Біля Яресьок існує з давніх часів козаче село, тепер хутір Хвальки, витоки якого йдуть ще з литовської колонізації краю. Приведу фрагмент своєї майбутньої книги:Хвальки (Фальки)
Село козаче при
річці Туховій, перед Старим Тухом. Більш давня назва – Валки (Волка). В
церковних книгах с.Хвальки - Фаліок.
Відомо що в козачі
часи це було поселення вихідців з Литви (згідно данних Падалки за 1914 рік). Це
підтвержують і знахідки – часто біля Хвальків і Туха знаходять литовські гроші.
Назва родова від
прізвища поселенців – відомий перед революцією багатий пан Фалько.
В реєстрі Миргородського полку згадуються Михайло та
Мусій Хвалченки. Відомий багатий козак, член Яреськівського
сільськогосподарського товариства, Яків
Назарович Фалько, 1864 р.н. Господарська книга населеного пункту Хвальки
1944-1945 року розпочинається господарством Тетяни Миколаївни Хвалько, 1863 р.н.,
у якої була донька Горпина, 1903 р.н,. та внучка Ганна, 1928 р.н. В Жабокриках
жив Павло Лукич Хвалько, 1888 р.н.
Хвальки, як вже
говорилося, мають унікальне розташуванна – на пагорбі. З півночі хутір оминає річечка яка має назву
Мотря (в давніх документах Мотрюшка) і яка текла аж до бухунівських хуторів.
Струмок має майже
одинакові, високі, круті береги. За версту на схід від Хвальок, поряд з
сучасною дорогою, проходила стара дорога з Яресьок на Федунку. Найбільшою
проблемою у XIX-поч.XX ст. було перебратися на другий
берег Мотрі. Тому у 1908 році з ініціативи місцевого
поміщика Назара Хвалька було побудовано бетонний місток, який стоїть і зараз,
біля підніжжя яреськівської гори. Біля мосту були висажені верби, які простояли
понад століття і були спиляні вже в XXI століття.
У низ по течії Мотрі
до цього часу збереглася верба – одне з найстаріших дерев нашого району. Вік її
понад 300 років. Біля цієї верби була криниця. А вище неї ліс. Ще в кінці XIX століття
селяни висадили тут ліщину, яка вивелася, а назва лісу збереглася – Попів
ліс, що можливо вказує на одного з Тухівських чи Яреськівських
священників. На початку століття, коли будували залізницю над річкою, на дно
Мотрі висипали щебінь і жителі Хвальок і Жабокрик, довго ним користувалися
переходячи під мостом, отже під залізницею – це так званий другий брідок.
Відомий в Хвальках козачий рід Зубів чи Зубенок. Здавна жило тут
потомство козака Василя Зубенка (відомий з реєстру 1711 року). Один з його синів
Роман став пращуром цілого роду з якого
пішли як козаки так і дворяни.
Один з Зубенок – Захарій, син Романа Зубенка, досяг великих успіхів і
змінив своє прізвище на популярне тоді (із-за російського дворянського роду
Зубових, до яких належав фаворит Катерини II – Платон Зубов).
Захарій, з рядових козаків, почав службу в 1769 році
підканцеляристом, з 1772 року вже значковий товариш. В 1770-1773 роках
виконував писарські обов’язки під час походу під Кінбурн. Одружився на донці значкового товариша
полку Полтавського Йосипа Литвиненка Тетяні. Мав сина Олексія. В 1782 році народжується син Іван. В 1795
згадується як поручик.
Захарій Зубов був людиною, що відчувала необмежену владу.
Так в ЦДІАК є справа, яка нажаль знаходиться в дуже жалюгідному стані, що її не
видають для досліджень – справа 677, опис 1, фонд 736. Назва справи говорить
сама за себе: “Экстракт по обвинению
отставного войскового товарища Захария Зубова в самовольном назначении выборов
старосты с. Федунки, Голтвянского у., избиении сотского Алексея Мунди и др.
06/10/1785 г.”. Тобто Захарій був причетний до побиття сотського старости Федунки
Олексія Мунді, і намагався призначити когось зі своїх. Як правило такий
староста, один з найнижчих чинів поліції на селі,вибирався щорічно на сільських
сходах від 100-200 дворів.
Відомий хутір Зубова, що входив до Бузівських хуторів (є на десятиверстовці Шуберта), а
також водяний і вітровий млини в Бузові і в Федунці відповідно.
Олексій Зубов
дослужився до титулярного радника. Його дружина Євдокія Яківна мала на хуторі
Зубова станом на 1855 рік – 17 кріпостних душ.
Іван Захарієв Зубов,
колезький реєстратор, мав біля цього хутора 49 десятин землі в 1961 році. В
указах Геральдії від 1860 року фігурує його син Яків з дружиною Уляною Яківною.
Діти – Єрмолай, Федір, Іван, Микола, Никодим. В Миколи Яковича були діти – Олександр, Євгеній, Петро. Також біля Андріївки
(Бузова) була 31 десятина Григорія Захаровича Зуба (1861 рік).
Останній в цьому роду – дворянин Зуб(ов) Никодим Яковлевич (1871 р.н.), що
мав 12 десятин землі і входив в Сагайдацьку сількогосподарську спілку в 1912
році.
У другому півріччі XIX століття, у Хвальках проживало більше десяти родин
козаків Зубів (Зубенко). Тут мешкали з
родинами Демид, Сергій, Роман, Петро, Овксентій, Іван та інші Зуби. У Демида
були сини Мефодій, Іван, Федот, в Сергія – Йосип, Юхим, Іван, в Овксентія –
Іван, який мешкав в Бухунах.
З XVIII ст.
відомий козачий рід Корсунів. Так в метричній книзі Тухівської церкви 1809 року є
згадка що в козака Павла Корсуна родився син Іван, а хрещеним був козак Борис
Корсун. На початку ХХ століття тут жив син Федір Іванович Корсун, у якого був
син Іван.
З Яреськівсього жителя Самійла Федоровича Кундіренка (1818-1880) веде свій
рід Кундіренок.
У метричних Яреськівських і Тухівських книгах зустрічається як козак, так і
дворянин Федір Кундіренко. У Самійла були діти Ігор(1842), Микола(1844),
Григорій(1848), Зиновій(1850), Федір(1860), Лаврентій(1858), Єлисей(1852). Ігор
з Федором залишилися в Яреськах.
Лаврентій і Єлисей виїхали у Сибір. А Григорій і Микола переселилися у
Хвальки. У Григорія були сини: Іван(1878), Омелко(1880), Прокіп(1882),
Михайло(1884), Павло (1886), Федір (1888), Кирило(1894) та дочки Ганна(1894) та
Палажка.
Найстарший Іван загинув під час війни
з Японцями. Павло Григорович у роки російсько-японської війни служив у
армії фельдшером. Під час маневрів він попав під вагон поїзда і йому відрізало
ногу.
Кундіренко Кирило Григорович проживав у Яреськах. У кінці 20-х років
минулого століття він потоваришував з
Олександром Довженком і вів з ним переписку. Син Кирила Григоровича пропав
безвісти в 1944 році. Його брат Петро Кирилович проживав у Лубнах.
Прокіп Григорович славився на всю округу як добрий кравець. Особливою шаною
користувалися пошиті ним кожухи. Його син Іван (1912 р.н.) загинув на фронті. У
іншого сина Якова (1911 р.н.) з
федунчанкою Ганною Юхимівною Поправкою
були діти: Іван, Олексій, Михайло, Микола та Надія.
Микола єдиний хто лишився жити в
Хвальках.
У Омелька
Григоровича були діти: Яків, Григорій, Іван, Єфросинія, Софія, Катерина, Олександра та Євдокія.
Найбільш відомий це Яків, дружина якого Ніна Євтихіївна у кінці 60-х, на
початку 70-х рр. була першим секретарем Шишацького райкому партії.
У Кундіренка Миколи
Самійловича були сини: Іван (1872), Павло, Катерина і Марфа. Син Івана Олексій (1901 р.н.) працював
начальником станції Яресьок. Його брата Миколу (1899-1942) розстріляли німці.
В Хвальках жили
нащадки козацько-старшинського роду Миргородщини Короленки. Стефан Петрович Короленко — син
сотника миргородського, полковий комісар (1724-1725 рр.), значковий
товариш (?–1731-1742–?). В 1735 р. у поході не був, при полковому
керівництві. В 1736 р. не був у Кримському поході, при полковій канцелярії
в керівництві справами, в 1737 р. не був у Очаківському поході, був при
полковій канцелярії. В 1738 р. не був у поході, звітував за купівлю коней.
Мав двір i шинок у Миргороді.
Універсал Війська Запорозького Полковника Данила
Апостола 29 листопада 1721 року про надання Степану Петровичу Короленку за
військові знатні послуги батька його і його самого в місті Миргороді з
посполитих людей тяглих в підданство трьох чоловік. З цього роду відомий секунд-майор
Георгій Іванович Короленко, який у 90 роках служив секретарем Миргородського
повітового суду.
Його син - Семен Степанович Короленко
— (р.н. 1728р.) син полкового комісара, службу розпочав в 1742 р. в
Миргородській полковій канцелярії, комісар полковий (1750). Призначений в
Значкові товариші Ордером за підписом Гетьмана Графа Розумовського
1757 року жовтня 6 дня за №5470.
Призначений за тривалу службу з 1742 року
Військовим товаришем Патент Малоросійської колегії 1767 року лютого 5-го дня за
№628.
У 1770–1771 рр. ГВК розглядала його справу про
звільнення ним козаків від військової служби за хабарі, привласнення
грошей, побиття козаків. У 1771 р. він образив полкового обозного
миргородського Ярему Родзянку.
Військовийтовариш Семен Короленко у відставку
вийшов Полковим Хорунжим 12 грудня 1778 року. Мав 10 хат підданих у
Миргородському повiтi (1782), хутір у І полковій сотні в урочищі Багачка. Дружина Варвара Трохимівна
р.н. 1732. Дочки Софія р.н. 1762, Ганна р.н. 1766, Євдокія р.н. 1768,
приписані до Успенської церкви, мешкали Двір 19 хата 34.
В Хвальках
у другій половині XIX століття жив Петро Іванович
Короленко (1851 р.н.), у якого були діти Григорій, Федот та Федір. Син Григорія
Павло (1919 р.н.) загинув в 1941 році.
За Хвальками через
залізницю знаходилося поселення Старий Тух, в якому розміщувалося Рибне
Озеро. За Тухом знаходився хутір Дмитрика, від якого залишилася
назва урочища – Дмитрюковщина. Власне тут перед Рокитним Болотом був полігон. Рокитне болото ще називалося
Рокитним Озером, як і хутір що був біля нього. Перед полігоном була так звана Жидова
(або Гелева
чи
Гелеєва) гребля – річечька яка текла біля Хвальок впадала тут в Болото.
В хуторі Дмитрика жили посполиті осаула полкового Лубенського Федора
Зарудного. Так в реєстрі 1752 року читаємо: ), Феско Дмитрик, Юско Дмитрик,
війт Тимош Дмитриков зять, вдова Варка Дмитрикована і вдова Тетяна Гелеєвна. Назва греблі може бути
пов’язана з яреськівським міщанином Аврамом Геллером. Згідно документа ЦДІАК
(фонд 320, опис 1, справа 800) його сина, уповноваженого, 18 жовтня 1907 року
було пограбовано двома невідомими з револьверами і відібрано 25 рублів.
При цьому говориться що він жив біля
станції Яреськи, тобто близько біля греблі. Від цієї греблі там де була кам’янка що вела до полігону урочище називалося Жидівщина.
Інша більш рання назва Базилевщина. В 1907 році тут був
хутір де жило 10 чоловік. Назва урочища і греблі пов’язана
з тим що тут в за 1860 рік розміщувалося 74 десятини землі міщанина Авраама
Езерова Рабіновича, який жив в Яреськах і відносився до Яреськівської
єврейської общини. Поряд вище, було ще одне урочище вже згадуване як Табатазьевщина
яким володів почесний громадянин, Абраам Ісаєв Горвіц. В Табатаз’євщині в 1907
році також жило 9 чоловік. Тому назва Жидівщина могла розповсюджуватися і на це
урочище. Ще раніше в середині XVIII ст. тут був хутір грузинського дворнянина Георгія
Табарадзев або Табатазьєва.
Землями від Хвальків
до Туху володіли в основному яреськівські генерал-майор Григорій Васильєв,
поміщиця Варвара Олексієвна Яковлева, дружина статського советника Анна
Вікторовна Фон Принц. Скибівщина належала поруччику
Ізмаїлу Іванову Скибинському, Салимовщина доньці губернського
секретаря Хавроніїі Степановні Салимовській і колежському ассесорові Кіндрату
Михайловичу Ольховському. Хоча були і
козачі володіння – це були як правило сінокоси. Так пустошшю Саланга
за хутором Дмитрика володіли козаки Микита Назаров і Микита Пилипів
Фесенки, пустошшю за Гузівщиною, козаки Тимофій
Андрійович Трикаш та Трифон Григорович Зощенко, пустош біля Туху – козаків
Івана, Тимофія, Григорія, Степана Корнійовичів Грицунів. Один з сінокосів за
Курганами належав козакам Антону Миронову, Григорію Васильовича і Івану
Івановичу Макаренкам з хутора Макарі. В
урочищі Леонтійовщина 25 десятин належало Семену Миколайовичу Негеєвичу
– священнику з Яресьок.
Далі
від Жидівщини до містка на залізній дорозі Лугова чи Лугове урочище, яке
підходило до урочища Карбані (інколи можна почути
Карбанів ярок) що знаходився між Яреськами і Хвальками. Там біля залізниці біля
містка був самий найстаріший колодязь, якого вже нині не існує. Саме в давнину
тут був хутір яреськівського писаря Остапа Ворожниченка і тут жили його
посполиті Карбані. На 1790 рік числяться: Кирило Данилович Корбан(31). Дружина – Ірина
Степанівна(26). Діти – Єфим(6), Іван(4).
З іншої сторини в
бік Низу (Жабокриковського) знаходилась Пампурівщина, володіння Колежського
реєстратора з Федунки Парфентія Олександровича Пампури і далі урочище Джерельна.
1820 рік – 20
дворів. Станом
на 1859 рік - кількість дворів 25. Населення – 128. На 1869 рік - 21 дворів. На 1884 рік кількість
козачих родин - 36, кількість хат – 37, одна бездомна сім’я (наймити). Населення – 204 (110 чол., 94 жін. статі). Карта
німецького генштабу (1937) Населення 69 чоловіка.
Post's attachmentsМіст Хвальки.png
Міст Хвальки.png 513.69 kb, file has never been downloaded.
You don't have the permssions to download the attachments of this post.