1

Тема: Таранущенко

ТАРАНУЩЕНКО Володимир Микитович, 1914 р., м. Катеринослав, українець, селянин, позапартійний, освіта 7 класів, червоноармісць 5 дивізіону учбового полку внутрішньої охорони НКВС Московської обл. 05.02.1937р. звинувачений в к/рев. наклепах, ув'язнений до ВТТ на 4 р. Звільнений на волю 04.12.1940 р. Реабілітований 02.03.1938 р.

ТАРАНУЩЕНКО Пилип Іванович, 1892 р., м. Верхньодніпровськ Катеринославської губ., українець, робітник, позапартійний, малописьменний, робітник Дніпропетровського 430-го артполку. 23.01.1941 р. звинувачений в а/рад. агітації, ув'язнений до ВТТ на 10 р. Реабілітований 11.08.1993    р.

Реабілітовані історією. Дніпропетровська область

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования и построение родовых деревьев для следующих фамилий: Дорошенко, Дик, Верба, Кравцов, ПолОвый, Курбановский, Коноплин, Будников,  Синельник, Каченовский/Коченовский/Коченевский, Родкевич/Радкевич, Роскладка/Розкладка/Раскладка/Розкладко

mtDNA - J1c5

Поделиться

2

Re: Таранущенко

ТАРАНУШЕНКО Іван Петрович, 1870 р.н.,
народився і проживав у м. Лебедин, українець,
освіта початкова, селянин-одноосібник. Арешт
16.09.1932, звинувачення за ст. 54-7 КК УСРР.
Харківським облвідділом ДПУ 21.10.1932 справа
закрита. (ГДА УСБУ в СО, спр. П-1687).
ТАРАНУШЕНКО Стефан Андрійович,
1889 р.н., м. Лебедин, проживав у м. Харків,
українець, освіта вища, викладач Харківського
художнього інституту. Арешт 14.10.1933.
Особливою трійкою при колегії ДПУ УСРР
24.02.1934 за контрреволюційну антирадянську
діяльність та участь у російсько-українському
фашистському блоці ув’язнений на 5 років у ВТТ.
Реабілітований 3.09.1958 Харківським обласним
судом. (ДА Харківської обл., спр. 12975[?]).
ТАРАНУШЕНКО (ТАРАНУЩЕНКО) Федір
Андрійович, 1893 р.н., народився і проживав у
м. Лебедин, українець, освіта середня спеціальна,
фельдшер Лебединської поліклініки. Арешт
16.09.1937. Особливою трійкою при управлін-
ні НКВС по Харківській області 15.11.1937 за
ст. 54-10 ч.1 КК УРСР ув’язнений на 10 років у
ВТТ. Термін покарання відбував у бухті Нагаєва
(Магаданська область, Росія). Реабілітований
16.06.1962 Сумським обласним судом. (ДАСО,
ф.Р-7641, оп. 2, спр. 573).

Поперека, Сенько, Сердюк, Дорошенко, Нужний, Калюжний (село Іваниця,  Сумська обл), Єлисеєнко(Шияновський до  серед. 18 ст.),Фесенко(с.Деркачівка)
Спасибо сказали: olyvd1

Поделиться

3

Re: Таранущенко

Таранушенко Стефан Андрійович
грудень, 9/20, 1889 – жовтень, 13, 1976
Стефан Андрійович Таранушенко належав до тієї когорти української інтелігенції, яка, сприйнявши бурхливі події революційного 1917 р. як початок відродження самобутньої ук- раїнської культури, повністю віддала себе служінню його високим ідеалам. Вражає всебічна обдарованість і глибина таланту цієї людини, її невтомна праця на ниві мистецтвознавства і музеєзнавства, охорони історико-культурної спадщини і організації наукових досліджень.
Народився Стефан Андрійович 9/20 грудня 1889 р. у містечку Лебедині в родині дрібного торговця, який крім нього мав ще двох синів і дочку. Всі діти завдяки піклуванню батьків от- римали пристойну освіту: один з братів став фельдшером, другий – працював у Музейному містечку у Києві, сестра після закінчення гімназії вчителювала у Лебедині [1]. Тут же, в Ле- бедині у народному та міському училищах розпочав свою освіту і Стефан Андрійович. Про- довжив він її в Охтирській гімназії, яку закінчив екстерном у 1910 р. Вступив на слов’яно- російський підвідділ історико-філологічного факультету Харківського університету, де з захопленням слухав лекції М.Сумцова, Д.Багалія, С.Кульбакіна [2]. Під їх впливом звер- нувся до вивчення народного мистецтва, здійснив перші поїздки по Харківщині, фіксуючи найцінніші архітектурні пам’ятки, витончені предмети релігійного культу.
Захоплення мистецтвом зблизило С.А.Таранушенка змолодим мистецтвознавцем Д.Гордєєвим, а згодом і з його учителем та наставником професором Ф.Шмітом. Професор помітив здібного юнака, і хоча на відділенні словесності історія мистецтва не викладалась, запропонував йому готувати дипломну роботу під своїм керівництвом [3].
Як виявилось, недаремно. Працю С.А.Таранушенка відзначили золотою медаллю, і після закінчення в 1916 р. університету за поданням Ф.І.Шміта його залишили при кафедрі тео- рії та історії мистецтв для підготовки до професорського звання. Одночасно початкуючий фахівець був призначений асистентом університетського музею [4]. Після злиття останнього з єпархіальним церковним і утворенням Церковно-історичного музею С.А.Таранушенковідоручають очолити цей заклад, реорганізований в1922р. вМузей давньоукраїнського мистецтва, а в 1926 р. – у Музей українського мистецтва [5]. «Музей, – писав у своїй авто- біографії С.А.Таранушенко, – мав відбити досягнення українського народу в мистецтві від найдавніших часів до наших днів. Завдання складне і важке. До того ж розв’язати його пот- рібно було в найкоротший час, з дуже обмеженим штатом, який до того ж треба було вихову- вати в процесі організації музею в щоденній практичній роботі [6].
Стефан Андрійович наполегливо працює над виконанням цього відповідального завдан- ня. З 1920 до 1933 рр. коли він очолював Музей українського мистецтва, організував понад десять науково-дослідних експедицій по вивченню історико-культурної спадщини минулих поколінь. Вражає їх географія: 1920–1922 рр. – Харків і його околиці; 1923 р. – Кременчу- цький та Золотоніський повіти на Полтавщині; 1924 р. – Кам’янеччина, Вінниччина, Жито- мирщина, Київщина; 1925 р. – Лебедин; 1926 р. – Миргород, Лубни, Прилуки, Тростянець, Чернігів, Полтава; 1927р. – Слобожанщина і Полтавщина; 1928 р. – Полтавщина, Сумщина, Чернігівщина; 1929 р. – Полтавщина і Сумщина; 1930 р. – Кам’янеччина; 1931 р. – Полісся; 1932 р. – Чернігівщина; 1933 р. –Донбас [7]. Результатом цих експедицій стали зібрані без- цінні матеріали з історії народної архітектури та побуту, іконопису, килимарства та керамі- ки.
Роботу над створенням музейної експозиції С.А.Таранушенко вдало поєднує з плід- ною мистецтвознавчою діяльністю, матеріал для якої давало безпосереднє знайомство з пам’ятками. В 1920-х – на початку 1930-х рр. він опублікував розвідки про кустарні українсь- кі художні вироби, дерев’яне монументальне народне будівництво Галичини XVI–XVIII ст., українські писанки і килимарство, стінні розписи хат, на Уманщині, докладні праці про твор- чість художників В.І.Касіяна, П.Д.Мартиновича, Г.І.Нарбута, про радянську книжкову гра- фіку та багато інших, лише перелік яких зайняв би не одну сторінку. Про його авторитет як мистецтвознавця свідчить хоча б той факт, що коли в 1929 р. видавництво «Рух» розпочало серію монографій «Українське малярство», перший її випуск (Т.Г.Шевченко, Д.Г.Левицький, В.Л.Боровиковський, Г.К.Дядченко та інші) виходив під редакцією С.А.Таранушенка [8].
Досліджуючи пам’ятки історії та культури України, С.А.Таранушенко як ніхто інший ро- зумів необхідність дбайливого і зацікавленого ставлення до них. Вже в перші роки радянської влади вчений активно включився в роботу по охороні історико-культурної спадщини. Разом з Ф.Шмітом, О.Федоровським, В.Наровинським, М.Дадикіним він увійшов до складу утво- реного в лютому 1919 р. у Харкові Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини [9], а після його переведення в березні цього ж року до Києва очолив відповід- ний губернський пам’яткоохоронний орган Харківщини (губкопмис). В короткі строки губ- копмисом була підготовлена широка і конкретна програма охорони пам’яток, якою, зокрема, передбачалось взяти під захист держави 185 культових споруд, найбільш визначні пам’ятки архітектури та монументальної скульптури і живопису в поміщицьких садибах, привести в належний стан могилу Г.С.Сковороди в Пан-Іванівці та інші. На жаль, повністю реалізу- вати програму перешкодили фінансові труднощі та некомпетентне втручання органів освіти Харківщини у справи губкопмису, комісаром і одночасно секретарем якого була призначена людина, далека від пам’яток. Зазначивши, що «посаду секретаря може займати лише особа, яка має солідний стаж, досвід і знання», С.А.Таранушенко разом з колегами по комітету по- дав у відставку.
Безперечно, цей категоричний вчинок охоронців пам’яток мав свій позитивний резонанс. Принаймні на початку 1920 р., коли після звільнення Харкова від денікінців тут розпочалось формування нового складу губкопмису, серед його співробітників ми зустрічаємо імена та- ких видатних вчених, як Д.Багалій, М.Сумцов, О.Федоровський, Ф.Шміт. І поряд з. ними – С.Таранушенка, який очолював у комітеті архітектурно-монументальну секцію [10]. «Наархітектурній секції, – зазначав на початку 1920 р. Стефан Андрійович, – лежить обов’язок донести до свідомості широких мас поняття про величезну цінність для нас і величезне зна- чення для прийдешніх поколінь художньої творчості наших предків в галузі архітектури і монументального живопису» [11].
Поставленій меті С.А.Таранушенко залишився вірним і після передачі на початку 1920-х рр. функцій органів охорони пам’яток до музеїв. Під час наукових експедицій, в лекціях і приватних бесідах він послідовно відстоював та пропагував збереження історико- культурної спадщини. Тому, коли в 1926 р. була утворена Харківська крайова інспектура охорони пам’яток, 27 лютого цього року президія Укрнауки Наркомату освіти УСРР до- ручила очолити її саме С.А.Таранушенку [12]. В 1929 р. Стефан Андрійович увійшов також до складу Українського комітету охорони пам’яток культури (УКОПК). На його першому пленумі, який відбувся 12–13 травня 1929 р. у Харкові, він виступив з ґрунтовною доповіддю про архітектурні пам’ятки України та першочергові заходи по їх збереженню [13]. Помітною стала ійого участь уроботі другого (1930р.) татретього (1931р.) пленумів УКОПК. Закономірним було також обрання С.А.Таранушенка до складу бюро Комітету [14].
Милуючись сьогодні архітектурними тамонументальними пам’ятками Полтавщи- ни, ми часто навіть нездогадуємось, що збереженню багатьох зних завдячуємо саме С.А.Таранушенку. Вже в 1927 р. завдяки його особистому втручанню лише по Полтавському та Лубенському округах було взято на державний облік 76 монументальних, архітектурних, історико-меморіальних та археологічних пам’яток. Стефан Андрійович особисто виїздив для огляду і визначення завдань охорони Мгарського монастиря і будинку в с. Нероновичі (Ве- ликі Сорочинці), де народився М.В.Гоголь, садиби М.П.Драгоманова в Гадячі, клопотався пе- ред НКО УСРР про виділення коштів на ремонт та реставрацію будинку Муравйова-Апосто- ла в Хомутці, Хрестовоздвиженського монастиря в Полтаві та інших [15].
Не зрадив своїм переконанням С.А.Таранушенко і в роки «великого перелому». Нігіліс- тичне ставлення до пам’яток історії та культури українського народу викликало рішучий протест з його боку. Різко негативно поставився він в 1930 р. до пропозицій про переплавлен- ня для потреб індустріалізації копії знаменитого козацького дзвону «Кизикермен» з дзвіниці Успенського собору в Полтаві. Завдяки його принциповій позиції дзвін врешті-решт опинив- ся в фондах краєзнавчого музею. Висновок С.А.Таранушенка про виняткову мистецьку цін- ність монументу Слави в Полтаві також став на заваді надмірним ревнителям індустріаліза- ції, які намагалися відправити на металевий брухт пам’ятку, без якої сьогодні важко уявити місто [16].
Неможливо уявити без Полтави, Полтавщини і долю самого С.А.Таранушенка, який за- хоплювався славним минулим краю, його людьми, пам’ятками. В Полтаві він розпочав свою педагогічну діяльність – у 1918 р. був обраний доцентом історико-філологічного факульте- ту, а в 1920 р. – ад’юнкт-професором українського інституту громадських наук. Одночасно у Харкові Стефан Андрійович викладав в Академії теоретичних знань, а в 1924–1929 рр. – в Харківському художньому інституті. В 1921 р. він був обраний науковим співробітником науково-дослідної кафедри історії української культури, а після захисту в 1924 р. дисертації очолив сектор мистецтва, став дійсним членом кафедри мистецтвознавства. С.А.Таранушенко керував семінаром аспірантів, передаючи свої багатющі знання молодим дослідникам [17].
Авторитетний мистецтвознавець, пам’яткоохоронець іпедагог С.А.Таранушенко вже на кінець 1920-х рр. став помітною постаттю на ниві культурного життя України, сповна роз- діливши гірку долю її народу, сплюндровану сталінськими «опричниками».
14 жовтня 1933 р., звинувачений в контрреволюційній антирадянській діяльності, Сте- фан Андрійович був заарештований органами ДПУ у справі так званого «російсько-ук- раїнського фашистського блоку». Зв’язаний, за версією слідчих, з ленінградською органі-зацією українських націоналістів на чолі з В.Перетцом, цей блок нібито мав свій керівний центр у Харкові і широку мережу периферійних груп (до 40), що об’єднували близько ста музейних працівників та науковців.
Оскільки основним принципом відбору кандидатів до «блоку» служив професійний, здогадатися, хто за поданням слідчих опинився на чолі міфічної організації, зовсім неваж- ко – С.А.Таранушенко і Д.П.Гордєєв, які разом з відомими мистецтвознавцями В.Зуммером та В.Дубровським начебто керували шкідництвом на ниві культурного будівництва. До то- го ж їх звинуватили у підготовці збройного повстання з метою повалення радянської влади на Україні, відновлення приватної власності та встановлення демократичної республіки про- німецької орієнтації.
Як і в багатьох інших подібних випадках, у справі С.А.Таранушенка годі шукати кон- кретних доказів його провини. Слідство ґрунтувалось лише на показаннях самих заареш- тованих, зокрема С.А.Таранушенка, який змушений був підписати їх після десяти днів утримання в камері спецкорпусу No 1 Харківського БУПРу. Змушений, бо навряд чи сам Стефан Андрійович за ті десять днів міг би усвідомити, що його учні П.Жолтовський і Д. Чукін – націоналісти, а Д.Гордєєв і В.Зуммер – великодержавні шовіністи; що він – автор численних наукових праць – саботував «вимоги Радянської влади по лінії наукової робо- ти», а своїм подвижництвом у вивченні й охороні пам’яток народної архітектури «зловмисне відволікав увагу і енергію від гострих проблем сучасності». Контрреволюційною, під пером слідчих, «виявилась» і багаторічна музейна робота С.А.Таранушенка, оскільки «теми виста- вок не пов’язувались з бойовими завданнями сьогодення, виставлялись роботи художників- емігрантів, фашистів, які пропагували культуру українського фашизму» [18].
Так цинічно і скрупульозно перекреслювалось життя справжнього патріота України, який за рішенням Особливої трійки при колегії ДПУ від 24 лютого 1934 р. був засудже- ний на 5 років до виправно-трудового табору. А згодом, навіть відбувши покарання в районі Чити на будівництві другої нитки БАМу, отримав дозвіл повернутися на батьківщину лише в 1953 р. До того ж, у лютому-серпні 1937 р. викладав у філії Пермського індустріального робітфаку в Мотовилисі, в 1938–1950 рр. – був науковим співробітником Курської, а в 1950– 1953 рр. – завідуючим фондами Астраханської картинної галереї.
Переїхавши у 1953 р. до Києва, С.А.Таранушенко ще десять років працював у Академії ар- хітектури. А 1 травня 1963 р., вже маючи рішення президії Харківського обласного суду від 5 вересня 1958 р. про реабілітацію, вийшов на пенсію [19]. Однак, здається, лише для того, щоб увінчати перелік написаних ним робіт своєю основною працею, яку Стефан Андрійович писав усе своє життя, – «Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України».
Фундаментальне дослідження зісторії народної архітектури побачило світ у1976р. В жовтні цього ж року Стефана Андрійовича Таранушенка не стало. Він пішов з життя, спов- нений почуття виконаного обов’язку перед своїм народом, служінню якому сповна віддав усі свої сили, розум і талант.
1. Архів УСНБ України по Харківській області. – Спр. 12975. – Т. 2. – Арк. 180.
2. Білокінь С. Велетень мистецтвознавства // Пам’ятки України. – 1989. – No 3. – С. 12.
3. Архів УСНБ України по Харківській області. – Спр. 12975. – Т. 2. – Арк. 181.
4. Білокінь С. Назв. праця. – С. 12; ВР ЦНБ АН України. – Ф. 278. – Спр. 1612. – Арк. 6.
5. Архів УСНБ України по Харківській області. – Спр. 12975. – Т. 2. – Арк. 181

Спасибо сказали: olyvd1

Поделиться

4

Re: Таранущенко

ТАРАНУШЕНКО Степан Андрійович народився 1889 р. у м. Лебедин Лебединського пов. Харківської губ. Українець, освіта вища, позапарт. Проживав у Харкові. Професор, директор Харківського музею мистецтв. Заарештований ДПУ УСРР у 1933 р. за участь у к.-р. організації «російсько-український фашистський блок» (статті 542, 5411 КК УСРР) і ухвалою судової трійки при колегії ДПУ УСРР від 24 лютого 1934 р. позбавлений волі у ВТТ на 5 років. На 1958 р. проживав у Києві, старший науковий співробітник відділу вивчення народної творчості Академії будівництва та архітектури УРСР. За висновком слідвідділу УКДБ по Харківській обл. від 24 липня 1958 р. підлягав реабілітації.

ТАРАНУЩЕНКО Дмитро Григорович народився 1906 р. на хут. Копанка Зміївського пов. Харківської губ. Українець, із селян, освіта початкова, позапарт. Проживав на хут. Копанка Андріївського р-ну Ізюмського окр. Селянин-одноосібник. Заарештований 23 січня 1930 р. за участь упідпаленні майна голови Другої Андріївської сільради (ст. 548 КК УСРР), 10 лютого 1930 р. звільнений з-під варти на підписку про невиїзд. Ізюмським окрвідділом ДПУ справу направлено Ізюмському окрпрокурору на закриття за ст. 197 ч. 2 КПК УСРР. Рішення в справі відсутнє.

Реабілітовані історією. Харківська область. Книга 1. Частина 2.

Губернии: Гербеев, Радько, Калайда, Крачун, Главацкий, Найденко, Живанов, Скоренцов, Даценко (Херсонская), Овчинников (Воронежская), Никольский (Тульская, Виленская, Гродненская), Калинович (Подольская), Решетников, Круцких, Минаев (Тамбовская, Оренбургская), Nickel, Giesler (Курляндская) T004006
Спасибо сказали: olyvd1

Поделиться

5

Re: Таранущенко

ТАРАНУЩЕНКО Іван. - Значковий товариш Прилуцького полку (1734).    У

ТАРАНУЩЕИКО Петро. - Значковий товариш Прилуцького полку (1734).

ТАРАНУЩЕНКО Прокіп. Значковий товариш Прилуцького полку (1730-1751).

ТАРАНУЩЕНКО Сава. Значковий товариш Прилуцького полку (1730-1751).


В.М.Заруба. Козацька старшина гетьманської України.

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования и построение родовых деревьев для следующих фамилий: Дорошенко, Дик, Верба, Кравцов, ПолОвый, Курбановский, Коноплин, Будников,  Синельник, Каченовский/Коченовский/Коченевский, Родкевич/Радкевич, Роскладка/Розкладка/Раскладка/Розкладко

mtDNA - J1c5

Поделиться

6

Re: Таранущенко

Сумський архів
743/1/74
Миколаївська церква
ТАРАНУШЕНКО Стефан Андрійович (21(09).12.1889—13.10. 1976) — мистецтвознавець, історик арх-ри, музеєзнавець, організатор та учасник пам’яткоохоронного руху. Професор (1924). Н. в м. Лебедин в сім’ї дрібного торгівця. Після закінчення Охтирської г-зії упродовж 1910—16 навч. на історико-філол. ф-ті Харків. ун-ту. Член Історико-філологічного товариства при Харківському університеті. Із 1916 — асистент кафедри теорії та іс- торії мист-ва, Музею красних мист-в та старожитностей Харків. ун-ту, від 1917 — викладач Харків. ун-ту та Академії теор. знань. 1918—19 вів міжповітові лекційні курси в Лебедині та Охтирці, доцент Полтав. історико-філол. ф-ту (після його реорганізації в Укр. ін-т громад. наук — ад’юнкт-професор). Брав участь у засіданнях Українського наукового товариства в Києві (1918). У лютому—березні 1919 — зав. архітектурно-монументальної секції Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтв і старовини (ВУКОПМІСу), із березня 1919 — голова Харків. губернського к-ту охорони пам’яток мист-в і старовини (Харків. губКОПМІСу). 1920—21 — зав. архітектурно-монументальної секції ВУКОПМІСу та Харків. губКОПМІСу. Водночас 1920—33 — директор Музею укр. мист-ва (Харків), 1922—24 — наук. співробітник Н.-д. кафедри історії укр. к-ри. 1924 захистив докторську дис. і очолив сектор мист-в, обраний дійсним членом Кафедри мистецтвознавства. 1924—29 — професор Харків. худож. ін-ту. Із 1926 — харків. крайовий інспектор охорони пам’яток к-ри та природи, із 1929 — дійсний член Українського комітету охорони пам’ятників культури. Редактор перших випусків із серії "Українське малярство" (із 1929, вид-во "Рух").

Post's attachments

screenshot (16).png 502.6 Кб, файл не был скачан. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Розшукуються в Олександрійському повіті, Херсонської губ.: записи про народження  Самойленко Григорія 1885 р. н., батьки: Самойленко Філіпп Макарович і Матрона Кодратова, селяни із с. Яново, Глинська вол., запис про народження Афанасьєва Афанасія Євдокимовича 1888-90 рр. і шлюб його батька і матері в 1880-1884 роках: Афанасьєва Євдокима Івановича з Софією Гордіївною.

Поделиться

7

Re: Таранущенко

по Таранушенко С.А. цікавить інформація про його бабусь

Поперека, Сенько, Сердюк, Дорошенко, Нужний, Калюжний (село Іваниця,  Сумська обл), Єлисеєнко(Шияновський до  серед. 18 ст.),Фесенко(с.Деркачівка)

Поделиться