19 грудня виповнюється 100 років від дня народження Миколи Лукаша, геніального українського перекладача, ренесансної постаті в українській культурі.
Як відомо, життя Миколи Лукаша, всі негаразди та зигзаги його долі були б гідні пера одного з тих великих світових літераторів, чиї твори він перекладав українською мовою в найскладніші та найдепресивніші часи, — Сервантеса, Гете, Флобера, Шиллера, Шекспіра, Боккаччо, Лопе де Вега…
Він був унікальною постаттю, котра увібрала в себе макрокосм світової культури та мікрокосм його ж власної глибокої непересічної натури, яка повсякчас прагнула довести, що високий дух у людині (коли такий є) не здатні зламати й загасити ніякі життєві, історичні негаразди та драматичні запропоновані обставини. Таким чином, цей дух і боровся протягом усього життя, відведеного йому Богом.
Микола Лукаш народився 1919-го у Кролевці Сумської області в родині простих трударів, а помер він у Києві 1988 року, лишивши після себе блискучі переклади світових літературних творів першого ряду, а також лишивши по собі нетьмяніючу легенду. Ще коли всередині ХХ століття його зустрічали на Європейській площі біля готелю "Дніпро" в лютий холод — у легкому вбранні (бо іншого не було), в розтоптаних черевиках (бо інших не було), у спортивній шапочці (бо іншої не було), то для багатьох уже тоді він був таким собі філологічним інопланетянином, людиною, яку занесло в самий вир брежнєвського застою з якихось інших культурних галактик. Ось вони й не римувалися одне з одним: час, у якому він жив, і ренесансна особистість, яка сприймала навколишній світ за іншими, справжніми законами високого гуманізму.
За такими ж законами 1973 року Лукаш сприйняв і гучну історію, пов'язану з Іваном Дзюбою, якого засудили до ув'язнення після виходу резонансного публіцистичного твору "Інтернаціоналізм чи русифікація". Дзюбі світило п'ять років ув'язнення та заслання. Микола Лукаш — один із небагатьох, хто публічно виступив на підтримку Дзюби. І навіть запропонував президії Верховної Ради України, що він сам відбуде термін ув'язнення замість Дзюби, адже Іван Михайлович на той час тяжко захворів. Такий публічний і політичний виклик проти системи вартував Миколі Лукашу, фактично, всього — можливості друкуватися, членства у Спілці письменників. Не всі з колишніх колег наважувалися тоді навіть подати йому руку для привітання. Часи були немилосердні: страх сковував розум і совість. Але навіть за таких обставин — відторгнення, анафема, заборони — він не схиляв горду голову й намагався творити — перекладати. Недарма його називали "Моцартом українського перекладу". Саме таку назву і має книжка, що вийшла 10 років тому у Вінниці у видавництві "Нова книга". Під однією обкладинкою зібрано унікальні спогади та есеї про Миколу Лукаша, а серед авторів — Анатоль Перепадя, Дмитро Паламарчук, Олесь Жолдак…
Докладніше про Миколу Лукаша можна прочитати в уже згаданій книжці "Моцарт українського перекладу" під редакцією Л. Черноватого та В.Карабана (Вінниця, "Нова книга", 2009 рік).
https://dt.ua/ART/pam-yatnik-lukashu-na … 2833_.html
Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)