Свистун Пантелеймон Іванович
1890 – липень, 28, 1938
Пантелеймон Іванович Свистун – талановитий організатор промислового виробниц- тва, один із активних будівників нашої індустрії, начальник будівництва і перший директор Харківського тракторного заводу народився в 1890 р. на хуторі Калашники Кременчуцького повіту в родині селянина-бідняка.
В п’ятнадцять років П.І.Свистун, як і його три старших брати та сестра, пішов в «люди» на заробітки. Відтоді і почав обчислюватись його робітничий стаж. Пантелеймон став учнем слюсаря Крюківських вагонних майстерень. Йшов 1905-й рік... Виступи робітників Крю- ківських майстерень вливались в загальний потік революційної боротьби пролетарів Украї- ни: «12 жовтня о першій годині дня на станції Кременчук повинні зібратися всі робітники Крюківських вагонних майстерень і залізничного депо для вироблення різних своїх вимог, які вони бажають пред’явити управлінню дороги. О 3-й годині дня загальний страйк робіт- ників продовжується».
Не все було зрозуміло юнаку – виступи ораторів на мітингах, вимоги робітників. Але зго- дом він довідався, що боротьбою робітників керують соціал-демократи, а їх очолює майстер І.Ф.Котлов. Щоб краще усвідомити політичну ситуацію, П.Свистун звертається до нелегаль- ної літератури, після тяжкої і виснажливої роботи в майстерні вечорами читає листівки, бро- шури, книжки.
В 1909 р. П.І.Свистун став членом РСДРП. Велике враження на Пантелеймона Свисту- на справила зустріч з депутатом IV Державної думи Г.І.Петровським. Молодому робітнику доручили зустріти Петровського на вокзалі і непомітно провести на конспіративну кварти- ру [2]. В зв’язку з його приїздом до Кременчука соціал-демократи Крюківських вагонних майстерень зібрались у лісі на маївку. Було присутніх понад 100 робітників. Півторагодинну розповідь Г.І.Петровського слухали всі з винятковою увагою [3]. П.І.Свистун розповсюджу- вав газету «Правда», збирав кошти в її фонд (кількість передплатників газети в Кременчуці в кінці 1912 р. досягла 150) [4]. Чітку позицію Свистун зайняв щодо участі робітників в Пер-шій світовій війні. Разом з керівниками міської організації І.С.Гаєвським, І.Ф.Котловим вів проти неї активну пропаганду [5]. Уникаючи арешту в 1915 р., разом з І.Ф.Котловим П.І.Свистун виїхав до Харкова. Тут він продовжує революційну роботу, за що був заареш- тований і висланий під нагляд поліції до Полтави.
Настав 1917-й рік. З перемогою буржуазно-демократичної революції Пантелеймон Івано- вич відразу потрапляє у вир революційних подій. Великі організаторські здібності і залізну волю виявив він, коли очолив губернську раду народного господарства. То був час небаченої розрухи. Голова губРНГ завжди надавав допомогу тим, хто до нього звертався, постійно відві- дував заводи, фабрики, безпосередньо на місцях вирішував найбільш злободенні питання.
В червні 1921 р. П.І.Свистун очолив Кременчуцьку губернську партійну організацію [6]. Тут серед відповідальних партійних і радянських працівників міста і губернії він зустрів товаришів, з якими пліч-о-пліч тривалий час працював, брав участь у революційній роботі. Головою губвиконкому був, наприклад, колишній робітник Крюківських вагонних майсте- рень О.К.Сербіченко.
Становище вгубернії, як і навсій Україні, було надзвичайно складним. Більшість підприємств не працювало через відсутність сировини, палива тощо. На обліку було 2393 безробітних, з них 525 підлітків. На ринку панувала дорожнеча. Пуд житнього борошна, зокрема, коштував 6500 крб., білого – 10000 крб., фунт свинини – 350000 крб. [7]. В місті і навколишніх селах лютували епідемії висипного тифу та інших хвороб.
На II губконференції П.І.Свистун особливу увагу звернув на необхідність відродження машинобудування, особливо сільськогосподарського. Без нього, підкреслював він, не відбу- дувати село. Особливу увагу парткерівник приділяв відбудові 2-го механічного заводу в Кре- менчуці. Адже це було єдине підприємство в губернії по виробництву і ремонту сільськогос- подарських машин. Він особисто керував збиранням хліба для голодуючих Поволжя. В ту лиху годину Кременчуцька губернія направила в потерпілі райони 121 вагон хліба.
Пізніше П.І.Свистун працює на відповідальних партійних та державних посадах, зокре- ма, головою Київського та Миколаївського губвиконкомів. З особливою силою розкрився ор- ганізаторський талант як державного діяча, коли П.І.Свистуна призначили першим заступ- ником голови Укрраднаргоспу. З його іменем пов’язана відбудова народного господарства, важливих промислових і сільськогосподарських районів України.
З його діяльністю пов’язано будівництво найбільшого в країні Харківського трактор- ного заводу. На початку 1930 р. П.І.Свистуна було призначено начальником будівництва, а потім директором заводу. 13 березня були вийняті перші кубометри землі. А вже 30 вересня 1931 р. велетень машинобудування – Харківський тракторний завод був готовий до пуску. П.І.Свистун став найяскравішою постаттю на цьому будівництві. Він помічав усе до дрібни- ць і нещадно боровся проти спроб здавати в експлуатацію дільницю або цех хоча б з наймен- шими недоробками. Недарма ХТЗ був одним з небагатьох підприємств, яке не знало «пуско- вого періоду» і «хвороб пуску». З першого дня роботи тут почала сходити з конвейєра точно за графіком запроектована кількість тракторів.
22 травня 1932 р. у пресі була надрукована постанова Центрального виконавчого комі- тету СРСР, якою за особливо видатні заслуги по швидкому освоєнню виробничого процесу і доведення випуску тракторів до 100 тракторів у день, вмілу організацію робіт по будівниц- тву підприємства і його керівництву П.І.Свистун нагороджується орденом Леніна.
Очолюючи одне з найбільших підприємств, П.І.Свистун постійно турбувався про умо- ви праці робітників, їх побут. Начальник цеху заводу Г.Я.Лівінсон згадував: «Уперше Пан- телеймона Івановича я побачив у 1931 році, коли за комсомольською путівкою прийшов на Тракторобуд. Начальник особисто зустрів посланців комсомолу. За його наказом нас за- безпечили житлом, створили всі можливі на той час умови, щоб ми могли успішно трудити- ся. П.І.Свистун прагнув, щоб молодь набувала знань. Багато з нас пройшли «інститут Свис-туна», як заводчани жартома називали курси підвищення кваліфікації, організованої за його ініціативою» [8].
На будівництві івиробництві доводилось долати багато труднощів. Ось роздуми П.І.Свистуна: «Так, ми на практиці <...> перемогли у боротьбі з маловірами, з суворою зи- мою, з косністю і технічною відсталістю. Але не можна. заспокоюватись. Відстає житлове будівництво: замість 36 будинків закінчено лише 4. Не вистачає робітничих рук, а треба збу- дувати фабрику-кухню, лікарню, хлібзавод, кінотеатр, школу, універмаг, з запізненням над- ходить обладнання. Для початку роботи заводу потрібно 11 тисяч чоловік. Вони приїдуть з різних підприємств. Треба їх навчити, допомогти оволодіти технікою <...> Треба зробити систему госпрозрахунку і довести її до кожної дільниці, робітника» [9]. Кожен день ставив нові завдання, які необхідно було оперативно вирішувати.
В жовтні 1932 р. за наказом Г.К.Орджонікідзе П.І.Свистуна було призначено начальни- ком створеного Головного управління тракторної промисловості СРСР (ГУАТП) і членом колегії наркомату [10]. Та на цій посаді він перебував лише рік. Тягнуло його до людей, у вир життя і зовсім не приваблювала кабінетна робота. Він переконав Орджонікідзе, що його міс- це – на заводі. І П.І.Свистун знову на ХТЗ.
Всі ті, хто знав цю людину, справедливо називали його одним з організаторів вітчизня- ної важкої індустрії. «Знав Пантелеймона Свистуна з 1917 року, – писав С.Сметанич. – Ми разом працювали в Полтаві і Кременчуці. Я приїздив до нього в Суми <...> проводити вес- няну посівну кампанію, брав участь у недільниках на будівництві Харківського тракторного заводу. Не раз зустрічався з ним у Харкові, а згодом – у Москві. Мене завжди приваблювали в ньому невичерпна енергія, безмежна відданість справі, любов до людей і постійна турбота про них <...> » [11].
Тяжким був 1937-й рік. Масові репресії не минули і Харківський тракторний завод. За кожного працівника, на якого падала тінь, боровся директор заводу П.І.Свистун. До цього ускладнились стосунки з парторгом заводу Коп’євим, який в кожному бачив ворога. В квіт- ні на заводській партконференції секретар парткому звинуватив П.І.Свистуна в троцькізмі. Виступаючі заводчани спростували це звинувачення [12], але тривога увійшла в серце.
26 травня 1938 р. за розпорядженням наркома Внутрішніх Справ УРСР, комісара держав- ної безпеки 3-го рангу О.Успенського Пантелеймон Іванович Свистун був заарештований і «направлений спеціальним конвоєм у розпорядження НКВС СРСР до м. Москви» [13].
Почалась серія виснажливих допитів [14]. Щоб уявити собі їх хід, наведемо лише декіль- ка запитань і відповідей на них заарештованого:
«Питання: Обирались Ви в керівні партійні органи?
Відповідь: Так. До 1937 року я протягом ряду років був членом бюро районного комітету партії, членом Харківського обкому КП(б)У і близько року членом ЦК КП(б)У. В кінці 1937 року я із складу цих керівних партійних органів був виведений.
Питання: 3 яких причин Вас вивели з названих партійних органів?
Відповідь: Мені було пред’явлено звинувачення у політичній сліпоті, внаслідок якої я прогледів ворожу роботу колишніх працівників обкому, з якими я протягом довгого часу працював.
Питання: Ви даремно, Свистун, намагаєтесь відбутися визнанням своєї політичної сліпоти. Справа не тільки в цьому. Ви заарештовані за активну антирадянську і змовницьку діяльність, яку Ви проводили протягом ряду років як учасник право-троцькістської організації і як старий український націоналіст. Чи маєте Ви намір давати свідчення по суті цього пред’явленого Вам звинувачення?
Відповідь: Я категорично заперечує свою провину у пред’явленому звинуваченні. Ніякої антирадянської боротьби проти партії і Радянського уряду я не вів. Ніколи я троцькістом не був,
а також не вважав себе націоналістом» [15].
Питання повторювались в різних варіантах, слідчі змінювали один одного, атмосфера була
нестерпною. Усвідомивши безвихідність становища, Пантелеймон Іванович врешті-решт визнав себе винним, підтвердив, як вимагали слідчі, свою участь в неіснуючій антирадянській націоналістичній організації у Харкові [16].
27 липня 1938р. звинувачувальний висновок затвердив прокурор Союзу РСР А.Я.Вишинський. Військова колегія Верховного Суду Союзу РСР на своєму виїзному засі- данні 28 липня 1938 року визнала Свистуна П.І. винним в уявних злочинах і відповідно до ст. 58 пп. 6, 7, 8, 9, 11 КК РРФСР засудила його до вищої міри покарання – розстрілу. В цей же день вирок було виконано.
Ще у довоєнні роки слідчі, що вели справу П.І.Свистуна, були притягнуті до відповідаль- ності. Григор’єв В.П. і Кононов А.А. за фальсифікацію слідчих справ, інші вчинки в органах НКВС були засуджені до вищої міри покарання – розстрілу [17].
Проходили роки. П.І.Свистуна, безвинно страченого, викреслили з історії. Не згадували про нього в музеї заводу ХТЗ, в книжках про рідну Полтавщину, де він народився і працював. Жінка і дочка були зіслані в спецтабори. Та прийшла політична відлига, під час якої чесно і відверто було сказано про сталінські репресії. Розпочався процес реабілітації.
В 1956 р. було переглянуто і справу П.І.Свистуна. Як виявилось, вона повністю була сфальсифікована. Юристами було встановлено, що в прилучених до справи машинописних копіях свідчень та їх оригіналах відсутні відомості про контрреволюційну діяльність Сви- стуна [18]. Військова колегія Верховного Суду СРСР вирок відмінила, а справу припинила за відсутністю складу злочину.
1. ЦДІА України. – Ф. 340. – Оп. 1. – Спр. 314. – Арк. 416.
2. Львов Ю.А., Энштейн А.Й. След на земле. – М., 1966. – С. 14.
3. Див.: Летопись революции. – 1926. – No 5. – С. 184.
4. Робочее движение наУкраине вгоды нового революционного подъема 1910–1914 гг.: Сб. док. и
материалов. – К., 1959. – С. 47.
5. ЦДАВО України. – Ф. 2117. – Оп. 1. – Спр. 2. – Арк. 114.
6. Известия. Орган Кременчугского губернского Совета. – 1921. – 2 июня.
7. Тамсамо.
8. Вагонобудівник. – 1980. – 8 серпня.
9. Львов Ю.А., Энштейн А.Й. Назв. праця. – С. 53.
10. Там само. – С. 64.
11. Там само. – С. 57.
12. Там само. – С. 75.
13. Архів УСБУ по Харківській області. – Спр. 010190. – Арк. 4.
14. Там само. – Арк. 9.
15. Там само. – Арк. 10-11.
16. Там само. – Арк. 79.
17. Там само. – Арк.126.
18. Там само. – Арк. 129, 132.
Лев Євселевський
Рабілттовані історією. Полтавська область. Книга п'ята.