1 ( 15-06-2019 14:46:32 змінене kbg_dnepr )

Тема: Підгородне - місто Новомосковського р. Дніпропетровської обл.

Вікі:

Підгоро́дне — місто районного значення у Дніпровському районі Дніпропетровської області. Населення за переписом 2001 року становить 17 778 осіб.

Є адміністративним центром Підгородненської міської ради, до якої, крім того, входить село Перемога.

Місто Підгородне розташоване у центральній частині області на берегах річки Кільчень біля її впадіння у річку Самара. Географічна зона — Придніпровська низовина. Висота над рівнем моря у місті — 55-60 метрів.

Підгородне є північним передмістям Дніпра. На відстані 10 кілометрів на північ розташоване інше велике місто області — Новомосковськ.

Перші відомі поселення виникли на території сучасного Підгородного на початку 17 століття. Спершу тут були зимівники козаків та військової старшини із запорізького містечка Стара Самара, відом приблизно з 1600 р. як Богородицькі хутори. У 1688 році після спорудження на місці Старої Самари Богородицької (Усть-Самарської) фортеці і заснування там російської колонії-посаду сюди переселилося багато козаків.

За Прутською угодою 1711 року, Усть-Самарська фортеця була зруйнована і російські війська відступили за річку Оріль. До 1735 року ці землі були під протекторатом Кримського ханства, а тоді знову перейшли до Російської імперії.

Після зруйнування 1775 року Запорізької Січі цю місцевість знову заселили запорожці.

У 1776 році, при впадінні річки Кільчень в річку Самару, за розпорядженням Азовської губернської Канцелярії, було вирішено заснувати місто Катеринослав (так званий Катеринослав І або Кільченський).

У 1778 році запорозькі хутори були об'єднані у державну військову слободу Підгородну. Назва була пов'язана із розташуванням поблизу губернського міста Катеринослава — «під го́родом». Населення слободи у 1782 році становило 896 осіб.

У 1784 році через несприятливі кліматичні умови й часті хвороби, за наказом Катерини ІІ Катеринослав перенесли на правий, більш високий та сухий берег Дніпра, а Катеринослав І переіменували у Новомосковськ — центр Новомосковського повіту. Це сповільнило розвиток Підгородного, яке мало бути частиною Катеринославу Кільченського.

1789 року ближче до гирла Кільчені було засновно німецьку колонію Кронгартен, яка поширилась і на прилеглий острів між Самарою і Кримкою.

Козацьке населення слободи було включене до Катеринославського козацького війська, після його ліквідації у 1796 році військових жителів Підгородного переселили на Кубань, а решта отримали статус державних селян.

За переписом 1826 року в Підгородному налічувалось 180 дворів з населенням 1 044 жителі.

У 1856 році прокладено перше у Катеринославській губернії кам'яне шосе довжиною 9 верст між Катеринославом і Підгородним.

У 1886 році Підгородне було центром Підгороднянської волості Новомосковського повіту з 3328 мешканцями, 543 дворами. Тут було волосне правління, православна церква, єврейський молитовний будинок, школа, пошта (поштова станція), 3 готелі, 4 магазини (лавки), ярмарок, базар по середах і п'ятницях.

+ Читати більше

Напередодні Першої світової війни в Підгородному налічувалось 1 170 дворів і 7 831 житель[4].

Під час Першої світової війни і революційних подій 1917–1920 років Підгородне захоплювали військові частини Червоної Армії, німецько-австрійські війська, частини білогвардійської армії генерала Денікіна. На початку 1920 року у селі встановлено радянську владу.

До Підгородного було включено територію німецької менонітської колонії Кронсгартен, яку жителі покинули перед приходом до влади більшовиків.

За адміністративним поділом УРСР 1923—1932 років село Підгородне входило до складу Новомосковського району Катеринославської (згодом — Дніпропетровської) округи. У 1938 році увійшло до складу новоутвореного Дніпропетровського району (зараз — Дніпровський район. Тоді ж Підгородному було надано статус селища міського типу.

Протягом 20—30-х років під час колективізації у Підгородному створювались колгоспи. На 1940 рік у селищі їх було 5, найбільший з яких ім. Ульянова. Селище було електрифіковане і радіофіковане. Тут був клуб, 6 магазинів, амбулаторія. У 1930 році в Підгородному було побудовано аеродром, який до 1951 року був основним аеропортом Дніпропетровська[5].

Під час німецько-радянської війни село було окуповане німецькими військами з серпня 1941 по вересень 1943 року. Після війни відбулося об'єднання колгоспів та реорганізація у радгосп «Підгородний», головним завданням якого було забезпечення овочами сусіднього Дніпропетровська. Головою Підгородненської селищної ради з 1937—1941 і 1944—1969 роках була Явдоха Василівна Таран.

У 1981 році Підгородному надано статус міста. У 1987 році південно-західний житловий масив міста Підгородне виділений в окремий населений пункт — селище Ювілейне (2016 року перейменоване в Слобожанське), яке стало адміністративним центром Дніпропетровського району. За переписом 1989 року у Підгородному мешкало приблизно 19500 осіб.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

2

Re: Підгородне - місто Новомосковського р. Дніпропетровської обл.

ДАДО Р.2880. Дніпропетровське окружне статистичне бюро.
Ф. р.2880, о. 1, с. 15, арк 1-34 Списки мешканців   с. Підгороднє Дніпропетровського округу

Інформація з ВГД (yurik_vd)

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

3 ( 01-05-2020 14:47:29 змінене kbg_dnepr )

Re: Підгородне - місто Новомосковського р. Дніпропетровської обл.

Джерело https://who-is-who.ua/main/project/153

Підгородне моє, Підгородне!
Ковилою устелений слід.
Від глибоких сивин до сьогодні
Ти козацький ведеш родовід.
В.Холод.

Історія міста своїм корінням сягає в сиву давнину. Перші поселення на території сучасного міста Підгородне та його околиці виникли ще на початку ХVІІ-го століття. Спершу тут були зимівники (хутори) козаків та військової старшини із запорізького містечка Стара Самара. Кількість зимівників почала збільшуватися після спорудження тут у 1668році Богородицької (Усть-Самарської) фортеці для захисту від татарських нападів. Частина запорожців залишила тоді Стару Самару і остаточно осіла по річці Кільчень. Після ліквідації Запорізької Січі, у 1778 році козацькі зимівники були об'єднані у військову слободу Підгородню. Походження назви було пов'язане з тим, що слобода розташовувалася поблизу губернського міста Катеринослав Перший, тобто «під городом». У кінці 1782 року тут мешкало 471особа чоловічої статі і 425 – жіночої, разом - 896 чоловік.
Восени 1784 року жителі слободи Підгородньої розпочали клопотатися про будівництво у себе церкви. За спільною згодою громади уповноважені Григорій Олійник і Григорій Кудим подали прошеніє правителю Катеринославського намісництва Синельникову. З приводу цього катеринославський губернатор 25 січня 1785 року писав преосвященному Никифору про те, що хоч слобожани й приналежать до церкви Богородичанської, але «через розлив ріки навесні терплять в отриманні християнських треб немалу нужду». Отож, 21 липня 1785 року була видана «хромозданна благословительна грамота» на закладку і спорудження церкви. 26 вересня того ж року в слободі Підгородній було освячено місце під церкву і зроблена закладка під її спорудження.
Козацьке поселення слободи Підгородня у 1787 році було приписане царським урядом до новоутвореного Катеринославського війська. Військову службу виборні козаки відбували у Полтавському кінному полку. В 1796 році Катеринославське військо було ліквідовано. Частину населення Підгороднього було переселено на Кубань, а тих, що залишились, перевели на становище державних селян. Вони одержали земельні наділи, які не могли залишати без дозволу властей, сплачували за землю в казну грошові і натуральні податки та виконували різні повинності.
За переписом 1826 року в Підгородному налічувалося 180 дворів з населенням 1044 чоловіка. Тут було 8 вітряків та кілька водяних млинів. Селяни займались землеробством, скотарством. У їхньому користуванні було 6155 десятин землі, в т.ч. 3894 десятини орної і 2150 – луків. Землі оброблялись важким плугом – сабаном. У нього запрягали по 5 пар волів. Та мало хто мав таку кількість худоби, то ж доводилося позичати у заможних односельчан, а потім відробляти свій борг у їхніх господарствах.
У вересні 1845 року в Катеринославі відбулася виставка сільськогосподарських виробів, у якій взяли участь заможні селяни Підгородного. Четверо з них одержали нагороди від 4 до 7 карбованців – за розведення породистих іспанських овець та вирощування пшениці арнаутки.
Більшість жителів жила в злиднях. Важким тягарем на плечі лягали повинності на користь держави. У 1853-1856 роках, під час Кримської війни, їм поставили в обов'язок брати участь у впорядкуванні великого Московського тракту, що проходив через Підгородне на Катеринослав. Для такої потреби люди використовували власний гужовий транспорт. У 1854 році закінчили будівництво першого в Катеринославській губернії кам'яного шосе відстанню 9 км – між Підгороднім і Катеринославом.
Часті неврожаї, відстала техніка землеробства погіршували становище селян. У неврожайні роки вони заробляли на прожиття ремеслами, працювали у господарствах багатших земляків.
У січні 1887 року в Підгородньому відбувся викуп державної землі. Громада одержала 5985 десятин на 1234 душі. Розмір одного наділу не перевищував 5 десятин землі. Земля мала залишатися в общинному користуванні. Розорена непосильними податками й неврожаями, більшість жителів села неспроможна була викупити одразу земельні наділи, доводилося вносити в казну платежі з процентами.

Інформація з ВГД (Андрей Кушнир, 2013 р.)

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Thanks: kuks701

Share

4

Re: Підгородне - місто Новомосковського р. Дніпропетровської обл.

Там само

Під час першої російської революції, 28 жовтня 1905 року новомосковський повітовий справник у своєму рапорті катеринославському губернатору повідомляв:«Селяни з сіл Підгородного і Куроїдівки найближчим часом мають намір розгромити економію поміщика Мизка. Настрій селян як цих сіл, так і інших надто піднесений і тривожний. Можливі серйозні ускладнення, чому сприяє близькість Новомосковського повіту до Катеринослава."
Під час столипінської реформи у Підгородному відбувся виступ селян. Вони вигнали з села земського начальника. Лише після арешту трьох найактивніших призвідників цього виступу і покарання їх в «адміністративному порядку», селяни примушені були скоритися.
Напередодні першої світової війни в Підгородному налічувалось 7831чоловік на 1170 дворів. Фактично більшість селян стала малоземельною або безземельною. Біднота села йшла в найми до панських економій або до багатших односельчан. Через територіальну близькість до губернського міста Катеринослав підгородняни мали можливість працювати там на заводах і в майстернях.
На початок ХХ століття більшість населення залишалась неписьменною. У 1914 році в селі було три земські школи, в яких навчалося 315учнів, а закінчили навчання лише 15. Через бідність діти кидали школу і йшли працювати. Цього ж року на всю Підгородненську волость був лише один фельдшер.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року село Підгородне, як і інші населені пункти України, переживало не одну зміну політичної влади.
Питання про самовизначення України опинилося тоді в епіцентрі політичної боротьби. Більшовицькі організації катеринославських заводів направляли своїх агітаторів у села Новомосковського та Павлоградського повітів, в тому числі і в Підгородне. Агітатори підбурювали народ до протесту проти Тимчасового уряду. 23 травня 1917 року у Підгородному відбувся масовий мітинг, на якому було виявлено недовір'я губернському з'їздові представників Центральної Ради.
Восени 1917 року селяни почали рубати ліс поміщика Мизка. Катеринославський "Союз земельних власників" звернувся до Тимчасового уряду з проханням негайно надіслати в Підгородне "військову силу" для захисту власності поміщика.
Після перемоги Жовтневого збройного повстання в Петрограді та створення Ради Народних Комісарів на чолі з В.І.Леніним селяни зібралися на багатолюдний мітинг, на якому виступив солдат-фронтовик О.П.Надрега. Він закликав односельчан приступити до запровадження в життя ленінських декретів.
У січні 1918 року в селі встановлена Радянська влада. Створено революційний комітет, головою якого став Н.Д.Дуб, теж солдат-фронтовик. Ревком приступив до експропріації земельних угідь, реманенту, худоби та іншого майна поміщика Мизка.
У квітні 1918 року село захопили німецько-австрійські війська та війська Центральної Ради. Для боротьби з ними був створений підпільний повстанський комітет, до складу якого входили М.М.Макаров-Нікітін, П.Є.Кулеба(Варнак), М.М.Язиковський, П.Д.Шевченко, М.П.Драган, Л.Обора, Д.М.Бут, І.Середняк, Н.Д.Дуб, О.П.Надрега та ін. Влітку 1918 року в Підгородньому утворено нелегальний більшовицький партійний осередок, до якого входили всі члени повстанкому. За короткий час їм вдалося сформувати в селі партизанський загін чисельністю близько 100 чоловік, який разом з іншими загонами Новомосковського повіту почав воювати проти німецько-австрійських інтервентів та українських вояків Центральної Ради. Відомий випадок, коли підгородненський загін захопив 30 вагонів зброї біля станції Нижньодніпровськ-Вузловий та в с.Кам'янка-на-Дніпрі.
В середині листопада 1918 року партизани звільнили село і разом з повстанцями сусідніх сіл (Спаського, Голубівки та ін.) взяли участь у визволенні Новомосковська. В січні 1919 року на заклик Новомосковського ревкому та штабу 2-ї Української радянської дивізії у Підгородному сформовано партизанські загони чисельністю близько 800 чоловік. Вони брали участь у визволенні Катеринослава.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Thanks: kuks701

Share

5 ( 01-05-2020 14:36:30 змінене kbg_dnepr )

Re: Підгородне - місто Новомосковського р. Дніпропетровської обл.

Там само

Після відновлення Радянської влади Підгородненський ревком очолив Д.К.Муха. У січні 1919 року члени повстанкому та члени партійного осередку створили комітет бідноти, який займався заготівлею продовольства, тобто відбиранням продовольства у селян.
У червні 1919 року село захопили війська контрреволюційної Добровольчої Армії царського генерала Денікіна. У партизанському загоні Й.Я.Лантуха, що діяв у Новомосковському повіті, було багато підгороднян. 31 грудня 1919 року частини регулярної Червоної Армії, яким допомагали й партизани, звільнили Підгородне від денікінських формувань. Тоді в боях з денікінцями загинули Л.Обора, П.Д.Шевченко, М.П.Драган.
1920 року волосний ревком як орган Радянської влади відновив свою діяльність, його очолив С.М.Сутула. На початку 1920 року комуністичний осередок відновив свою діяльність.
У 1923 році адміністративний поділ губернії на повіти і волості було замінено на округи та райони. Село Підгородне ввійшло до складу Мануйлівського району, який у 1925 році став називатись Карло–Марксівським районом Катеринославського округу. Ревком села було реорганізовано в сільську раду, проведені вибори до Ради робітничих, червоноармійських та селянських депутатів. Першим головою був обраний А.І.Сосна.
У серпні 1920 року в Підгородному та в інших селах волості - Олександрівці та Куроїдівці створено комітети незаможних селян (КНС, або комнезами). Головою волосного комітету незаможники обрали активного учасника партизанського руху комуніста Никифора Дуба. Комітет відбирав землі в багатих і роздавав бідним. Вже в середині 1920 року бідняки одержали 5492 десятини поміщицької, церковної та "куркульської" землі - землі заможних односельців.
У 1920 році в селі була утворена комсомольська організація. Її члени проводили політичну і культурно-освітню роботу серед молоді, були активними помічниками комуністичного партійного осередку. У 1924 році комсомольці відкрили сільбуд, при ньому була і бібліотека. Було закладено парк. У 1927 році хтось підпалив сільбуд. Будівля згоріла. Але в тому ж році, у дні святкування 10-ї річниці Радянської влади, у Підгородньому відкрився новий клуб. В порядку шефства над селом цей заклад культури був збудований Дніпропетровським райкомом спілки металістів. Молодь села всіляко допомагала городянам у відбудові свого клубу.
Подарунок шефів став дуже цінним культурним надбанням для села, справжнім вогнищем культури. Комсомольці розгорнули велику політико-масову та культурно-освітню роботу. Проводились заняття політшколи, гуртків ліквідації неписьменності (лікнепу), запрацювали драматичний та хоровий гуртки. Вечорами в клубі люди засиджувалися допізна: читали пресу, грали в шахи, бесідували…
У 1928 році у клубі відбулася значна подія в культурному житті села. На клубній сцені виступив видатний український співак І.С.Паторжинський, який виконав декілька пісень та арію Карася з опери «Запорожець за Дунаєм».
У 1923 році кілька родин незаможників організували машинно-тракторне товариство, яке відіграло важливу роль у залученні селян до колективного способу господарювання. Люди відчули перевагу обробітку землі новими технологіями, адже члени товариства мали трактор "Фордзон".
Після закінчення у державі періоду НЕПу почали впроваджувати ТСОЗ - товариства спільного обробітку землі. У 1928 році в Підгородному, на базі машинно-тракторного товариства було організовано саме таке товариство - ТСОЗ. Воно мало добровільні засади. Його членами в основному була молодь: комсомольці, холостяки. Їх держава взяла на своє утримання. Виділялися кошти на придбання сільгоспінвентаря, коней, корів, свиней, на побудову житла. Коли ж організаційний період закінчився, держава перестала давати гроші, то добровольці розбіглися; залишилося небагато сімейних. Перший експеримент не вдався. Незабаром на основі ТСОЗу утворилася комуна ім.Ульянова, першим головою якої став член комуністичної партії з 1921 року,робітник Дніпропетровського заводу ім.Карла Лібкнехта Антон Савович Кошель, пізніше – Сергій Омелянович Кудим – талановитий господарник, який керував колгоспом з 1930 по 1941 р.р. і з 1948 по 1962 р.р. Збереглося фото 1928 року з підписом: «Члени комуни ім.Ульянова біля трактора, подарованого заводом». Це підтверджує той факт, що металургійний завод ім.К.Лібкнехта всіляко допомагав своїм підшефним.
На 1 січня 1925 року в Підгородньому, що входило тоді до Карло-Марксівського району Катеринославського округу, проживало 8261 чоловік, налічувалось 1562 господарства, в користуванні яких була 10991 десятина землі. В середньому на кожний двір припадало по 6 десятин землі.
На протязі 1925-26 р.р. проводилася кампанія по впорядкуванню земельного масиву. Вона мала на меті не тільки поліпшити землекористування, але й виявити так звані лишки землі, самовільно захоплені хазяйновитими селянами («куркулями») в голодний 1921 рік. Відібрана земля мала бути поділена між бідняцьким населенням села. Землевпорядкування проходило під безпосереднім керівництвом сільради,партійної організації комуністів і комнезаму. "Куркулі" намагалися зірвати цей захід, деякі чинили жорстокий спротив. Так, у червні 1926 року в селі було вбито незаможника Терентія Олійника, який палко захищав інтереси бідняків при розподілі землі. На початку 30-х р.р. противниками колективізації було вбито колгоспників-активістів Василя Дуба та його матір. Були неодноразові підпали будинків активістів колгоспного руху... У кожного з селян була своя правда. В обласному архіві зберігаються справи 68 підгороднян, в яких у графі "соціальний стан" указано: "Селяни. Переважна більшість – одноосібники та особи, що кваліфікуються як "куркулі". Зустрічаються представники колгоспної бідноти". У графі про штрафні санкції стоїть запис: "Оштрафовані за невиконання планів хлібоздачі, контрактації заготівок м'яса, молока, картоплі, городини. Вилучено майно, домівки, виселені за межі району, розкуркулені. Притягнуті до відповідальності за самовільне різання коров та коней". Ось повний список тих прізвищ (деякі повторюються по кілька разів), за якими стоять трагедії багатодітних родин: Барабаш, Берда, Бойко, Булах, Бут, Водоп'ян, Волошко, Вусик, Голубицький, Деменко, Дерев'янко, Качур, Клименко, Коваль, Коваленко, Калініченко, Корса, Кузьменко, Лінський, Махно, Міщенко, Дрюк, Живолуп, Заволока, Закладний, Зуб, Кас'ян, Каракай, Муха, Обора, Олійник, Патретний, Плаха, Санжаровський, Сендецький, Сірик, Субловський, Товстик, Чорноморець, Чупита, Швець. Ці люди бажали жити за рахунок власної праці, на обробленій своїми руками землі, та за таке прагнення поплатилися нажитим достатком, житлом, а то й життям. У 20-30 роках ХХ століття лозунг більшовиків "Землю – селянам!" для багатьох селян набув іншого, загрозливого, змісту... За спогадами старожила А.Ю.Барабана, родина якого постраждала від колективізації, «для впровадження колгоспів застосовувалися найжорстокіші заходи примусу. Щоб полегшити такий захід,треба було подавити трудящі маси. З цією метою партійні органи надсилали уповноважених з міста. Так, в Підгородне було направлено 15-20 чоловік з необмеженою владою. Уповноважені поділили селян на три офіційні категорії: куркуль, середняк,бідняк. Сільрада забезпечувала уповноважених приміщенням під штаб, допомагали їм формувати бригади по 8-10 чоловік – найзапекліших борців за Радянську владу, комуністів, комсомольців. У цих штабах назначали кандидатури на арешт із числа авторитетних селян, більш заможних. Саме їх арештовували вночі і без суду висилали в невідомому напрямку, назавжди… А починалася ця операція з обкладання господарства завищеним планом хлібозаготівлі, а після виконання цього плану давали ще план, і так повторювалося двічі-тричі, аж поки у господаря нічого не залишалось. І тоді йому пред'являли претензії про навмисне невиконання хлібоздачі державі, а сім'ю чекала найстрашніша кара – розкуркулення. Прирікали на голодну смерть».
У 1929 році 12 активісток села утворили жіночу сільськогосподарську артіль "Комунарка", що спеціалізувалась на овочівництві. Головою була П.Т.Кошель. у 1930 році артіль об'єдналася з комуною ім.Ульянова. Ця комуна відігравала домінуючу роль у проведенні суцільної колективізації. Активісти-комунари агітували за переваги нового способу життя; розкуркулювали тих, хто не бажав жити по-їхньому та не віддавав добровільно своє майно на користь колективу; примушували до нового господарювання тих, хто сумнівався... Все це призвело до швидкого зростання колективізації. Особливо зросла кількість колгоспних господарств під час так званої "другої більшовицької весни". Так, на 1червня 1931 року колективізацією було охоплено 1309 господарств, а це 67 % всіх господарств Підгородного. Крім комуни ім.Ульянова, було створено ще 4 колективні господарства: "Червоний лан", "Червоний Жовтень", "Червоний партизан", "13-річчя Жовтня" (пізніше в народі побутував небезпечний жарт: "13-паліччя Жовтня").
Восени 1931 року у Підгородному побувала виїзна редакція обласної газети "Зоря", яка активно допомагала хлібозаготівлі. У матеріалах обласного державного архіву збереглися лозунги, під якими проводилася та "хлібозаготівля" (або просто відбирання хліба у селян): "Жодного центнера хліба приватникові!" та "Суцільними червоними валками, стопроцентним виконанням плану зустрінемо 14 роковини Жовтня!"
Капітальне будівництво в селі велося швидкими темпами. У 1929-1931р.р. будувалися електростанція, корівник, телятник, свинарник, силосна башта на 300 тонн, зерносховище, гараж, печі цегельного заводу. На 1 січня 1931 року комуна ім.Ульянова вже мала 3 трактори, 4 двигуни.
У 1932 році суцільна колективізація Підгородного в основному була завершена. Щодо голоду 1932-33 років, то офіційна статистика невідома. Варто зазначити, що дуже велика кількість підгороднян працювала на промислових підприємствах обласного центру, а там робітникам видавали продуктові карточки. Збереглися спогади селян, де вони розповідають, що мали трохи їжі, бо працювали в колгоспі. Жінки ходили у місто міняти речі на продукти. Багато людей були в стані дистрофії, опухали, наливалися водою. Як згадує А.Ю.Барабан, «взагалі ніхто не вів облік померлих. По вулиці курсувала підвода і підбирала трупи. У дворі колгоспу помер і батько Васі Солодкого». Звичайно, і члени колгоспів також сильно бідували.
У лютому 1934 року комуна ім.Ульянова була переведена на статут сільськогосподарської артілі. У травні цього ж року було закінчено будівництво електропідстанції, яку підключили до Дніпрогесу. Цю подію відзначили урочистим мітингом біля електропідстанції.
У 1935 році комсомольці й піонери села зруйнували церкву. Ось як згадує про це Андрій Юхимович Барабан (1921р.н.), якому в підлітковому віці довелося бути учасником тієї жахливої події: «Кілька десятків довгих вірьовок були прив'язані до головного дзвону. І ось ми, десь біля півсотні хлопців, взялися за вірьовки, і по команді комсомольського ватажка: «Раз, два, три!» почали тягти дзвін донизу. Після тривалих старань дзвін упав, тріснувши в кількох місцях». Так була знищена церква, яку заснували ще 1785 року; 150 років вона прослужила людям. У 50-х роках ХХ століття підгородненська церква Іоанна Богослова відновила свою діяльність – вже в приватному будинку, викупленому єпархією і переобладнаному під храм.
У 1940 році за рахунок машинного обробітку грунту урожай зернових у колгоспах селища в середньому становив 19 ц з га. Це був високий показник у порівнянні з тим, що в одноосібних господарствах збір зернових не перевищував 8-10 ц з га.
У 1937 році відбулися І вибори до Верховної Ради. А оскільки виборів до місцевих рад ще не було і місцеву владу не обирали, а призначали, то 17 лютого 1937 року 26-річна корінна жителька Євдокія Таран була призначена головою сільської Ради. Вона народилась у Підгородному 1911 року, в багатодітній селянській родині.
26 червня 1938 року були проведені перші вибори до місцевих Рад, на яких Є.В.Таран вже була обрана головою Підгородненської сільської Ради.
У 1938 році Указом Президії Верховної Ради УРСР село Підгородне було віднесено до категорії селищ міського типу. За спогадами земляків, саме Євдокія Василівна турбувалася про це. Підгородне здавна було розташоване у безпосередній близькості до обласного центру. То ж у кінці 30-х років серед селян налічувалося багато робітників міських заводів і фабрик. Цей факт давав селу повне право на отримання статусу селища міського типу. Мешканцям Підгородного це було не байдуже, адже робітників міста не зобов'язували сплачувати податки у вигляді яєць,м'яса, молока.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

6 ( 01-05-2020 14:38:03 змінене kbg_dnepr )

Re: Підгородне - місто Новомосковського р. Дніпропетровської обл.

Там само

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, то аж до початку окупації селища фашистами Євдокія Василівна не покидала його, організовуючи вивезення транспорту, худоби. В останню мить вдалося евакуюватися… З листопада 1941 по листопад 1943 року, в евакуації, Є.В.Таран була головою Кравцовської сільської ради Нижньодобринського району Сталінградської області.
Восени 1943 року, після звільнення Підгородного від загарбників, Є.В.Таран повернулася в рідне селище. У січні 1944 року її знову обрали головою Підгородненської селищної ради. Довелося відбудовувати звільнене село, надавати допомогу вдовам. На своїй посаді Євдокія Василівна беззмінно працювала аж до 1969 року. За довгі роки роботи вона ніколи не полишала поза увагою впорядкування селища, піклувалася про охайний вигляд вулиць. За час перебування Є.В.Таран на посаді селищного голови були збудовані школи, лікарня, 2 будинки культури, бібліотека, кінотеатр, музей, пам'ятник Тарасові Шевченку…
Євдокія Таран померла 1986 року.
У 1940 році за рахунок машинного обробітку грунту урожай зернових у колгоспах селища в середньому становив 19 ц з га. В одноосібних господарствах збір зернових не перевищував 8-10 ц з га.
У 1941 році, коли почалася Велика Вітчизняна війна, для потреб армії віддали значну частину автомобілів, тракторів, яких і без того не вистачало. В Підгородному фашисти пограбували колгоспи, зруйнували господарські приміщення, спалили школи, амбулаторію, клуб, 2400 житлових будинків, лише великої рогатої худоби забрали майже 5600 голів.
Та найбільші втрати – це людські жертви, які принесла війна.
За неповними даними, фашисти знищили 1552 чоловіка, в тому числі чимало дітей. 240 юнаків та дівчат було забрано на каторжну працю в Німеччину. Багато з них померло там, на чужині, від нелюдських умов праці.
1404 жителя Підгородного було мобілізовано до діючої армії, вони мужньо воювали з ворогом на всіх фронтах. 861 чоловік з мобілізованих підгороднян загинули у Великій Вітчизняній.
У вересні 1941 року, при обороні Мурманська, на одній з висот, що мала велике стратегічне значення, під час бою мужньо бився й загинув наш земляк, лейтенант прикордонної застави А.С.Вусик. Пізніше та висота була названа його іменем. У місті Підгородному одна з вулиць носить ім'я Антона Вусика. Сержант С.О.Мовчан під час блокади Ленінграда возив продукти через Ладозьке озеро. Полковник І.А.Логвінов воював на ленінградському фронті.
В обороні Москви брали участь підполковник Потягайло П.П., лейтенант Бойко М.М., єфрейтор Додатко В.І., молодший лейтенант Гетьман П.В. Льотчик Боровський І.П. загинув, захищаючи небо Москви.
У запеклих боях під Сталінградом воювали підгородняни: старшина С.І.Кудим, старший лейтенант Л.К.Барабанова, сержант Г.М.Водоп'ян та інші.
Героїчна оборона Севастополя та Одеси випала на долю молодшого сержанта Бондара М.М., рядового Кудима Г.І.. старшини Санжаровського І.І., боцмана Спицького І.М., кавалера трьох орденів Слави Кошеля І.Я.
Наприкінці літа 1941 року фронт наблизився до Підгородного. 25 серпня німецько-фашистські загарбники захопили Дніпропетровськ і утворили плацдарм на лівому березі Дніпра. Того ж дня ворожа авіація бомбила Підгородне. 9 артилерійських батарей у різних кутках селища вели вогонь по наступаючих гітлерівських військах. 25 серпня наші війська відступили. Опір ворогові чинили окремі підрозділи Червоної Армії, що потрапили в районі селища в оточення. 28 серпня 1941 року фашисти окупували Підгородне.
Під час окупації серед мешканців Підгородного були люди, які чинили спротив окупаційній владі: вже восени 1941 року в селищі почав діяти партизанський загін. Командував ним М.М.Макаров- Нікітін – активний учасник громадянської війни. Партизани поширювали серед населення відозви і листівки, виготовляли вибухівку, яку використовували для диверсій на залізниці, на заводі ім.К.Лібкнехта. На дільниці Новомосковськ – Дніпропетровськ партизани знищили десятки гітлерівців, які охороняли залізницю. В грудні 1941 року партизани напали на фашистський аеродром у Підгородному. Знищили кілька літаків і цистерн з пальним та гуртожиток льотчиків. В цій операції брали участь М.М.Макаров-Нікітін, його син Г.М.Макаров. П.Д.Шевченко, П.В. Кулеба, В.Є.Савельєв-Сучков, Марія Дубина-Вісич.
26 вересня 1943 року радянські війська, у складі яких була 152-а стрілецька та 20-а гвардійська дивізії, розгортаючи наступ на Дніпропетровському напрямку, прорвали оборону ворога на річці Кільчені і звільнили Підгородне.
У складі 152-ї стрілецької дивізії, яка в жовтні 1943-го форсувала Дніпро, було багато підгороднян, серед них: молодший сержант Г.М.Гайовий, підполковник Черненко С.Г.. Золотухін Д.О., Сендецька Є.С., Река Г.Г., Лапа С.Т., Жолдак Г.Т.
Одразу після звільнення селища від фашистів новобранці з Підгородного були призвані до війська. На переправі через Дніпро багато з них загинуло, ледве встигши взяти до рук зброю.
Фронтовими дорогами Європи, звільняючи її від фашистської навали, пройшли Криворучко Ф.П. Юрченко І.Г., Лінський І.Я., Марченко В.П., Луговий І.Т., Морєва О.І., Жарук І.К., Харченко В.П.,Коваль О.С.
У 1945 році, вже після оголошення Перемоги, Друга світова війна торкнулася й наших земляків. Вони воювали на фронтах Маньчжурії, Японії та в Ірані. Це Старишко І.І., Чорний І.Т., Ганжа І.Л., Сємілєтова В.Д., Волошко С.І., Криворучко І.М., Старишко С.М., Сірик М.А., Ступак Д.Т.
У Підгородному є чотири братські могили, в яких поховані останки 108 воїнів. Одні обороняли наше місто в 1941році, а інші загинули, звільняючи його у 1943-му. Політрук М.В.Пастух загинув разом з своїми солдатами влітку 1941-го. Він похований у братській могилі, що знаходиться біля школи №4. Л.Г.Добичін - командир 226-ї стрілецької дивізії, що восени 1943-го звільняла Підгородне, похований разом з однополчанами в центральній братській могилі біля міськради.
Після визволення селища у 1943 році трудящі приступили до відбудови господарства. Дружними зусиллями ліквідовували наслідки фашистської окупації.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

7 ( 01-05-2020 14:39:11 змінене kbg_dnepr )

Re: Підгородне - місто Новомосковського р. Дніпропетровської обл.

Там само

Позитивно позначилося на розвитку сільськогосподарського виробництва укрупнення колгоспів селища, проведене 1950 року. На базі артілей "Червоний лан", ім.13-річчя Жовтня та ім.Тельмана Самарівської сільради створено колгосп "Перемога". До артілі ім. Ульянова приєдналися колгоспи "Червоний партизан" та "Колос" (село Куроїдівка). У червні 1955 року в селище було направлено комуніста Сергія Івановича Переяславського. Він був одним з «тридцятитисячників» - тридцяти тисяч дніпропетровців, яких партія направила з обласного центру у різні села - з метою зміцнення колгоспної роботи. Тоді Сергій Іванович Переяславський очолив колгосп «Червоний Жовтень», а раніше був помічником прокурора області. За високі показники у виробництві зерна, овочів, м'яса та молока Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26.02.1958 р. йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Це перша людина у Підгородному, яка була удостоєна такого звання.
У листопаді 1959 року колгоспи ім.Ульянова та "Червоний Жовтень" об'єдналися в один колгосп під назвою "Родіна". У 1963 році до нього приєднано артіль ім.Леніна (село Кулебівка).
У лютому 1965 року колгосп "Родіна" реорганізовано в радгосп "Підгородний". Господарство було одним з передових у районі, до 1967 року включно ним успішно керував С.І.Переяславський. У жовтні 1967р. він був призначений головою Дніпропетровського райвиконкому.
У 1968 році директором радгоспу "Підгородний" став Михайло Порфирович Чуба (1922 – 1984). За довгі роки плідної праці він був удостоєний звання Заслуженого працівника сільського господарства України, персональний пенсіонер України.
За статистикою 1960-х років, 14 працівникам радгоспу "Підгородний" було вручено ордени і медалі. Орденом Леніна нагороджено бригадирів молочно-тваринницької ферми Т.Д.Рублівського та М.П.Сосика, доярок К.М.Польову і М.А.Плоху. Секретар парторганізації, бригадир овочівників А.М.Криворучко удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора. Пізніше бригадир молочно-тваринницької ферми К.П.Єремєєв був нагороджений орденами Трудової Слави ІІІ ступеню(1982) та ІІ ступеню (1990). Нарівні з радгоспом "Підгородний" успішно працював і радгосп "Нижньодніпровський", центральна садиба якого знаходилася в обласному центрі, а в Підгородньому розташувалося 5-е відділення радгоспу. У січні 1967 року до нього приєднали колгосп "Перемога". Основною продукцією "Нижньодніпровського" було вирощування овочів. Бригадир овочівників з 1957 року Іван Андрійович Бабенко за високі показники в роботі удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Іван Костянтинович Деменко – теж бригадир овочівників радгоспу "Нижньодніпровський", нагороджений багатьма орденами та медалями. У 1985 році став лауреатом Державної премії СРСР, а 1986 року йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

8 ( 01-05-2020 14:49:18 змінене kbg_dnepr )

Re: Підгородне - місто Новомосковського р. Дніпропетровської обл.

Там само

У 1990-х роках правонаступником радгоспу «Нижньодніпровський» стало товариство "Нижньодніпровець", яке в липні 2004 року було оголошено банкрутом. На його базі створено ЗАТ Агрофірма "Дніпро"(директор І.Ю.Рибакова). Саме це господарство обрали мешканці міста і довірили свої земельні частки (паї) кількістю 461, загальна площа яких - 945,11 га.
Підгородненська міська рада була заснована в 1981 році – після набуття Підгородним статусу міста. Першим головою міської ради був В.Є.Рибін.
Зараз на території міської ради діють підприємства різних форм власності:
ЗАТ "Ерлан" ,торгівельна марка "Біола" (генеральний директор Ф.Р. Носов), яка випускає напої та соки, відомі й за межами країни;
Дніпропетровські Східні Електричні Мережі (директор М.Л.Шуляцький);
Дніпропетровські районні електричні мережі (начальник І.Л.Луполов). Підприємство обслуговує електричні мережі всього Дніпропетровського району.
На сьогоднішній день успішно працюють фермерські господарства: «Велес» (фермер О.В.Скорик) – 52,4579 га; «Гайворонський» (фермер І.К.Гайворонський) – 100,9624 га; «Жайвір» (фермер В.А.Арановський) – 94,59 га; «Джерело» (фермер І.І.Сталєв) – 199,3257 га. На території села Перемоги розташовані фермерські господарства: "Вперед – Агро" (фермер А.В.Река) - площею 620,75 га, та "Недайвода" (фермер М.Д. Угніч) - площею 250,50 га.
На території міста розташовані чотири загальноосвітні середні школи, міська лікарня, два дитячих дошкільних заклади, два поштових відділення, Будинок культури, районна дитяча бібліотека, районний Будинок дитячої творчості, народний історико-краєзнавчий музей, аптеки, перукарні, Будинок побуту, підприємства, які надають ритуальні послуги. Працюють 93 об'єкти торгівлі та сфери соціальних послуг і побутового обслуговування населення, функціонують комп'ютерні клуби.
Яскравою сторінкою культури м. Підгородне є кобзарство. В козацькому краї бандурист завжди був носієм живої історії народу, оспіваної в народних піснях. Носіями такої історії в Підгородному були кобзарі Іван Ляшенко (Старченко), Іван Савович Бут, Олексій Семенович Коваль, Олександр Ананійович Солодкий, Василь Никифорович Чумак, Григорій Мартинович Паленко, Іван Опанасович Скотаренко.
І.С. Бут, О.С. Коваль, О.О.Солодкий самі майстрували бандури. В часи перебудови Іван Скотаренко та Леся Коваль були делегатами установчого та першого з'їздів кобзарів України. Їх прийняли в Спілку кобзарів України.
Продовжують кобзарську справу Ніна Харченко (племінниця І.С. Бута), Леся Коваль (донька О.С.Коваля), Галина Дробченко. Алла Ганжа є організатором та керівником гурту бандуристок "Калинове гроно" й дитячого колективу "Рушничок". Вікторія Сендецька, дипломант ІІІ туру фестивалю "Козацькими шляхами", керує гуртом бандуристок "Лілея". Колективи бандуристів приймають участь у святкових концертах, фестивалях, ведуть активну діяльність по збереженню і пропаганді кобзарського мистецтва.
Найяскравіший представник кобзарської плеяди - Бут Іван Савович (1886–1948),корінний підгороднянин, який мав надзвичайні здібності, феноменальну пам'ять, глибокий і ясний розум. Він був теслярем, механіком, слюсарем, мірошником, садівником, шевцем, різьбярем, радіотехніком, новатором-винахідником. У 20-х роках створив перший гурт бандуристів,який діяв у підгородненському клубі. Сам талановито грав на бандурі, навчав цьому мистецтву самодіяльних артистів. Разом з ними виготовляв бандури. Підгородненський умілець власноруч шив український національний одяг, чоботи, кожухи. Малював картини; сам робив театральні декорації до вистав драматичного гуртка, акторами в якому були сільські хлопці та дівчата. Іван Савович був у своєму театрі і актором, і режисером-аматором, і художником-декоратором. А відбувалися вистави спочатку в його садибі, на збудованій власноруч сцені, а пізніше – на сцені сільського клубу.
За спогадами старожилів, у 1928 році, власними руками із різного залізяччя Іван Савович змонтував трактор, а потім прилюдно завів його й подарував комуні. А ще підгородненський умілець виготовив перший у селі детекторний приймач, побудував водяний млин, шеретівку, олійницю, майстерню по ремонту побутових механізмів та приладів.
У1937році І.С.Бут був заарештований "за жупан та вуса", як влучно висловився про це письменник І.М.Шаповал. Непересічній особистості, щирому українцеві інкримінували "націоналізм ": так влада оцінила його талант, любов до рідної землі, мови, національних традицій.
10 років заслання у Сибір далися взнаки: у 1948 році, через рік після повернення в Україну, Іван Савович помер. У 1969 році реабілітований посмертно.
Талановитим духовним спадкоємцем та послідовником ідей І.С.Бута став Олексій Семенович Коваль (1909 - 1979), теж корінний мешканець Підгородного. Це відомий на Придніпров'ї бандурист, народний умілець, краєзнавець, найактивніший пропагандист кобзарського мистецтва, майстер з виготовлення бандур, різьбяр,пасічник, садівник. Фронтовими дорогами сапер Коваль дійшов до Берліна і розписався на стінах рейхстагу.
За своє життя Олексій Семенович зробив 30 бандур, серед них - інструмент з вирізьбленим портретом Лесі Українки, який зберігається зараз у Київському музеї імені славетної поетеси. Ця бандура прикрашена українським орнаментом та інкрустована перламутром. Інша бандура була подарована майстром музеєві народної архітектури та побуту України в Пирогово. У музеях України зберігаються й інші мистецькі витвори О.Коваля – вулик-дуплянка у вигляді української хати, вулик-дуплянка «Запорожець»,багато предметів побутового вжитку…Дерев'яна сковорода з зображенням Г.Сковороди знаходиться у фонді музею видатного філософа у селі Сковородинівка на Харківщині.
У 1973 році підгородненський бандурист був запрошений у Ленінград, в Академію мистецтв, із концертом.
О.С.Коваль - ініціатор створення та організатор побудови пам'ятника Тарасові Шевченку у рідному селищі. Автором та виконавцем проекту став ще один талановитий підгороднянин, скульптор і шкільний учитель В.М.Петренко. Пам'ятник був відкритий у 1964 році та приурочений до 150-річчя від дня народження Кобзаря.
Помер Олексій Семенович 25 березня 1979року. Похований у м. Підгородному. У 2009 році на будинку, де він мешкав, було прикріплено дошку з портретом бандуриста: так місцева влада увічнила пам'ять про славетного земляка.
5 листопада 1967року в м. Підгородному був відкритий народний історико-краєзнавчий музей, ініціатором створення якого теж був О.С.Коваль. Він же був і першим директором (на громадських засадах). У музеї зібрано понад 1200 експонатів. Основою музею стала створена ним 1964 року кімната-музей, відкрита з нагоди 150-річного ювілею Т.Г. Шевченка при підгородненському кінотеатрі, який носив ім'я поета.
Експозицію народного музею складають три відділи: історія дореволюційного минулого, історія радянського періоду та історія часів незалежності України.
За активну культурно-масову роботу по патріотичному вихованню населення музей був нагороджений грамотою Міністерства Культури УРСР і Республіканським комітетом профсоюзу працівників культури, а також грамоти обласного і районного відділів культури та туризму Дніпропетровської області.
У 2009 році, відзначаючи 100-річчя від дня народження О.С.Коваля, міська рада народних депутатів з ініціативи земляків офіційно назвала музей його іменем.
Велику культурно-освітню та краєзнавчу роботу у м. Підгородному проводить колектив районної дитячої бібліотеки Дніпропетровської районної централізованої бібліотечної системи.
У 1953 році на сесії районної Ради народних депутатів було ухвалено рішення перевезти фонди районної бібліотеки у селище Підгородне (досі вони зберігалися в обласному центрі, у будинку колгоспника). Таку ідею подала голова селищної ради Є. В. Таран. Вона ж потурбувалася про те, щоб бібліотека мала свою будівлю. У 1954 році голова колгоспу ім. Молотова С.О.Кудим за рахунок колгоспу збудував нове приміщення для бібліотеки. І досі бібліотека у Підгородному працює в тій будівлі. Першими дипломованими бібліотекарями були Кудим Юхим Сергійович, Курочка (Мосієнко) Ніна Федорівна, Поліч (Солодка) Надія Харитонівна.
На період 2010 року книжковий фонд районної дитячої бібліотеки складає близько десяти тисяч примірників, юнацький абонемент – близько 15 тисяч. За рік бібліотека обслуговує 2 тисячі користувачів різних вікових груп.
Основним напрямком бібліотечної роботи є краєзнавство. Результатом краєзнавчих досліджень є три випуски біографічно-бібліографічних покажчиків "Відомі люди Підгороднього" та випуск "Історії Підгородного у легендах та переказах", а також випуск різноманітних ювілейних буклетів. З 2002 року на базі бібліотеки працює літературно-мистецька вітальня "Живе слово". На її засіданнях проводяться творчі зустрічі з письменниками та митцями рідного краю.
У 50-х роках першими дипломованими бібліотекарями стали Юхим Сергійович Кудим, Ніна Федорівна Курочка (Мосієнко), Надія Харитонівна Поліч (Солодка).
Місто Підгородне прославилось народним фольклорно-етнографічним гуртом "Криниця"(керівник А.М.Напрєєв). Цей колектив є лауреатом І премії: Всеукраїнського сільського фестивалю мистецтв «Боромля-1995» ( м.Тростянець Сумської обл.), телерадіоконкурсу «Кришталеві чари»(м.Дніпропетровськ,), ХV Всеукраїнського фестивалю духовних піснеспівів "Від Різдва до Різдва"(2008р.),обласного фестивалю «Співоча родина,ти моя Україно» (1994-95р.р.), лауреатом ІІ премії Міжнародного фестивалю «Коляда» (м.Рівне,1998р.),лауреатом ІІІ премії фестивалю українського фольклору «Сорочинський ярмарок»(2001р.). Гурт «Криниця» є дипломантом багатьох Всеукраїнських, обласних та районних фестивалів народної пісні, двічі лауреатом Всеукраїнського огляду народної творчості Дніпропетровської області у Національному палаці «Україна» (м.Київ,1999,2001 р.р.).
Народний співочий гурт "Журавка" (керівник – О.І.Середко) -всіма шанований і бажаний гість як в рідному краї, так і в інших куточках України. "Журавки"- бажані гості в школах , бібліотеках, концертних залах, на народних святах і ярмарках. Всіх їх об'єднує любов до пісні, як старовинної так і сучасної. А своїм народженням колектив завдячує вчительці-пенсіонерці з Підгородного Лідії Іванівні Чеберячко.
Корінний мешканець Підгороднього Клименко Петро Миколайович (1954р.н.) – композитор, акордеоніст, співак. Займається гастрольною концертною діяльністю, автор двох музичних дисків. У 1996 році отримав звання заслуженого діяча мистецтв України.
В Підгородному діють три православні церкви. Окрасою і святинею міста є новозбудована Свято-Іоано-Богословська церква. До цього вона діяла у будинку на вул. Жовтневій. В ніч з 13 на 14 січня 2004 року церква згоріла дотла. Ще восени 1997 року відбулася закладка першого каменя під нову будівлю православної церкви, яку почали будувати недалеко біля того місця, де до 30-х років стояла стара церква. Після пожежі релігійні потреби почали відправляти у недобудованому церковному приміщенні. Зараз у новій церкві ведуться внутрішні будівельні роботи і продовжуються релігійні служби.
Осередком виховання та розвитку творчої особистості дитини є районний Будинок дитячої творчості, що розташований у м. Підгородному.
Охоплено навчанням близько 600 дітей. Функціонують два основні відділи: декоративно - прикладної творчості та художній.
Творчі об'єднання працюють за напрямами: музичний та вокальний; хореографічний та естрадно-цирковий; театр; образотворче мистецтво; декоративно-прикладне мистецтво; спортивний; туристично-краєзнавчий.
Гурткова робота проводиться у Будинку дитячої творчості та на базах шкіл Дніпропетровського району. Працюють хореографічний колектив "Задоринки", вокальний гурт "Веселка", ансамбль юних бандуристів "Рушничок", циркова студія "Романтик", гуртки образотворчого мистецтва "Палітра", "Олівець" та "Петриківський розпис". Учасники туристсько - краєзнавчого гуртка ведуть дослідницьку і пошукову роботу.
Уродженці Підгородного є і серед науковців та викладацького складу вищої школи України.
Шевченко Володимир Павлович (1941р.н.) – доктор фізико-технічних наук, у 1986 році був призначений ректором Донецького національного університету. На цій посаді працює 24 роки. 1995 року обраний академіком Академії наук України. У 2005 році Шевченко В.П. був визнаний гідним високої нагороди Франції — ордена "Академічних пальм". Звання кавалера ордена є визнанням у галузі освіти, науки і технічного прогресу.
У 2006 році Володимиру Павловичу Шевченку присвоєно звання Героя України. Кузьменко Василь Іванович (1950р.н.) – доктор фізико-математичних наук, професор кафедри математичного моделювання Дніпропетровського національного університету (факультет прикладної математики). Він є лауреатом нагороди ім. Ярослава Мудрого АН Вищої школи України, автором трьох наукових монографій, п'яти навчальних посібників, багатьох наукових статей.
Дуб Костянтин Семенович (1937р.н.) – кандидат філологічних наук, поет, автор 130 наукових статей та трьох поетичних збірок. Був доцентом філологічного факультету Дніпропетровського національного університету. Має 34-річний стаж роботи викладання у вищій школі.
Олійник Наталія Петрівна – кандидат філологічних наук, викладач факультету української філології та мистецтвознавства Дніпропетровського національного університету.
Марфобудінова Марія Михайлівна – завідуюча науково-дослідною лабораторією фольклору, народних говорів та літератури ім. О Гончара.
Цюп'як Ірина Костянтинівна – кандидат філологічних наук, доцент кафедри історії та політології Гірничого національного університету (м. Дніпропетровськ).
Розповідь про історію міста хочеться завершити віршем молодої поетеси з Підгородного Ліни Зеленської.
Серцю найдорожче, наймиліше,
Невеличке місто під горою,
Ти для мене в світі найсвітліше,
Таке рідне і близьке до болю.
Тут я вперше напилась блакиті,
Тут, де жайворонка пісня ллється,
Тільки в Підгородному щомиті,
Все мені співає і сміється.
Нелегка судилась тобі доля:
Скільки літ боролись козаки,
Щоб на цій землі розквітла воля,-
Маки з крові сяють крізь віки.
І не згасне полум'я надії,
Що в серцях народу пломенить,
Рідне Підгородне, щиро вірю:
В злагоді і щасті будем жить!

Ліна Зеленська

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share