, и они с женой дожили до золотой свадьбы. Последние годы они провели в семье племянницы14.


Средний брат, Амвросий, которого в семье звали Вовой (28.2.1905–8.1.1956), закончил Ленинградский ветеринарный институт. Ветеринарами были дядя и брат бабушки. В 1935 году Амвросий Понтиевич женился на Валентине Евгеньевне Монастырской, подруге сестры, и 1937 году у них родился сын Евгений (1937–2014). До войны второй сын о. Понтия работал ветеринарный врачом Главного управления рынками, а после районным ветеринаром.


С начала войны Амвросий служил в армии, в блокаду воевал на Ленинградском фронте (на Ораниенбаумском пятачке)15, а закончил войну в Австрии в чине капитана, имея орден Красной Звезды. Его жена с сыном прожили в Ленинграде всю блокаду. В 1944 году у супругов родилась дочь Надежда. Амвросий Понтиевич умер в возрасте пятидесяти лет от инфаркта16.


Аглаида (10.11.1906–28.1.1994) была третьим ребенком в семье. Она закончила кредитно-финансовые курсы вместе с будущей женой Амвросия и всю жизнь работала бухгалтером. Блокаду прожила в Ленинграде. В 1965 году поменяла свою комнату на квартиру в Вильнюсе. Некоторое время она там работала, а затем переехала в общину.


Младший брат Николай (30.10.1908–25.8.1941) волею судеб оказался в Мурманске, где работал заведующим рыбной базой. Там он женился, в 1937 году у него родилась дочь Вера, а в 1941 году – Нина. С первых дней войны ушел на фронт рядовым и погиб на Кандалакшском направлении, сражаясь в составе 122-й стрелковой дивизии.


Нужно отметить, что необычное отчество породило искажения. Николай носил отчество Пантелеевич, а Серафим после войны – Петрович.


* * *


1Вологодские Епархиальные ведомости. 1878. № 11.
2Вологодские Епархиальные ведомости 1886. № 8–9.
3ГАВО. Ф. 496. Оп. 4. Д. 587. Л. 256об. Д. 579. Л. 212об. Клировые ведомости Никольского уезда за 1885 и 1877 гг.
4ГАВО. Ф. 496. Оп. 2. Д. 557. Л. 123об. Клировые ведомости Никольского уезда за 1856 г. Ф. 496. Оп. 19. Д. 432. Л. 983. Исповедные росписи Никольского уезда за 1825 г.
5ГАВО. Ф. 496. Оп. 19. Д. 412. Л. 737. Исповедные росписи Никольского уезда за 1805 г.
6РГИА. Ф. 802. Оп. 1. Д. 8467. Л. 244об.–245. Ведомости об учащих и учащихся Вологодской семинарии 1834 г.
7ЦГИА. Ф. 211. Оп. 2. Д. 1304. Личное дело Павла Петровича Рупышева.
8РГИА. Ф. 1349. Оп. 1. Д. 3898. Л. 1–3. Послужной список Петра Петровича Рупышева.
9ЦГИА. Ф. 10. Оп. 1. Д. 5986. О приеме Елены Рупышевой в сиротский институт Императора Николая I.
10LVIA (г. Вильнюс). Ф. 1539. Оп. 1. Д. 318. Л. 2об.–3. Клировые ведомости церкви Богоявления Господня Виленской губернии в уездном городке Ошмянах за 1872 г. Послужной список Даниила Стефановича Петровского.
11LVIA (г. Вильнюс). Ф. 605. Оп. 6. Д. 97. Л. 43об.–44. Клировые ведомости церквей Лидского уезда за 1870 г. Послужной список Иоанна Иоанновича Концевича.
12Подробнее с генеалогией Белявиных и Дамаскинских можно познакомиться на сайте А. А. Бовкало: ww.petergen.com/bovkalo/.
13Концевич Владимир Иоаннович, прот. (1892–1934?). Священник лейбгвардии Кирасирского полка, участник Первой мировой войны. В 1922–1924 гг. настоятель Свято-Иулиановской кирасирской церкви в Детском Селе. В 1924–1933 гг. окормлял общину Введенского собора на Петроградской стороне. Арестован в 1933 г., обвинен в контрреволюционной деятельности. Приговорен к десяти годам лагерей. Выслан в Казахстан. Погиб в заключении (Средняя Рогатка: К 2000-летию Рождества Христова. 4-й спец. выпуск. 1998. № 128. С. 4).
14Воспоминания Антонины Николаевны Рупышевой, супруги С. П. Рупышева (домашний архив Н. В. Новиковой).
15Область на южном побережье Финского залива, которая стала непреодолимым препятствием для фашистов и не позволила им прорваться к Финскому заливу, чтобы «утопить Кронштадт в море».
16Воспоминания Н. А. Скворцовой, урожденной Рупышевой (записано со слов 11.10.2015).


Источник: Новикова Н.В. Генеалогия протоиерея Понтия Рупышева // СПб.: Известия Русского генеалогического общества. 2016. Выпуск 30. С. 25-34.


https://azbyka.ru/otechnik/Pontij_Rupys … upyshevyh/

Share

216

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

Угличский филиал ГАЯО
фонд 90 опись 1 дело 587
Метрический книги церквей Мышкинского уезда за 1881 г.
л. 899-964
с. Рождественно на Корожечне


О браке
26 июля
Кончивший курс учения ЯДС Сергей Васильевич Розов, 27, состоящий учителем сельской школы с. Некоуз Мологского уезда, православный, первым браком.


Мышкинского уезда с. Рождественно на Корожечне священника Павла Иоаннова Петровского дочь, девица Александра Павловна, 19, православная, первым браком.
по жениху:
учитель Николо-Замошского народного училища Иван Розов и Мышкинского уезда с. Воскресенского в Кадке исправляющий должность псаломщика Дмитрий Васильевич Розов
по невесте:
Угличской градской Воскресенско-кладбищенской церкви исправляющий должность псаломщика Иван Воскресенский и старший писарь окружного инженерного управления Петербургского Военного округа Иван Павлович Петровский.
Таинство совершил Ярославской градской Благовещенской церкви священник Александр Богословский с причтом церкви с. Рождественно на Корожечне, священником Павлом Петровским, дьячком Николаем Царевским и пономарем Михаилом Субботиным.


forum.yar-genealogy.ru/index.php?showtopic=8295&st=140#entry130947

Thanks: kuks70, kbg_dnepr2

Share

217

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

Козелецкая Церковь Вознесения за 1782 год:
Генваря
Число лиц – 1, число дней – 3.
Крестися младеница Доминикия дочь козака Филипа Онищенка жителя козелецкого восприемницею была умершаго Асаула сотеннаго Ивана Петровского жена Евфимия Петровска.


Государственный архив Черниговской области Ф. 679 О.1 Д. 75. Л.15.

Thanks: kbg_dnepr1

Share

218

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

Петровские, сёла Подгайцы и Теремно,
род Святого Александра (Петровского) архиепископа Харьковского


Волинська ікона: дослідження та реставрація. Науковий збірник. Випуск 20. Матеріали ХХ міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 27-28 серпня 2013 року. – Луцьк: ДП «Волинські старожитності», 2013. – 327с., іл.


Сергій ПАТЛАНЬ 
(Луцьк)
ПАРАФІЯ С. ПІДГАЙЦІ


С. 267


Паламарі Свято-Михайлівської церкви
Паламар – найнижчий чин церковнослужителів, головним обов’язком яких було кампанити в дзвони, співати на криласі та прислуговувати священикові під час богослужіння. Ця посада згадується в другому правилі Халкидонського собору. Святий Григорій Великий ще ставить за обов’язок паламарям запалювати свічки під час служби. Приблизно в 1860 р. були введені нові штати священно-церковнослужителів. З цього часу посада паламаря поступово скасовується і паламарі рахувалися вже поза штатом. 
У Михайлівській церкві паламарі ще були в штаті. Відомі імена декого з них: Петровський Федір Павлович 1802–1809 рр., Львович Іван Іванович – 1812–1813 рр., Собуцький Яків Данилович – 1818 р., Жуковський Іван Афанасійович 1823 р., Осницький Фадей Григорович 1824–1831 рр..
Федір Павлович Петровський був родом з села Теремно, мав сина Дмитра, у якого народилося дев’ятеро дітей. Дорослими стали п’ятеро. З них два священика, диякон, псаломщик, дочка вийшла заміж за псаломщика. У диякона-псаломщика с. Крупа Луцького повіту Феофана і його дружини Ганни В’ячеславівни8 народилося семеро дітей, дорослими стали шестеро. Серед них Сергій – священик, Олександр – архієпископ. Більше того, владика Олександр нині Українською і Руською Православною Церквою прославлений в сонмі святих як Священномученик Олександр (Петровський) архієпископ Харківський9. 
Про інших паламарів Михайлівської церкви даних не виявлено.


Поміщики с. Підгайці
№ п/п    Прізвище, ім’я, по батькові    Роки або згадка
1    Петровський Казимир Олександрович    1815-1820
2    Петровський Станіслав    1830
3    Петровська Юзефа Семенівна    1837-1842
4    Петровський Корвін     1852


Як свідчать документи, рід поміщиків Петровських давній. Їх родовий маєток знаходився не тільки в Підгайцях, але і в селі Ківерці (нині с. Прилуцьке). Всі вищезгадані особи були римо-католицького віросповідання і в більшості документів їх прізвища читаються як Піотровські10.
Останній у списку – Вінцент-Казимир-Ян Корвін-Піотровський (1829-1896) – в с. Ківерці побудував чудовий палац, в якому бував навіть імператор Олександр II, але, на превеликий жаль, нині від цього палацу залишилася невелика частина, і та подібна до руїни11.
Вінцент Корвін був предводителем дворянства Луцького повіту, а крім того – глибоко


С. 268


віруючою людиною. У своєму палаці він виділив приміщення під капличку і часто там молився.
Маєток у Підгайцях не зберігся, але відомо, що 18 (н. ст. 31) березня 1857 р. тут народилася старша дочка Корвіна – Марія-Габріеля-Стефанія – в подальшому знана актриса, польськомовна письменниця і драматург, яка увійшла в культуру українського та польського народів, як Габріель Запольська12.
Маєток Піотровського в Підгайцях не зберігся, палац у Ківерцях (Прилуцькому) доведений до краху. Але є ще одна споруда, яку по собі залишив як добру пам’ять Корвін Піотровський і яка нині є пам’ятником архітектури і містобудування, – це храм Божий у Підгайцях, церква на честь св. Олександра Невського. Наразі не встановлено, хто проектував храм, але добре відомо, що возведений він з лісу поміщика Піотровського, причому надав він його безкоштовно13.
Храм збудований у 1868 р., а от запис у Клірових відомостях про те, що саме з лісу поміщика Піотровського, знаходимо аж через 29 років, у 1897 р. 
Будучи чоловіком глибоко релігійним і скромним, Корвін Піотровський не шукав собі слави за життя, а добродійство його відкрилося вже після смерті. 
Як почесну і шановану людину свого часу, Вінцента Корвін-Піотровського було поховано в крипті костелу Петра і Павла м. Луцька. В костелі, ближче до вівтаря з правого боку, можна побачити меморіальну дошку, зроблену в пам’ять про нього його шанувальниками, на якій читаємо: «Вінцентові Корвін-Піотровському багатолітньому маршалкові Луцької шляхти співвітчизники. Шанував Бога Істинного, любив батьківщину і суспільство, невтомно все життя працював. Кохав багато і багато страждав. Вічний спокій дай йому Богородице. Нар. 1829 † 1896 р.»14.
Напевно, читач звернув увагу на те, що у зв’язку з Теремно-Підгаєцькою парафією згадуються династії Петровських і Піотровських. Само собою напрошується питання, чи є Петровські дяки, паламарі, псаломщики, фактично – селяни, далекими родичами Петровських (Піотровських) – поміщиків. І відповісти можна ствердно. Розходження в соціальному відношенні могло бути з різних причин, але гадаємо, що одна з головних полягала в тому, що Волинь знаходилася в складі Польської держави – Речі Посполитої (1569-1795 рр.), яка, як відомо, всіляко насаджувала римо-католицьке віросповідання і пригнічувала православ’я. Рід Петровських на сьогодні відомий ще з XVI ст. Хтось із пращурів Петровських міг прийняти католицизм, а разом з ним і земні привілеї від держави, а хтось залишився в православ’ї і від польської влади отримував утиски, а від Господа – Царство Небесне. «Священномученику Олександре, моли Бога за нас», – так ми зараз звертаємося з молитвою до свого земляка архієпископа Харківського Олександра (Петровського). 
Як уже зазначено, Михайлівська церква проіснувавши більше 130 років підупала, у зв’язку з чим постало питання про будівництво нового храму. Так у 1867 р. було розпочато будівництво нової церкви. Новий храм освячено 30 серпня 1868 р. на честь св. благ. кн. Олександра Невського.


С. 269


8. Державний архів Волинської області. Ф.35, О. 5, С. 19.
9. Протодиакон Василий Марущак. Святитель-хирург. Житие архиепископа Луки (Войно-Ясенецккого). С. 106. 
10. Державний архів Волинської обл. Ф. 35, О. 5, С. 251-372.
11. Гупало С. В дюнах людской злобы. // «День», № 182, 09.10.2004 г.
12. Бірюліна О. «Волинський родовід Габріелі Запольської». // «Волинь». 31.03.2007 р.
13. Державний архів Волинської обл. Ф. 35, О. 5, С. 372, А. 339.
14. Оригинал написано польською мовою. Переклад Н. Ю. Пушкар.


С. 275


Сергій ПАТЛАНЬ
(Луцьк)
ТЕРЕМНІВСЬКА ПАРАФІЯ


С. 276


В цій роботі в основному згадано про храми та їх настоятелів. До церковнослужителів ще відносяться дяки-псаломщики-регенти, паламарі, які також виконують свою необхідну під час богослужінь роботу. Всіх їх перераховувати в цій статті не варто, зупинюся лиш на династії Петровських. 
Павло Петровський народився у першій половині ХVIII ст. і у с. Теремно виконував обов’язки дячка. 
Також дяком служив і син його Федір, народився близько 1766 р. і 21.11.1821 р. помер.
Син Федора Дмитро народився 26.10.1806 р., виконував ті ж обов’язки.
В Теремно дяком служив Пантелеймон36, а інший син Дмитра Федоровича Феофан народився в с. Теремно (бл. 1838-22.10.1913) р., а дияконом-псаломщиком служив у с. Крупа Луцького Повіту37. Одружений з чешкою Ганною В’ячеславівною Фрос, сім’я якої також проживала в Теремно38. 23.08.1971 р. у них народжується первенець Олександр, який стає архієреєм Руської Православної Церкви. Останнє місце служби його м. Харків. 22 червня 1993 р. Рішенням Синоду Української Православної Церкви святитель прославлений як місцевовшанований святий Харківської єпархії. Архієрейським собором в серпні 2000 зарахований до лику святих Руської Православної Церкви, як Священномученик Олександр (Петровський) архієпископ Харківський. 
Нагадаю, що до с. Теремно та його храму мають відношення троє прославлених святих: Священномученик-сповідник Лука Кримський (Войно-Ясенецький), Священномученик Олександр (Петровський) архієпископ Харківський та святий праведний Іоанн Кронштадтський. Існує передання, що має бути ще четвертий, а можливо і більше. Дослідження триває.


С. 280


36. Державний архів Волинської області. Ф.35, О. 5, С. 252-364.
37. Державний архів Волинської області. Ф.35, О. 5, С. 362, А.132.
38. Державний архів Волинської області. Ф.35, О. 5, С. 19.


С. 284


volyn-kray-mus.at.ua/publ/vidann … /4-1-0-202

Thanks: kuks701

Share

219

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

Назаров, Алоис Ильич






Н. А. Петровский: Введение в биографию. – Алматы, 2004. Только в электронной версии.


Источник: imja.name/onomastikakazakhstana/nazarov.shtml




Основные жизненные вехи Н. А. Петровского изложены им самим в нескольких автобиографиях, хранящихся в Восточно-Казахстанском областном архиве (г. Усть-Каменогорск).


Никандр Александрович Петровский родился 16 сентября (по новому стилю 30 сентября) 1891 г. в селе Прапорщиково близ г. Усть-Каменогорска (Восточный Казахстан). Это село основано в начале сороковых годов XVIII столетия как военное укрепление. До наших дней сохранилось название села, о происхождении которого существуют две легенды. По одной из них вверх по Иртышу шло судно, груженное хлебом, и на перекате близ нынешнего села налетело на подводный камень. Образовалась течь. Прапорщик, отвечающий за хлеб, кинулся к месту аварии, но быстрое течение сорвало его и он утонул. По другой легенде повествует, что на этой переката (шеверы) купался и утонул пьяный прапорщик. Недавно Прапорщиково включено в границы Усть-Каменогорска.


Отец Н. А. Петровского – Александр Владимирович Петровский – был волостным писарем в казахской волости. Мать – Анна Николаевна – дочь казака Сибирского казачьего войска.


Учился Н. А. Петровский в Усть-Каменогорске – одном из старейших городов Казахстана. Он основан в 1720 г. как крепость для защиты от набегов джунгар и расположен у места впадения в Иртыш бурной реки Ульба.


Источник: imja.name/arkhivonomastiki/nazarov2004b.shtml




Петровский, Никандр Александрович
Материал из Википедии — свободной энциклопедии
Перейти к навигацииПерейти к поиску
Версия для печати больше не поддерживается и может содержать ошибки обработки. Обновите закладки браузера и используйте вместо этого функцию печати браузера по умолчанию.
Никандр Александрович Петровский
Петровский, Никандр Александрович.jpg
Дата рождения 30 сентября 1891
Дата смерти 7 января 1968 (76 лет)
Гражданство Российская империя
СССР
Никандр Александрович Петровский (30 сентября 1891 — 7 января 1968) — советский школьный учитель, врач-терапевт, известный как учёный-самородок в области ономастики, автор «Словаря русских личных имён» (1966).


Содержание
1 Биография
2 Работа над «Словарем русских личных имён»
3 Публикации
4 В литературе
5 Примечания
6 Источники
Биография
Родился 30 сентября (16 сентября) 1891 года в селе Прапорщиково близ г. Усть-Каменогорска в семье волостного писаря.


Учился в городском начальном училище Усть-Каменогорска, однако, в 1908 году был исключён за «вольнодумство и революционные настроения», но через пять лет экстерном сдал в училище экзамены на звание учителя.


В 1913 году был направлен на работу учителем в Змеиногорский уезд Томской губернии, но вскоре переведён в Усть-Каменогорскую сельскохозяйственную школу.


В 1916 году был мобилизован в армию на фронт Первой мировой войны, служил старшим военным писарем, в 1918 году был демобилизован уже из Красной Армии и вернулся в Усть-Каменогорск на прежнюю должность преподавателя школы.


С 1920 по 1927 год — работал на Украине в Фастовском отделе народного образования УССР — в с. Волице заведовал волостной библиотекой и организовал сельскую школу по ликвидации неграмотности, преподавал политграмоту, руководя двумя кружками при Волицком Политпросвете — агитационно-лекционным и антирелигиозной пропаганды, среди молодежи сёл Волицы и Дмитровки организовал комсомольскую ячейку.


В 1927—1930 годах учился на литературно-лингвистическом отделении Ярославского педагогического института, где познакомился со многими известными учеными-славистами, его однокурсником был В. К. Чичагов — известный своей работой о происхождении личных имен, отчеств, фамилий.


В 1930 году вернулся в Усть-Каменогорск, где работал преподавателем школы ФЗУ.


В 1932 году уехал в Ташкент, устроился секретарём в Ташкентский медицинский институт и стал одновременно его студентом, закончил учёбу в 1940 году.


В 1940—1948 годах работал врачом-терапевтом, заведующим здравпунктом, медсанчастью, врачебным участком в разных городах Казахской ССР.


В 1948 году вернулся к преподаванию — учитель русского языка в Каменогорске, в 1953—1954 годах — школьный инспектор облоно, в 1949 году — завуч семилетней школы.


В 1957 году вышел на пенсию и полностью посвятил себя созданию словаря имён.


Ещё в 1947 году увлёкся собиранием русских имён, провёл большую работу, и в 1966 году московским издательством «Советская энциклопедия» тиражом 100 тыс. экз. был издан его «Словарь русских личных имён», в дальнейшем многократно переиздаваемый.


Его картотека имён постоянно расширялась, в конце жизни активно работал над большим словарем «Русский именослов», однако, окончить работу над ним не успел.


Умер в 1968 году.


Работа над «Словарем русских личных имён»
Собирать русские имена начал в 1947 году, и в 1949 году им был задуман словарь русских личных имён.


Лично собрал около восьми тысяч личных имён, затем по совету С. А. Копорского обратился на кафедры русского советских вузов, многие из которых прислали ему материалы.


В 1955 году опубликовал в журнале «Русский язык в школе» статью об именах, и нескольких заметок в газетах.


Вскоре в «Литературной газете» появилась статья об увлечении Петровского и ему стали приходить письма из разных концов страны.


И тут у собирателя имен появились десятки, а затем и сотни добровольных помощников. Впрочем, даже не просто помощников, а настоящих следопытов ономистики — учения об именах — бескорыстных и увлеченных, как и сам Петровский.
— журнал «Мир коллекционера», 1967 год
Для своих добровольных помощников-корреспондентов, которых стало около полутора тысяч, он издал составленную им программу сбора имён, и в течение нескольких лет получил около пяти тысяч писем, на основании которых расширил свою картотеку имён.


В процессе работы Петровским велась переписка с известными языковедами А. А. Реформатским и С. И. Ожеговым, консультации и советы давали также другие видные филологи, содействовал в работе и его друг детства писатель А. М. Волков.


«Словарь русских личных имен» был издан в 1966 году в московском издательстве «Советская энциклопедия» тиражом 100 тыс. экз.


Цель, которую ставил перед собой Н. А. Петровский, была достигнута. Словарь быстро разошелся и получил признание широких читательских кругов и научной общественности. Лестно отозвались о труде нашего земляка такие крупные языковеды страны, как С. Г. Бархударов, А. А. Реформатский, А. Н. Попов, Б. М. Гранде, С. А. Копорский, В. К. Журавлев и другие.
— журнал «Простор», 1982 год
Публикации
Помимо главного своего труда также является автором публикаций:


О словаре русских личных имён // Русский язык в школе, 1955
Путешествие в страну имён // Уральский следопыт, № 9, 1960. — стр. 28-32
В литературе
Был близким другом писателя А. М. Волкова автора цикла книг «Волшебник Изумрудного города», они вместе учились в Усть-Каменогорском училище, и, возможно, имена сказочных персонажей книг Волкова созданы при участии Петровского.[1]


Другом и одноклассником Петровского был писатель Ефим Пермитин, и, предположительно, выведен под именем Григория Сурова из его повести «Жизни Алексея Рокотова».


Примечания
журнал «Простор», 1973 год
Источники
Назаров А. И. — Ономастический архив Н. А. Петровский: Введение в биографию // Алматы, 2004. Опубликовано только в электронной версии.
Петровский Н. А. // Государственный архив Восточно-Казахстанской области
Источник — https://ru.wikipedia.org/w/ind...=108070762
Эта страница в последний раз была отредактирована 7 июля 2020 в 16:43.
Текст доступен по лицензии Creative Commons Attribution-ShareAlike; в отдельных случаях могут действовать дополнительные условия.
Wikipedia® — зарегистрированный товарный знак некоммерческой организации Wikimedia Foundation, Inc.

Share

220

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

Додам трохи з своїх країв ...

Post's attachments

Піотровський.png 38.96 kb, 1 downloads since 2021-01-18 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Левицький г.Рогаля, Левкун, Юращук, Стефурак, Кріпчук, Козьмин, Шовгенюк, Зеленевич, Ревтюк, Ґрещук, Вертипорох, Ківнюк, Чуревич, Панько, Данилюк, Жолоб, Мельничук, Ванджура, Козловський, Лесюк, Горішний, Попик, Дмитрук, Дудка, Микитишин, Литвинюк, Gut, Kremer
І-BY78168/ Н. Тесть,(ЧЖЖЧ) І-Р37

Share

221

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

Balymba пише:

Додам трохи з своїх країв ...

Большое спасибо за интересные сведения! 

Насколько знаю, программа "Древо Жизни" строит поколенные росписи. Просьба выложить роспись по этой семье Петровских. Тогда на форуме будет текстовая информация, которую смогут увидеть и те, кто будет искать нужные сведения с использованием поисковых систем.

Thanks: kuks701

Share

222

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

Петровский пише:

Додам трохи з своїх країв ...

Большое спасибо за интересные сведения! 

Насколько знаю, программа "Древо Жизни" строит поколенные росписи. Просьба выложить роспись по этой семье Петровских. Тогда на форуме будет текстовая информация, которую смогут увидеть и те, кто будет искать нужные сведения с использованием поисковых систем.

На жаль, у мене версія програми "Дерево Життя" без можливості будувати поколінні розписи.

Левицький г.Рогаля, Левкун, Юращук, Стефурак, Кріпчук, Козьмин, Шовгенюк, Зеленевич, Ревтюк, Ґрещук, Вертипорох, Ківнюк, Чуревич, Панько, Данилюк, Жолоб, Мельничук, Ванджура, Козловський, Лесюк, Горішний, Попик, Дмитрук, Дудка, Микитишин, Литвинюк, Gut, Kremer
І-BY78168/ Н. Тесть,(ЧЖЖЧ) І-Р37

Share

223 ( 25-01-2021 09:18:27 змінене Петровский )

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

Сохраню в тему интересные сведения.

Село Адамівка центр волості Верхньодніпровського повіту.Село Адамівка Криничанського району. 
Село засноване в 1793 році.
У 1797 р., на річці Базавлук, поміщик Адам Даміанович Петровський починає освоювати землі, отримані під рангову дачу. Адам Даміанович походив із духовенства Полтавського повіту, вахмістр (1789 р.). У 1812 р. його коштом розпочинається будівництво церкви, завершивши і освятивши її в ім’я Святої Тройці, тільки 22 червня 1834. За деякими свідоцтвами, у 1812 було зведено однобанний об’єм церкви, а у 1830-х до неї добудовується західний притвор з дзвіницею. Перша дружина – Малама Євдокія Василівна. У 1821 вмирає друга дружина поміщика Олена Петровська, а у 1840 – Адам Даміанович. Поховали їх у родинній усипальниці маєтку. Від двох шлюбів у Адама Даміановича було четверо дітей: Василь, Михайло та Петро, були першими священнослужителями церкви, і не доживши до початку ХХ ст., поховані під нею, та донька Надія (в заміжжі Кузьмицька). У 1900-х на території Адамівки будується церковно-приходська школа, сторожка з хрестильною, просфорня. Після приходу радянської влади, церква починає потроху руйнуватись. В роки Другої Світової, зруйновано центральний церковний купол. У післявоєнні роки у 1956 р. церкву збирались розібрати, але через розташування поряд з орними полями, вирішили залишити, і розмістили у ній, в 1957 р., складські та господарські приміщення колгоспу «Росія». У 1989 голова колгоспу приймає рішення про передачу будівлі церкві. Дах був теж частково відремонтований. Перша служба після довгої перерви була проведена тільки у 1996, тоді ж будівлі надали статусу пам`ятки архітектури місцевого значення. У 2002 починаються регулярні церковні служби. У 2003 склеп з останками священнослужителів руйнується, і в підлозі утворюється провалля п’ять на шість метрів, і 4,5 метрів в глибину. Протягом наступних двох років, стіни склепу було відновлено, зміцнений фундамент, зроблено місцями нове перекриття у центральній і вівтарній частині. У 2006 при розчищенні внутрішніх поверхонь стін церкви, під штукатурною виявлено настінні розписи. На початку 2010-х родинний склеп було зруйновано вандалами, і церковнослужителі перенесли останки Адама та Олени Петровських в Свято-Троїцьку церкву. Наразі церква й досі потребує реставрації, вівтарна частина через незадовільний стан не експлуатується, дах місцями поруйнований, несущі конструкції потребують ремонту. 
Крім церкви на території старої Адамівки збереглась будівля земської школи, яка й наразі використовується як навчальний заклад.



http://forum.genoua.name/viewtopic.php? … 84#p250784

Thanks: kuks701

Share

224

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

Куцевич-Миньківський Іван
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.


Іван Куцевич-Миньківський
козацький полковник, керівник Паволоцького полку
травень 1648 — жовтень 1649
квітень 1651 — вересень 1651
Наступник Степан Хмелецький
Народився ? кінець XVI століття
Помер 1657
Національність українець
Діти Давид Іванович, Петро Іванович, Семен Іванович, N Іванівна
Релігія православний


Іва́н Авра́мович Ку(н)це́вич (Куче́вич, Куцьке́вич)-Ми́ньківський (Ми́ньковський) (поч. XVII ст. — поч. 1657 р.) — паволоцький полковник, активний учасник Хмельниччини.


Зміст
1 Ранні роки та походження
1.1 Війт міста Паволоч
2 Роки Хмельниччини
2.1 Заснування Паволоцького полку
2.2 Організатор розвідки та безпеки
2.3 Події 1649 року
2.4 Продовження державної служби
2.5 Відновлення полку
2.6 Білоцерківський мир та його наслідки
2.7 Останні роки життя та смерть
3 Родина
4 Джерела
5 Примітки


Ранні роки та походження
Іван Аврамович Куцевич-Миньківський народився, очевидно, в кінці XVI століття в родині священика з с. Миньківці[1]. Про його народження в кінці 16 століття свідчить той факт, що перед повстанням Хмельницького він вже мав статус старого і заслуженого жовніра Речі Посполитої[2] А 1650 року про нього повідомляли як про «старого війта Іванця»[3].


Належав до старовинної української православної шляхти з Волині. Шляхтичі Миньківські (Миньковські) спочатку були власниками маєтку с. Миньківців Кременецького повіту, а потім с. Миньківців, с. Вербівки, с. Верхівні під Паволоччю — після отримання посади паволоцького війта.[4] Збіднілий шляхетський рід Миньківських «спеціалізувався» на юридичних справах і дав чимало канцеляристів. Як стверджують історики, на початку XVII ст. формувалися перші своєрідні шляхетські «династії», для котрих хліб юриста став сімейною традицією. До таких належала і родина Миньківських.


З цієї родини відомі возний генеральний Київського воєводства (1611) Іван Миньківський та возний генерал Волинського воєводства (1649) Микола(й) Минковський[5]. 1609 року Стефан Миньківський отримав в заставу с. Миньківці князя Романа Ружинського. Миньківський у травні 1619 р. сповістив про крадіжку прав на с. Миньківці[6]. Переяславську угоду від 8 червня 1630 р. підписав, серед інших, один із запорізьких генеральних старшин Михайло Минковський[7][8].


Війт міста Паволоч
Миньківський цікавився історією, церковними справами, мав глибокі юридичні знання. В його особі щасливо поєднувалися воїн, адміністратор, юрист, дипломат і канцелярист. Не випадково протягом тривалого часу він обіймав посаду війта міста Паволоч, тобто, кажучи сучасною мовою міського голови або мера.


Іван Куцевич-Миньківський ще перед початком Хмельниччини докучав своїм сусідам численними наїздами, звичайно в спілці з підстаростою й державцем Паволочі від Яна Замойського, Яном Томіславським[9]. Типовим прикладом таких наїздів можна вважати напад селян і міщан Паволочі, Котельні й Лісівців на чолі з паволоцьким війтом на маєток шляхтича А. Бонковського в с. Конлівці (Кіловці — тепер с. Миролюбівка), здійснений орієнтовно влітку 1648 року[10].


Роки Хмельниччини
З перших днів Хмельниччини представники однієї родини Минькіських потрапили у ворожі табори: Олександр і Григорій стали ротмістрами корогви у князя Чарторийського (1653), Міхал перебував у посполитому рушенні під час Берестецької битви (1651)[11]. Паволоцький війт Іван Куцевич-Миньківський рішуче став на сторону повсталого українського народу, сформував Паволоцький полк, який і очолив[12]. Правда, є ще відомості про сотника М. Менковського (можливо, Міхала), від якого Богдан Хмельницький у жовтні 1655 року отримав повідомлення про вторгнення кримського хана Мехмеда III Ґерая в Україну, про перебування останнього з військом на Волині в районі Чолганського Каменя і його план атакувати козацько-московські полки[13]. Можливо, тут ідеться про вищезгаданого Міхала, який на той час перейшов на бік Хмельницького, а можливо про ще одного представника родини Миньківських.


Заснування Паволоцького полку
Після Корсунської битви (26 травня 1648 р.) повстали майже всі українські землі, в тому числі й Паволоч. Тоді паволоцький війт Миньківський підняв повстання в цьому місті, арештував польських урядовців, в тому числі державця Паволочі, свого колишнього товариша, шляхтича Яна Томіславського. Місто стало одним з важливих центрів становлення козацької державності. Тут І. Куцевичем-Миньківським було сформовано Паволоцький полк]], який він і очолив принаймні з липня 1648 року[14]. Звідси Богдан Хмельницький вирушив у похід під Пилявці, причому в його війську був і Паволоцький полк. Після Пилявецької перемоги повстанці, в тому числі, очевидно, й Миньківський, дійшли до Львова та Замостя.


Організатор розвідки та безпеки
Іван Куцевич-Миньківський і чигиринський городовий отаман Лаврін Капуста стали організаторами системи розвідки, безпеки війська та держави Богдана Хмельницького. Контррозвідувальні заходи здійснювалися з метою збереження в таємниці власних військово-політичних планів, а також запобігання спробам організувати змови та замахи на гетьмана та його оточення. Загальне керівництво всіма видами таємної служби здійснював сам Хмельницький.[15][16].


Події 1649 року
У лютому 1649 р. у Переяславі проходили українсько-польські переговори, внаслідок яких було підписано короткотривале перемир'я. Брав у них участь й І. Миньківський, котрий належав до радикальної течії повстанського табору і прагнув війни з Річчю Посполитою до переможного кінця. Дипломат Речі Посполитої Войцех М'ясковський занотував у своєму щоденнику під 26 лютого 1649 р.: «За часом нам дуже шкодив і паволоцький війт…». Дипломатичні доручення українського уряду Миньківський виконував і пізніше. Згідно зі статейним списком московського посла Григорія Унковського, 26 квітня 1649 року біля Чигирина, куди він прибув для переговорів з Хмельницьким, його зустрічали представник гетьмана Силуян Мужиловський, гетьманський хорунжий, а перед самим містом гетьманич Тиміш Хмельницький, паволоцький війт, осавул і два писаря, та інші особи з гетьманського двору, також сотники й отамани, всього 20 душ… 27 квітня до Унковського прийшли два писарі, осавул Михайло Лучченко, війт з Паволочі (І. Миньківський), чигиринський отаман, які й запросили посла до гетьмана[17].


Під час військових дій 1649 року, в переможному поході Хмельницького на Збараж та Зборів у козацькій армії було двадцять два полки, серед яких і Паволоцький полк[18]. Іван Миньківський міг брати участь в цих переможних походах козацької армії на чолі свого полку, проте ймовірно також, що він залишався в Паволочі, виконуючи обов'язки війта, або в Чигирині, займаючись питаннями розвідки та безпеки, а полк у поході очолював наказний полковник Адам Хмелецький.


8 серпня 1649 р. було укладено Зборівський мир. Богдан Хмельницький після цього прибув до Паволочі, звідки розпустив свої війська по домівках. За умовами миру Паволоцький полк увійшов до складу Білоцерківського полку, який очолював полковник Михайло Громика. У Реєстрі 1649 року серед козаків Білоцерківської полкової сотні бачимо й Івана Куцевича-Миньківського[19], серед козаків Паволоцької сотні передостаннім записаний також Федір Миньківський, можливо, його брат чи родич[20].


Продовження державної служби
Проте, очевидно, Іван Куцевич і надалі перебував на посаді паволоцького війта, займався державними справами, часто бував у гетьманській столиці Чигирині. Історик С. Темберський називає його серед старшини в 1650 р. під ім'ям «Міньковський»[21]. Згаданий вище запис 1650 р. на книзі Баронія містить у собі автограф Миньківського із зазначенням: «Товариш Війська його королівської милості Запорозького».


6 серпня 1650 р. до Чигирина приїхав царський гонець В. Струков. Того ж дня до нього на подвір'я прийшов полковник із сотниками й отаманами, які розпитали про мету візиту (насамперед Струков мав домагатися видачі самозванця Тимофія Анкудінова, котрий видавав себе за сина царя Василя Шуйського) і пішли собі. Через якийсь час завітав старий війт Іванець (можливо, Куцевич-Миньківський) і повідомив, що Хмельницький поїхав з Чигирина в Суботів. Він підтвердив також, що дійсно Анкудінов перебуває в місті. Струков поспішив до Суботова, але гетьман вже був на переправі через Дніпро і передав, щоб посол їхав за ним до Ірклієва[22]. У відписці царю путивльських воєвод С. Прозоровського та І. Чемоданова від 19 грудня 1650 року зазначається, що путивльський торгівець Федір Гурєєв зустрів у Каневі на ярмарку гетьманського писаря Івана Виговського та паволоцького війта Івана Куцевича-Миньківського, які йому говорили, що листи гетьмана до царя щодо прийняття його під протекторат Московського царства потрапили до короля у Варшаву. Паволоцький війт йому також повідав «про руского вора (Тимофія Анкудінова), что тот вор живет ныне у гетмана в пасеках и в ближних городех, укрываяся для того, как де по твоему государеву указу приезжают в Чигирин ис Путивля… для вестей и для управных дел путивльцы, и гетман де тому вору в те поры являтца при них не велит, бутто он тово вора от себя из Чигирина выслал»[23]. Очевидно, що Миньківський тут виконував спеціальне доручення Хмельницького і повідомляв «потрібну» гетьману інформацію московському вивідувачу.


Відновлення полку
Силою обставин Паволоч стояла на тодішньому кордоні між козацькою автономною територією та Річчю Посполитою, стала відігравати важливу роль. Миньківський виявив себе в нових умовах як добрий адміністратор. Заготовлених ним запасів провіанту вистачило і на наступний рік, ще й залишилося. З відновленням Паволоцького полку, Куцевич-Миньківський знову очолює його в квітні 1651 року. Вже у Берестецькій кампанії Миньківський посідав уряд паволоцького полковника. Різні частини полку в поході знову очолюють наказні полковники А. Хмелецький та О. Кривоносенко. Сам Куцевич-Миньківський, дізнавшись про втечу орди з поля бою, поспішив з 6-тисячним військом ополчення на допомогу обложеним повстанцям. Але на шляху до Берестечка його нібито розбив (до 19 липня 1651 р.) хан Іслям III Ґерай, хоча і був формально союзником козаків. Інша версія здається вірогіднішою. Після виходу з такого полону І. Виговський прибув до Паволочі, організувавши тут додаткові загони козаків, які стали громити ординців котрі, відступаючи, вели з собою ясир. Ординці були розбиті під Чудновом і Уманню, що змусило хана стати союзником Хмельницького. Дещо пізніше до Паволочі прибув гетьман, якого хан врешті випустив полону. Тут він, довідавшись про поразку своєї армії, зібрав 3 000 злотих для сплати ординським мурзам, а потім провів козацьку раду щодо організації відсічі ворожому наступу. В усіх цих подіях брав, очевидно, участь і Іван Миньківський. Після згаданої вище ради частини Паволоцького (вірогідно, з одним із наказних полковників на чолі), Білоцерківського та Переяславського полків вирушили на північ для стримування наступу карателів князя Януша Радзивілла.


7 липня (17 липня) 1651 р. Б. Хмельницький рушив з Паволочі до Білої Церкви. Того ж дня, перебуваючи вже під самим містом, він видав Наказ білоцерківському, вінницькому, брацлавському, уманському та паволоцькому полковникам привести полки під Білу Церкву[24].


В кінці липня 1651 року І. Куцевич-Миньківський розгорнув в районі Паволочі велику активність у формуванні козацького полку.[25] Проте міська верхівка не підтримала заходи полковника й відправила до власника міста — калуського старости Яна Замойського — делегацію з проханням надіслати залогу. Тому Куцевич-Миньківський був змушений зі своїми однодумцями відступити до табору Б. Хмельницького під Білу Церкву[26], а частина козаків полку розпочала на околицях міста бій із ворогом, проте зазнала поразки й також відійшла[27].


27 липня (6 серпня) 1651 року передові частини коронного війська, йдучи з-під Берестечка, стали табором в Паволочі. Сім корогв втекло до Таборівки. Куцевич-Миньківський повідомив про це козаків.[28]. 3 (13) серпня 2 тисячі козаків і 500 татар на чолі з І. Виговським та паволоцьким наказним полковником А. Хмелецьким дощенту розгромили під Таборівкою вищевказані корогви[29]


Білоцерківський мир та його наслідки
Пізніше головні події розгорнулися під Білою Церквою. Бої тут чергувалися з мирними переговорами, у котрих брав активну участь Миньківський. 28 вересня 1651 р. було підписано відомий Білоцерківський мир. З козацького боку його підписали гетьман Богдан Хмельницький, полковники М. Гладкий, І. Куцевич-Миньківський, Я. Пархоменко, М. Громика, Б. Худий, черкаський полковий суддя Я. Одинець та генеральний писар І. Виговський. Підпис І. Миньківського яскраво свідчить про його важливу роль в козацькій державі середини XVII ст., його хист юриста й дипломата.


Однак внаслідок поразки під Берестечком умови Білоцерківського миру були гіршими для козаків, ніж умови Зборівського. Паволоцький полк знову припинив самостійне існування, хоч його козаки й надалі брали активну участь у Визвольній війні, зокрема, відзначившись у Батозькій битві. Але відомості про Миньківського з цього моменту зникають у джерелах. Щонайменше з липня 1653 р. паволоцьким полковником став Михайло Суличич. Колишній же полковник, судячи з не досить ясного запису на книзі Баронія, що його зробив переяславський протопіп Григорій Бутович, став, вірогідно, лубенським війтом.[30]. Після укладення миру ординці повернули до Криму, прагнучи по дорозі збагатитися ясиром з числа мирного українського населення. Навздогін за ними вирушив паволоцький полковник Іван Куцевич-Миньківський і розгромив грабіжників під Уманню[31].


Однак внаслідок поразки під Берестечком умови Білоцерківського миру були гіршими для козаків, ніж умови Зборівського. Паволоцький полк знову припинив самостійне існування. Після відновлення у 1652 році цей полк очолив вже Степан Хмелецький, котрий раніше, як і його родич Адам Хмелецький, неодноразово займав уряд наказного полковника у І. Куцевича-Миньківського. Очевидно, що між останнім та Хмелецькими з часом виникли серйозні протиріччя.


Останні роки життя та смерть
Десь наприкінці 1652 — на початку 1653 року, формується чергова старшинська опозиція проти Богдана Хмельницького, яку очолили тодішній паволоцький полковник Степан Хмелецький разом з братами Григорієм та Іваном Гуляницькими. Щоправда, є ймовірність, що Хмелецького просто обмовив перед гетьманом колишній паволоцький полковник І. Куцевич-Миньківський[32]. Останній, за однією з версій, зарубав у 1653 р. Степана Хмелецького[33], потім сам загинув у боях та чварах цього ж року[34].


За іншою версією, судячи з не досить ясного запису на книзі Баронія, що його зробив переяславський протопіп Григорій Бутович, Куцевич-Миньківський став, вірогідно, лубенським війтом[35] і навіть сотником Лохвицької сотні у 1678 році[36].


Проте, помер І. Миньківський, очевидно, навесні-влітку 1657 року, адже 19 (29) червня цього року Богдан Хмельницький видав 2 універсали, котрі стосувалися маєтностей небіжчика І. Миньківського. Припущення про дату смерті І. Миньківського посередньо стверджує і запис Г. Бутовича, який дістав у власність книгу Баронія 3 серпня1657 року.


Родина
Іван Куцевич-Миньківський був одружений ще перед 1648 роком. Мав трьох синів та дочку:


Давид Іванович Миньківський — помер бездітним.
Петро Іванович Миньківський — володів с. Миньківцями, Вербівкою і Верхівнею; «під час бувших в давніх роках з турками воєн… залишив у Речі Посполитій всі ті свої маєтності, перейшов з сином своїм Стефаном на Лівий берег Дніпра до Лубенського полку, де оселився в містечку Городищі…»
Семен Іванович Миньківський — помер бездітним.
N Іванівна Миньківська — згадується в 1659 р.
19 (29) червня 1657 р. в Чигирині діти колишнього паволоцького полковника Івана Миньківського отримали два універсали гетьмана Богдана Хмельницького: 1) «Маючи ми респект особливий на нащадків небіжчика Івана Миньковського, колишнього полковника Паволоцького, село Верхівню, його власне, його нащадкам зосталим повертаємо…». 2) «Маючи респект особливий на нащадків небіжчика Івана Миньковського, колишнього полковника паволоцького, село Миньківці, після небіжчика батька, дітям його як суксесорам, так і село Вербівку повертаємо…». Ці села залишалися в управлінні Миколи Івановича та Михайла Івановича Миньківських, їхніх опікунів, мабуть, до їхнього повноліття. 1 серпня 1659 року брати з сестрою отримали універсал гетьмана Івана Виговського, яким він окрім вищезазначених сіл підтверджував братам з сестрою володіння на «в місті Паволочі будинки, комори, млин, куплені їхнім батьком, з броваром і солодовнею, і всі хутори, фільварки й сіножаті, всі ґрунти коло Паволочі небіжчика батька»[37].


Онук, Степан Петрович Петровський, став засновником козацької військової династії Петровських (Миньковичів-Петровських), які, як і він, займали різні уряди в Лубенському полку.


Онук, Василь Петрович Петровський, був Ходорківським сотником, паволоцьким полковником у 1663 р..


Поминання його роду у Межигірському монастирі: Клим, Данило, Марія, Кирило, Тимофій, Тетяна, Ганна, Євстафій, Севостян, Лука, Севостян, Зіновія, Стефан, Харлампій, Феодора, Варвара, Юліана, Ксенія, Февронія, Григорій, Максим, Григорій, Євдокія, Іван, Марія, Давид, Кіндрат, Іван, Гаврило, Ірина, Ірина, Трохим, Павло, Ксенія, Симеон, Фекла, Катерина, Євгенія, Іван, Марія[38].


Джерела
Іван Кунцевич-Миньківський — один з багатьох // Ю.Мицик. Полководці Війська Запорізького: Історичні портрети. Редкол: В. Смолій (відп. ред.) та ін. — Київ.: Вид.дім «KM Academia», 1998. — Кн.1 — 400 с.
Примітки
Паволоч: 500 років в ліку писаного віку / Автор-упорядник В. П. Бленда. — К.: ХХІ ст..: діалог культур, 2009. — 182 с. — ISBN 978-966-02-4655-3. — с. 80.
Липинський В. Твори. Архiв. Студії. Т. 3 Україна на переломі 1657—1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім столітті. — Філадельфія: Східно-Європейський дослідний інститут ім. В. К. Липинського, 1991. — с. 152.
Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией: Т. 3: 1638—1657. — СПб.: Тип. П. А. Кулиша, 1861. — с. 427.
Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини. — К., 2008. ISBN 978-966-02-4850
Архив Юго-западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе Ч. 3 : Т. 4 : Акты, относящиеся к эпохе Богдана Хмельницкого. — Киев: Акц. Об. печ. и изд. дела Н. Т. Корчак-Новицкого, 1914. — с. 165.
Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. К.: «Стилос», 2010. — с. 472.
Щербак В. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV — середина XVII ст. — К.: Видавничий дім «KM Academia», 2000. — ISBN 966-518-077-0. — с. 150.
Бачинська О. А., Чухліб Т. В., Щербак В. О. Українське козацтво. Золоті сторінки історії. ‒ К.: ПП «КРИСТАЛ БУК», 2015. ‒ с. 58].
Липинський В. Твори. Архів. Студії. Том 2. Участь шляхти у великому українському повстанні під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. — Філядельфія, Пенсильванія, 1980. — c. 205.
Петровський М. Н. Визвольна війна українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії (1648—1654) // Нариси з історії України. Випуск IV. — К.: Видавництво Академії наук УРСР, 1940. — с. 66.
Національно-визвольна війна в Україні 1648—1657 років. Збірник за документами актових книг. — К., 2008. — ISBN 978-966-8225-25-3. — с. 240.
Кривошея В. Персональний склад козацької старшини армії Богдана Хмельницького [1]
Ярошинський О. Б. Волинь у роки Української національної революції середини XVII ст. — К.: Видавничий дім «Стилос», 2005. — ISBN 966-8518-22-5. — с. 130.
Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. К.: «Стилос», 2010. — с. 23.
Петровський М. Н. Визвольна війна українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії (1648—1654) // Нариси з історії України. Випуск IV. — К.: Видавництво Академії наук УРСР, 1940. — с. 247.
Джеджула Ю. Таємна війна Богдана Хмельницького: Історико-документальна оповідь. — К.: Молодь, 1995. — ISBN 5-7720-0922-2. — с. 28.
Мицик Ю. А. Чигирин — гетьманська столиця. — K.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — ISBN 978-966-518-289-4. — с. 48.
Петровський М. Н. Визвольна війна українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії (1648—1654) // Нариси з історії України. Випуск IV. — К.: Видавництво Академії наук УРСР, 1940. — с. 233.
Реєстр Війська Запорозького 1649 року/Підгот. до друку О. В. Тодійчук (голов. упоряд.) та ін.; Редкол.: Ф. П. Шевченко (відп. ред.) та ін.— К.: Наукова думка, 1995. — ISBN 5-12-002042-9. — с. 170.
Реєстр Війська Запорозького 1649 року/Підгот. до друку О. В. Тодійчук (голов. упоряд.) та ін.; Редкол.: Ф. П. Шевченко (відп. ред.) та ін.— К.: Наукова думка, 1995. — ISBN 5-12-002042-9. — с. 195.
Липинський В. Твори. Архів. Студії. Том 2. Участь шляхти у великому українському повстанні під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. — Філядельфія, Пенсильванія, 1980. — с. 483.
Мицик Ю. А. Чигирин — гетьманська столиця. — K.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — ISBN 978-966-518-289-4. — с. 63.
Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах. — Т. II. 1648—1651 годы. — М.: Издательство АН СССР, 1953. — с. 476.
Універсали Богдана Хмельницького 1648—1657 / Упор. І. Крип'якевич, І. Бутич. — К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1998. — ISBN 966-7217-53-1. — с. 120—121.
Петро Натикач. Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького на території сучасної Житомирщини [2]
І. Ярмошик. Козацькі сторінки історії села Паволоч на Житомирщині
Смолій В., Степанков В. Українська національна революція XVII ст. (1648—1676 рр.) / НАН України. Інститут історії України. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. — с. 148.
Натикач П. І. Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького на території сучасної Житомирщини
Смолій В., Степанков В. Українська національна революція XVII ст. (1648—1676 рр.) / НАН України. Інститут історії України. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. — c. 149.
Куцевич-Миньківський Іван / Енциклопедія історії України
Мицик Ю. А. Умань козацька і гайдамацька.— К.: Вид. дім «КМ Академія», 2002.— ISBN 966-518-069-X. — с. 23.
Коваленко С. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. — Т. 3. — Київ: «Стікс-Ко», 2009. — ISBN 978-966-96849-3-6. — с. 12.
Крип'якевич І. П. Богдан Хмельницький / Відп. ред. Ф. П. Шевченко, І. Л. Бутич, Я. Д. Ісаєвич, — 2-е вид., виправлене і доповнене. — Львів: Світ, 1990. — 408 с. («Пам'ятки історичної думки України») ISBN 5-11-000889-2. — с. 252.
Заруба В. М. Козацька старшина гетьманської України (1648—1782): персональний склад та родинні зв'язки. — Дніпропетровськ: ЛІРА, 2011. — ISBN 978-966-383-297-5. — с. 255.
Куцевич-Миньківський Іван / Енциклопедія історії України
Заруба В. М. Козацька старшина гетьманської України (1648—1782): персональний склад та родинні зв'язки. — Дніпропетровськ: ЛІРА, 2011. — ISBN 978-966-383-297-5. — с. 255.
Модзалевскій В. Л. Малороссійскій родословникъ. Т. 4. П-С. — К., 1914. — с. 25-26.
Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. К.: «Стилос», 2010. — с. 472.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/ind...d=30596470
Цю сторінку востаннє відредаговано о 13:27, 22 січня 2021.
Текст доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike; також можуть діяти додаткові умови. Детальніше див. Умови використання.


https://uk.wikipedia.org/w/index.php?ti … ntable=yes


https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1 … 0%B0%D0%BD

Thanks: kuks701

Share

225 ( 28-01-2021 12:13:44 змінене Sajuka )

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

Дворяни Петровські з Забілоччя Радомисльського повіту Київської губернії


сповідка за 1841р.

upd: у нього ще син Адам був, теж католик, дружина його Марфа Афанасієва - православна.

Share

226 ( 29-01-2021 23:52:00 змінене Elizaveta1309 )

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

В нашей семье упоминаются родственники Петровские по Кавказу(Тифлис, Батум,Поти,слобода Прохладная, слобода Покровская) Предполагаю, что это девичья фамилия прапрабабушки (не факт) Нины Лаврентьевны( В первом замужестве за Будкевичем Николаем, во втором за Коровицыным Константином) Бабушка рассказывала мало...Говорила, что  в Батуми, усыновили Петровские мальчика Юру. В советское время Петровский Юрий проживал в Мокве. Нашла телеграмму 1982г.от Петровских из Москвы. В общем, загадка...

Share

227 ( 08-02-2021 10:05:26 змінене Петровский )

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

З родовідної книги 1804 - Піотровські герба Юноша
В Красном поле на травнике в правую сторону щита обращенный белой рогатой Овен по бока в крови, на шлеме пять строусовых перьев изображают еще в шлеме половину овна выскакивающаго, а также с церковною чашею в которую с бока овна истекает кровь.

Зображення

Піотровскіе
Василій 40
Іосиф 25
Иван 24
Игнатій 18
Францовы сыновья, холостые
Проживают Радомысльскаго повета в селении Ульшке

Иван--->Франц--->Василий+Иосиф+Иван+Игнатий

1. Выпись из метрических книг Дывинской приходской церкви выданная 1802 года декабря 24 дня о крещении в оной церкве младенцев Иосифа и Ивана рожденных 1-й 1779. года ноября 3-го, и 2-й 1782 года декабря 24. числ от отца Дворянина Франца и жены его Терессы Піотровских.

2. Таковаяж выпись из метрических книг Брусиловской приходской римско-католической церкви выданная 1800 года маия 15 дня о погребении Дворянина Франца Піотровского.

3. Свидетельство от 12 Дворян и Чиновников Киевской губернии данное 1802 года Дворянам: Василию Иосифу Ивану и Игнатию Францовым сыновьям в Ивановым внукам Піотровским о несомнительном их дворянском происхождении.

4. Выпись 1804. года октября 13. дня из Радомысльскаго Нижняго Земскаго суда выданная Дворянам: Василию Иосифу Ивану и Игнатию Піотровским в том, что они Піотровские по ревизии 1795 года в числе Дворян тамошняго повета в селении Ульшке записанными состоят.

5. Свидетельство Радомысльскаго Повета Маршала Дворянства Христофора Чайковскаго данное 1804. года генваря 7. дня тем же Дворянам Иосифу, Василию, Игнатию и Ивану Піотровским в том, что они Піотровские по списку Дворянства тамошняго повета состоят записанными.

6. Герб Юноша Піотровским служащий с историческим онаго описания.

и наконец - 7-е. Семейственный список Дворян Піотровских

По сим Доказательствам и по определению Киевского Дворянского Депутатского Собрания состоявшемусь 1804. года ноября 2 дня - Дворяне: Василий, иосиф, Иван и Игнатий родные братья Піотровские Дворянской Родословной Книги в первую ея часть внесены.

https://ukrgenealogy.com.ua/viewtopic.p … 543#p33047

Post's attachments

Юноша 20210204.jpg
Юноша 20210204.jpg 1.08 mb, 2 downloads since 2021-02-08 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Thanks: kuks701

Share

228

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

Петровские
Александр Николаевич Юрасов
Генералитет Воронежской губернии, том 2, от К до Р (извлечение)

ПЕТРОВСКИЙ  Александр Фёдорович (26.2.1832 - пс1907) генерал-майор (27.7.75), генерал-лейтенант (6.5.84), генерал от кавалерии (6.12.97), командир 1-й бригады 12-й кавалерийской дивизии (27.7.75-6.10.75), командир 2-й бригады 11-й кавалерийской дивизии (6.10.75-20.4.80), начальник 2-й запасной кавалерийской бригады (20.4.80-20.6.85), председатель Комиссии по постройке казарм в г. Острогожск (20.6.85-2.7.90), начальник 7-й бригады кавалерийского запаса (2.7.90-28.3.96), состоял в распоряжении военного министра (28.3.1896-1.2.1906), в отставке с правом ношения военной формы одежды (1.2.1906); кавалер орденов: Белого Орла (30.8.89), св. Владимира 4-й ст. (6.7.70), 3-й ст. (15.12.74) и 2-й ст. (30.4.82), св. Анны 2-й ст. (30.8.67) с императорской короной (5.972) и 1-й ст. с мечами (2.8.79), св. Станислава 2-й ст. с императорской короной (11.2.66) и 1-й ст. с мечами (21.11.78), румынского Звезды 3-й ст. с мечами командорского креста (26.4.79); брат Николай Фёдорович (30.11.1837 - 19.11.1908) действительный статский советник (31.7.1884), генеральный консул в Кашгаре (1895-1903), в отставке с правом ношения парадной формы одежды (1903), кавалер орденов: св. Владимира 3-й ст. (1890), св. Анны 2-й ст. (1883) и прусский Короны 2-й ст. (1889); брат Яков Фёдорович действительный статский советник (26.3.1844), состоял при Инспекторском департаменте Военного министерства, управляющий канцелярией Инспекторского департамента Военного министерства; отец Фёдор Моисеевич (1790 - 1885) генерал-майор, командир 2-го кавалерийского округа Новороссийского военного поселения (24.4.51-1875); кавалер орденов: св. Владимира 4-й ст. и 3-й ст., св. Анны 4-й ст. и 2-й ст. с императорской короной, св. Станислава 2-й ст., св. Георгия 4-й ст. (1813).
см.: стр.810, Список гражданским чинам 4-го класса за 1890 год

ПЕТРОВСКИЙ  Андрей Андреевич (1786, Харьковская губ. - 23.1.1867, Козельск) генерал-майор (22.4.1834), юнкер (1804) Ингерманландского драгунского полка (1804-13), участник Бородинского сражения (1812) и Заграничных походах (1814-15), капитан Курляндского драгунского полка (1813-14-), майор лейб-гвардии Конно-Егерского полка (1814-16)), подполковник Лифляндского конно-егерского полка (1816-18), полковник Арзамасского конно-егерского полка (1818-24), командир Тираспольского конно-егерского полка (1824-28), участник подавления Польского восстания (1863-64), в течение службы совершил 11 кампаний, был в 85 сражениях, пред вступлением в бой он имел обычай прочитывать 90-й псалом Давида: ни разу ни в одном из боев он не был ранен; директор Нижегородского графа Аракчеева кадетского корпуса (30.4.37-1.10.40), в отставке с мундиром и полным пенсионом (1.10.40), кавалер орденов: св. Владимира 4-й ст. с бантом (19.12.12), 3-й ст. (13.7.31); св. Анны 2-й ст. (13.8.13), св. Анны 2-й ст. с короною (26.10.31), св. Георгия 4-й ст. (1814); жил в своем небольшом имении близ г. Задонск Воронежской губернии (1840-58), по наследству передал все земли и имущество двум замужним дочерям, поступил в монастырь в Козельскую Введенскую Оптину пустынь (1858), жил в полном уединении и где умер, приняв перед смертью монашество; брат Павел Андреевич в службу вступил в Московский университет (22.8.1785), произведен в корнеты в Ахтырский легкоконный полк (7.7.1795), поступил на службу в контору Дирекции Императорских театров (6.1.1810), надворный советник (31.12.11) уволен от службы (25.5.16), определением Санкт-Петербургского Дворянского Депутатского Собрания (9.10.1817) признан в потомственном дворянском достоинстве с внесением в VI часть Дворянской родословной книги; брат Михаил Андреевич (1764 - 9.3.1828, Новодевичьей монастырь Москвы) генерал-майор (6.6.1804), действительный статский советник (23.6.1803), воспитывался в Киевской Духовной Академии, по предложению М.И. Антоновского (1759 - 1816) выписан на средства Дружеского учёного Общества для определения в Московский университет; эспедитор департамента сухопутных сил Военного министерства, полевой генерал-кригс-комиссар 1-й Западной армии (1812-13), кригс-комиссар Польской армии (1813-14), генерал-интендант 2-й армии, стихи печатал в журнале «Покоящийся трудолюбец» (1784-85); герб рода внесен в 7-ю Часть Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи (4.10.1803).
см.: стр.281, Воронежское дворянство в Отечественную войну, 1912г.\\репринт изд. Воронеж, 2012г.

https://proza.ru/2020/11/21/1679

Post's attachments

1679.jpg
1679.jpg 32.27 kb, 2 downloads since 2021-02-08 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Thanks: kuks701

Share

229

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

В сентябре 1921 года стали применяться более радикальные меры по борьбе с повстанцами, иначе говоря – «бандитами». Все мужчины в возрасте от 18 до 50 лет из семьи находившегося в бело-зелёных подлежали отправке в концентрационный лагерь. В станице Темижбекской были отправлены в концлагерь члены семей Хвостова Сергея Васильевича, Толстова Фёдора Васильевича, Маслова Дмитрия Егоровича, Никитенкова Кузьмы Феодоровича, Передержева Петра Ильича, Гусева Степана Николаевича, Андреева Дмитрия Константиновича, Хвостова Поликарпа Васильевича, Лыкова Дмитрия Акимовича, Феодорова Никиты Ивановича, Попова Ивана Тарасовича, Ерпелёва Семёна Васильевича, Солдатенко Гавриила, Копыткина Дмитрия Яковлевича и Маслова Степана Дмитриевича. В станице Ловлинской – Гончарова Гавриила, Селихова Акима и Петровского Федота[22].

22. ГАКК. Ф. Р-101. Оп. 2. Д. 3. Л. 5, 43, 47, 47об.

А.Ю. Соколов Кубанские станицы во времена Врангелевского десанта (бело-зелёное движение), 1920–1923 гг. // Отрадненские историко-краеведческие чтения. Выпуск VIII: Материалы Межрегиональной научной конференции [Текст] / Редактор-составитель С.Г. Немченко. – Армавир: Издатель Шурыгин В.Е., 2020. С. 161.

https://cloud.mail.ru/public/K1EK/skDgmHTXZ

Thanks: kuks701

Share

230

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

ДАЖО 528-1-11
Дело по жалобе Киевского купца Петровского на радомысльского мещанина Степенского за нарушение котракта - 1855г.

Share

231

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

Sajuka пише:

ДАЖО 528-1-11
Дело по жалобе Киевского купца Петровского на радомысльского мещанина Степенского за нарушение котракта - 1855г.

Спасибо! А указано ли имя купца Петровского?

Share

232

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

Петровский, не знаю, ймовірно, в самій справі є ім'я, а от в описі лише ось так.

Share

233

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

Sajuka, понял. Спасибо!

Share

234

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

Томская казённая палата (1844-1919)
Фонд 196, опись 15. Информативная тема.


1836 Документы о причислении к участку Широкий Лог Итатской волости Мариинского уезда семей крестьян-переселенцев Ю.А.Петровского, Д.Е.Ляшко, А.Д.Ляшко и А.И.Дунды, прибывших из Витебской губернии (протоколы, списки, проходные свидетельства). 26.11.1908 15.06.1910


https://forum.vgd.ru/post/606/53239/p37 … #pp3702799

Thanks: Ann, kuks702

Share

235

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

Наталия Доронина
Ветеран

3 723 сообщений
Отправлено Вчера (21.03.2021), 18:43

ЦГА Москвы, 459-17-240, лл.55-62 (копия лл.63-70)
ФС о службе Директора народных училищ Костромской губернии, Действительного Статского Советника, Виктора Петровского. Составлен 12 августа 1899 года.

Действительный Статский Советник Виктор Александрович Петровский, директор народных училищ Костромской губернии, от роду 63 лет, сын священника Донской епархии, казачьего происхождения, женат первым браком на дочери Штаб-лекаря Коллежского Советника Брызгалова девице Юлии Александровне, детей не имеет.

Из Воронежской духовной семинарии поступил в 1856 году в Московскую духовную академию, в которой обучался по 1860 год …
По окончании полного курса в духовной академии с причислением ко 2-му разряду воспитанников оной, определен учителем в Кавказскую духовную семинарию по классу математических наук и греческого язык, каковую должность проходил с 11 августа 1860 по 12 августа 1864 года.
Утвержден в степени кандидата 23 августа 1860 года
По распоряжению Начальства перемещен на должность старшего учителя математических наук в Ставропольскую губернскую гимназию – 12 августа 1862
Высочайшим приказом от 24 октября 1865 года за №46 переведен в 1-ю С. Петербургскую военную гимназию в число лиц, испытывающихся в должность воспитателя – 19 ноября 1865 года.
… (далее рост в этой гимназии, перевод в 1-ю Московскую военную гимназию в 1871 году)
Приказом Г. Министра Народного Просвещения переведен на службу по ведомству сего Министерства и.д. инспектора народных училищ Костромской губернии – 8 декабря 1873
Предложением Управляющего МНП Г. Товарища Министра от 11 июля 1874 года назначен директором народных
Приказом Управляющегш МНП Г. Товарища Министра от 17 августа 1874 года утвержден в должности директора Костромской губернии с 11 июля 1874 года

По высочайшему повелению присвоено, согласно ходатайству Плесского городского общества, звание почетного гражданина Плеса в 5-й день Июля 1884 года

Приказом Г. Министра НП от 28 августа 1885 года оставлен по выслуге 25 лет в учебном ведомстве на службе и в занимаемой должности на пять лет, считая срок оставления с 11 августа 1885 года.

Приказом Г. Министра НП от 25 августа 1890 года оставлен по выслуге 30 лет в учебном ведомстве на службе и в занимаемой должности еще на пять лет, считая срок оставления с 11 августа 1890 года.

Предложением Г. Министра НП от 5 августа 1895 года оставлен по выслуге 35 лет в учебном ведомстве на службе и в занимаемой должности еще на пять лет с 11 августа 1895 года.

(опустила информацию о наградах и чинах)

ФС за 1901 год – там же, лл.63-70. К этому времени он вдов. Еще оставлялся на службе. Вышел в отставку 14 сентября 1901 года, согласно прошению.

Студенческое дело МДА - ЦГА Москвы, 229-4-2976.

Сообщение отредактировал Наталия Доронина: Вчера (21.03.2021), 18:53

forum.yar-genealogy.ru/index.php … ntry303228

Thanks: kuks701

Share

236

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

Пинская шляхта
Список шляхты Полесья (Spis Szlachty Polesia)
Создано: 12 октября 2012 Просмотров: 35831

Spis Szlachty Polesia

Jan Ciechanowicz, Rzeszów

PIETROWSKI herbu Junosza

PIOTROWSKI herbu Korwin

https://www.pinsk-history.ru/katalog/%D … 1%8C%D1%8F

Share

237

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

Керченские жители и мещане

Немце-Петровские

https://ru.rodovid.org/wk/%D0%A1%D0%BB% … ee/1342436

https://forum.vgd.ru/post/259/98171/p37 … #pp3779116

Родитель Немце-Петровский - Поколенная роспись
Запись:1342436
Генерация больших деревьев требует значительных ресурсов сервера. Чтобы снизить загрузку сервера поисковыми машинами, незарегистрированные пользователи могут просматривать дерево глубиной не более 7 поколений предков и 7 поколений потомков.
Если вы желаете просмотреть полное дерево без ограничений, не регистрируясь, то просто добавьте к адресу страницы текст ?showfulltree=yes . Пожалуйста, не используйте где-либо прямых ссылок на полное дерево без ограничений.

11/1 ♂ Родитель Немце-Петровский [Немце-Петровские]
2
31/2 <1> ♂ Алексей Немце-Петровский [Немце-Петровские]
caste: мещанин Керченский
брак: <1> ♀ Мария Яковлевна [?] р. ок. 1809?
смерть: до 1863
42/2 <1> ♂ Пётр Немце-Петровский [Немце-Петровские]
caste: мещанин Керченский
брак: <2> ♀ Евдокия Ивановна [?] р. ок. 1808?
смерть: до 1863
23/2 <1> ♂ Михаил Немце-Петровский [Немце-Петровские]
54/2 <1> ♂ Макарий Немце-Петровский [Немце-Петровские]
3
151/3 <4+2> ♂ Онуфрий Петрович Немце-Петровский [Немце-Петровские]
caste: мещанин Керченский
162/3 <5> ♂ Федор Макарович Немце-Петровский [Немце-Петровские]
caste: Керченский мещанин
брак: <3> ♀ Анна Федоровна [?]
63/3 <2> ♂ Мефодий Михайлович Немце-Петровский [Немце-Петровские]
рождение: ок. 1823?
caste: мещанин керченский
место жительства: Керчь, Таврическая губерния
брак: <4> ♀ Евдокия Васильевна [?] р. ок. 1831?
104/3 <4+2> ♂ Ефим Петрович Немце-Петровский [Немце-Петровские]
рождение: ок. 1828?
caste: мещанин Керченский
75/3 <3+1> ♂ Филипп Алексеевич Немце-Петровский [Немце-Петровские]
рождение: ок. 1830?
caste: мещанин Керченский
брак: <5> ♀ Устиния Осиповна [?] р. ок. 1839?
86/3 <3+1> ♂ Мирон Алексеевич Немце-Петровский [Немце-Петровские]
рождение: ок. 1837?
caste: мещанин Керченский
147/3 <2> ♂ Онуфрий Михайлович Немце-Петровский [Немце-Петровские]
рождение: ок. 1838?
caste: мещанин Керченский
брак: <6> ♀ Елизавета Никитична [?]
118/3 <4+2> ♂ Герасим Петрович Немце-Петровский [Немце-Петровские]
рождение: ок. 1839?
caste: мещанин Керченский
129/3 <4+2> ♀ Харитина Петровна Немце-Петровская [Немце-Петровские]
рождение: ок. 1848?
...: 1863, девица
910/3 <3+1> ♂ Григорий Алексеевич Немце-Петровский [Немце-Петровские]
рождение: ок. 1849?
caste: мещанин Керченский
1311/3 <4+2> ♀ Марина Петровна Немце-Петровская [Немце-Петровские]
рождение: ок. 1853?
место жительства: 1863, Керчь, Таврическая губерния
4
171/4 <6+4> ♂ Василий Мефодиевич Немце-Петровский [Немце-Петровские]
рождение: ок. 1856?
182/4 <6+4> ♂ Роман Мефодиевич Немце-Петровский [Немце-Петровские]
рождение: ок. 1858?
193/4 <6+4> ♀ Анастасия Мефодиевна Немце-Петровская [Немце-Петровские]
рождение: 1862, Керчь, Таврическая губерния
смерть: 1863, Керчь, Таврическая губерния
204/4 <7+5> ♂ Иван Филиппович Немце-Петровский [Немце-Петровские]
рождение: 1862, Керчь, Таврическая губерния
255/4 <16+3> ♂ Иван Федорович Немце-Петровский [Немце-Петровские]
рождение: 1865, Керчь, Таврическая губерния
236/4 <7+5> ♀ Елизавета Филипповна Немце-Петровская [Немце-Петровские]
рождение: 1 сентябрь 1870, Керчь, Таврическая губерния
227/4 <14+6> ♂ Андрей Онуфриевич Немце-Петровский [Немце-Петровские]
рождение: 1878, Керчь, Таврическая губерния
218/4 <7+5> ♂ Андрей Филиппович Немце-Петровский [Немце-Петровские]
рождение: 1879, Керчь, Таврическая губерния
249/4 <7+5> ♀ Сигклития Филипповна Немце-Петровская [Немце-Петровские]

https://ru.rodovid.org/wk/%D0%A1%D0%BB% … ry/1342436

Share

238

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

История

История одной фотографии. На лодке по Вилюю
14:34 - 16.7.2019 / 1053 просмотра

На уникальной фотографии «Мы на лодочке катались», назовем ее так, изображены примечательные личности, которые плывут по Вилюю. Они оставили большой след в истории не только Вилюйского улуса.

Дам на лодочке укатывают: в белой рубашке Эксёкулэх Алексей.  Как он оказался в Вилюйске? Алексей Елисеевич неоднократно обращался с просьбой о предоставлении ему места учителя в общеобразовательной школе. В Национальном архиве мы нашли сведения, что, идя навстречу его желанию, инспектор 2-го участка народных училищ К.К.Атласов своим приказом от 24 августа 1912 назначает Кулаковского исполняющим обязанности учителя математики и физики в 4-классном Вилюйском городском училище. Приказ о своей новой работе он получил, видимо, 25 августа. Ввиду обмеления Вилюя последний пароход Глотовых ушел в Вилюйск 10 августа и должен был вернуться только к концу месяца. Оставался один путь — сухопутный, по которому Алексей Елисеевич мог добраться до Вилюйска.

Архивные материалы свидетельствуют, что Кулаковский к началу учебного года к месту работы не прибыл. В начале октября заместитель инспектора училищ 2-го участка Василевский получил телеграмму из Иркутска такого содержания: почему в Вилюйске до сих пор не приступил к работе вновь назначенный учитель (т.е. Кулаковский). На что Василевский отвечает: «Учитель Кулаковский выехал в Вилюйск 12 сентября, верхом». Можно предположить, что Кулаковский к месту назначения прибыл в двадцатых числах сентября.

Рядом с Алексеем Кулаковским сидит известный краевед, герой труда, основоположник теории происхождения алмазов в Якутии, в частности, в Сунтарском улусе Петр Хрисанфович Староватов. Это был уникальный человек. Он родился в Якутске в семье русского казака. В 1892 году окончил Якутское реальное училище и стал преподавать в Чурапчинском педучилище. Здесь Петр сблизился с политссыльными, под влиянием которых увлекся краеведением. Однако вскоре на Староватова поступил донос, и его перевели в Вилюйск.

Там, в 1893 году, началась кипучая плодотворная деятельность молодого учителя и краеведа. Иркутская газета «Восточное обозрение» в одном из номеров за 1901 год писала: «Лучшей школой в настоящее время в Вилюйском округе нужно признать казачью школу в Вилюйске. Этим она всецело обязана нынешнему учителю П.Х.Староватову. Его система преподавания и отношение к ученикам чужды формализма и казенщины».

В лодке стоит Алексей Иванович Немце-Петровский – преподавал в Вилюйской школе и начальном училище, будущий зять Николая Расторгуева – «вилюйского Ротшильда». Считается местным "фотолетописцем" и многие его фотографии хранятся в музеях.

С балалайкой Петр Алексеевич Анисимов - преподавал химию и биологию в школах Вилюйского округа. Это был педагог-новатор, внедривший новые формы обучения в школе, уделявший большое внимание эстетическому и экологическому воспитанию детей. В лодке с ребенком на руках Алексей Михайлович Винокуров - настоятель Новониколаевского собора Вилюйска, протоиерей. Являлся уездным наблюдателем церковноприходских школ Вилюйского округа.

К сожалению, имя дамы с гитарой истории неизвестно.

Ближе к корме на скрипке играет будущий автор эпической оперы «Нюргун Боотур Стремительный» Марк Николаевич Жирков. Его звали "Прометей Якутской музыки".

Алексей Елисеевич выехал в Вилюйск в сентябре 1912 года. Алексей Немце-Петровский
ушел добровольцем на фронт Первой мировой войны в 1914 году. Так что, фотографию, скорее всего, можно отнести к 1913 году.

И еще обратите внимание, каким же полноводным тогда был Вилюй в районе города. Со строительством ГЭС в начале 1960-х годов он уже не будет таким никогда. Вот такая история...

Георгий Спиридонов, Sakhaday.ru

#историяякутии #кулаковский

Подробности: https://sakhaday.ru/news/istoriya-odnoj … ?from=copy

Post's attachments

1..jpg 119.99 kb, file has never been downloaded. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.

Share

239 ( 07-06-2021 09:22:52 змінене Петровский )

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

С Траян Петрова Петровские герба Баран


Вычитка и перевод мои.

John1


##27 июля 2019 23:46
28 июля 2019 0:01
Малый гербовник Холопеницкой шляхты. 1999 Яцкевич Дмитрий,

https://drive.google.com/file/d/1hNF2k5 … itjh_/view


80. 3 ТРАЯН ПЯТРОВА ПЯТРОУСКІЯ гербу «БАРАН»*
Паходзілі з Мсціслаускага ваяв. Прадставілі пасведчанне (дэкрэт) ад Феліцыяна з Траян Пятрова Пятроускага, канюшага мсціслаускага i дэпутата чавускага, аб шляхецкім пaxoджaннi аднаго родапачынальніка, а таксама шэраг хросных метрык i кантрактау.
Рг. — Юры, скарбнік Мсціслаускага ваяв., пераехау з Мсціслаускага у Менскае ваяв., а затым у Аршанскі пав., дзе пакінуу трох сыноу: Дамініка, Якуба i Браніслава. Aпошні меу таксама трох сыноу: Юзафа, Mixaла i Тадэуша. Паводле кантрактау ад кн. Агінскіх i ix камісантау, володалі засц. Замужаны у Аршанскім пав. У Якуба, сына Юрыя, бьлі сыны Юзаф, Базыль, Аляксандр i Андрэі, які меу сына Юзафа. Аляксандр пакінуу сыноу Антона i Юзафа. Базыль — Сымона, Юрыя i Андрэя. Сын Якуба Юзаф меу сына Мацея i унука Пятра.
Прызнаны у дваранстве 15.08.1795 г.
* Пятроускія гербу «Юноша» (адным з варыянтау назвы герба з’яуляецца найменне «Баран») з Бабінавіцкага пав. прызнаны Магілёускім ДДС 21.06.1804 г. з аднясеннем да шостай частю РК.

https://forum.vgd.ru/406/101117/


80. С Троян Петрова Петровские герба «БАРАН»*
Происходили из Мстиславского воев. Представили удостоверение (декрет) от Фелициана из Троян Петрова Петровского, конюшего Мстиславского и депутата Чаусского, о шляхетском происхождении одного родоначальника, а также ряд крестных метрик и контрактов.
Рг. – Юрий, казначей Мстиславского воев., переехал из Мстиславского в Минское воев., а затем в Оршанский пов., где оставил трех синовей: Доминика, Якуба и Бронислава. Последний имел также трех синовей: Иосифа, Михала i Тадеуша. Согласно контракту от кн. Огинских и иx комиссантов, владели засц. Замужен в Оршанском пов. У Якуба, сына Юрия, бьли сыновья Юзеф, Базиль, Александр и Андрей, который имел сына Юзефа. Александр оставил синовей Антона и Юзефа. Василий - Симона, Юрия и Андрея. Сын Якуба Юзефмимел сына Матея и внука Петра.
Признан в дворянстве 15.08.1795 г.
Петровские герба «Юноша» (одним из вариантов названия герба является наименование «Баран») из Бабиновичского пав. признаны Могилевским ДДС 21.06.1804 г. с отнесением к шестой части РК.

Thanks: kuks701

Share

240

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

ДАКО 280-174-1160 Дело о причислении к духовному сословию пономаря Петровского 2 окт. - 7 окт. 1802

Share

241

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

Miasto Zgierz
Published on Miasto Zgierz (https://www.miasto.zgierz.pl)
Strona główna > Proboszczewice i Bazylia
Proboszczewice i Bazylia
Z Proboszczewicami, a właściwie z nazwą Proboszczewice, jest w zasadzie nierozwiązany problem. Niby wszystko jasne. Nazwa wskazuje, że był to "grunt" proboszczowski. Jest to niewątpliwe. Problem pojawia się, gdy chcemy się dowiedzieć, którego proboszcza? Proboszczewice na "kartach historii" występują już w 1386 r. Znamy przynajmniej dwu wcześniejszych proboszczów. W tym czasie proboszczem w Zgierzu był z reguły urzędnik książęcy. Po 1386 r. proboszczem w Zgierzu był ks. Piotr, który bardzo często występował w sądzie łęczyckim i nigdy nie wystąpił problem "proboszczewicki". Najprawdopodobniej sprzedaży wsi, będącej uposażeniem zgierskiego kościoła, dokonał jeden z wcześniejszych plebanów. Nazwa pozostała do dziś.

I tak naprawdę to wszystko, co wiem o pochodzeniu nazwy. Do przypomnienia dziejów Proboszczewic odsyłam Państwa do cyklu artykułów w ITZ, które razem z Adamem Zamojskim napisaliśmy w latach 90.

Chciałbym jednak uzupełnić tamte wywody pewnymi, zdobytymi w międzyczasie ciekawostkami.

W spisie z 1981 r. występuje pięć z nazwą Proboszczewice. W internetowym spisie o nazwie "Krajowe miejscowości" występują tylko jedne Proboszczewice - nasze. Natomiast na internetowej mapie "Zumi" występują też jedne, ale w woj. mazowieckim i pow. płońskim. To ile ich jest i gdzie?

Dziedzicami (właścicielami) Proboszczewic na przełomie XVIII i XIX w. byli Miroszewscy (Mieroszewscy). Fakt o tyle ciekawy, że na terenie Zgierza (byłej "Boruty") występował las Miroszew wspominany już w XIV wieku. Do dziś szczycimy się jedną z najstarszych nazw ulic w Polsce - Miroszewska. Jaki jest jednak związek zgierskiego Miroszewa z Miroszewskimi z Proboszczewic pojęcia nie mam.

W każdym bądź razie już w 1786 r. "Jej Mość Panna Justyna Miroszewska z Proboszczewic" ofiarowała na potrzeby kościoła "Łyszkę stołową ręczną niewielkiej figury staroświeckiej, letką i srebra podłego".

W 1813 r. Józef Miroszewski nabył od ojca (Kazimierza) dobra Proboszczewice za 30.000 złotych polskich. Należy dodać, że w skład dóbr wchodził teren dzisiejszej Bazylii, Stępowizny i Smardzewa.
Dziedzic musiał opłacać 6 złp. rocznie na potrzeby zgierskiego kościoła. Dopiero w 1867 r. powinność ta została zlikwidowana.

W 1826 r. właściciel sprzedał "na wieczyste dzierżawne posiadanie kolonistom: Bogusławowi Leheltowi, Krysztofowi Szajbe, Krysztofowi Rozalskiemu i Godfrydowi Justowi "cztery place gruntu każdy po cztery morgi miary nowopolskiej trzymające z dozwoleniem każdemu w borach dworskich pastwiska dla dwóch sztuk bydła i jednego cielęcia tudzież ugaju, czyli zbieraniny bez siekiery każdemu jeden dzień w tygodniu - a ci obowiązali się z każdego placu opłacać rocznie po złp. 30 w dwóch równych ratach to jest na św. Wojciech i św. Mateusz, a w razie przedaży placu opłacać dziesiąty grosz z szacunku prócz tego zaś sprowadzić w ciągu roku 26 familij kolonistów celem obsadzenia takieyże liczby podobnych placów na tych samych warunkach". A oto ich nazwiska: Fryderyk Brytner, Jasiek Zwykielski, Jan Werner, Wilhelm Hejde, Monika Zawadzka - wdowa, Fryderyka Krentz - wdowa, Dorota Zylke - wdowa, Jan Toms, Wilhelm Maszke, August Style, Jakob Sthoh, Gotlib Petzel, Wilhelm Kleber, Abraham Szwartz, Rajnhold Pelikan, Dorota Szori Knecht, Wilhelm Fender, Ferdynand Fender, Mikołaj Piotrowski, August Mayer, Samuel Szandel, Gotlib Köhn, Marcin Lange, Wacław Welik, Karol Hebertejn, Gotlib Kleper.

Maciej Wierzbowski

Na podst. "ITZ" Nr 11 (17-23.03.2009 r.) [1]

W ten sposób rozpoczął się powolny proces rozpadu majątku. O Stępowiźnie już pisałem. Smardzew także sprzedano. W 1836 umiera Józef Miroszewski. Jego małżonka Magdalena z Byszewskich otrzymuje w 1837 roku odszkodowanie za "pogorzel Karczmy z zabudowaniami" co wydarzyło się 6 lutego 1837 r. Spadkobiercą został jedyny syn Bazyli. W chwili śmierci ojca był nieletni i spadkiem zarządzała "opieka rodzinna". Bazyli szybko dorasta i już w 1844 roku sprzedaje "przestrzeń boru Bazylia zwanego do dóbr tych należącą położoną po lewej Stronie Traktu od Zgierza do Ozorkowa". Sprzedaż nastąpiła w formie spłaty długu Ickowi Eyserowi, Wolfowi Fisserowi i Jakobowi Gutmanowi. I teraz wiemy jak narodziła się Bazylia. Po wyciętym lesie rozparcelowano teren i wieś gotowa. Pierwsze zapiski w księgach parafialnych z nazwą Bazylia spotkałem dopiero w 1857 r. Na cztery zapiski dwa dotyczyły rodziny Piotrowskich. A nazwa na pewno łączy się z imieniem ostatniego Miroszewskiego. Spis miejscowości z 1981 r. podaje, że w Polsce są dwie takie nazwy, natomiast współczesne spisy internetowe nie podają żadnej. Tak na marginesie jest to klasyczny przykład, że nie można wierzyć encyklopediom internetowym. Ja już się kilka razy naciąłem. Sprawdzajcie Państwo w innych źródłach.

Właściciele żyli chyba ponad stan. W 1845 roku Bazyli znów sprzedaje dwie włóki, a w 1846 roku na hipotece Proboszczewic zapisano dług, który należał do Magdaleny Miroszewskiej. W roku 1848 Bazyli wraz z żoną Maryanną ze Stokowskich sprzedał folwark dworski Augustowi Gochle [Göhle, Gohle]. Po śmierci Bazylego Maryanna wyszła powtórnie za mąż i resztę posiadanych dóbr zapisała córce Annie Olędzkiej oraz wydzierżawiła je Felixowi Piotrowskiemu na lat cztery "za cenę dzierżawną na wszystkie lat cztery rs 2.700 wynoszącą oraz pod obowiązkiem dawania również bezpłatnie zawsze w dniu 1 października - Miroszewskiej żyta korcy 10, jęczmienia korcy 2, tatarki, owsa i grochu po korcu jednym, kartofli korcy 20, 2 zagony kapusty i dwa zagony lnu a nadto pod obowiązkiem zwiezienia corocznie swemi furmankami do miasta Zgierza drzewa, którego Miroszewska zakupić winna sążni dwanaście z lasów przyległych Zgierzowi".

Po Powstaniu Styczniowym, włościanie w Proboszczewicach otrzymali: "260 morgów 121 prętów i tak: Abraham Schwartz m. 4 pr. 119; Józef Mendzel m. 4 pr. 119; Karolina Pietzel wdowa m. 4. pr. 119, Schtro Jakób m. 4 pr. 119; temuż m. 4 pr. 119; Ekert Karol i Leman Michał m. 4 pr. 119; Kjn Andrzej m. 4 pr. 119; Matha Wilhelm m. 4 pr. 119; Toms Jan m. 4 pr. 119; Schülke Dorota wdowa m. 4 pr. 119; Kreütz Fryderyka wdowa m. 4 pr. 119; Fender August m. 4 pr. 119; Heüda Wilhelm m. 4 pr. 119; Cwikielski Jocek m. 4 pr. 119 i temuż m. 4 pr. 119; Schülke Gotlib, Cwikielski Daniel, Kletrowska Łucya wdowa m. 4 pr. 119; Werner Jan mórg 3 pr. 220 i temuż m. 4; Fajer Adolf m. 4 pr. 48; Wentzel Godfrid m. 4 pr. 35; Dąbrowski Andrzejo m. 3 pr. 290".

W 1883 roku resztę majątku (część z dworem, która wróciła do Miroszewskich) kupił od Anny Olędzkiej Kirył [Cyryl] Kawczyński. Było to 195 mórg i 200 prętów. Cena wyniosła 19.566 rubli.

Już na koniec chciałbym przytoczyć nazwiska najstarszych mieszkańców Proboszczewic (nie kolonistów), ale jak to wtedy określano "pracowitych" włościan i gospodarzy. Takim najstarszym zanotowanym w księdze ślubów był Laurentius Drozdzyk (Wawrzyniec Drożdżyk), żona Anna Falkowska była spoza parafii zgierskiej. Po nim w aktach parafialnych jest straszliwa luka. To znaczy występują nazwiska, ale tylko "urodzonych" i "szlachetnych". Do 1772 roku nie ma żadnego ślubu "poddanych". To fizycznie niemożliwe, ale jest. Dopiero od tego roku pojawiają się nazwiska "pracowitych": Józef Walczak i Maryanna Łuczynka, Tomasz Kaczmarek, Bartłomiej Saj, Wojciech Szczepaniak i Ewa Walkowna, Łukasz Walczak i Katarzyna Krzymińska, Maciej Walczak, Franciszka Walczakówna (mąż z Lućmierza), Bartłomiej Pietroszczak (pochodzący z parafii Parzęczew) i Katarzyna Łuczyna. Bartłomiej występuje później już jako Piotrowski lub Pietrowski.

I tak już jest do pierwszej ćwiartki XIX w. Piotrowscy i Walczakowie w różnych formach zdominowali "proboszczewickie" nazwiska.

W 1810 roku mieszkał w Proboszczewicach Wołek Moszkowicz być może arendarz spalonej później karczmy.

Maciej Wierzbowski

Na podst. "ITZ" Nr 12 (24-30.03.2009 r.) [2]



Source URL: https://www.miasto.zgierz.pl/pl/content … -i-bazylia

Odnośniki
[1] www.e-samorzad.pl/prasa/itz/arch … num_id=341

[2] www.e-samorzad.pl/prasa/itz/arch … num_id=342

Thanks: mavra31

Share

242

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

СПИСОК ЧИНАМ, СОСТОЯЩИМ НА СЛУЖБЕ ПО КУРСКОЙ ГУБЕРНИИ ЗА 1862 Г. С.16.

Петровский Модест Львович, Курск, 1862, присутствующий в полиции пристав, уголовных дел, коллежский асессор.

old-kursk.ru/book/pdf/1862sp.html

old-kursk.ru/book/pdf/1862sp.pdf

Share

243 ( 22-06-2023 12:05:39 змінене Sajuka )

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

Юзеф Петровский, шляхтич з Оратова у списку учасників польського повстання


ДАКО 1-336-2862

Share

244

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

Sajuka пише:

Дворяни Петровські з Забілоччя Радомисльського повіту Київської губернії

Ревізька казка 1816 року (ДАКО ф. 280, оп. 2, спр. 355) по селу Забілоччю фіксує (швидше всього того самого) Петровського Івана Францовича:
https://opisi.dako.gov.ua/web/scans/Fon … _00168.jpg

Цікаво, що в тому ж таки Забілоччі, за казкою 1795 року (ДАКО Ф.280, оп. 2, спр. 38) мешкало дві родини священників, православного та уніатського. Уніатським священником був Піотровський Дмитро Антонович:
https://opisi.dako.gov.ua/web/scans/Fon … _00656.jpg

Мені здається вищезгаданий Іван та родина священника не були родичами (принаймні близькими). Взагалі, схоже що ця священницька родина в Забілоччі далі не фіксується. І причина здається в цьому:
"Декрет Киевского главного суда по поводу апелляции греко-католического священника Петровского Д. о незаконном захвате у него дома и земли в с. Забелочье Радомысльского у. священником Бытячевским Т. и помещиками Немижичими (насправді Немиричами)"
Запис №324, 2 січня 1799р., ЦДІАК, Ф. 486, оп.1 т.1, Київська палата цивільного суду, м. Київ
(https://cdiak.archives.gov.ua/counter/c … hp?book=80)

Ось так православ'я перемагало на Київщині.

Share

245 ( 17-01-2022 22:25:34 змінене Sajuka )

Re: Петровский/Петровський,Петрівський/Пятроўскі/Piоtrowski,Pietrowski

ДАЖО 719-1-106

ДАЖО 719-4-148

Share