1 (04-08-2020 12:14:38 отредактировано о и)

Тема: Олексій Лаврентійович Лапко

Олексій Лаврентійович Лапко
ⓒ При копіюванні матеріалів посилання на сайт обов'язкове

Ґречна подяка Сидорук Лілії Яківні, завдяки якій були перескановані та оприлюднені матеріали О.Л. Лапка.

http://images.vfl.ru/ii/1592851011/0e2b43a5/30880877.png

Багата Покровщина різними скарбами, й найціннішим з них є люди. Працьовиті й талановиті вони уславлювали й розвивали наш рідний край протягом десятиліть. Одною зі знаних постатей Покровщини був і є педагог, краєзнавець, колекціонер, історик –  Олексій Лаврентійович Лапко.


До написання розповіді про Олексія Лаврентійовича спонукало бажання встановити справедливість. За останній час довелося почути від деяких людей, що Олексію Лаврентійовичу незаслужено надали ореол знаного краєзнавця, а зібрані їм матеріали це - «в якійсь мірі легенди».  Тому й прийшло рішення розповісти про цю людину, пам'ять про яку варто берегти.
Життя та діяльність Олексія Лаврентійовича відбились у зворушливих присвятах до краєзнавчих видань, у спогадах людей, які його добре знали й шанували. Розповіді його учнів, фотодокументи, залишки особистого архіву – усе це допомогло скласти образ  блискучого краєзнавця.


Народився Олексій Лаврентійович у трудолюбній працьовитій сім'ї. За архівними документами по батьківській лінії був він нащадком давнього козацького роду, що йде від козака Лапка, переселеного у Велико-Михайлівку, ймовірно, із Роменського повіту. [ПОСИЛАННЯ - http://forum.genoua.name/viewtopic.php? … #p142357]. У ті часи на волосні посади обирали людей надійних і добропорядних. Представники роду Лапків були в пошані в односельців. У документах Великої Михайлівки періоду земства не раз зустрічається це прізвище. Це й сільський староста Григорій Лапко, і Лапко – «засидатель по части полицейськой». По материнській лінії Олексій Лаврентійович з  Орестопільського роду Бурлай – знаного багатьма талановитими співцями, музикантами та художниками. Серед них і двоюрідні брати Іван Іванович Бурлай і Савелій Якович Бурлай, що були учасниками Великомихайлівської театральної трупи, і Олексій Петрович Бурлай – Член Спілки художників ТАРСР і багато інших. Недарма поміщик Євецький намагався заселити своє село артистично та художньо обдарованими людьми.   
Родина Лапко відзначалася здоровими патріархальними звичаями, притаманними традиційній українській сім'ї. Це привітність, доброзичливість, повага і шанобливе ставлення до старших в родині, а ще любов до чистоти, охайність, потяг до краси. 
Іноземці, які мандрували Україною ще у 18 ст., неодноразово відзначали охайність українців в побуті, прагнення прикрасити своє житло. Німецький вчений Ґотліб Ґмелін, відвідавши Україну в 1770-х рр. писав: [українці – прим. авт.] люблять і пильнують чистоти, для того і в найпростіших хатах у них значно краще, ніж у найбагатших дворян-росіян».
Мені довелося кілька разів відвідувати родину Лапко. Мати Олексія Лаврентійовича завжди гостинно зустрічала нас. Впадали в око домашній затишок, чистота й лад у хаті. Вразили мене тоді дивовижні величезні морські раковини та гілочки білих коралів, що лежали на серветках. Це був подарунок Олексію Лаврентійовичу від учня, який служив на морському флоті. Ще запам’ятався чудовий квітник, виплеканий родиною. Багряніли чорнобривці, красувалися різнобарвні жоржини. Не залишав Олексій Лаврентійович опікуватися квітами й після смерті батьків.
Взаємна повага в родині, шанобливе ставлення до батьків – така атмосфера панувала в сім’ї Лапко. Звернення до батьків з пошаною – традиційне до недавнього часу в українських родинах, де від покоління до покоління зверталися до батька й матері на «Ви» – така культура спілкування було звичайною й у Лапко.

http://images.vfl.ru/ii/1592851115/13ecfa49/30880894.png

Микола, Оля, Олексій  Лапко - 1930 р. ( З сімейного архіву Бурлай)

Усе життя зберігав Олексій Лаврентійович листи з фронту від свого брата Миколи. Пожовтіли трикутники не можна читати без хвилювання. Незважаючи на важкі фронтові обставини, Микола вболівав за рідних. Давав брату, сестрі поради та настанови про необхідність  продовжувати навчання після школи, турбувався долею батька. Наче рятувальна ниточка зв'язували вони солдата з родиною, зберігали надію на швидку зустріч і перемогу.

http://images.vfl.ru/ii/1592850438/1f15d067/30880785.png

Призвали Миколу Лапка в перші дні липня 1941 р.  Його фронтовий шлях простягнувся на довгі чотири роки й обірвався 27 березня  1945 р. Жінка-листоноша принесла в родину листа від друга Миколи, який написав, що їх сина та брата поранено й відправлено у шпиталь, а згодом  їм  повідомили, що Лапко Микола Лаврентійович помер від важких ран, переслали нагороди і документи. Через багато років сестра Оля відвідала могилу брата в Чехословаччині.

http://images.vfl.ru/ii/1592849760/6f50cced/30880621.jpg

Лапко Лаврентій Олексійович, Феодосія Пантеліївна Лапко (в дівоцтві Бурлай) з сином Олексієм, дочкою Ольгою. (Світлина з сімейного архіву.  Передана у Великомихайлівський краєзнавчий музей)

Спасибо сказали: Алёна, Relic hunter, Arxivist3

Поделиться

2 (22-07-2020 12:33:53 отредактировано о и)

Re: Олексій Лаврентійович Лапко

Багатогранною особистістю був Олексій Лаврентійович з надзвичайно широким колом інтересів. Археологічні розкопки, генеалогічне дослідження свого родоводу, краєзнавчі розвідки, присвячені виникненню Дібрівського лісу та осадженню [заснуванню] слободи Велико-Михайлівки, активна робота з учнями в  експедиційному загоні «Спартак» – усього не перерахуєш. Олексій Лаврентійович багато встиг зробити за своє довге життя. Він залишився в пам’яті не тільки як історик, а ще й як збирач пам’яток культурної спадщини, творець музею. Саме «творець» - по іншому не скажеш. Про його успіхи в  освітянській та краєзнавчій справі не раз писала районна газета.
Та, на жаль, багато з його досліджень розпорошилися, а то й загубилися… Вціліле з рукописної спадщини краєзнавця та з чим можна ознайомитися в музеї – це створені в 1950-60-х роках альбоми: «Історія села Велика Михайлівка», «Історія села Велика Михайлівка. Топонімічний матеріал», «Освіта в нашому селі», рукописна книга «Великомихайлівка в документах і матеріалах», «Історія Дібрівського лісу», щоденник фенологічних спостережень. Ці доробки стали підвалинами подальших краєзнавчих розвідок. А в книгах з історії Великомихайлівки, що вийшли останнім часом, сповна використано  знайдене та зібране саме Олексієм Лаврентійовичем.

http://images.vfl.ru/ii/1592983215/3830c8f1/30892428.png

http://images.vfl.ru/ii/1592983327/567310b9/30892447.png

http://images.vfl.ru/ii/1592983437/0e16c6fc/30892477.png

З чого почалося справжнє захоплення історією  рідного краю та з якого часу він почав системно займатись краєзнавством зараз уже важко визначити. Можна лише відмітити основні віхи в цій роботі.
На початок 60-х років серед представників радянської академічної історичної науки визрів задум створення багатотомного історико-географічного довідника "Соціалістичні міста й села Радянської України". З нагоди відзначення 50-річчя Великої Жовтневої Соціалістичної революції Інститут історії УРСР подав доповідну записку у відділ науки й культури ЦК КПУ з обґрунтуванням такої необхідності. 29 травня 1962 ЦК КП України ухвалив Постанову «Про видання "Історії міст і сіл Української РСР"». До його створення пропонувалося долучити не тільки фахівців-науковців, а й краєзнавців на місцях. У цьому проекті, який без сумніву дав значний поштовх розвитку краєзнавчого руху в районі,  Олексій Лаврентійович брав активну участь. Він працював в архівах, підбирав документи, систематизував матеріали.

http://images.vfl.ru/ii/1592983839/d50fb25a/30892559.png

Спасибо сказали: kuks70, Relic hunter, Arxivist3

Поделиться

3 (24-06-2020 14:28:34 отредактировано о и)

Re: Олексій Лаврентійович Лапко

Історія рідного краю захопила його. Він збирав документи, старі фотографії, листівки. Його активна пошукова діяльність сприяла становленню краєзнавчого руху на Покровщині. Завдяки наполегливості й енергії по крихтам накопичувався матеріал,  відкривалося багато цікавого, забутого та невивченого. Збираючи археологічні знахідки, предмети старовини та експонати, він започатковує кабінет краєзнавства. Спочатку (на початку 70-х років) музейна кімната була створена при школі.
Та зібрання унікальних раритетів збільшувалося. Колекція кам’яних баб, археологічне та нумізматичне зібрання, старі світлини, документи, оповіді про багатовікову і насичену цікавими подіями історію села –  ці пам’ятки уціліли завдяки його самовідданій праці.
Розуміння потреби оприлюднення зібраних експонатів привело до створення повноцінного музею. Важливу роль у його організації відігравало уміння Олексія Лаврентієвича запалити людей. При його ініціативі та підтримці правління місцевого господарства «Россія» під колекцію  передали історичну будівлю бувшої волосної управи.
Музей став своєрідним культурним і просвітянським центром, осередком історико-краєзнавчого та суспільно-культурного життя не тільки села, а й усього району. Там і надалі збиралися цікаві експонати. У 1998 році музею було присвоєно звання «Народний музей». На його базі педагог продовжував вести плідну пошукову роботу і офіційно Олексій Лаврентієвич очолив його після виходу на пенсію. Тут побували сотні, а може й тисячі  відвідувачів, у «Книзі відгуків» залишено десятки зворушливих записів.
На сьогодні музейна експозиція розміщена в декількох кімнатах цього будинку. Там систематизовано та оформлено безліч краєзнавчого матеріалу. Кропіткою роботою історику вдалося перетворити заклад на один із провідних серед Народний музеїв області.

http://images.vfl.ru/ii/1592990212/53e87f65/30893489.png

http://images.vfl.ru/ii/1592990330/de6a1993/30893519.png

http://images.vfl.ru/ii/1592990415/a5e5b724/30893539.png

(фото музею надала Кривокобильська Г.П.)

Олексій Лаврентієвич брав учать не тільки у виявленні місцевих старожитностей, а ще й у археологічних дослідженнях. Земля навкруги, що наповнена історією, манила тисячолітніми таємницями. Розкидані по степу загадкові скіфські кургани, дивовижні кам'яні баби - неможливо було стояти осторонь, не доторкнутися до такої давнини. Він писав в Інститут археології Академії Наук УРСР. Получив відповідь від українського археолога, доктора історичних наук, професора Телегіна Дмитра Яковича.

http://images.vfl.ru/ii/1592989990/8713a3a2/30893469.jpg

http://images.vfl.ru/ii/1592990097/47001946/30893477.jpg

Спасибо сказали: litar Л, kuks70, Relic hunter, Arxivist4

Поделиться

4 (25-06-2020 14:42:29 отредактировано о и)

Re: Олексій Лаврентійович Лапко

Базою формування краєзнавства виступала школа. Учнівство залучалося до такої роботи. Творча стезя захопленого пристрастю до історії свого краю педагога пролягла від учителя школи до керівника туристичного та краєзнавчого гуртків. Самовіддана робота з підростаючим поколінням розкриває його як досвідченого, вдумливого педагога. Залюблений у рідну землю він прищеплював таку любов і своїм вихованцям, використовував для цього весь арсенал методичних прийомів й засобів. Пішохідні мандрівки, турпоходи, велосипедні подорожі, екскурсії  – ось далеко неповний перелік форм роботи, які сприяли оволодінню знань про природу, історію, поширенню краєзнавства в цілому. Через розширення знань про рідний край та його людей, педагог виховував повагу до власної історії.

Через усе життя проніс педагог любов до книги, особливо історичної. І вчителі, і учні - усі знали, що у Олексія Лаврентійовича багато книжок. Тоді  плани видавництва були у відділках пошти, можна було замовити заздалегідь якусь літературу, а «Книга-поштою» надсилала. І поки ця система діяла, він не жалкував грошей і зібрав солідну бібліотеку.  Багато тих книжок не мала навіть шкільна бібліотека, а в нього – вони були. Залюбки давав їх дітям.
Збирав він і художню літературу, і книги по історико-краєзнавчій тематиці, особливо по історії махновського руху.


Ще одним захопленням краєзнавця були фенологічні спостереження. Століттями наші предки-хлібороби у своїй нелегкій праці шукали залежність врожаїв і недородів від погоди. Спостережливо помічали вони прикмети, які передавалися з покоління в покоління. Так складався народний календар.
Інтерес до народного календаря у Олексія Лаврентійовича прищеплювався з дитинства. Він розповідав учням, що його мама Федосія Пантелеймонівна, записувала стан погоди. Згодом і він став вести  такий щоденник. Кожного дня вносив у спеціальний зошит: чи «йде дощ» – чи   «вітряно»;  чи «тихо» і «сонячно» - чи «похмуро». На титульному аркуші приклеєна стаття з газети за січень 2007 року про кліматичні зміни на планеті. У товстелезному блокноті вміщено по кілька років спостережень. Записував там ще й різні події із свого життя, і що сталося у  селі. Такий собі «літопис-календар», що через десятки років має бути справжньою знахідкою для краєзнавців.



http://images.vfl.ru/ii/1593078306/f772b270/30903501.jpg

Спасибо сказали: Relic hunter, Arxivist2

Поделиться

5 (27-06-2020 16:23:34 отредактировано о и)

Re: Олексій Лаврентійович Лапко

Але особливою пристрастю Олексія Лаврентійовича – була тема махновщини. Та й не могло бути інакше для захопленого історією своєї землі педагога. Ще були живі розповіді про Махна, ще витав у безкрайому українському степу дух волі……
Батько краєзнавця – Лаврентій Олексійович, був близьким другом Феодосія Щуся. Шив войовникам Махна чоботи, шапки – так розказував мені мешканець м. Дніпро (на жаль вже покійний) Віктор Данилович Лапко.
Не почати займатись цією темою в цьому історичному оточенні для Олексія Лаврентійовича не було шансів. Але не все є просто. Збір таких матеріалів радянською владою не схвалювався. Захоплення махновщиною оцінювалося негативно, сам історик зазнавав утисків.  Секретар району з ідеологічної роботи (позаочі якого називали Гебельсом) прижимав краєзнавця. Ні шаг вліво, ні вправо не можна було робити.
Незважаючи на це – матеріали збирались, тому було і є зараз багато свідків. Безпосередньо про записування істориком розповідей учасників тих подій розказував Сердюк Віктор Павлович, колишній директор Покровського народного історико-краєзнавчого музею. Олексія Лаврентійовича він називав своїм учителем та наставником і в музейній справі, і з питань краєзнавства, а зібрані  їм матеріали кваліфікував як унікальні. 
Що Олексій Лаврентійович писав такі спогади односельців, розповів його учень Цибаньов Михайло Васильович: «Він писав спогади односельців. Він прямо показував зошит. Товстенький був, і такий - ого-го-го. Скажемо, не зовсім зошит, а як амбарна книга великого формату А-4 і товста, більше ста аркушів… Безцінні записи».
Знав про ці матеріали й Діденко Віктор Дмитрович (також учень Олексія Лаврентійовича) - людина, залюблена в історію свого села. Саме завдяки Віктору Дмитровичу Діденко був збережений і виданий у 2015 році архів директора Великомихайлівської школи М. С. Самухи.
А де ж зібране Олексієм Лаврентійовичем про махновщину? Де ті зошити та записи? Може коли-небудь вони випливуть з "таємних" схованок.
Та як свідчать щоденникові нотатки й залишки архіву, робота над темою махновського руху була ґрунтовна та кропітка. Зараз, коли доступ до архівних матеріалів не обмежено, до того ж колосальний обсяг інформації можна почерпнути в інтернеті, а цифрові технології увійшли в побут, виникає питання, якими шляхами в ті часи ентузіаст-краєзнавець добував ті чи інші факти. Наприклад, серед паперів є документи кримінальної справи 1910 року Нестора Махна та шістнадцяти обвинувачених, що були засуджені одеським військово-окружним судом у м. Катеринослав до смертної кари через повішення. Документи сфотографовані і являють собою комплект із 34 світлин розміром 180 × 255 мм

http://images.vfl.ru/ii/1593158819/69d6fbc2/30912587.jpg

Він знаходив усе нові й нові публікації з історії махновщини. Усе це ретельно переписувалося в товстий загальний зошит - «Історія селянської війни на Україні. Боротьба проти банд Махно, Петлюри». Наприклад, мемуари Сухогорскої Н. «Воспоминание о махновщине», які вперше вишли в Історико-революційному збірнику «Кандальный звон», 1927. № 6. Одеса: [б. и.] і частково були передруковані лише у 1991 році у збірці Верстюка В.Ф. «Махно. Воспоминания, материалы и документы». Та навіть зараз цієї книги немає у вільному доступі. Так само як багато іншого:
Журнал "Война и революция" №12. 1926 г. // Последние дни махновщины на Украине 
Журнал «Русское прошлое» №5. 1927 г. // Под властью анархистов 
Журнал «Армия и революция»№ 4-5 1921 г. // Андреевский конфуз.

http://images.vfl.ru/ii/1593158422/3b43eded/30912538.jpg

Як він це знаходив!? Примітка, зроблена Олексієм Лаврентійовичем до наступного тексту, дещо пояснює:
Герасименко // Н.В. Батько Махно. Мемуары белогвардейца (выписка сделана в июле 1976 г. в г. Москва в Государственной библиотеке им. В.И. Ленина).
По свідченню Цибаньова Михайла Васильовича Олексій Лаврентійович мав і у власності такі журнали. У кімнаті стояла  скриня, в якій він зберігав найцінніше.  Там, наприклад, зберігався журнал «Армия и революция» за 1921 р. І коли приходив Михайло Васильович, він що-небудь звідти виймав і давав читати. Книжки можна було брати додому, а «цінне» – тільки в нього. «І такого хватало, що він там тримав, наприкінці 60-х років треба було мати дуже високий рівень, щоб до таких матеріалів у бібліотеці добратися», – стверджує Михайло Васильович.  Все це підтверджує  про багаторічні джерелознавчі пошуки краєзнавця та глибоке занурення в тему махновського руху.

Та час, коли захоплення українською історією вважалося націоналізмом, а збирати такі пам'ятки було небезпечно, відходив у минуле. Із здобуттям Україною незалежності все більше і більше  публікацій про Гуляйпільського  батька з’являлось в періодичній пресі, виходили історичні та історико-художні книги, присвячені легендарній особі. Поповнювати зібрання газетних статей та інших матеріалів краєзнавцю допомагали друзі, однодумці, учні.
Активний дослідник щедро ділився своїми багаторічним надбанням. У 1999 році у видавництві Київ-Гуляйполе: Ярмарок – виходить співпраця двох  авторів: мешканця Гуляй-Поля, двоюрідного онука Нестора Махна - Віктора Івановича Яланського та київської журналістки Лариси Верьовки. У «Слові до читача» В.І. Яланський висловлює щиру подяку всім, хто допомагав у зборі матеріалів. Є серед згаданих і керівник Великомихайлівського краєзнавчого музею Олексій Лаврентійович Лапко.

Спасибо сказали: kuks70, Arxivist, Алёна3

Поделиться

6

Re: Олексій Лаврентійович Лапко

Пошуково-дослідницька діяльність Олексія Лаврентійовича була спрямована також на історію виникнення та формування Дібрівського лісу.
У невеликій теці краєзнавець зберігав матеріали свого дослідження. Тут опрацьована велика кількість джерел: і листування з головним лісничим Кудрявцевим, і  записи старожилів, і газетні статті, і виписки з наукових праць. Він спілкувався з очевидцями, доповнював наукові дані живими розповідями земляків. Усе, що зараз ми знаємо про ліс – започатковано  Олексієм Лаврентійовичем ще наприкінці 50-х років минулого століття. В підтвердження кілька сторінок з теки.

http://images.vfl.ru/ii/1593668800/149885ed/30965647.jpg

http://images.vfl.ru/ii/1593668837/9d812421/30965649.jpg

http://images.vfl.ru/ii/1593668867/52ad2028/30965653.jpg

http://images.vfl.ru/ii/1593668902/ac5c4969/30965654.jpg


Чи друкувались його краєзнавчі розвідки в місцевій пресі? Навряд…

ⓒ При копіюванні матеріалів посилання на сайт обов'язкове

Спасибо сказали: kuks70, Arxivist2

Поделиться

7 (07-07-2020 11:13:44 отредактировано о и)

Re: Олексій Лаврентійович Лапко

http://images.vfl.ru/ii/1594113165/0eab29fd/31008809.jpg

Спасибо сказали: kuks70, Arxivist2

Поделиться

8

Re: Олексій Лаврентійович Лапко

http://images.vfl.ru/ii/1594110942/7bae1dec/31008467.png

Спасибо сказали: kuks70, Arxivist2

Поделиться

9

Re: Олексій Лаврентійович Лапко

http://images.vfl.ru/ii/1594111304/749ec2bb/31008510.jpg

Спасибо сказали: Arxivist1

Поделиться

10

Re: Олексій Лаврентійович Лапко

http://images.vfl.ru/ii/1594111473/44a2f9a0/31008532.jpg

Спасибо сказали: Arxivist, Алёна2

Поделиться

11

Re: Олексій Лаврентійович Лапко

Світлина Ф. Щуся із особистого архіву краєзнавця. Зберігається у Великомихайлівському музеї

http://images.vfl.ru/ii/1594124626/28907245/31011325.jpg

http://images.vfl.ru/ii/1594124710/757046b9/31011339.jpg

Спасибо сказали: Arxivist, Алёна, kuks703

Поделиться

12

Re: Олексій Лаврентійович Лапко

http://images.vfl.ru/ii/1594196130/60b41e5f/31018484.jpg

Спасибо сказали: Алёна1

Поделиться

13

Re: Олексій Лаврентійович Лапко

http://images.vfl.ru/ii/1594475396/40b6ba16/31049734.jpg

Поделиться

14

Re: Олексій Лаврентійович Лапко

http://images.vfl.ru/ii/1594475538/3111eca1/31049751.png

Поделиться

15

Re: Олексій Лаврентійович Лапко

http://images.vfl.ru/ii/1594475633/885c5f07/31049781.jpg

Поделиться

16

Re: Олексій Лаврентійович Лапко

З особистого архву О.Л. Лапко

http://images.vfl.ru/ii/1595591794/e1208616/31155612.jpg

Поделиться

17 (20-08-2020 14:54:29 отредактировано о и)

Re: Олексій Лаврентійович Лапко

Історія Велико-Михайлівки 

У 1956 році Олексій Лаврентійович оформив альбом із топоніміки рідного села. Туди увійшли як найдавніші згадки про заснування, так і інформація  пізніших часів.  Хоча у викладеному матеріалі нема посилань, все ж таки можна зрозуміти, що в праці використані спогади старожилів та архівні й літературні джерела. Іншими словами спогади і легенди тісно переплелись з історичними документами.
Знову постає питання як він це знаходив. Вдумаємося, 1956 рік, ще не були відкриті як зараз архіви, ще не були в широкому доступі ні праці Феодосія Макаревського, яку перевидали лише у 2000 році, ні карти Шуберта де подається інформація про село Велика Михайлівка (Дібрівка), в російських документах писалося – Дибривка – саме так, а не Дибровка, як намагається переконати один «краєзнавець».
Промайнуло чимало років, все нові й нові історичні джерела стають доступними не тільки академічній історіографії, але й пересічному досліднику. Нововідкриті документи доповнюють й уточнюють зібране Олексієм Лаврентійовичем.
Для тих хто цікавиться найбільш ранньою історією Дібрівок пропонується невелика розвідка.

Січ, яка тривалий час виступала захистом від Кримського ханства й Туреччини, була знищена Катериною II. Почалося інтенсивне освоєння запорізьких земель, але набіги татар не припинялися, тому імператриця затвердила план влаштування укріпленої Дніпровської лінії із семи фортець. Лінія мала проходити на території Самарської та Кальміуської паланок.
Збереглася доволі велика кількість документів, що охоплює період будівництва лінії, й завдяки яким висвітлюється історія її створення. Згідно з одним із документів в 1776 році на річці Вовчій біля урочища Дібрівка розташовувалися три ескадрони російських військ.

1777 р. 4 Січня. Рапорт провиантмейстера К. Шубенського генерал-майору В.А. Черткову з проханням про виділення підвід для перевезення провіанту і фуражу до військ

                                                                  Полученъ 10 дня 1777 году
                Высокородному и превосходительному генералъ-майору Азовской губерніи губернатору
            кавалеру Василию Алексеевичу Черткову,
Рапортъ
Прошлаго 776 году декабря 2-го числа рапортомъ вашого превосходительства просилъ по крайней необходимости для перевозки изъ Александровской крепости на украинскія три эскадрона состоящие на речке Волчьей при урочище Дибревке провианта и фуража обывательскихъ сорока трехъ подводъ, и того жъ месяца 6-го числа подъ отвозъ въ Сечинской и Збуривской могазейны десяти тысячъ рогожъ паро-воловыхъ пятнадцать фуръ; которыхъ и по сие время въ получении не имею, а волныхъ людей с подводами нанять ни за какие деньги не нашелъ, а въ гусарскихъ эскадронахъ провиантъ и фуражъ кончился сего месяца по 1-е число; которымъ необходимо доставление мне сделать надобно; да сверхъ оныхъ по повелению главной команды доставлять велено провиантъ и овесъ въ корпусъ его сиятельства господина генералъ-майора графа Антона Богдановича Дегабалбина; въ такомъ нужномъ случае покорнейше прошу вашего превосходительства сделать мне въ подводахъ вспомоществованіе, и приказать вышеписанное число подводъ какъ наискорее въ Александровскую крепость прислать, дабы войска без провианта, а лошади без фуража не претерпели голоду.
                   Подлинной подписалъ провиантмейстеръ Козма Шубенской
                                 Свидетельствовалъ адъютантъ Леонтий Прахаевъ
                                 Генваря 4 дня 1777 году, Крепость Александровская
                           Съ подлиннымъ читалъ генеральной писарь Иванъ […].

http://images.vfl.ru/ii/1597069025/bb233d76/31305645.jpg

http://images.vfl.ru/ii/1597069090/c9cab8cd/31305653.jpg

Поделиться

18 (21-08-2020 10:32:45 отредактировано о и)

Re: Олексій Лаврентійович Лапко

Історія Велико-Михайлівки                                     - продовження –

На жаль, на теперішній час інформацію про рішення щодо осадження слободи ми маємо лише з праці Феодосія Макаревського.   Датується це рішення 1776 роком. Самі документи, на які спирався єпископ, не вказані, хоча відзначається, що «При разборе бумагъ Екатеринславскихъ архивовъ – консисторского, архірейскаго дома и Самарского монастыря – ясно видно, что бумаги эти, перемещанные и перебитые, были уже во многих руках и потерпели немалую убыль <…> во многих делахъ, по существу своему весьма интересныхъ, вырваны целые бумаги; в некоторыхъ связках нетъ полныхъ целиком делъ».

Але дещо збереглося, а саме звернення у 1778 році мешканців слободи Михайлівки до Азовського губернатора В. Черткова з проханням зробити подання про освячення похідного іконостасу і видачу антимінсу. Ось це звернення.

Подано 11 февраля.
Высокородному и Высокопревосходительному господину генерал порутчику Азовской губернии губернатору Луганского пикинерного полку шефу и ордена Святыя Анны кавалеру Василию Алексеевичу Черткову
       вновь заселяемой воинской слободы Михайловки от жителей
                                                      Доношение
Прошлого 778 года просили мы Вашего Высокопревосходительства об определении в вышеписанную слободу Михайлову и для преподаяния жителям христианских треб священника, в рассуждении того, что во оной того ж года состояло мужеска и женска пола шесть сот восемдесят две души, а ныне находится семсот девяносто пять душ, а при том же разстоянием оная от слобод, в коих состоят церкви, […] в шестидесяти, а от Матвеевки восмидесяти верстах отстоит. По которой прозбе из Славянской духовной консистории священник Тимофей Бибиков и прислан, то мы со общаго согласия построя во имя Преображения Господня по нужности нашей походной иконостас, и что во […] и книгах надлежит приготовили, и в сходство посланного из Славянской духовной консистории указа отводи для церковной и священно служителей из числа отведенной нам указанно числа земли подпискою обовязались, которая при сем прилагается, то сим Вашему Высокопревосходительству представляя покорно просим о посвящении того походного иконостаса и о даче божественного антиминса для служения оному священнику литургии, дабы мы в сию наступающую великую четыредесятницу старие и малолетные без говению и приобщения святых тайн остатся не могли, о представлении куда надлежит, так же и об отводе под священно и церковно служителей указанного числа земли учинить милостивое разсмотрение.
Воинской слободы Михайловки о сем донося просим жители.
Иерей Тимофей Бибиков                                       11 февраля 1780 года.

Джерела з історії Південної України

Спасибо сказали: kuks701

Поделиться

19 (20-08-2020 15:02:02 отредактировано о и)

Re: Олексій Лаврентійович Лапко

Історія Велико-Михайлівки       - продовження -

Наступні документи щодо Великомихайлівської церкви датуються 1781 роком.

1781, січня 13, - Реєстр придбаних для релігійної споруди в слободі Михайлівці речей, складений Павлівським протопопом Ф. Тисаревським (Писаревським)

Реестр учиненной при учинении выправки Павловским протопом Феодором Тисаревским Павлоградского уезда в новонаселяемой воинской слободе Михайловке 1781 года генваря 13 дня, сколько чего именно оной слободы жители церковных вещей изготовили зничит под сим, а именно

http://images.vfl.ru/ii/1597928415/ddb53f4e/31396081.png

Поделиться

20 (21-08-2020 10:33:53 отредактировано о и)

Re: Олексій Лаврентійович Лапко

Доктор історичних наук І. І. Лиман  пише,
що уже в роки існування Слов’янської та Херсонської єпархій зводились споруди, які мали непоказний вигляд. «І архіреї не особливо вагалися перед вибором – дозволити богослужіння у не досить пристосованому для цього приміщенні чи залишити населений пункт без релігійної споруди.
Єпархіальне керівництво йшло і на те, аби «легалізувати» споруди, зведені без його відома. У військовій слободі Михайлівці був влаштований будинок, для якого парафіяни купили похідний іконостас. Усі інші формальності були дотримані – земля відмежована, підписка із зобов’язанням утримувати споруду та її притч дана. Відстань від Михайлівки до найближчої церкви сягала 60 верст, і михайлівці бажали до зведення "коштовної церкви" користуватись уже існуючим будинком. Вони звернулись до В. Черткова, той – до Никифора (Феотокі), і в результаті останній дав благословення на закладення (закладення умовне, оскільки реально споруда вже існувала) та освячення будинку "подібного до церкви". Освячення відбулося вже на наступний день після "закладання"».


Ось цей документ.

   
1781, січня 15. – Витяг з донесення Павлівського духовного правління Слов’янського та Херсонського архієпископу Никифору (Феотокі) щодо влаштування тимчасової релігійної споруди з похідним іконостасом у слободці Михайлівці

…3-е. В оной слободе Михайловке на месте отведенном, и по плану показанном изделан дом деревянной новой для отправки в оном крещения младенцев, по причине дальняго разстояния от церквей, и для содержания других вещей,  принадлежащих к отправлению христианских треб нужных.
4-е. Оной же дом разделен на три части: первая часть может бать для притора, при том же заготовили они малоценной походной иконостас во имя Преображения Господня на первой случай, священнические одеяния, посуды церковныя, книги и во все вещи к священнослужению принадлежащие.
5-е. План же на землю подцерковную для священно и церковнослужителей отмежеванную выданный из Азовской губернии, и обязательная подписка для содержания той ними намеренной и впредь имеющей быть на том же месте коштовнейшей церкви  во всяком благолепии и довольствии, при сообщении от господина генерал порутчика Азовского губернатора и кавалера Васили Алексеевича Черткова при том приложили, и просили от Павлоградскаго духовного правления, пока по новости они изготовляются к сооружению на том месте коштовнейшей церкви, об украшении того дома тем ними изготовленным походным иконостасом и всеми церковными утварьми, и для выдачи на освящение онаго дома во имя Преображения Господня благословительной грамоты и святаго антиминса неподвижнаго к Вашему Высокопреосвященству представления; а по тому их доношения сего генваря 13 дня Павловским протопопом Феодором Тисаревским по учинении справки оказалось, что оная слобода Михайловка и состоящая от оной в семи верстах слобода Гавриловка от ближайшей церкви, состоящей в Петропавловке, в шестидесяти верстах состоит, в оних слободах ныне дворов сто девяносто шесть, в оних дворах мкжеска шестьсот семьдесят четыре, в оних дворах мужеска шестьсот семьдесят четыре, женска шесть сот пять, а обоего полу 1279 душ имеется, дом деревянный новой состроен на подобие церкви на показанном под имеющую быть коштовнейшую церковь месте, иконостас на холсте написанной искусно, сосуды серебряные и вызолоченные, книг до церковнаго круга принадлежащих довольное число имеется, чему всему при сем и реестр прилагается, земля же сто двадцать десятин под церковная для священно и церковно служителей отведена и на плане означена, подписка дана от тех жителей, которую они как ныне намеренную и на место оно имеющую быть на том месте коштовнейшую церковь во всяком благолепии губернии и данная от жителей михайловских обязательная подписка при сообщении от господина Азовского губернатора и кавалера Черткова при сем же прилагается, которое их прошение на милостивое Вашего […] Высокопреосвященства благоразсмотрение Павловское духовное правление представляет.



Джерела з історії Південної України

Спасибо сказали: kuks701

Поделиться

21 (21-08-2020 15:56:38 отредактировано о и)

Re: Олексій Лаврентійович Лапко

Історія Велико-Михайлівки            - продовження -

Виникає питання – чому військова слобода, про яку йде мова у документах, має назву не Велика Михайлівка, а Михайлівка. Відповідь на це можливо дає документ із праці Якова Новицького. Дослідник подає реєстр церков Олександрівського духовного правління за 1787-1806 рр. З цього реєстру видно, що з 1787 року до 1800 р. Преображенська церква вказується у військовій слободі Михайлівці і тільки з 1801 року - у Великій Михайлівці. А з 1802 року в реєстрі вже присутня і Мала Михайлівка з Успенською церквою.
Ці документи вірогідно підтверджують дослідження Олексія Лаврентійовича Лапка, що з Дібрівок на нове місце переселились два брати Михайли Мокієнки, (які стали засновниками слобід) та козак Єрмоленко. На жаль, у збережених ревізіях (1811-1858 рр.) немає мешканців з прізвищем Мокієнки, можливо втрачені більш ранні ревізії підтвердили б і це. А от Єрмоленки присутні з 1811 року.
Ця невелика розвідка, що спирається на відкриті за період незалежності України документи, додає до історії Великої Михайлівки і нові (раніш не відомі) факти, і ще раз підтверджує – Олексій Лаврентійович Лапко ще на початках своєї педагогічної діяльності став ретельним дослідником минувшини рідного краю.

Джерела:  Джерела з історії Південної України
                     Яків Новицький _Твори
                     Ревізії села Велика Михайлівка
                     Особистий архів О.Л. Лапка

http://images.vfl.ru/ii/1597999534/0aea86a7/31403377.jpg

http://images.vfl.ru/ii/1597999614/5a3e5833/31403400.jpg

http://images.vfl.ru/ii/1597999696/d5098886/31403413.jpg

Поделиться

22 (13-09-2020 08:12:21 отредактировано о и)

Re: Олексій Лаврентійович Лапко

Історія Великомихайлівки нерозривно пов’язана з історією махновського руху. Багатотисячна селянська армія, в яку влилися і дібрівчани,  героїчно відстоювала віковічні селянські прагнення – право вільного господарювання на своїй землі. Багато людських доль захопив стрімкий вир суворих, кривавих подій. Десятиліття пролетіли з тої пори. Хто ж з дібрівчан був учасником того руху? На теперішній час маємо лише розпорошені згадки з деяких збірників і мемуарних спогадів.  Цікаву інформацію можна знайти в праці М. Кубаніна «Махновщина». Автор пише, що в архіві Червоної Армії (зараз це Російський державний військовий архів) зберігаються іменні списки частин махновської армії, в яких є інформація щодо кожного повстанця: про його походження, вік, місце проживання до вступу в армію і про термін перебування в армії. Автор проаналізував кілька полків і подає такі дані:
1-й Катеринославський полк мав у своєму складі 254 бійця, з яких 203 було з Олександрівського повіту, в свою чергу 75 з них були з Великомихайлівської волості.

http://images.vfl.ru/ii/1599934761/119e8f8d/31614420.png

Всього 75 на багатотисячне село.  Для порівняння майже 600 мешканців волості мобілізували 26 травня 1920 р. у ЧА.


Для тих, кого цікавить інформація про ті буремні роки, починаємо викладати зібрані О.Л. Лапком спогади дібрівчан.
Ксерокопії спогадів надав у користування Процан Володимир Олексійович. Велика йому подяка.

Спасибо сказали: kuks701

Поделиться

23

Re: Олексій Лаврентійович Лапко

Спогади Опришко Микити Павловича.


http://images.vfl.ru/ii/1599976524/3fde67fc/31617274.jpg

http://images.vfl.ru/ii/1599976699/a47e4b18/31617296.jpg

http://images.vfl.ru/ii/1599976840/848fc529/31617311.jpg

http://images.vfl.ru/ii/1599976892/9be91ff0/31617318.jpg

http://images.vfl.ru/ii/1599976939/34d53c9b/31617325.jpg

http://images.vfl.ru/ii/1599977004/43791791/31617331.jpg

http://images.vfl.ru/ii/1599977063/04e3ff72/31617339.jpg

Спасибо сказали: kuks701

Поделиться

24 (15-09-2020 17:51:50 отредактировано о и)

Re: Олексій Лаврентійович Лапко

Історія Велико-Михайлівки   - продовження -
Згадана вже в цій групі праця Кубаніна «Махновщина» була одною з багатьох видань на тему махновського руху, що вийшли в 20-і роки. З початку 30-х років радянські історики  майже не публікували досліджень з цього питання, а книга Кубаніна «була визнана шкідливою і надовго потрапила у спецфонд».
Десятиліття і в офіційній історіографії,  і в художній літературі та кінотворах махновський рух висвітлювався як куркульський і бандитський, часто в карикатурному і в навмисно спотвореному вигляді. В таких реаліях збирати свідчення  очевидців, притому що вся історія початку 20-х років села пронизана подіями селянського повстання, було складно. І тим не менш Олексій Лаврентійович зібрав такі спогади. Ймовірно записувалися вони не раніше середини 50-х років. Зі згаданих подій промайнуло більше ніж 30 років. Тому прискіпуватися, що в тексті є чи то помилка, чи то описка  у році заснування полку, для людини, якій Білаш – не авторитет…. – якось не годиться.
Ще раз подякуємо патріоту-краєзнавцю за залишені безцінні матеріали і вшануємо його пам'ять.
Спогади Зіненко М.К.  (далі буде)
(матеріали передав Процан О.В.)

http://images.vfl.ru/ii/1600178033/9bd6d411/31639274.jpg

http://images.vfl.ru/ii/1600178090/a3c768a8/31639281.jpg


http://images.vfl.ru/ii/1600178136/ddaaf35b/31639297.jpg

Поделиться