1 (11-06-2014 12:15:37 отредактировано Tovit)

Тема: Свободные хлебопашцы.

Свободные хлебопашцы.
imglink.ru/thumbnails/11-06-14/629859702b9feda26919088cebf8a323.jpg

Особый разряд вольных крестьян, созданный в царствование Александра I. При самом вступлении своем на престол Александр I обнаружил желание облегчить положение крепостных крестьян. Самой важной мерой в этом отношении было решение не отдавать казенных крестьян в частную собственность. Кроме того, был поднят вопрос о запрещения продажи крестьян без земли. Вследствие нерешительности молодого императора и крепостнических тенденций большинства его окружавших этот вопрос остался нерешенным, но в ноябре 1802 г. С. П. Румянцев представил государю проект "постепенного уничтожения рабства", который, с некоторыми изменениями, получил 20 февраля 1803 г. силу закона.
imglink.ru/thumbnails/11-06-14/fdb0030bd330505770bca23cd721c8da.jpg
Проект Румянцева сводился к следующему:
1) право владения крестьянами принадлежит исключительно людям благородным; они же получают право отпускать крестьян на волю целыми селениями, на известных условиях;
2) помещики, увольняющие крестьян целым семейством, могут наделять каждого уволенного участком земли по своему желанию;
3) селения могут выкупаться на свободу, внеся установленную их владельцем плату сразу или же уплачивая ее в течение известного срока;
4) разрешается приобретение не полной свободы, а только "законного утверждения земли" за крестьянами, с платой соответствующего оброка;
5) неисправных плательщиков следует отдавать в рекруты, ежели они годятся, а если нет, то "в какую-нибудь государственную работу".
     Указ о вольных хлебопашцах. ПСЗ, с 1649 года. Т. XXVII. 1802—1803. СПб., 1830 стр. 462-463, Номер закона: 20620. www.nlr.ru/e-res/law_r/search.php
     Перепечатанный электронный текст.

+ открыть текст

Указ о свободных хлебопашцах
Закон о вольных хлебопашцах в России - закон от 20 февраля 1803 г., в соответствии с которым помещики получили право освобождать крепостных крестьян поодиночке и селениями, с обязательным наделом землей. За свою волю крестьяне выплачивали выкуп или исполняли повинности. Если обязательства не выполнялись, крестьяне возвращались к помещику. Крестьян, получивших таким образом волю, называли вольными или свободными хлебопашцами, с 1848 г. их стали называть государственными крестьянами.

Указ о свободных хлебопашцах
20 февраля 1803 г.
Действительный тайный советник граф Сергей Румянцев , изъявив желание некоторым из крепостных его крестьян при увольнении их утвердить в собственность продажею или на других добровольных условиях участки из принадлежащих ему земель, испрашивал, чтоб условия таковые, добровольно заключаемые, имели то же законное действие и силу, какое прочим крепостным обязательствам присвоено, и чтоб крестьяне, таким образом уволенные, .могли оставаться в состоянии свободных земледельцев, не обязываяся входить в другой род жизни.

Находя с одной стороны, что по силе существующих законов, как то, по манифесту 1775 и указу 12 декабря 1801 годов увольнение крестьян и владение уволенным землею в собственность дозволено; а с другой, что утверждение таковое земель в собственность может во многих случаях представить помещикам разные выгоды и иметь полезное действие на ободрение земледелия и других частей государственного хозяйства: мы считаем справедливым и полезным, как ему графу Румянцеву, так и всем, кто из помещиков последовать примеру его пожелает, распоряжение таковое дозволить; а дабы имело оно законную свою силу, находим нужным постановить следующее.

1) Если кто из помещиков пожелает отпустить благоприобретенных или родовых крестьян своих по одиночке, или и целым селением на волю, и вместе с тем утвердить им участок земли или целую дачу; то сделав с ними условия, какие по обоюдному согласию признаются лучшими, имеет представить их при прошении своем чрез губернского дворянского предводителя к министру внутренних дел для рассмотрения и представления нам; и если последует от нас решение желанию его согласное: тогда предъявятся сии условия в Гражданской палате и запишутся у крепостных дел со взносом узаконенных пошлин.

2) Таковые условия, сделанные помещиком, с его крестьянами и у крепостных дел записанные, сохраняются как крепостные обязательства свято и ненарушимо. По смерти помещика законный его наследник, или наследники, вступают во все обязанности и права, в сих условиях означенные.

3) В случае неустойки той, или другой стороны в сих условиях присутственные места по жалобам разбирают и чинят взыскания по общим узаконениям о контрактах и крепостях, с таковым при том наблюдением, что если крестьянин, или и целое .селение не исполнит своих обязательств: то возвращается помещику с землею и семейством его во владение по прежнему. 4) Крестьяне и селения от помещиков по таковым • условиям с землею отпускаемые, если не пожелают войти в другие состояния, могут оставаться на собственных их землях земледельцами и сами по себе составляют особенное состояние свободных хлебопашцев.

5) Дворовые люди и крестьяне, кои доселе отпущаемы были лично на волю с обязательством избрать род жизни, могут в положенный законами срок вступать в сие состояние свободных земледельцев, если приобретут себе земли в собственность. Сие распространяется и на Тех из них, кои находятся уже в других состояниях и перейти в земледельческое пожелают, приемля на себя и все обязанности оного.

6) Крестьяне, отпущенные от помещиков на волю и владеющие землею в собственность, несут подушный казенный оклад наравне с помещичьими, отправляют рекрутскую повинность натурою, и исправляя наравне с другими казенными крестьянами земские повинности, оброчных денег в казну не платят.

7) Они ведаются судом и расправою в тех же местах, где и казенные крестьяне; по владениям же землею разбираются по крепостям, как владельцы недвижимой собственности.

8) Как скоро исполнением условий, крестьяне, таковые получают землю в собственность: они будут иметь право продавать ее, закладывать и оставлять в наследие, не раздробляя однакож участков менее 8 десятин; равно имеют они право вновь покупать земли; а потому и переходить из одной губернии в другую; но не иначе как с ведома Казенной палаты для перечисления их подушного оклада и рекрутской повинности.

9) Поелику крестьяне таковые имеют недвижимую собственность: то и могут они входить во всякие обязательства; и указы 1761 и 1765 годов, запрещающие крестьянам без дозволения их начальств вступать в условии, на них не простираются.

10) В случае, ежели бы крестьяне, отпущаемые помещиком на волю с землею, состояли в казенном или частном залоге: они могут с дозволения казенных мест и с согласием частных кредиторов принимать на себя долг, на имении том лежащий, вносить его в условия; а во взыскании сего долгу, на себя ими принимаемого, поступать с ними, как с помещичьими.

На сем основании Правительствующий Сенат не оставит учинить от себя все нужные распоряжения.

ПСЗ, с 1649 года. Т. XXVII. 1802—1803. СПб., 1830 стр. 462-463, N 20620.
--------------------------------------------------------------------------------
Из исторического словаря:
УКАЗ «О ВОЛЬНЫХ ХЛЕБОПАШЦАХ» 1803 г. издан Александром I 20 февраля. Предусматривал возможность освобождения крепостных крестьян на волю за выкуп с землей в собственность (селениями или отдельными семьями) по обоюдному согласию с помещиком. Вольные хлебопашцы оставались податным сословием: выплачивали подушную подать, несли др. денежные и натуральные повинности государству, включая рекрутчину.

Как и другие указы первых лет царствования Александра I, направленные на смягчение крепостного права и попытку решения аграрно-крестьянского вопроса, оказался малорезультативным. В разряд вольных хлебопашцев до 1858 г. выкупилось только 1,5% частновладельческих крестьян (152 тыс. душ), так как v основной массы крестьянства не было достаточных средств для выплаты выкупа (составлял 100 руб. серебром), а помещики не желали предоставлять свободу крестьянам даже за выкуп.

Орлов А.С., Георгиева Н.Г., Георгиев В.А. Исторический словарь. 2-е изд. М., 2012, с. 525-526.

     Проект этот вызвал сильное противодействие со стороны крепостников, особенно со стороны Г. Р. Державина, бывшего в то время министром юстиции. На этот раз, однако, крпостникам пришлось смириться, и указ был издан. Содержание нового закона было следующее: разрешается отпускать крестьян родовых и благоприобретенных имений на волю, как поодиночке, так и целым селением, но с обязательным наделением их землей; условия, заключенные обеими сторонами, представляются на утверждение Государя; крестьяне, не исполнившие своих обязательств, возвращаются на прежнем основании своим помещикам. Все получившие свободу на основании нового закона, если не пожелают приписаться к другим сословиям, могут оставаться на своих землях, образуя "состояние свободных хлебопашцев", платя в казну подушный оклад наравне с владельческими крестьянами и отбывая рекрутскую и земские повинности наравне с казенными. С. хлебопашцам даруется право полученную землю продавать, оставлять в наследство, с одним только условием — не раздроблять на участки менее 8 дес.; они могут покупать землю, переселяться и т. д.
     В добавление к этому указу были выработаны особые правила, данные министру внутренних дел в руководство при рассмотрении договоров крестьян с помещиками. Эти правила охватывают 2, 3 и 4 пункты вышеизложенного проекта Румянцева. При утверждении договоров крестьян с помещиками министр внутренних дел должен был наблюдать, чтобы помещик не обезземеливал крестьян, оставшихся у него крепостными, и чтобы каждый С. хлебопашец получал определенный участок в собственность. Закон 20 февраля 1803 г. в действительности не имел и не мог иметь того значения, которое ему приписывал Румянцев в своем проекте, тем более, что государственный совет старался вообще сузить его применение. Когда в следующем году после его издания возник вопрос относительно освобождения крестьян в родовых имениях посредством завещания, на основании этого закона, государственный совет нашел, что действие нового закона не может распространяться на подобные случаи, так как родовым имением можно располагать только по закону, а не по завещанию. Таким образом был отрезан путь к наиболее удобному применению нового закона. Неудивительно, поэтому, что очень немногие воспользовались им. С этой точки зрения закон о С. хлебопашцах не имел большого значения, но он понемногу приучал русское дворянство к мысли, что рано или поздно, на тех или других условиях, ему придется отказаться от своего права на рабов: он поддерживал надежды врагов крепостного права и — что еще важнее — способствовал распространению убеждения, что крестьяне должны быть освобождены с земельным наделом.
     Безвредный для дворянства по существу, закон 20 февраля 1803 г. вызвал, однако, ожесточенную оппозицию со стороны крепостников. Растопчин, гр. Завадовский, Державин и мн. др. проклинали Румянцева, обвиняли его во всевозможных преступлениях, заявляли, что он из-за желания получить два аршина голубой ленты продал дворянство и т. д. Однако, нашлись и люди, встретившие новый закон с восторгом, может быть более сильным, чем он заслуживал. М. В. Храповицкий, в оде, посвященной этому закону, восхваляет заботливость Государя о несчастных рабах, рисует яркими красками положение крепостных и заканчивает следующими словами:
Исчез бича всегдашний страх!
............................................................
Свободный хлебопашец он.
............................................................
Его под кров приял закон!

Г. Лучинский.

+ открыть текст

В 1813 г. был учрежден комитет для рассмотрения особенных случаев по увольнению помещичьих крестьян в С. хлебопашцы. В 1823 г. было разъяснено, что С. хлебопашцы, исполнившие свои обязанности относительно их бывших помещиков, могут переходить в градское звание и другое податное состояние. В 1848 г. С. хлебопашцы были переименованы в "государственных крестьян, водворенных на собственных землях"; это же наименование было одновременно дано и "безоброчным" крестьянам, выкупавшимся на свободу на основании указа 1847 г., при продаже имений с публичного торга. В 1835 г. было подтверждено запрещение освобождать крестьян с землей иначе, как по правилам о С. хлебопашцах. На основании закона 1803 г. было в царствование императора Александра 1160 случаев освобождения, причем с получили свободу 33782 души муж. пола; кроме того, в 1807 г. выкупились на свободу крестьяне кн. А. Голицына в Воронежской губ., в числе 13371 души, за 5424168 руб., получив эту сумму в ссуду от казны; всего перешло в разряд С. хлебопашцев с 1803 по 1825 г. 47153 душ. муж. пола. В царствование императора Николая I был всего 251 случай освобождения, причем освободилось 67149 д. м. п.; таким образом, закон 1803 г. имел и при Николае I большее применение, чем закон 1842 г. об обязанных крестьянах, на основании которого получило свободу лишь около 25 тыс. душ муж. пола. Почти все крестьяне, воспользовавшиеся указом 1803 г., принадлежали к населению Великороссии. Условия увольнения крестьян помещиками были довольно различны. Некоторые (немногие) помещики отпускали крестьян без всякой платы, большинство — за определенную, самую разнообразную (в среднем от 100 до 200 руб. с души муж. пола) плату, вносимую единовременно или с рассрочкой, или с обязанностью исполнять барщину; в некоторых случаях казна помогала крестьянам выкупаться на свободу. Из случаев отпуска на волю крестьян в С. хлебопашцы большими массами выдается увольнение гр. Орловой-Чесменской в 1838 г. 5518 душ муж. пола в Серпуховском у. Московской губ. и гр. Бутурлиным, в 1841 г. — около 12000 душ муж. пола в Воронежской губ. Случаев неисполнения крестьянами принятых на себя обязанностей было всего три (с 477 душ.) за все время действия закона о С. хлебопашцах; в этих случаях крестьяне вновь возвращались в крепостное состояние. Всего числилось С. хлебопапщев по 7-й ревизии (1817) — 23187 (очевидно — без крестьян кн. Голицына), по 8-й (в 1835 г.) — 65311, по 9-й (в 1851 г.) — 137034 души муж. пола.
Ср. Вешняков, "Крестьяне-собственники в России" (СПб., 1858). В. И. Семевский, "Крестьянский вопрос в России в XVIII и первой половине XIX в. (СПб., 1888).


Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона. — С.-Пб.: Брокгауз-Ефрон. 1890—1907.

Ищу любые генеалогические материалы по пгт. Белокуракино в Луганской области (ранее слобода Белокуракина Старобельского уезда Харьковской губернии, сл. Бело-Куракина Валуйской округи и другие).
Изучаю историю рода Белан. Стараюсь создать семейный архив для передачи информации последующему поколению.
Спасибо сказали: kbg_dnepr2

Поделиться

2

Re: Свободные хлебопашцы.

Полное собрание законов российской империи. Собрание второе. Том XII. Отделение второе. 1837 г., стр.88

Перепечатанный электронный текст.

Свободные хлѣбопашцы.
Дозволеніе причислять свободніхъ хлѣбопашцевъ, по устройству и содержанію запасныхъ магазиновъ, къ магазинамъ казенныхъ селеній.
10337. – Правила, по коимъ  свободные хлѣбопашцы за дурное поведеніе могутъ быть  переселяемы въ Сибирь.
10344. – О жалованьѣ головамъ, писарямь и старостамь свободныхъ хлѣбопашцевъ.
10654. - Свободные хлѣбопашцы принадлежать къ попечительству Министерства
Государственныхъ Имуществъ. 10834, ст. 3, п.2.

books.google.com.ua/books?id=BL5 … mp;f=false

Ищу любые генеалогические материалы по пгт. Белокуракино в Луганской области (ранее слобода Белокуракина Старобельского уезда Харьковской губернии, сл. Бело-Куракина Валуйской округи и другие).
Изучаю историю рода Белан. Стараюсь создать семейный архив для передачи информации последующему поколению.
Спасибо сказали: kbg_dnepr1

Поделиться

3 (20-03-2019 16:48:16 отредактировано kbg_dnepr)

Re: Свободные хлебопашцы.

С.О. Борисевич (м. Київ)
   
ПОЛІТИКО-ПРАВОВЕ РОЗВ'ЯЗАННЯ ПОЗЕМЕЛЬНОГО СТАНОВИЩА "ВІЛЬНИХ ЛЮДЕЙ"

У вітчизняній історіографії майже не приділялась увага такій верстві сіль¬ського населення, як "вільні люди". Це і не дивно, оскільки ця категорія сіль¬ських мешканців існувала лише в Правобережній Україні. їх питома вага порів¬няно з іншими категоріями селян була мізерною. Більше того, поява "вільних лю¬дей" була зумовлена суто політичними чинниками. Саме тому історики оминали їх своєю увагою, змішуючи з поміщицькими чи державними селянами.

Лише деякі дореволюційні державні чиновники й письменники-публіцисти торкнулися питання законодавчого врегулювання поземельних відносин "вільних людей". Історії питання стосовно останніх та аналізу законодавства, яке регулюва¬ло їх статус, уперше приділили увагу письменники-публіцисти П.А.Георгієв і Н.Смирнов1. У цьому відношенні надзвичайно змістовною й ґрунтовною є багато¬томна праця міністерського чиновника П.І.Лященка, який проаналізував законодав¬чі акти з втілення селянської реформи в життя, її поглиблення й поширення на всі категорії сільського населення Російської імперії протягом 1861-1910 рр. Дослід¬ник не лише проаналізував величезний пласт законодавства з широкого спектру аг¬рарних відносин, а й подав документальні свідчення довготривалої підготовки цих законів і реформування поземельного становища "вільних людей"2.

+ открыть текст

Питання існування їх та взагалі застосування такої назви до певної категорії сільських мешканців було продиктовано політичними факторами, зумовленими пошуками російською верховною владою методів політико-економічного впливу на опозиційне ставлення польської земельної еліти до імперського панування у Правобережній Україні, Білорусії й Литві. Вперше офіційне визнання існування "вільних людей" було зафіксоване в сенатському указі від 19 жовтня 1807 р., а вдруге - конфірмованим положенням Комітету у справах західних губерній від 23 листопада 1837 р. На підставі цих законодавчих актів казенні палати Правобе¬режної України розглядали справи осіб, які мешкали в поміщицьких маєтках і за ревізією 1795 р. були визнані вільними, але у наступні роки зараховані в кріпос¬ний стан. У випадках, коли самі поміщики не оскаржували їх вільного стану та у визначений положенням 1837 р. термін не подали документального підтверджен¬ня їх залежності, вони визнавалися вільними й ними розпоряджалися казенні па¬лати. Якщо докази кріпосного стану подавалися поміщиками, тоді справу переда¬вали до суду, який остаточно визначав їх приналежність. Ці справи розглядалися не на підставі позовів, а за розпорядженням уряду, котрий прагнув будь-якими за¬собами підірвати авторитет польських поміщиків, протиставляючи їм інтереси людей, котрі мали претензії щодо визнання за ними вільного стану. Цьому всіля¬ко сприяв генерал-губернатор Д.Г.Бібіков. Уряд прагнув довести їхні права на вільний стан і підпорядкувати цю верству населення державному управлінню.

1847 р. російська влада черговий раз звернула свою увагу на властиву лише для західних губерній Російської імперії соціальну категорію сільських мешканців, які називалися "вільні люди". 23 травня 1847 р. Микола I затвердив положення Комітету у справах західних губерній з облаштування тих із них, які мешкали в поміщицьких маєтках. Чітко формулювались їхні права та обов'язки, тобто роз¬писувалось оподаткування й повинності останніх. їм заборонялося відлучатися з маєтку без відома землевласника та без паспорта. Визначалися правила припис¬ки "вільних людей" до приватних земельних угідь, як поміщицьких, так і купець¬ких, міщанських й однодворців. Приписка їх до приватних земель дозволялася лише за умов укладання контракту від 6 до 12 років, зареєстрованого у земських судах. Визначалися умови переходу "вільних людей" на інші землі чи в інший стан. Переселення дозволялося за розпорядженням казенних палат3. Отже, цей законодавчий акт регламентував умови перебування "вільних людей" на землях приватних осіб та обмежив їх експлуатацію польськими землевласниками. Цей закон був предтечею інвентарної реформи, батьком якої визнається генерал-губернатор Д.Г.Бібіков.

В контексті земельної реформи 1861 р. законом від 21 вересня того року при¬пинявся розгляд прав "вільних людей" краю, розпочатий ще у 1837 р., оскільки вони наділялися правами й обов'язками поміщицьких селян. Але їм дозволялося відмовитися від цього стану та земельного наділу в період складання уставних грамот, що і відрізняло їх від поміщицьких селян4. 25 липня 1864 р. Олександр II затвердив правила облаштування "вільних людей" Правобережної України, які мешкали у поміщицьких маєтках. їх поділили на дві категорії: до першої - долу¬чалися ті, кого зарахували кріпаками після 20 листопада 1857 р.; до другої - всі інші. Закон врегулював це питання. "Вільні люди" 1-го розряду прирівнювалися до поміщицьких селян й отримали права на обов'язковий викуп землі. "Вільні люди" 2-го розряду не отримали цих прав, а визнавались орендарями, з якими по¬міщики зобов'язані були укладати контракти протягом 12 років, а потім мали право їм відмовити в їх продовженні5. Щодо цього закону існувала суперечка між генерал-губернатором М.М.Анненковим, який пропонував перевести всіх "віль¬них людей" на обов'язковий викуп, та Міністерством внутрішніх справ. Це положення визнавалося владою як тимчасове, оскільки передбачалось узаконити пра¬вила фінансового сприяння уряду "вільним людям" 2-го розряду в добровільно¬му викупі земельних наділів.

Законодавчий акт від 10 травня 1862 р. відновив процес переселення однод¬ворців і "вільних людей" у Кубанський та Ставропольський краї, де їм виділяло¬ся від 20 до 30 дес. землі, з яких 5-10 дес. потрапляло в їх приватну власність. Держава фінансувала цей процес. Умови його для збіднілого селянства, врахову¬ючи малоземелля, були доволі сприятливі, що вперше забезпечило інтенсивність переселення. Згідно з переписом 1897 р., на Кубань переселилися 21717 осіб6. Закон зумовлювався не лише військово-політичними, а й соціально-економічни¬ми чинниками і вписувався у загальну концепцію аграрної реформи, коли звільнення поміщицьких та державних селян Правобережної України загострило со¬ціальну проблему малоземелля.

Поряд із підготовкою чиншової реформи в центрі уваги верховної влади зна¬ходилося й впорядкування стану "вільних людей". Комітет міністрів розглядав записку міністра юстиції Д.М.Набокова з питання підсудності суперечок земле¬власників з "вільними людьми". 5 вересня 1879 р. імператор затвердив положен-ня Комітету міністрів з цього питання. Визнавалося, що ці справи не підлягали розгляду судів, а лише губернських із селянських справ присутствій. "Вільним людям" дозволялось оскаржувати рішення судових установ, які порушували їхні матеріальні інтереси7. Отже, суперечки у вищих державних колах про долю "вільних людей" (переводити їх на викуп ділянок землі, котрими вони користува¬лись, чи ні?) так і не принесли результатів. Тим часом закінчувалися строки їх контрактів із землевласниками на право користування землею. Існувала певна не¬визначеність в аграрних відносинах між ними. Вона викликала зростаючий потік позовів землевласників стосовно їх орендних відносин із "вільними людьми". Стан невизначеності зберігав надії "вільних людей" на отримання орендних діля¬нок у приватну власність за викуп, у той час як поміщики не бажали залишати оренду на попередніх умовах. Ці суперечки загострювалися настільки, що влада вдавалася до військової сили для встановлення порядку та захисту прав приват¬них власників. Поява положення й була зумовлена цими обставинами. Воно да¬вало "вільним людям" надію на задоволення їхніх земельних інтересів.

Тому не випадково влада змушена була вдатися до схожого з чиншовиками способу вирішення проблеми "вільних людей". Для цього Головний комітет із впорядкування становища сільського населення розглянув подання міністра фі¬нансів М.Х.Бунге в справі колишніх "вільних людей" і відгуки на нього міністра внутрішніх справ М.П.Муравйова. На підставі цих документів Головний комітет підготував положення, яке 3 червня 1882 р. затвердив імператор. Запроваджува¬лися правила, які доповнював закон від 25 липня 1864 р. Спочатку їх поширили на "вільних людей" у Ковенській, Віленській та Гродненській губерніях, які ук¬лали 12-річні орендні контракти. Останнім надавалося право до 23 квітня 1885 р. викупити орендовані земельні ділянки або взяти їх у нову оренду на 6 років. Якщо дехто з них у той період не погоджувався на ці умови, тоді вони мали до 23 квітня 1886 р. звільнити земельну ділянку. В разі невиконання цієї вимоги їх виселяла поліція. Для викупу землі їм надавалася державна позика на 49 років під 6% річних у сумі 85% викупу. Вони позбавлялися права користуватися серві¬тутами. Особа, яка отримала право на нову 6-річну оренду, не позбавлялася про¬тягом цього терміну права викупити орендовану земельну ділянку. Ці правила не поширювалися на ті маєтки, в котрих після виділення земельних ділянок "віль¬ним людям", у землевласника залишалось менше 100 дес. земельної власності. І лише в 1888 р. міністр внутрішніх справ Д.А.Толстой вніс до Державної ради проект закону, який поширював ці правила на "вільних людей" Правобережної України. Він запропонував визначати викупну суму за спеціально проведеною оцінкою зі знижкою у 35%. Державна рада погодилась оцінювати їхні земельні ділянки за практикою оцінки Селянським поземельним банком без 30% знижки, яка поширювалася на "вільних людей" литовських і білоруських губерній. В ін¬ших питаннях ці правила земельного впорядкування поширювалися на "вільних людей" Правобережжя. Цей висновок Державної ради імператор затвердив 21 бе¬резня 1888 р.8 Фактично на "вільних людей" поширювалися норми селянської реформи із специфікою, властивою лише для даних губерній. Цей урядовий захід був черговим кроком у напрямку уніфікації становища різних верств сільського населення в Правобережній Україні.

Таким чином, у другій половині 80-х рр. XIX ст. верховна влада вимушена була законодавчо розв'язати земельну проблему чиншовиків та "вільних людей". Це дозволило перетворити всіх мешканців села в приватних власників земельних угідь. Можна стверджувати, що було дозволено "вільним людям", на відміну від чиншовиків, викуповувати земельні ділянки, якими вони користувалися, на тих самих підставах, що і селянам. Це пояснювалося тим, що чисельність цієї верс¬тви сільського населення була значно меншою порівняно з чиншовиками (в Біло¬русії й Литві вона була на порядок вищою), а також тим, що останні асоціювались у владних колах із колишньою бунтівливою шляхтою.

1    Георгиев П.А. Вольные люди в западном крае // Русская Речь. - 1881. - №2; К воп¬росу о вольных людях // Русская Речь. - 1882. - №2; Смирнов ДВольные люди западных губерний. - Ковно, 1885.
2    Лященко П.И. Очерки аграрной эволюции России. - Т.Н. - Крестьянская реформа и пореформенная землеустроительная политика. - Санкт-Петербург, 1913.
3    Полное собрание законов Российской империи (далі - ПСЗ РИ). - Собр. 2-е. -Санкт-Петербург. - Т. 22. - Отделение 1. - № 21242. - С. 477-481.
4    Там же. - Т. 36. - Отделение 2. - № 37426. - С. 317.
5    Там же. - Т. 39. - Отделение 1. - № 41109. - С. 649-651.
6    Там же. - Т. 37. - Отделение 1. - № 38258. - С. 411-415; Петренко Є.Д.Переселенський рух з України на Кубань (друга половина XIX - початок XX ст.). - К., 1997. - С. 15.
7    ПСЗ РИ. - Собр. 2-е. - Т. 54. - Отделение 2. - № 59989. - С. 96-97.
8    Там же. - Собр. 3-е. - Т. 2. - № 937. - С. 268-271.

vuzlib.com/content/view/1744/52/

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться