1 ( 24-09-2014 23:38:32 змінене AppS )

Тема: Українська автокефальна православна церква

Тема присвячена такому явищу як УАПЦ, чий набільший розвиток припав на 1920і.


Останнім часом було видано не мало джерел з історії церкви. Деякі є в Інтернеті.

В першу чергу це
Перший Всеукраїнський Православний Церковний собор УАПЦ. 14-30 жовтня 1921 року. Документи і матеріали / Упорядники: Г.М. Михайличенко, Л.Б. Пилявець, І.М. Преловська.. — Київ. — Львів. —1999

Другий Всеукраїнський Православний Церковний Собор УАПЦ 17–30 жовтня 1927 року. / Упорядники: С. Білокінь, І. Преловська, І. Старовойтенко. — Київ, 2007. – 699 с.


«В Українській Церкві велика була духовна сила» Становлення Української автокефальної православної церкви в описах самовидців та учасників церковно-визвольного руху на Сіверщині та в Середньому Подніппров'ї 1917–1925 рр."(Ніжин 2012) - книга цінна передусім публікацією церковних літописів, що відобразили тогочасне релігійне протистояння на мікрорівні. Дещо псує книгу профанська передмова недолінгвістів, проте опублікований масив документів з ЦДАВО все перекриває.

сайт, що присвячений митрополиту Василю Липківському
lypkivskyivasyl.in.ua/

Share

2

Re: Українська автокефальна православна церква

Методи і принципи дослідження документальних джерел з історії Української автокефальної православної церкви (1921–1930) – Української православної церкви (1930–1939)

Ірина Преловська

Випуск 18. — Том 21. — Київ, 2013. — 852 с. (Археографічна комісія, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України).

Статтю присвячено огляду методів і принципів дослідження документальних джерел з історії УАПЦ (1921–1930) – УПЦ (1930–1939). Розглянуто ідеологічні засади радянської методології, особливості українського богослов’я 1920-х років, впливи зовнішньополі-
тичних обставин на репресії проти церковних діячів та формування архівно-кримінальних справ.

chtyvo.org.ua/authors/Prelovska_ … z_istorii/

Кременецкие, Лазаренко, Бабенко, Чаплины, Абакумовы, Орловы, Белоконь, Тхор.
Интересуюсь родом Кременецких от Аслана-Мурзы-Челебея.

Share

3

Re: Українська автокефальна православна церква

Україна,Українці,все жители Украины,дозвольте поздравить Вас, с Наступающим Великим церковным,общественным,государственным(и даже в своём роде экономическим и политическим) и всеобщим праздничным событиям - зарождающейся Украинской Поместной Автокефальной(а значит независимой,своей собственной) церкви! 

Сегодня на Софиевской площади Киева,как 370 лет назад,часть наших предков(за 370 лет у современников даже по нескольким родовым линиям,там стояли предки). 17 декабря 1648 года,в Киев торжественно при биении колоколов Софии Киевской и всех киевских церквей,вьехал Богдан Хмельницкий,которого встречал среди народа патриарх Иерусалимский Паисий и публично дал отпущение всех его грехов,благословил на защиту его воинства,и возможно даровал титул князя.


Вы знаете, в нашей истории было: 


1) крещение Руси 988 года;


2) выдвижение Ярославом Мудрым в митрополита Киевского - Илариона 1051 года;


3) коронование Даниила Галицкого королём 1253 года;


4) торжественный вьезд Богдана Хмельницкого в Киев 1648 года;


5) провозглашёна  в IV Универсале,Центральной Рады,независимость Украинской Народной Республики 22 января 1918 года;


6) торжественное обьявление на Софиевской площади,про обьединение УНР и ЗУНР - акт Соборности Украины 22 января 1919 года;


7) провозглашение Верховной Радой акта независимости Украины 24 августа 1991 года;


8) решение Всеукраинского референдума про независимость Украины 1 декабря 1991 года;


9) ... сегодня или завтра избрание единого Украинского предстоятеля 15-16 декабря 2018 года;


10) ... вручение украинскому предстоятелю Томоса.


Можно было добавить и другие торжественные события в истории нашей,связанные с Конашевичем-Сагайдачным,Петром Могилой,избранием Кирила Розумовского и многие другие.


И не верте тем,кто говорит что мы получили свою независимость в 1991 году легко,эти люди не знают истории,это неуважение к предкам,позади нас сотни тысяч погибших,за Украинскую государственную мечту,и миллионы жертв репрессий и голодоморов 1921-1922,1932-1933,1947 годов. И тех кто погибал сражаясь с завоевателями за Галицко-Волынское княжество-королевство,Черниговское великое княжество,Переяславское княжество,Турово-Пинское княжество,за Киево-Литовское княжество,за республику Запорожская Сечь,за Гетманщину,за Холодно-Ярскую республику и др. 60-десятники и студенческие и общественные движения 70-80 годов. И ныне погибших небесной сотни и украинских воинов-защитников на Востоке Украины,многие не знают что Крым не был отдан безкровно,тогда погибли прапорщик и рядовой Украинской армии,пропали безвести крымско-татарские активисты(часть из них убили),захватили как вы помните и многих других не только Сенцова,которых удерживают в тюрьмах и зонах досих пор.


А ныне,это торжественное событие о котором мечтали не только с 1991 года. И будем надеяться что его мы сбережём и бережно пронесём через века,и такие действия поддерживают ребят на востоке Украины и безвинно заключённых по политическим делам в Московии ...


Боже,Україну збережи та будь опікуном нашої церкви!

Thanks: nfs79, LG 7752

Share

4 ( 15-12-2018 19:24:26 змінене сергей-гродовка )

Re: Українська автокефальна православна церква

Анатолий Родовик, дякую ! А что вообще такое Церковь и для чего она нужна?

Ищите и обрящете. (Мф 7, 7.)

Share

5

Re: Українська автокефальна православна церква

Об’єднавчий Собор 15 грудня у Софії Київській після другого туру голосування обрав нового Предстоятеля. Ним став Митрополит Переяславський і Білоцерківський Епіфаній від УПЦ КП. Новообраний Предстоятель Української Православної Церкви носить титул Митрополит Київський і всієї України.
https://risu.org.ua/ua/index/all_news/s … ion/73918/

Принципово пишу (і відповідаю) українською, бо для мене це важливо.

Share

6 ( 15-12-2018 21:19:37 змінене Анатолий Родовик )

Re: Українська автокефальна православна церква

сергей-гродовка пишет

"Анатолий Родовик, дякую ! А что вообще такое Церковь и для чего она нужна?"

---------------------------------------------------------------------------------------------------------
Сергей,я атеист и мне ближе гностики и язычники и светский гуманизм. Что до церкви этот вопрос не ко мне,я не специалист и не сведущ в этом вопросе! Единственное что могу сказать точно-так это то,что Киевской митрополии в 16-17 веках принадлежит огромная роль в збережении традиций,и памяти государственного строя времён Руси Киевского времени и Галицко-Волынских времён а Украинской Греко-католической церкви,принадлежит эстафета от православной Киевской митрополии,в защите украинских традиций в 18-20 вв.


Так вот,если процесс объединения украинских церквей-свершится,это ОГРОМНЕЙШЕЕ БЛАГО ДЛЯ УКРАИНЫ, и для верующих и для неверующих,и для всех конфессий даже не христианских. Думаю всё что объединяет очень большое значение для всех нас! Наверняка подобные мысли,слышали не раз. Рад бы с вами поделиться церковными делами,но это не  моя парафия.

Thanks: Valery.ua1

Share

7 ( 15-12-2018 21:37:37 змінене Анатолий Родовик )

Re: Українська автокефальна православна церква

Что до цитаты "Боже,Україну збережи та будь опікуном нашої церкви!"

Возможно помните,у восточных славян наименование слова "Боже", "Бог" от санскритского ..одаряющий,наделяющий,счастье дающий...у славян это полнота бытия,богатства духовного ....тут скорее всего лингвисты и этимологи скажут более точно. Да и не по теме всё это а верующим,желаю скорейшего получения Томоса для Украины!

Share

8

Re: Українська автокефальна православна церква

Дуже перепрошую в пана AppSа, бо тема про УАПЦ, та іншого місця не знайшла.

Рік 1686-й: із Константинополя до Москви
Олександр Сліпченко

У 1924 році патріарх Константинопольський Григорій VII у томосі про дарування автокефалії Польській православній церкві написав: "Перше відокремлення від Нашого Престолу Київської Митрополії і Православних Митрополій Литви та Польщі, залежних від неї, а також приєднання їх до Святої Московської Церкви відбулося не за приписами канонічних правил, також не було дотримане все те, що було встановлене стосовно повної церковної автономії Київського Митрополита, який мав титул Екзарха Вселенського Престолу". Щоб почути ті ж самі слова, нам довелося чекати ще майже 95 років.

Віднедавна у наш понятійний ужиток увійшла дата "1686". Це був рік, коли верховенство над українською церквою перейшло від Константинопольського до Московського патріарха. Тепер воно повернуто назад, і на цьому підґрунті будується автокефалія українського православ'я.

Проте чому й за яких обставин 332 роки тому таке рішення було прийняте, якось не дуже зрозуміло. Принаймні тим, хто задовольняється лише інформацією ЗМІ. Спробуймо в цьому розібратися докладніше, намагаючись усе-таки не надто заглиблюватися в хитросплетіння церковних догматів та політичних інтриг — минулих і нинішніх.

Чим жила того року Україна? Звертаючись до цієї дати, тепер зазвичай обмежуються суто церковним контекстом. Однак його тодішня величезна значущість не повинна заступати загального тла, на якому розгорталися події, пов'язані з перепідпорядкуванням української православної громади.

Вони розпочалися задовго до цього знаменного року, а саме 18 січня 1654 р. (всі дати за новим стилем. — А.С.), коли генеральна старшина та 12 полковників (більшість яких — родичі, свояки або куми), а також нечисленні містяни й козаки, зібравшись у Переяславі, присягнули на вірність "єдиновірному благочестивому царю східному" Олексію Михайловичу.

Тоді ж царський посол Бутурлін своїм звітом, у якому стверджувалося, що на раду "зібралася сила-силенна усяких чинів людей", створив легенду про масову участь населення у прийнятті доленосного рішення. Насправді ж на раді в Переяславі були присутні лише 284 особи. Це вже згодом із Москви у 117 міст і містечок було послано царських чиновників, які взяли особисту присягу у 127 тис. українців-глав родин. Під цей процес підпало лише близько 1 млн осіб — третина тодішнього населення України.

https://dt.ua/HISTORY/rik-1686-y-iz-kon … 7005_.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

9

Re: Українська автокефальна православна церква

Ще про автокефалію та статут ПЦУ (матеріал від 7 грудня!) https://dt.ua/internal/prosto-avtokefaliya-296452_.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Thanks: kuks701

Share

10

Re: Українська автокефальна православна церква

kbg_dnepr пише:

... а саме 18 січня 1654 р. (всі дати за новим стилем. — А.С.), коли генеральна старшина та 12 полковників (більшість яких — родичі, свояки або куми), а також нечисленні містяни й козаки, зібравшись у Переяславі, присягнули на вірність "єдиновірному благочестивому царю східному" Олексію Михайловичу.

Тоді ж царський посол Бутурлін своїм звітом, у якому стверджувалося, що на раду "зібралася сила-силенна усяких чинів людей", створив легенду про масову участь населення у прийнятті доленосного рішення. Насправді ж на раді в Переяславі були присутні лише 284 особи. Це вже згодом із Москви у 117 міст і містечок було послано царських чиновників, які взяли особисту присягу у 127 тис. українців-глав родин. Під цей процес підпало лише близько 1 млн осіб — третина тодішнього населення України.

https://dt.ua/HISTORY/rik-1686-y-iz-kon … 7005_.html

Погоджуюсь, якби тоді були месенджери (Вайбери, Вотсапи тощо) то такі б східносусідські фокуси не пройшли б:)

Результати Y-DNA: Ч: I-FT89137 (BIG-Y) (ранні Європейці Палеоліта, North Dinaric cluster); ЖЧ R-BY120038 (BIG-Y, балто-слов’янська лінія); ЖЖЧ R-FT216860 (BIG-Y, балто-слов’янська лінія) + ЧЧЖЧ R-FTB79685 (BIG-Y, слов’янська лінія).
Результати mtDNA: Ж: H; ЧЖ: U5b1e1; ЧЧЖ: H2a5b1; ЖЧЖ: X2b-T226C;
Подільска губернія. Православні та старообрядці + Мглинський повіт Чернігівської губернії

Share

11

Re: Українська автокефальна православна церква

Шановні співвітчизники, а давайте не ігнорувати історичні моменти, що відбуваються просто зараз!
Томос церкві України: Епіфаній отримав грамоту про автокефалію
Отримавши томос, Епіфаній заявив про утвердження автокефальної Православної церкви України

Share

12

Re: Українська автокефальна православна церква

"Євангеліє" від влади
Катерина Щоткіна

Церква не може бути чинником консолідації такої різношерстої постімперської нації, якою є ми, просто тому, що релігійні погляди і вподобання не терплять компромісу. Навіть якщо вони стосуються не віровчення, а "зовнішніх" обставин — обряду, традиції, мови богослужіння тощо. У цьому сенсі церква була — і продовжує бути — чинником поділу громадян (як ми могли самі переконатися — аж до сепаратизму). Це не докір, це цілком природно, оскільки, повторюся, все, що пов'язане зі сповіданням віри, дуже погано вкладається в компроміс і виявляється дуже зручним полем для ідеологічних та політичних спекуляцій і авантюр. Уже тому від цього поля годилося б тримати подалі політику — будь-яку — і свою, і, по можливості, чужу. Все, що можна залишити, у плані "консолідації", ревнителям віри будь-якої конфесійної приналежності, — заклик до мирного співіснування, а зовсім не до "консолідації всіх із усіма", хай навіть усередині однієї країни.

+ Читати більше

Але що ж робити? Залишити все як є? Та ж "московські попи" — скалка в ніжному місці. Вони будуть, як та англійка, "гидити". Проповідувати "русский мир". Сіяти сепаратизм. Всебічно підтримувати всіляких російських креатур на кшталт Опоблоку.

Будуть, звісно. "Московські попи", безумовно, не вигадка. І "англійка гидить", так. Можливо, не в таких масштабах, як їй приписують, але все ж. Сам факт наявності церкви із закордонним центром багатьох обурює саме як факт, незалежно від того, що ця церква реально робить чи не робить. А тут ще патріарх Кирило зі своїм (точніше — путінським) "русским миром". І митрополит Павло Лебідь. І кримські священики, що освячують російські ракети. І хресні процесії з царем на іконах. І "братерство народів", і "слов'янська єдність", і побєдобєсіє, й інша імперська єресь.

Одне слово, давайте чесно: "національна церква" для українців — зовсім не чинник консолідації нації. Це духовний редут, заслін, барикада, яку ми ставимо на шляху російської експансії. Коли екзальтовані "свідки Томоса" заявляли, що автокефалія — це і є "національна ідея", вони частково були праві. Адже іншої національної ідеї, крім протистояння Москві, в нас досі немає.

Та чи можна позбутися імперії, копіюючи її методи?
...
Україна, як влучно зазначив один із її президентів, — не Росія. Саме тому в ПЦУ, попри внутрішню схильність до одержавлення, немає шансів стати клоном РПЦ.

Ідея державної церкви по-своєму хороша для влади, — але тільки для тієї, яка може собі дозволити не думати про завтрашній день, на який призначено вибори. Ось Путін, наприклад, може собі дозволити державну церкву. А РПЦ може дозволити собі зливатися в екстазі з Путіним. Бо він вічний. Патріарх Філарет, що ввібрав у себе РПЦ, теж може з ніжністю думати про державну церкву, оскільки його уявлення про державний ідеал також сформувалося в СРСР. Але в умовах постійної зміни влади та політичної конкуренції глибоке зрощення церкви й державної політики в різношерстій і незмінно сильно регіоналізованій Україні — не має сенсу.

Українська церковна ситуація — сильно драматизована останніми подіями і пропагандою, що супроводжувала їх, — насправді зовсім не така погана. Різні церкви дуже вдало зайняли різні ніші, задовольнивши й охопивши місією всіх, хто цього потребував, незалежно від їхніх культурних, мовних, політичних уподобань, регіональних особливостей та генетичних схильностей. Поки вони створювалися й розбрідалися по своїх нішах, країна пережила чимало потрясінь. І навіть коли всі більш-менш розійшлися по місцях, ситуація не стала бездоганною, — конкуренція на православному ринку залишалася нечесною, бо одна частина православних обвинувачувала іншу в тому, що вони "продають контрафакт", тобто є "безблагодатними".

Після визнання канонічності та дарування Томоса про автокефалію цю проблему було усунуто. Ситуація на "духовному ринку" нині близька до ідеальної. Навіть при тому що УПЦ МП, як і раніше, є, як і раніше, в єдності зі своїм "закордонним центром", як і раніше, не визнає ліквідації розколу. І навіть якщо в цьому "не-визнанні" до неї приєднається частина помісних православних церков.

Ситуація майже ідеальна. Але ми самі, як і раніше, далекі від ідеалу.

Вибір для нас — колосальне випробування, з яким ми за роки незалежності так і не зрозуміли, як жити і що робити. Нам важко зробити власний, але ще важче — прийняти чужий. Тому ми так вітаємо уніфікацію. Ось і церква має бути єдиною, тобто однією. Розподіл — навіть коли йдеться про церковні уподобання — ми сприймаємо як драму і як виклик собі. Нам простіше орієнтуватися в умовах демонізації опонента. "Розкольників", які нікуди не поділися, тільки потягли за собою в розкол ще й Вселенського патріарха, ви тільки подумайте. "Московських попів", які "розвалили країну".

Можливо, я виступлю в ролі Капітана Очевидність, але все-таки: не статусу — "канонічного", "державного" чи якогось там іще — чекають насправді ті, хто з УПЦ МП міг би перейти, але не бачить особливого сенсу. Там чекають хоч якогось сигналу, що перехід не виявиться заміною шила на мило. Що ПЦУ — це не зміна вивіски, а нова церква з новими правилами. Нові правила — те, чого всі українці, усвідомлено чи неусвідомлено, чекають від кожної великої політичної і суспільної зміни. Реформи — ключове слово. У церкві в тому числі. Влада приходить і йде. Адмінресурс — що серце красуні. Але якщо надії, пов'язані з новоствореною церквою, справдяться бодай частково, ні адмінресурс, ні "особливий статус" їй просто не знадобляться.

https://dt.ua/internal/yevangeliye-vid- … 2972_.html

"Евангелие" от власти
Екатерина Щеткина

Церковь не может быть фактором консолидации такой разношерстой постимперской нации, какой являемся мы, просто потому, что религиозные воззрения и предпочтения не терпят компромисса. Даже если они касаются не вероучения, а "внешних" обстоятельств — обряда, традиции, языка богослужения и т.п. В этом смысле церковь являлась — и продолжает являться — фактором разделения граждан (как мы могли сами убедиться — вплоть до сепаратизма). Это не упрек, это вполне естественно, поскольку, повторюсь, все, что связано с исповеданием веры, крайне плохо укладывается в компромисс и оказывается очень удобным полем идеологических и политических спекуляций и авантюр. Уже потому от этого поля следовало бы держать подальше политику — любую — и свою, и, по возможности, чужую. Все, что можно оставить в плане "консолидации" ревнителям веры любой конфессиональной принадлежности, — призыв к мирному сосуществованию, а вовсе не к "консолидации всех со всеми", пускай даже внутри одной страны.

+ Читати більше

Но что же делать? Оставить все, как есть? Так ведь "московские попы" — заноза в нежном месте. Они будут, как та англичанка, "гадить". Проповедовать "русский мир". Сеять сепаратизм. Оказывать всемерную поддержку всяким российским креатурам вроде Оппоблока.

Будут, конечно. "Московские попы", безусловно, не выдумка. И "англичанка гадит", да. Возможно, не в таких масштабах, как ей приписывают, но все же. Сам факт наличия церкви с зарубежным центром многих возмущает именно как факт, безотносительно к тому, что эта церковь в реальности делает или не делает. А тут еще патриарх Кирилл со своим (вернее, путинским) "Русским миром". И митрополит Павел Лебедь. И крымские священники, освящающие российские ракеты. И крестные ходы с царем на иконах. И "братство народов", и "славянское единство", и победобесие, и прочая имперская ересь.

В общем, давайте честно: "национальная церковь" для украинцев — вовсе не фактор консолидации нации. Это духовный редут, заслон, баррикада, которую мы ставим на пути российской экспансии. Когда экзальтированные "свидетели Томоса" заявляли, что автокефалия — это и есть "национальная идея", они отчасти были правы. Ведь иной национальной идеи, кроме противостояния Москве, у нас до сих пор нет.

Но можно ли избавиться от империи, копируя ее методы?
...
Украина, как верно подметил один из ее президентов, — не Россия. Именно поэтому у ПЦУ, несмотря на внутреннюю предрасположенность к огосударствлению, нет шансов стать клоном РПЦ.

Идея государственной церкви по-своему хороша для власти — но только для той, которая может себе позволить не думать о завтрашнем дне, на который назначены выборы. Вот Путин, например, может себе позволить государственную церковь. А РПЦ может позволить себе сливаться в экстазе с Путиным. Потому что он вечный. Патриарх Филарет, впитавший в себя РПЦ, тоже может с нежностью думать о государственной церкви, поскольку его представление о государственном идеале также сложилось в СССР. Но в условиях постоянной смены власти и политической конкуренции глубокое сращение церкви и государственной политики в разношерстной и по-прежнему сильно регионализированной Украине — бессмысленно.

Украинская церковная ситуация — сильно драматизированная последними событиями и сопровождавшей их пропагандой — на самом деле вовсе не так плоха. Разные церкви очень удачно заняли разные ниши, удовлетворив и охватив миссией всех, кто в ней нуждался, независимо от их культурных, языковых, политических предпочтений, региональных особенностей и генетических предрасположенностей. Пока они создавались и разбредались по своим нишам, страна пережила немало потрясений. И даже когда все более-менее разошлись по местам, ситуация не стала безупречной, — конкуренция на православном рынке оставалась нечестной, поскольку одна часть православных обвиняла другую в том, что они "продают контрафакт", т.е. являются "безблагодатными".

После признания каноничности и дарования Томоса об автокефалии эта проблема оказалась устранена. Ситуация на "духовном рынке" в данный момент близка к идеальной. Даже при том, что УПЦ МП по-прежнему есть, по-прежнему в единстве со своим "зарубежным центром" и по-прежнему не признает ликвидацию раскола. И даже если в этом "не-признании" к ней присоединится часть поместных православных церквей.

Ситуация почти идеальная. Но мы сами, как и раньше, далеки от идеала.

Выбор для нас — колоссальное испытание, с которым мы за годы независимости так и не поняли, как жить и что делать. Нам трудно сделать собственный, но еще труднее — принять чужой. Поэтому мы так приветствуем унификацию. Вот и церковь должна быть единой. Нет, не единой — единственной (в украинском языке, к нашему счастью, это одно и то же слово, а в нюансах смысла кто станет разбираться). Разделение — даже когда речь идет о церковных предпочтениях — мы воспринимаем как драму и как вызов себе. Нам проще ориентироваться в условиях демонизации оппонента. "Раскольников", которые никуда не делись, а еще и (вы только подумайте!) уволокли за собой в раскол еще и Вселенского патриарха. "Московских попов", которые "развалили страну".

Возможно, я выступлю в роли Капитана Очевидность, но все же: не статуса — "канонического", "государственного" или какого там еще — ждут на самом деле те, кто из УПЦ МП мог бы перейти, да не видит особого смысла. Там ждут хоть какого-нибудь сигнала о том, что переход не окажется заменой шила на мыло. Что ПЦУ — это не смена вывески, а новая церковь с новыми правилами. Новые правила — то, что все украинцы, осознанно или неосознанно, ждут от каждой большой политической и общественной перемены. Реформы — ключевое слово. В церкви в том числе. Власти приходят и уходят. Админресурс — что сердце красавицы. Но если надежды, связанные с новосозданной церковью оправдаются хотя бы частично, ни админресурс, ни "особый статус" ей просто не понадобятся.

https://zn.ua/internal/evangelie-ot-vlasti-309153_.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share