Там само
Після відновлення Радянської влади Підгородненський ревком очолив Д.К.Муха. У січні 1919 року члени повстанкому та члени партійного осередку створили комітет бідноти, який займався заготівлею продовольства, тобто відбиранням продовольства у селян.
У червні 1919 року село захопили війська контрреволюційної Добровольчої Армії царського генерала Денікіна. У партизанському загоні Й.Я.Лантуха, що діяв у Новомосковському повіті, було багато підгороднян. 31 грудня 1919 року частини регулярної Червоної Армії, яким допомагали й партизани, звільнили Підгородне від денікінських формувань. Тоді в боях з денікінцями загинули Л.Обора, П.Д.Шевченко, М.П.Драган.
1920 року волосний ревком як орган Радянської влади відновив свою діяльність, його очолив С.М.Сутула. На початку 1920 року комуністичний осередок відновив свою діяльність.
У 1923 році адміністративний поділ губернії на повіти і волості було замінено на округи та райони. Село Підгородне ввійшло до складу Мануйлівського району, який у 1925 році став називатись Карло–Марксівським районом Катеринославського округу. Ревком села було реорганізовано в сільську раду, проведені вибори до Ради робітничих, червоноармійських та селянських депутатів. Першим головою був обраний А.І.Сосна.
У серпні 1920 року в Підгородному та в інших селах волості - Олександрівці та Куроїдівці створено комітети незаможних селян (КНС, або комнезами). Головою волосного комітету незаможники обрали активного учасника партизанського руху комуніста Никифора Дуба. Комітет відбирав землі в багатих і роздавав бідним. Вже в середині 1920 року бідняки одержали 5492 десятини поміщицької, церковної та "куркульської" землі - землі заможних односельців.
У 1920 році в селі була утворена комсомольська організація. Її члени проводили політичну і культурно-освітню роботу серед молоді, були активними помічниками комуністичного партійного осередку. У 1924 році комсомольці відкрили сільбуд, при ньому була і бібліотека. Було закладено парк. У 1927 році хтось підпалив сільбуд. Будівля згоріла. Але в тому ж році, у дні святкування 10-ї річниці Радянської влади, у Підгородньому відкрився новий клуб. В порядку шефства над селом цей заклад культури був збудований Дніпропетровським райкомом спілки металістів. Молодь села всіляко допомагала городянам у відбудові свого клубу.
Подарунок шефів став дуже цінним культурним надбанням для села, справжнім вогнищем культури. Комсомольці розгорнули велику політико-масову та культурно-освітню роботу. Проводились заняття політшколи, гуртків ліквідації неписьменності (лікнепу), запрацювали драматичний та хоровий гуртки. Вечорами в клубі люди засиджувалися допізна: читали пресу, грали в шахи, бесідували…
У 1928 році у клубі відбулася значна подія в культурному житті села. На клубній сцені виступив видатний український співак І.С.Паторжинський, який виконав декілька пісень та арію Карася з опери «Запорожець за Дунаєм».
У 1923 році кілька родин незаможників організували машинно-тракторне товариство, яке відіграло важливу роль у залученні селян до колективного способу господарювання. Люди відчули перевагу обробітку землі новими технологіями, адже члени товариства мали трактор "Фордзон".
Після закінчення у державі періоду НЕПу почали впроваджувати ТСОЗ - товариства спільного обробітку землі. У 1928 році в Підгородному, на базі машинно-тракторного товариства було організовано саме таке товариство - ТСОЗ. Воно мало добровільні засади. Його членами в основному була молодь: комсомольці, холостяки. Їх держава взяла на своє утримання. Виділялися кошти на придбання сільгоспінвентаря, коней, корів, свиней, на побудову житла. Коли ж організаційний період закінчився, держава перестала давати гроші, то добровольці розбіглися; залишилося небагато сімейних. Перший експеримент не вдався. Незабаром на основі ТСОЗу утворилася комуна ім.Ульянова, першим головою якої став член комуністичної партії з 1921 року,робітник Дніпропетровського заводу ім.Карла Лібкнехта Антон Савович Кошель, пізніше – Сергій Омелянович Кудим – талановитий господарник, який керував колгоспом з 1930 по 1941 р.р. і з 1948 по 1962 р.р. Збереглося фото 1928 року з підписом: «Члени комуни ім.Ульянова біля трактора, подарованого заводом». Це підтверджує той факт, що металургійний завод ім.К.Лібкнехта всіляко допомагав своїм підшефним.
На 1 січня 1925 року в Підгородньому, що входило тоді до Карло-Марксівського району Катеринославського округу, проживало 8261 чоловік, налічувалось 1562 господарства, в користуванні яких була 10991 десятина землі. В середньому на кожний двір припадало по 6 десятин землі.
На протязі 1925-26 р.р. проводилася кампанія по впорядкуванню земельного масиву. Вона мала на меті не тільки поліпшити землекористування, але й виявити так звані лишки землі, самовільно захоплені хазяйновитими селянами («куркулями») в голодний 1921 рік. Відібрана земля мала бути поділена між бідняцьким населенням села. Землевпорядкування проходило під безпосереднім керівництвом сільради,партійної організації комуністів і комнезаму. "Куркулі" намагалися зірвати цей захід, деякі чинили жорстокий спротив. Так, у червні 1926 року в селі було вбито незаможника Терентія Олійника, який палко захищав інтереси бідняків при розподілі землі. На початку 30-х р.р. противниками колективізації було вбито колгоспників-активістів Василя Дуба та його матір. Були неодноразові підпали будинків активістів колгоспного руху... У кожного з селян була своя правда. В обласному архіві зберігаються справи 68 підгороднян, в яких у графі "соціальний стан" указано: "Селяни. Переважна більшість – одноосібники та особи, що кваліфікуються як "куркулі". Зустрічаються представники колгоспної бідноти". У графі про штрафні санкції стоїть запис: "Оштрафовані за невиконання планів хлібоздачі, контрактації заготівок м'яса, молока, картоплі, городини. Вилучено майно, домівки, виселені за межі району, розкуркулені. Притягнуті до відповідальності за самовільне різання коров та коней". Ось повний список тих прізвищ (деякі повторюються по кілька разів), за якими стоять трагедії багатодітних родин: Барабаш, Берда, Бойко, Булах, Бут, Водоп'ян, Волошко, Вусик, Голубицький, Деменко, Дерев'янко, Качур, Клименко, Коваль, Коваленко, Калініченко, Корса, Кузьменко, Лінський, Махно, Міщенко, Дрюк, Живолуп, Заволока, Закладний, Зуб, Кас'ян, Каракай, Муха, Обора, Олійник, Патретний, Плаха, Санжаровський, Сендецький, Сірик, Субловський, Товстик, Чорноморець, Чупита, Швець. Ці люди бажали жити за рахунок власної праці, на обробленій своїми руками землі, та за таке прагнення поплатилися нажитим достатком, житлом, а то й життям. У 20-30 роках ХХ століття лозунг більшовиків "Землю – селянам!" для багатьох селян набув іншого, загрозливого, змісту... За спогадами старожила А.Ю.Барабана, родина якого постраждала від колективізації, «для впровадження колгоспів застосовувалися найжорстокіші заходи примусу. Щоб полегшити такий захід,треба було подавити трудящі маси. З цією метою партійні органи надсилали уповноважених з міста. Так, в Підгородне було направлено 15-20 чоловік з необмеженою владою. Уповноважені поділили селян на три офіційні категорії: куркуль, середняк,бідняк. Сільрада забезпечувала уповноважених приміщенням під штаб, допомагали їм формувати бригади по 8-10 чоловік – найзапекліших борців за Радянську владу, комуністів, комсомольців. У цих штабах назначали кандидатури на арешт із числа авторитетних селян, більш заможних. Саме їх арештовували вночі і без суду висилали в невідомому напрямку, назавжди… А починалася ця операція з обкладання господарства завищеним планом хлібозаготівлі, а після виконання цього плану давали ще план, і так повторювалося двічі-тричі, аж поки у господаря нічого не залишалось. І тоді йому пред'являли претензії про навмисне невиконання хлібоздачі державі, а сім'ю чекала найстрашніша кара – розкуркулення. Прирікали на голодну смерть».
У 1929 році 12 активісток села утворили жіночу сільськогосподарську артіль "Комунарка", що спеціалізувалась на овочівництві. Головою була П.Т.Кошель. у 1930 році артіль об'єдналася з комуною ім.Ульянова. Ця комуна відігравала домінуючу роль у проведенні суцільної колективізації. Активісти-комунари агітували за переваги нового способу життя; розкуркулювали тих, хто не бажав жити по-їхньому та не віддавав добровільно своє майно на користь колективу; примушували до нового господарювання тих, хто сумнівався... Все це призвело до швидкого зростання колективізації. Особливо зросла кількість колгоспних господарств під час так званої "другої більшовицької весни". Так, на 1червня 1931 року колективізацією було охоплено 1309 господарств, а це 67 % всіх господарств Підгородного. Крім комуни ім.Ульянова, було створено ще 4 колективні господарства: "Червоний лан", "Червоний Жовтень", "Червоний партизан", "13-річчя Жовтня" (пізніше в народі побутував небезпечний жарт: "13-паліччя Жовтня").
Восени 1931 року у Підгородному побувала виїзна редакція обласної газети "Зоря", яка активно допомагала хлібозаготівлі. У матеріалах обласного державного архіву збереглися лозунги, під якими проводилася та "хлібозаготівля" (або просто відбирання хліба у селян): "Жодного центнера хліба приватникові!" та "Суцільними червоними валками, стопроцентним виконанням плану зустрінемо 14 роковини Жовтня!"
Капітальне будівництво в селі велося швидкими темпами. У 1929-1931р.р. будувалися електростанція, корівник, телятник, свинарник, силосна башта на 300 тонн, зерносховище, гараж, печі цегельного заводу. На 1 січня 1931 року комуна ім.Ульянова вже мала 3 трактори, 4 двигуни.
У 1932 році суцільна колективізація Підгородного в основному була завершена. Щодо голоду 1932-33 років, то офіційна статистика невідома. Варто зазначити, що дуже велика кількість підгороднян працювала на промислових підприємствах обласного центру, а там робітникам видавали продуктові карточки. Збереглися спогади селян, де вони розповідають, що мали трохи їжі, бо працювали в колгоспі. Жінки ходили у місто міняти речі на продукти. Багато людей були в стані дистрофії, опухали, наливалися водою. Як згадує А.Ю.Барабан, «взагалі ніхто не вів облік померлих. По вулиці курсувала підвода і підбирала трупи. У дворі колгоспу помер і батько Васі Солодкого». Звичайно, і члени колгоспів також сильно бідували.
У лютому 1934 року комуна ім.Ульянова була переведена на статут сільськогосподарської артілі. У травні цього ж року було закінчено будівництво електропідстанції, яку підключили до Дніпрогесу. Цю подію відзначили урочистим мітингом біля електропідстанції.
У 1935 році комсомольці й піонери села зруйнували церкву. Ось як згадує про це Андрій Юхимович Барабан (1921р.н.), якому в підлітковому віці довелося бути учасником тієї жахливої події: «Кілька десятків довгих вірьовок були прив'язані до головного дзвону. І ось ми, десь біля півсотні хлопців, взялися за вірьовки, і по команді комсомольського ватажка: «Раз, два, три!» почали тягти дзвін донизу. Після тривалих старань дзвін упав, тріснувши в кількох місцях». Так була знищена церква, яку заснували ще 1785 року; 150 років вона прослужила людям. У 50-х роках ХХ століття підгородненська церква Іоанна Богослова відновила свою діяльність – вже в приватному будинку, викупленому єпархією і переобладнаному під храм.
У 1940 році за рахунок машинного обробітку грунту урожай зернових у колгоспах селища в середньому становив 19 ц з га. Це був високий показник у порівнянні з тим, що в одноосібних господарствах збір зернових не перевищував 8-10 ц з га.
У 1937 році відбулися І вибори до Верховної Ради. А оскільки виборів до місцевих рад ще не було і місцеву владу не обирали, а призначали, то 17 лютого 1937 року 26-річна корінна жителька Євдокія Таран була призначена головою сільської Ради. Вона народилась у Підгородному 1911 року, в багатодітній селянській родині.
26 червня 1938 року були проведені перші вибори до місцевих Рад, на яких Є.В.Таран вже була обрана головою Підгородненської сільської Ради.
У 1938 році Указом Президії Верховної Ради УРСР село Підгородне було віднесено до категорії селищ міського типу. За спогадами земляків, саме Євдокія Василівна турбувалася про це. Підгородне здавна було розташоване у безпосередній близькості до обласного центру. То ж у кінці 30-х років серед селян налічувалося багато робітників міських заводів і фабрик. Цей факт давав селу повне право на отримання статусу селища міського типу. Мешканцям Підгородного це було не байдуже, адже робітників міста не зобов'язували сплачувати податки у вигляді яєць,м'яса, молока.
Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)