Тема: Кома́рники, село Турківського р. Львівської обл.
Вікі:
Кома́рники — село у Україні, у Турківському районі Львівської області, розкидане на площі 40 км². Центр Комарницької сільської ради, до якої ще входять Буковинка, Закичера і Зворець.
Село розташоване за 25 км від Турки, за 19 км від залізничної станції Нижня Яблунька.
Розкинулися Комарники в долині річки Стрий і її приток, одна з яких річка Дживні. Оточені високими горами. У південно-західній стороні села підноситься гора Зелені висотою 877 метрів, над південно-східною окраїною височить гора Маґура (1013 метрів), а в самому центрі села — гора Кичера висотою 793 м.
У південній частині села потік Ріг впадає у річку Стрий.
Комарники займають обширну територію, приблизно 45 квадратних кілометрів, мають форму ромба і простягаються зі сходу на захід на 8 км, а з півдня на північ — на 6 км.
До складу села здавна входило багато хуторів. У «Словнику географічному Королівства Польського та інших слов'янських країв» за 1880 р. зафіксовано сім найбільших на той час хуторів: Зворець, Дівчий, Буковинка, Ровінь, Закичера, Лазок, Ясінь. Серед менших названо Ботивський потік, Береговець, Яцькова, Копчин.
Колишні присілки Буковинка, Закичера і Зворець стали окремими селами, і підпорядковуються Комарницькій сільській раді.
Перша письмова згадка 1493 р.
а часів короля Зигмунда I Старого Думка Височанський подарував одному із своїх синів Верхнє Висоцьке, другому — Kомарники, а третьому — Mатків з Івашківцями. Парох Комарників Щасний Саламон твердив, що ще в 1880 році бачив у Верхньому Висоцьку фундаційний лист, який документально закріпив цей дар багатого дідича своїм синам.
Комарники є гніздом шляхетного роду Комарницьких, витоки якого пов'язують з угорським графом Іваном Волохом. Першим з-поміж членів цієї родини в документах згаданий Федько в 1493 р., роком пізніше — Яцько.
Комарницькі мали придомки: Тадорович, Федькович, Яцькович, Онофрикович, Дудич, Лико, Михалкович, Петрашович, Ванчович та ін.
В 1506 році король Олександр привілеєм, виданим у Любліні, віддає землі шляхтичам Сашкові і Гадурові Комарницьким, Васконові Турянському і Дмитру (Думці) Височанському — спадкоємцям сіл Комарники, Тур'є і Висоцьке.
Перша письмова згадка про школу в Комарниках відноситься до 1853 р. Школа функціонувала при церкві на хуторі Зворець. У ній помічник священика І.Чижевич навчав 14 дітей. Лише у 1878 р. жителі села за власний кошт збудували в селі школу.
В ході Першої світової війни війни фронт двічі проходив через Комарники. Перший раз з осені 1914 року до весни наступного року, коли наступали російські війська, вдруге — навесні 1915 р., коли розпочався контрнаступ австро-німецьких військ. Воєнні дії завдали великої шкоди. Згоріло чимало житлових і господарських будівель, серед жителів були вбиті та поранені. До того ж австрійська жандармерія заарештувала і відправила в концентраційний табір Талєргоф 40 жителів села, звинувативши їх у москвофільстві. З фронтів війни в село не повернулося більше 50 чоловіків.
У міжвоєнний період польська влада проводила в Східній Галичині політику полонізації, гальмувала розвиток національної освіти, закривала українські школи. У 1924 р. прийнято дискримінаційний закон Грабського, згідно якого основним типом школи стали двомовні, так звані утраквістичні, які, по суті, були, польськими школами. У 1925 р. утраквістичними стали й обидві школи в Комарниках. Більш свідомі українці села виступили на захист свого права навчати дітей рідною мовою. Проводився збір декларацій за українську мову викладання у школах. Однак польська адміністрація на це не звертала уваги.
Значних людських втрат зазнало село у роки Другої світової війни. На примусові роботи в Німеччину й Австрію було вивезено 317 жителів села. Деякі з них загинули на чужині, частина ж, побоюючись репресій, подалися шукати кращої долі в країни Західної Європи.
У 1942–1943 рр. гітлерівці знищили близько 60 євреїв, жителів Комарників. Врятуватися вдалося одиницям.
Восени 1944 р., коли радянські війська знову зайняли Галичину, з Комарників внаслідок мобілізації на фронт було відправлено 178 юнаків і молодих чоловіків, 69 з них загинули в боях. У пам'ять про них 1967 року встановлено обеліск.
У перші повоєнні роки частина жителів села брала участь у боротьбі зі сталінським тоталітарним режимом, який поновлювався у західних областях України. З тими, хто допомагав Українській Повстанській Армії продуктами чи одягом, жорстоко розправлялися. Їх зараховували до «бандпосібників» і репресували. Серед таких із села Комарники було близько 30 осіб. Не всі вони повернулися із заслання додому. Чимало з них померло в тюрмах і таборах. Загалом у 1939–1953 рр. загинуло понад 200 жителів Комарників переважно молодого віку.
У радянський період в селі діяв центр колгоспу ім. Горького, за яким закріплено 2427 га сільгоспугідь, у т. Ч. 1354 га орної землі, 804 га лісу. М'ясо-молочний напрямок. Були швейна і взуттєва майстерні. Функціонували дві восьмирічні школи, два народні доми, дві бібліотеки з книжковим фондом понад 18000 примірників, 4 медичні пункти, відділення зв'язку.
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)