1

Тема: Остарбайтери. Джерела

Данильчук В. Р. Остарбайтери з Рівненщини: джерельна база дослідження

Спасибо сказали: nfs79, Алёна, kbg_dnepr3

Поделиться

2

Re: Остарбайтери. Джерела

Пастушенко Т. В. Остарбайтери з Київщини: вербування, примусова праця, репатріація (1942 - 1953) / Нан України. Інститут історії України. - К: Інститут історії України, 2009. - 284 с.

Україна: Хроніка ХХ ст.: Роки 1941 – 1943: Довід. вид. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Упоряд.: Т. Пастушенко, Т. Заболотна, М. Дубик. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. – 533 с.

Пастушенко Т.В. Остарбайтери з України: вербування, примусова праця, репатріація (історико-соціальний аналіз на матеріалах Київщини): Автореф. дис. ... канд. іст. наук № 07.00.01/ Т.В. Пастушенко. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2007. - 20 с.

Пастушенко Т.В. Остарбайтери з України: вербування, примусова праця, репатріація (історико-соціальний аналіз на матеріалах Київщини): Дис. ... канд. іст. наук № 07.00.01/ Т.В. Пастушенко. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2007. - 242 с.

Пастушенко Т. В. «В’їзд репатріантів до Києва заборонено…»: повоєнне життя колишніх остарбайтерів та військовополонених в Україні / Наук ред. О. Лисенко; Реценз.: Г. Боряк, О. Удод, Т. Пентер. НАН України. Інститут історії України; Нім. фонд «Пам’ять, відповідальність і майбутнє». – К., 2011. – 164 с.

Спасибо сказали: kbg_dnepr, Алёна2

Поделиться

3

Re: Остарбайтери. Джерела

Цьогоріч минає 75 років від початку примусового вивезення остарбайтерів з України в Німеччину. 18 січня 1942 року із Харкова до Кельна вирушив перший ешелон із 1117 робітниками. Із Києва перші робітники виїхали 22 січня (1500 осіб). 

Перші українці опинилися на примусових роботах в Австрії влітку 1939 року, походили з окупованого угорськими військами Закарпаття. У вересні 1939 року галичани – полонені військовослужбовці польської армії потрапили на роботи до Рейху. Добровольці – цивільні робітники з дистрикту Галичина – почали виїжджати влітку 1941 року. 

Використання праці цивільних із території окупованого СРСР від початку війни не планувалося через расові упередження та задля державної безпеки Третього Рейху. Невдача теорії «блискавичної війни» змусила нацистське керівництво переглянути ставлення до залучення жителів підрадянських територій. 

Масштабне використання робітників із України розпочалося 1942 року і тривало до 1945-го.

+ открыть текст

Потік добровольців не задовольняв потребу в робочій силі, що зростала. Наприкінці березня 1942 року запроваджено посаду генерального уповноваженого з працевикористання. Її обійняв гауляйтер Тюрингії Фріц Заукель. Він призначив чотири кампанії з постачання Рейху цивільними робітниками з Європи. Більшість із них була примусово вивезена з окупованих територій СРСР. Приблизно на середину квітня 1942 року припадає завершення добровільного виїзду в Німеччину.

Дослідник Павло Полян зазначає: «Ті, хто поїхав до Німеччини раніше цього терміну, можливо, й зробили це більш-менш добровільно: їх грубо обдурили, але принаймні не шантажували та їм не погрожували. Ті ж, хто потрапив до Німеччини пізніше, включно з можливими добровольцями, вербувалися примусово, їхньою особистою думкою та волею вже перестали цікавитися».

Весною 1942 року нацисти почали проводити масові облави серед місцевого населення, залучаючи до цих акцій поліцію та солдатів Вермахту.

Примусові роботи

Праця іноземних робітників у Німеччині використовувалася у видобувній та обробній промисловості, транспорті й будівництві, сільському та домашньому господарстві.

Приписи щодо поводження з примусовими робітниками були дуже суворими. Так, спеціальною комісією РСХА (керівний орган політичної розвідки і поліції безпеки Третього Рейху) були підготовлені та 20 лютого 1942 року підписані Генріхом Гіммлером «Загальні положення щодо вербування та використання робочої сили зі Сходу». У документі впроваджувався термін «остарбайтер» – східний робітник. Один із чиновників РСХА Бернхард Баатц запропонував розпізнавальний знак для них, зокрема для вихідців із тієї частини України, яка за окупації потрапила до адміністративно-територіального утворення Рейхскомісаріат Україна. Вони змушені були носити на грудях спеціальну нашивку у вигляді прямокутника з літерами «OST» на блакитному тлі. Вихідці з Галичини, до прикладу, мали інший правовий статус і не носили такої нашивки. За цими ж приписами остарбайтерів потрібно було транспортувати в закритих вагонах, а працювати вони мали в закритих бригадах, окремо від німецьких й інших іноземних робітників, мешкати – в бараках, які розташовувались у таборах, обнесених колючим дротом. 

Остарбайтерам видавали кошти, які становили половину чи третину зарплатні німця, із яких вираховувалися кошти за утримання. Норми харчування остарбайтерів були найнижчими серед решти категорій іноземних робітників у Німеччині. За провини передбачалися суворі штрафні санкції: від тілесних покарань до відправлення у штрафний чи концентраційний табір. Статеві стосунки з німцями каралися повішанням, з іншими іноземцями – ув’язненням у концтаборі.

Утримання й правовий статус остарбайтерів визначався також іншими приписами й документами, які могли дещо пом’якшувати становище. Приміром, наприкінці 1942 року постало питання про постачання примусових працівників одягом і взуттям. Це було нагальною потребою, адже більшість із них потрапляли на роботи зібраними нашвидкуруч або пійманими під час облав – «у чому були». Тільки 1943-го з’явився наказ, у якому йшлося про забезпечення, а згодом – виготовлення одягу для остарбайтерів, за який відраховувалися кошти із зарплатні. Тоді ж остарбайтерам дозволили й переписуватися з ріднею. Листування проходило сувору цензуру. Однак примусовим робітникам часто вдавалося обминати її. Завдяки листам серед жителів окупованої України поширювалася правдива інформація про умови примусової роботи в Третьому Рейху. 

Наприкінці 1943 року остарбайтери отримали змогу виходити за межі табору з відома керівництва. В життя ці зміни були впроваджені 1944 року, а зумовили їх виключно воєнні потреби. 

У грудні 1944-го можновладці Рейху зрівняли статус остарбайтерів зі статусом примусових робітників із інших країн. Проте ці приписи переважно лишилися тільки на папері, оскільки не встигли надійти «на місця» або ігнорувалися. 

Перебуваючи на примусових роботах, остарбайтери виснажливо працювали, голодували, часто хворіли. Порівняно з іншими іноземними робітниками вони найбільше травмувалися, помирали від інфекційних хвороб і виснаження. Умови в таборах були доволі різними та залежали від керівництва підприємства й табору. Здебільшого останні майже не цікавилися життям і побутом остарбайтерів, які нерідко працювали до 18 годин на добу. Найтяжче було на державному виробництві, тим часом у сільському господарстві робітникам було простіше здобути їжу.

Після війни

У 1945 році більшість остарбайтерів потрапили до таборів для переміщених осіб у Західній Німеччині. Згідно з угодами, підписаними на Кримській та Потсдамській конференціях, репатріація (повернення) до СРСР була обов’язковою для громадян, які там проживали до 1939 року. Більшість колишніх остарбайтерів-репатріантів проходила перевірку й фільтрацію у таборах і збірно-пересильних пунктах Наркомату оборони та фільтраційних пунктах НКВС. Після цього 58% отримали змогу повернутися до попереднього місця проживання, 19% чоловіків мобілізували до армії, 14% – до трудових батальйонів, 6,5% – арештовано, 2% – працювали в збірних таборах. Ті ж, хто повернувся додому, проходили чергову перевірку, на них заводилися фільтраційні справи.

Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі у 1946 році визнав примусову працю іноземців, яку використовували в нацистській Німеччині, злочином проти людяності та порушенням норм міжнародного права. У кінці 1980-х років розпочалися переговори між Західною Німеччиною і СРСР про виплату гуманітарної допомоги колишнім примусовим робітникам у Рейху, яку почали надавати вже в період незалежності.

Мовою чисел

13,5 млн іноземних робітників працювали на примусових роботах на території Німеччини та окупованих нею країн під час Другої світової війни: військовополонені, в’язні концтаборів, цивільні особи.

Чотири «хвилі» вивезення примусових робітників організували нацисти упродовж Другої світової війни:

квітень – вересень 1942 року;
вересень 1942 року – січень 1943 року;
1943 рік;
1944 рік.
8,4 млн цивільних громадян походили з країн Західної і Східної Європи. Із них станом на 30 вересня 1944 року до 3 млн були вивезені з території СРСР. Із них, за оцінками дослідників, – 1,7-2,4 млн осіб – українці.

За статево-віковими характеристиками серед остарбайтерів було найбільше жінок (51%) та неповнолітніх (близько 41% серед чоловіків і 60% серед жінок).

1210 осіб на місяць – середньомісячна смертність серед остарбайтерів у 1943 році.

Близько 100 тисяч остарбайтерів померло за час перебування на роботах у Німеччині.

+ открыть текст

Також пропонуємо уривки із автобіографічних творів, які висвітлюють тему примусового вивезення населення України в Німеччину.
 

Із повісті Дмитра Малакова «Оті два роки… У Києві при німцях»

«Плакати та афіші висіли і біля входу в Художній інститут, тодішню біржу праці. Через весь фасад звисало величезне червоне полотнище нацистського прапора. Під прапором чітко вирізнялася вивіска: «Арбайтзамт Київ», тобто біржа праці Києва. Звідси вже добре було видно Німеччину, як зазначали досвідчені люди. На око факт існування біржі міг здатися порятунком для безробітного, але ж ніхто не міг гарантувати, що знайдеться робоче місце в Києві, а не повістка до рейху. Значну кількість промислових підприємств, їхнє основне обладнання було евакуйовано на схід, а майже всі державні установи радянського устрою припинили існування. Отже, міське населення – це «зайві» робочі руки. І почалася планомірна і жорстока боротьба з «саботажниками», тобто безробітними, що «ухилялися» від роботи на третій рейх – масові облави на вулицях, базарах, у кінотеатрах, у всіх більш-менш людних місцях. Порятунок був тільки в наявності на руках «арбайтскарте», робочої картки, яку кожен працюючий повинен був щотижня подовжувати на місці роботи: на календарно розграфлених аркушиках картки керівництво ставило гумовий штампик. Якщо такої позначки на день перевірки не було, спійманого без розмов і пояснень конвоювали на збірний пункт. Тоді лишалась остання надія – виявитися непридатним для відправки в рейх за станом здоров’я. Спеціальна медична комісія, що містилася в приміщенні 138-ї школи на Львівській, 27, колишньої гімназії генеральши мадам Жекуліної, досить прискіпливо перевіряла фізичний стан тих бранців.

А люди вдавалися до витончених вигадок, аби тільки бути «непоправно» хворими. Таємно, інколи за досить великий хабар, деякі медики давали поради, як надійно «захворіти», викликаючи різні висипи, виразки, серцеві розлади, а то й відверті, дійсно непоправні каліцтва. Все йшло в хід, тільки б не їхати. Але ж... все одно понад сто тисяч киян, переважно молодого та зовсім юного віку, стали німецькими рабами, «остарбайтерами»…

І надходили листівки в конвертах і без них – краєвиди Німеччини, квіти та інші безневинні речі з традиційно нейтральними, надцензурними текстами типу:

Пусть ветер деревья колышет,
Пусть ландыш цветет над рекой.
Счастливый час тогда настанет,
Когда скажут нам: «Домой!»

А на прямокутничку для марки на тій же листівці: «Вместо марки целую жарко». Скільки жалю й туги ховалося в тих немудрящих, зрозумілих обом сторонам рядках! Так само, як згадка про «нашого Бровка, який живе краще від мене», на яку не звертав уваги німецький цензор, цілком можливо, не відаючи, що Бровко – поширена собача кличка, а не прізвище сусіди, якому за суто українським звичаєм заздрить незичливий адресант–тубілець-остарбайтер.

З Німеччини цензура пропускала такі листівки, у відповідь йшли листівки-картинки, може, мальовані й нашим Гогою, з досить прозорим текстом:

Бажаю жить тобі щасливо,
Бажаю горя вік не знать,
Якнайскоріше повернутись на Вкраїну
І там щасливо проживать…

«Бережіть дівчат, ховайте дівчат!» – попереджав наш кербуд, але ж, крім такої поради, нічим більше зарадити не міг. Адже списки мешканців були в нього на руках, і він відповідав за це перед прискіпливо контролюючою поліцією. Гога лицарськи обіцяв вивести Ніну, якщо вона потрапить в облаву, з підвалів біржі праці і таємними ходами-виходами випустити на волю. Але то тільки так говорилося. Для Ніни здобули посвідчення, що вона має доглядати мати-інваліда, а замість неї до Німеччини довелося їхати дяді Толі. Так він знову потрапив до концтабору. Дякувати, що відчепилися хоч від Ніни… Забігаючи наперед, скажемо, що йому пощастило повернутися додому в серпні 1945 року.

Від мовчазного дяді Толі довелося почути хіба що розповідь про аеродром. Щодня їх виводили з бараків і гнали на роботу край військового аеродрому. Коли вервечка немічних, виснажених тяжкою працею і голодом «остарбайтерів» жалюгідним підтюпцем чимчикувала повз літаки, що прогрівали мотори, німець-конвоїр намагався підігнати людей якомога ближче: пружний потік повітря завалював бідолах на траву, а конвоїр від реготу мало не падав зі свого велосипеда.

З фотокартки, позначеної на звороті довгим рядком цифр, яку привіз дядя Толя, дивився він сам, але такий страшний, худющий, з глибоко запалими очима, що його ледве можна було впізнати…»
 

Із книги Юрія Шевельова «Я, мені, мене… (і довкруги). Спогади»

«…Коли десь траплялася акція червоного підпілля, німці відповідали на це репресіями проти цивільної людности, де жертвами були випадкові люди, зовсім до події не причетні. Пригадую, раз я йшов Театральним майданом, щоб завернути на Пушкінську в дорозі до «Просвіти». Випадково, досягши Пушкінської, я перейшов на другий бік. Тільки тоді я побачив, що це врятувало мені життя. З другого, західного боку вулиці німецькі солдати хапали всіх перехожих чоловіків і тут таки вішали на ліхтарях. За що це була відплата, я не знав, і, либонь, ті, схоплені, теж не знали. Зрештою, перше повішення я бачив таки в перший день приходу німців, коли Харків був ще в святковому настрої. Люди радісно прогулювалися Сумською вулицею, коли на будинку обкому партії вивели на балькон людину й повісили, почепивши на груди напис «Партизан».

Від 1942 року людей, особливо на базарах, хапали також на вивіз на працю до Німеччини. Я тоді, правда, вже мав посвідку, що працюю в Міській управі, і від університету, але новітні людолови не завжди зважали на будь-які документи, бо треба їм було виконати наказ – знайти встановлену кількість осіб, що горіли бажанням працювати на шахтах і заводах Німеччини задля перемоги славного німецького війська…»
 

Із роману Докії Гуменної «Хрещатий яр»

«…Їхати до Німеччини? Чи може зголоситися на Херсонщину, на сільсько-господарські роботи? Оце й усі можливості, отой самий пшик із великих жадань. Звідки вийшов, туди й іди. Ні, нема нічого путнього в цім житті, якась мамалиґа.

Ковток повітря вже затруєний цими всіма думками. І цей, уже затруєний по дорозі, ковток весняного повітря недовгий. Удома її, як безробітню, чекає, мабуть, повістка. На комісію до біржі праці. Усім жінкам, що не мають дітей. В Києві пройшло спеціальне звільнення із праці і ці звільнені мусять зголоситися до біржі негайно.

А що, вже більше ніхто добровільно не зголошується? Нема черг бажаючих? Щось таке на киян напало раптом, вже ніхто більше у Европу не хоче. Дуже скоро якось усі довідалися, що той перший транспорт добровольців мало не замерз у нетоплених товарняках. Другий транспорт українські партизани на Волині відбили і всі розбіглися. Що з тими, що доїхали? Дроти. Концтабір. Голод... Ну, а ще почали доходити листи. «Мамо, мені тут дуже добре, так, як у вересні місяці на Керосинній вулиці». Себто у відомому всьому Києву страшному таборі полонених. «Мені тут так, як було останніх п’ять років». Цей був на засланні. «Годують нас дуже добре, але якби були наші житні сухарі, то було б ще смачніше». Але посилати до рідних у Німеччину можна не більше, як двісті грамів, «Над головами дуже часто літають ворони й сідають на наш город». «Визволяйте, бо пропаду».

Щось воно не так! Та це ж не куди поїхали, в культурну Европу. Там – комфортабельний побут, чистота, всього подостатком, не так, як у нас було. Он, як розказують німці, то в них найгірше село краще, ніж наше місто. Просто, наші люди ліниві.

Але вже не допомагають і приманливі, поетичні заклики в газеті: «Їдьте до сонячної Німеччини. Там чекають вас культурні умови й гарна їжа». Заклики ці глумливо приличковують жалобу в місті. Беруть дітей від чотирнадцятьох років і скоро братимуть від дев’ятьох. Хлопців уже від одинадцятьох беруть. Матері їдуть з ними добровільно. Родини розбиваються, розгублюються. Вчора, наприклад, забрали чоловіка, сьогодні й жінці прийшла повістка. Хто їде, збуває все. Декого вертають, – вже в нього нічого нема. Кербуди щодня виготовляють списки ніде незайнятих. А це скоро всі мають іти на комісію, хто працює, хто ні. Якісь штампи ставитимуть у пашпортах…»

zik.ua/news/2017/01/16/75ti_roko … dy_1026245

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

4

Re: Остарбайтери. Джерела

Начало разговора здесь http://forum.genoua.name/viewtopic.php?id=1474&p=2
Так вот , сегодня дозвонилась в районный архив. Руководитель архива сказала, что все документы того периода были отправлены в архивы СССР (точно не знает куда, отправляли через область). В 90-е годы, когда Германия выплачивала деньги, то составлялись списки только по тем людям, которые сами обращались с заявлением и имели подтверждения самого факта принуд. вывоза. Я спросила, а какие документы должны были быть у угнанного. Она сказала, что в основном у них были "что-то типа талончиков". Писали в Красный Крест и они уже подтверждали факт.  Были случаи, когда обращались в суд (если не было документального подтверждения), надо было иметь минимум 2-х свидетелей. Но, вся компания тогда проводилась через Пенсионный фонд.  Вот как-то так.

Спасибо сказали: Алёна, interstep2

Поделиться

5

Re: Остарбайтери. Джерела

Колись брав участь у проекті по збиранню спогадів жінок-остарбайтерів. Не знаю чи є книга в електронному вигляді, але от бібліографію і анотацію покладу тут.
Історії, обпалені війною: спогади жінок-остарбайтерів, зібрані на Полтавщині. – Полтава : Дивосвіт, 2012. – 100 с.
Письменники, соціальні, музейні працівники зібрали усні спогади жінок-свідків Другої світової війни в п'яти районах області, військовополонених, остарбайтерів, що залучалися до рабської праці у концтаборах, гетто та інших місцях ув'язнення.
Викликають щире захоплення бабусі-полтавки 1918–1928 років народження. Вражає їх любов до рідної землі. Багато з них неодноразово втікали із полону. Своєрідна рекордсменка мешкає у с. Вільшанка Лубенського р-ну. Дівчина утікала від поліцаїв і німців 5 разів, останній раз повернулася аж із Польщі. Змирилася тільки тоді, коли поліцаї пригрозили розстріляти її матір.
Біографічний метод в історії, на відміну від товстих, зарозумілих книжок, дає змогу побачити історію власного народу такою, як вона була – очима її учасників.

Post's attachments

12-kr.jpg
12-kr.jpg 199.48 Кб, 1 скачиваний с 2017-12-22 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Слава Україні!
Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку; сотенні містечка Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Порубаї: Озера, Кишенька, Полт.) cool, Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь), Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць, Ігнашенко (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Гуцуляк, Формос, Стефанюк, Петрович (Зелений Гай, Слобода: Новоселиця, Чернівец.).
Спасибо сказали: luvi, borisovichi, chernik, Алёна, volotara, interstep6

Поделиться

6

Re: Остарбайтери. Джерела

Війна. Окупація. Пам’ять: Примусові робітники з України в 2 окупованій Європі: Матеріали Всеукраїнської наукової
конференції, м. Київ, 27 вересня 2012 р.
/ Український інститут національної пам’яті, Інститут історії України НАН України;
упоряд.: Р. І. Пилявець, В. М. Яременко. – К.: НВЦ «Пріоритети», 2012. – 230 с.    ipt.nmu.org.ua/ua/student/litera … pamiat.pdf

У збірнику «Війна. Окупація. Пам’ять: Примусові робітники з України в окупованій Європі» представлені матеріали Всеукраїнської наукової конференції, проведеної 27 вересня 2012 року у м. Київ на виконання Указу Президента України від 22 березня 2012 р. № 206 «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами початку насильного вивезення мирного населення з території окупованої України на примусові роботи в роки Великої Вітчизняної війни» з метою привернення уваги українського суспільства до трагедії жертв нацистських переслідувань та збереження пам’яті про них. Збірник вміщує наукові доповіді і статті учасників конференції – вітчизняних істориків, краєзнавців, працівників наукових установ, освітніх закладів і музеїв, присвячені питанням, пов’язаним із насильним вивезенням населення України для примусової праці до нацистської Німеччини та окупованих нею країн, умовами життя та праці «остарбайтерів» і військовополонених, їх репатріацією до СРСР, політикою влади до них та долею після повернення на батьківщину, проблемою історичної та національної пам’яті про жертви нацистських переслідувань.


ЗМІСТ
Вєдєнєєв Д. В. Насильницьке вивезення мирного населення
з території СРСР і Української РСР до нацистської Німеччини та
його відображення у науковій літературі і
меморіальних заходах ..................................................................... 3
Лисенко О. Є. Примусова праця: поняття, явище,
історичний контекст ........................................................................ 15
Грінченко Г. Г. Радянський проект пам’яті про примусову
працю часів Другої світової війни ................................................. 21
Гальчак С. Д. Вивезення населення України на примусові
роботи до Третього Райху (на матеріалах Поділля) ..................... 43
Потильчак О. В. Спеціальна перевірка та фільтрація
репатріантів-військовополонених і цивільних осіб в спецтаборі
НКВС СРСР № 0310 (м. Ворошиловград)
у 1944–1946 рр................................................................................. 52
Титаренко Д. М. «Німеччина чекає на вас...»:
пропагандистське забезпечення вербування «остарбайтерів»
на теренах зони військової адміністрації ...................................... 66
Чернявський В. В. Депортація цивільного населення півдня
України на примусові роботи до Третього рейху 1941–1944 рр.:
основні тенденції і регіональна специфіка ................................... 75
Пилявець Р. І. Робітники з України в нацистській Німеччині:
питання термінології, правового та соціального статусу ............ 88
Пастушенко Т. В. Використання праці радянських
військовополонених в економіці Третього райху ......................... 126
Лахно В. І. Робота й заробітна плата в повсякденних
практиках остарбайтерів у Третьому Рейх ................................... 135
Шевченко М. Ю., Білоус О. П. Остарбайтери-кияни.
Вербування, примусова праця, репатріація (1942–1945 рр.):
на матеріалах фондозбірні Меморіалу .......................................... 147
Мелешко Н. Б., Потильчак О. В. Розвиток мережі прикор-
донних збірно-пересильних пунктів Народного комісаріату обо-
рони (Міністерства збройних сил) СРСР у системі репатріаційних
органів Української РСР (1946–1951 рр.) ..................................... 159
228
Барабаш О. В. «The Secret Holocaust Diaries» Нонни
Банністер як джерело з історії «остарбайтерів ............................ 169
Дубик М. Г. Основні етапи висвітлення теми примусової
праці у німецькомовній історіографії ........................................... 177
Сікач В. М. Сучасні вітчизняні дослідження питання
репатріації «переміщених осіб» на територію
Української РСР та проблеми їх облаштування
після повернення на Батьківщину ................................................. 183
Землянська С. В. Матеріали остарбайтерів у зібранні
Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського ......... 191
Погорєлов А. А. Післявоєнні долі полонених
червоноармійців на прикладі П. Табунщика ................................ 200
Наумова І. Б. Друга світова війна в історичній та
національній пам’яті: історіографія проблеми ............................ 210
Відомості про авторів ........................................................... 225
Зміст ........................................................................................ 227

Спасибо сказали: chernik1

Поделиться

7

Re: Остарбайтери. Джерела

Список джерел і літератури:

1. Абрамчук К. П. Опозиція волинян окупаційній вербувальній
політиці Німеччини у рокиДругої світової війни / К. П. Абрамчук // Україна
у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Пе-
ремоги) / Мат-ли міжнарод. наук. конференції 27 квітня 2010 р.; відп. ред.:
Л. В. Легасова. – С. 548–554.

2. Абрамчук К. П. Особливості проведення вербувальних акцій
переміщення населення Волині на примусові роботи до Третього рей-
ху (1941–1943 рр.) / К. П. Абрамчук // Література і культура Полісся. –
Вип. 65. – Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2011. – С. 147–154.

3. Авраменко Ю. В. Вони були остарбайтерами... / Sie waren
Ostarbeiter...: Розповіді колишніх бранців нацистської Німеччини з Пере-
яславщини про їхнє перебування у Третьому рейху / Ю. Авраменко, В. Ка-
плюк. – Переяслав-Хмельницький: СКД, 2010. – 255 с.

4. Безправа вибору. Збірка розповідей, присвяч. жителямРівненщини,
постраждалим від нацистського режиму в роки Другої світової війни. –
Рівне: Вид. О. Зень, 2012. – 88 с.

5. Безсмертя. Книга пам’яті України. 1941–1945 / Головна редкол.
(голова І. О. Герасимов, заст. гол. І. Т. Муковський і П. П. Панченко, відп.
секр. Р. Г. Вишневський). – К.: Пошук.-вид. агентство «Книга пам’яті
України», 2000. – 944 с.

6. Белорусские остарбайтеры: историко-аналитическое исследова-
ние / Г. Д. Кнатько, В. И. Адамушко, Н. А. Бондаренко, В. Д. Селеменев /
Под ред. Г. Д. Кнатько. – Минск: НАРБ, 2001. – 336 с.

7. Вербицкий Г. Г. Остарбайтеры: История россиян, насильствен-
но вывезенных на работы в Германию во время Второй мировой войны /
Г. Г. Вербицкий. – 3-е, испр. – СПб.,: С.-Петерб. ун-т, 2004. – 240 с.
8. Вєтров І. Г. Економічна експансія Третього рейху в Україні 1941–
1944 рр. / І. Г. Вєтров. – К.: Четверта хвиля, 2000. – 231 с.

9. Відгомін страждань і поневірянь в пам’яті рабів ІІІ Рейху / ред.-
упоряд. М. Велько. – К.: Фенікс, 2008. – 192 с.

10. Война Германии против Советского Союза 1941–1945. Докумен-
тальная выставка Берлина к 50-летию со дня нападения Германии на Со-
ветский Союз / Под ред. Р. Рюрупа. – Берлин: Argon, 1991. – 278 с.

11. Вони вижили в пеклі. Житомирщина: історичний альманах / Упо-
ряд. Л. М. Галліна. – Житомир: ФОП Котвицький В. Б., 2012. – 184 с.

12. Всероссийская книга памяти, 1941–1945: Обзорный том / Авт.
В. М. Андроников, В. Е. Баскаков, П. Д. Буриков, В. С. Гребенников и др.;
редкол. Е. М. Чехарин (предс.) и др. – М.: Воениздат, 1995. – 542 с.

13. В упряжке со смертью: Воспоминания, рассказы бывших «остар-
байтеров» о юности, прошедшей в стране Германии далекой. – Мариу-
поль, 1995. – 152 с.

14. Гальчак С. Д. Депортації населення Поділля до Німеччини в роки
Другої світової війни // Історія України. Маловідомі імена, події, факти:
Зб. статей. – Вип. 12. – К., 2001. – С. 23–34.

15. Гальчак С. Д. На узбіччі суспільства: Доля українських
«остарбайтерів» (Поділля, 1942–2007 pp.) / С. Д. Гальчак; НАН України,
ВінницькафіліяЦентру дослідження історіїПоділля Ін-ту історіїУкраїни. –
Вінниця: Меркьюрі-Поділля, 2009. – 768 с.

16. Гальчак С. Д. «Остарбайтери» з Поділля (1942–1947): Авто-
реф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / С. Д. Гальчак; Харк. нац. ун-т ім.
В. Н. Каразіна. – Х., 2003. – 20 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
disser.com.ua/contents/28695.html

17. Гальчак С. Д. «Остарбайтери» з Поділля (1942–1947 рр.): Дис...
канд. іст. наук: 07.00.01 / С. Д. Гальчак; Інститут історії України НАН
України. – К., 2002. – 211 арк.

18. Гальчак С. Д. «Східні робітники» з Поділля у Третьому рейху.
Депортація, нацистська каторга, опір поневолювачам / С. Д. Гальчак. –
Вінниця: Книга-Вега, 2004. – 344 с.

19. Гальчак С. Д. Становище «східних робітників» на завершально-
му етапі Другої світової війни // Наукові записки Вінницького державно-
го педагогічного університету: Серія Історія. – 2009. – № 16 [Електрон-
ний ресурс]. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/
Nzvdpu_ist/2009_16/stanovuwe%20sxidnux.pdf

20. Гальчак С. Д. Становище цивільних примусових робітників Рай-
ху в Україні (1945–2010 рр.): історичні, соціально-побутові, правові аспек-
ти (на матеріалах Волині та Поділля): Монографія. – Вінниця: ПП Ба-
люк І. Б., 2012. – 512 с.

21. Гальчак С. Д. Украинские остарбайтеры подольского региона
(Вторая мировая война, послевоенный период) / С. Д. Гальчак. – Винница:
Меркьюри-Подолье, 2009. – 544 с.

22. Гальчак С. Д. Українські робітники нацистської Німеччини:
вербування, примусова праця, репатріація / С. Гальчак, Т. Пастушенко,
М. Шевченко // Україна в Другій світовій війні: погляд з XXI століття.
Історичні нариси. У 2-х кн. / Ред. кол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Ін-т
історії України. – К.: Наукова думка, 2011. – Кн. 2. – С. 44–91.

23. Гальчак С. Д. Етапування «східних робітників» з Поділля в на-
цистське рабство / С. Д. Гальчак // «...То була неволя». Спогади та ли-
сти остарбайтерів / НАН України. Ін-т історії України. – К.: Ін-т історії
України, 2006. – С. 50–62.

24. Гірка доля українських «остарбайтерів» // Безсмертя. Кни-
га пам’яті України. 1941–1945. Гол. редколегія (голова І. О. Герасимов,
заст. голови І. Т. Муковський і П. П. Панченко, відповід. секр. Р. Г. Виш-
невський). – К.: Пошук.-вид. агентство «Книга Пам’яті України», 2000. –
С. 212–219.

25. Грінченко Г. Г. Між визволенням і визнанням: примусова праця
в нацистській Німеччині в політиці пам’яті СРСР і ФРН часів «холодної
війни»: монографія / Г. Г. Грінченко; Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. –
Х.: НТМТ, 2010. – 336 с.

26. Гринченко Г. Г. Особенности реконструкции прошлого в устных свиде-
тельствахбывшихостабайтеров / Г. Г. Грінченко // СторінкивоєнноїісторіїУкраїни:
Зб. наук. статей / НАН України Ін-т історії України. – К., 2003. – Вип. 8. – С. 52–59.

27. Гринченко Г. Г. «Остарбайтеры» Третьего райха – стратегии вы-
живания / Г. Г. Грінченко // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ста-
тей / НАН України. Ін-т. історії України. – К., 2003. – Вип. 7. – Част. 1. –
С. 219–227.

28. Гринченко Г. Г. Принудительные рабочие нацистской Герма-
нии в политике памяти ФРГ времен «холодной войны» / Г. Г. Грінченко //
Історичні і політологічні дослідження: Вид. Донецького нац. ун-ту. – 2009. –
№ 1. – С. 213–220.

29. Гринченко Г. Г. Принудительный труд в нацистской Германии в
устных историях бывших детей-остарбайтеров / Г. Г. Гринченко // Вторая
мировая война в детских «рамках памяти»: сб. статей. – Краснодар, 2010. –
С. 103–146.

30. Грінченко Г. Г. Пам’ять про війну як об’єкт історичного
дослідження: інверсія традиційної перспективи / Г. Г. Грінченко //
Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / НАН України. Ін-т
історії України. – К., 2006. – Вип. 10. – Част. 1. – С. 14–20.

31. Грінченко Г. Г. Примусові робітники Третього райху в сучасних
дослідженняхісторіїтапам’ятіжертвДругоїсвітовоївійни / Г. Г. Грінченко //
Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя
Великої Перемоги) / Мат-ли міжнар. наук. конференції 27 квітня 2010 р.;
відп. ред.: Л. В. Легасова. – С. 328–337.

32. Гринченко Г. Г. Принудительный труд в нацистской Германии:
историческая память и проблемы анализа биографических интервью /
Г. Г. Гринченко // Вторая мировая война в памяти поколений: Сб. науч.
статей / Под. ред. И. В. Ребровой, Н. А. Чугунцовой. – Краснодар, 2009. –
С. 9–41.

33. Грінченко Г. Г. Українські остарбайтери в системі примусової
праці Третього райху: проблеми історичної пам’яті: автореф. дис. ... д-ра
іст. наук: 07.00.06 / Г. Г. Грінченко; НАН України, Ін-т історії України. – К.,
2011. – 40 с.

34. Грінченко Г. Г. Українські остарбайтери в системі примусової
праці Третього райху: проблеми історичної пам’яті: дис... д-ра іст. наук:
07.00.06 / Г. Г. Грінченко; НАН України, Ін-т історії України. – К., 2011. –
449 арк.

35. Грінченко Г. Г. Усна історія як метод і джерело дослідження /
Г. Г. Грінченко // «...То була неволя». Спогади та листи остарбайтерів / НАН
України. Ін-т історії України. – К.: Ін-т історії України, 2006. – С. 29–42.

36. Грінченко Г. Г. Усні свідчення колишніх остарбайтерів: спроба
аналізу / Г. Г. Грінченко // Україна модерна. – 2007. – № 11 – С. 111–126.

37. Говорить пам’ять… Збірка спогадів колишніх в’язнів на-
цистських концтаборів, дітей-в’язнів і дітей, народжених у концтабо-
рах, остарбайтерів, примусово вивезених у нацистську Німеччину в роки
Другої світової війни. – Луцьк, 2012. – 117 с.

38. ДалговськийА. Примусова праця білоруських робітників у системі
військового і цивільного управління на території окупованої Білорусі у
1941–1944 рр. / А. Далговський // Схід-Захід: історико-культурологіч.
зб-к. – 2008. – Вип. 11–12. – С. 180–197.

39. Данильчук В. Р. Українські остарбайтери: 1941–1947 рр. (на
прикладі Рівненської області): автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 /
В. Р. Данильчук; Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки. – Луцьк, 2011. – 20 с.

40. Демчина А. Зі Сходу на Захід: Спогади / А. Демчина. – К.:
Юніверс, 2000. – 296 с.

41. Депортація до м. Лібенау і Штайєрберга. Червень 1942 /
Ф. С. Яковенко (уклад.). – Шостка-Глухів: РВВ ГДПУ ім. О. Довженка,
2009. – 70 с.

42. Довгополий Я. Українці на примусових роботах у Третьому рейху /
Я. Довгополий // Всесвіт. – 2001. – № 3-4. – С. 127–129.

43. Дубик М. Використання праці примусових робітників з України:
основні тенденції в сучасній зарубіжній історіографії / М. Дубик //
Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / НАН України. Ін-т
історії України. – К., 2003. – Вип. 8. – С. 47–52.

44. Дубик М. Г. Проблема примусової праці робітників з України під
час Другої світової війни у сучасних німецькомовних наукових виданнях /
М. Г. Дубик // «...То була неволя». Спогади та листи остарбайтерів / НАН
України. Ін-т історії України. – К.: Ін-т історії України, 2006. – С. 43–49.

45. Дубик М. Прибутки, одержані іноземним промисловим капіталом
за рахунок використання примусової праці українців / М. Дубик //
Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / НАН України. Ін-т
історії України. – К., 2003. – Вип. 7. – С. 215–219.

46. Ерин М. Е. «Имперская трудовая повинность» в нацистской Гер-
мании (1933–1945) / М. Е. Ерин, A. M. Ермаков. – Ярославль: ЯрГУ, 1998. –
195 с.

47. Ерин М. Е. Советские военнопленные в нацистской Германии,
1941–1945 гг.: проблемы исследования / М. Е. Ерин. – Ярославль: ЯрГУ,
2005. – 178 с.

48. Естафета пам’яті: Книга спогадів / Упоряд.: А. В. Гулей. – К.:
Фенікс, 2012. – 180 с.

49. Живыми остались только мы: свидетельства и документы
[бывших узников нацистских концлагерей и гетто] / Ред.-сост., авт.
предисл. Б. Забарко. – К.,1999. – 575 с.

50. Житникова К. Остарбайтери: спогади, статті / К. Житникова. –
Севастополь: СТ «Просвіта», 2002. – 43 с.

51. Зажгите свечи памяти. Материалы и документы о херсонцах-
остарбайтерах и бывших узниках фашизма / Сост. Л. Н. Чиркова. – Хер-
сон, 2002. – 140 с.

52. Земсков В. К вопросу о репатриации советских граждан 1944–
1951 гг. / В. Н. Земсков // История СССР. – 1990. – № 4. – С. 26–41.

53. Земсков В. Н. К вопросу о масштабах людских потерь СССР в Ве-
ликой Отечественной войне (в поисках истины) // Мир и политика. – 2012. –
№ 5 (68) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://mir-politika.
ru/301-lyudskiepoteri.html

54. Земсков В. Н. Репатриация перемещенных советских граждан /
В. Н. Земсков // Война и общество, 1941–1945. – М.: Наука, 2004. – Кн. 2. –
С. 331–358 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: scepsis.ru/
library/id_1234.html

55. Земсков В. Н. Репатриация перемещенных советских граждан и
их дальнейшая судьба (1944–1956 гг.) / В. Н. Земсков // Социологические
исследования. – 1995. – № 5. – С. 3–13; № 6. – С. 3–13.

56. Земсков В. Н. Рождение «второй эмиграции» (1944–1952) /
В. Н. Земсков // Социологические исследования. – 1991. – № 4. – С. 3–24.
57. …И каждый из них – память. Воспоминания бывших остарбайте-
ров / МОО «Международныйфонд «Взаимопонимание и толерантность». –
Артемовск, 2011. – 124 с.

58. Иностранная рабочая сила при национал-социализме. Термины,
цифры, сферыответственности / СайтБундесархіва [Електроннийресурс]. –
Режим доступу: www.bundesarchiv.de/zwangsarbeit/geschichte/
auslaendisch/begriffe/index.html.ru

59. История второй мировой войны 1939–1945. В 12-ти т. / Гл. ред.
комиссия: А. А. Гречко (председ.) и др. – Т. 4 / Ред. коллегия тома: Н. Г. Ан-
дронников (глав. ред.) и др. – М.: Воениздат, 1975. – 536 с.

60. Історії, обпалені війною. Спогади жінок-остарбайтерів, зібрані
на Полтавщині. – Полтава: Дивосвіт, 2012. – 100 с.

61. Коваль М. В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній
війнах (1939–1945 рр.). – К.: Вид. дім «Альтернативи», 1999. – 336 с.

62. Коваль М. «Остарбайтери» України – раби Гітлера, ізгої Сталіна /
М. Коваль. – Політика і час. – 1998. – № 9. – С. 74–82; № 10. – С. 68–75.

63. Колтун-Лапан Т. Українці на примусових роботах у Німеччині
під час Другої світової війни та проблеми їх післявоєнної адаптації /
Т. Колтун-Лапан // Шляхами історії. Наук. зб-к історик. факультету ЛНУ
ім. Івана Франка на пошану професора К. Кондратюка / Упорядник О. Су-
хий. – Львів: Вид-во «Піраміда», 2004. – С. 392–408.

64. Конвенція про примусову чи обов’зкову працю № 29 від 28.06.1930 р.
[Електроннийресурс]. – Режимдоступу: zakon1.rada.gov.ua/laws/show/993_136

65. Конвенція про скасування примусової праці № 105 від
25.06.1957 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon1.rada.
gov.ua/laws/show/993_013

66. Коротенко В. В. Доля остарбайтерів: між лещатами двох
тоталітарних режимів (за документами Державного архіву Полтавської
області) / В. В. Коротенко // Україна у Другій світовій війні: джерела та
інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги) / Мат-ли міжнар. наук.
конференції 27 квітня 2010 р.; відп. ред.: Л. В. Легасова. – С. 462–465.

67. Котляр В. Ф. Книга життя українських «остарбайтерів» /
В. Ф. Котляр, О. В. Сидоренко. – Полтава, 2005. – 154 с.

68. Кравченко А. Українські невільники Третього рейху (минуле і
сучасність): Публіцистична хроніка / А. Кравченко, С. Батурин. – К., 2005. –
118 с.

69. Кравченко А. Українські невільники Третього рейху: Минуле і
сучасність: Публіцист. хроніка / А. Кравченко, С. Батурин; Український нац.
фонд «Взаєморозуміння і примирення». – Л.: Кальварія, 2005. – 268 с.

70. Куницький М. П. Примусова репатріація радянських грома-
дян до СРСР після Другої світової війни (український вектор): Автореф.
дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / М. П. Куницький, Чернівецький нац. ун-т
ім. Ю. Федьковича. – Чернівці, 2008. – 20 с.

71. Куницький М. П. Примусова репатріація радянських громадян
до СРСР після Другої світової війни (український вектор): дис... канд. іст.
наук: 07.00.02 / М. П. Куницький, Волинський нац. ун-т ім. Л. Українки. –
Луцьк, 2008. – 240 арк.

72. Куцай С. Г. Німеччина очима остарбайтера: розповіді про пере-
жите / С. Г. Куцай. – Луцьк: Надстир’я, 2003. – 164 с.

73. Лапан Т. Д. Вербування і депортація населення України до
Німеччини та умови його праці і побуту у неволі (1939–1945 рр.): Авто-
реф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Т. Д. Лапан; Львів. нац. ун-т ім. Івана
Франка. – Л., 2005. – 16 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://
disser.com.ua/contents/27825.html

74. Лапан Т. Д. Вербування і депортація населення України до
Німеччини та умови його праці і побуту у неволі (1939–1945 рр.): Дис...
канд. іст. наук: 07.00.01 / Т. Д. Лапан; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. –
Л., 2005. – 235 арк.

75. Лапан Т. Д. Німецька наглядово-каральна система та іноземні
робітники під час Другої світової війни у Третьому Райху / Т. Лапан // Про-
блеми та перспективи викладання політології у вищій школі: Матеріали
Всеукраїнської науково-практичної конференції. Львів, 9-10 листопада
2004 р. – Частина І. – Л.: Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2004. –
С. 56–63.

76. Лапан Т. Порівняльний аналіз становища українців дистрик-
ту Галичина і райхскомісаріату Україна на роботах у Німеччині під час
Другої світової війни / Т. Лапан // Ефективність державного управління:
Зб. наук. праць Львівського регіонал. ін-ту держ. управл. Нац. акад. держ.
управління при Президентові України / За заг. ред. А. О. Чемериса. Вип. 6. –
Львів: Вид-во ЛРІДУ НАДУ, 2005. – С. 176–181.

77. Лапан Т. Процес репатріації та система репатріаційних органів
в СРСР (з оглядом на Галичину) / Т. Лапан // Ефективність державного
управління: Зб. наук. праць Львівського регіонал. ін-ту держ. управління
Нац. акад. держ. управління при Президентові України / За заг. ред. А. О. Че-
мериса. Вип. 5. – Львів: Вид-во ЛРІДУ НАДУ, 2004. – С. 164–171.

78. Лапан Т. Українські жінки на примусових роботах у Третьому
Райху / Т. Лапан // Україна модерна. – 2007. – № 11. – С. 127–138.

79. Лахно В. І. Остарбайтери з Полтавщини: від депортації до
репатріації / В. І. Лахно // Маленькі люди на великій війні: усні історії
остарбайтерів та в’язнів концтаборів з Полтавщини / Упоряд. В. Лахно;
відп. ред. Ю. Волошин. – Полтава: ПНПУ, 2011. – С. 28–40.

80. Лахно В. І. Примусова праця остарбайтерів з Полтавщини у
Третьому Рейху: особливості депортації та репатріації / В. І. Лахно //
Література та культура Полісся: Зб. наук. праць / Ніжинський держ. ун-т
ім. М. Гоголя. – Вип. 60: Регіональні та загальноукраїнські процеси у су-
часному дослідницькому вимірі. – Ніжин, 2010. – С. 137–150.

81. Лахно В. Рецензія на: «Невигадане. Усні історії остарбайтерів» /
В. Лахно // Схід / Захід. Історико-культурологічний збірник. Випуск 9-10:
Patria. – Харків: ТОВ «НТМТ», 2008. – С. 398–402.

82. Лахно В. І. Стратегії поведінки мешканців Полтавської області
під час здійснення примусової мобілізації до Третього рейху / В. І. Лахно //
Український історичний збірник. Вип. 14. – К.: Ін-т історії України НАН
України, 2011. – С. 152–163.

83. Лєгасова Л. Колекція документів Меморіального комплексу
«Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. з
проблеми дослідження історії українських «остарбайтерів» / Л. Лєгасова,
М. Шевченко // «...То була неволя». Спогади та листи остарбайтерів / НАН
України. Ін-т історії України. – К.: Ін-т історії України, 2006. – С. 15–28.

84. Лисенко О. Є. Проблема «остарбайтерів» як предмет соціальної
історії / О. Є. Лисенко / «...Тобуланеволя». Спогадиталистиостарбайтерів /
НАН України. Ін-т історії України. – К.: Ін-т історії України, 2006. –
С. 7–14.

85. Литвинов В. Коричневое «ожерелье»: Документальное повество-
вание о жертвах нацистских преследований – гражданах бывшего СССР /
В. Литвинов. – Кн. 1. – К.: Абрис, 2001. – 630 с.

86. Маленькі люди на великій війні: усні історії остарбайтерів та
в’язнів концтаборів з Полтавщини / Упоряд. В. Лахно; відп. ред. Ю. Во-
лошин. – Полтава: ПНПУ, 2011. – 533 с.

87. Мармилова О. С. Механизм транспортирования донецьких
остарбайтеров в нацистскую Германию (1941–1943) / О. С. Мармилова //
Історичні і політологічні дослідження: Видання Донецького нац. ун-ту. –
2009. – № 1. – С. 52–56.

88. Меляков А. В. Масові джерела з історії депортації цивільного на-
селення Харківщини до Німеччини в період 1941–1943 рр.: Автореф. дис...
канд. іст. наук: 07.00.06 / Дніпропетровський нац. ун-т. – Д., 2003. – 20 с.

89. Меляков А. В. Масові джерела з історії депортації цивільного на-
селення Харківщини до Німеччини в період 1941–1943 рр.: Дис... канд. іст.
наук: 07.00.06 / А. В. Меляков; Харківський нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. –
Х., 2002. – 205 арк.

90. Михайлов А. Я. Воспоминания бывшего узника фашистских ла-
герей 1942–1945: к 50-летию Победы / А. Я. Михайлов. – К.: Созвучие,
1995. – 55 с.

91. Назаренко М. Депортація населення Полтавщини в Німеччину.
1941–1943 рр. / М. Назаренко // Третя полтавська наукова конференція з
історичного краєзнавства. Матеріали / Відп. ред., упоряд. В. А. Войнало-
вич. – Полтава, 1994. – С. 123–130.

92. Невигадане. Усні історії остарбайтерів / Авт.-упоряд., ред.,
вступ. ст. Г. Г. Грінченко; Інститут історії України НАН України, Східний
ін-т українознавства ім. Ковальських, Харківське обласне від-ня УНФ
«Взаєморозуміння і примирення», Харківське міське тов-во жертв нациз-
му. – Х.: Вид. дім «Райдер», 2004. – 236 с.

93. Немецкий плен и принудительный труд [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: beloepyatno.blogspot.com/2010/12 … st_12.html

94. Нюрнбергский процесс. В 2 т. / Изд. 3-е, испр. и доп.; под ред.
К. П. Горшенина (гл. ред.), Р. А. Руденко и И. Т. Никитченко. – М.: Госиз-
дат юридич. лит., 1955. – Т. 1 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
lib.rus.ec/b/390346/read#t34

95. Нюрнбергский процесс. В 2 т. / Изд. 3-е, испр. и доп.; под ред.
К. П. Горшенина (гл. ред.), Р. А. Руденко и И. Т. Никитченко. – М.: Госиз-
дат юридич. лит., 1955. – Т. 2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
lib.rus.ec/b/379437/read#t7

96. Нюрнбергский процесс над главными немецкими военными
преступниками: Сборник материалов в 7-ми т. Т. 1 / Сост.: Г. Н. Алек-
сандров, А. Ф. Волчков, Д. С. Карев, М. Ю. Рагинский; Под общ. ред.:
Р. А. Руденко; Ред.: И. Т. Никитченко, А. И. Полторак. – М.: Госюриздат,
1957. – 800 c.

97. Осадчук С. Д. «Додому в Райх!»: переселення німців з Північної
Буковини 1940 року: (матеріали, свідчення, документи) / С. Д. Осадчук,
В. М. Заполовський, В. Ф. Холодницький. – Чернівці: Золоті литаври,
2004. – 132 с.

98. OST – тавроневолі: РозповідіколишніхостарбайтерівКіровоградщини
/ Упоряд. В. Бондар. – Кіровоград : ПВЦ «Мавік», 2000. – 194 с.

99. Остарбайтеры // Демоскоп Weekly. – № 15–16. – 2001. – 9–22
апреля [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // demoscope.ru/
weekly/015/tema04.php

100. Остарбайтери // Буровский А. Великая Гражданская война
1939–1945 [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: www.e-reading.
org.ua/chapter.php/127909/272/Burovskiii_-_Velikaya_Grazhdanskaya_
voiina_1939-1945.html

101. Остарбайтери: спогади жителів Рівненщини, вивезених
гітлерівцями на каторжні роботи до Німеччини / упоряд. О. Г. Царик. –
Рівне: Азалія, 1996. – 119 с.

102. Пам’ять заради майбутнього: про діяльність Української спілки
в’язнів-жертв нацизму та спогади. Кн. 1 / ред.-упоряд. О. Гаца та ін.. – К.:
КМЦ «Поезія», 2001. – 564 с.

103. Пам’ять заради майбутнього: про діяльність Української спілки
в’язнів-жертв нацизму та спогади. Кн. 2 / ред.-упоряд. О. Гаца та ін. – К.:
[б.в.], 2005. – 763 с.

104. Пам’ять заради майбутнього: про діяльність Української спілки
в’язнів – жертв нацизму та спогади. Кн. 3 / заг. ред. М. Демидов. – К.:
Фенікс, 2008. – 464 с.

105. Пам’ять серця. Спогади жертв нацизму / Авт.-упоряд.: А. В. Ко-
вальська, О. М. Свириденко. – Переяслав-Хмельницький: СКД, 2012. –
200 с.

106. Пастушенко Т. В. «В’їзд репатріантів до Києва заборонений...».
Повоєнне життя колишніх остарбайтерів та військовополонених в Україні /
Т. В. Пастушенко; Нац. акад. наук України, Ін-т історії України, Нім.
фонд «Пам’ять, відповідальність і майбутнє» = «Das Niederlassen von
Repatriierten in Kiew ist verboten...» Die Lage von ehemaligen Zwangsarbeiter/
innen und Kriegsgefangenen in der Ukraine nach dem Krieg / T. Pastuschenko. –
К.: [б. в.], 2011. – 164 с.

107. Пастушенко Т. В. Використання праці українських примусо-
вих робітників у Третьому рейху / Т. В. Пастушенко // Архіви окупації.
1941–1944 / Держкомархівів України; упоряд. Н. Маковська. – К., 2006. –
С. 854–859.

108. Пастушенко Т. В. Ідеологія нацизму та правовий статус
«остарбайтерів» у системі примусової праці нацистської Німеччини /
Т. В. Пастушенко // Друга світова війна і доля народів України. – К.:
Зовнішторгвидав, 2007. – С. 35–45.

109. Пастушенко Т. В. Остарбайтери з Київщини: вербування, при-
мусова праця, репатріація (1942–1953): монографія / Т. В. Пастушенко;
Ін-т історії України НАН України. – К.: Ін-т історії України НАНУ, 2009. –
282 с.

110. Пастушенко Т. В. Остарбайтери з України: вербування, при-
мусова праця, репатріація (історико-соціальний аналіз на матеріалах
Київщини): Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01/ Т. В. Пастушенко. –
К.: Ін-т історії України НАН України, 2007. – 20 с.

111. Пастушенко Т. В. Остарбайтери з України: вербування, при-
мусова праця, репатріація (історико-соціальний аналіз на матеріалах
Київщини): Дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Т. В. Пастушенко; Ін-т історії
України НАН України. – К., 2007. – 241 арк.

112. Пастушенко Т. В. Пам’ять про війну в спогадах киян-
остарбайтерів / Т. В. Пастушенко // Україна у Другій світовій війні: дже-
рела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги) / Мат-ли міжнарод.
наук. конференції 27 квітня 2010 р.; відп. ред.: Л. В. Легасова. – С. 466–
473.

113. ПастушенкоТ. Спогади «остарбайтерів» – іншийпогляднавійну /
Т. Пастушенко // «...То була неволя». Спогади та листи остарбайтерів /
НАН України. Ін-т історії України. – К.: Ін-т історії України, 2006. – С. 63–
80.

114. Пастушенко Т. Способи виживання українських остарбайтерів
у Райху: Спогади очевидців / Т. Пастушенко // Схід-Захід: історико-
культурологічний зб-к. – 2008. – Вип. 11–12. – С. 161–179.

115. Пацула Й., Сорохан О. Заручники Другої світової // http://www.
infoukes.com/ukremb/history/UPA/2/ost001.html

116. Педак В. Гірке слово – остарбайтер / В. Педак. – Л.: НВФ
«Українські технології», 2009. – 318 с.

117. Писцьо В. Р. Вивезення українського населення на примусові ро-
ботидоНімеччинияк одинзнапрямівдіяльності окупаційної адміністрації /
В. Р. Писцьо // Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації
(до 65-річчя Великої Перемоги) / Мат-ли міжнарод. наук. конференції 27
квітня 2010 р.; відп. ред.: Л. В. Легасова. – С. 482–487.

118. Писцьо В. Р. Українські остарбайтери Рівненщини: вербуван-
ня та умови життя / В. Р. Писцьо // Наук. вісн. Волин. нац. ун-ту ім. Лесі
Українки. Іст. науки. – Вип. 13. – Луцьк, 2009.– С. 206–211.

119. Платошкин Н. Н. Принудительный труд в нацистской Герма-
нии / Н. Н. Платошкин // Военно-исторический журнал . – 2012 . – № 3. –
С. 36–40.

120. По ту сторону войны: Книга Памяти жертв нацистских пре-
следований в годы Второй мировой войны / В. Чернолуцкий, С. Шка-
рупа, В. Педак, Е. Негода; авт.-сост. Н. Михайлов и др. – Запорожье: РА
«Тандем-У», 2005. – 372 с.

121. Політологічний енциклопедичний словник / Упоряд. В. П. Гор-
батенко; За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Б. Бабкіна, В. П. Горбатенка. 2-е
вид. – К.: Генеза, 2004. – 736 с.

122. Полян П. М. Жертвы двух диктатур: Жизнь, труд, унижение и
смерть советских военнопленных и остарбайтеров на чужбине и на роди-
не / Предисл. Д. Гранина / П. М. Полян; Ин-т географии РАН. – 2-е изд.,
перераб. и доп. – М.: РОССПЭН, 2002. – 895 с.

123. Полян П. М. Жертвы двух диктатур: Остарбайтеры и военно-
пленные в Третьем рейхе и их репатриация / П. М. Полян; Ин-т геогра-
фии РАН (Москва), Ин-т по изучению последствий войн им. Л. Больцмана
(Грац-Вена). – М.: Ваш выбор ЦИРЗ, 1996. – 442 с.

124. Полян П. М. Остарбайтеры / П. М. Полян // Звезда. – 2005. –
№ 6. – С. 14–25.

125. Полян П. М. Советские граждане в Рейхе: сколько их было /
П. М. Полян // Социологические исследования. – 2002. – № 5. – С. 95–100.

126. Помним: Материалы и документы о херсонцах – бывших узни-
ках фашизма / Сост. Л. Н. Чиркова. – Херсон, 1998. – 150 с.

127. ПотильчакО. В. ЕксплуатаціятрудовихресурсівУкраїнигітлерівською
Німеччиною у роки окупації: Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / О. В. По-
тильчак; НАН України, Ін-т історії України. – К., 1999. – 20 с.

128. Потильчак О. В. Експлуатація трудових ресурсів України
гітлерівською Німеччиною у роки окупації: Дис... канд. іст. наук: 07.00.01. –
К., 1999. – 205 с.

129. Потильчак О. В. Нормативно-правове регулювання процедури
спеціальної перевірки «переміщених осіб» органами внутрішніх справ і
державної безпеки України (1944–1947 рр.): історичний аспект / О. В. По-
тильчак // Вісник Черкаського університету / Серія: історичні науки. – Вип.
201. – Част. ІІ. – Черкаси, 2011. – С. 124–130.

130. ПотильчакО. В.Трудовіресурсирадянськихвійськовополонених
та «остарбайтерів» з України у нацистській військовій економіці в роки
Другої світової війни / О. В. Потильчак. – К.: ТОВ «Міжнародна фінансова
агенція», 1998. – 49 с.

131. Потильчак О. Трудові ресурси цивільного населення України
і система примусової праці в часи німецької окупації / О. Потильчак //
Україна в Другій світовій війні: погляд з XXI століття. Історичні нариси. У
2 кн. / Ред. кол.: В. А. Смолій (голова колегії) та ін.; Ін-т історії України. –
К.: НВП «Вид-во «Наукова думка, НАН України», 2011. – Кн. 2. – С. 92–126.

132. ПотильчакО.Перевірочно-фільтраційні пунктиНКВССРСР для
«переміщених осіб» на Волині у 1944 році / О. Потильчак, М. Терентьєв
// Минуле і сучасне Волині та Полісся. Сторінки воєнної історії краю:
Наук. зб.: Вип. 30: Мат-ли ХХХ Всеукраїн. наук.-практ. іст.-краєзнавчої
конференції, 24-25 березня 2009 р. – Луцьк, 2009. – С. 292–297.

133. Принудительный труд в современной России. Нерегулируемая
миграция и торговля людьми / Международная организация труда; авт.
кол.: Е. Тюрюканова (рук.) и др. – М., 2004. – 120 с.

134. «Прошу вас мене не забувати»: Усні історії українських
остарбайтерів / Укр. дім Дюссельдорф (та ін.); упоряд.: І. Ястреб, К. Коб-
ченко, Т. Пастушенко / Г. Грінченко (голов. ред.). – Х.: Право, 2009. – 207 с.

135. Реброва І. Примусова праця остарбайтерів у публіцистичному ра-
дянському дискурсі під часДругої світової війни та в перші післявоєнні роки
(1942–1949) / І. Реброва // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей
/ НАН України. Ін-т історії України. – К., 2009. – Вип. 12. – С. 45–64.

136. Сидоренко О. Гонимі злим вітром. Розповіді про полтавчан – в’язнів
нацистських концтаборів / О. Сидоренко. – Полтава: АСМІ, 2003. – 124 с.

137. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. Пер. з рос. /
О. Ф. Скакун.– Харків: Консум, 2001. – 656 с.

138. Смерека В. В німецькій неволі: Спомин-щоденник 1942–1944 /
В. Смерека. – Ужгород, 1998. – 276 с.

139. Соціологія: Навчальний посібник / За ред. С. О. Макеєва. – К.:
«Радянська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1999. – 344 с.

140. Спогади-терни. Про моє життя німецьке...: Спогади про пере-
бування на примусових роботах у нацистській Німеччині / Харк. нац. ун-т
ім. В. Н. Каразіна, Східний ін-т українознавства ім. Ковальських, Харк.
т-во жертв нацизму; редкол.: Г. Г. Грінченко (голова); упоряд., комент.
І. Є. Реброва. – Х.: Право, 2008. – 448 с.

141. Там, за колючим дротом...: Спогади колишніх в’язнів-жертв на-
цизму / Волин. обл. від-ня Укр. спілки в’язнів-жертв нацизму; упоряд.:
В. Т. Волошкін, М. І. Тарасенко. – Луцьк: Надстир’я, 2001. – 126 с.

142. Тенфельде К. Изучение принудительного труда в годы Второй
мировой войны: новые акценты / К. Тенфельде // Послевоенная исто-
рия Германии: российско-немецкий опыт перспективы: Мат-лы конф.
рос. и нем. историков (Москва, 28–30 октября 2005 г.): Сб. статей / Под
ред. Б. Бонвеча и А. Ю. Ватлина. – М.: ДиректМедиаПаблишинг, 2007. –
340 с.

143. Титаренко Д. М. Спогади остарбайтерів Донбасу як історичне
джерело (за матеріалами Вестфальського музею промисловості) // Нові
сторінки історії Донбасу: Зб-к статей. Кн.13-14. – Донецьк: ДонНУ, 2007. –
С. 52–61.

144. «...То була неволя». Спогади та листи остарбайтерів / НАН
України. Ін-т історії України. – К.: Ін-т історії України, 2006. – 542 с.

145. Тропинки в гибельном пространстве: Вомпоминания, рассказы
бывших «остарбайтеров» о юности прошедшей в стране Германии дале-
кой. – Мариуполь [б.в.], 1993. – 114 с.

146. Узники: Книга воспоминаний / Н. Кондратцева (ред.-сост.). –
Донецк: Донеччина, 2002. – 160 с.

147. Україна сниться...: Неотримані листи подолян, відправлені
з Німеччини у 1942–1943 рр. / Передмова О. Алтухова, M. Слободян. –
Хмельницький: [б.в.], 1995. – 142 с.

148. Україна у Другій світовій війні у документах: Збірник німецьких
архівних матеріалів (1941–1942) / Упоряд. В. Косик. – Т. 2. – Львів: [б.в.],
1998. – 383 с.

149. Україна у Другій світовій війні у документах: Збірник німецьких
архівних матеріалів (1942–1943) / Упоряд. В. Косик. – Т. 3. – Львів: [б.в.],
1999. – 384 с.

150. Україна у Другій світовій війні у документах: Збірник німецьких
архівних матеріалів (1942–1943) / Упоряд. В. Косик. – Т. 4. – Львів: [б.в.],
2000. – 367 с.

151. Українські в’язні концтабору Маутгаузен: свідчення тих, хто ви-
жив / Укр. ін-т нац. пам’яті, Ін-т історії НАН України та ін.; упоряд.: М. Г. Ду-
бик, Т. В. Пастушенко, М. Ю. Шевченко (та ін.); редкол.: В. А. Смолій (го-
лов. ред.) та ін. – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2009. – 336 с.

152. Фрайтаг Г. Принудительные работы при национал-социализме:
60 лет спустя. Работа Фонда «Память, ответственность и будущее» / Г. Фрай-
таг // Память о войне 60 лет спустя: Россия, Германия, Европа / Ред.-сост.
М. Габович. – М.: Новое лит. обозр., 2005. – С. 314–329 [Електронний ре-
сурс]. – Режим доступу: magazines.russ.ru/nz/2005/2/fr20-pr.html

153. Чернявський В. В. Депортація населення Миколаївської області
на примусові роботи до Румунії / В. В. Чернявський // Гілея: наук. вісник:
Зб. наук. праць / НПУ ім. М. П. Драгоманова, Українська АН. – Вип. 17. –
К., 2008.– С. 50–59.

154. Чернявський В. В. Остарбайтери в системі сільського госпо-
дарства Третього рейху / В. В. Чернявський // Гілея: науковий вісник : Зб.
наук. праць / НПУ ім. М. П. Драгоманова, Українська АН. – Вип. 24 . – К.,
2009. – С. 106–114.

155. Чернявський В. В. Статево-вiковий та професiйний склад насе-
лення, вивезеного на примусовi роботи до Третього рейху в 1941–1944
роках. На матеріалах Миколаївської області / В. В. Чернявський // Записки
історичного факультету. Одеський нац. ун-т ім. І. І. Мечникова. – Вип. 21. –
Одеса, 2010. – С. 126–135.

156. Чиркова М. Листи остарбайтерів як приклад документів осо-
бового походження // Архівознавство. Арехеографія. Джерелознавство:
Міжвідомчий зб. наук. праць. – Вип. І: Архів і особа. – К., 1999. – С. 153–158.

157. Щуплецов В. М. Насильственный угон мирного населения с ок-
купированных территорий СССР для принудительного труда в фашист-
ской Германии (1941–1945 гг.): Автореф. дис… канд. ист. наук / В. М. Щу-
плецов. – Пермь, 1983. - 17 с.

158. Энциклопедия Третьего рейха / Сост. В. Телицын. – М.: Локид-
Пресс; РИПОЛ Классик, 2004. – 479 с.

159. Як тяжко пережити цю війну… Художні роботи та документальні
матеріали / Фонд «Взаємопорозуміння і толерантність». – К.: ТОВ «ВПД
«Формат», 2011. – 264 с.

160. Herbert, U. Fremdarbeiter. Politik und Praxis des “Ausländer–
Einsatzes” in der Kriegswirtschaft des Dritten Reiches. – Berlin; Bonn: Verlag
J. H. W. Dietz Nachf. – 1986. – 494 s.

161. Herbert, U. Fremdarbeiter: Politik und Praxis des “AusländerEinsatzes“
in der Kriegswirtschaft des Dritten Reiches. – Bonn: Dietz Nachf.,
1999. – 589 s.

162. Homze, Ed. L. Foreign Labor in Nazi Germany. – Princeton University
Press. – Princeton, New Jersey, 1967. – 350 p.

163. Jacobmeyer, W. Vom Zwangsarbeiter zum Heimatlosen Auslaender.
Die Displaced Persons in Deutschland. 1941–1945 // Kri-tische Studien zur
Geschichtswissenschaft. – Gцttingen: Vandenhoeck u. Ruprecht in Gцttingen,
1985. – 324 s.

164. Jelínek, T. Zwangsarbeit im Nationalsozialismus, in: «Kommt die
Arbeit nicht zu Dir…» Verschiedene Formen der Zwangsarbeit in Studien und
Dokumenten. – Prag, 2003. – S. 143.

165. Obozy hitlerowskie na ziemiach polskich 1939–1945. – Warszawa:
Państ. Wydaw. Naukowe, 1979. – 678 s.

166. Spoerer, M. Zwangsarbeit unter dem Hakenkreuz Ausländische
Zivilarbeiter, Kriegsgefangene und Häftlinge im Deutschen Reich und im
besetzten Europa 1939–1945. Stuttgart–München: Deutsche Verlags-Anstalt
(DVA), 2001. – 250 s.

167. Szurgacz, H. Przymusowe zatrudnienie Polaków przez hitlerowskiego
okupanta w latach 1939–1945. – Wrocіaw; Warzawa; Krakow; Gdansk:
Ossolineum, 1971. – 250 s.

168. Zwangsarbeit 1939 bis 1945: „Ich habe die Deutschen nie als Volk
gehasst». Briefe ehemaliger Zwangsarbeiterinnen und Zwangsarbeiter aus der
Ukraine. Dokumentation einer Begegnung. / Hrsg: H. Kroker, B. Neuhaus, W.
Schriek - Hamm: StadtHamm, 2003. – 104 s.

ipt.nmu.org.ua/ua/student/litera … pamiat.pdf

Спасибо сказали: chernik, d_sergiy, interstep3

Поделиться

8

Re: Остарбайтери. Джерела

Нестеренко Л. О. Остарбайтери Чернігівщини: вербування, умови праці  на чужині та життя після повернення

Спасибо сказали: Алёна, interstep, volotara, litar Л4

Поделиться

9

Re: Остарбайтери. Джерела

Невигадане. Усні історії остарбайтерів / Авт.-упоряд., ред.,
вступ. ст. Г. Г. Грінченко; Інститут історії України НАН України, Східний ін-т українознавства ім. Ковальських, Харківське обласне від-ня УНФ «Взаєморозуміння і примирення», Харківське міське тов-во жертв нацизму. – Х.: Вид. дім «Райдер», 2004. – 236 с.

можна скачати тут



Лисянщина: Тараненко, Чех. Ніжинщина: Устим, Кармазин, Шекун
Спасибо сказали: Relic hunter, Алёна, litar Л3

Сайт volotara

Поделиться

10

Re: Остарбайтери. Джерела

ПОВЕРНЕННЯ НА БАТЬКІВЩИНУ
08.04.2020 by Adm In

На заключному етапі війни багато примусових робітників мобілізованих на спорудження оборонних укріплень, за різних обставин опинилися в самому епіцентрі бойових дій, ризикували власним життям під час бомбардувань, артобстрілів, наступальних дій.

Для інших невільників найтяжчим випробуванням став період «безвладдя», коли остарбайтери були покинуті господарями в зруйнованих таборах, без будь-яких засобів до існування. Але й зустріч зі своїми співвітчизниками-визволителями підтверджувала найгірші очікування колишніх східних робітниць: «Зрадники! Німецькі проститутки!» – такими були найбільш м’які вислови радянських солдатів на їхню адресу. Багато остарбайтерок стали в цей час свідками зґвалтування німецьких жінок солдатами, а нерідко й самі ставали жертвами свавільної поведінки своїх співвітчизників. Про те, що подібне ставлення до жінок, як до військового трофею, було нормою серед воїнів і не викликало особливих застережень, свідчать щоденникові записи відомого українського письменника Олеся Гончара (березень 1945 р.): «Ночью молодые мадярки не могут найти себе места... Из домов бегут в бункера, из бункеров с визгом выскакивают – там тоже нет покоя. Удивляет их, с каким рвением иваны заботятся об распространении русской расы. И смех и горе».

Закінчення війни принесло східним робітникам довгоочікуване визволення від нацистського рабства, але не дало свободи й волі. На відміну від підданців інших європейських держав, для всіх колишніх радянських громадян повернення (репатріація) до СРСР було обов’язковим. Такі вимоги були закріплені в міжнародних угодах між союзниками з антигітлерівської коаліції, Радянським Союзом, США та Великобританією, ухвалених на Кримській конференції у лютому 1945 р.

Ще задовго до завершення війни, в серпні 1944 р., уряд Радянського Союзу ухвалив рішення про повернення радянських громадян з Німеччини та окупованих нею країн й розпочалася підготовка для організації прийому та розподілу репатріантів. Керував цим процесом спеціально створений апарат уповноваженого Раднаркому СРСР (згодом Ради Міністрів) у справах репатріантів на чолі з генералом П. Голіковим (колишнім начальником Головного розвідувального управління Генерального штабу Червоної армії). Про масштаби цієї роботи свідчить табірна інфраструктура репатріації. Тільки на території Західної та Східної Європи було створено 127 фронтових перевірно-фільтраційних таборів (ПФТ) та 57 армійських збірно-пересильних пунктів (ЗПП), у яких одночасно могло перебувати близько півтора мільйона осіб. У роботі з репатріантами було задіяно понад 37 тисяч радянських військовослужбовців. Безпосередньо на демаркаційній лінії союзних військ в Німеччині та Австрії для обміну репатріантами з союзниками була організована низка з дев’яти прийомно-передавальних пунктів (ППП). Другим тиловим «ешелоном» репатріації стали 35 збірно-пересильних таборів (ЗПТ), створених у прикордонній зоні СРСР, які об’єднувалися в пункти і підпорядковувалися Народному комісаріату оборони. З кінця 1944 р. почали створюватися відповідні репатріаційні органи в Україні. Згідно з постановою РНК УРСР й ЦК КП(б)У від 31 серпня 1944 р. при уряді Української РСР створено відділ у справах репатріації радянських громадян, на чолі з М. Зозуленком, а починаючи з січня 1945 р. подібні відділи почали створювати у складі виконкомів обласних рад депутатів трудящих, які мали забезпечити прийом, розміщення, трудове й господарсько-побутове облаштування репатріантів. У кожній області республіки організовувалися спеціальні пункти з прийому та розподілу репатріантів (ПРП). До завдань репатріаційних таборів та пунктів, незалежно від їх підпорядкування й призначення, входило тимчасове розташування репатріантів, забезпечення їх відповідними супровідними документами для проїзду до місця проживання, харчуванням, медично- санітарна профілактика, виділялися кошти для надання їм також і матеріальної допомоги продовольством, грошима і конкретними речами (найбільша потреба була у взутті та одязі), проводилася «політико-виховна» робота. Проте пріоритетним завданням радянських репатріаційних органів були політична перевірка, статистичний облік та нагляд за громадянами, котрі тривалий час перебували за кордоном.

Основна маса репатріантів проходила перевірку й фільтрацію у фронтових та армійських таборах або збірно-пересильних пунктах наркомату оборони і перевірно-фільтраційних пунктах НКВД, яку проводили співробітники НКВД, НКДБ і контррозвідки СМЕРШ. Після прибуття за місцем проживання репатріанти знову мали пройти перевірку в органах держбезпеки.

http://memorua.org/wp-content/uploads/2020/04/IMG_7455.jpg

Про зміст бесід під час перевірки у збірних пунктах можемо довідатися також із «фільтраційних справ» (своєрідного досьє на остарбайтерів), які тривалий час знаходилися в архівах Комітету державної безпеки і становили державну таємницю, а з 1993 р. були передані до Державних обласних архівів України. Зі слів того, хто підлягав перевірці, співробітники НКВД заповнювали досить велику анкету. Особлива увага приділялася тому, коли й за яких обставин потрапила людина на територію держав, що воювали з СРСР, або окуповану Німеччиною країну. Спрямованість опитування комісіями проступала в запитаннях, які ставили репатріантові: «Чи служив в арміях країн, що воювали з СРСР або інших військових антирадянських формуваннях?», «Коли та за яких обставин повернувся в СРСР або прибув на кордон СРСР (сам або в групі)?» і «З ким з’явився добровільно чи був затриманий, ким і коли?»

http://memorua.org/wp-content/uploads/2020/04/IMG_9100.jpg

З усього цього неважко зробити висновок, що репатріантів розглядали коли не як «зрадників Батьківщини», то принаймні як людей, що не виявили достатньої мужності і працювали на нацистів. У процесі перевірки у репатріанта забиралися всі документи, які могли б підтвердити його особу або факт перебування за кордоном чи працю в Райху: робочі картки, трудові книжки, посвідчення, листи, нерідко конфісковували й фото і радянські довоєнні паспорти, військові білети тощо.

http://memorua.org/wp-content/uploads/2020/04/IMG_9107.jpg

Натомість особі, що пройшла реєстрацію в комісії, видавалося направлення на постійне місце проживання, з позначкою «видом на жительство служить не может». Варто зазначити, що репатріанти поверталися у тоталітарну країну, де майже в усіх обласних та районних містах діяли суворі режимно-обмежувальні заходи та паспортний режим. Суть цього паспортного режиму полягала в тому, що паспорт оголошувався єдиним документом, що засвідчував особу і давав право проживати в даній місцевості. Паспорти видавалися людям, які мешкали в режимних місцевостях до запровадження паспортного режиму, або особам, що досягли 16-річного віку. Репатріант з подібною довідкою з фільтраційної комісії автоматично опинявся поза законом. Для того, щоб отримати паспорт (безстроковий, п’ятирічний або тимчасовий), йому потрібно було знову, після приїзду додому, йти до органів НКВД, проходити повторну перевірку та реєстрацію, що зовсім не гарантувало отримання бажаного документа. Найчастіше репатріантові видавали тимчасове посвідчення, наявність якого змушувала дану особу проходити перевірку кожен місяць чи кожен рік. Важливо зазначити, що у воєнні та повоєнні роки наявність у громадянина паспорта, тобто дозволу на проживання у певній місцевості, була тісно пов’язана з пропискою та видачею продуктових карток, а від належності місцевості до І чи II категорії режимності безпосередньо залежали розміри забезпечення населення продуктовими та промисловими товарами (і не тільки в зазначений період). У випадку відсутності дозволу на проживання у певній режимній місцевості (переважно великих містах) особу упродовж 24 годин виселяли або вона несла кримінальну відповідальність за порушення паспортного режиму. Для багатьох репатріантів, які мешкали у Києві, непереборною перепоною на шляху додому став пункт у постанові РНК СРСР № 30-12с від 6 січня 1945 р. «Про організацію прийому громадян, звільнених Червоною армією та військами союзних держав», який забороняв репатріантам повертатися до Москви, Ленінграда та Києва. Контроль за виконанням цих рішень покладався на центральні та місцеві органи влади, НКВС та згадані вже органи репатріації.

Таким чином, незважаючи на декларовані радянською державою права і свободи репатріантів, у реальному житті політичний статус людини, що поверталася до СРСР із-за кордону, фактично мало чим відрізнявся від статусу кримінального злочинця – ті ж самі бесіди з працівниками НКВД, НКДБ, заведення спеціальної «справи», обов’язкова реєстрація в міліції, заборона проживання в столичних містах.

Репатріанти розглядалися керівництвом Радянського Союзу в першу чергу як вкрай необхідні державі робочі руки, тому для 40 % колишніх остарбайтерів та військовополонених повернення до СРСР зовсім не означало повернення в свій рідний дім. Переважно під час фільтраційної перевірки здорових чоловіків одразу ж мобілізували до армії, а багатьох жінок залучали без будь-якої оплати до демонтажу й вивезення з Німеччини обладнання й матеріалів, що відправлялися за репарацією до Радянського Союзу. Використання праці репатріантів відбувалося на всьому шляху їх слідування додому – у господарствах військових частин, на території пересильних таборів і пунктів, шляхом примусової мобілізації на відбудову вітчизняних підприємств. Тому нерідко такі дії радянської держави, зумовлені потребою у робочих руках для відбудови зруйнованої війною економіки, репатріанти розцінювали як покарання за їхню працю в Німеччині.

На практиці навіть ті репатріанти, яким дозволили після перевірки безперешкодно повернутися додому, зіткнулися в дорозі з великою кількістю труднощів: нестача продовольства, відсутність транспортних засобів, належних умов проживання в пересильних таборах, де нерідко доводилося жити місяцями. Особливо катастрофічна ситуація склалася восени-взимку 1945–1946 рр., коли потік репатріантів досягнув своєї найвищої позначки. Наприклад, в Україну за цей короткий період прибуло майже 700 тис. осіб.

Зрештою, всі організаційні проблеми і негаразди з матеріальним постачанням пересильних таборів можна зрозуміти, адже країна після спустошливої війни лежала в руїнах, більшість населення жила в нестатках та бідності. Але важко було пояснити підозру й недовіру, зневажливе ставлення до репатріантів з боку представників різних органів влади. Численні заяви та доповідні самих посадовців, які займалися репатріацією, свідчать про безліч ганебних випадків у ставленні до колишніх остарбайтерів. У телефонограмі з Волинського обкому КП(б)У, зокрема повідомлялося, що начальник Володимир-Волинського ЗПП НКО «поводить себе грубо з репатріантами, вигонить їх геть, погрожує застрелити чи заколоти штиком. Одну з репатріанток працівники пункту завели в темне місце, зняли з неї годинник і забрали всі речі. Винний у цьому лейтенант не був покараний і зник у невідомому напрямку. Репатріантки скаржаться, що обслуговуючий персонал поводить себе з ними в дорозі грубо. Шофери і начальники колон змушують дівчат вступати з ними в сексуальні стосунки, купувати горілку, відбирають їх особисті речі». Начальник Гребінківського ПРП В. Шкварець повідомляла до відділу в справах репатріації при РНК УРСР про дії залізничної міліції: «Відношення ж.д. міліції при ст. Гребінки Полтавської обл. до репатріантів, що повертаються на Батьківщину з Германії зовсім негативне: 21.05.1945 р. вечором та 22.05.1945 р. ранком одних і тих же людей по три рази зазивають в своє приміщення з вимогами до них «що ви везете з Германії» та тормозять у відправці таких по ж.д. транспорту, докоряючи тим, «що ви робили на німців, тому можете пішки ходить»».

За матеріалами книги «Прошу вас мене не забувати»: усні історії українських остарбайтерів. Х., 2009. С. 46–52.

Використано документи з фільтраційних справ, які зберігаються в Державному архіві Київської області
memorua.org/?p=1987

Спасибо сказали: Relic hunter, nfs79, litar Л3

Поделиться

11 (23-12-2020 23:24:40 отредактировано nfs79)

Re: Остарбайтери. Джерела

фонд Р-8840 «Управління Служби безпеки України у Чернігівській області»
В этом фонде нашел свою бабушку Труш Анну Васильевну

+ открыть текст

Post's attachments

Труш АВ.jpg 230.91 Кб, файл не был скачан. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Труш cool Харченко cool Матюшко coolКикоть coolДовгаль coolПлечистий,Галаган,Кобижча,Коршок,Гусак - с.Патюти /с.Будище /с.Берков /с.Киселівка/с.Ведмедівка/с.Держанівка/с.Адамовка/с.Блудше Чернігівська обл. 
Сидорець(I-P37) cool ,Запорожець - Ніжин/Вертіївка Чернігівська обл.
Дубік,Щерба(?) - с. Кислицьке Томашпільский р-н Вінницька обл.
Спасибо сказали: kuks70, litar Л, Алёна3

Поделиться

12 (04-03-2021 22:19:40 отредактировано nfs79)

Re: Остарбайтери. Джерела

Делюсь своим опытом.

8 февраля 2021 г. через електронную почту обратился в Черниговский архив с просьбой ознакомиться с делом своей бабушки фонда Р-8840 «Управління Служби безпеки України у Чернігівській області»
К письму приложил ВСЕ сканы свидетельств о рождении и бракосочетании и т.п.
3 марта 2021 на мой Е-майл пришло письмо с ссылкой на отсканированное дело и пароль к архиву.
Сделаю акцент на том,что никакой оплаты в архиве от меня не потребовали!



Дело включает:

+ открыть текст

-Регистрационный лист(общая информация)
-Протокол допроса по возвращению на Родину
-Протокол допроса свидетеля(односельчанина)
-Справка из сельсовета
-Запрос в г.Чернигов на наличие/отсутствие данных о резентуре
-Ответ из г.Чернигова
-Заключение комиссии

Труш cool Харченко cool Матюшко coolКикоть coolДовгаль coolПлечистий,Галаган,Кобижча,Коршок,Гусак - с.Патюти /с.Будище /с.Берков /с.Киселівка/с.Ведмедівка/с.Держанівка/с.Адамовка/с.Блудше Чернігівська обл. 
Сидорець(I-P37) cool ,Запорожець - Ніжин/Вертіївка Чернігівська обл.
Дубік,Щерба(?) - с. Кислицьке Томашпільский р-н Вінницька обл.
Спасибо сказали: ГіП, kuks70, mike.kilo, litar Л, Алёна, v_golub6

Поделиться

13

Re: Остарбайтери. Джерела

На сайті Arolsen-archives з'явилися фільтраційні справи та листи остарбайтерів. Ось пряме посилання https://collections.arolsen-archives.or … 7-2-1/?p=1

Спасибо сказали: kuks70, Алёна, interstep3

Поделиться