Обнадійливі новини з Петрограда знайшли дзеркальне відбиття у середовищі німецьких громад Таврійської губернії, реакція яких потрапила на шпальти сімферопольського часопису. Дописувач відзначив демонстрацію почуттів німців Криму, які публічно висловили «<...> щиру радість з нагоди повалення старого ладу і вітали нову еру <...>» [18, 21 марта], а вже на 25 березня призначалося прийняття присяги на вірність Тимчасовому уряду. Церемонія повинна була проходити в приміщенні сімферопольської євангельсько-лютеранської церкви [18, 25 марта]. Такі заходи були загальноприйнятими для більшості національних громад, але стосовно німців редакційні замітки зустрічаються значно частіше, порівняно з іншими народами. Тільки за березень редколегія запропонувала читачам ознайомитися з чотирма такими випадками – в Сімферополі (двічі), Феодосії та Джанкої, що на нашу думку, може пояснюватися бажанням
зайвий раз продемонструвати лояльність до Російської держави в період світової війни, яка ще не закінчилася.
Одне з таких зібрань відбулося наприкінці березня у приміщенні лютеранського училища. До нього прибули здебільшого мешканці Сімферополя та повіту (усього близько 200 осіб), які постановили надіслати привітальні телеграми голові Державної Думи М. Родзянку та прем’єру Ґ. Львову на знак подяки щодо скасування національних обмежень. Присутні підтвердили нещодавні запевнення про підтримку Тимчасового уряду та обрали комітет, котрий мав на «перших порах об’єднати діяльність німців міста Сімферополя і його повіту»
[18, 31 марта]. Ю. Лаптєв назвав його Сімферопольським губернським комітетом німців, який очолив присяжний повірений А. Ґейне [12, c. 72-74], але вищенаведена цитата ставить дану тезу під сумнів.
Німецьке населення Джанкоя та околиць зібралося у приміщенні німецького училища під головуванням колишнього члена ІІІ-ї Державної Думи Ґ. Ґальваса, який звернувся до присутніх з промовою, у котрій розтлумачив існуючу політичну ситуацію в країні й підкреслив необхідність «дружньої, спокійної і плідної
роботи для блага оновленої матінки – Росії». Як і сімферопольські одноплемінники місцеві члени громади одностайно вирішили підтримати нову петроградську владу, задекларувавши не лише моральну солідарність, але й прикладні дії у вигляді обіцянки засіву максимально великих площ орної землі, підпискою на урядову програму «позики свободи» та негайного зібрання коштів на потреби держави, що було реалізовано у розмірі 1000 крб. безпосередньо під час зборів.
Тоді ж пролунали заклики зміцнити вибір народу шляхом підготовки виборів до Установчих зборів й обранням виконавчого комітету німців Джанкою [18, 2 апреля], але дописувач не повідомляв чи таку структуру тоді вдалося створити.
Пожертвами на потреби революції відзначилися й німці Феодосії [18, 7 мая]. Крім сказаного, звертає на себе увагу та закономірність, що німецькі громади в ці ж дні почали виробляти стратегію і тактику не тільки щодо стосунків з революційною російською владою, а й формували своє бачення місця й ролі власної етнічної групи у здійсненні структурних реформ. Їх можна позначити таким чином – 1) підготовка до виборів в Установчі збори, 2) інституалізація локальних німецьких суспільно-політичних, релігійних та культурницьких організацій [18, 21 марта, 25 марта, 31 марта, 2 апреля]. Звичним трендом епохи стало залучення до активної суспільно-політичної роботи не тільки чоловічого населення, а й жінок. Так, на 4 травня в лютеранському училищі Сімферополя планувалися збори німкень для виборів 5-ти депутаток до місцевого жіночого клубу для участі в майбутніх виборах до міської думи [18, 4 мая].
Темпи самоорганізації таврійських німців у різних містах та повітах губернії були різними. Якщо в Сімферополі й повіті вказані процеси розгорталися максимально оперативно, і вже до початку квітня були сформовані керівні структури, то на периферії означені тенденції дещо запізнювалися. Приміром, у Мелітопольському повіті тільки до кінця травня був створений Комітет російських громадян німецької національності, який визначав головною метою свого існування захист інтересів представників цього народу. До складу Комітету увійшли Я. Нейфельд (голова), І. Вікман, Ф. Вейнинґер, Ф. Фукс, А. Енґель, І. Ісаак та Д. Ґільдебранд.
Вони прагнули до співпраці з Таврійським тимчасовим виконавчим комітетом, постійним представником у якому став І. Ісаак [18, 30 мая].
У ці ж дні відбувся з'їзд німців-колоністів Феодосійського повіту. Він проходив у селі Окреч поблизу станції Грамматикове за участі понад 100 делегатів під головуванням Т. Раппа. У прикінцевій резолюції журналісти «Южных ведомостей» виділяли три головних пункти: 1) реорганізація жіночого училища в прогімназію (пропозиція не отримала підтримку), 2) формування виконавчого комітету організації німців-колоністів повіту у складі – голова Х. Нусс, заступник С. Едіґер, секретар і скарбник Д. Бос, 3) на 11 червня призначався наступний з'їзд [18, 3 июня, 18 июня]. Організаційні імпульси спостерігалися і в Судаку, де місцева громада планувала організувати власний виконавчий комітет [18, 9 июня].
Імовірно феодосійські німці протягом червня 1917 р. проявляли найбільшу активність, оскільки в редакційних замітках фіксувалися майже виключно їхні зібрання, що проходили регулярно. Вони отримали відображення в чотирьох випадках, тільки один раз мова йшла про вищевказані збори в Судаку. Зокрема, часопис повідомляв про постанову повітового зібрання феодосійських німців (до 100 осіб) щодо відкриття «вищого жіночого початкового училища» [18, 18 июня] та підготовку до виборів у міську думу [18, 29 июня]. Втім вагомих політичних результатів німецьким громадам отримати не вдалося. Жоден німець не отримав мандат в Феодосійську міську думу [18, 3 июня, 18 июня, 22 июня, 29 июня, 13 июля].
Вибори до повітового земства дають підстави припустити, що з-поміж партійних осередків один з найбільших впливів на місцеве німецьке населення мали кадети [18, 26 августа], а на відміну від Феодосійської думи, волосне земство було представлено гласними – німцями. Ймовірно сказане стосується й Євпаторійського волосного земства, оскільки журналісти відзначали, що там, де мешкали німці-землевласники вибори пройшли найуспішніше [18, 19 сентября].
Напередодні виборів до Сімферопольської думи часопис подавав інформацію про виборчі списки в губернському центрі, у яких містилися дані про 556 німців, що становило 1,62% від тих мешканців, хто мав право голосу [18, 30 мая]. Вочевидь з міркувань посилення шансів на перемогу у перегонах місцева громада об’єдналася з естонською общиною у список №10 «німецько-естонське товариство» до якого увійшло 18 осіб, повний перелік котрого мав наступний вигляд: 1) В. Налбандов (домовласник), 2) Р. Лєріх (директор міського банку), 3) А. Арнас (почесний громадянин), 4) Б. Ґіммельфарб (присяжний повірений), 5) Л. Мантель (присяжний повірений, штабс-капітан), 6) А. Ватель (голова правління 1-го товариства взаємного кредиту), 7) В. Макурін (засновник бухгал-
терських курсів), 8) Н. Кокінас (купець), 9) В. Кіблєр (інженер-архітектор), 10) Я. Риков (інженер), 11) І. Ясинський (старший нотаріус), 12) Р. бей Кримтаєв (член повітової земської управи), 13) І. Кеймін (провізор), 14) В. Селінський (помічник присяжного повіреного), 15) А. Ґейне (присяжний повірений), 16) В. Вейденбаум (лікар), 17) Ф. Петров (купець), 18) Ґ. Бенеш (токар) [18, 8 июля].
За результатами виборів список №10 набрав 219 голосів [18, 18 июля], а Сімферопольська дума поповнилася двома гласними-німцями [18, 19 июля], але чи вони представляли «німецько-естонське товариство» чи увійшли туди по одній з партійних квот газета не повідомляла.
Дії німецького населення Таврійського краю спрямовані на подальшу консолідацію зусиль слід трактувати в контексті загальноросійських тенденцій, адже з початком революції була створена Спілка німців-колоністів Чорномор’я (об’єднувала на серпень 1917 р. понад 7200 осіб [17, c. 240]), що стала складовою частиною Всеросійської організації німців. Провідну роль у ній відігравали колонії Одещини, а Центральний комітет Спілки наполегливо підкреслював аполітичність цієї організації й виключно національний характер її завдань, головним з яких проголошувався зв'язок з історичною батьківщиною [7, c. 44].
Натомість російські автори стверджують, що протягом першої половини 1917 р. на теренах колишньої імперії існувало три головних центри німців – Тимчасовий організаційний комітет (ТОК) в Одесі, Головний комітет у Москві та Розпорядний комітет у Саратові. Саме представники ТОК виступали на організаційних зібраннях німців у Таврійській губернії [17, c. 235-236], отже місцеві громади перебували у сфері впливу одеської структури на чолі з Л. Рейхертом.
Характерно, що практично у всіх наступних повідомленнях таврійські німці теж згадувалися у зв'язку з виборами, що свідчить про їхню активну політичну позицію й бажання легальним шляхом захищати свої інтереси. Сказане
стосується і виборів до Всеросійських Установчих зборів. Вже до середини жовтня було затверджено і зареєстровано єдиний список німецьких поселенців і земельних власників, що складався з 7-ми осіб. Його очолив учитель Гальбштадтського комерційного училища (Молочанськ) меноніт В. Унру [18, 26 августа, 18 сентября, 4 октября, 11 октября, 15 октября, 18 октября, 31 октября]. Іншими кандидатами стали А. Мєйєндорф, Я. Шенфельд (патер), Т. Гальвас (Цюріхсталь), Ф. Ґлеклер (помічник присяжного повіреного), Х. Мецгер (вчитель гімназії M. Волошенка) та Єдіч (вчитель Ейґенфельдського сільськогосподарського училища). За підсумками виборів вони зайняли 6-те місце з-поміж інших, що на думку Ю. Лаптєва не дало змогу провести жодного кандидата до Установчих зборів [12, c. 75]. Натомість інші автори наполягають, що барон А. Мєйєндорф,
колишній заступник голови ІІІ-ї Державної Думи, став єдиним німцем, обраним до Всеросійських Установчих зборів [17, c. 241].
Така жвава участь у суспільно-політичному житті посприяла отриманню німецькими товариствами місць у губернських органах влади, створюваних після падіння Тимчасового уряду і проголошення УНР. Зокрема, делегати від німецьких колоній взяли участь у роботі губернського з’їзду місцевих самоуправлінь, національних організацій та партій, який провів свою роботу 20 – 22 листопада 1917 р.
На згаданому форумі було утворено Раду народних представників (РНП), котра мала перебрати на себе владні повноваження на час до врегулювання політичної ситуації в країні. У початковому варіанті персонального складу РНП німецьким колоністам виділяли мінімальну квоту – 1 делегата [18, 21 ноября, 23 ноября]. У ході полеміки щодо надання місць в РНП виступив з промовою А. Ґейне. Він сказав, що німців у губернії 10-11% й постанова комісії про надання його народу лише одного місця є несправедливою, вони просили 4 місця. Зрештою делегати проголосували резолюцію у якій затвердили склад РНП у кількості 48 осіб, з яких двоє представляли німецькі громади [18, 25 ноября]. Ними стали А. Ґейне і лікар фон Коссарт [12, c. 77]. Разом з тим, аналізована тенденція затіняла інші сторони життя цієї громади, які так і не потрапили на сторінки видання.
Отже, німецькі колоністи Таврійської губернії оптимістично сприйняли падіння царизму і заявили свою підтримку Тимчасовому уряду. З початку революції й до кінця 1917 р. вони взяли активну участь у суспільно-політичному та культурно-релігійному житті краю, а одними з найактивніших громад стали об’єднання Сімферополя та Феодосії. При цьому вони тісно співробітничали з загальноросійськими організаціями німців. Зазначені громади організовуючись у національні товариства, стали учасниками виборів до міських дум, земств, Всеросійських
Установчих зборів та формували нові загальногубернські органи самоврядування, а також ставили на порядок денний проблеми освітнього характеру.
Література
1. Кулинич І. М., Кривець Н. В. Нариси з історії німецьких колоній в Україні. – К., 1995. – 272 с.
2. Васильчук В. М. Німці України: суспільний та національний аспекти ХХ – початок ХХІ ст.: Автореф. дис... д-ра істор. наук: 07.00.01. – Донецьк, 2006. – 39 с.
3. Плесская Э. Г. Немцы Причерноморья. – Одесса: Астропринт, 2008. – 136 с.
4. Зарічук В. Нариси з історії та культури німців Причорномор’я. – Одеса: Астропринт, 2012. – 176 с.
5. Айсфельд А. Немецкие колонисты юга Украины в 1917-1918 гг. // Вопросы германской истории. Выпуск 25. Немцы в Украине. Материалы украинско-германской научной конференции. Днепропетровск, 26-29 сентября 1995 г. – Днепропетровск: ДГУ, 1996. – С. 125-133.
6. Безносов А. И. К вопросу об участии немецких колонистов и меннонитов в гражданской войне на юге Украины (1917 – 1921 гг.) // Вопросы германской истории. Выпуск 25. Немцы в Украине. Материалы украинско-германской научной конференции. Днепропетровск, 26-29 сентября 1995 г. – Днепропетровск: ДГУ, 1996. – С. 112-125.
7. Горбань Т. До питання політичних пріоритетів німців України в період національно-демократичної революції 1917 – 1920 років // Етнічна історія народів Європи. – К.: УНІСЕРВ, 2004. – Випуск 16. Німці в етнокультурному просторі України. – С. 43-48.
8. Ядловська О. Трансформації серед німецького населення Півдня України в 1917 – 1920 рр. // Схід. – 2007. – №2 (80) березень – квітень. – С. 64-68.
9. Ядловська О. С. Політична діяльність німецькомовного населення Півдня України в умовах Центральної Ради / О. С. Ядловська // Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць. — К.: Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова; Українська академія наук, 2011. — Вип. 55. — С. 72–79.
10. Зарубин В. «Проект Украина». Крым в годы смуты (1917 – 1921 гг.). – Харьков: Фолио, 2013. – 218 с.
11. Крим в етнополітичному вимірі. – К.: Світогляд, 2005. – 533 с.
12. Лаптев Ю. Н. Революция и гражданская война (1917 – 1920 гг.) в судьбе немецкого населения Крыма // Немцы в Крыму: Очерки истории и культуры. – Симферополь: Таврия-Плюс, 2000. – 256 с.
13. Винцковский Т. Общественно-политическая жизнь в Таврической губернии во время революции 1917 года: этнополитический аспект (по матеріалам симферопольской газеты «Южные ведомости») // Danubius. XXX. – Galați: Editura Muzeului de Istorie, 2012. – Р. 283-311.
14. Нарис історії Української революції 1917 – 1921 років. У двох книгах. Книга друга. – К.: Наукова думка, 2012. – 464 c.
15. Замуруйцев О. В. Німецьке землеволодіння в Таврійській губернії в середині ХІХ – на початку ХХ століття: [Електронний ресурс] – С. 223-227. – Режим доступу: web.znu.edu.ua/pu/articles/226.pdf
16. Чорний С. Національний склад населення України в XX сторіччі. Довідник: [Електронний ресурс] – Київ: ДНВП "Картографія", 2001. – Режим доступу: etno.uaweb.org/nsklad/1897-tavrijska.html
17. Герман А. А., Иларионова Т. С., Плеве И. Р. История немцев России: Учебное пособие. – М.:
Издательство «МСНК-пресс», 2005. – 542 c.
18. Южные ведомости. – 1917.