1 (20-03-2019 17:03:52 отредактировано kbg_dnepr)

Тема: Дніпровська лінія (1770-1797) / Днепровская линия (1770-1797)

Макидонов А.В.
Днепровская пограничная линия в документах середины 1770-х – начала 1780-х гг. : сборник документов. – Запорожье : Кругозор, 2016. – 516 с. : илл., табл.
ISBN 978-617-7353-15-6

Эта книга является продолжением и дополнением вышедшей ранее работы автора «Днепровская линия (1770–1797)». В настоящей книге, как и в предыдущей работе, представлены, расположенные в хронологическом порядке, документы и материалы, освещающие историю Днепровской пограничной линии.
Основной комплекс публикуемых документов охватывает историю Линии за период с 1770 по 1783 гг.
Издание адресуется как специалистам-историкам, так и всем тем, кто интересуется историей Российской империи XVIII века.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

2

Re: Дніпровська лінія (1770-1797) / Днепровская линия (1770-1797)

Макидонов А.В.

Днепровская линия (1770-1797). – Запорожье: Акцент Инвест-трейд, 2014. – 556 с. :
илл., табл.
ISBN 978-966-2602-66-I


В настоящей работе представлены, расположенные в хронологическом порядке, документы и
материалы, освещающие светскую (военную) и церковную историю Днепровской линии – военно-
оборонительного фортификационного комплекса, состоявшего из семи крепостей, созданного Россией
во время войны 1768–1774 гг. для защиты русско-турецкой границы на крымском направлении.
Издание предлагается как специалистам-историкам, так и всем тем, кто интересуется историей
Российской империи XVIII века.

ОТ АВТОРА
Предлагаемая читателю работа посвящена истории Днепровской линии- военно-оборонительного
фортификационного комплекса, состоявшего из семи крепостей, созданного Россией во время войны
1768-1774 гг. для защиты русско-турецкой границы на крымском направлении. В книге представлены,
расположенные в хронологическом порядке, документы и материалы, освещающие светскую (военную)
и церковную (в некоторых случаях это деление весьма условно) историю Линии. Собственно сама
Днепровская линия как единый военно-оборонительный комплекс просуществовала до 1797 г., тем не
менее хронологически работа доведена до 1800 г. (в книге приведены несколько документов и более
поздних лет). То есть до времени, когда в последних крепостях бывшей Линии были упразднены
основные воинские гарнизоны.
Конечно же историки не обошли своим вниманием Днепровскую линию. Первым из
исследователей кто написал об этой пограничной Линии был А.А. Скальковский. В 1836 г. в своей
работе «Хронологическое обозрение истории Новороссийскаго края. 1731-1823. Часть I.» автор
представил свое видение истории возникновения этого фортификационного объекта [1]. На страницах
84-86 своего труда историк привел выдержки из «докладных пунктов» Военной коллегии от 10 мая
1770 г. и указа императрицы Екатерины II от 2 сентября 1770 г. и свой комментарий к ним. Однако
прочтение этих документов историком и их интерпретация, а также его понимание некоторых других
аспектов истории Днепровской линии оказались во многом ошибочными. И ошибки эти, начиная с
указанной публикации, на протяжении многих лет, вплоть до настоящего времени, вновь и вновь
продолжают повторяться исследователями пишущими о Днепровской линии. 1) А.А. Скальковский в
своей работе ошибочно утверждал, что Днепровская линия состояла из 8-ми крепостей. И вслед за ним
это было повторено Д.И. Багалеем в 1889 г. [2, 32], Д.П. Миллером в 1901 г. [3, 27], Е.А. Загоровским в
1913 г. [4, 53], В.Г. Фоменко в 1960-х гг. (В.Г. Фоменко настолько запутался в тексте А.А. Скальковского,
что ошибочно назвал в своей работе проектировщиком крепостей Линии не инженера генерал-поручика
М.А. Деденева, а инженер-полковника Н.И. Корсакова.- А.М.) [5, 14] и А.И. Карагодиным в 1995 г. [6, 7].
2) А.А. Скальковский ошибочно указал месторасположение одной из крепостей Линии- Никитинской,
обозначив местонахождение этой крепости «...недалеко от Запорожской поланки Никиты (ныне
Никополя)». 3) Историк ошибочно называл крепость Петровскую крепостью «Св. Петра». Возможно
историк, работая с «Полным собранием законов Российской империи», которое было для него, как он
сам отмечал, «главным руководством, источником и хронологическим указателем» при написании
«Хронологического обозрения...», встретил в 43 томе издания («Книга штатов») на странице 134,
таблицу: «Штат обер-комендантов, комендантов и плац-майоров...» за 1769 г. В этой таблице, кроме
прочего, представлен перечень крепостей и оборонительных Линий Империи за указанный год. На
странице 136, в указанном списке, напечатано: «По Новой линии Святаго Петра...» [7]. Возможно, что
историк, по ошибке, принял Тоболо-Ишимскую линию, которая имелась ввиду, за Днепровскую линию, а
крепость Святого Петра на Тоболо-Ишимской линии, за еще одно название Петровской крепости. Вслед
за историком это ошибочное утверждение повторили в своих работах Д.И. Багалей в 1889 г. [2, 32],
Я.П. Новицкий в 1905 г. [8, 3] и А.И. Карагодин в 1995 г. [6, 7] и в 2002 г. [9, 82-88]. 4) А.А. Скальковский
также ошибочно интерпретировал указ императрицы Екатерины II от 2 сентября 1770 г. к губернатору
Слободско-Украинской губернии генерал-майору Е.А. Щербинину. В указе императрица велела
губернатору составить, на будущее, план административно-территориального устройства и
хозяйственного освоения края лежавшего между Украинской и Днепровской линиями, рекой Кальмиусом
и г.Бахмутом, т.е. речь шла об устройстве территории будущей Азовской губернии. Историк же почему-
то посчитал, что этим указом императрица обязывала губернатора «наблюдать» за работами по
возведению Днепровской линии. И это ошибочное утверждение вслед за ним повторили Я.П. Новицкий
в 1905 г. [8, 3], Е.А. Загоровский в 1913 г. [4, 53], Р.Л. Молдавский в 2007 г. [10, 58] и в 2013 г. [11, 350],
А.В. Макидонов в 2011 г. [12, 79].

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: сергей-гродовка1

Поделиться

3

Re: Дніпровська лінія (1770-1797) / Днепровская линия (1770-1797)

Р. Л. Молдавський

КАРТОГРАФУВАННЯ ЗАПОРІЗЬКОГО КРАЮ ПЕРІОДУ БУДІВНИЦТВА НОВОЇ ДНІПРОВСЬКОЇ ЛІНІЇ УКРІПЛЕНЬ

Картографування Запорізького краю почалося за довго до періоду, що розглядається в цій статті. Ще з давніх часів так чи інакше територія краю потрапляла на стародавні карти. Згодом, в епоху пізнього середньовіччя та раннього нового часу, картографи створювали все більш точніші карти, але територія краю позначалася на них схематично і в загальних рисах. Ґрунтовна, цілеспрямована робота з картографування території краю була пов'язана з воєнною активністю Російської імперії на півдні. Після початку російсько-турецької війни 1768-1774 рр. і будівництва Нової Дніпровської лінії укріплень перед імперією постала нагальна проблема мати карту території де відбуваються воєнні дії і, де ведеться військове будівництво. Про те, що територія майбутнього будівництва для російського уряду була ще "terra incognita", видно навіть з указу імператриці Катерини II, бо навіть імператриця плутала, по яких річках буде проходити основне будівництво. Тому на вирішення цієї проблеми було кинуто найкращих представників тогочасної російської науки.
На останню чверть XVIII ст. російська картографія вже пройшла у своєму розвитку доволі тривалий період. І якщо до петровських реформ картографування мало швидше аматорський характер, то починаючи з 1701 р. (у цьому році було відкрито Навігацьку школу) можемо говорити про розвиток картографії на державному рівні. Саме в петровський час були закладені методики картографування, якими в Російській імперії користувалися до початку XIX ст. [1, с. 367].
У 1720 р. талановитим російським картографом Іваном Кириловим була складена інструкція геодезистам. Вона на багато десятиліть стала основною методикою складання карт. Ця методика передбачала використання квадранта для визначення якоїсь контрольної точки на місцевості та вимірювання відстані до наступних географічних об'єктів, переважно сіл, шляхів тощо. Тобто використання цього методу передбачало наявність досить великої кількості населених пунктів та шляхів, а також перевірку шляхом опитування місцевого населення про відстань від одного населеного пункту до іншого. Картографування за допомогою методу тріангуляції в Російській імперії стало можливим лише після 1825 р. Хоча в другій половині XVIII ст. подібна робота з визначення контрольних точок за астрономічними об'єктами вже починала проводитися [2, с. 379¬380].
Така кропітка робота та недосконала методика змушували картографів використовувати надбання попередників частіше, аніж самим робити якісь заміри на місцевості. Особливо це стосувалося важкодоступних, прикордонних територій. Майже всі тогочасні карти тією чи іншою мірою використовували протографи, тобто карти, які були складені раніше. І на їх основі робилися вже нові або більш детальні карти. Так, наприклад, в 1736 р. голові Географічного департаменту Жозефу Делілю, у зв'язку з початком російсько-турецької війни, було доручено виготовити карту майбутніх бойових дій. Для цього він вирішив запозичити французькі карти Луіджі Марсильї, які були опубліковані в 1732 р., а також карту Чорного та Азовського морів Дона Крюйса, яка була складена ще в 1699 р. Скориставшись цими картами, Ж. Деліль створив свої власні і відправив їх для фельдмаршала П. де Лассі. Той у свою чергу передав їх адміралу Бредлау, який брав участь в осаді Азова - для перевірки. Це скінчилось тим, що було виявлено повний незбіг реальної ситуації на місцевості та складених Ж. Делілем карт [1, с. 416-417]. І це були непоодинокі випадки. Хоча в більшості випадків копіювання та домальовування потрібних географічних об'єктів не призводили до подібних казусів.
Таке поширене використання протографів було пов'язано не в останню чергу з тим, що геодезичні експедиції дуже часто потрапляли в складні умови або навіть гинули. Наприклад, у 1771 р. експедиція Ловіца-Іноходцева (Георг Ловіц та Петро Іноходцев) відправилася на Кавказьку лінію для визначення місцевості. У 1776 р. вони потрапили у полон до горців. Г. Ловіца було вбито, а П. Іноходцеву вдалося втекти. Всі накопичені за цей час матеріали експедиції загинули. Пізніше, в 1785 р., інший російський картограф Чорний намагався повторити маршрут експедиції Ловіца-Іноходцева, але і цю експедицію спіткала невдача. Горці знищили весь матеріал та вбили помічника Чорного [1, с. 418].
Територія, якою пройшла Нова Дніпровська лінія, якраз і була прикордонною, важкодоступною. Тому з великою вірогідністю можемо припустити, що всі перші карти, на яких зображено Лінію, були створені на основі протографів, в якості яких виступали карти, створені ще під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр. тим самим Ж. Делілем, капітаном Фрауєндорфом та ін.
https://www.br.com.ua/referats/History_ … /36300.htm

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

4

Re: Дніпровська лінія (1770-1797) / Днепровская линия (1770-1797)

Р. Л. Молдавський

РУХ ДОКУМЕНТІВ З ІСТОРІЇ НОВОЇ ДНІПРОВСЬКОЇ ЛІНІЇ УКРІПЛЕНЬ
УДК 930.2 (477.7)"18"
Стаття присвячена аналізу руху документів з історії Дніпровської лінії укріплень, виявленню особливостей цього руху. В статті розглядаються особливості військово-адміністративного управлянні фортифікацйними спорудами Російської імперії протягом XVIII ст. та основні напрямки руху документів. Аналізуються зміни у русі документів після призначення князя Г.О. Потьомкіна командиром Лінії, а пізніше генерал-губернатором Новоросійського краю. Розглядаються основні види розпорядчої і звітної документації утвореної під час будівництва та функціонування Дніпровської лінії укріплень.
Ключові слова: рух документів, документація, Південна Україна, формулярні списки, Нова Дніпровська лінія.
Первісна джерельна база з історії Нової Дніпровської лінії не може бути реконструйована без встановлення руху документів, що були утворені внаслідок діяльності різних установ, пов'язаних із функціонуванням Нової Дніпровської лінії. Дослідження руху документів дає змогу оптимізувати роботу дослідника, адже визначення напрямків цього руху та особливостей фондування документів дозволяють чітко встановити межі та напрямки роботи дослідника, сконцентрувати його увагу, визначити потенційну джерельну базу, встановити співвідношення між потенційною та реальною частиною. Врешті-решт, це дає змогу досліднику визначитися з проблемою репрезентативності актуалізованої джерельної бази в контексті реконструкції історії Нової Дніпровської лінії. Вирішення такого завдання передбачає визначення особливостей діловодства державних російських установ в досліджуваний період.
Майже в усіх працях з соціально-економічної' та військової історії Південної України останньої чверті XVIII століття знаходимо принаймні згадки про Нову Дніпровську лінію укріплень. Така традиція є не випадковою, бо історія Лінії є одним зі стрижнів історії Південної України останньої чверті XVIII століття, без вивчення якого неможливо уявити повну картину історії цього регіону. Втім існує лише кілька робіт в яких розглядається питання руху документів Лінії. В рамках своїх джерелознавчих студій з історії Південної України цю проблематику досліджували А.В. Бойко[1], В.М. Константинова[2], Ю.І. Головко[3], А.Г. Олененко[4].
Із будівництвом та функціонуванням Нової Дніпровської лінії, як російської військової споруди, було пов'язано багато аспектів господарського, соціального та економічного розвитку краю. Тому можемо припустити, що рух документів повинен був відбуватися за декількома напрямками, серед яких можна виділити такі як військовий, адміністративний, церковний.
Виходячи з військово-політичних інтересів Російської імперії у XVIII ст. та постійної необхідності боронити кордони, система прикордонних укріплень на її території була досить розгалужена. Це викликало появу нових органів, основною функцію яких був контроль за цими укріпленнями [5, с. 140].
За прикладом іноземних держав, для вищого керування військово-сухопутними силами, Петром I ще в 1719 р. була заснована Військова колегія. У ній були присутні президент, віце-президент і кілька членів з генералітету. Військова колегія ділилася на три експедиції: а) армійську, б) гарнізонну та в) артилерійську і фортифікаційну [5, с.146]. Але в такому вигляді вона проіснувала недовго. У 1727 р. генерал-лейтенанта Б. Мініха було призначено "Обер-директором над фортифікаціями Всеросійської Імперії", разом із цим було сформовано Фортифікаційну контору, причому всі справи, які стосувалися керування будівництвом та ремонтом фортець, відтепер підпорядковувалися інженерному управлінню [5, с.146].
Інженерне управління, відокремившись від експедиції артилерії та фортифікації, отримало самостійність і стало підпорядковуватися напряму Військової колегії. Усього через два роки - в 1729 р. -графу Б. Мініху було пожалувано звання генерал-фельдцейхмейстера, тому було вирішено знову поєднати управління артилерією та фортифікацією з інженерними частинами під його керівництвом. Для цього було утворено Канцелярію від артилерії та фортифікації. Але насправді це об'єднання не викликало ніяких змін в управлінні цих двох відомств, і надалі справи по цих відомствах вирішувалися окремо [5, с.147]. Такий стан речей зберігався до 60-х рр. XVIII ст.

Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, 2013, вип. XXXV

istznu.org/dc/file.php?host_id=1 … ldavsk.pdf

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться