kbg_dnepr
Шановна пані Катерина, величезна Вам подяка за поміч! Буду очікувати на відповідь від пана Балимби, якщо у нього з'явиться вільна хвилинка часу. Дуже цікаво дізнатися значення слова "бокор (бокар)", від якого походить прізвище.
Переглянула сторінки за посиланнями: ще згадала як бабуся розповідала, що її старші брати у ранньому дитинстві , дуже давно (раніше ніж 1917 р.), приїздили до Чернівців (чи були проїздом з батьками, тимчасово). Вона казала, що це було неподалік , від тих місцин , звідки був родом їхній батько, (їхня родина, брати , та інші родичі). Коли їй було 70 років, вона називала ті місця "Гуцульщиною", "дід західняк" , "десь з Гуцульщини". Можливо ваше припущення щодо міста Снятин, має рацію.
Батько Антін (прадідусь) ніколи не говорив про Угорщину, бабуся такого не розповідала (ще вони роками тримали у таємниці походження з західної України). Відомо що він знав українську мову, але його мова відрізнялась від сучасної. Потім Бокарюки з якогось приводу, невідомо чому, швидко переїхав до сходу України,
Луганщини, десь поблизу селища Антрацит. Може тому на мапі прізвище
Бокар(ь) зустрічається найчастіше саме у східних областях.
Далі відомо, що прадід
побудував садибу, бджолині пасіки, садок плодових дерев, город, облаштував поле та пасовище (це розповідала бабуся, те що вона бачила, запам'ятала). Вони були заможною родиною серед інших селян, тому що багато
працювали. Звичайно, що потім все це знищували більшовики, дехто загинув з братів бабусі. Що саме сталося з прадідом, як завершилось його життя ніхто не знає, але якимось чином він намагався врятувати власних дітей. Історію нашої родини весь час ховали, замовчували, мов якусь жахливу таємницю.
Під час голодомору їхня
матір , за те що таємно збирала колосся у полі (на нивах), відсиділа у в'язниці
деякий строк "за крадіжку державного майна". Далі вона пам'ятає, як вони пережили голодомор, їли лободу
(лебеду), коріння, ховрашків. Пам'ятає, що дехто з сусідніх селищ варив мертвих дітей. Потім
четверо братів, ті що залишилися після першої світової та голодомору, вони загинули під час
другої світової , від радянських катів, дехто зник без вісті. Також бабуся деякий час перебувала у радянських таборах. Німці нікого не вбили у нашій родини , не брали у полон.
На сході, вже після другої світової війни, (1950-1960 роки) місцеві мешканці кликали їхню родину "хохламі" , а потім вже "бендерівкою", "бандеркою", "хібкою", "западенкою" (тому що бабуся казала переселенцям з Росії: " "Хіба можна красти?", - вони дали їй прізвисько "Хіба-бандерівка", "Хохлушка-хібка"). Вона розповідала, що після 1930х років на Донбас приїхало дуже багато кримінальників з Росії , грабіжників, вбивць, та їхніх дітей, малолітніх гвалтівників (так званих предків сучасних мешканців Донбасу). Вона їх вчила, що "не можна красти", або "не можна витирати брудні руки об фіранки" - за це її називали "фашисткою". Ще у той радянський час на сході, дітям розповідали байки, що на заході України живуть людожери (українці), їдять м'ясо, ріжуть дітей (це теж розповідала бабуся зі своїх спогадів). Можливо тому , вона все життя тримала таємницю родинного походження.
Дякую що вислухали.
З повагою, Валентина.