351

Re: Як жили наші предки?

Щось обкладинка тієї книжки І. Ігнатенко натякає, що авторка зводить шлюбно-сімейні стосунки до сексуальних. Звичайно, треба почитати, що вона пише, а потім гудити або хвалити. Але не раз вже стикався з таким, що, порівнюючи подібні стосунки тоді і зараз, навіть не задумуються, що родина тоді була геть інша. Перше, що сільська переважно. Друге, що чоловік і жінка та інші члени родини вели господарство разом і чи не цілодобово бачили одне одного.

Прізвища українські та народів чорноморського регіону

Share

352

Re: Як жили наші предки?

У пошуках смислів сороміцького

Юрій Олійник

Рецензія на публікацію збірника "Криптадії Федора Вовка: винайдення сороміцького. Етнографія сексуальності на межі ХІХ—ХХ століть".

+ Читати більше

Свого часу, публікуючи в часописі "Старожитності" призабуту статтю знаного українського дослідника Віктора Петрова про фольклор правопорушників, я переймався питанням, добре це чи зле, що в українській мові немає свого сленгу, подібного до французького "арго", англійського "кокні" чи тих-таки російських "мату" і "фені".

Я схилявся до другого варіанта (однозначно — зле), вважаючи, що мова жива лише тоді, коли повнокровно функціонує у всіх своїх формах — від діалектних до національних по горизонталі й від низинних, обсценних і суржикових до вишуканих, літературних, елітарних по вертикалі (див.: Олійник, Ю.М. Щоб не опинитися в Шумері () Старожитності. — 1994. — Ч.—2 (60—61). Вислуховуючи аж надто емоційні відгуки "борців за чистоту мови" на ту публікацію, я думав про те, що: 1) борці (за визначенням цього терміна) мають боротися, а дослідники (так само) — досліджувати; 2) обсценна (ненормативна) лексика тісно пов'язана з емоційним фактором мови і поведінки людини, а беземоційність, як відомо, свідчить про те, що людина (і мова) або мертва, або хвора; 3) за відсутності свого сленгу з тих чи тих причин будь-яка мовна спільнота завжди запозичує обсценну лексику з інших мов, і це є нормальним і адекватним процесом мовотворення.

Однак тоді я навіть уявити не міг, якою неозорою є царина життя будь-якого народу, що "уособлена" в його ненормативній лексиці й фольклорі, і яким глибочезним і прадавнім є насправді коріння обсценного, сороміцького в житті, зокрема українців.

Християнська традиція і роки незалежності привчили нас ставитися до повсякденного народного життя українців, надто українців кінця ХІХ — початку ХХ століття, сказати б, по-музейному. Себто вітати шаровари й вишиванки і мовчати про те, що ті шаровари й вишиванки прикривали; вітати плуги й коси і мовчати про те, з якою натугою і матюками наші пращури зазвичай ті плуги перли і з яким сороміцьким кляттям тими косами махали; вітати традиції вечорниць і мовчати про те, що ж саме на тих вечорницях відбувалося; вітати пісні про кохання і мовчати, наприклад, про таку: "І ти дівка, і я дівка, ( Чого в тебе більша дірка? ( Мене хлопці сподобали, ( Більшу дірку продовбали". Ба більше, нам і досі втовкмачують, що того, про що слід мовчати, взагалі ніколи не було, а якщо й було, то завжди в одежі чужого, привнесеного, не притаманного українству як такому.

До чого може призвести таке "музейне" ставлення до українського? Однозначно: ідеалом є перетворення України на філію Музею мадам Тюссо, де все претендує на оригінали, але насправді є копіями, де все є ніби живим, але насправді мертве, де розлито пахощі вишуканих парфумів, але насправді тхне трутизною. Таке ставлення призводить до того, що, знаючи, як нам здається, про народне життя все або майже все, ми насправді нічого про нього не знаємо.

Схоже, що останнє якраз і є тією іскрою істини, що нею керувалися укладачі й видавці, готуючи до друку унікальне видання — "Криптадії Федора Вовка: винайдення сороміцького. Етнографія сексуальності на межі ХІХ—ХХ століть" (Упоряд., підгот. текстів, комент. та покажч., археогр. і бібліогр. опрац. Марії Маєрчик і Олени Боряк; вступ. стаття Марії Маєрчик. — Київ: Критика, 2018. — 464 с., іл., комент., бібл., покажч.).

Федір Кіндратович Вовк (1847—1918) — учений зі світовим ім'ям, знаний український археолог, етнограф і антрополог, автор численних наукових праць ("Студії з української етнографії та антропології", "Український народ у минулому й сучасному", "Шлюбний ритуал та обряди на Україні" та ін.), які видавалися в Росії, Болгарії, Чехії, Франції і, спростовуючи імперську (російську) ідею про Україну як окраїну Великої Росії, сприяли широкій популяризації україніки у світі. Упродовж тривалого періоду вчений особисто збирав зразки українського фольклору, в тому числі й т. зв. сороміцького, в Україні та на прилеглих територіях (у Воронезькій, Курській губерніях, на Кубані), а також серед українців Добруджі (Румунія) і в Галичині (що входила тоді до складу Австро-Угорщини). У часи вимушеної еміграції (з 1879 р.) він отримував фольклорні матеріали від численних кореспондентів, зокрема Б.Грінченка, В.Гнатюка, В.Степаненка та ін., і публікував їх у "Криптадіях" щорічнику, що видавався в Парижі (з 1883 по 1911 р.) багатьма мовами і спеціалізувався на, як тепер кажуть, "неформатних" етнографічних матеріалах різних народів.

Відтак постає слушне запитання: навіщо зразки такого "неформатного" фольклору збирали і публікували? Почасти я вже відповів на це запитання — однобічне бачення українського рано чи пізно таки приведе нас до мадам Тюссо. Однак слід зважити й на інше. Федір Вовк був палким прихильником дифузіонізму (зокрема теорії культурних кіл) — одного з найпопулярніших у той час напрямів культурної антропології, — що визначений у працях німецьких дослідників Ф.Ратцеля, Л.Фробеніуса, Ф.Гребнера та ін. У рамках цієї теорії культуру кожного народу розглядали як живий (у біологічному сенсі) організм, що має душу, а всі атрибути культури (включно з людьми і подіями) — як прояви цієї душі. Відтак однаково вартували всі риси культури, коли пристойне і непристойне розглядалися як феномени взаємозумовлені і такі, що мали однаковий пізнавальний статус.

До збірника, виданого "Критикою", увійшли добірки українського та російського сороміцького фольклору і словничок єврейської лайки, що були надруковані у п'ятому і восьмому випусках "Криптадій", а також матеріали від кореспондентів, яких Ф.Вовк не встиг опублікувати. Крім того, завдяки копіткій праці укладачів, етнографічні матеріали, що містяться в збірнику, супроводжені концептуальною вступною статтею, широким науковим коментарем, археографічними довідками, бібліографією, предметно-тематичним покажчиком, покажчиками географічних назв та імен.

https://dt.ua/SOCIUM/u-poshukah-smisliv … 2421_.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

353

Re: Як жили наші предки?

kbg_dnepr пише:

У пошуках смислів сороміцького

Юрій Олійник

Рецензія на публікацію збірника "Криптадії Федора Вовка: винайдення сороміцького. Етнографія сексуальності на межі ХІХ—ХХ століть".

+ Читати більше

Свого часу, публікуючи в часописі "Старожитності" призабуту статтю знаного українського дослідника Віктора Петрова про фольклор правопорушників, я переймався питанням, добре це чи зле, що в українській мові немає свого сленгу, подібного до французького "арго", англійського "кокні" чи тих-таки російських "мату" і "фені".

Я схилявся до другого варіанта (однозначно — зле), вважаючи, що мова жива лише тоді, коли повнокровно функціонує у всіх своїх формах — від діалектних до національних по горизонталі й від низинних, обсценних і суржикових до вишуканих, літературних, елітарних по вертикалі (див.: Олійник, Ю.М. Щоб не опинитися в Шумері () Старожитності. — 1994. — Ч.—2 (60—61). Вислуховуючи аж надто емоційні відгуки "борців за чистоту мови" на ту публікацію, я думав про те, що: 1) борці (за визначенням цього терміна) мають боротися, а дослідники (так само) — досліджувати; 2) обсценна (ненормативна) лексика тісно пов'язана з емоційним фактором мови і поведінки людини, а беземоційність, як відомо, свідчить про те, що людина (і мова) або мертва, або хвора; 3) за відсутності свого сленгу з тих чи тих причин будь-яка мовна спільнота завжди запозичує обсценну лексику з інших мов, і це є нормальним і адекватним процесом мовотворення.

Однак тоді я навіть уявити не міг, якою неозорою є царина життя будь-якого народу, що "уособлена" в його ненормативній лексиці й фольклорі, і яким глибочезним і прадавнім є насправді коріння обсценного, сороміцького в житті, зокрема українців.

Християнська традиція і роки незалежності привчили нас ставитися до повсякденного народного життя українців, надто українців кінця ХІХ — початку ХХ століття, сказати б, по-музейному. Себто вітати шаровари й вишиванки і мовчати про те, що ті шаровари й вишиванки прикривали; вітати плуги й коси і мовчати про те, з якою натугою і матюками наші пращури зазвичай ті плуги перли і з яким сороміцьким кляттям тими косами махали; вітати традиції вечорниць і мовчати про те, що ж саме на тих вечорницях відбувалося; вітати пісні про кохання і мовчати, наприклад, про таку: "І ти дівка, і я дівка, ( Чого в тебе більша дірка? ( Мене хлопці сподобали, ( Більшу дірку продовбали". Ба більше, нам і досі втовкмачують, що того, про що слід мовчати, взагалі ніколи не було, а якщо й було, то завжди в одежі чужого, привнесеного, не притаманного українству як такому.

До чого може призвести таке "музейне" ставлення до українського? Однозначно: ідеалом є перетворення України на філію Музею мадам Тюссо, де все претендує на оригінали, але насправді є копіями, де все є ніби живим, але насправді мертве, де розлито пахощі вишуканих парфумів, але насправді тхне трутизною. Таке ставлення призводить до того, що, знаючи, як нам здається, про народне життя все або майже все, ми насправді нічого про нього не знаємо.

Схоже, що останнє якраз і є тією іскрою істини, що нею керувалися укладачі й видавці, готуючи до друку унікальне видання — "Криптадії Федора Вовка: винайдення сороміцького. Етнографія сексуальності на межі ХІХ—ХХ століть" (Упоряд., підгот. текстів, комент. та покажч., археогр. і бібліогр. опрац. Марії Маєрчик і Олени Боряк; вступ. стаття Марії Маєрчик. — Київ: Критика, 2018. — 464 с., іл., комент., бібл., покажч.).

Федір Кіндратович Вовк (1847—1918) — учений зі світовим ім'ям, знаний український археолог, етнограф і антрополог, автор численних наукових праць ("Студії з української етнографії та антропології", "Український народ у минулому й сучасному", "Шлюбний ритуал та обряди на Україні" та ін.), які видавалися в Росії, Болгарії, Чехії, Франції і, спростовуючи імперську (російську) ідею про Україну як окраїну Великої Росії, сприяли широкій популяризації україніки у світі. Упродовж тривалого періоду вчений особисто збирав зразки українського фольклору, в тому числі й т. зв. сороміцького, в Україні та на прилеглих територіях (у Воронезькій, Курській губерніях, на Кубані), а також серед українців Добруджі (Румунія) і в Галичині (що входила тоді до складу Австро-Угорщини). У часи вимушеної еміграції (з 1879 р.) він отримував фольклорні матеріали від численних кореспондентів, зокрема Б.Грінченка, В.Гнатюка, В.Степаненка та ін., і публікував їх у "Криптадіях" щорічнику, що видавався в Парижі (з 1883 по 1911 р.) багатьма мовами і спеціалізувався на, як тепер кажуть, "неформатних" етнографічних матеріалах різних народів.

Відтак постає слушне запитання: навіщо зразки такого "неформатного" фольклору збирали і публікували? Почасти я вже відповів на це запитання — однобічне бачення українського рано чи пізно таки приведе нас до мадам Тюссо. Однак слід зважити й на інше. Федір Вовк був палким прихильником дифузіонізму (зокрема теорії культурних кіл) — одного з найпопулярніших у той час напрямів культурної антропології, — що визначений у працях німецьких дослідників Ф.Ратцеля, Л.Фробеніуса, Ф.Гребнера та ін. У рамках цієї теорії культуру кожного народу розглядали як живий (у біологічному сенсі) організм, що має душу, а всі атрибути культури (включно з людьми і подіями) — як прояви цієї душі. Відтак однаково вартували всі риси культури, коли пристойне і непристойне розглядалися як феномени взаємозумовлені і такі, що мали однаковий пізнавальний статус.

До збірника, виданого "Критикою", увійшли добірки українського та російського сороміцького фольклору і словничок єврейської лайки, що були надруковані у п'ятому і восьмому випусках "Криптадій", а також матеріали від кореспондентів, яких Ф.Вовк не встиг опублікувати. Крім того, завдяки копіткій праці укладачів, етнографічні матеріали, що містяться в збірнику, супроводжені концептуальною вступною статтею, широким науковим коментарем, археографічними довідками, бібліографією, предметно-тематичним покажчиком, покажчиками географічних назв та імен.

https://dt.ua/SOCIUM/u-poshukah-smisliv … 2421_.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

354

Re: Як жили наші предки?

Мука из полбы дикой и дикого ячменя, смешанная с измельченными корнями водяных растений и водой. Таков древнейший из известных на сегодняшний день рецептов хлеба. Узнать его помогли раскопки в Черной пустыне (Иордания), в ходе которых были найдены каменные очаги круглой формы.  В них обнаружились обугленные хлебные крошки, исследование которых позволило узнать не только рецепт выпечки, но и их возраст. Он составляет 14 000 лет.

https://focus.ua/technologies/402005/

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

355

Re: Як жили наші предки?

Правила поведынки школяра 1817 р.

Іван Франко писав про о. Івана Могильницького як про найвизначнішого представника духовенства, "котрий намагався розвіяти тут (у Галичині) у погляді на національну справу єгипетську темряву за допомогою світла науки". Як інспектор шкіл, о. Іван Могильницький понад 200 р. тому звернув увагу на те, що окрім підручників, які він писав для створених за два роки ним та митрополитом М. Левицьким близько 300 українських шкіл, у яких сам навчав грамоти школярів, вчителів, для підготовки яких очолив дяко-педагогічний інститут, потрібні були правила поведінки школярів як у школі, так і поза її стінами. Тому у 1817 році він написав 4 розділи, які налічували понад 60 правил для українських школярів. Ці норми стали основними критеріями поведінки вихованого учня того часу.

starosambirshchyna3000.blogspot. … 8/200.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

356

Re: Як жили наші предки?

За час від революції в московській імперії (1917 р.) до
сьогодні було написано і видано багато „мемуарів", „спогадів" та іншої літератури, присвячених питанню — як та революція породила надію українського народу на те, що та революція принесе й йому волю від московського ярма.
Майже вся та література починається мовою про великий ентузіязм в цілій Україні, про захоплення ідеею звільнення України, про те, що кожна вістка про якийсь почин організувати провід для ніби то уже вільної України,
ще більше розгойдувала той ентузіязм. Так! Це було в Києві!
Було і в губерніяльних містах, але в меншій мірі, бо там не можна було розібрати, чи то святкують москалі свою революцію, бо їх було в тих містах більшість, чи може й українська меншість, за одним заходом, пробує охрестити свою
надію на ліпше майбутнє. Та ще менше цього було в повітових містах, бо в них міська інтелігенція чекала наказу в
губернії про те, як вона має поводитись.
А в селі? . . Он старий Матвій латає свої чоботи, скоро греба буде йти в поле. Малих онуків за плугом не пошлеш,
треба самому перевертати ріллю. Обох старших синів погнали на війну, а молодший повіявся десь на шахти. . . Усіх
здібних до роботи (та може й до революції) погнали в москалі, „на війну забрали". В селі не було кому ні „захоплюватись"
ні святкувати революцію.
Про такий стан речей в Україні ані „мемуаристи", ані спогадувачі не писали. Але вони поклалися на те село „як на
кам'яну гору", бо „воно говорить українською мовою значить воно свідоме!"
Тому то автор рішив показати читачеві Україну, якою вона була не лише в часі революції і в початку визвольної
боротьби, а значно раніше, коли ще отой український селянин ріс, щоб пізніше стати борцем за визволення його
батьківщини, показати, як він проходив через вимушену од нього службу в „царському" війську, та про інші надії, які
перед ним розіслала революція і з якими він повернув додому.

Хроніка
Олександер Семмо
chtyvo.org.ua/authors/Semmo_Oleksander/Khronika/
diasporiana.org.ua/wp-content/up … 0/file.pdf

Thanks: kuks70, v_golub, LG 7753

Share

357

Re: Як жили наші предки?

Старовинні Різдвяні листівки https://novosti-n.org/ukraine/read/218303.html

Нажаль, не вказані дати випуску та місце. Західна Україна?

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Thanks: gennadii54081

Share

358

Re: Як жили наші предки?

kbg_dnepr пише:

Старовинні Різдвяні листівки https://novosti-n.org/ukraine/read/218303.html

Нажаль, не вказані дати випуску та місце. Західна Україна?

Треба дивитися зворотню сторону. Такі часто присилали канадійські та американські родичі в 1950-1980 роки.

Левицький г.Рогаля, Левкун, Юращук, Стефурак, Кріпчук, Козьмин, Шовгенюк, Зеленевич, Ревтюк, Ґрещук, Вертипорох, Ківнюк, Чуревич, Панько, Данилюк, Жолоб, Мельничук, Ванджура, Козловський, Лесюк, Горішний, Попик, Дмитрук, Дудка, Микитишин, Литвинюк, Gut, Kremer
І-BY78168/ Н. Тесть,(ЧЖЖЧ) І-Р37

Share

359

Re: Як жили наші предки?

https://www.rbc.ua/rus/styler/1905-god- … jx_H3yHY-0

Share

360

Re: Як жили наші предки?

Ученым в Израиле удалось сварить пиво, использовав дрожжи 5000-летней давности.

Исследователям Управления древностей Израиля и ученым из трех израильских университетов удалось получить шесть образцов древних дрожжей из обнаруженных при раскопках кувшинов.

По их мнению, нечто подобное пили фараоны в древнем Египте.

В далеком прошлом этого региона пиво было одним из основных видов продовольствия, как и хлеб, и его пили все, вне зависимости от социального статуса или возраста.

Поскольку вода часто могла быть заражена, считалось, что гораздо безопаснее пить пиво или вино.Пиво тогда делалось при помощи смеси зерновых и воды, которую потом запекали и оставляли на солнце для брожения. Для вкуса иногда добавлялись экстракты разных фруктов.

Идея возродить античное пиво возникла у исследователей Еврейского университета в Иерусалиме Ронена Хазана и Михаэля Клуештейна.

С помощью специалиста по пивоварению Итая Гутмана, они применили современные технологии и создали нечто, похожее на пшеничное пиво, с концентрацией алкоголя в 6%, а также медовуху, с концентрацией алкоголя в 14%.

https://akcenty.com.ua/nauka/18786-uche … a-faraonov

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Thanks: luvi1

Share

361

Re: Як жили наші предки?

Зерно і неволя
Дмитро Вирський

Рабський досвід хліборобства в історії України.

+ Читати більше

Нещодавно Юваль Ной Гарарі у своєму "Sapiens [Коротка історія людства]" скандально ствердив, що то не людина окультурила злаки, а навпаки — пшениця змусила бідного sapiens'а служити собі.

І хоча я не вірю, що варіянт "зупинитися і залишитися мисливцями й збирачами", що такий милий Гарарі, насправді мав місце, думку про зв'язок хліборобства і рабських практик підтримую (зрештою, цю тезу й розумніші за того нового "пророка" з Ізраїлю обґрунтовували неодноразово).

Україна нині на порозі земельної реформи, а отже ми знову невдовзі почуємо волання про відвічний хліборобський народ і особливий зв'язок українця з землею, який так прагнуть зруйнувати чужинці-капіталісти. Тож хочу звернути увагу читача на неоднозначність ролі хліборобства в українській історії. Адже й такі милі (зазвичай) нашим співвітчизникам козацькі часи — вони не про гречкосійство і покріпачення ріллею, а про господарську багатоукладність і різноманітність (широту вибору). Останні ж бо й стали колись "економічним базисом" волі й незалежности перших українців.

Перемога гречкосіїв над козаками мала, зрештою, для Старої України свій трагічний вимір. Хлібний варіянт "ресурсного прокляття" і "колоніяльного моноциклу" з його фільварками-помістями (великими ринково орієнтованими сільськогосподарськими підприємствами) приніс сюди так зване друге видання кріпацтва. І те, що наступало воно в Україні вельми повільно — остаточно запанувавши вже аж у 2-й половині ХVIII століття (підперте російськими багнетами, а не козацькими шаблями), — то один з історичних подвигів українців.

Адже хліборобство — не таке вже й відвічне заняття наших предків. На світанку старосвітської України — власне від ХVI до 2-ї половини ХVIII століття — "світовий ринок" мав українські землі радше за постачальника не збіжжя, а "лісових товарів" — меду, деревини, поташу тощо. Плюс експорт худоби (волів, овець та ін.). А це галузі виробництва, де кріпаки малоефективні.

Власне, через труднощі із транспортуванням українське збіжжя ледь не до середини ХVIII століття взагалі доволі масово переробляли на горілку, яка вважалася значно зручнішим товаром для експортування (та й для споживання на місці) та ще й у 2–4 рази дорожчим за хліб. Пропінація — право на виробництво та продаж алкогольних напоїв — то була найжаданіша монополія у всій тогочасній Східній Європі. У 1730-х рр., щоб хліба вистачало на армію, що була зосереджена на Лівобережній Україні для ведення "турецьких" війн, російський уряд навіть змушений був видавати укази, які забороняли переробляти на алкоголь більше третини місцевого врожаю.

Характерно, що візитівка України-Руси для західних європейців Себастьяна Кльоновича — поема "Роксолянія" (1584) — починається оповіддю "Про ліси та звичаї різні русів" (в оригіналі рутенців, "руси" — то форма мила перекладачеві ХХ ст.). Далі — цікава тріяда — випаси—ниви—ліси (про "ліси", хоч і на 3-му місці, але не два рядочки, а чотири, втім, як і "ниви", — теж не на 1-му місці).

Музи, співайте про русів,
про випаси їх благодатні

Й села, що щастя знайшли
в цій життєдайній землі.

Ниви, багаті дарами Церери, оспівуйте нині

Й землю, що наших
іще не обманула надій.

Також про славні ліси розкажіть, геліконські богині,

Блага в краю цім вони
щедро дарують усім.

Всюди меди дістають із дуплянок: на дубі верхів'я

Вкрите жолуддям рясним,
знизу, в дуплі, жовтий мед.

Зрештою, і столицю своєї Роксолянії Кльонович славить отак: "Спершу про Львів, те священнеє місто, про звичаї русів, || Потім згадайте гладкі стада худоби без вад".

Типологічно схоже описують Україну-Гетьманщину і далі — в середині ХVIII століття. Британський італієць Франческо Альгаротті 1739 року писав: "Маючи щасливий клімат, Україна багата худобою, усілякими злаками, медом і воском" (худоба й далі на 1-му місці!). Молодий петербурзький академік Ґотліб-Фрідріх-Вільгельм Юнкер у творі "Обстоятельное описание состояния земель и народов между Днепром и Доном и по этим рекам" (1737) до експортних товарів Гетьманщини відносив віск, мед, овчини, чорні смушки, шкурки білок, шкурки кроликів (невелика кількість), коров'яче масло, горілку, прядиво-пеньку. 1774 року прибалт Йоганн-Антон Гюльденштедт як місцевий експортний (до Сілезії і далі) набір товарів подає рогату худобу, вовну, мед, віск і льон. 1784 року польський митник Жоравський з Чуднова надав Комісії коронного скарбу схожу аналітику щодо Правобережної України: місцеві товари — мед, віск, лій, шкура худоби (переважно не вичинена), деревина (сплав Дніпром), поташ, смола, селітра, трохи анісу та різноманітне збіжжя (воно — через малий збут — у значній частині на горілку переробляється).

Зрештою, цікаво й те, що, попри рекламу чорноморських портів України останньої чверті ХVIII століття як хлібних експортерів, перший корабель з Херсона до французького Тулона 1780 року привіз вантаж солоної яловичини. Та й далі певний час овеча вовна змагалася тут із зерном, а мед і віск вважалися перспективними вивізними товарами.

Тут варто прояснити для сучасного читача: трактування в ХІХ–ХХ століттях України як земель дуже сприятливого для рільництва клімату не слід сприймати як константу стосовно доби Раннього Модерну (ХVI–XVIII ст.), бо загалом у 1590–1850 рр. в Україні, як і в Європі в цілому, були досить суворі зими, а це зовсім не подарунок для хлібороба. Може, ще й тому українське скотарство весь цей час було надважливою галуззю місцевої господарки, а пережитки кочової культури давалися тут взнаки протягом усього періоду XVI–XVIII століть.

З огляду на все це, в українців міцно утвердилася культура вільнонайманої праці. Як тут не згадати наведений Шимоном Окольським перелік "професій" повстанців 1637–1638 рр.: могильники (селітроварники), будники (заготівельники поташу й смольчуги), чабани-вівчарі, січкарі (косарі сіна для худоби й очерету-палива на зиму) тощо. Чималими прошарками населення України, які відчутно "вписалися" в "національний характер", були також візники-чумаки, рибалки-балакшиї, мисливці-болоховці й пасічники-севрюки (свідомо подаю слов'янські й татарські назви цих фахів, бо їх повсюдно вживали як взаємозамінні). А російський академік з Риги Гюльденштедт ще наприкінці ХVIII століття писав про "український тип господарки" як чужий для кріпацької традиції.

Не в останню чергу й пережитки кочової культури, особливо відчутні в степовій Україні, спрацювали на своєрідний дух волі й свободи українців.

Ось звернімо увагу на опис показової самоліквідації власного господарства гетьманом Тарасом Федоровичем (старшиною татарського походження, героєм повстання 1630 р.) 1635 року (в Каневі?), коли козаки-реєстровці відмовилися підтримати його нові повстанські плани. Він "гетманство здал да двор свой зжег и животину побил и пчелы подрал" і втік із приятелями у степи на річку Самару (а згодом пішов на терени під московським контролем — Слобожанщину і Дон).

Так, для сучасних стереотипів — це певний парадокс, бо ординську спадщину полюбляють подавати в координатах деспотії і рабської покори, але ж на низовому рівні, найбільш відпорному у плані виживання, світогляд кочовика плекав і певний егалітаризм — з практиками прямої/військової демократії, і навіть анархізм — із зацікавленням індивідуалізмом та особистістю. Ба більше, "варвари" (і не самі лише кочовики!) те певне "занурення в анархію" взагалі вважають кращим — порівняно з суспільствами із жорсткими аристократичними бар'єрами — ґрунтом для модернізації, що розуміється як швидке й рівномірне зростання рівня цивілізованого життя (підозрюю, що "відкриття варварів" — це ранньомодерна предтеча "відкриття народу-простолюду" за часів Модерну; в обох випадках ішлося про певну "культурну революцію").

Не дивно, що ногайці, які виразніше за інших татар пережили крах золотоординських ієрархій, з кінця ХVI століття дають приклади прогресу егалітаризму — "чорний люд" (кара халк) тут усе менше поважає аристократів-мурз. До того ж нова тодішня супердержава ісламського світу — Османська імперія — також давала приклади примату "особистих чеснот" над "родовими заслугами".

Михалон Литвин, автор першого ренесансного трактату про кримських татар (1550 р.), високо ставить "справедливість" їхнього суспільного ладу. Система "хан — карач-беї — курултай" узагалі в очах спостерігача з Великого князівства Литовського не виглядала аж такою відмінною від рідної "король/великий князь — сенатори/пани-рада — сейм/коло рицерське", тож швидкому й ефективному суду кримців можна було й позаздрити.

Таким чином, ідея народу-війська (така важлива для модерної націобудови) мала в домодерних кочових практиках міцну точку опертя і противагу невійськовій (ринково-капіталістичній) еліті — своєрідних колаборантів глобального світу-економіки, які руйнували один із шанованих традиційних соціяльних ліфтів. До речі, нове товарне хліборобство підривало "природну" войовничість (і реальну мобілізаційну кількість) знаті по обидва боки Великого Кордону (християнської та ісламської цивілізацій) — не лише польської/християнської шляхти, а й турецьких/мусульманських тимаріотів з Балкан ХVII століття. Навіть більш осілі кримські татари втрачали хіть до війни (ледь не мільйонний мегаполіс Стамбул охоче купував місцеве зерно і продукцію тваринництва), і хани мусили дедалі більше покладатися на військові таланти своїх останніх кочовиків — ногайців. Можна згадати й те, що звільнення від військових повинностей українських євреїв (колоритних агентів нового порядку) було найбільшою претензією до них з боку козацьких революціонерів.

Зверну увагу й на те, що деякі господарські заняття даремно зазвичай виключають з кочової традиції. Ось, зокрема, рибальство було досить популярним серед українських напівосілих кочовиків іще з половецько-кипчацьких часів (з ХІІІ ст. відомі кипчацькі домонгольські поховання, де замість традиційного супутника-коня — рибина). І запорізькі чайки — човни, плетені з лози й покриті сиром'ятною шкірою, — то ж типові для кочового світу каяки. З золотоординською спадщиною можна пов'язати (хоча, звісно, не тільки) й повагу до "людей дороги" — козачків-гінців, козаків-конвоїрів (іще 1784 року на польському Правобережжі з прибутків маєтків виключали "козаків, які використовуються для послуг і конвоїв", отже супровід на шляхах — то традиційне заняття козаків). Те саме можна сказати й про візників-чумаків, і поромників-лоцманів (ну, а про "шахрая" — колись автентичної назви запорізького митника, а нині синоніма афериста — жартують і досі).

Утім, зображення старосвітської України як країни волі й свободи, хоч і приємна, але неповна картинка. Точнішим є порівняння українських реалій козацьких часів з екзистенціальними "межовими станами" людини — з оприявненням крайнощів-екстрем. Зрештою, був цікавий анекдот з польської збірки "З новинами торба кур'єрська, знайдена в Наливайків" (1645) — спомин про життя героя "на Україні в Кодаку". Оповідач визнає, що то "край дуже веселий, повітря здорове, вода солодка", але сняться йому там страшні сни (про бій з дияволом, про перевертнів тощо). Як бачимо, дико-магічна Україна — земля порога-межі — відчутно тисне на нерви умовній цивілізованій людині!

Отже, як зайде й нині мова про зерно та ріллю в історії України, не поспішайте приндитися і гордовито повторювати "Хліб — усьому голова!". Ой, не по-одному, а по-різному бувало!

https://www.dt.ua/HISTORY/zerno-i-nevolya-317237_.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Thanks: mike.kilo, kuks702

Share

362

Re: Як жили наші предки?

Хата під стріхою!

https://www.facebook.com/vladimir.koziu … amp;type=3

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

363

Re: Як жили наші предки?

Как рожали, кормили, купали и пеленали младенцев в дореволюционной России (+видео)
Лекция Александры Плетневой

Чем отличались «деревенские» и «городские» роды
Не скрою, что интерес к теме ухода за младенцами у меня вначале был сугубо личный, потому что, трижды став бабушкой, я стала задумываться о том, что практики обращения с младенцами изменяются с очень большой скоростью. Когда я растила своих детей, мои мама и бабушка многому удивлялись, им казалось, что я многие вещи делаю не так, как привыкли они. Мои дочери тоже многие вещи делают не так, как я. И дело не только в том, что меняются медицинские рекомендации, изменения носятся в воздухе. В вопросе ухода за младенцами существуют некоторые доминанты эпохи, мода, если так можно сказать. Мои подруги в чем-то, как и я, отрицали опыт своих матерей, и подруги моих дочерей соответственно делают то же самое.

Я не буду говорить о далекой древности, скажу о времени, о котором, кажется, мы знаем немало – это конец XIX – начало XX века, и вы увидите, что за последние 150 лет многие вещи поменялись коренным образом. Прежде чем я обращусь к конкретному материалу, напомню вам очевидную, но часто забываемую вещь. Когда мы говорим о России XVIII-XIX веков, мы должны помнить, что ее культура и быт были не однородными, общество было сословным, культура и быт тоже были сословными.

Несколько упрощая ситуацию, можно говорить о двух Россиях. России традиционной, прежде всего крестьянской, и России европеизированной, дворянской и разночинской. Конечно, эти две России не были изолированы друг от друга. Но, прежде чем говорить, как происходил контакт этих двух культур, всё-таки следует охарактеризовать каждую из них. Показать, что такое в вопросе ухода за младенцами крестьянская Россия и что такое Россия европеизированная.

https://www.pravmir.ru/mladenchestvo-video-1/

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

364

Re: Як жили наші предки?

история из белорусского  Полесья. От журналиста Наталии Дорош.
   
Вторая половина 70-х годов. Как только впервые приехала в деревню на Полесье навестить престарелых родителей мужа, сразу же стали приходить к ним деревенские жители, чтобы посмотреть на их городскую невестку. Некоторые меня вслух оценивали как товар на торгах: "гладка", "індыянка", "прыгожая" и т. д. И приглашали к себе в гости. Свекровь нарадоваться не могла, она просила меня не надевать очки, чтобы люди не говорили: "сляпая",  чтобы я в деревне на улице со всеми первая здоровалась, потому что люди скажут: "ганарлівая". Тяжелым бременем стало для меня такое внимание со стороны деревенских жителей. Отказывалась в гости идти к незнакомым людям, пряталась в хате за печкой, чтобы они меня не рассматривали, уходила за деревню в поле или в лес, чтобы избежать любопытных взглядов посторонних. Однажды рано утром во двор зашли две женщины, а я еще в кровати. "Хай нявестка выйдзе, мы на яе хочам яшчэ раз паглядзець" - потребовали.  Пришлось мне выйти во двор и себя, праздную барыню, продемонстрировать. Муж эти смотрины и сфотографировал. Потом деревенские жители ко мне привыкли, а я привыкла к полешукам. Чудесный и добродушный народ.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

365

Re: Як жили наші предки?

Як наші предки будували хату?
Зміст
1. Вибір місця для нової хати
2. Вибір часу для закладин житла
3. Закладини
4. Закладання сволока
5. Завершення будівництва (“квітка”)

spadok.org.ua/narodna-arkhitektu … valy-khatu

Post's attachments

79434ee21de1a79e020a4d675c100151.jpg
79434ee21de1a79e020a4d675c100151.jpg 102.32 kb, 2 downloads since 2020-02-11 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Порубаї: Озера, Кишенька, Полт.) cool, Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь), Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць, Ігнашенко, Табурянський (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Гуцуляк, Формос, Стефанюк, Петрович (Зелений Гай, Слобода: Новоселиця, Чернівец.).

Share

366

Re: Як жили наші предки?

Фото зі збірки О. В. Тихенка. Чернігівська область. https://drive.google.com/drive/folders/ … eZKUsjux6g

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

367 ( 30-05-2020 15:03:47 змінене kbg_dnepr )

Re: Як жили наші предки?

Как выглядели 35-летние женщины 100 лет назад https://www.obozrevatel.com/society/kak … -nazad.htm

Вот несколько фотографий крестьянок, которые меньше века назад находились в том самом возрасте, которые нынешние тролли выбрали мишенью для своих атак. Женщинам на фото 35, 36 и 42 года. Выглядит они и правда пожившими. Суровые условия, в которых им приходилось жить, растить детей и работать, старили раньше срока. Не добавляли красоты и переживания, которых у забитых обществом бесправных крестьянок было, наверняка, немало.


Разные женщины и 100, и 200 лет назад выглядели сильно по-разному. Где-то у Бальзака я когда-то читала: "в 56 лет у нее появились первые едва заметные морщины". А Б. Шоу в своем "Пигмалионе" так и пишет, что простолюдинки после замужества моментально стареют.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

368 ( 08-06-2020 17:00:41 змінене LikaZp )

Re: Як жили наші предки?

Получила из Херсонского архива копии купчей крепости на покупку земли моей прабабкой в 1912 г.
Указано, что купила 2 участка 1,5 десятин (1 десятина и 1200 кв. саженей) за 300 рублей.
Пошла в Вики посмотреть, что это за меры площади.

Десятина представляла собой прямоугольник со сторонами в 80 и 30 («тридцатка») или 60 и 40 («сороковка») саженей и носила название казённой десятины. Была основной русской поземельной мерой.
Согласно межевой инструкции 1753 года размер казённой десятины был определён в 2400 квадратных саженей.

казённая (мерная, трёхаршинная) сажень. В XVI веке сажень была приравнена к 3 аршинам и стала называться казённой. По другому исследованию «косая, казённая» сажень ≈ 216 см;

Получается, 1 десятина - 200 руб.
Чтобы понять, насколько это была значительная сумма, нашла вот такое

В 1912 году за 4,45 руб. можно было купить 16 кг мяса, а за 1 руб. - ведро водки, за пять рублей доплыть на пароходе из Одессы до Святой Земли – Палестины или купить коня. Воспользоваться извозчиком можно было за 5 копеек, это значит, что на 300 рублей прокатиться на «такси» в одну лошадиную силу позволительно 6000 раз.
Цены на товары в 1913-1914 годах: сахар – 20 коп. за фунт (0,454 кг.), керосин – 8 коп., спички — 14 коп. пачка, чай – 1 руб. за кирпич, махорка – 36-40 коп., мука ржаная – 50-55 коп. за пуд, мука пшеничная – 70-75 коп., овес – 30 коп. за пуд.
Цена на отдельную комнату колебалась от 3,5 рублей до 10 рублей в месяц.
В средней полосе России в 1912 году фунт пшеничного хлеба стоил 3,5-4 копейки, тонна угля – 10 рублей, а фунт мяса лучшего сорта – 16-17 копеек.
Женская домашняя прислуга получала 6-8 рублей в месяц, полицейские надзиратели получали жалованье в 35-40 рублей в месяц.
Годовое жалованье москвичей в 1912 году:
Госслужащие: чиновники старше 8 класса, следователи инспекторы – от 3000 до 4000 р. в год. Жалованье госслужащим выдавалось обычно каждое 20-е число.
Интеллигенция (бухгалтеры, фельдшеры, инженеры, журналисты) 1000 - 1500 р. в год.
Офицеры 800 - 2000 р. в год.
Учителя и воспитатели: «старшие учащие» - 660 р. и квартира с отоплением и освещением, «классные учащие» - 460 р. жалованья и 240 р. квартирных.
Городовые – 200 р. с предоставлением жилья семье в казарме.
Рабочие редких специальностей (например, электромонтеры) – 700 р.
Средний рабочий - 285 р., работница - 200 р.
Для большинства москвичей бюджет 1 рубль в день – мечта.
Штраф за появление в публичных местах в пьяном виде в то время обходился в сумму от 35 до 300 рублей.

Так как прабабка была неграмотной, документы по ее просьбе подписал ее второй муж. Продавец тоже был неграмотный, за него также подписал другой человек. Ну, и три свидетеля сего действа.
Очень надеялась увидеть там дату ее рождения (типа контрольной проверки), но, увы...
Вот так жили люди, строили планы. Моему деду, сыну от первого брака как раз исполнилось 18 лет, может, для него купила. А тут, трах-бах, война, революция...

Share

369 ( 23-07-2020 13:11:33 змінене kbg_dnepr )

Re: Як жили наші предки?

Все это лучше бы, конечно, по сословиям... но у нас нет таких sad

Зарплаты в Российской империи
В Петербурге в 1910-х гг. средняя зарплата в промышленности составляла 450 рублей в год. Хорошей зарплатой для рабочего считалась сумма в 700 рублей в год В системе горэлектротранса Петербурга мастера по ремонту оборудования получали 840 рублей в год, ремонтники стрелок – 720 рублей, простые слесари – 480 рублей, кондуктора и вагоновожатые – по 40 и 45 рублей в месяц и "квартиру натурой" – это означало проживание в служебном семейном общежитии. "Линейные работники", получавшие годовые оклады до 840 рублей и прослужившие не менее 1 года, получали наградные 2 раза в год по 70% оклада, или всего в год 140%.

+ Читати більше

В 1914 г. оклады были повышены: мастерам по ремонту трамвайных вагонов – до 1100 рублей в год, мастерам по ночному осмотру – до 1200 рублей, помощникам мастера – до 900 рублей, ремонтникам моторов – до 900 рублей. Учителя наук и языков с высшим образованием получали оклад в первые пять лет службы 900 руб., размер пятилетней прибавки равнялся 400 руб., так что преподаватель со стажем 20 лет получал 2500 руб.; учителя приготовительных классов и учителя наук и языков без высшего образования начинали с оклада 750 руб., размер пятилетней прибавки равнялся 200 руб., так что преподаватель с 20-летним стажем получал 1550 руб.

Соответственно различалась и пенсия: у преподавателей с высшим образованием полный пенсионный оклад равнялся 1800 руб., у преподавателей без высшего образования - 1100 руб. Дополнительные уроки у первых оплачивались по 75 руб., у вторых по 60 руб. Наконец, классное наставничество, оплачивавшееся вплоть до 1912 г. в пределах всего 160 руб., стало оплачиваться в размере 600 руб/ Учитель жил на казенной квартире или в доме, предоставляемом сельским обществом Плата за жилье отсутствовала в примерных расчетах учительского бюджета, но зато там присутствовали такие виды расходов, как затраты на приобретение книг, газет и журналов, одежду, обувь и белье, театр и развлечения, расходы на поездки, на помощь родным и даже на прислугу Расходы на питание в этих расчетах составляли: для холостого учителя - 42%, для семейного учителя - 35,4%; реальная структура учительского бюджета в этом отношении не очень отличалась от расчетной - так, по обследованию Смоленского общества взаимопомощи учителей, учителя Смоленской губернии в 1913 г. расходовали на питание 45% своего бюджета, и даже в тяжелейших военных условиях конца 1916 г. этот показатель не превышал 50% Это не так уж плохо, особенно по сравнению с позднейшими периодами истории российского учительства. Тем более с современными реалиями.

Напомним, что дореволюционный российский учитель не был знаком с таким понятием, как квартплата. Учителя наук и языков с высшим образованием получали оклад в первые пять лет службы 900 руб., размер пятилетней прибавки равнялся
400 руб., так что преподаватель со стажем 20 лет получал 2500 руб.; учителя приготовительных классов и учителя наук и языков без высшего образования начинали с оклада 750 руб., размер пятилетней прибавки равнялся 200 руб., так что
преподаватель с 20-летним стажем получал 1550 руб. Соответственно различалась и пенсия: у преподавателей с высшим образованием полный пенсионный оклад равнялся 1800 руб., у преподавателей без высшего образования - 1100 руб.
Дополнительные уроки у первых оплачивались по 75 руб., у вторых по 60 руб. Наконец, классное наставничество, оплачивавшееся вплоть до 1912 г. в пределах всего 160 руб., стало оплачиваться в размере 600 руб. Таким образом, максимальный размер учительской зарплаты мог теперь быть весьма существенным: учитель с высшим образованием и 20-летним стажем работы, проводивший 6 дополнительных уроков (сверх нормативных 12-ти) и исполнявший должность
классного наставника, получал 3550 руб. в год. Для того, чтобы адекватно оценить эту цифру, следует заметить, что в том же 1912 г. средняя зарплата индустриальных рабочих в империи за год по разным отраслям варьировала от 156 до 400 руб.. В Московской губернии в 1913 г. среднегодовой заработок рабочих составлял 252 руб. 79 коп. Тогда же, в 1912 г., в Москве гречневая крупа продавалась по 1 руб. 40 коп. за пуд, пшено стоило 1 руб. 60 коп., мука ржаная - 1 руб. 44 коп., мука пшеничная - 2 руб. 60 коп., говядина - 5 руб. 85 коп., свинина - 7 руб. 31 коп., масло коровье - 17 руб. 83 коп., масло подсолнечное - 5 руб. 05 коп., яйца - 29 руб. 50 коп. за 1000 шт.

Таким образом, заслуженный учитель с зарплатой, что было в 14 раз больше средней зарплаты рабочего, мог купить (или - или): гречки - 3456 кг, пшена - 3020 кг, муки ржаной - 3356 кг, муки пшеничной - 1858 кг, говядины - 826 кг, свинины -
661 кг, масла коровьего - 271 кг, масла подсолнечного - 957 кг, яиц - 10000 шт. Даже начинающий учитель без высшего образования, не исполняя должности классного наставника и не ведя дополнительных уроков, получал за свои 12 уроков в неделю зарплату в 3 раза выше, чем среднестатистический рабочий, и на эту месячную зарплату можно было купить 175 кг говядины. Очевидно, что государство обеспечивало учительскому корпусу вполне достойный уровень жизни. Учителя
начальной школы( народные учителя): 3 мая 1908 г. был принят закон о ежегодном увеличении смет на начальное образование, в котором было совершенно недвусмысленно установлено, что размер учительского жалования должен быть "не менее" 360 руб. в год . По данным однодневной переписи 1911 г., средний размер заработной платы городских учителей составлял 528 руб. в год, учительниц - 447 руб., сельских учителей - 343 руб., учительниц - 340 руб. В 1914 г. Государственная дума одобрила закон об увеличении минимального учительского жалования до 480 руб., однако условия начавшейся Первой мировой войны помешали проведению этого закона в жизнь. Рост денежных вкладов в банки увеличился с 2,24 млрд. рублей в 1900 году до 5,27 млрд. в 1914 году, что свидетельствует об улучшении материального положения населения (заработная плата за это время возросла в 2–3 раза) и о лучших возможностях инвестиций из внутренних, а не иностранных средств.

Уровень жизни включает в себя и отдых: число нерабочих (воскресных и праздничных) дней в году в России составляло 100–110 у рабочих, 140 у крестьян (в западных странах – 65, в Англии – только 55). Социальное страхование рабочих в
России было введено к 1912 году (раньше Запада), были и другие законы по охране труда, о которых президент США Тафт публично заявил: «Ваш Император создал такое совершенное рабочее законодательство, каким ни одно демократическое
государство похвастаться не может».

Пенсии в Российской империи
В конце XVIII века был издан указ, согласно которому офицерам, прослужившим 25 лет и более, стали назначать пожизненные пенсии, а увечным воинам - независимо от количества прослуженных лет. Пенсии либо пособия в деньгах назначались также членам семей военнослужащих. В первой половине XIX века в пенсионном обеспечении военнослужащих и их семей более четко обозначились две заметные особенности. Первая из них - денежные пенсии от правительства - становится преобладающим видом обеспечения, принят первый Устав о пенсиях. В 1803 году военнослужащие по их пенсионному обеспечению подразделялись на два класса. К первому классу принадлежали те, кто прослужил не менее 20 лет и уволен ввиду ранений и болезни. Им назначалась одна треть жалованья. Ко второму классу
относились военнослужащие, уволенные по другим причинам. Им также назначалась одна треть жалованья, но из меньшей денежной основы исчисления пенсии.

Несколько позже был принят другой принцип пенсионного обеспечения офицерского состава, размер пенсии стал в большей мере зависеть от выслуги лет. За 20-летний стаж службы пенсия назначалась в размере содержания (оно меньше
жалованья), за 30 лет - половина жалованья и за 40 лет - полное жалованье, получаемое военнослужащим перед увольнением. Если военнослужащий увольнялся по болезни, то пенсия назначалась за выслугу и менее 20 лет в размере
полного жалованья. Таким образом, пенсионная система была достаточно отработана. Второй Устав о пенсиях был утвержден в 1827 году. С этого времени пенсии - преобладающий вид попечительства и обеспечения отставных военных и
их семейств. Полная пенсия назначалась за 35 лет безупречной службы. Прослужившим от 30 до 35 лет определялось 2/3 полного оклада, от 20 до 30 лет - 1/3 полного оклада, равного жалованью по чинам, установленным по табели от 12
декабря 1816 года.

Должностные оклады были следующими (в рублях в год):
полный генерал - 3600;
генерал-лейтенант - 2160;
генерал-майор - 1800;
полковник - 1200;
капитан - 900;
штабс-капитан - 780;
поручик - 720;
подпоручик - 690;
прапорщик - 600.
Из окладов вычиталось 2,5% на госпиталь и медикаменты. Вычет был установлен еще при Петре Великом. Одновременно с новыми окладами жалованья по чинам были установлены следующие оклады столовых денег (в год): корпусным
командирам - 10.000;
начальникам дивизий - 6.000;
бригадным командирам - 4.000;
полковым командирам - 3.000;
командирам батальонов и дивизионов - 1.000.
Из столовых денег вычитался 1% в инвалидный капитал, установленный в 1816 году. С 1827 года оклады пенсий изменялись в 1834 и 1838 годах. Произошло значительное увеличение должностных окладов, а вследствие этого и пенсий. Устав о пенсиях 1827 года с незначительными изменениями действовал до конца 1852 года. За 35 лет службы и более устанавливался полный оклад жалованья по чину. Основные положения второго Устава о пенсиях оставались действительными практически вплоть до 1912 года. В Уставе о пенсиях 1912 года предусмотрено увеличение размера
пенсий: они в большей мере поставлены в зависимость от денежного содержания, особенностей и стажа воинской службы. Самым важным изменением, приведшим к увеличению пенсий, явилось их исчисление не только от окладов жалованья, как
это было в течение столетия, но и от столовых и добавочных денег. Оклады содержания при назначении пенсии определялись по последним перед увольнением чину или должности, а при выслуге в них менее двух лет - по
предпоследнему. Предусматривалось льготное исчисление выслуги лет на пенсию, в том числе с учетом службы в действующей армии, дисциплинарных частях, отдаленных местностях, на должностях летчиков и учебно-воспитательного
персонала, времени командировок в районы, пораженные чумой. Наибольшее увеличение пенсионного стажа давали служба в Порт-Артуре во время осады крепости и нахождение в чумном районе, когда 1 месяц засчитывался за 12. При
увольнении военнослужащих по болезни или ранению сокращался обязательный срок выслуги на пенсию, а инвалидам I группы пенсия назначалась в размере полного годового оклада содержания. По особым правилам назначалась пенсия
летчикам, увольняемым в отставку по болезни. Им полагалась пенсия при небольшом стаже военной службы. Эта пенсия выплачивалась из государственного бюджета. Пенсии в России по военному ведомству делились на три категории.
Срок выслуги определялся или по общему уставу, о чем было сказано выше, или же по особым положениям. На основании последних пенсию получали служащие по военному ведомству - полный оклад пенсии за 25 лет; половинный - за 20 лет;
служащие по военно-медицинскому ведомству - полный оклад за 30 лет службы, половинный - за 20 лет; духовные лица православного и других христианских исповеданий за 20 лет службы в военном ведомстве - 1/3 жалованья по последнему
месяцу служения, за 30 лет - 2/3 и за 35 лет - полное жалованье. Годы выслуги исчислялись со времени получения сана священнослужителя, и два года службы в епархиальном ведомстве считались за один; военные художники получали полную пенсию за 25 лет службы, половинную - за 20 лет. Таким образом, в царской России продолжительная воинская служба стимулировалась среди прочих мер высокими размерами пенсий из различных источников.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

370

Re: Як жили наші предки?

Старики в традиционном обществе

Вплоть до конца 19-го века в некоторых регионах России безнаказанно убивали старых родителей. Крестьяне делали это от безысходности: им нечем было кормить старых и немощных родителей, которые уже не могли прокормить себя сами, однако требовали постоянного ухода. Традиция получила название «сажать на салазки».

Обычно от стариков избавлялись зимой в день зимнего солнцестояния (22 декабря). Стариков сажали на салазки и отвозили в лес, где оставляли. Эта традиция имеет корни, уходящие в самую глубь веков, в язычество. В те времена новорожденные и старики не являлись полноценными членами общества, их жизнь не ценилась. Немощные старики не могли помогать по хозяйству, а потому были обузой. В лесу, привязанные к салазкам, они быстро умирали от холода или становились добычей диких зверей. Иногда, чтобы облегчить страдания старого человека, его забивали насмерть еще до того, как посадить в салазки. Одного удара по голове обычно хватало. Нередко старики сопротивлялись, но где им было справиться с молодыми. Существовали и другие способы убийства: стариков опускали в холодную амбарную яму, топили, душили. С годами крестьяне пришли в более «гуманному» способу убийства: они просто уходили на время из дома, оставляя его нетопленым и пустым. Старик погибал от голода и холода, так как не мог сам вести хозяйство.

https://10by10.ru/kak-v-rossii-ubivali- … ii-na-ede/

Я не думаю, что это нечто специфически российское. Об этом есть японский фильм "Легенда о Нараяме", в днипровском театре Михаила Мельлника "Крик" идет пьеса "Гріх" по мотивам произведений М. Коцюбинского...
Во многих немецких сказках родители отводят в лес детей, которых не могут прокормить...
В общем, действительно бывают ситуации, когда приходится выбирать, кому жить, а кому нет (вариант у О"Генри "Боливар не вынесет двоих"). Поэтому трогательная история из фильма "Марсианин" для меня скорее благое пожелание, чем реальность.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

371

Re: Як жили наші предки?

Катерина Борисовна, зачем такие страшные сказки рассказываете?

Thanks: kbg_dnepr1

Share

372

Re: Як жили наші предки?

Щоб не одній лякатися wink

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

373

Re: Як жили наші предки?

В Карпатах завжди було непросто з харчами, але такого ні в народній пам'яті, ні в казках-переказах не зустрічається.

Левицький г.Рогаля, Левкун, Юращук, Стефурак, Кріпчук, Козьмин, Шовгенюк, Зеленевич, Ревтюк, Ґрещук, Вертипорох, Ківнюк, Чуревич, Панько, Данилюк, Жолоб, Мельничук, Ванджура, Козловський, Лесюк, Горішний, Попик, Дмитрук, Дудка, Микитишин, Литвинюк, Gut, Kremer
І-BY78168/ Н. Тесть,(ЧЖЖЧ) І-Р37

Share

374

Re: Як жили наші предки?

litar Л пише:

Syviu,
А меня разница составляла в некоторый случаях 10 лет.
Так что, думаю, все "рекорды" того времени несколько преувеличены. Рождение детей до 50 - норма, после - редкий случай, после 55 - уникальный.

Прошло немного времени и теперь я немного по другому смотрю на "рекорды".
Прапрадет моих внучек имел две жены и десять, документально установленных, детей.
Разница между первым и десятым - 30 лет.
А вот моя о-о-очень дальняя родственница в 1855 г. вышла замуж за вдовца и родила ему еще детей с разницей в десять лет.
В фамильной теме я разместила  его Древо.

Коли добром ніхто не дасть нам світла, – Його здобути треба – не молить,
Бо без борні нікчемні всі молитви. І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не запалила.

Share

375

Re: Як жили наші предки?

Кулжинский, Иван Григорьевич (1803-1884). Малороссийская деревня / сочинение И. Кулжинскаго. - Москва : в типографии Императорскаго Московскаго театра, у содержателя А. Похорскаго, 1827. - IX, 10-136, [4] с.; 8° (14 см).

+ Читати більше

Содерж.: Малороссийская деревня (с. 11-40); Обжинки (с. 41-52); Вечерницы (с. 53-60); Малоросийская свадьба (с. 61-71); О малороссийской поэзии (с. 72-117); Малороссийския песни(с. 118-136); Изъяснение малороссийских слов, находящихся в сей книге (с. [1-4] 2-го ряда).

https://search.rsl.ru/ru/record/01004925768

Принципово пишу (і відповідаю) українською, бо для мене це важливо.

Share

376 ( 29-11-2020 22:07:50 змінене mike.kilo )

Re: Як жили наші предки?

Balakyn, там на сайті зміст не відповідає заголовку – вочевидь переплутані томи цього автора.
Подивиться самі, зміст книги в основному про Італію.
https://dlib.rsl.ru/viewer/01004925768#?page=3

+ Читати більше

https://dlib.rsl.ru/viewer/pdf?docId=01004925768&page=3&rotate=0&negative=0

Цікавить: заселення Бахмута у XVIIІ ст.
Thanks: taradaev1

Share

377

Re: Як жили наші предки?

mike.kilo, ви праві. Я поспішив і не перевірив, що це інша книжка. Дякую за уважність.
На жаль, не зареєстрований у цій бібліотеці, щоб надіслати запит на виправлення. Спробую з понеділка написати їм у службу підтримки.

Принципово пишу (і відповідаю) українською, бо для мене це важливо.

Share

378

Re: Як жили наші предки?

Сементовский, Николай Максимович (1819-1879). Старина малороссийская, запорожская и донская / [Соч.] Николая Сементовского. - Санкт-Петербург : тип. И. Фишона, 1846. - [4], 64 с.
https://search.rsl.ru/ru/record/01003561225

Принципово пишу (і відповідаю) українською, бо для мене це важливо.

Share

379

Re: Як жили наші предки?

Пыляев, Михаил Иванович (1842-1899). Старое житье [Текст] : Очерки и рассказы о бывших в отшедшее время обрядах, обычаях и порядках в устройстве домашней и общественной жизни / М. И. Пыляева. - Санкт-Петербург : Тип. А. С. Суворина, 1892. - 319, [4] с. https://search.rsl.ru/ru/record/01004459829

Принципово пишу (і відповідаю) українською, бо для мене це важливо.

Share

380

Re: Як жили наші предки?

Божерянов, Иван Николаевич (1852-1919). Как праздновал и празднует народ русский Рождество Христово, Новый год, Крещение и масляницу : исторический очерк И. Н. Божерянова. - Санкт-Петербург : М. Ледерле и К°, 1894 (на обл. 1895). - 123, [2] с.
https://search.rsl.ru/ru/record/01003183344

Принципово пишу (і відповідаю) українською, бо для мене це важливо.

Share

381

Re: Як жили наші предки?

Нещодавно знайшов прекрасний аккаунт на Фейсбуці та Інстаграмі про культуру Карпатського краю.

Авторка Христина Буній

https://www.facebook.com/carpathiancult

https://www.instagram.com/carpathiancult/

Також можна підписатися і підтримати авторку на Патреоні: https://www.patreon.com/carpatiancult

Дівчина збирає і викладає старі фотографії, їздить в експедиції. Сама вона, здається, з Надвірної.

382

Re: Як жили наші предки?

Водовозова, Елизавета Николаевна (1844-1923). Как люди на белом свете живут. Чехи. Поляки. Русины / [Соч.] Е. Водовозовой. С 8 картинками худож. В.М. Васнецова и др. - Санкт-Петербург : тип. Балашева и К°, 1897. - [4], 184 с., из них 3 с. объявл., [6] л. ил.
https://search.rsl.ru/ru/record/01003677887

Принципово пишу (і відповідаю) українською, бо для мене це важливо.
Thanks: Doly7771

Share

383

Re: Як жили наші предки?

Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии : Очерки по этнографии края / Под ред. В.В. Иванова. Т. 1-. - Харьков : Харьк. губ. стат. ком., 1898. - 24.

Старобельский уезд. - 1898. - [6], XXXIV, 1012 с. https://search.rsl.ru/ru/record/01003950408

Принципово пишу (і відповідаю) українською, бо для мене це важливо.

Share

384

Re: Як жили наші предки?

Из украинской старины [Текст] = La petite Russie d'autrefois : [альбом] / рис. С. И. Васильковского и Н. С. Самокиша ; пояснительный текст Д. И. Эварницкого. - Санкт-Петербург : Изд. А. Ф. Маркса, 1900. - VIII, 98, [2] с., 20 л. цв. ил.
https://search.rsl.ru/ru/record/01007850762

Принципово пишу (і відповідаю) українською, бо для мене це важливо.
Thanks: luvi, Алена2

Share

385

Re: Як жили наші предки?

Полтавщина у 1909 році. Підбірка світлин українського фотографа Анатолія Павловича  https://localhistory.org.ua/rubrics/str … DwQM0kQa2o
16:53, 5 серпня 2022

Автор: Оксана Косміна, кандидатка історичних наук, дослідниця етнології та матеріальної культури


Року 1909 фотограф Анатолій Павлович повернувся на рідну Полтавщину. У нього була найновіша на той час техніка та ціль сфотографувати місцевих мешканців, їхній одяг, побут та повсякдення.

Йому вдалося зафіксувати розмаїття народного вбрання: керсетки, плахти, спідниці, прикраси, оригінальні жіночі аксесуари. Дотепер деякі з цих елементів одягу є лише на його світлинах.


У фототеці Російського етнографічного музею (РЕМ) зберігають колекцію знимків, на яких зафіксовані краєвиди Полтавщини, люди у традиційному вбранні та їхні заняття на господарстві. Світлини датують 1909 роком. Їхній автор – український фотограф Анатолій Павлович.

000_2302-26_Portret_Pavlovuch_2
На фото Анатолій Павлович за фотокамерою на тринозі під час етнографічної експедиції. 1911 рік. Село Возьмигулево Вологодської губернії
Фото: Фототека РЕМ 2302-26

Він народився 9 жовтня 1880 року у Полтаві в родині колезького радника. Рід Павловичів походив із козацької старшини, яка згодом отримала право спадкового дворянства. Його батько Микола Лукич був вчителем греки, а потім інспектором Полтавської першої чоловічої гімназії. Як видно з атестата, де з кожного предмету вказана оцінка 3 (“задовільно”), наукою Анатолій особливо не цікавився.

Року 1902 він вступив на фізико-математичний факультет Петербурзького університету, згодом перейшов на юридичний факультет, однак навчання так і не завершив. Основним його заняттям стала фотографія. З 1907 року він працював в Етнографічному відділі Російського музею імператора Олександра III. Заклад звертав особливу увагу на придбання фотографій та негативів. Для цього закупив фотографічні апарати та пластини до них. Техніку давали усім, хто їздив у відрядження від Музею. Фотографи для збору етнографічних колекцій виїздили самостійно або ж в складі експедицій. У 1908 і в 1909 роках Павлович відвідав Чернігівщину та Полтавщину.

Пізніше він працював у Вологодській губернії, фотографував міста Російської імперії.  Його фотографії використовували для листівок. Зокрема, світлини Києва, Варшави, Тбілісі, Криму.

Після 1917 року Павлович оселився у Новгороді, де працював у губернському відділі   музейних справ. На початку 1930-х років він втратив роботу, а у 1933 році його заарештували органи НКВС. У списку жертв політичного терору в СРСР, який опублікований на сайті правозахисного товариства “Меморіал”, є такі дані: Павлович Анатолій Миколайович. Народився у 1880 році в м. Полтава. Українець, без професії, кустар-фотограф. Арештований трійкою повноважного представництва ОДПУ 5 квітня 1933 року. Звинувачений  за статтею  58-10, 11 (“Пропаганда або агітація, яка містить заклик до повалення, підриву чи ослаблення радянської влади або до вчинення окремих контрреволюційних злочинів”). Засуджений до 5 років ув’язнення у виправних таборах.

Після звільнення Павлович повернувся до Новгорода і мешкав там до початку радянсько-німецької війни. Року 1941 із хворою 90-річною матір’ю він не зміг покинути місто. Вочевидь, там вони й загинули.

Павловича реабілітували лише 25 квітня 1989 року.

На своїх фото він зафіксував багато цікавих елементів народного вбрання мешканців Полтавщини. Зокрема, усі основні крої керсеток Полтавщини.

https://localhistory.org.ua/media/images/004_23153876_Fotootpechatok-_D.max-1920x900.format-webp.webp
https://localhistory.org.ua/media/images/010_23153836_Fotootpechatok-_G.max-1920x900.format-webp.webp


читати статтю  https://localhistory.org.ua/rubrics/str … DwQM0kQa2o

Thanks: Balakyn, Ann, luvi, v_golub4

Share