36

Re: Галузевий державний архів СБУ

Дел разкулаченных в архиве СБУ не может быть, это местные сельсоветы. Скорее всего их и не было в природе - на заседании правления с/с или (в лучшем случае) общем собрании приняли решение о раскулачивании и все. Встречаются списки раскулаченных и перечень имущества, у них отобранного, распределения этого имущества в селе. Но таких документов сохранилось очень мало - кто их вел и тем более хранил?  sad  sad
Архивы же СБУ действительно открыты, если дело сохранилось, нет никаких препятствий. По просьбе одного нашего коллеги сейчас смотрю такое дело. О впечатлениях как-нибудь в др. раз. Это надо пережить. Одно скажу - дела огромны, не персональные, а групповые, расстрельные списки ужасают.  В делах содержатся письма родственников и потомков, ныне живущих, может быть поэтому задержка с передачей всех дел репрессированных в областные архивы. Но для ознакомления в архиве СБУ нет никаких препятствий.

Share

37 ( 26-04-2017 12:08:59 змінене О.І. )

Re: Галузевий державний архів СБУ

В архіві Дніпро є

Ф.Р.- 6483
Документальні матеріали на висланих із Дніпропетровської області куркулів,
членів їх родин та спецпоселенців (колекція); 1930-1933, 1946-1949, 1952

Share

38 ( 26-04-2017 14:32:52 змінене О.І. )

Re: Галузевий державний архів СБУ

Кто хочет поработать с документами СБУ - не откладывайте т.к. планируется передача документов в государственный архив  Украинского института национальной памяти. Уже сейчас многие дела проходят техническую обработку в региональных отделах СБУ, в связи с этим мне пришлось ждать год, прежде ЧЕМ нужные документы стали доступны. Такая же передача в Польше длилась около 20 лет.
zn.ua/UKRAINE/pravitelstvo-sozda … 4016_.html

Share

39

Re: Галузевий державний архів СБУ

о и, вести с полей (архив полтавской СБУ): документы остаются в этих архивах под грифом: "Вечно".
Информация сегодняшняя.

Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Порубаї: Озера, Кишенька, Полт.) cool, Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь), Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць, Ігнашенко, Табурянський (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Гуцуляк, Формос, Стефанюк, Петрович (Зелений Гай, Слобода: Новоселиця, Чернівец.).

Share

40

Re: Галузевий державний архів СБУ

Ось таку пам'ятку дали сьогодні в СБУ. Може комусь стане в нагоді. А може вже було.
Адреси/телефони інформаційно-довідкових залів СБУ по регіонах.

Post's attachments

1.jpg
1.jpg 232.98 kb, file has never been downloaded. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Порубаї: Озера, Кишенька, Полт.) cool, Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь), Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць, Ігнашенко, Табурянський (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Гуцуляк, Формос, Стефанюк, Петрович (Зелений Гай, Слобода: Новоселиця, Чернівец.).

Share

41

Re: Галузевий державний архів СБУ

Это старые номера.
Дежурный Запорожского СБУ - 764 - 46 - 58.
По делам репрессированных он не в курсе. Нужно обращаться в их архив - это отдельная епархия. Отдельный вход, свой дежурный.

Коли добром ніхто не дасть нам світла, – Його здобути треба – не молить,
Бо без борні нікчемні всі молитви. І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не запалила.
Thanks: Алена1

Share

42 ( 30-05-2017 21:54:57 змінене litar Л )

Re: Галузевий державний архів СБУ

Дел раскулаченных в архиве СБУ не может быть, это местные сельсоветы.

Есть, тех кто был арестован. Глава семьи арестован, семья выслана.

Коли добром ніхто не дасть нам світла, – Його здобути треба – не молить,
Бо без борні нікчемні всі молитви. І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не запалила.

Share

43

Re: Галузевий державний архів СБУ

https://ua.112.ua/interview/ukraina-lid … VKkvZMmuDE

Україна - лідер з легкості доступу до архівів спецслужб

Андрій Когут
Директор архіву СБУ

04.12.2019

https://imgclf.112.ua/original/2019/12/03/409325.png?timestamp=1575377147

Директор архіву СБУ Андрій Когут розповідає в інтерв’ю 112.ua, що й досі є люди, які не вірять – із документами спецслужб цілком реально ознайомитися. Так, архів – не бібліотека, і зайти туди "просто так" не вийде. Власне, це правильно, бо справи – старі та крихкі, і на пожовклому папері складно розібрати текст, особливо якщо він рукописний. Пройшовши через тисячі рук, ці томи взагалі ризикують обернутися на прах. Але якщо обґрунтувати свій запит, отримати справу, яка цікавить, можна у стислі терміни. Про те, як це зробити, є детальний інструктаж на сайті Служби безпеки. Авторці цих рядків пощастило попрацювати в архіві та поспілкуватися з його очільником.   

- Пане Андрію, почнемо з початку. На дворі – 1991 рік, розпад СРСР. Що відбувається з архівами спецслужб?

- Якщо ви маєте на увазі міф, що всі справи терміново вивозили до Москви, то такого не було.

- А що було?

- Передусім зауважу, то в радянські часи все дуже жорстко регламентувалося. Весною 1990 року було видано два накази – № 00111 та № 00150 (останній у нас є на зберіганні), які дозволяли знищувати документи. На дворі вже були перебудова і гласність, і це не могло не вплинути на настрої всередині тодішнього КДБ. Ну і плюс події в Берліні, де протестувальники захопили будівлю Штазі (абревіатура на позначення міністерства державної безпеки, спецслужби НДР, – ред.) разом з усіма архівами і тими документами, які просто лежали на столах у працівників. Зваживши на це, у Москві вирішили дати собі раду на майбутнє і видали згадані накази, де зазначалося поміж іншим про те, що досьє агентів не зберігаються.

- Хитре визначення. Тобто можна палити, а можна й ні.

- Це означало, що справи агентів можна знищити будь-коли – за першої ж потреби. В результаті справи періоду від 60-х по 80-ті роки були знищені. А до Росії був вивезений винятково архів внутрішніх військ НКВД.

- Тобто справи агентів, котрі працювали до початку 1960-х, уціліли?

- Хороше питання. Річ у тім, що знищення документів 1990 року не було першим масовим знищенням. Перше масове знищення відбулося після смерті Сталіна. Саме тоді, за оцінками дослідників, "викосили" найбільший масив документів. А після цього кожна політична зміна тягнула за собою нові зачистки архівних матеріалів. Дослідження того, що було знищено, а що ні, вже проводяться у сусідніх країнах – колишніх радянських чи соціалістичних республіках. Думаю, і ми до цього прийдемо, а тоді вже робитимемо висновки.

- Внутрішні війська НКВС – це ж, зокрема, й "знамениті" загороджувальні загони, і боротьба з УПА, і ще ціла низка "подвигів". То ви кажете, що ці архіви втрачено?

- Частково відзнято на мікрофільми. Вони є і в державних архівах України, і в університеті Торонто… Тут є ще такий момент. Київський архів КДБ – це республіканське управління, а це означає, що копії всіх справ або відразу йшли в Москву, або виписувалися з Києва за потребою – у робочому порядку.

- Тобто не мало сенсу везти щось до Москви, там вже все було.

- Окрім того, завжди було бачення стосовно України та Білорусі, що б не сталося, а ці дві республіки назавжди залишаться в орбіті Москви. Тобто так, сенсу щось вивозити – жодного.

- То в сухому залишку що ми тут у вас маємо? Скільки одиниць зберігання?

- У Києві – понад 224 тисячі одиниць зберігання, що становить сім кілометрів, якщо розкласти їх у довжину, плюс ще понад 700 тисяч у регіонах. Загалом архів СБУ було створено у 1994 році.

- Чому так пізно?

- У 1991 році було створено Службу національної безпеки, потім – у 1992-му – СБУ, а у 1994-му було прийнято закон про Національний архівний фонд, і, відповідно до нього, започатковано галузевий Національний архів Служби безпеки України. І лише у 2011-му архів було виділено як окрему установу.

- Ви зберігаєте документи, що мають стосунок до подій минулого…

- Так, ті, котрі належать до національного архівного фонду. Фактично все, що є зараз, бере початок у 1917-1918 роках і завершується у 1991-му.

- А теперішні справи, котрі веде СБУ? Коли вони потраплять до архіву?

- Не відразу, певна річ. Спочатку справа ще зберігатиметься там, де її вели, потім її виносять на розгляд експертно-перевіряльної комісії, котра діє при архіві, і ця комісія вже визначає, чи справа містить історично-культурний інтерес і чи варто передавати її на постійне зберігання до архіву. Але тут ми підходимо до того моменту, що місця на зберігання актуальних справ СБУ у нас просто немає. Тому ми не надто переймаємося тим, коли надійдуть "свіжі" справи, бо їх нема, де розмістити.

- Так, тіснувато у вас. Зокрема, й у читальному залі.

- На жаль, читальний зал відображає стан наповненості наших сховищ…

- Не намагалися вибити, наприклад, з ДУС краще приміщення?

- В принципі, і нинішнє є добрим. Але передусім це приміщення спеціально оснащувалося під архівні сховища. Тобто будь-яка інша будівля, якою б доброю вона не була, відразу потребуватиме чималі кошти на реконструкцію.

- Йдеться передусім про безпеку чи про мікроклімат та інші фізичні показники?

- І про те, і про те. Насправді наш архів є досить добре обладнаним.

- Але ж місця бракує. А що з тією будівлею, яку Володимир В’ятрович знайшов на Троєщині і презентував як майбутній "централізований архів таємних радянських спецслужб"? Пам’ятаю, йшлося про те, що там цілих вісім поверхів вільного місця…

- Там наразі половину приміщення займає архів НБУ, бо це ж – власність банкнотно-монетного двору Нацбанку, і лише другу половину відвели архіву Інституту національної пам’яті. Плюс цієї будівлі в тому, що вона автономна щодо інших, а мінус – у тому, що там доведеться починати з масштабної реконструкції, про яку я казав.

- Одним словом, ваш архів переїде туди…

- Не раніше, аніж будуть забезпечені належні умови зберігання справ. А це триватиме, я гадаю, не менше трьох років.

- Держава виділяє вам кошти на оцифровування справ чи такого завдання навіть не ставиться? Нова ж влада проголосила курс на тотальну "діджиталізацію".

- Закон про доступ до архівів репресивних органів передбачає, що оцифровування має відбуватися. За чий рахунок? За рахунок платників податків або державного бюджету – назвіть це як хочете. Ми отримуємо всі наші кошти через Службу безпеки, інші архіви – або через державну архівну службу, або (якщо це обласні архіви) – через обласні адміністрації. Тому в різних архівах – різний стан справ і з матеріально-технічним забезпеченням, і з умовами зберігання, і з кадрами, які напряму залежать від конкурентоспроможності зарплат. Тому, чесно кажучи, якщо говорити про архівну справу як таку, то тут все сумно, дуже сумно і ще сумніше. Бо ж оцифровування – це не просто фотографія сторінки.

- Це зрозуміло. Бо треба ж все це згодом систематизувати…

- Є ще одна проблема. На початку 1990-х була знищена не тільки частина справ як таких, але й довідкове забезпечення, яке дозволяло швидко знаходити, що де лежить. Те, що існувало, було створене для оперативних потреб КДБ. У ті часи нікому й в голову не могло прийти, що архівом СБУ можна буде користуватися як звичайним архівом. Сама думка про це була крамольною.

Відповідно, коли ми створюємо енну кількість копій, зокрема й електронних, ми не наближаємося до оцифровування архіву. А для того, щоб наблизитися, потрібні й певні індекси, покажчики і, певна річ, програмне забезпечення, яке дасть можливість зрозуміти, що ж ми нацифрували. А програмне забезпечення має бути ліцензоване – це потрібно навіть з точки зору безпеки. Тобто наразі ситуація така: чим більше накопичуєш цифрових копій без їх належного опрацьовування, тим більше проблем з їхньою систематизацією у майбутньому.

- Словом, все знову впирається в гроші. Зробіть послугу оцифровування платною – назбираєте на ліцензійні програми. Це не буде порушенням закону, бо там порядок надання електронних копій не прописано.

- Ідея і добра, і погана. Теоретично оплата можлива. Але з практичної точки зору оплата означає ще й витрати на адміністрування – утримання бухгалтерії, консультації правників тощо. На все це потрібні і часові, і людські ресурси. Ще невідомо, чи ми фінансово від цього виграємо, чи вийдемо на нуль, чи взагалі програємо.

З іншого ж боку, ми є архівом Служби безпеки. А Служба безпеки на своє забезпечення отримує гроші лише від держави. А держава в свою чергу несе моральну відповідальність за те, щоб громадяни мали можливість ознайомлюватися з усіма документами безоплатно. Надто вже специфічна ця група архівних одиниць, яка пов’язана із репресіями та порушеннями прав людини... Гадаю, що державна філософія має полягати в тому, щоб надавати подібні документи безкоштовно – якщо вже ми будуємо правову демократичну державу чи, принаймні, державу, яка прагне відрізнятися від тієї, яка була до того.

- Гаразд, від грошей – до конкретики архіву. Коли ви лише починали тут працювати, що вас вразило найбільше?

- Кількість справ. Одна річ, коли ти чуєш про всі ці величезні цифри (наприклад, вбитих під час великого терору), а інша – коли бачиш це на власні очі. Починаєш гортати справи розстріляних, а там лише – по три-чотири документи. І вся справа – пару міліметрів завтовшки. При цьому перший документ – постанова про заведення справи, потім протокол допиту іншої людини, де згадується той, щодо кого заведена справа, потім протокол допиту фігуранта справи, де він заперечує всі обвинувачення, потім постанова про розстріл, і це, власне, все.

- Довгим розслідуванням ніхто не переймався…

- Це була тоталітарна машина, в якій визначали квоти на "ворогів народу", кількість тих, кого потрібно було репресувати. При цьому від людини не залежало нічого. На неї навіть могло не бути жодного доносу. Уявлення про те, що всіх заарештовували за доносами, – правдиве, але частково. 

- Але ж ви знаєте знамениту фразу Сергія Довлатова "ми без кінця проклинаємо товариша Сталіна, і, певна річ, за діло. І все таки я хочу спитати – хто написав чотири мільйони доносів?.." Тобто були доноси?

- Це таке собі "красне слівце", яке не підтверджується тим, що ми бачимо в архівах. Але так, доноси – були. Та вони не були визначальними.

- Не будемо рахувати доноси, бо це, зрештою, нецікаво. В контексті недавніх роковин Голодомору спитаю вас про іншу цифру – то скільки було загиблих у 1932-1933 рр.? У різних дослідженнях наводять дані, які відрізняються удвічі – від 4 і до майже 8 мільйонів.

- Ні, я не можу озвучити жодних цифр. З ними – велика проблема. В Україні кількість жертв, постраждалих чи загиблих від комунізму, на сьогодні не встановлена. Це пов’язано в першу чергу з чистками в архівах, про які я вже згадував. І не тільки в архівах спецслужб. Тобто нанесено удар по базі, на основі якої робляться ті чи інші підрахунки.

Є складність і з вибором методології. Є методологія, котру запропонували демографи. Вона говорить про те, що у 1932-1933 роках загинуло 3,5 мільйона, ще 600 тисяч не народилися, тобто загальні втрати – понад 4 мільйони. Але деякі очевидці – як правило, це іноземці, іноземні дипломати, наприклад – подавали інші, вищі цифри. Наскільки вони об’єктивні – про це складно судити.

Але, як на мене, справа не в цифрах, а в цілях і методах. Тобто коли ми говоримо про визнання комуністичного режиму тоталітарним, то вимірювати його злочини у кількості загиблих взагалі є некоректним. Бо навіть якби загинула сотня людей, але було доведено, що їхня смерть сталася внаслідок спланованих дій, цього вже достатньо, щоб визнати Голодомор геноцидом. За статистикою ми не повинні втратити людину.

- Перше масштабне видання про Голодомор мені дарував ще Валентин Наливайченко, бувши головою СБУ. Працюючи в читальному залі, я побачила нові книги на цю тему. Ви продовжуєте її вивчати?

- Так, продовжуємо. Остання книга була видана Інститутом національної пам’яті цього року – там містяться щоденники свідків Голодомору, більшість з яких були долучені до кримінальних справ – як доказ того, що обвинувачений займався антирадянською діяльністю.   

- Тематично над чим іще працює архів СБУ?

- Тематика досліджень визначена характером документів. Працюємо над всім, що пов’язано з репресивною системою. Минулого року ми видали книгу про репресованих міністрів УНР і тим самим заповнили лакуну, яка властива українській історіографії – ми (як і випадку з Голодомором) воліємо говорити більше про цифри, а не про конкретних людей і не про ті державні інституції, котрі вони репрезентували.

Також вивчаємо повстанський рух 1920-х років, великий терор 1930-х (готуємо праці спільно з колегами з Чехії та з Ізраїлю), вивчаємо виконавців великого терору, тобто тих чекістів, які згодом були також репресовані. Чимало праць було видано нами і про Другу світову війну, і про повоєнний період, тобто про дисидентство. Є й книга про Чорнобиль – на основі документів КДБ про аварію 1986 року. Зараз готуємо збірник документів про кримськотатарський рух – хочемо зробити те, що маємо, доступним для більш широкої аудиторії.

- Розкажіть про контингент відвідувачів архіву. Більшість шукає дані про родичів чи займається науковою роботою?

- Більшість тих, хто звертається, все-таки шукає дані про родичів. Але вони приходять разово. А ті, хто працює в нас постійно, – це історики, дослідники та журналісти.

- Тобто хвиля тих, хто шукав рідних, не зменшилася з початку 1990-х?

- Навпаки. Починаючи з 2014-2015 року, вона зросла приблизно втричі. І зростала десь до 2017-го. Зараз тримається на стабільному рівні.

- Дивно. Логічно було б очікувати приплив зацікавлених у той період часу, коли архіви тільки були відкриті. Зараз потік мав би зменшитися. Чим пояснюєте зростання зацікавленості?

- Минув час, і ті, хто до нас звертається зараз, – це вже онуки-правнуки репресованих. Тобто вже не діти і не безпосередні жертви репресій. Очевидно, кожне покоління шукає щось своє.

- Про закордонний досвід у вас запитаю. В колишніх соціалістичних республіках як архівну справу організовано? Вони вже все відкрили, все оцифрували?

- Залежить від того, що і з чим порівнювати. Якщо ми говоримо про законодавство, то найкраща ситуація – у нас. Україна – лідер щодо легкості доступу до архівів спецслужб. У нас у цьому відношенні – найбільш ліберальне законодавство, найбільш відкрите для тих, хто хоче працювати з архівними документами.

- А що, у Польщі, Чехії, Німеччині – все закрито?

- Ні, не закрито. Але у них більша кількість обмежень, ніж у нас. У Німеччині, наприклад, взагалі протилежна філософія. Що мається на увазі? В Україні можна працювати з усім, що людина про себе не закрила. Тобто якщо, наприклад, ви або ваші родичі були репресовані, ви маєте право закрити про себе інформацію на термін до 25 років. Для цього треба одноразово звернутися в архів. А в Німеччині ініціатива походить не від фігуранта справи, а від того, хто нею цікавиться. Така людина має запитати дозвіл на роботу з документами у того, хто в них згаданий – як бачимо, діаметрально протилежний підхід. І я вважаю, що у нас у цьому відношенні прогрес.

Але якщо говорити про кількість місць у читальному залі, про технічне забезпечення, то ми, звісно, не серед перших. Але й не серед останніх.

- Ви згадували про співпрацю з Чехією та Ізраїлем. Які вона має форми? Йдеться про обмін документами?

- Йдеться про різне. У нас підписані меморандуми та угоди з Фінляндією, Литвою, Польщею, Чехією, Угорщиною. Зараз працюємо над угодою зі Словаччиною. Почали процес із Румунією. Це – якщо говорити про архіви репресивних органів. Також співпрацюємо з академічними установами Німеччини, Франції, Сполучених Штатів, Канади – це там, де у нас є спільні проекти. Десь ми звертаємося першими, десь звертаються до нас. По-різному відбувається… Працюємо залежно від того, що цікаво іншій стороні. Зараз триває обмін документами з Польщею, Фінляндією. Від фінів отримали картки на військовополонених, які загинули на війні…

- А що цікавить Польщу? Волинські події?

- Ні, їх цікавлять репресії щодо поляків. А про волинські події 1943 року не так і багато документів. Значну частину було видано Володимиром В’ятровичем у двотомнику – там є документи і з нашого архіву. Загалом дискусія щодо Волині триває більше з посиланням на емоції, аніж конкретні факти.

- До речі, про В’ятровича. А точніше, про нового очільника Інституту національної пам’яті. Поділіться інсайдом – кого чекають на цю посаду?

- Зараз обиратимуть з двох кандидатур (мова про викладача Педінституту Антона Добровича та доцента Могилянки Василя Яблонського, – ред.). Чув про обох, але особисто цих людей не знаю. Не бачу підстав, чому б УІНП не продовжити співпрацю з архівом СБУ.

- Якщо тільки сам архів не припинить роботу. За Януковича його вже "ставили на паузу".

- У нас все гаразд – ми працюємо. Не бачу підстав для подібного ані ззовні, ані з середини. Принаймні, з 2014 року керівництво СБУ адекватно оцінювало потребу в роботі архіву. Сподіваймося, так буде і в майбутньому.

Розмовляла Наталія Лебідь

https://ua.112.ua/interview/ukraina-lid … VKkvZMmuDE

Share

44

Re: Галузевий державний архів СБУ

Зразок оформлення документів.doc  https://ssu.gov.ua/uploads/p_98_66267717.doc


Галузевий державний архів СБ України

Адреса: Україна, 01601, м. Київ 1, вул. Золотоворітська, 7
Для кореспонденції: 01601, м. Київ 1, вул. Малопідвальна, 16
Телефони: (044) 256-92-96, Факс: (044) 253-13-86, Читальний зал: (044) 255-85-84

Е-mail: arhivsbu@ssu.gov.ua


Директор архіву: Когут Андрій Андрійович
(години прийому: четвер з 15.00 до 17.00)
https://ssu.gov.ua/ua/pages/98

Share

45

Re: Галузевий державний архів СБУ

Andriy Kohut пише:

Шановні відвідувачі читального залу
Галузевого державного архіву СБУ!

У зв’язку із запровадженням в Україні обмежувальних заходів для запобігання розповсюдженню коронавірусу SARS-CoV-2 (COVID-19) з 17 березня до 03 квітня 2020 року читальний зал ГДА СБУ не працюватиме. Термін обмежувальних заходів може бути подовжений.

Вибачте за незручності. Дякуємо за розуміння!

Для отримання необхідної інформації пропонуємо звертатися письмово на нашу електронну адресу: arhivsbu@ssu.gov.ua, або телефоном: (044) 256-92-96.

Share

46

Re: Галузевий державний архів СБУ

Що (не) приховують архіви КДБ, як працювали спецслужби СРСР | Андрій Когут |

[]

Share

47

Re: Галузевий державний архів СБУ

Управління СБ України в Тернопільській області
1 квітня о 12:42 

Сьогодні ми воюємо з російськими окупантами не лише за нашу землю та міста.
Ми також відстоюємо нашу історію, традиції та культуру. Вони є частиною народу, тож не дарма загарбники спалюють наші книги про АТО, Майдани, Стуса і Петлюру.
Росія й раніше знищувала Україну та все українське, переписуючи нашу історію та вигадуючи неймовірні фейки, щоб виправдати свої злочини.
Але зараз їх вже неможливо приховати. Здебільшого завдяки Галузевому Архіву СБУ, який сьогодні відзначає день створення. Його співробітники ще до війни розмістили у вільному доступі тисячі документів про злочини радянської влади в Україні:

▪️ Геноцид українців під час Голодомору t.me/SBUkr/1789
▪️ Репресії проти кримськотатарського народу t.me/SBUkr/2486
▪️ Замовчування правди під час трагедії на Чорнобильській АЕС  t.me/SBUkr/2393
▪️ Розправи над Героями бою під Крутам  t.me/SBUkr/2041
та керівником Зимового походу УНР  t.me/SBUkr/3221
▪️ Знищення українських митців  t.me/SBUkr/1937
Ми не забудемо ні минулі, ні сьогоднішні злочини російських окупантів!

Share

48

Re: Галузевий державний архів СБУ

Про російську агентуру в СБУ та архіви

“There’s so many regional SBU managers who behaved really strange. Some ran away. One guy, for example, in Chernihiv, he [burned down] the whole building of the SBU for no reason, you know, like, because he said that he has no time to get all the documents out,” said the top Ukrainian official who spoke to POLITICO. Police and other law enforcement agencies in the city managed to successfully remove sensitive documents from their offices, the official said.

https://www.politico.com/news/2022/06/2 … s-00041794

+ Читати більше

By Christopher Miller

06/23/2022 02:46 PM EDT

KYIV — You think you know someone, and then Russia invades your country and your childhood friend turned top intelligence official flubs it and some of his senior spies flee their posts, apparently helping the Kremlin’s forces avoid landmines and direct its attack aircraft to blast your cities.

President Volodymyr Zelenskyy isn’t getting a lot of sleep these days, and the man he appointed to lead Ukraine’s domestic intelligence and security agency can’t be helping matters. Ivan Bakanov — his friend from way back who once ran his entertainment company and then his presidential campaign — is on thin ice in Kyiv.

Zelenskyy is looking to replace Bakanov, who now runs Ukraine’s spy agency, with someone more suitable to serve as the wartime chief of the Security Service of Ukraine (SBU), according to four officials close to the president and a Western diplomat who has advised Kyiv on reforms needed to revamp the SBU.

Some said the old friends rarely speak these days, save for government business. Ensuring a smooth transition may be tricky with the war still raging, with one official telling POLITICO that Zelenskyy is worried about the optics of sacking someone from his inner circle. For now, much of the SBU’s daily operations are being run from the presidential office and people still in good graces of Zelenskyy and his chief of staff, Andriy Yermak.

Bakanov is a lanky 47-year-old who’s been at Zelenskyy’s side since the latter rose from a scrawny comedian in the industrial, south-central city of Kryvyi Rih to a muscular war-hardened leader famous well beyond Ukraine’s borders. Bakanov’s appointment in 2019 was criticized by opposition parties who said someone with his background was unfit to lead the top intelligence-gathering agency. But as one of the president’s most trusted confidants and business partners, there was little opponents could do to stop the move.

Now some feel vindicated as criticisms of Bakanov reverberate in the halls of government and parliament. Many in Kyiv allege that he failed to respond to Russia’s invasion on Feb. 24 and properly command his behemoth department of over 30,000 agents.

“We are highly unsatisfied with his job and are working to get rid of him,” a top Ukrainian official close to Zelenskyy told POLITICO on the condition of anonymity to talk about sensitive personnel issues. “We are not satisfied with his managerial, you know, [skills] because now you need … anti-crisis management skills like we don’t think that he has.”

Zelenskyy’s office, Bakanov and the SBU did not respond to POLITICO’s requests for comment.

The officials and the Western diplomat all said the concern is greater than just Bakanov — it’s also about the decisions of several senior agency personnel in the first hours and days of Russia’s full-scale invasion of Ukraine that may have cost the country precious territory, including the strategic city of Kherson.



Gen. Serhiy Kryvoruchko, head of Kherson’s SBU directorate, ordered his officers to evacuate the city before Russian troops stormed it, against Zelenskyy’s orders, authorities allege. Meanwhile, Col. Ihor Sadokhin, his assistant and head of the local office’s Anti-Terrorist Center, is alleged by authorities to have tipped off Russian forces heading north from Crimea about the locations of Ukrainian mines and helped coordinate a flight path for the enemy’s aircraft while he fled in a convoy of SBU agents going west.

Kherson was the first and so far the only major Ukrainian city captured by Russian forces since the start of the all-out invasion. It was occupied by the Russian army on March 3, seven days after President Vladimir Putin launched his new offensive.

The Ukrainian officials said Russian troops were able to take Kherson so easily because of the failure on the part of SBU officials there to blow up the Antonovskiy Bridge that crosses the Dnipro river, allowing Russian troops to cruise into the city.

Underscoring the lack of loyalty within the top ranks of the SBU, a third former senior official, Andriy Naumov, a brigadier general who headed the agency’s internal security department — a unit whose responsibilities include preventing corruption within the SBU — fled abroad a few hours before Russia’s invasion on Feb. 24.

Ukrainian authorities have charged all three former SBU officials with state treason. In his late-night video address on March 31, Zelenskyy stripped Naumov and Kryvoruchko of their ranks and denounced them as “traitors.”

Sadokhin and Kryvoruchko were detained by Ukrainian authorities; Naumov was detained on June 7 in Serbia, where law enforcement officers found him with an alleged German smuggler and 600,000 euros, $125,000, and a stash of emeralds. Kyiv is fighting for his extradition to face charges at home.

“There’s so many regional SBU managers who behaved really strange. Some ran away. One guy, for example, in Chernihiv, he [burned down] the whole building of the SBU for no reason, you know, like, because he said that he has no time to get all the documents out,” said the top Ukrainian official who spoke to POLITICO. Police and other law enforcement agencies in the city managed to successfully remove sensitive documents from their offices, the official said.

Known by its Ukrainian acronym, the SBU is the successor agency of the Soviet-era KGB. With more than 30,000 employees, the SBU is more than seven times the size of the U.K.’s MI5 and nearly the size of the FBI — which employs 35,000 people — despite Ukraine being 16 times smaller than the U.S. While it is tasked with traditional domestic intelligence and counterintelligence gathering, the SBU’s activities also go beyond the scope of similar agencies in Western nations; among its duties is combating economic crimes and corruption.

With this sweeping mandate, there have long been accusations of abuse of power and corruption within the agency, including in units meant to fight those very things, and it has largely proved impervious to change. Indeed, attempts to reform the SBU have sputtered.



It is also known to be infiltrated by Russian spies, much to the detriment of the country’s security interests and despite efforts to root them out.

Criticism of the agency reached a critical mass in 2018, when the SBU faked the death of a dissident Russian journalist to allegedly expose a hit squad hired by Moscow to assassinate high-profile figures inside Ukraine. International media watchdogs were outraged and Western governments winced.

After Zelenskyy won a landslide presidential vote in 2019, he set out to clean up the SBU and tapped his pal Bakanov to lead the charge in an attempt to showcase the newly elected leader’s determination to prove to the West that Kyiv was serious about reforms.

Whether he has been successful in doing so is debatable at best, observers say.

Alex Kokcharov, a London-based country-risk analyst focused on Ukraine and Russia for S&P Global, said a series of scandals in recent years had cast a shadow over the SBU. He said Kyiv wasted years not overhauling the agency when many feared a large-scale Russian attack was bound to happen.

“All these scandals around the SBU involved in the questionable practices over their attempts to conduct economic-related business investigations, and the interagency infighting between different security services of Ukraine [led to] not enough preparation done in specific areas like the south and the east, which were the more expected Russian targets,” Kokcharov said.

One of the SBU’s strengths, he said, has been the agency’s ability to identify saboteurs and collaborators outside its walls, such as civilians who have helped direct Russian artillery fire on the ground, often in return for money or the promise of a better life under Moscow rule.

But right now, the spotlight is less on the SBU’s successes and more on its failures. And Bakanov, with the exception of a few photo ops with Zelenskyy, has kept a low profile since the invasion began.

“I hope at the end of the day we will really have a proper investigation of how it happened that this one bridge [was not destroyed],” the top Ukrainian official said, noting that the government pins the fall of Kherson on the SBU’s lack of preparedness.

Kherson’s capture has allowed Putin’s forces a critical foothold in the country’s southern region along the Black Sea coast. For that, the top official said, pointing the finger at Bakanov, “somebody has to suffer.”

Thanks: О.І., v_golub2

Share