1

Тема: Хабне

Позакинуте містечко Поліське, а колись славне місто Хабне, короткочасно бувше Кагановичами( не такогож уже й видатного Кагановича ) Якось зовсім мало виходців з містечка нажаль цікавляться своїм корінням, або може й цікавляться, та не афішують про це в інеті.
Зараз мало хто знає про Поліська , а ще менше й про Хабне, я почалась цікавитись історією даного населеного пункту, завдяки своєму захопленню генеологією, так як мої пращури, є виходцями з Хабного.
Ось трохи про історію Хабного з Вікіпедії:

Давні люди на території Поліського району жили ще в дольодовикову епоху. Зокрема біля села Діброва знайдена стоянка неоліту. Біля Поліського розташована система насипних оборонних валів, яка відома під назвою Кобилячі гори. Не зважаючи на знахідки кісток та зброї, інформації коли вони були насипані знайти не вдалося.

Одна з перших писемних згадок про поселення з'являється у 1415 році під назвою Хабне. На офіційному сайті Поліського району датою заснування вважають 1215 рік.

За однією із версій містечко заснували євреї, які втекли з Києва через постійні напади кочовиків. «Хабен» — співзвучне з німецьким словом «мати». Можливо на їдиш воно означає маєток або обійстя.

За іншою версією «Хабен» — це слово з гебрейської мови і означає «первісток», тобто перший хлопчик у сім'ї.

До сьогодні в ортодоксальних євреїв існує звичай «Міцва Підьон Хабен» — викуп первістка. Він походить від біблійного Авраама від якого Бог зажадав принести у жертву свого старшого сина і коли той уже заніс ніж, Бог перевіривши його вірність дозволив йому викупити сина за символічну плату сріблом.

Територіально містечко належало до тих руських земель, що після занепаду Київської Русі потрапили під владу Великого Князівства Литовського. Після Кревської Унії і шлюбу литовського князя Ягайла з польською принцесою Ядвігою, Хабне у складі інших литовських земель, увійшло до союзної держави Річ Посполита. Після Люблінської унії польські впливи на Поліссі посилилися. Зокрема за перехід в католицизм шляхта отримувала пільги. Після громадянської війни, яку очолив Богдан Хмельницький, за результатами Андрусівської унії в 1667 році Хабне залишилось в Речі Посполитій, а після другого поділу Польщі (кінець 18 століття) перейшло разом з усім правобережжям України до Російської імперії.
Як по мені то нажаль(,

Таким чином, засноване за часів Київської Русі Хабне майже 400 років перебувало у Речі Посполитій і 190 років у Російській Імперії та СРСР. Однак і після поділу Польщі у Хабному залишалися польські пани-землевласники. Для справедливості треба відзначити, що пани, володіючи частиною земель та кріпаками, все ж не мали впливу на більшість населення містечка, яке складалося з вільних козаків, поляків та євреїв-ремісників.

Історики вважають, що Хабне відігравало важливу оборонну функцію у Поліссі у XV і XVI століттях. Польський король Ян Ольбрахт віддав Хабне своєму наміснику Повлозову у 1499 році, який у свою чергу віддав містечко своїй доньці. У 1541 році були збудовані оборонні стіни навколо міста у зв'язку з постійними нападами татар. Оборонна стіна мала кілька башт, глибокий рів та інші необхідні укріплення і була постійно укомплектована гарнізоном вояків.

Завдяки покладам болотної залізної руди у другій половині XVI століття чорна металургія отримала розвиток у Хабне і навколишніх селах. Переважно з металу виробляли військове спорядження

Оборонний замок (вірогідно район меблевої фабрики та СШ № 2) простояв до кінця 16 століття, але був зруйнований і пограбований не татарами, а повсталими козаками під проводом Северина Наливайка (1594—1596 років).

У 18-19 сторіччі біля здебільшого єврейського Хабного процвітали кілька поселень. Замостя на лівому березі Ужа здебільшого населяли поляки. Слободу Радзивилівську (тепер район вулиць Воля та Пісок) — реєстрові козаки та поселяни. Ковтюб — кінець вулиці Воля та район біля автостанції та радгоспу Хабне — кріпаки пана, чий маєток був на території сучасного туберкульозного шпиталю.

В 19 сторіччі до Хабного приєдналися всі ці околиці і національний склад містечка урізноманітнився. З величезною любов'ю і гумором про Хабне на початку 20 століття писав великий єврейський письменник Шолом-Алейхем. До війни в містечку діяли 2 синагоги, 1 костел та 1 православна церква. Більшість споруд збереглися до наших днів: костел — будинок піонерів, синагоги -СШ № 2. На жаль прекрасну дерев'яну церкву розібрали на початку 60-х і на її місці встановили водокачку та районну бібліотеку.

На середину 19 століття припадає розквіт промисловості містечка, вже діяла швейна фабрика пана Радзивілла (див. Радзивілли), для руху машин якої використовувалась гребля на річці Уж (пагорби — Рокитняки). Вже тоді в містечку були меблева фабрика і численні ремісницькі артілі.
Якраз мої пращури записані фабрикові. видно доводилось їм працювати на цій фабриці.

Радянська влада прийшла у 1918 році. Панський маєток пана Горвата (тоді передводителя польського панства Київщини) був націоналізований. Недалеко від Хабного біля містечка Базар відбулися останні бої громадянської війни. Там Червона армія розбила останній збройний виступ добровольців з-поміж інтернованих у Польщі вояків УНР проти більшовиків, під командуванням генерала Юрка Тютюнника.

З 1938 року промисловість містечка деградувала настільки, що воно перетворилося з міста на майже повністю аграрне село і отримало статус селища міського типу.
І нащадки моїх пращурів по розселювались по навколишніх селах.

У 30-ті роки містечко перейменували на Кагановичі Перші. Лазар Каганович народився в селі Кабани (Діброва), яке в той самий час назвали Кагановичі Другі.

За переказами старших людей, завдяки високопоставленому землякові план хлібозаготовок був пом'якшений і Хабному вдалося пережити голодомор 33 року.
Хоч щось добре відбулось завдяки народженню Земляка,,,,,

У 1957 році Кагановичі знову перейменовані цього разу в Поліське. До 26 квітня 1986 року коли на Чорнобильській АЕС сталася найбільша в історії атомної енергетики аварія Поліське мало населення майже до 12 тис. осіб (у 1981 році 10600). Селище опинилося у зони відчуження і все населення було евакуйоване в інші райони України.

Відселення відбулося не одразу після аварії, а лише почалося з 1990 року. За часів СРСР проти відселення активно агітував райком КПРС. Тих, хто самовільно виїжджав виганяли з партії, називали панікерами, намагалися добитися «вовчого білету» на працевлаштування. З розпадом Союзу стали відомі масштаби радіаційного забруднення. В 1993 році Верховна Рада України прийняла рішення про обов'язкове відселення Поліського. За іронією долі, організацією відселення зайнялися ті ж люди, які активно агітували проти нього раніше.

Після 1986 року в інфраструктуру містечка були вкладені чималі гроші: перекриті всі будинки новим шифером, побудовані кілька сучасних п'ятиповерхівок, заасфальтовані всі вулиці. На етапі закінчення асфальтування, радянська влада схаменулося, що забули прокласти водогін. Асфальт зірвали по всьому містечку, проклали водогін і газ, і заасфальтували знову. Цікаво, що після відселення, коли люди виїхали, більшість будинків були пограбовані, а всі водогінні та газові труби викопані і продані у чисті від радіації райони країни. Тепер Поліське нагадує повну руїну, а на вулицях та в будинках росте справжній дикий ліс.
Як кажуть природа бере своє. Добре одне є місце для життя диких тварин.
Повертаються рисі, зявляються дикі коні, а це життя!!!

На даний час інтенсивно (з використанням спецтехніки) розбираються на будівельні матеріали школа № 2 та дитячий садок. Роботи виконуються з дозволу Поліського райвиконкому, начебто для нової школи у Вінницькій області.
Хоча ж як же радіація????

Зараз у Поліському постійно проживають 10 осіб (так звані «самосели»).

Спасибо сказали: Алёна1

Поделиться

2

Re: Хабне

І ось історія Хабного за Похилневичем

X А Б Н Е местечко при реке Уше с северо-западной части уезда, где леса уже довольно истреблены; от Киева стоит в 150, а от Радомысля в 120 верстах. Окрестности местечка скучны и однообразны. Кроме сыпучего песка с одной стороны и лугов, всегда почти прикрытых испарениями и туманом, с другой стороны, ничего более не видно для подъезжающего путника. Но внутри местечко представляется в довольно приятом ввде. Все улицы прямые и широкие, застроены опрятными домиками, а при них небольшие садики и цветники. Между домами возвышаются две православные приходские церкви, костел и красивое двухэтажное здание суконной фабрики, которой Хабне обязано большей частью своего благоустройства. Всех домов в местечке до 800; из них 115 принадлежит евреям. Постоялых дворов 5, лавок 10. Жителей обоегопола: православных 1521, римских католиков 96, лютеран 90 и евреев 1123. В Хабном кроме суконной фабрики есть заводы пивоваренный и винокуренный, вольная аптека и больница, содержимая на счет имения. Училища Русского еще не заведено (открыто в 1862 году на счет правительства); есть только еврейское и немецкое, открытый при содействии владельца. Земли к имению принадлежит 24865 десятин, из числа коих более 10000 пахотных, более 2000 сенокосной и 8540 под лесами. Ревизских душ числится в имении 2056. Хабное замечательно хорошим устройством у владельца земледельческого хозяйства с заведением правильного удобрения полей при посредстве барщины Эти улучшения, отяготившие, впрочем^ крестьян, введены известным агрономом и фабрикантом Тэром, выписанным из Пруссии. Б хозяйственном отношении имение разделено на пять фольварков, из коих главный именуемый Каролински^ отличается наилучшим устройством. Но первую достопримечательность местечка составляет суконная фабрика, одна из примечательнейших в губернии. Первоначальное устройство Хабенской фабрики принадлежит механику Янцу, под фирмой которого, в компании с агрономом Тэром и тогдашней владелицей крестьян княгиней Радзивилл, фабрика эта существовала еще в 1822 году и имела 8 гремплярных машин. Цена сукон была в то время значительная и фабрика, уже в начале существования своего, считала в обороте своем более 50000 рублей серебром. Компания продолжалась не более 8 лет. Б 1830 году Янц уступил свою часть владелице имения за 30000 рублей серебром, а в 1832 году и Тэр свою часть за 26000 рублей. Затем княгиня вступила в полное владение фабрикой. Впрочем, в то время кроме строений фабрика имела машин и разных продуктов не более как на 17000 рублей серебром. С тех пор фабрика год от года улучшалась и увеличивала и произвела значительные постройки, ввела новые совершеннейшие машины и увеличила их число. Б 1845 году балансы фабричные показали уже в строениях 42000 рублей серебром в машинах 54000; в запасах сукон, шерсти и других предметов 123000, наличных денег 8000; всего капитала 227000 рублей, из которых, исключив до 100000 долга, еще оставалось фабричной собственности на 127000 рублей. В 1852 году фабрика перешла в собственность братьев Лычковых и Бубновых, по покупке от княгини Радзивилл за 120000 рублей серебром, и после того она сделала еще несколько шагов вперед, приобретением новых машин на 60000 рублей и улучшением против прежнего производства сукон. 400 душ обоего пола, под руководством 10 иностранных мастеров, заняты на ней работой и производят изделий ежегодно более нежели на 18000 руб. Прежде фабрика имела свои магазины в некоторых городах и за это право она с 1830 года платила пошлины по 2-й гильдии. Теперь она магазинов не содержит, находя возможным продавать все свои изделия на месте. Фабрика, по отзывам некоторых лиц, имеет благодетельное действие на нравственность фабричных рабочих, между коими почти не бывает преступников и почти все они скромны, трезвы и пользуются замечательным довольством.
В прошлом веке Хабное принадлежало Стецким, а в начале текущего перешло к Радзивиллам вследствие брака одной из Стецких с князем помянутой фамилии. Нынешние владельцы Алексавдр и Станислав Игнатьевичи Горваты (сербского происхож.), купит Хабенское имение от Радзивилловой в 1850 году. Кроме местечка следующие деревни составляют Хабенское имение: Тарасы, Ковшиловка, Грезля, Святоцкое, Стебли, Луговики, Луговицка Слобода, Людвиновка, Яблонка, Раговка, Юзефин, Lfapn и Мариановка.
В местечке, как сказано выше, две православные церкви: Николаевская и Преображенская, обе деревянные. Николаевская церковь построена, как ввдно из визиты (1746 года Овручского деканата) в 1733 году Казимиром Стецким, кашгеляном Киевским, а освящена Антонием Подгурским, оффициалом Овруцким Но до построения ее существовала древнейшая Николаевская церковь, как можно заключить из того, что священником при ней был еще в 1731 году Яков Порошкевич, посвященный в Уневе. Б том 1746 году в приходе Николаевской церкви было 60 дворов и 244 лиц мужского пола прихожан. В то время в Хабном был латинскиймонастырь, в коем по декрету визигатора заключен был за проступки священник Порошкевич. По штатам Николаевская церковь причислена к 3-му классу; земли имеет 36 десятин. Прихожан она имеет 777 в самом местечке и 2185 в деревнях: Мариановке, Щрях, Яблонке, Роговке, Луговиках, Стеблях, Людвиновке и Юзефине. Преображенская построена в 1754 году на месте древнейшей, описанной в визиге 1746 года. По платам она отнесена к 5-му классу; земли имеет также 36 десятин. Прихожан в местечке 644> да в деревнях: Свягоцком, Тарасах, Грезле и Ковшиловке 1201.

Дуже шкода , що зникло місто. а з часом видно зникне нажаль і його історія,

Спасибо сказали: IRON1

Поделиться

3

Re: Хабне

Шолом Алейхем

ХАБНЕ
--------------------------------------

Це було в Одесі. Ми сиділи в товаристві цілого гурту літераторів, — тобто письменників, які пишуть, і читачів, які читають, — і молоді: кілька студентів, і дівчина була, що приїхала вчитися, досить огрядна дівчина, здорова, з червоними щоками, і просто сторонні люди, тобто такі, що до нашого товариства не мали ніякого відношення, але, побачивши, що товариство розмовляє, вони прислухались, потім почали присуватися дедалі ближче, аж поки утворилася одна компанія і переплутались склянки на столі і ноги під столом — одне слово, друзі...
Було це, власне, не в суботу, а в будень, і говорили ми, власне, не про суботу, а про зовсім інші справи. Якщо не помиляюся, ми говорили і сперечалися з приводу сіонізму, територіалізму, ахад-гаамізму [1] і не мали при цьому на увазі ні грошей, ні суботи, ні містечка, що зветься Хабне, не згадали його ні разу. Воно нам навіть на думку не спадало. Раптом — не знаю як і звідки — підвівся молодий чоловік, рудий і білобровий, один з тих молодих людей, що сиділи осторонь, махнув рукою і почав такими словами:
— Стривайте, навіщо це все? Ось я вам розповім кращу історію, що зі мною трапилась у Хабному! Хабне — це містечко. Є таке містечко, що зветься Хабне, і має воно все, що містечкові належить: пошту, казенного рабина, річку, духовного рабина, телеграф, кладовище, пристава, училище, хасидів [2], дві синагоги, дуже багато бідняків, дуже мало заможних, як звичайно в наших маленьких містечках. Одного разу понесла мене лиха година в те містечко на суботу. Можете послухати, це цікава історія, хоч і коротка, — вона може вам придатися.
Ви, певно, знаєте дуже добре, що в маленькому містечку, коли прибуваєте туди на суботу, ви мусите зробитися містечковим і нічого вам не допоможе, їхати далі нічого й думати. Хабне — не Одеса. Відколи Хабне існує, єврей ще ніколи не порушував там суботнього спокою. А коли ви лишаєтесь на суботу в Хабному, ви мусите передусім піти побанитися. А що ж іншого ви зробите? Сядете писати книжки? А в синагогу піти — це вже обов'язково. Я б дуже хотів побачити, як би ви, приїхавши до Хабного на суботу, не пішли в синагогу. Думаєте, що вам, боронь боже, заподіють щось лихе? Ніколи в світі! Вам нічого не зроблять! На вас тільки дивитимуться, все містечко Хабне прийде подивитися на єврея, який приїхав у Хабне на суботу і не хоче піти в синагогу. А який вигляд матимете у свого господаря? Який смак матиме обід, що вам подадуть окремо? Та й хто зна, чи вам подадуть окремо обід. Що ви — пан, щоб їсти окремо, а не з господарем за одним столом? От, бачте, якби ви були паном, тоді інша річ. Тоді вам усе подали б у кімнату: їсти і пити, і цигарки, і навіть, ніде правди діти, самовар у суботу. Звідки це береться, хочете знати? Е, цього не допитуйтесь, бо коли почнете ставити запитання, чому так, чому інак, то кінця-краю цьому не буде. Коротше кажучи, якщо ви приїхали в Хабне, ви мусите бути хабенським.
Отож трапилась зі мною така історія. Я їздив до поміщика, поблизу Хабного, і віз з собою гроші, добрих кілька тисяч карбованців, що помітно розпирали внутрішні кишені піджака. Навіть хто не знав, теж, здається, мусив здогадатися, що я везу з собою гроші, бо коли людина везе гроші, вона має зовсім інший вигляд: вона ходить зовсім інакше, стоїть інакше, говорить інакше. Гроші, розумієте, мають у собі особливу силу — це гроші!.. Одне слово, що робити з грішми? По-перше-субота. Хабне — не Одеса. Як я носитимусь цілу суботу з грішми? По-друге, мушу вам сказати щиру правду, що я таки трохи боявся ночувати в заїзді з таким, нівроку, шматом грошей, Не тому, боронь боже, що я боявся господаря заїзду. Господар заїзду був чесний, побожний чоловік, у дуже гарній капоті, підперезаний шовковим поясом. Та й розбійників я не боявся: Хабне, крий боже, не славилось, як місто розбишак і торбохватів. Ще ніхто не чув, щоб у Хабному траплялися вбивства чи грабунки. Ну, а те, що тут нещодавно був невеличкий погром, то грабували ж тільки під час погрому, а де тепер нема погромів?.. Присягаюся вам своєю честю, ви можете йти в Хабному опівночі самі — на мою відповідальність — з вами нічого не трапиться. А коли так, чого мені було боятись? Я боявся, розумієте, тільки одного: нівроку, такий шмат грошей, чужих грошей, не моїх... Мало що, не доведи господи, може часом трапитись, хіба вгадаєш?.. Кидаюсь туди, сюди — погана справа. Що робити? Починаю розмову з моїм господарем: хто тут у Хабному з найповажніших людей, з багачів? Він, звісно, питає: "З якою метою? Може, з приводу якоїсь комерції?" Хоче, щоб я йому розповів, що мені муляє! Правда, він таки порядний, в гарній капоті, підперезаний шовковим поясом, а Хабне таки не місто розбійників чи торбохватів, але ж ідеться про гроші — нівроку, такий шмат, чужі гроші, не мої... Коротше, я допитуюсь одного, а він допитується іншого, я кажу йому "багач", він мені каже "комерція". Кінець кінцем, я в нього випитав те, що мені треба було, а саме, що Хабне — містечко самих злиднів, тобто в Хабному є заможні теж але їх дуже мало. Є тільки один такий, про якого можна сказати, що він заможний, і не тільки заможний, але й багач, можна сказати, великий багач. Щоправда, його грошей ніхто не лічив, але гроші є в нього і, можливо навіть, багато грошей. До того ж, він має власні будинки і цілий базар крамниць і невеличкий лісок, таки ліс, можна сказати, два ліси. І, до того, він сам непогана людина, тобто не лихий з природи, можна сказати, добрий, з добрим серцем і з щедрою рукою, хоч, правда, любить туману напустити, розумієте, пожертвою, позичкою, невеликою послугою. Нікому не відмовляє, — хто б до нього не прийшов. Звичайно, задля пошани. Любить пошану, багач любить пошану. А так він нібито скромний, поводиться просто, ненавидить лестощі. І можна сказати про нього, що він досить віруючий, тобто не з великих святенників, але й не робитиме того, чого не можна, привселюдно, так, щоб усі бачили. Може, у себе там, коли ніхто не бачить, — та це вже невідомо. Хто зобов'язаний ручатися за іншого? А про чесність нічого й говорити, та дякувати йому за це не слід, бо коли й така людина не буде чесною, то хто ж тоді?

Спасибо сказали: Алёна1

Поделиться

4

Re: Хабне

Одним словом, я з цих розмов переконався, що такій людині я можу довірити мої гроші. Я подався до нього заздалегідь, напередодні суботи, ще перед банею, і застав його дома над книгою. Дуже порядна людина, сидить собі по-багатійському: красиво, пишно і спокійно, як звичайно поводяться багатії в маленьких містечках. Зайшовши, я привітався з ним і розказав йому свою справу: так, мовляв, і так, приїхав оце до одного поміщика, везу с собою гроші, мушу затриматися тут на суботу, та боюся — мало що буває! Хабне таки місто не розбійників чи торбохватів, а мій господар заїзду таки порядна людина, в гарній капоті, підперезаний шовковим поясом. Проте, нівроку, такий шмат грошей, чужі гроші, не свої!.. "Чого ж ви хочете, молодий чоловіче?" питає він мене з посмішкою. Я йому відповідаю, що хотів би його попросити, щоб взяв у мене ці гроші і сховав їх аж до після суботи у себе в шафі, — у нього залізна шафа, і тому я зможу бути спокійним. "Тобто я нікого, крий боже, не підозрюю, Хабне, — кажу, — не місто розбійників чи торбохватів... Але такий, нівроку, шмат грошей, чужих, не своїх..." Він мене вислухав і, все ще посміхаючись, звертається до мене:
"Молодий чоловіче, ви мене не знаєте, не знайомі зі мною. Як ви довіряєте мені таку суму грошей?" — "Добра слава, — кажу я йому, — далеко лунає, а, крім того, ви, певно, — кажу, — дасте мені яку-небудь розписку. Це ж гроші, і такий шмат, — кажу, — чужі, не свої..." Усміхаючись, він відповідає, що розписок ніколи ще нікому не давав. "Тоді, — кажу я йому, — нехай буде без розписки". Але він не погоджується.
"Що ж робити?" питаю. А він каже: "Що для вас краще". — "Може, свідки?" — кажу. А він: "Будь ласка". — "Кого привести?" кажу. А він каже: "Кого хочете". — "Чи немає, — кажу, — у вашому місті яких-небудь двох порядних людей?" А він каже: "У нас усі порядні люди". — "Якщо так, — кажу, — то я вискочу і приведу двох свідків". А він каже: "Вискакуйте і приводьте кого хочете..." І я бачу, що його дратує ця справа. Я виправдуюсь перед ним, що ніколи цього не дозволив би собі. "Я б хотів, — кажу, — стільки мати, скільки я б вам довірив. Але ці гроші, — кажу, — не мої, вони чужі, тому я мушу бути обережним. Га? Як ви гадаєте? Я мушу бути обережним?.." Він слухає мене з посмішкою на устах і мовчить. Я зрозумів, що він не дуже задоволений. Але оскільки я вже сказав, що побіжу привести двох свідків, то треба бігти. І я подався назад до заїзду і знову взявся до мого господаря, щоб довідатись у нього, хто є тут у Хабному з найпорядніших хазяїнів. Але ж з нього не можна жодного слова видобути. Він одно тільки хоче знати: навіщо воно мені? Якщо, каже, йдеться про сватання, то це одна річ, а якщо про кредит, то це вже зовсім інше, і якщо навіть, каже, просто так, то він теж мусить знати, про що йдеться...
Слово по слову, і він нарешті признався мені, що, власне, всі хабенські жителі порядні. Тобто, по щирості кажучи, краще було б, якби вони мали те, чого їм бракує до порядності. Бо що таке порядність? Порядним можна, каже, назвати кожного, а коли хочете, то порядності, каже, взагалі ніде немає. Це залежить від того, каже, якої порядності шукають в людині: грошей, родовитості, чи вченості, чи вихованості, чи, може, всього заразом? Але оскільки всього заразом, каже він, не буває ні в кого, виходить, що всі в Хабному порядні. А проте коли я шукаю найпорядніших, то є, каже, тільки дві порядні людини в Хабному: реб Лейзер і реб Йося. Про них можна сказати: порядні, цілком порядні!.. "Хто такий, — питаю, — цей реб Лейзер і хто такий реб Йося?" — "Чи не все одно вам, — питає він. — Якщо я й скажу, хіба ви знатимете?" — "Помиляєтесь, — відповідаю я, — кожна людина має свій характер". — "Ви якась чудна людина, — каже він, — все ви мусите знати! Реб Лейзер-це людина, що зветься Лейзер. А реб Йося — це людина, що зветься Йося. Ну, тепер вам уже легше?"
Коротше кажучи, я зайшов до реб Лейзера, що зветься Лейзер, і до реб Йосі, що зветься Йося, і познайомився з ними. Дуже симпатичні люди із симпатичними бородами. Розбалакався з ними про те, про се, баляндраси точили так довго, аж поки ми звернули на те, що мені треба, і я їм цілком одверто розповів усе: так, мовляв, і так, я їду до одного пана, везу з собою гроші, боюся — може... мало що буває? Хабне таки, крий боже, не місто розбійників чи торбохватів, але це ж гроші, нівроку, такий шмат, чужі, не свої... А тому я прошу їх, якщо вони хочуть зробити угодне богові діло, нехай зроблять таку ласку і підуть зі мною на хвилинку до хабенського багача для того тільки, щоб бути присутніми в ту мить, коли я йому передам гроші і він їх сховає у себе до після суботи. Вислухали мене реб Лейзер, що зветься Лейзер, і реб Йося, що зветься Йося, дуже уважно, гладячи собі при цьому бороди, перепитали мене ще раз і ще раз, звідки і куди, і що, і коли, і не примусили себе довго просити. Ми всі троє пішли до хабенського багатія. Попросивши знову, щоб він не гнівався (Хабне таки місто, крий боже не розбійників чи торбохватів), я гарненько розстебнув кишені, вийняв і перелічив усі гроші, добре загорнув у папір і передав їх хабенському багатієві просто в руки, щоб сховав у себе в залізній шафі до після суботи. Попросив ще раз, щоб він не ображався на мене, що я його турбую, бо Хабне таки місто, крий боже, не розбійників чи торбохватів але ж це гроші, нівроку, такий шмат, чужі, не свої... Хабенськнй багач взяв у мене пачку з рук у руки, поважно, як беруть, приміром, дитину на обрізання від рук куми до рук кума, а мої два свідки тимчасом допомагали дивитися, гладили собі бороди і облизувалися, як кіт, що дивиться на сметану... А я попрощався, ще раз попросив, щоб не гнівався на мене за турбацію, бо Хабне таки. крий боже, не місто розбишак чи торбохватів... і на все добре і край.
Випорожнивши кишені, я відчув, наче з мене зняли десять пудів тягаря, і я з легким серцем пішов у синагогу. Там я слухав кантора, який дуже гарно співає, розлягається навіть аж занадто і витворяє щось дивне своїм горлом, пускає трелі, як соловей, і закінчує молитву, як співак у театрі, читаючи її з такою "мораллю", з такою зворушливістю, що просто хочеться слухати ще раз і ще раз. Давно я вже не чув такого кантора, як у Хабному, давно вже не чув таких відправ, як у Хабному, давно вже не їв такої риби з перцем, такої смачної локшини, таких зраз, як у Хабному, давно вже не спав так солодко, як спав тієї ночі проти суботи, та й цілий день суботній спав по-царськи. Виспавшись досхочу після обіду, я любенько встав, вийшов трохи на шпацір оглянути Хабне, хабенських жителів і хабенських жінок, хабенських парубків і хабенських дівчат, які вдягаються і причепурюються "за останньою модою". Потім я любенько пополуднував по-суботньому, проспівав належні молитви, пішов до синагоги, відбув вечірню молитву, повернувся до заїзду, заплатив хазяйці за постій, звичайно, на кілька злотих менше проти рахунку, і любенько пішов до хабенського багача по гроші.
Прийшовши до хабенського багача, застав його в дуже чепурному шовковому халаті з шовковими китицями. Він гарненько так походжав по залі, закручуючи китиці то на один палець, то на другий, і співав приємним голосом:

Ілля-пророк!
Ілля з Тішеба!
Ілля з Гінаадаї
Скоро, скоро, скоро прийде!..

Спасибо сказали: Алёна1

Поделиться

5

Re: Хабне

"Що ж, — думаю собі, — нехай співає. Кінчить співати, тоді я йому скажу". Мій багач однак не перестає співати і крутити китиці між пальцями. Я вже сиджу, як на голках, підхоплююсь щоразу і хочу підійти та сказати йому про справу, але не наважуюсь, бо він усе співає, і ходить, і накручує китиці на пальці, а голос його щоразу стає дужчий і дужчий:

Ілля-пророк [3]
Ілля з Тішеба!
Ілля з Гілаада!
Ай-ай-ай-ай!
Ай-ай-ай-ай!
Скоро, скоро, скоро прийде!..
Ілля-пророк!
Ілля з Тішеба!
Ілля з Гілаада!..

"Будь-що-будь!" думаю собі, набираюся сміливості, підходжу до нього і кажу, що маю намір, коли бог дасть, ще сьогодні, тобто зараз-таки, вирушити в путь, а тому я б хотів попросити його з приводу... гм... Він підводить палець з китицею досить високо і звертається до мене на повний голос:

Ілля-пророк!
Ілля з Тішеба!
Ілля з Гілаада!
Ай-ай-ай-ай! Ай-ай-ай-ай!

"Що мені снилося лихого цієї ночі, і минулої ночі, і протягом цілого тижня — на твою голову! — думаю я сам собі. — Дивіться, як закохалась людина в пророка Іллю, просто ніяк не відірвеш!"
Коротше кажучи, він співав і айкав довго-довго, аж поки нарешті перестав. "Доброго тижня бажаю, — звертається він до мене, — доброго тижня, сідайте". Ми сіли любенько удвох до столу, він почастував мене цигаркою, звелів принести дві склянки чаю — мені і йому — і запитує; "Молодий чоловіче, що ви хотіли сказати цікавого?" — "Що мені сказати? Я їду сьогодні, тобто таки зараз, от я і хотів, — кажу, — попросити у вас тих кілька копійок". — "Яких копійок?" — "Тих кілька карбованців", кажу. "Яких карбованців?" — "Гроші, — кажу, — мої гроші". — "Які гроші?" — "Як то, — кажу, — які гроші? Не знаєте, про що я говорю? Я говорю про гроші, які я вам дав на схов до після суботи". — "Ви, — каже, — дали мені гроші?.." і при цьому скривляється так, неначебто я сказав йому, наприклад, що його ніс не його, а мій...
Можете собі уявити, що я в цю мить пережив. Мало що буває? Хабне таки, крий боже, не місто розбійників чи торбохватів... Але, з другого боку, я собі подумав: "Може, він жартує?" Я засміявся: "Ха-ха, ви неабиякий жартівник, — кажу, — добре знаєте ці штуки!" Але він звертається до мене цілком серйозно: "Які штуки?" — "Ви, — кажу, — жартуєте зі мною". А він каже мені занадто вже серйозно: "Молодий чоловіче, я вам не рівня і не жартую з вами! Скажіть, чого ви хочете?.."
Тут я вже відчув, що губи мені тремтять, очі кліпають, ноги підломлюються, — ще мить, і я впаду. Проте я не піддаюсь, сприймаю це все як жарт і кажу: "Ну, годі вже вам пустувати, слово честі, дайте мені мої гроші, і я поїду".
Мій хабенський багач сидить проти мене, дивиться мені просто в очі і, сказати б, хоч би бровою ворухнув чи оком мигнув! Немовби я, крий боже, з глузду з'їхав. "Молодий чоловіче, — каже він мені досить лагідно, — ви помиляєтесь, ви потрапили не туди, куди вам треба". Це вже мене обурило, і я озиваюсь до нього: "Якщо ви не жартуєте, — кажу, — то я не розумію, навіщо вся ця комедія? Я вам дав, — кажу, — сховати гроші, добрий, нівроку, шмат, гроші не мої, чужі..." І почуваю, що язик мені плутається, у горлі щось застрягло, в лівому вусі гуде, ще хвилину, — і я знепритомнію. "Не знаю, — каже він мені, — про що ви говорите". — "То ви, — кажу, — у мене грошей не брали?" — "Я, — каже він, — у вас? Покажіть, — каже, — ви маєте якийсь доказ на папері?.." Тут мені стало погано. Тепер я вже зрозумів, чому він сказав, що не дає ніколи розписок!.. "Як то?- кажу. — Ну, а свідки, що були при цьому?" "Свідки?- питає він. — Які свідки?" — "Хіба, — кажу, — не були при цьому присутні реб Лейзер і реб Йося?" — "Який Лейзер, який Йося?" -"Як то, — кажу, — господь з вами! От, — кажу, — я вискочу і приведу їх!" — "Вискакуйте, — каже він мені, — куди хочете, тільки дайте мені спокій. Ви, — каже, — не при повному розумі, молодий чоловіче!.."
Я помчав до моїх свідків, а тимчасом у мене промайнула думка в голові: "Може, я справді не при повному розумі? Може, це тільки мара, сон? Може, я зовсім не в Хабному?" Я біжу, і думки біжать, голова мало не розколюється. Понесла мене лиха година в Хабне на суботу! Лишенько мені! Що я робитиму, нещасна моя голова?!
Приходжу до реб Лейзера, приходжу до реб Йосі, розказую їм про нещастя, що зі мною скоїлось. "Ходімо, — кажу, — люди добрі, ходімо швидше, згляньтеся, це ж добрий шмат грошей, — кажу, — чужі, не мої, рятуйте мене!.." І ми прибігаємо всі троє до хабенського багатія. Він виходить нам назустріч з дивною посмішкою і звертається до моїх двох порядних свідків з такою мовою:
"Що ви скажете на таку напасть? Цей молодий чоловік забрав собі в голову бозна-що. Він каже, що нібито передав мені великий шмат грошей на схов і показує на вас, що ви були присутні при цьому. Що ви скажете на таку халепу?.." Мої обидва свідки, — гарні хазяїни з гарними бородами, — стоять і дивляться на багатія, на мене і один на одного. "Чого ви мовчите?- звертається до них багатій. — Чули ви будь-коли такий наклеп?" — "Хай бог боронить і рятує від такого!" — кажуть мої два свідки. "Він каже, — звертається до них знову багатій, — що це була бозна-яка велика сума грошей, стосот тисяч, і що ви самі бачили, як він мені передавав їх на схов до після суботи. Як це вам подобається? Боюсь, що, крий боже, цей молодий чоловік, мабуть, з'їхав трохи з глузду..." — "Певно, що так, він, мабуть, крий боже, з глузду з'їхав..." озиваються мої два свідки, дивляться на багатія і один на одного і гладять свої гарні бороди. Я хочу щось сказати, кричати, але не можу! У мене прилип язик до піднебіння, щось, наче кістка стало поперек горла, мені потемніло в очах... Мої два гарні свідки, реб Лейзер і реб Йося, нишком вислизнули з хати, якось чудно глянувши на багатія і один на одного, їхні обличчя були бліді, як місяць, проте сяяли, і очі у них блищали, мов у людей, яким господь, благословенне будь його ім'я, прислав на початку тижня непоганий заробіток...
Чуєте? Бозна-що було б зі мною, якби хабенський багатій не підійшов до мене, не поклав мені руку на плече, не відчинив шафу і не сказав мені: "Молодий чоловіче, не беріть так близько до серця, ось ваші гроші. Я вам тільки хотів показати, ЩО таке місто Хабне і ХТО такі його порядні жителі!.."
Відтоді я вже не їду до Хабного, а коли їду до Хабного — не везу з собою грошей, а коли везу гроші — не затримуюсь там на суботу, а коли затримуюсь на суботу... то вже знаю, що мені робити...
І рудий молодий чоловік з білявими бровами, закінчивши оповідання, відсунувся з стільцем трохи вбік і почав заглядати кожному окремо в очі, щоб побачити, яке враження справила його розповідь на нас. Ми всі сиділи занімівши. Припинилась наша розмова, увірвалася, наче сікачем її відтяли. Тільки один з нас (не пам'ятаю хто: здається мені, що я) наважився і запитав у рудого молодого чоловіка з білявими бровами:
— З приводу чого, власне, ви нам розповіли цю історію?
— З приводу чого? — здивувався він. — Як то — з приводу чого? Без будь-якого приводу. Це просто історія, сама по собі. Я випадково її згадав і розповів вам.


1905

Спасибо сказали: Ярематойсамий, Алёна2

Поделиться

6

Re: Хабне

Vladim
О сегодняшнем Хабном (Полесском)


lplaces.com/ru/reports/88-poliske


Сьогоднішне Хабне сумне видовище(,

Поделиться

7

Re: Хабне

Сумно......

Спасибо сказали: Алёна1

Поделиться

8

Re: Хабне

не вже руїна що я бачу була домівкою для нас 

Спасибо сказали: Алёна1

Поделиться

9

Re: Хабне

я родом з Поліського. готовий поділитися своєю інформацією, або може хтось поділиться своєю, яка допоможе в подальших генеалогічних дослідженнях.

Шукаю предків за такими прізвищами: Попруга, Козиренко, Майстренко, Самійленко (Самойленко), Мухоїд, Богдан, Микитенко (Нікітенко), Клоченок, Котляр, Кузьменко, Власенко, Харченко, Шеремета

Поліський район, Київської області: смт.Поліське (Хабне), с.Варовичі, с.Буда-Варовичі, с.Мартиновичі, с.Максимовичі, с.Млачівка
Спасибо сказали: Оленка, Алёна2

Поделиться

10

Re: Хабне

"ПОЛІЩУК"
Фільм-спогад Миколи Приймаченка.
Зняв Андрій Приймаченко (www.peredova.com)


Шукаю предків за такими прізвищами: Попруга, Козиренко, Майстренко, Самійленко (Самойленко), Мухоїд, Богдан, Микитенко (Нікітенко), Клоченок, Котляр, Кузьменко, Власенко, Харченко, Шеремета

Поліський район, Київської області: смт.Поліське (Хабне), с.Варовичі, с.Буда-Варовичі, с.Мартиновичі, с.Максимовичі, с.Млачівка
Спасибо сказали: Оленка, Алёна2

Поделиться

11 (11-12-2015 08:54:23 отредактировано Оленка)

Re: Хабне

ЦДІАК
Сповідальні розписи
ф.127.опис1015
123-1798, 136-1800, 168-1804, 182-1807, 203-1810, 287а-1819, 313-1821, 323-1822, 338-1823, 360-1825, 371-1826, 395-1828, 408-1829, 422-1830, 423-1830, 437-1831, 472-1833, 489-1834, 504-1835, 522а-1836, 538-1837, 558-1838, 593-1840, 614-1841, 634-1842, 655-1843, 675-1844, 692-1845, 717-1846, 739-1847, 776-1849, 777-1849, 814-1851, 832-1852, 851-1853, 866-1854, 921-1857, 937-1858, 958-1859, 980-1860, 1038-1863, 1062-1864, 1115-1866, 1001-1861.


Метричні книги
ф.127, о.1078
346(1870,1880), 347(1882,1883), 348(1883,1884,1887,1888), 349(1891),
350(1887-1888,1891,1899), 2393(1859-1871), 2395(1860-1869),
2399(1867-1873,1867-1869), 2401(1871-1879), 2404(1874-1879), 2428(1879), 2447
н. Спаська(1881-1882,1886), 2448(1881-1883), 2449 н.Николаевская (1881,1882,1885,1886),
2470 ш. Спаська (1885-1886,1889,1890,1892,1893-1898,1900-1903), 2478 н. (1886,1889-1893),
2492(1889,1890), 2493(1880,1890,1892-1894), 2502(1892), 2509(1893-1897,1905),
2513(1894-1902), 2517(1895-1903), 2536(1898,1900-1902), 2569(1902-1904),2574(1903-1907),2583(1904-1907), 2598(1905-1907),2626(1908),2635(1909),2641(1910).

Спасибо сказали: IRON, Julia_R1, Алёна3

Поделиться

12

Re: Хабне

Доброго дня! Прочитавши Ваш пост з дослідженням, мені він дуже сподобався. Я народився в с.Діброва(Поліського району)і хотів більш детально дізнатися про ”стоянку неоліту” біля села. Де можна дізнатися або прочитати (хто проводив архіологічні дослідження та що було знайдено). Дякую.

Поделиться

13

Re: Хабне

Фонд 1240 Опис 1 Справа 36 Метрична книга синагоги м.Хабне про народження. 1864-1879 рр. 237 аркушів.pdf (розмір 219,5 Мб)

Шукаю предків за такими прізвищами: Попруга, Козиренко, Майстренко, Самійленко (Самойленко), Мухоїд, Богдан, Микитенко (Нікітенко), Клоченок, Котляр, Кузьменко, Власенко, Харченко, Шеремета

Поліський район, Київської області: смт.Поліське (Хабне), с.Варовичі, с.Буда-Варовичі, с.Мартиновичі, с.Максимовичі, с.Млачівка
Спасибо сказали: nfs791

Поделиться

14

Re: Хабне

Хабенці в Києві
Мк Срітенськой церкви м.Київ 1913р.
25 декабря 1912/06 января 1913 Анатолий
Киевской губ.Радомысльского уезда Хабенской волости м.Хабно крестьянин Мойсей Петрович Царенок и Зиновия Данилова.
Восприемники козак Черниговской губ. Козелецкого уезда д.Арбузина Василий Михайлович Тополь и Киевская мещанка Мария Петрова Галионова.

Поделиться