351

Re: Як жили наші предки?

Щось обкладинка тієї книжки І. Ігнатенко натякає, що авторка зводить шлюбно-сімейні стосунки до сексуальних. Звичайно, треба почитати, що вона пише, а потім гудити або хвалити. Але не раз вже стикався з таким, що, порівнюючи подібні стосунки тоді і зараз, навіть не задумуються, що родина тоді була геть інша. Перше, що сільська переважно. Друге, що чоловік і жінка та інші члени родини вели господарство разом і чи не цілодобово бачили одне одного.

Прізвища українські та народів чорноморського регіону
Спасибо сказали: gennadii5408, Алёна2

Поделиться

352

Re: Як жили наші предки?

У пошуках смислів сороміцького

Юрій Олійник

Рецензія на публікацію збірника "Криптадії Федора Вовка: винайдення сороміцького. Етнографія сексуальності на межі ХІХ—ХХ століть".

+ открыть текст

Свого часу, публікуючи в часописі "Старожитності" призабуту статтю знаного українського дослідника Віктора Петрова про фольклор правопорушників, я переймався питанням, добре це чи зле, що в українській мові немає свого сленгу, подібного до французького "арго", англійського "кокні" чи тих-таки російських "мату" і "фені".

Я схилявся до другого варіанта (однозначно — зле), вважаючи, що мова жива лише тоді, коли повнокровно функціонує у всіх своїх формах — від діалектних до національних по горизонталі й від низинних, обсценних і суржикових до вишуканих, літературних, елітарних по вертикалі (див.: Олійник, Ю.М. Щоб не опинитися в Шумері () Старожитності. — 1994. — Ч.—2 (60—61). Вислуховуючи аж надто емоційні відгуки "борців за чистоту мови" на ту публікацію, я думав про те, що: 1) борці (за визначенням цього терміна) мають боротися, а дослідники (так само) — досліджувати; 2) обсценна (ненормативна) лексика тісно пов'язана з емоційним фактором мови і поведінки людини, а беземоційність, як відомо, свідчить про те, що людина (і мова) або мертва, або хвора; 3) за відсутності свого сленгу з тих чи тих причин будь-яка мовна спільнота завжди запозичує обсценну лексику з інших мов, і це є нормальним і адекватним процесом мовотворення.

Однак тоді я навіть уявити не міг, якою неозорою є царина життя будь-якого народу, що "уособлена" в його ненормативній лексиці й фольклорі, і яким глибочезним і прадавнім є насправді коріння обсценного, сороміцького в житті, зокрема українців.

Християнська традиція і роки незалежності привчили нас ставитися до повсякденного народного життя українців, надто українців кінця ХІХ — початку ХХ століття, сказати б, по-музейному. Себто вітати шаровари й вишиванки і мовчати про те, що ті шаровари й вишиванки прикривали; вітати плуги й коси і мовчати про те, з якою натугою і матюками наші пращури зазвичай ті плуги перли і з яким сороміцьким кляттям тими косами махали; вітати традиції вечорниць і мовчати про те, що ж саме на тих вечорницях відбувалося; вітати пісні про кохання і мовчати, наприклад, про таку: "І ти дівка, і я дівка, ( Чого в тебе більша дірка? ( Мене хлопці сподобали, ( Більшу дірку продовбали". Ба більше, нам і досі втовкмачують, що того, про що слід мовчати, взагалі ніколи не було, а якщо й було, то завжди в одежі чужого, привнесеного, не притаманного українству як такому.

До чого може призвести таке "музейне" ставлення до українського? Однозначно: ідеалом є перетворення України на філію Музею мадам Тюссо, де все претендує на оригінали, але насправді є копіями, де все є ніби живим, але насправді мертве, де розлито пахощі вишуканих парфумів, але насправді тхне трутизною. Таке ставлення призводить до того, що, знаючи, як нам здається, про народне життя все або майже все, ми насправді нічого про нього не знаємо.

Схоже, що останнє якраз і є тією іскрою істини, що нею керувалися укладачі й видавці, готуючи до друку унікальне видання — "Криптадії Федора Вовка: винайдення сороміцького. Етнографія сексуальності на межі ХІХ—ХХ століть" (Упоряд., підгот. текстів, комент. та покажч., археогр. і бібліогр. опрац. Марії Маєрчик і Олени Боряк; вступ. стаття Марії Маєрчик. — Київ: Критика, 2018. — 464 с., іл., комент., бібл., покажч.).

Федір Кіндратович Вовк (1847—1918) — учений зі світовим ім'ям, знаний український археолог, етнограф і антрополог, автор численних наукових праць ("Студії з української етнографії та антропології", "Український народ у минулому й сучасному", "Шлюбний ритуал та обряди на Україні" та ін.), які видавалися в Росії, Болгарії, Чехії, Франції і, спростовуючи імперську (російську) ідею про Україну як окраїну Великої Росії, сприяли широкій популяризації україніки у світі. Упродовж тривалого періоду вчений особисто збирав зразки українського фольклору, в тому числі й т. зв. сороміцького, в Україні та на прилеглих територіях (у Воронезькій, Курській губерніях, на Кубані), а також серед українців Добруджі (Румунія) і в Галичині (що входила тоді до складу Австро-Угорщини). У часи вимушеної еміграції (з 1879 р.) він отримував фольклорні матеріали від численних кореспондентів, зокрема Б.Грінченка, В.Гнатюка, В.Степаненка та ін., і публікував їх у "Криптадіях" щорічнику, що видавався в Парижі (з 1883 по 1911 р.) багатьма мовами і спеціалізувався на, як тепер кажуть, "неформатних" етнографічних матеріалах різних народів.

Відтак постає слушне запитання: навіщо зразки такого "неформатного" фольклору збирали і публікували? Почасти я вже відповів на це запитання — однобічне бачення українського рано чи пізно таки приведе нас до мадам Тюссо. Однак слід зважити й на інше. Федір Вовк був палким прихильником дифузіонізму (зокрема теорії культурних кіл) — одного з найпопулярніших у той час напрямів культурної антропології, — що визначений у працях німецьких дослідників Ф.Ратцеля, Л.Фробеніуса, Ф.Гребнера та ін. У рамках цієї теорії культуру кожного народу розглядали як живий (у біологічному сенсі) організм, що має душу, а всі атрибути культури (включно з людьми і подіями) — як прояви цієї душі. Відтак однаково вартували всі риси культури, коли пристойне і непристойне розглядалися як феномени взаємозумовлені і такі, що мали однаковий пізнавальний статус.

До збірника, виданого "Критикою", увійшли добірки українського та російського сороміцького фольклору і словничок єврейської лайки, що були надруковані у п'ятому і восьмому випусках "Криптадій", а також матеріали від кореспондентів, яких Ф.Вовк не встиг опублікувати. Крім того, завдяки копіткій праці укладачів, етнографічні матеріали, що містяться в збірнику, супроводжені концептуальною вступною статтею, широким науковим коментарем, археографічними довідками, бібліографією, предметно-тематичним покажчиком, покажчиками географічних назв та імен.

https://dt.ua/SOCIUM/u-poshukah-smisliv … 2421_.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: Ярематойсамий1

Поделиться

353

Re: Як жили наші предки?

kbg_dnepr пишет:

У пошуках смислів сороміцького

Юрій Олійник

Рецензія на публікацію збірника "Криптадії Федора Вовка: винайдення сороміцького. Етнографія сексуальності на межі ХІХ—ХХ століть".

+ открыть текст

Свого часу, публікуючи в часописі "Старожитності" призабуту статтю знаного українського дослідника Віктора Петрова про фольклор правопорушників, я переймався питанням, добре це чи зле, що в українській мові немає свого сленгу, подібного до французького "арго", англійського "кокні" чи тих-таки російських "мату" і "фені".

Я схилявся до другого варіанта (однозначно — зле), вважаючи, що мова жива лише тоді, коли повнокровно функціонує у всіх своїх формах — від діалектних до національних по горизонталі й від низинних, обсценних і суржикових до вишуканих, літературних, елітарних по вертикалі (див.: Олійник, Ю.М. Щоб не опинитися в Шумері () Старожитності. — 1994. — Ч.—2 (60—61). Вислуховуючи аж надто емоційні відгуки "борців за чистоту мови" на ту публікацію, я думав про те, що: 1) борці (за визначенням цього терміна) мають боротися, а дослідники (так само) — досліджувати; 2) обсценна (ненормативна) лексика тісно пов'язана з емоційним фактором мови і поведінки людини, а беземоційність, як відомо, свідчить про те, що людина (і мова) або мертва, або хвора; 3) за відсутності свого сленгу з тих чи тих причин будь-яка мовна спільнота завжди запозичує обсценну лексику з інших мов, і це є нормальним і адекватним процесом мовотворення.

Однак тоді я навіть уявити не міг, якою неозорою є царина життя будь-якого народу, що "уособлена" в його ненормативній лексиці й фольклорі, і яким глибочезним і прадавнім є насправді коріння обсценного, сороміцького в житті, зокрема українців.

Християнська традиція і роки незалежності привчили нас ставитися до повсякденного народного життя українців, надто українців кінця ХІХ — початку ХХ століття, сказати б, по-музейному. Себто вітати шаровари й вишиванки і мовчати про те, що ті шаровари й вишиванки прикривали; вітати плуги й коси і мовчати про те, з якою натугою і матюками наші пращури зазвичай ті плуги перли і з яким сороміцьким кляттям тими косами махали; вітати традиції вечорниць і мовчати про те, що ж саме на тих вечорницях відбувалося; вітати пісні про кохання і мовчати, наприклад, про таку: "І ти дівка, і я дівка, ( Чого в тебе більша дірка? ( Мене хлопці сподобали, ( Більшу дірку продовбали". Ба більше, нам і досі втовкмачують, що того, про що слід мовчати, взагалі ніколи не було, а якщо й було, то завжди в одежі чужого, привнесеного, не притаманного українству як такому.

До чого може призвести таке "музейне" ставлення до українського? Однозначно: ідеалом є перетворення України на філію Музею мадам Тюссо, де все претендує на оригінали, але насправді є копіями, де все є ніби живим, але насправді мертве, де розлито пахощі вишуканих парфумів, але насправді тхне трутизною. Таке ставлення призводить до того, що, знаючи, як нам здається, про народне життя все або майже все, ми насправді нічого про нього не знаємо.

Схоже, що останнє якраз і є тією іскрою істини, що нею керувалися укладачі й видавці, готуючи до друку унікальне видання — "Криптадії Федора Вовка: винайдення сороміцького. Етнографія сексуальності на межі ХІХ—ХХ століть" (Упоряд., підгот. текстів, комент. та покажч., археогр. і бібліогр. опрац. Марії Маєрчик і Олени Боряк; вступ. стаття Марії Маєрчик. — Київ: Критика, 2018. — 464 с., іл., комент., бібл., покажч.).

Федір Кіндратович Вовк (1847—1918) — учений зі світовим ім'ям, знаний український археолог, етнограф і антрополог, автор численних наукових праць ("Студії з української етнографії та антропології", "Український народ у минулому й сучасному", "Шлюбний ритуал та обряди на Україні" та ін.), які видавалися в Росії, Болгарії, Чехії, Франції і, спростовуючи імперську (російську) ідею про Україну як окраїну Великої Росії, сприяли широкій популяризації україніки у світі. Упродовж тривалого періоду вчений особисто збирав зразки українського фольклору, в тому числі й т. зв. сороміцького, в Україні та на прилеглих територіях (у Воронезькій, Курській губерніях, на Кубані), а також серед українців Добруджі (Румунія) і в Галичині (що входила тоді до складу Австро-Угорщини). У часи вимушеної еміграції (з 1879 р.) він отримував фольклорні матеріали від численних кореспондентів, зокрема Б.Грінченка, В.Гнатюка, В.Степаненка та ін., і публікував їх у "Криптадіях" щорічнику, що видавався в Парижі (з 1883 по 1911 р.) багатьма мовами і спеціалізувався на, як тепер кажуть, "неформатних" етнографічних матеріалах різних народів.

Відтак постає слушне запитання: навіщо зразки такого "неформатного" фольклору збирали і публікували? Почасти я вже відповів на це запитання — однобічне бачення українського рано чи пізно таки приведе нас до мадам Тюссо. Однак слід зважити й на інше. Федір Вовк був палким прихильником дифузіонізму (зокрема теорії культурних кіл) — одного з найпопулярніших у той час напрямів культурної антропології, — що визначений у працях німецьких дослідників Ф.Ратцеля, Л.Фробеніуса, Ф.Гребнера та ін. У рамках цієї теорії культуру кожного народу розглядали як живий (у біологічному сенсі) організм, що має душу, а всі атрибути культури (включно з людьми і подіями) — як прояви цієї душі. Відтак однаково вартували всі риси культури, коли пристойне і непристойне розглядалися як феномени взаємозумовлені і такі, що мали однаковий пізнавальний статус.

До збірника, виданого "Критикою", увійшли добірки українського та російського сороміцького фольклору і словничок єврейської лайки, що були надруковані у п'ятому і восьмому випусках "Криптадій", а також матеріали від кореспондентів, яких Ф.Вовк не встиг опублікувати. Крім того, завдяки копіткій праці укладачів, етнографічні матеріали, що містяться в збірнику, супроводжені концептуальною вступною статтею, широким науковим коментарем, археографічними довідками, бібліографією, предметно-тематичним покажчиком, покажчиками географічних назв та імен.

https://dt.ua/SOCIUM/u-poshukah-smisliv … 2421_.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: gennadii5408, LG 7752

Поделиться

354

Re: Як жили наші предки?

Мука из полбы дикой и дикого ячменя, смешанная с измельченными корнями водяных растений и водой. Таков древнейший из известных на сегодняшний день рецептов хлеба. Узнать его помогли раскопки в Черной пустыне (Иордания), в ходе которых были найдены каменные очаги круглой формы.  В них обнаружились обугленные хлебные крошки, исследование которых позволило узнать не только рецепт выпечки, но и их возраст. Он составляет 14 000 лет.

https://focus.ua/technologies/402005/

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: Ярематойсамий, gennadii5408, kuks70, luvi, Julia_R1, LG 7756

Поделиться

355

Re: Як жили наші предки?

Правила поведынки школяра 1817 р.

Іван Франко писав про о. Івана Могильницького як про найвизначнішого представника духовенства, "котрий намагався розвіяти тут (у Галичині) у погляді на національну справу єгипетську темряву за допомогою світла науки". Як інспектор шкіл, о. Іван Могильницький понад 200 р. тому звернув увагу на те, що окрім підручників, які він писав для створених за два роки ним та митрополитом М. Левицьким близько 300 українських шкіл, у яких сам навчав грамоти школярів, вчителів, для підготовки яких очолив дяко-педагогічний інститут, потрібні були правила поведінки школярів як у школі, так і поза її стінами. Тому у 1817 році він написав 4 розділи, які налічували понад 60 правил для українських школярів. Ці норми стали основними критеріями поведінки вихованого учня того часу.

starosambirshchyna3000.blogspot. … 8/200.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: gennadii5408, Balakyn, Ярематойсамий, SV17, v_golub, luvi, LG 7757

Поделиться

356

Re: Як жили наші предки?

За час від революції в московській імперії (1917 р.) до
сьогодні було написано і видано багато „мемуарів", „спогадів" та іншої літератури, присвячених питанню — як та революція породила надію українського народу на те, що та революція принесе й йому волю від московського ярма.
Майже вся та література починається мовою про великий ентузіязм в цілій Україні, про захоплення ідеею звільнення України, про те, що кожна вістка про якийсь почин організувати провід для ніби то уже вільної України,
ще більше розгойдувала той ентузіязм. Так! Це було в Києві!
Було і в губерніяльних містах, але в меншій мірі, бо там не можна було розібрати, чи то святкують москалі свою революцію, бо їх було в тих містах більшість, чи може й українська меншість, за одним заходом, пробує охрестити свою
надію на ліпше майбутнє. Та ще менше цього було в повітових містах, бо в них міська інтелігенція чекала наказу в
губернії про те, як вона має поводитись.
А в селі? . . Он старий Матвій латає свої чоботи, скоро греба буде йти в поле. Малих онуків за плугом не пошлеш,
треба самому перевертати ріллю. Обох старших синів погнали на війну, а молодший повіявся десь на шахти. . . Усіх
здібних до роботи (та може й до революції) погнали в москалі, „на війну забрали". В селі не було кому ні „захоплюватись"
ні святкувати революцію.
Про такий стан речей в Україні ані „мемуаристи", ані спогадувачі не писали. Але вони поклалися на те село „як на
кам'яну гору", бо „воно говорить українською мовою значить воно свідоме!"
Тому то автор рішив показати читачеві Україну, якою вона була не лише в часі революції і в початку визвольної
боротьби, а значно раніше, коли ще отой український селянин ріс, щоб пізніше стати борцем за визволення його
батьківщини, показати, як він проходив через вимушену од нього службу в „царському" війську, та про інші надії, які
перед ним розіслала революція і з якими він повернув додому.

Хроніка
Олександер Семмо
chtyvo.org.ua/authors/Semmo_Oleksander/Khronika/
diasporiana.org.ua/wp-content/up … 0/file.pdf

Спасибо сказали: kuks70, v_golub, LG 7753

Поделиться

357

Re: Як жили наші предки?

Старовинні Різдвяні листівки https://novosti-n.org/ukraine/read/218303.html

Нажаль, не вказані дати випуску та місце. Західна Україна?

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: gennadii54081

Поделиться

358

Re: Як жили наші предки?

kbg_dnepr пишет:

Старовинні Різдвяні листівки https://novosti-n.org/ukraine/read/218303.html

Нажаль, не вказані дати випуску та місце. Західна Україна?

Треба дивитися зворотню сторону. Такі часто присилали канадійські та американські родичі в 1950-1980 роки.

Турецький (придомок Попович), Левкун, Юращук, Стефурак, Кріпчук, Козьмин, Шовгенюк, Зеленевич, Ревтюк, Ґрещук, Вертипорох, Ківнюк, Чуревич, Панько, Данилюк, Жолоб, Мельничук, Ванджура, Козловський, Лесюк, Горішний, Попик, Ісайчук, Абрамюк, Менів (Менюк), Дмитрук, Дудка, Микитишин, Литвинюк, Gut

І-Р37/ Н. Тесть,(ЧЖЖЧ) І-Р37
Спасибо сказали: kbg_dnepr, litar Л, Алёна3

Поделиться

359

Re: Як жили наші предки?

https://www.rbc.ua/rus/styler/1905-god- … jx_H3yHY-0

Поделиться

360

Re: Як жили наші предки?

Ученым в Израиле удалось сварить пиво, использовав дрожжи 5000-летней давности.

Исследователям Управления древностей Израиля и ученым из трех израильских университетов удалось получить шесть образцов древних дрожжей из обнаруженных при раскопках кувшинов.

По их мнению, нечто подобное пили фараоны в древнем Египте.

В далеком прошлом этого региона пиво было одним из основных видов продовольствия, как и хлеб, и его пили все, вне зависимости от социального статуса или возраста.

Поскольку вода часто могла быть заражена, считалось, что гораздо безопаснее пить пиво или вино.Пиво тогда делалось при помощи смеси зерновых и воды, которую потом запекали и оставляли на солнце для брожения. Для вкуса иногда добавлялись экстракты разных фруктов.

Идея возродить античное пиво возникла у исследователей Еврейского университета в Иерусалиме Ронена Хазана и Михаэля Клуештейна.

С помощью специалиста по пивоварению Итая Гутмана, они применили современные технологии и создали нечто, похожее на пшеничное пиво, с концентрацией алкоголя в 6%, а также медовуху, с концентрацией алкоголя в 14%.

https://akcenty.com.ua/nauka/18786-uche … a-faraonov

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: luvi1

Поделиться

361

Re: Як жили наші предки?

Зерно і неволя
Дмитро Вирський

Рабський досвід хліборобства в історії України.

+ открыть текст

Нещодавно Юваль Ной Гарарі у своєму "Sapiens [Коротка історія людства]" скандально ствердив, що то не людина окультурила злаки, а навпаки — пшениця змусила бідного sapiens'а служити собі.

І хоча я не вірю, що варіянт "зупинитися і залишитися мисливцями й збирачами", що такий милий Гарарі, насправді мав місце, думку про зв'язок хліборобства і рабських практик підтримую (зрештою, цю тезу й розумніші за того нового "пророка" з Ізраїлю обґрунтовували неодноразово).

Україна нині на порозі земельної реформи, а отже ми знову невдовзі почуємо волання про відвічний хліборобський народ і особливий зв'язок українця з землею, який так прагнуть зруйнувати чужинці-капіталісти. Тож хочу звернути увагу читача на неоднозначність ролі хліборобства в українській історії. Адже й такі милі (зазвичай) нашим співвітчизникам козацькі часи — вони не про гречкосійство і покріпачення ріллею, а про господарську багатоукладність і різноманітність (широту вибору). Останні ж бо й стали колись "економічним базисом" волі й незалежности перших українців.

Перемога гречкосіїв над козаками мала, зрештою, для Старої України свій трагічний вимір. Хлібний варіянт "ресурсного прокляття" і "колоніяльного моноциклу" з його фільварками-помістями (великими ринково орієнтованими сільськогосподарськими підприємствами) приніс сюди так зване друге видання кріпацтва. І те, що наступало воно в Україні вельми повільно — остаточно запанувавши вже аж у 2-й половині ХVIII століття (підперте російськими багнетами, а не козацькими шаблями), — то один з історичних подвигів українців.

Адже хліборобство — не таке вже й відвічне заняття наших предків. На світанку старосвітської України — власне від ХVI до 2-ї половини ХVIII століття — "світовий ринок" мав українські землі радше за постачальника не збіжжя, а "лісових товарів" — меду, деревини, поташу тощо. Плюс експорт худоби (волів, овець та ін.). А це галузі виробництва, де кріпаки малоефективні.

Власне, через труднощі із транспортуванням українське збіжжя ледь не до середини ХVIII століття взагалі доволі масово переробляли на горілку, яка вважалася значно зручнішим товаром для експортування (та й для споживання на місці) та ще й у 2–4 рази дорожчим за хліб. Пропінація — право на виробництво та продаж алкогольних напоїв — то була найжаданіша монополія у всій тогочасній Східній Європі. У 1730-х рр., щоб хліба вистачало на армію, що була зосереджена на Лівобережній Україні для ведення "турецьких" війн, російський уряд навіть змушений був видавати укази, які забороняли переробляти на алкоголь більше третини місцевого врожаю.

Характерно, що візитівка України-Руси для західних європейців Себастьяна Кльоновича — поема "Роксолянія" (1584) — починається оповіддю "Про ліси та звичаї різні русів" (в оригіналі рутенців, "руси" — то форма мила перекладачеві ХХ ст.). Далі — цікава тріяда — випаси—ниви—ліси (про "ліси", хоч і на 3-му місці, але не два рядочки, а чотири, втім, як і "ниви", — теж не на 1-му місці).

Музи, співайте про русів,
про випаси їх благодатні

Й села, що щастя знайшли
в цій життєдайній землі.

Ниви, багаті дарами Церери, оспівуйте нині

Й землю, що наших
іще не обманула надій.

Також про славні ліси розкажіть, геліконські богині,

Блага в краю цім вони
щедро дарують усім.

Всюди меди дістають із дуплянок: на дубі верхів'я

Вкрите жолуддям рясним,
знизу, в дуплі, жовтий мед.

Зрештою, і столицю своєї Роксолянії Кльонович славить отак: "Спершу про Львів, те священнеє місто, про звичаї русів, || Потім згадайте гладкі стада худоби без вад".

Типологічно схоже описують Україну-Гетьманщину і далі — в середині ХVIII століття. Британський італієць Франческо Альгаротті 1739 року писав: "Маючи щасливий клімат, Україна багата худобою, усілякими злаками, медом і воском" (худоба й далі на 1-му місці!). Молодий петербурзький академік Ґотліб-Фрідріх-Вільгельм Юнкер у творі "Обстоятельное описание состояния земель и народов между Днепром и Доном и по этим рекам" (1737) до експортних товарів Гетьманщини відносив віск, мед, овчини, чорні смушки, шкурки білок, шкурки кроликів (невелика кількість), коров'яче масло, горілку, прядиво-пеньку. 1774 року прибалт Йоганн-Антон Гюльденштедт як місцевий експортний (до Сілезії і далі) набір товарів подає рогату худобу, вовну, мед, віск і льон. 1784 року польський митник Жоравський з Чуднова надав Комісії коронного скарбу схожу аналітику щодо Правобережної України: місцеві товари — мед, віск, лій, шкура худоби (переважно не вичинена), деревина (сплав Дніпром), поташ, смола, селітра, трохи анісу та різноманітне збіжжя (воно — через малий збут — у значній частині на горілку переробляється).

Зрештою, цікаво й те, що, попри рекламу чорноморських портів України останньої чверті ХVIII століття як хлібних експортерів, перший корабель з Херсона до французького Тулона 1780 року привіз вантаж солоної яловичини. Та й далі певний час овеча вовна змагалася тут із зерном, а мед і віск вважалися перспективними вивізними товарами.

Тут варто прояснити для сучасного читача: трактування в ХІХ–ХХ століттях України як земель дуже сприятливого для рільництва клімату не слід сприймати як константу стосовно доби Раннього Модерну (ХVI–XVIII ст.), бо загалом у 1590–1850 рр. в Україні, як і в Європі в цілому, були досить суворі зими, а це зовсім не подарунок для хлібороба. Може, ще й тому українське скотарство весь цей час було надважливою галуззю місцевої господарки, а пережитки кочової культури давалися тут взнаки протягом усього періоду XVI–XVIII століть.

З огляду на все це, в українців міцно утвердилася культура вільнонайманої праці. Як тут не згадати наведений Шимоном Окольським перелік "професій" повстанців 1637–1638 рр.: могильники (селітроварники), будники (заготівельники поташу й смольчуги), чабани-вівчарі, січкарі (косарі сіна для худоби й очерету-палива на зиму) тощо. Чималими прошарками населення України, які відчутно "вписалися" в "національний характер", були також візники-чумаки, рибалки-балакшиї, мисливці-болоховці й пасічники-севрюки (свідомо подаю слов'янські й татарські назви цих фахів, бо їх повсюдно вживали як взаємозамінні). А російський академік з Риги Гюльденштедт ще наприкінці ХVIII століття писав про "український тип господарки" як чужий для кріпацької традиції.

Не в останню чергу й пережитки кочової культури, особливо відчутні в степовій Україні, спрацювали на своєрідний дух волі й свободи українців.

Ось звернімо увагу на опис показової самоліквідації власного господарства гетьманом Тарасом Федоровичем (старшиною татарського походження, героєм повстання 1630 р.) 1635 року (в Каневі?), коли козаки-реєстровці відмовилися підтримати його нові повстанські плани. Він "гетманство здал да двор свой зжег и животину побил и пчелы подрал" і втік із приятелями у степи на річку Самару (а згодом пішов на терени під московським контролем — Слобожанщину і Дон).

Так, для сучасних стереотипів — це певний парадокс, бо ординську спадщину полюбляють подавати в координатах деспотії і рабської покори, але ж на низовому рівні, найбільш відпорному у плані виживання, світогляд кочовика плекав і певний егалітаризм — з практиками прямої/військової демократії, і навіть анархізм — із зацікавленням індивідуалізмом та особистістю. Ба більше, "варвари" (і не самі лише кочовики!) те певне "занурення в анархію" взагалі вважають кращим — порівняно з суспільствами із жорсткими аристократичними бар'єрами — ґрунтом для модернізації, що розуміється як швидке й рівномірне зростання рівня цивілізованого життя (підозрюю, що "відкриття варварів" — це ранньомодерна предтеча "відкриття народу-простолюду" за часів Модерну; в обох випадках ішлося про певну "культурну революцію").

Не дивно, що ногайці, які виразніше за інших татар пережили крах золотоординських ієрархій, з кінця ХVI століття дають приклади прогресу егалітаризму — "чорний люд" (кара халк) тут усе менше поважає аристократів-мурз. До того ж нова тодішня супердержава ісламського світу — Османська імперія — також давала приклади примату "особистих чеснот" над "родовими заслугами".

Михалон Литвин, автор першого ренесансного трактату про кримських татар (1550 р.), високо ставить "справедливість" їхнього суспільного ладу. Система "хан — карач-беї — курултай" узагалі в очах спостерігача з Великого князівства Литовського не виглядала аж такою відмінною від рідної "король/великий князь — сенатори/пани-рада — сейм/коло рицерське", тож швидкому й ефективному суду кримців можна було й позаздрити.

Таким чином, ідея народу-війська (така важлива для модерної націобудови) мала в домодерних кочових практиках міцну точку опертя і противагу невійськовій (ринково-капіталістичній) еліті — своєрідних колаборантів глобального світу-економіки, які руйнували один із шанованих традиційних соціяльних ліфтів. До речі, нове товарне хліборобство підривало "природну" войовничість (і реальну мобілізаційну кількість) знаті по обидва боки Великого Кордону (християнської та ісламської цивілізацій) — не лише польської/християнської шляхти, а й турецьких/мусульманських тимаріотів з Балкан ХVII століття. Навіть більш осілі кримські татари втрачали хіть до війни (ледь не мільйонний мегаполіс Стамбул охоче купував місцеве зерно і продукцію тваринництва), і хани мусили дедалі більше покладатися на військові таланти своїх останніх кочовиків — ногайців. Можна згадати й те, що звільнення від військових повинностей українських євреїв (колоритних агентів нового порядку) було найбільшою претензією до них з боку козацьких революціонерів.

Зверну увагу й на те, що деякі господарські заняття даремно зазвичай виключають з кочової традиції. Ось, зокрема, рибальство було досить популярним серед українських напівосілих кочовиків іще з половецько-кипчацьких часів (з ХІІІ ст. відомі кипчацькі домонгольські поховання, де замість традиційного супутника-коня — рибина). І запорізькі чайки — човни, плетені з лози й покриті сиром'ятною шкірою, — то ж типові для кочового світу каяки. З золотоординською спадщиною можна пов'язати (хоча, звісно, не тільки) й повагу до "людей дороги" — козачків-гінців, козаків-конвоїрів (іще 1784 року на польському Правобережжі з прибутків маєтків виключали "козаків, які використовуються для послуг і конвоїв", отже супровід на шляхах — то традиційне заняття козаків). Те саме можна сказати й про візників-чумаків, і поромників-лоцманів (ну, а про "шахрая" — колись автентичної назви запорізького митника, а нині синоніма афериста — жартують і досі).

Утім, зображення старосвітської України як країни волі й свободи, хоч і приємна, але неповна картинка. Точнішим є порівняння українських реалій козацьких часів з екзистенціальними "межовими станами" людини — з оприявненням крайнощів-екстрем. Зрештою, був цікавий анекдот з польської збірки "З новинами торба кур'єрська, знайдена в Наливайків" (1645) — спомин про життя героя "на Україні в Кодаку". Оповідач визнає, що то "край дуже веселий, повітря здорове, вода солодка", але сняться йому там страшні сни (про бій з дияволом, про перевертнів тощо). Як бачимо, дико-магічна Україна — земля порога-межі — відчутно тисне на нерви умовній цивілізованій людині!

Отже, як зайде й нині мова про зерно та ріллю в історії України, не поспішайте приндитися і гордовито повторювати "Хліб — усьому голова!". Ой, не по-одному, а по-різному бувало!

https://www.dt.ua/HISTORY/zerno-i-nevolya-317237_.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: mike.kilo, kuks702

Поделиться

362

Re: Як жили наші предки?

Хата під стріхою!

https://www.facebook.com/vladimir.koziu … amp;type=3

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: luvi, Ostapec`-Strilbyckyj, Алёна, о и4

Поделиться

363

Re: Як жили наші предки?

Как рожали, кормили, купали и пеленали младенцев в дореволюционной России (+видео)
Лекция Александры Плетневой

Чем отличались «деревенские» и «городские» роды
Не скрою, что интерес к теме ухода за младенцами у меня вначале был сугубо личный, потому что, трижды став бабушкой, я стала задумываться о том, что практики обращения с младенцами изменяются с очень большой скоростью. Когда я растила своих детей, мои мама и бабушка многому удивлялись, им казалось, что я многие вещи делаю не так, как привыкли они. Мои дочери тоже многие вещи делают не так, как я. И дело не только в том, что меняются медицинские рекомендации, изменения носятся в воздухе. В вопросе ухода за младенцами существуют некоторые доминанты эпохи, мода, если так можно сказать. Мои подруги в чем-то, как и я, отрицали опыт своих матерей, и подруги моих дочерей соответственно делают то же самое.

Я не буду говорить о далекой древности, скажу о времени, о котором, кажется, мы знаем немало – это конец XIX – начало XX века, и вы увидите, что за последние 150 лет многие вещи поменялись коренным образом. Прежде чем я обращусь к конкретному материалу, напомню вам очевидную, но часто забываемую вещь. Когда мы говорим о России XVIII-XIX веков, мы должны помнить, что ее культура и быт были не однородными, общество было сословным, культура и быт тоже были сословными.

Несколько упрощая ситуацию, можно говорить о двух Россиях. России традиционной, прежде всего крестьянской, и России европеизированной, дворянской и разночинской. Конечно, эти две России не были изолированы друг от друга. Но, прежде чем говорить, как происходил контакт этих двух культур, всё-таки следует охарактеризовать каждую из них. Показать, что такое в вопросе ухода за младенцами крестьянская Россия и что такое Россия европеизированная.

https://www.pravmir.ru/mladenchestvo-video-1/

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: о и, ArturVer, tanya_hurt, kuks70, v_golub, luvi6

Поделиться

364

Re: Як жили наші предки?

история из белорусского  Полесья. От журналиста Наталии Дорош.
   
Вторая половина 70-х годов. Как только впервые приехала в деревню на Полесье навестить престарелых родителей мужа, сразу же стали приходить к ним деревенские жители, чтобы посмотреть на их городскую невестку. Некоторые меня вслух оценивали как товар на торгах: "гладка", "індыянка", "прыгожая" и т. д. И приглашали к себе в гости. Свекровь нарадоваться не могла, она просила меня не надевать очки, чтобы люди не говорили: "сляпая",  чтобы я в деревне на улице со всеми первая здоровалась, потому что люди скажут: "ганарлівая". Тяжелым бременем стало для меня такое внимание со стороны деревенских жителей. Отказывалась в гости идти к незнакомым людям, пряталась в хате за печкой, чтобы они меня не рассматривали, уходила за деревню в поле или в лес, чтобы избежать любопытных взглядов посторонних. Однажды рано утром во двор зашли две женщины, а я еще в кровати. "Хай нявестка выйдзе, мы на яе хочам яшчэ раз паглядзець" - потребовали.  Пришлось мне выйти во двор и себя, праздную барыню, продемонстрировать. Муж эти смотрины и сфотографировал. Потом деревенские жители ко мне привыкли, а я привыкла к полешукам. Чудесный и добродушный народ.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: v_golub, luvi2

Поделиться