Тема: Ємільчине, смт Житомирської обл. / Емильчино, пгт Житомирской обл.
Вікі:
Ємі́льчине — селище міського типу в Україні, у Житомирській області. Селище є адміністративним центром Ємільчинського району.
«Межирічка» (попередня назва, до кінця XIX століття); «Мільчин» (їд. מילטשין), «Йемельчено» (нім. Yemelcheno), «Йемільчіна» (угор. Yemilchina), «Емильчин». Вперше згадується в Житомирських міських актових книгах близько 1585 року, як маєтність князя Костянтина Острозького та було під владою Польщі. У XVII столітті — власність Любомирських, з 1812 року — генерала від кавалерії Федора Уварова, цю місцевість Емільчино, на честь своєї нерідної доньки Емілії.
Після приєднання Правобережної України до Росії Емільчино з 1796 року стало містечком Новоград-Волинського повіту Волинської губернії.
Після смерті Уварова Емільчинський ключ разом з містечком Емільчине переходить у власність Уварова Аполлона Івановича (1793—1871), статського радника, кавалера ордена Святої Анни 4-го ступеня.
Близько 1820 року в Ємільчині охмістром Царського двору Сергієм Уваровим, сином Апполона Уварова, була закладена фабрика порцелянових виробів, де працювало близько 200 осіб. Фабрика була власністю графів Уварових і працювала більше 25 років та припинила своє існування 1852 року.[4]
1839 року на кошти Уварова А. І. в містечку споруджена церква, згодом освячена на честь Святителя Миколая. До 1917 року землі Емільчинського ключа належали прямим нащадкам Аполлона Уварова.
У 1890-х роках тут працював лісопильний завод, що належав Софії Володимирівні Уваровій, дружині дійсного статського радника Сергія Уварова, де працювало 18 осіб. Крім заводу, у її власності перебувало ще 65000 десятин землі.[5]
Емільчино — село Волинської губернії, Новоград-Волинського повіту, на річці Уборть, в 40 верстах від повітового міста; жителів близько 1000, дворів 134. Поблизу чавуноливарний завод, на якому виплавлено у 1890 році чавуну в штиках — 8804 пуди, у відливках — 5585 пудів.
З 1923 року Емільчино стало адміністративним центром одного з найбільших поліських районів — Емільчинського.
В період сталінських репресій у 1937—1939 роках, в селищі репресовано 86 осіб, з них 36 розстріляно.
У серпні 1944 році указом Президії Верховної Ради УРСР село Емільчино, районний центр перейменовано на Ємільчине, відповідно Емільчинський район — на Ємільчинський район. На честь селища Ємільчине названий астероїд.
Відомі мешканці:
Вишинський Віталій Володимирович (нар. 1983) — композитор, музикознавець, піаніст, кандидат мистецтвознавства.
Кучко Анатолій Андрійович (1950—1999) — український біотехнолог.
Саган Сергій Іванович — сержант Збройних сил України, учасники російсько-української війни 2014—2017.
Сокирко Петро Олександрович (нар. 22 квітня 1961, смт Ємільчине) — колишній голова Миронівської райдержадміністрації, депутат Миронівської районної ради.[6] Директор ПАТ «МПЗ «Легко».
Тихий Наум Миронович (25 травня 1920 (або 14 вересня 1922), Ємільчине — 27 жовтня 1996, Київ) — український поет, прозаїк, перекладач, лауреат премії імені Павла Тичини.
Уваров Аполлон Іванович (1793—1871) — землевласник Емільчинського ключа.
Уваров Сергій Аполлонович — землевласник, предводитель дворянства Волинської губернії.
Urodził się tu Mieczysław Malinowski, oficer Wojska Polskiego, dowódca pociągu pancernego nr 53 „Śmiały”, zastępca dowódcy 1 Pułku w I Dywizji Pancernej, odznaczony Srebrnym Krzyżem Orderu Virtuti Militari.
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)