1 (06-01-2017 17:19:48 отредактировано kbg_dnepr)

Тема: Українська Народна Республіка

Мотовилівка. Початок кінця… 

Юрій Рудницький
16 грудня 2016

Бій під Мотовилівкою 18 листопада 1918 року поклав край існуванню Української Держави на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським. А за великим рахунком — усій українській державності, спішно проголошеній Четвертим Універсалом у відповідь на тиск більшовицьких багнетів зі сходу. 

+ открыть текст

Можна зважувати всі "за" і "проти", сперечаючись, чи мала Україна шанс довести до кінця розпочату 1917 року боротьбу за свою державність. Однак не буде перебільшенням стверджувати, що фінал, який настав під Базаром 1921 року, був значною мірою визначений під Мотовилівкою. Саме тоді в ході семигодинного бою війська, вірні Українському Національному Союзу, котрий привів до влади соціалістичну Директорію, розбили гетьманські частини. 

Менше ніж за місяць, 14 грудня 1918 року, Павло Скоропадський зрікся влади.

Кризовий менеджер

Постать Павла Скоропадського в історії України початку ХХ століття стоїть трохи відособлено. Якщо коротко, — колишній царський генерал з відомого українського аристократичного роду зробив спробу покласти край тодішньому українському бардаку в його найгірших вікових традиціях вічової демократії. Розігнавши Центральну Раду, лідери якої навіть про власну гігієну до пуття не дбали, не те що про державні справи, а української мови, як зазначає історик Таїсія Зарецька, деякі з них навчалися від своїх колег польського походження, Скоропадський проголосив себе гетьманом Української Держави. Красивий, хоча й анахронічний титул крив у собі диктаторські повноваження. 

Неповних вісім місяців правління Павла Скоропадського — надзвичайно драматичний і складний період. Гетьману в умовах історичного цейтноту доводилося лавірувати між проросійськими шовіністами й українськими "народниками". В результаті його не сприймали ні ті, ні інші. Часті зміни в уряді лихоманили державний апарат. Кадровий дефіцит, який, крім усього іншого, давався взнаки браком кваліфікованих і водночас національно орієнтованих фахівців (що визнавав і сам гетьман) призводив до того, що в уряді опинилися відверті російські шовіністи. Наприклад, міністр земельних справ Васілій Колокольцев не лише не приймав на підпис документів українською мовою, а й узагалі забороняв своїм підлеглим розмовляти на службі українською.

Що ж до Скоропадського, то деякі дослідники вважають, що за своїм складом він просто не міг бути диктатором. 

Але на час саме його правління припав період системних реформ і перетворень. Навряд чи гетьманові вдалося би їх здійснити без опертя на німецькі й австрійські багнети, за що доводилося розплачуватися поставками харчових продуктів. Проте результати реформ вражають.

Україна встановила дипломатичні відносини з 30 державами світу, уклала перемир'я з радянською Росією і схилила на свій бік великих землевласників і промисловців, які до цього уникали співробітництва з соціалістичною українською владою. Здебільшого — через проголошувані нею гасла, багато в чому близькі до більшовицьких (як-от ліквідація приватної власності). Водночас було розроблено план наділення селян землею за рахунок земельного фонду, що його мали скласти латифундії, примусово викуплені державою у великих землевласників (щось із цього могли б запозичити наші нинішні борці з олігархією). Було сформовано державний бюджет та ефективний банківський сектор, стабілізовано національну грошову систему. Почало розвиватися вільне підприємництво, ринок наповнився продуктами. 

Тепер про це мало хто згадує, але саме гетьманська влада заклала підвалини нинішнього інтелектуального і гуманітарного потенціалу України. Одним з її дітищ є нинішня Національна академія наук України, заснована указом Скоропадського. Іншими указами засновуються університет у Кам'янець-Подільському, понад півтораста гімназій з українською мовою викладання. А ще — Національний архів, Національна галерея мистецтв, Історичний музей, Національна бібліотека, оперний театр, державний симфонічний оркестр. Українські — і, що найголовніше, українськомовні (!) — підручники почали виходити мільйонними накладами (що й нині вражає). 

Як професійний солдат, усупереч тиску німецьких окупаційних військ, Павло Скоропадський творив сучасну, як на той час, структуру української армії. Країна була поділена на територіальні корпуси, чиї штаби підпорядковувалися Генштабу. Комплектація війська відбувалася виключно на добровільних засадах, причому, крім фізичних даних, враховувалися моральні якості. Гетьман розробив систему підготовки командних кадрів для армії — від кадетських корпусів до академії Генштабу.

Павло Скоропадський неодноразово давав зрозуміти, що він готовий відкинути політичні розбіжності заради державотворення —  робилася на патріотизм і фаховість службовців та військових. В його уряді були як "самостійники" (наприклад міністр закордонних справ, а згодом міністр освіти Микола Василенко — чоловік відомого історика Наталі Полонської-Василенко; міністр закордонних справ Дмитро Дорошенко), так і федералісти (міністр юстиції Михайло Чубинський — син Павла Чубинського, автора Національного Гімну України). На жаль, його спроби залучити до співробітництва політичних опонентів у більшості своїй виявилися безрезультатними. 

Але це саме стосувалося й потенційних союзників. Ідеолог українського самостійництва Микола Міхновський, чиї погляди і пріоритети, здавалося б, збігалися з поглядами Павла Скоропадського, відмовився прийняти запрошення гетьмана стати його радником.

Поразку гетьмана, як бачиться, в основному зумовили чотири чинники: недоведення до кінця аграрної реформи, недостатня увага до соціальних питань, неприпинення діяльності проросійських сил на підвладній території (адже доходило до того, що денікінці в Києві відкрито вербували людей у військо) і необхідність шукати компроміс із російським білим рухом — і то радше несамохіть, коли в Німеччині й Австро-Угорщині, на які спирався гетьман, були скинуті монархії.

Зрештою, Українська Держава була типовим протекторатом. Але навіть в умовах "часткової вагітності" гетьманська політика, як бачимо, принесла здобутки. Деякі з них — як-от Національна академія наук України — надовго пережили самого Скоропадського. 

За всіх недоліків і помилок його правління, на які вказують історики, Павло Скоропадський видається рідкісним птахом на тлі тогочасних українських, з дозволу сказати, державників, бо єдиний з усіх мав майстер-план — якою має бути Україна і як її побудувати. І, відповідно, діяв за цим планом. І багато що йому вдалося.

Більше читайте тут: gazeta.dt.ua/HISTORY/motovilivka … cya-_.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: Чай, Ярематойсамий2

Поделиться

2

Re: Українська Народна Республіка

З шрупи UAGenealogy у ФБ (Павло Подобєд):

База даних вояків Армії УНР.
Скоро вже 10 років, як я займаюсь дослідженням біографій козаків та старшин Армії УНР. За цей час уклав базу на 8300 імен. Це результат багатолітньої роботи в ЦДАВОУ, ЦДІАУ, ГДА СБУ та низці обласних архівів.
Безперечно, база не є і не може бути вичерпною. Однак я постійно її оновлюю: вношу нові імена, доповнюю наявні біографічні довідки.
Якщо Ви прагнете з'ясувати чи служив Ваш пращур в Армії УНР:
1. Надішліть листа на heroic.spirit@gmail.com
2. У листі вкажіть прізвище, ім'я, по-батькові (бажано); дату і місце народження.
3. Не відповідаю на листи на кшталт: "скиньте мені біографії всіх уманців", "висилайте всіх вояків із прізвищем Петренко" і т.д.
4. Нічого не прошу, платити не треба. Відповідаю не одразу - багато роботи. Проте обов'язково Вам відпишу.
Якщо я не виявив Вашого пращура у базі - це не значить, що він не міг служити в Армії УНР. Моя база - це лише спроба перекинути місток від сьогодення до славної минувшини.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: Balymba, LuckyLuke2

Поделиться

3 (17-07-2017 10:08:15 отредактировано kbg_dnepr)

Re: Українська Народна Республіка

Повідомлення з групи UAgenealogy на ФБ:

З метою виявлення раніше невідомих поховань вояків Армії УНР, "Героїка" має намір перевірити метричні записи в усіх обласних архівах. Для цього нам потрібна допомога волонтерів. Йдеться про перегляд метричних записів про смерть: як за період бойових дій, так і за пізніші періоди - з метою встановлення місць поховань ветеранів.
За результатами роботи ми сподіваємось підтвердити або спростувати відомості про наявність поховань козаків та старшин Армії УНР у певних селах та містах. Зробити це можемо лише за Вашої допомоги.
Детальні інструкції з роботи вишлемо на електронну пошту. Просимо зголошувати свої електронні адреси у приватне повідомлення, де поряд з адресою зазначати обласний центр, у якому Ви можете відвідати архів.

https://www.facebook.com/geroika/posts/2000638096628258

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: Алёна, LuckyLuke, v_golub3

Поделиться

4

Re: Українська Народна Республіка

Прорвати кільце смерті: зимовий похід гордієнківців

Початок 1918 року. Війська більшовицької Росії наступають на Україну. 9 січня впав Катеринослав, 19 січня – Полтава, 24 січня – Лубни й Ромодан. Тридцятитисячний корпус під командуванням Михайла Муравйова рушив на Київ. Тим часом у столиці вибухає організоване більшовиками повстання на заводі Арсенал. Уряд УНР вимушений воювати на два фронти. Навіть найменше підкріплення могло вирішити долю війни. Допомога прийшла звідти, звідки не чекали: в кінці січня до Києва вступив кінний полк імені Костя Гордієнка під командуванням полковника Всеволода Петріва.

www.lonckoho.lviv.ua/publikatsij … vtsiv.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: v_golub1

Поделиться

5

Re: Українська Народна Республіка

Розпочалися зйомки історичної драми "Крути 1918. Захист" режисера Олексія Шапарєва espreso.tv/news/2017/09/11/pocha … id_krutamy

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

6

Re: Українська Народна Республіка

22 квітня 1918 року війська УНР під командуванням Петра Болбочана прорвали більшовицькі укріплення на Чонгарі і рушили на звільнення Криму. До 99-річчя однієї з найвидатніших кампаній Української революції 1917–1921 років приурочені публікації циклу «Забута перемога». В останньому матеріалі ми підіб'ємо підсумки Кримської операції.

https://www.radiosvoboda.org/a/28703468.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

7 (13-02-2019 17:07:58 отредактировано kbg_dnepr)

Re: Українська Народна Республіка

Помилка майора дю Буа
Олександр Слыпченко

Події історії мають властивість повторюватися.
То в трагедійному, то у фарсовому переломленні, а то й у такому вигляді, розшифровка якого доступна лише досвідченим фахівцям. Але часом ці події та поведінкові ситуації, що супроводжують їх, відтворюються майже буквально, ніби й не розділяють їх роки, а іноді й століття.

Такі думки майже незмінно відвідують нас у зв'язку з низкою ювілейних дат Української революції 1917—1921 років.

Ось послухайте:

Скільки політиків різних пород! // Скільки політиків! Бідний народ. // Кожний отаман або кандидат! // Чуха потилицю добрий наш сват... // Ось де недоленька, ось де біда, // Преться в політики миша руда!

Тільки "аз-буки" хто-небудь утне, // Духом Жореса від його вже тхне! // Каже: "Спасу, доведу тільки я...". // Глянеш — нікчемне, дурне, як теля. // А на Вкраїні гарячі часи…

Здається, ніби писав ці рядки Олександр Олесь не далекого 1919-го, а в наші дні, спостерігаючи за передвиборною кампанією, що якраз розгортається. Тільки, боюся, на запитання, хто такий Жан Жорес, мало хто з безлічі її учасників зміг би відповісти.

Або ще з того самого столітнього далека:

"У украинцев удивительно узкие взгляды на вопросы, какова должна быть политика отдельного государства, они как-то не считаются ни с действительностью, ни с историей, они только знают твердить: "Хочемо самостійну Україну", забывая, что для того, чтобы достигнуть, я уже не говорю полной самостийности, но простого права в глазах всех стран на государственное существование, это право должно быть завоевано и мечом, и политикой такой, которая заставила бы большинство стран, имеющих значение при решении этого вопроса, самим желать, чтобы это государство существовало".

Як здається, саме до нас звернувся цими своїми гіркими й мудрими словами гетьман Павло Скоропадський, неповних вісім місяців правління якого саме й вклалися в часові рамки 1918 року.

Він прийшов до влади наприкінці квітня на тлі ланцюга подій, що призвели до падіння Центральної Ради. За тиждень після укладення в Бресті (9 лютого) мирного договору з Центральними державами делегація УНР підписала відозву до німецького народу про допомогу проти більшовиків. Німці, які інспірували цю відозву, охоче "відгукнулися" і взяли Україну (насамперед постачання продовольства) під жорсткий контроль.

Нагадаємо, що формальним приводом для розпуску Ради 29 квітня стали необачні дії її лідерів.

Річ у тому, що в цей час прем'єр Всеволод Голубович разом із міністром військових і морських справ Олександром Жуковським і міністром внутрішніх справ Михайлом Ткаченком були втягнуті в організацію кримінального злочину — викрадення відомого банкіра й спекулянта Абрама Доброго. Якось удень до помешкання Доброго зайшли четверо чоловіків у масках (серед них були Ткаченко і Жуковський) і під дулами револьверів посадили його в машину, а потім відвезли до Харкова, причому в урядовому вагоні. Було відомо, що Добрий іще з довоєнних часів тісно співпрацював з німцями, а після Бреста сприяв їхній окупаційній політиці в Україні, зокрема виступав посередником у продовольчих закупівлях.

Більше тут https://dt.ua/HISTORY/pomilka-mayora-dy … 1413_.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: LG 775, kuks70, v_golub3

Поделиться

8 (21-03-2019 18:36:53 отредактировано kbg_dnepr)

Re: Українська Народна Республіка

Сто років тому в Парижі...

Олександр Сліпченко

Делегація УНР на Паризькій конференції 1919 р. https://dt.ua/HISTORY/sto-rokiv-tomu-v- … 5704_.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: v_golub1

Поделиться

9 (01-05-2019 11:47:25 отредактировано kbg_dnepr)

Re: Українська Народна Республіка

Українська Прага

Олена Горішнянська

"Музей Української революції 1917–1921 років" — відділ Національного музею історії України — вчергове зацікавив поціновувачів української історії дискусіями.

Про українське обличчя Праги 9 квітня розповів український історик, доцент Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Андрій Руккас. Варто знати, що після поразки національно-визвольної боротьби столиця Чехословаччини Прага стала одним з головних, поруч із Варшавою і Парижем, центрів УНР-івської еміграції. У міжвоєнний період тут жило чимало відомих політичних, наукових, громадських, культурних та військових діячів. Дехто з них навіки упокоївся в чеській землі.

Київський дослідник, який нещодавно повернувся зі столиці Чехії, надзвичайно цікаво розповів про свою п'ятиденну мандрівку Прагою. Першим з українських істориків він вирішив дослідити місця чеської столиці, пов'язані з діяльністю українських наукових і навчальних закладів, життям українських громадсько-політичних і культурних діячів, які знайшли прихисток у Празі. Розповідь про українські місця Праги А.Руккас доповнив світлинами і враженнями про місто, що було одним з найбільших осередків українського національного життя за кордоном.

У розкішному будинку з вежею в самому центрі чеської столиці, на вулиці Штєпанській, 49, було Посольство Західно-Української Народної Республіки. Спочатку, з 1922 року, тут розміщувалась і адміністрація Українського вільного університету. Цей заснований у Відні навчальний заклад нині працює в Мюнхені. "Український Вільний університет не мав у Празі сталого приміщення, тому орендував аудиторії в Карловому університеті, корпуси якого розкидані по всій чеській столиці", — пояснив Андрій Руккас.

Благородну ліпнину й арочні вікна бачимо на світло-сірому будинку на вулиці Ве Смечках, куди Український вільний університет у 1930-х роках переніс осідок своїх керівних органів.

Вулиця Школска, 8, — наступна українська адреса у Празі. Сюди вчащали викладачі й студенти до канцелярії Українського високого педагогічного інституту ім. Михайла Драгоманова. Заснований 1923 року навчальний заклад припинив роботу через 10 років. Причина банальна — забракло дотацій чехословацького уряду. Спочатку навчання було дворічним, готували вчителів початкових класів. Тоді започаткували чотирирічний курс для вчителів середніх шкіл. Саме цей виш підготував понад 200 викладачів для українських шкіл Закарпаття — тодішньої Підкарпатської Русі.

https://dt.ua/HISTORY/ukrayinska-praga-309056_.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: v_golub1

Поделиться

10

Re: Українська Народна Республіка

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921)

https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/ … 19-21.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

11

Re: Українська Народна Республіка

История непокоренных
Константин Никитенко

После Первой мировой войны вследствие передела мира украинские земли оказались в составе нескольких государств.

Тягчайшие испытания ожидали тех, кто оказался под властью Москвы: репрессии, гражданские заложники, расстрелы, красный террор, строительство первых концлагерей, национализация, продразверстка, уничтожение хозяина и собственника, экономический коллапс...

Введенная в годы "военного коммунизма" продразверстка — принудительная реквизиция хлеба — не только лишила крестьян заинтересованности в результатах своего труда (какой смысл выращивать больше прожиточного минимума, если все отберет новая власть), но и привела к резкому ухудшению политической ситуации на селе, вызвала массовое сопротивление крестьянства. В республике действовало много вооруженных группировок численностью от нескольких человек до нескольких тысяч. Всем этим формированиям советская власть дала официальное название — "банды". По данным О.Полянского, в конце 1920 г. в Украине воевало против советской власти около 150 тыс. повстанцев. "Село не с нами!" — с тревогой отмечал председатель Совнаркома Х.Раковский. В.Ленин, проанализировав ситуацию, в октябре 1920 г. констатировал: "Мы берем хлеб с Сибири, берем хлеб с Кубани, но не можем взять его с Украины, так как там кипит война, и Красной Армии приходится бороться против банд, которыми она кишит".

Повстанческое движение охватило всю территорию УССР. Даже в восточных регионах, где природно-географические условия неблагоприятны для партизанской борьбы (нет больших лесных массивов или гор), было организовано активное сопротивление. Так, на территории Донецкой губернии действовали повстанческие отряды Белокобыльского, Блохи, Зайцева, Каменева, Каменюка (Каменюки), Карлова, Колесникова, Лымаренко, Лодыря, Махно, Фомы Повстанческого, Саенко, Солодова и многих др. В частности, только в Старобельском уезде в начале 1921 г. воевали отряды Андрея Лымаренко (250 пехотинцев и 50 всадников имели на вооружении 10 пулеметов) и несколько отрядов Зайцева и Волоха (80–100 бойцов на тачанках).

+ открыть текст

Даже введение НЭПа не снизило напряжения в обществе. Хотя официально продразверстку и заменили налогом, но собирали продналоги, используя те же проверенные жестокие методы: репрессии, взятие заложников, запугивание и грабеж. В некоторых регионах продразверстки не отменили и после провозглашения НЭПа. Так, на совещании при Донецком губисполкоме, которое состоялась при участии наркомпрода 7 июня 1921 г., приняли "разверстку сохранить в уездах Таганрогском, Мариупольском, Гришинском".

Вести из села напоминали сводки с фронта. В течение 1921 г. повстанцы в республике совершили 1376 вооруженных нападений на населенные пункты, 259 — на советские органы власти, 342 — на промышленные и продовольственные учреждения и предприятия. Советская власть бросила на борьбу с ними все силы: Красную армию, милицию, части особого назначения, вооруженные отряды Комитета неимущих крестьян (КНК). А всеукраинский съезд КНК принял постановление: создать в каждом уезде Украины кавалерийскую сотню из бедняков. Победа над белыми позволила привлечь к борьбе опытных военных командиров и наиболее боеспособные и проверенные части: корпус красного казачества В.Примакова, 25-ю Чапаевскую дивизию, 44-ю стрелковую И.Дубового, 9-ю кавалерийскую Г.Котовского.

Учитывая важность промышленного потенциала региона, а также масштаб сопротивления советской власти, на Донетчину дважды приезжал лично председатель Всероссийской чрезвычайной комиссии Ф.Дзержинский. Зимой 1921 г. проведенная под его руководством коллегия губернской ЧК постановила: "…губернской ЧК передаются военные части, которые одновременно будут вести энергичную борьбу с бандитизмом". В феврале 1921 г. сформировали Донецкую дивизию ВУЧК, которой передали для борьбы с повстанцами бронепоезд. В марте того же года в регион, по личному распоряжению Ф.Дзержинского, "для усиления" направили большую группу российских чекистов. Кроме того, решениями местных органов власти организовывали судебные "чрезвычайные тройки" с правом выносить приговор "вплоть до высшей меры наказания".

Жестокость карательных акций порождала активное противодействие. Недовольные крестьяне уничтожали представителей советской власти. Так, летом 1921 г. отряд Каменюка, пытаясь вырваться из окружения красноармейских частей, кроме ведения боев с регулярной армией, был вынужден вступать в стычки с бойцами КНК (комнезамов), а также партийно-советским активом. В селе Щегловка 22 июня в бою с бойцами этого отряда погибли милиционер и три активиста. На следующий день в селе Картушино погибли председатель исполкома и землемер. Довольно часто в районе боев крестьяне даже не ожидали прихода повстанцев и массово совершали самосуд над представителями советской власти... Несмотря на значительные потери (более полутора сотен убитыми и пленными), бросив часть оружия и две пушки, отряд Каменюка смог вырваться из окружения и сохранить около 150 всадников и пулеметы. Спастись удалось лишь благодаря тому, что большинство крестьян помогали повстанцам. Так, жители села Дмитровка отдали бойцам отряда около 60 лошадей, заменив загнанных и раненых.

Вооружение комнезамов и формирование из них военных отрядов обернулось для них многочисленными жертвами. В конце 1921 г. только в Старобельском уезде от рук повстанцев погибло 75 членов комитета неимущих крестьян, которые были вынуждены воевать фактически против всех. 14 человек погибло в боях с отрядом Каменева, 12 человек — в противостоянии с бойцами Зайцева, шесть человек КНК потерял во время облавы на отряд Карлова… Вопреки официальной пропаганде, "бандитов" массово поддерживало население, информировало повстанцев о всех передвижениях красных частей, так что и военные действия превратились в бесконечную погоню донецкой степью.

"Ликвидация бандитизма" обернулась массовыми карательными акциями против крестьян. Так, в мае 1922 г. командир красноармейской части, которая действовала на Полтавщине, докладывал о ликвидации "петлюровских атаманов": задержаны 273 политических и уголовных бандита, убиты в боях 26 человек (из них трое — "атаманы"). Но во время этих боевых акций красноармейцы изъяли у повстанцев лишь одну (одну!) саблю, 21 единицу огнестрельного оружия и 53 патрона (меньше чем по три патрона на винтовку). Свыше 90% задержанных и ликвидированных опасных "бандитов" и даже "атаманов" оказались невооруженными?! Очевидно, что большинство крестьян к повстанцам отнюдь не принадлежали, и к "бандитам" их зачислили для улучшения статистики. Это была распространенная практика в республике. Например, отдельная Заволжская бригада лишь с 12 по 28 января 1921 г. уничтожила около тысячи "бандитов", поэтому и было подано ходатайство о награждении ее орденом Красного Знамени. Однако до сих пор не выяснено, какое количество мирного населения посмертно причислили к составу "бандформирований", чтобы сделать более выразительным "героизм" красноармейцев.

Именно поэтому современному исследователю очень трудно работать с тогдашними архивными документами — отчетами о борьбе с "бандитизмом", которые составляли красноармейские командиры и местное партийное руководство. Также довольно условным иногда было официальное советское деление на "политических" и "уголовных" бандитов. Например, в отчете Полтавского губисполкома за май 1921 г. указано, что в начале месяца в Кобеляцком уезде "вероятно на указание подпольного петлюровского центра, объединились три мелкоуголовные петлюровские (выделено мной. — К.Н.) банды". Так кто же объединился: уголовные преступники (убийцы, насильники и разбойники) — обидчики мирного населения, или повстанцы — защитники независимой Украины? Ответ очевиден, достаточно лишь дочитать отчет губисполкома до конца. Во время кровавых боев с частями КА объединенный отряд потерял двух командиров — Андрущенко и Мусиенко — и был вынужден снова разделиться на небольшие группы. У погибших при себе нашли документы Украинской Народной Республики…

Подчеркивая свой "героизм" и то, что награды получены за "большие успехи в борьбе с бандитизмом", местное руководство нередко торопилось отчитаться, что с политическими повстанцами на их территории полностью и окончательно покончено. В этих отчетах довольно часто проступает плохо скрытое искажение действительности, когда желаемое выдается за действительное. В начале 1922 г. Полтавский губисполком отчитывался ВУЦИК и НКВД УССР, что в регионе до сих пор действует много банд: Иванюка, Коваля, Скрипниченко и др. В отчете подчеркивается, что "политических банд" на Полтавщине нет, а в те, что есть, влился якобы сугубо уголовный элемент. Но вместе с тем отчет содержит информацию и о том, что был подмечен небольшой отряд — около 20 всадников, командиры его неизвестны, но бойцы одеты в… военную форму УНР. Опять УНР! Но ведь "политического бандитизма" на Полтавщине нет, указано в этом же отчете! Надо отдать должное героизму этих небольших групп повстанцев, которые даже в 1922 г., когда шансов на победу уже не осталось, а боевое противостояние с частями КА было заранее обречено на кровавый разгром, все еще сохраняли свою форму (тем самым подвергаясь постоянной опасности) и документы УНР. Украина была в их сердцах…

Успехи в борьбе с настоящими повстанцами были значительно более скромными, чем о них отчитывались функционеры. Так, несмотря на то, что на Николаевщине на помощь местной власти была направлена 15-я стрелковая Сивашская дивизия, ее командиры вместо активных боев отделывались лишь сообщениями губернскому партийному руководству о маневрах повстанческих отрядов. В 1922 г. в регионе действовали отряды (десятки хорошо вооруженных бойцов с пулеметами) под командованием Свища, Завгороднего, Иванова, Черного Ворона и др. Однако в борьбе с повстанцами командир дивизии был беспомощным, потому что (как видно из его отчетов в Николаевский НК) население скрывает бандитов и "совершенно пассивно в вопросах помощи Красной армии".

Документы свидетельствуют, что большинство населения не считало повстанцев бандитами, а, наоборот, воспринимало их как спасителей и защитников: "Скоро придут Махно, поляки и Врангель, которые не дадут собирать налог...". Решающим моментом стала — констатировали даже в тогдашней официальной печати — "полнейшая поддержка крестьянским населением" повстанческого движения. Это утверждение разрушает миф о "бандитизме" повстанцев. В тайном отчете ГПУ по Донецкой губернии подчеркнуто, что убийства, ограбления и другие бандитские действия совершает прежде всего бывший уголовный элемент, а участие в бандитских группировках крестьян незначительно. То есть крестьяне преимущественно участвовали не в уголовном, а повстанческом политическом движении против советской власти.

В 1921 г. в ряде губерний Украины начался голод. Новые архивные документы, введенные в научное обращение, убедительно свидетельствуют, что главной целью голода была именно карательная функция — удар по крестьянскому повстанческому движению. Этот вывод — наказание голодом — подтверждает тот факт, что только за первую неделю июня 1921 г. Постоянное совещание по вопросам борьбы с бандитизмом при Совнаркоме УССР трижды рассматривало вопрос "О продовольственных репрессиях бандитских гнезд". Результатом этих заседаний стала инструкция по проведению репрессий продовольственного характера против украинского крестьянства. "Бандитскими гнездами" были объявлены не просто отдельные населенные пункты, а практически целые губернии. Карательные акции, которые усиливались стихийным бедствием — засухой, поражали своим размахом и жестокостью.

Отказ Совнаркома во главе с Лениным от помощи голодающим, которую предлагали международные организации, замалчивание в течение 1921 г. самого факта голода в Украине, силовые методы изъятия хлеба максимально ухудшили продовольственную ситуацию. Вопрос помощи крестьянам, умирающим от голода, власть решила присущими ей репрессивными методами: на всех дорогах и узловых железнодорожных станциях были выставлены т.н. заградительные отряды. На заседании Украинского экономического совета, которое состоялось 10 октября 1921 г., постановили направить дополнительные силы на станции Киев, Знаменка, Черкассы и Конотоп, а также обратиться к ВУЧК с просьбой давать ему "не менее одного раза в неделю подробные доклады" об успехах заградительных отрядов в борьбе с "мешочниками". Советская власть сознательно усиливала карательные акции. Так, только Киеву для охраны приемных пунктов зерна осенью 1921 г. Киевский военный округ выделил 3664 красноармейца. 27 сентября 1921 г. Черниговской продовольственной милиции выдали 600 винтовок и один пулемет, а на Волынь и Подолье вместо хлеба отправили 500 пудов колючей проволоки.

В условиях террора и голода повстанческие отряды, не имея перспектив и возможностей для дальнейшей борьбы, либо были уничтожены, либо самоликвидировались. Характерна для тех времен судьба атамана Калиновского из Старобельского уезда, который попробовал "собрать армию" для "освобождения Украины" (важно, что он выдвинул не только экономические, но и политические требования — получение независимости страны). Но семьи повстанцев умирали от голода, и доведенные до отчаяния люди разошлись по домам. Товарищей Калиновского арестовали, а сам атаман продолжал борьбу в глубоком подполье.

В постановлении политбюро ЦК КП(б)У от 28 июня 1921 г. указано: "Обратить внимание т. Фрунзе на необходимость срочно выгнать Махно с Полтавщины в одну из голодных губерний, если невозможно его быстро ликвидировать". Заметим, что несмотря ни на что отдельные повстанческие отряды еще долго оказывали сопротивление. Например, в Лебединском районе Сумской губернии партизаны действовали до 1928 года.

Военные действия на территории республики не утихали, повстанцы продолжали защищать собственную землю. Советская власть сознательно разжигала противостояние. Сплошная коллективизация началась в 1929 г., который громко назвали "годом большого перелома". Одновременно организовывали колхозы и ликвидировали кулаков. А кулаками были самые трудоспособные, трудолюбивые, независимые крестьяне. Уничтожая их, советская власть не только разрушала основы хозяйствования, но и подрывала потенциальную базу сопротивления.

В обществе развернулась очередная волна войны с собственным народом. Крах украинизаторских иллюзий, а также коллективизация и раскулачивание, которые осуществлялись с помощью репрессивных мер, порождали противодействие. Так, за первые три месяца 1929 г. ГПУ УССР зарегистрировало 144 крестьянских выступлений, а уже в апреле—июле — 329 поджогов, избиений и убийств коммунистов и сельских активистов. Власть ответила репрессиями — были осуждены почти полторы тысячи крестьян. Впрочем, в конце лета началась новая волна хлебозаготовительной кампании, которая вызвала обострение конфликтов. В августе произошло 116 выступлений, в сентябре — 195, а в октябре — уже 336. Только за первые месяцы 1930 г. совершено более 1500 террористических актов против представителей советской власти на селе. В Антоновском районе Шепетовской округи активно действовал отряд численностью до 200 бойцов, который громил колхозы и советские учреждения, охотился на советских активистов. В селе Осадчее на Днепропетровщине отряд под предводительством бывшего офицера царской армии дал отпор коллективизаторам — в бою погибли почти 30 представителей партактива. Но при попытке освободить от коммунистов еще и соседнее село Богдановку отряд был полностью уничтожен.

26 февраля 1930 г. руководители республики П.Любченко и Г.Петровский послали в ЦК ВКП(б) телеграмму, в которой сообщали о массовых волнениях в украино-польском пограничном районе. 20 февраля несколько тысяч крестьян из райцентра Плужное, выкрикивая "Долой коллективизацию!", "Долой советскую власть!", пытались перейти на территорию Польши, но им помешали пограничники. Протесты охватили и территорию соседних районов: из сел выгоняли представителей советской власти, разбирали по домам колхозное зерно и имущество.

В стычках с крестьянами погибли 15 советских активистов. В регион ввели войска и прикомандировали члена политбюро ЦК, председателя ГПУ УССР В.Балицкого. Были ранены и убиты несколько десятков повстанцев, свыше двух тыс. арестованы. Волнения в республике охватили 11 пограничных округов, среди которых, в частности, Шепетовский, Бердичевский, Волынский, Каменец-Подольский. Лишь в трех округах — Тульчинском, Могилеве-Подольском и Винницком — восставшие крестьяне контролировали территорию 343 сельсоветов. Зафиксировано почти 100 вооруженных выступлений, представители советской власти полностью покинули десятки сел. Сотрудники ГПУ изъяли около тысячи листовок, большинство из которых имели антисоветскую направленность. К примеру, осенью 1931 г. в селе Голыши Олевского района распространяли листовки такого содержания: "Мы хотим быть свободными. Советской власти теперь нет, это власть помещичья, капиталистическая, власть вредителей".

На Одесчине партизанские боевые отряды (показательно, что среди их членов было много тех, кто имел военный опыт времен гражданской войны, причем тогда будущие повстанцы воевали в составе Красной армии, добывали в борьбе, как они наивно считали, "справедливую власть рабочих и крестьян") на какое-то время сумели установить свою власть в больших селах Ясках, Граденицах и Троицком. В это же время крестьянские восстания на Черниговщине и Днепропетровщине распространились уже на 10 районов, и для их ликвидации советской власти пришлось привлечь значительные военные контингенты. В целом только в 1930 г. в республике зарегистрировано более трех тыс. волнений, в которых участвовало около миллиона крестьян.

Чтобы окончательно решить крестьянский вопрос, власть применила уже проверенную в 1920-х смертную казнь голодом… Война с собственным народом на территории Украины была реальной и безжалостной: цинично сфабрикованные дела, политика сплошной коллективизации, которая закончилась искусственным голодомором 1932–1933 гг., стоили стране миллионов жизней. Таяли отряды народных мстителей — последней надежды ограбленного народа. Сталинская машина государственного террора перемалывала новых и новых обреченных. Обреченных, но не покоренных…

https://zn.ua/HISTORY/istoriya-nepokore … 1091_.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: kuks70, v_golub2

Поделиться