Тема: Новий Буг, прибл. 1774
Но́вий Буг (в минулому — Семенівка, Новопавлівка) — місто у Миколаївській області, адміністративний центр Новобузького району, колишній центр Ново-Бузької волості Херсонського повіту Херсонської губернії.
Історія
На території нинішнього Нового Бугу виявлені залишки поселень епохи неоліту і пізньої бронзи (V—II тисячоліття до н. е.). Досліджені скіфські поховання (VI ст. до н. е.).
У середині XVIII ст. тут містився зимівник запорізького козака А. Куцого (звідси первинна назва поселення — Куца Балка). На рубежі XVIII—XIX ст. уподовж Куцої Балки виникло декілька хуторів, заснованих переселенцями з Полтавщини, Чернігівщини, з Курської губернії, Бессарабії. Хутори поступово злилися з селом Куца Балка, яке стало називатися по імені одного з поселенців Семенівною. У 1810 р. біля цього села оселилися заможний господар Павло Тріска з села Петрівок Олександрійського повіту Херсонської губернії і 119 чоловік — вихідців з Полтавської губернії. Новоутворене поселення об'єдналося з Семенівною і отримало найменування Новопавлівка.
До 1795 року село входило до складу Катеринославського намісництва, в 1795 р. — Вознесенської, з кінця 1796 р. — Новоросійською, з 1802 р. — Херсонського повіту Миколаївської (з 1803 р. — Херсонською) губерній. У 1815 р. тут вже проживало 2088 чоловік. У 20-ті роки XIX ст. Новопавлівка стала волосним центром.
З утворенням військових поселень село в 1828 р. було віднесене до Бузької уланської дивізії, а з 1832 р. дістало назву Новий Буг. Тут розміщувався 3-й уланський полк. У 1840 р. сюди переселили багато селян з Київської і Подільської губерній, яких також перетворили на військових поселенців. Постійна військова муштра, роботи на казну, будівництво доріг, мостів, казарм не давали поселенцям можливості займатися своїм господарством. У 1847 році у Новому Бузі налічувалися 643 двори, розміщувалися волосне управління, полковий цейхгауз, декілька казарм, манеж, військові стайні, хлібні магазини, школа сурмачів і кантоністів, шпиталь.
У 1857 р. військові поселення були ліквідовані, а жителі Нового Бугу (2557 чоловік), переведені на положення державних селян, отримали по 9,25 десятини землі. Інша земля була віддана в приватне володіння офіцерам-дворянам, що заснували тут свої маєтки.
Вже в першій половині XIX ст. в селі налічувалося більше 70 млинів і маслоробень, де застосовувалася наймана праця. Щорічно навесні і осінню проводилися великі ярмарки.
Зі статусом міста
З 1860 року Новий Буг (у той час тут в 787 дворах проживала 5381 людина) був віднесений до розряду містечок.
Згідно із законом від 24 листопада 1866 р. про поземельне облаштування державних селян жителі Нового Бугу зберегли за собою усі землі, що перебували в їхньому користуванні. За ними закріпили 22 тис. десятини орної землі і сінокосів. За цю землю селяни повинні були платити державну оброчну подать. У 1886 р. їх переклали на обов'язковий викуп. Викупні платежі перевищували оброчну подать на 45 відсотків.
У другій половині XIX ст. розвиток капіталістичних стосунків в сільському господарстві значно прискорився. 5 місцевих поміщиків, 6 німців-колоністів і 65 заможних господарів у 80-х роках зосередили у своїх руках понад 10 тис. десятини землі і 70 відсотків худоби. Вони розширювали посіви зернових, зв'язували своє господарство з ринком, отримуючи величезні прибутки.
Капіталістичні господарства відчували потребу в робочій силі, що зумовило виникнення в Новому Бузі великого ринку найму робітників, що приходили сюди з віддалених губерній імперії, а також з усієї України і з Молдови. Лише за два весняно-літні місяці 1898 року через містечко пройшло 3930 чоловік, що спрямовувалися у пошуках заробітку в Миколаїв, Херсон, Кривий Ріг. Багато хто з них залишився батрачити в Новому Бузі і в селах волості. Ряди найманих робітників поповнювали і місцеві селяни, господарства яких приходили в занепад. У 1887 році на 1551 селянське господарство Нового Бугу доводилися усі ті ж 22 тис. десятини землі. Середній урожай зернових не перевищував 30—35 пудів з десятини. Біля третини селянських дворів були безкінними. Через відсутність тяглової сили і інвентарю багато бідняків вимушені були йти батрачити. За важку виснажливу працю в заможних селянських і поміщицьких господарствах чоловіки отримували 40 коп. в день, жінки — 24 коп., а підлітки — лише 17 коп. Немало бідняків, не знайшовши роботи, побиралося.
Майже третина прийшлих хворіла на шигельоз (тоді називали дизентерією), туберкульоз та інші інфекційні захворювання. У містечку і селах волості часто спалахували епідемії. При лікувально-продовольчому пункті, відкритому земством для надання допомоги тим, що прибували на заробітки, були невелика амбулаторія, дерев'яний барак, кухня, де готували юшку. У зв'язку з будівництвом в 70-х роках залізничної лінії Знам'янка — Миколаїв у Новому Бузі була споруджена залізнична станція, де працювали жителі містечка.
Значний розвиток отримали тут дрібні промисли, зокрема виготовлення предметів господарського і домашнього ужитку: килимів, посуд і ін. У кінці XIX ст. тут налічувалося 86 дрібних кустарних підприємств. Були 33 хлібних комори, торгували 52 крамниці, в тому числі 7 винних і пивних. Щотижня проводилися великі базари, близько п'яти раз на рік — ярмарки. Діяли місцеве відділення Державного банку і кредитне товариство.
Джерело - укр Вікіпедія