1

Тема: Качала

Качала Петро Васильович, 1918 р. народження, с. Збой, окр. Снина, Словаччина, українець, освіта початкова, безпартійний. Проживав в с. Збой, хлібороб. Особливою нарадою при НКВС СРСР 17 травня 1941 р. засуджений на 3 р. позбавлення волі. Реабілітований у 1992 р.

Реабілітовані історією. Закарпатська область, том 1.

Гербеев, Радько (Радченко), Калайда, Крачун, Найденко, Живанов, Скоренцов, Даценко,  Легкий, Лисий, Геба, Мартиняк, Галата, Бойко, Овчинников, Никольский,  Решетников, Минаев T004006
Спасибо сказали: gennadii54081

Поделиться

2 (25-11-2018 14:03:41 отредактировано Ostapec`-Strilbyckyj)

Re: Качала

Володи́мир Стефанович Кача́ла (5 (17) грудня 1842, Галичина — 14 (26) грудня 1894[джерело?]) — український інженер, громадський діяч, меценат. Тривалий час жив і працював у Києві, займався підприємництвом у цукробуряковій та інших галузях. Сприяв розвитку української культурної діяльності у місті.

Уродженець Галичини, син Степана Качали та Анни зі Стрільбицьких. Середню освіту отримав у гімназії в Тернополі, вищу — в Політехнічному інституті у Відні. Здобув фах інженера-технолога. Після отримання освіти переїхав до Санкт-Петербурга, там влаштувався на роботу зичайним робітником, після підтвердження свого диплому в Росії був інженером у низки підприємців. Був запрошений на роботу до Терещенків, та переїхав на постійне місце проживання до Києва. Був одружений з Марією Михайлівною. Родина мала доньку Анну. яка згодом одружилась з київським інженером Іваном Трескіним. Донька Анна Володимірівна Трескіна та її син Володимир Іванович Трескін були змушені покинути Київ та виїхати до Західної Європи (можливо до  Бельгії) в роки визвольних змагань 1917-1923 рр.

У 1860-х роках, невдовзі після одержання диплома, переїхав на українські терени Російської імперії, куди був запрошений для роботи на цукроварні Терещенків. Пізніше увійшов до керівного складу деяких інших цукрових заводів. Глибоко та всебічно вивчаючи свою справу, 1871 року Володимир Качала став одним із засновників Київського відділення Російського технічного товариства — авторитетного об'єднання професіоналів, яке спершу спеціалізувалося саме на цукробуряковій промисловості.

Мешкав у Києві, де 1887 року придбав на ім'я дружини садибу по вул. Володимирській (сучасний № 45). Упродовж 1891—1892 років на цій ділянці були зведені за проектами та під керівництвом Олександра Хойнацького чільний прибутковий будинок і особняк у дворі. Невдовзі після забудови садиби Володимир Качала розмістив на її території невелику приватну електростанцію (не збереглася). В особняку містилися помешкання родини інженера Качали, його технічна контора та офіси Гребениківського й Рогізнянського цукрових заводів на Слобожанщині. В оформленні металевих огорож балконів обох споруд збереглися літери «МК» — ініціали дружини інженера Марії Качали, офіційної замовниці будинків, Марія Михайлівна.  Нині в колишньому особняку на Володимирській, 45-а міститься Київський будинок вчених.

Ще одним проявом ділової активності Володимира Качали стало утримання закладу штучних мінеральних вод та готелю при ньому на схилі біля Олександрівського узвозу (приміщення не збереглися). Інженер орендував це підприємство у міста. Теплої пори року (з 1 травня по 15 серпня за старим стилем) тут діяла лікувальна зала для користування теплими й холодними штучними мінеральними водами, кумисом, кефіром, сироваткою й молоком. Тут-таки було влаштовано грязьові та мінеральні ванни, гідропатичний кабінет тощо. Медичною справою завідували долучені до цього фахівці, а Володимир Качала утримував при «мінеральних водах» лабораторію хімічного аналізу зі складом приладів та реактивів.

Помер у Києві, незадовго до смерті зазнавши значних збитків через несприятливу кон'юнктуру на цукровому ринку. Похований на Байковому кладовищі (нова частина, 1-а дільниця); надгробок зберігся.

Небіж В. С. Качали — Кирило Студинський.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0 … 0%B8%D1%87

Земле, моjа всеплодьучаjа мати!
Сили, шчо в твоjij движель глубинi,
Краплоу, шчоб боiу смiлijше стоjати,
даj i мiнi!

Поделиться

3

Re: Качала

Степа́н (Стефа́н) Теодо́рович Кача́ла (травень[джерело?] 1815, містечко Фірлеїв, нині[1] c. Липівка Рогатинського району Івано-Франківської області  — 10 листопада 1888) — руський (український) галицький греко-католицький священик, з 1861 до смерті — посол до Галицького сейму; посол до Австрійського райхсрату (1861—1879). Член-засновник Товариства ім. Шевченка, Народного Дому, товариства «Просвіта», Народної Ради, «Руського товариства педагогічного», політичний і громадський діяч, народовець, публіцист, великий покровитель української літератури. Був одружений з Анною Стрільбицькою, з якою мали сина Володимира Качалу. Дід Кирила Студинського, прадід Романа Слюзара (по матері).

Народився у травні 1815 року в багатодітній родині Теодора та Євдокії Качалів.

Навчався у місцевій парохіяльній школі, відтак — у Бережанській гімназії. Закінчив Львівську духовну семінарію, яка в ті часи перебувала під впливом ідей Маркіяна Шашкевича і організованої ним «Руської Трійці». Висвятився 1842 р. Після свячень спочатку був адміністратором парафії в селі Плотича Бережанського деканату (1844—1845), а згодом адміністратором і парохом в селі Скорики Збаразького деканату (1845—1852)[2].

З 1852 року — незмінний парох с. Шельпаки (нині Підволочиського району Тернопільської обл.), з перервами обіймав посаду Збаразького декана УГКЦ.

З 1848 року відіграє помітну роль у громадському та політичному житті Галичини. Степан Качала разом із Миколою Устияновичем та Володимиром Терлецьким розробили перший тимчасовий статут «Просвіти», який згодом удосконалили. Він і Юліян Лаврівський — єдині авторитетні політики старшого покоління, які в 1860-х роках підтримали народовців, що надало цьому рухові необхідного мінімуму авторитету (перші народовці були виключно молоді студенти та семінаристи).

Журналіст, історик, ідеолог народовства, автор численних публікацій та історичних праць. щедрий меценат, значну частину своїх статків заповів громадським установам народовців. За політичними переконаннями був федералістом, підтримував польські ідеї про розширення автономії Галичини. Через підтримку до польських урядових ініціатив він не ввійшов до складу фракції «Руський клуб» у Галицькому сеймі 1870 року, оскільки більшість там становили москвофіли. Був добрим промовцем, у Сеймі виступав нечасто, але ефектно.

На виборах до Райхсрату 1873 року поляки підтримали його кандидатуру в окрузі Тарнів — Бохня (Західна Галичина). Здобувши мандат, увійшов до складу фракції «Польське коло».

Палкий оборонець прав українського населення Галичини.

Помер Степан Качала 29 жовтня 1888-го на 73-му році життя і на 46-му священства. На похорон видатного діяча прийшли відомі громадські діячі та політики Юліан Романчук, Кость Левицький, Антін Горбачевський, Кирило Трильовський. Перед смертю він заповів чималі суми «Просвіті», газеті «Діло», «Руському товариству педагогічному». Поховали його в с. Шельпаки.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1 … 0%BB%D0%B0

Земле, моjа всеплодьучаjа мати!
Сили, шчо в твоjij движель глубинi,
Краплоу, шчоб боiу смiлijше стоjати,
даj i мiнi!

Поделиться

4

Re: Качала

Заповіт Володимира Качали.

« Копия завещания, составленная у нотариуса А. Я. Шебанова
5 декабря 1894 г.
Инженер-технолог В. С. Качала в присутствии свидетелей инженер-технолога Александра Петровича Титаренко,  черкасского мещанина Андрея Николаевича Мосусова и статского советника врача Никанора Ефимовича Браецкого  объявили нотариусу, что Качала совершает нотариальное духовное завещание:  на случай моей смерти распорядиться принадлежащим мне имуществом:
Все мое имущество, а также перешедшее после смерти жены моей, Марии Михайловны Качала, заключающееся в каменных домах по Большой Владимирской, 35-Б, даче при селе Боярка Киевской губернии и уезда под №14, а также праве на получение вознаграждения за строения, мною построенные в селе Боярка на земле, арендованной покойным Александром Адамовичем Садовским, от Киево-Подольского Управления государственного имущества, а равно все мои капиталы, находящиеся в Товариществах сахарных заводов:
Рогознянском заводе, Харковской губернии – 30 тысяч рублей;
Нижне-Кислянском , Воронежской губернии – 35 тыс.руб;
Петровском заводе Воронежской губернии – 30 тыс. руб;
В новостроещемся Саблино_Знаменском сахарном заводе – 70 тыс. руб, оплоченных 60% и
В Гребенниковском сахарном заводе, Харьковской губернии – 30 тыс. руб; а также в претензиях к администрации Ивана Яковича Паншина – около 80 тыс. руб. с %; и
К Павлу Захаровичу Шперу около 20 тыс. руб. с %,
а равно все мое движимое имущество, заключающееся в мебели, машинах, обстановке и прочих предметах -   все вышеупомянутое имущество завещаю в полную собственность дочери моей, жене инженера-технолога Анне Владимировне Трескиной.
Душеприкажчиком по исполнению завещания назначаю мужа дочери моей инженер-технолога Ивана Егоровича Трескина.
Копия утверждена 24 декабря 1894 г.»

Земле, моjа всеплодьучаjа мати!
Сили, шчо в твоjij движель глубинi,
Краплоу, шчоб боiу смiлijше стоjати,
даj i мiнi!

Поделиться

5

Re: Качала

КАЧАЛА Михайло Іванович, 1906 р. н., с. Руда Рогатинського району, українець, освіта початкова. Проживав нелегально. Заарештований 16.05.1945. Звинувачення: ройовий УПА (сотня Коса, 1945), псевдо — Непорадний. Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 27.07.1945 засуджений на 15 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Загинув 05.11.1946 в ув’язненні, місце поховання невідоме. Реабілітований 10.12.1991. (6911 П).

Реабілітовані історією. Івано-Франківська область, том 1.

Гербеев, Радько (Радченко), Калайда, Крачун, Найденко, Живанов, Скоренцов, Даценко,  Легкий, Лисий, Геба, Мартиняк, Галата, Бойко, Овчинников, Никольский,  Решетников, Минаев T004006

Поделиться