1

Тема: Мірус / Мирус

Вікі:

Мірус Борис Михайлович (нар. 19 серпня 1928, с. Синякове, нині належить до міста Чортків) — український актор. Народний артист України (1991).

Народився 19 серпня 1928 у передмісті Чорткова в селянській родині.

Закінчив театральну студію при Львівському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (1948, нині національний театр).

У червні 1949 заарештований, звинувачений у націоналізмі та підготовці замаху на Микиту Хрущова; засуджений на 10 років виправно-трудових таборів.

Ув'язнення відбував у м. Воркута (нині Республіка Комі, РФ).

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

2

Re: Мірус / Мирус

Прізвище у сучасній Україні https://ridni.org/karta/%D0%BC%D1%96%D1%80%D1%83%D1%81:

МІРУС
71798-е за поширеністю прізвище в Україні.
Налічує 55 носіїв, найбільше у Чортківському р. (14), Львові та Снігурівському р. Херсонської обл. (по 8).

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

3

Re: Мірус / Мирус

Борис Мірус: "Бандерівець" — це було найгірше клеймо у сталінському таборі"
Руслан Новакович

Ще торік провідний актор львівського театру ім. М.Заньковецької, народний артист України Борис Мірус презентував книжку "Мої 70 заньківчанських літ".

— Я народився в селищі на околиці Чорткова. 1935-го батьки віддали вчитися до польської школи. А через рік перевели у приватну українську. Коли прийшли перші совіти в 1939-му, то я опинився в державній школі №1, де вже вивчали російську мову. Навпроти школи стояла в'язниця, яка відразу ж наповнилася українцями. Забирали навіть школярів. Їх звинувачували в націоналізмі, членстві в УПА. За Польщі в Чорткові діяли українські гуртки, наприклад "Соколи", "Пласт", "Просвіта", інші. Шкільні вікна, які виходили на в'язницю, були забілені вапном. Ми продирали нігтями дірки і з вищих поверхів дивилися, як наших друзів виводять на тюремний плац. Нам, малим, було цікаво, бо ще вчора ми споглядали на старшокласників з пошаною, як на спортсменів, активних учасників різних змагань. А тут раптом вони вже за ґратами.

адянська влада вчителів зі стажем почала звинувачувати й арештовувати, тобто й вони пішли за учнями в камери.

Решта мовчали, бо чекісти й політруки попривозили своїх жінок-вчительок, і вже вони керували, насаджували свою ідеологію. А коли почалася війна, совіти тікали, вони за добу постріляли всіх в'язнів. Посеред чортківської тюрми викопали велику яму, поскидали трупи, засипали вапном і загорнули. А зверху квітник влаштували. З приходом німців люди якось дізналися про цей злочин і розкопали яму. Я теж із друзями пішов подивитися, але відразу втік, — моторошно стало.

— Хтось із ваших рідних тоді постраждав?

— Два Міруси, Іван та Євстахій. Їх не розстріляли у в'язниці, а погнали пішки на Умань. І вже в Умані вбили.

— Під час війни, як ви пишете у спогадах, ще підлітком, вам довелося допомагати українським партизанам.

— Це вже було після перелому, коли фронт пішов на захід. У батька було 10 моргів землі (1 морг=0,56 га), чимало господарських споруд. І ось наше обійстя обрали для ремонтних майстерень зброї. З передової привозили пошкоджену зброю, її ремонтували й повертали на фронт. Жили четверо офіцерів і дядьки-слюсарі, які безпосередньо займалися ремонтом. Кулемети, міномети, автомати, чого тільки не було. Чимало й нової зброї, пам'ятаю пістолети в солідолі — масні такі, гранати... Мені страх як подобалося бувати в тих майстернях. Та й люди хороші були: узбек Магріпов, старший лейтенант Руденко, здається їхній командир. Вони мені довіряли, бо я їм носив самогонку!

А в цей час мої близькі вже були в УПА. Двоюрідний брат Петро Манорик та інші. Вони в далекому селі Чорнокінці жили. Інколи приїжджали. Бачили, що я хазяйную в тій майстерні, то обережно так почали звертатися: чи не міг би їм пару пістолетів, чи гранат, чи набоїв принести? І вже іншим разом приходив зв'язковий, казав, від кого він, а я передавав йому зброю. Те, що в кишені влазило, я міг поцупити. Раз, другий, третій... Потім мій двоюрідний брат Роман, на рік старший за мене, внадився до мене, і ми вже вдвох постачали зброю. Обережно, помалу. Коли це кличе Магріпов Міша. Каже, що "зброя пропадає, проте я не думаю, що це ти, але будь обережним, бо подумають на тебе". Таким чином попередив мене, — я ж йому найбільше того самогону носив (сміється).

Минув певний час, знову кличе. І вже по-серйозному, мовляв, командир Руденко думає на тебе, Борисе, тож краще десь тобі виїхати.

https://dt.ua/interview/boris-mirus-ban … 7239_.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share