1

Тема: Київ, Університет Св. Володимира (нині ім. Т.Г.Шевченка)

Питання про особові справи.
Особові справи студентів та викладачів університету до 1920-х років є в ГАК.
Але по радянському періоду особових справ в описах немає. В архіві пояснили, що вони мають бути в архівах самого університету, тому що строк зберігання 85 років. Я подзвонила в архів університету і там не зовсім ввічлива жінка сказала що ті документи можна отримати тільки після заяви ректору при нявності документів що підтверджують родинні стосунки. Чи має хто досвід отримання особової справи радянських часів з університету?

Ремезенко, Ничипоренко, Швець (Чорнобиль, Залісся); Поронько, Ткач, Кучеровець (Клочків), Хлібович (Браслав), Ковріженко, Кобець, Наумовський (Київ та область), Сапалановський, Ратинський, Шпаковський, Врублевський, Дидковський (Житомир, Троянів) та інші.
Мій блог: genea.musicfancy.net/
Спасибо сказали: Алёна, kbg_dnepr2

Сайт Julia_R1

Поделиться

2

Re: Київ, Університет Св. Володимира (нині ім. Т.Г.Шевченка)

Список студентов медицинского факультета Императорского Киевского университета св. Владимира, 10 семестр, 1894/95 уч. год. ГАК, ф. 16, оп. 465, спр. 5521.
Стандартный список
А
Абрамович Леон. Клеменсов,римо-католик
Аганин (Ага) Сима-Исаак Абрамов, караим
Айнгорн Яков Исааков, иудей
Альперин Менахим-Мендель Шмулов-Ушеров, иудей
Атлас Беньямин Сухеров, иудей
Б
Бабушкин Самуил Наухов, иудей
Барадулин Георгий Иванов, православный
Безбрязглов Николай, православный
Боярский Семен Мойсеев, иудей
Блох Лев Абрамов, иудей
Берман Рефуэль Берков, иудей
Бершацкий Яков Абрамов, иудей
Бискунский Антон-Клавдиуш-Вильгельм Сигизмундов-Викторов, римо-католик
Боголюбов Вениамин Евграфов, православный
Богорад Айзык Берков, иудей
Бродович Сигизмунд Никодимов, римо-католик
Брун (он же Броун) Вульф Иудов, иудей
Бухштаб Лазарь Берманов, иудей
Бурдин Зус-Бер Бенционов-Лейбов, иудей
Беляев Александр Васильев,православный
В
Варшавский Пейсах Мошков, иудей
Варинский Мечислав-Антон Владимиров, римо-католик
Варшавский Мотя-Мордко Иосев, иудей
Вербаловский Макс-Герман Герзонов, иудей
Вислоух Александр Валерианов, римо-католик
Волянский Александр-Эразм Августов, римо-католик
Воробьев Владимир Михайлов, православный
Г
Гадаскин Бер Гершов, иудей
Гальбин (Альбин) Шефтель Юде-Лейбов, иудей
Гальперштейн Борух-Бенцион Аба-Гершов, иудей
Гамалей Петр Николаев, православный
Гаусман александр Петр-Эдуард Эдуардович, лютеранин
Герштейн Герш Мойшов-Шмулев, иудей
Гинзбург Хаим-Ицхох Шевелев, иудей
Гинзбург Мовша Гершков, иудей
Гинзбург Наум Зельманов, иудей
Гинзбург Михаил Симхелев, иудей
Гисифинер Ицек-Айзик-Абрам Шлиомов, иудей
Гласек Владислав-Протазий Владиславов, римо-католик
Головчинер Ихель-Михель Шлиомов, иудей
Гомберг Гирш Лейбов, иудей
Гохман Авраам-Меер Иоселев, иудей
Гурбановский Леонтий Филиппов, православный
Гурович Шмуль (Самоил) Шлемов (Соломонов), иудей
Гутман Абрам-Шулим Елевич-Лейбов, иудей
Гуревич Шлиома Срулев, иудей
Д
Дашкевич Людвик-Марьян Людвиков-Степанов, римо-католик
Дахшлейгер Леон Абрамов-Мошков, иудей
Диллон Яков Григорьевич, иудей
Доманский Константин Львович, иудей
Ж
Жуковский Георгий Константинович, православный
Залкин Мордух-Бен-Циан Гершонов, иудей
Зильберман Ихиль Ицков, иудей
Зозулинский Виктор-Феликс Болеслав, римо-католик
К
Калмансон Шлема-Залкинд Мойсеев, иудей
Камионский Ошер Эйзеров, иудей
Карагачев Николай Дмитриев, православный
Кауфман Иосиф Гиршов, иудей
Кичвиницкий Тимофей Степанов, православный
Коган Лейзер Нусимов-Израилев, иудей
Колпакчи Мордко (Макс) Ефимов, иудей
Колтун Лузер-Герш Айзеков, иудей
Корженевский Сергей Евгеньев, православный
Красницкий Виктор Ефимов, православный
Кулишер Марк Рувимов, иудей
Кульчицкий Фавстин Семенов, римо-католик
Л
Ладзинский  Вацлав Антонов, римо-католик
Ладзинский  Казимир Иванов, римо-католик
Лазарев Ефроим Гецелев, иудей
Левитский Михаил Андреев, православный
Лепехин Иван Иванов, православный
Либерзон Яков (Янкель) Ихилев-Хаймов, иудей
Лившиц Александр Геселев, иудей
Липский Эдуард-Станислав Антонов-Андреев, римо-католик
Лишневский Шулим, по метрике Хаим (Михаил) Мееров, иудей
Лозинский Владимир Лаврентьев, православный
Лубоцкий Нахим-Эльяш Давыдов, иудей
Любарский Аврум Шмулев, иудей
Любенецкий Виктор-Леон Леонтьев, римо-католик
М
Матрас Александр Викентьев-Циприянов, римо-католик
Мейтус Ушер Шлемов-Аронов, иудей
Мицкевич Адам-Михаил Цезарев, римо-католик
Мосусов Михаил, православный
Мукало Иван Георгиев, православный
Н
Нейман Александр, православный
Новосельский Франциск-Салезий Иосифов,римо-католик
О
Обухович Карл-Антон Францов, римо-католик
Ойхман (Гойхман) Гершан-Сруль Занвелев, иудей
Окинчиц Деминик Викентьев, римо-католик
Оницканский Михаил Симонов, иудей
Орловский Анастасий Львов, православный
П
Паливода Андрей Михайлович, православный
Пивовонский Яков-Казимир Иванов, римо-католик
Плужанский Канут-Генрих Казимиров, римо-католик
Подгайский Владимир Николаевич, православный
Пожарский Михаил Никифоров, православный
Пресман Мендель Мордков, иудей
Преображенский Леонид Дмитриевич, православный
Промышлянский Иосиф Мееров, иудей
Пухальский Владислав-Карл Станиславов-Карлов, римо-католик
Пучков Мордко Нусинов, иудей
Р
Рабинович Шлиома Израилев, иудей
Радковский Александр Леонидов, православный
Ракочий Анатолий Григорьев, православный
Райхер Хуна Кисилев, иудей
Родзинский (он же Каган) Идель Абрамов-Лейбов, иудей
Ройзенфельд Борис-Якуб Абрамов, иудей
Ржевуцкий Филипп Андреев, православный
Розенфельд Елузер (он же Лазарь) Мойшев-Хаимов, иудей
Рощинский Владимир Евстафиев, православный
Рыков Иван Иванович, православный
Руткевич Константин Мойсеев, православный
С
Семенов Андрей Александров, православный
Самохотский Константин Олемпиев, православный
Сергий Антон Викторов, римо-католик
Слуцкий Лазарь Мовшев, иудей
Сокович Феликс Станиславов, римо-католик
Суходольский Орест Петров, православный
Трубецкой (князь) Владимир Петрович, православный
Турубинер Меер-Мирон Давидов, иудей
Ф
Фейгин Мордух Берков, иудей
Филиппович Владимир Константинов, православный
Фунт Сендер-Мовша (он же Александр) Хаимов, иудей
Х
Хват Берко (он же Борис) Ариович, иудей
Холявко Петр Михайлов, православный
Ц
Цвибак Лейбиш Хаймов, иудей
Ш
Шапиро Семен Исааков, иудей
Шапиро Абрам-Нота Ошеров, иудей
Швогер-Летецкий Федот Иванов, православный
Шептелич-Херцеско Иван Константинович, православный
Шефтель Аврум-Бер Гилелиов, иудей
Шехтер Шмуль Хаимов, иудей
Шмуклер Годиль Шмерилев, иудей
Шпиндлер Александр Мееров, иудей
Э
Эпштейн Иеремия Абрамов-Гершев, иудей
Я
Якубовский Алексей Яковлевич, православный
Янпольский Самсон Давыдов-Ицков, иудей
Яценко-Хмелевский Михаил Михайлов, православный
Дополнительный список
Клисурский Герасим, православный
Кожухарский Александр, православный
Стаматев Дмитрий, православный
Руссович К., православный

Спасибо сказали: Алёна, sveta_stashuk, kuks70, kbg_dnepr4

Поделиться

3 (12-03-2019 14:16:04 отредактировано mowgli)

Re: Київ, Університет Св. Володимира (нині ім. Т.Г.Шевченка)

История Императорского университета святого Владимира, Том 1
Авторы: М.Ф. Владимирский-Буданов

Post's attachments

Киевский универ.png
Киевский универ.png 113.41 Кб, файл не был скачан. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Бачинский/Белецкий/Вершинин/Войцеховский/Зарембо/Зелински/Ковалевских/Коноплин/Левкович/
Мартынов/Обухович/Петкевич/Плавинский/Розенман/Статкевич/Шведов/Шевгота/Юркевич/Ялтуховски/Baczynski/Beleçki/Jaltuhowski/Jurkiewicz/Lewkowicz/Obuchowicz/Pietkiewicz/Plawinski/Statkiewicz/Wojciechowski/Zarembo/Zelinski/
Спасибо сказали: kbg_dnepr1

Поделиться

4 (12-03-2019 14:17:12 отредактировано mowgli)

Re: Київ, Університет Св. Володимира (нині ім. Т.Г.Шевченка)

История Императорского университета святого Владимира, Том 1
Авторы: М.Ф. Владимирский-Буданов
Обложка книги

Post's attachments

Обложка.png
Обложка.png 39.86 Кб, файл не был скачан. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Бачинский/Белецкий/Вершинин/Войцеховский/Зарембо/Зелински/Ковалевских/Коноплин/Левкович/
Мартынов/Обухович/Петкевич/Плавинский/Розенман/Статкевич/Шведов/Шевгота/Юркевич/Ялтуховски/Baczynski/Beleçki/Jaltuhowski/Jurkiewicz/Lewkowicz/Obuchowicz/Pietkiewicz/Plawinski/Statkiewicz/Wojciechowski/Zarembo/Zelinski/
Спасибо сказали: kbg_dnepr1

Поделиться

5

Re: Київ, Університет Св. Володимира (нині ім. Т.Г.Шевченка)

Повернення Кобзаря
Оксана Сліпушко

У березні 1847 року міністр народної освіти імперії Сергій Уваров писав до київського генерал-губернатора Дмитра Бібікова про призначення Тараса Шевченка на посаду вчителя малювання. Однак почалося слідство у справі Кирило-Мефодіївського братства, й у квітні Шевченка заарештували на дніпровій переправі біля Києва. Вирок зруйнував мрію, та в стіни університету Шевченко таки повернеться, але вже тільки своїм ім'ям — 1939-го, 80 років тому.

+ открыть текст

Ця подія нерозривно пов'язана з науково-ідеологічними тенденціями тогочасного шевченкознавства, тобто формуванням суспільно-політичного ґрунту, який мав підтвердити й аргументувати правомірність вибору. Традиційно визначають лише один аспект цього процесу — політичний вибір керівництва СРСР.

Проте постать Шевченка по-своєму і своєрідно "лобіювали" й проукраїнські кола, використовуючи всі можливості для того, щоб українізувати університет. Ідея продовжувала жити в середовищі патріотично налаштованої інтелігенції Києва. Це був невидимий фронт людей, які, ризикуючи власним життям, за часів всевладдя тоталітарної системи доклали зусиль для того, щоб "переконати" керівництво у виборі постаті саме Шевченка.

Першу спробу дослідити історію присвоєння університету імені Кобзаря зроблено 1959 року у виданні "Історія Київського Університету". Авторський колектив праці очолював тогочасний проректор із наукової роботи професор О.Жмудський — очевидець тих подій, один з перших студентів і аспірантів відновленого КДУ. Серед нових публікацій варто виокремити внесок К.Довганя з його кандидатською дисертацією "Київський університет в умовах посилення сталінського тоталітарного режиму (1933–1941 рр.)" (2008), видання "Ректори Київського Університету (1834–2006)" (2006) та "Історія Київського Університету: монографія" (автор відповідного розділу М.Казьмирчук) (2014). Окремо слід сказати про роль філологів-шевченкознавців, які формували ідеологічне забезпечення цього процесу. Хтось старанно виконував наказ ВКП(б) й творив "нове" радянське шевченкознавство, а хтось, ризикуючи не тільки роботою, а й життям, намагався "впорскувати" в ідеологічну машину СРСР живу і вільну думку Кобзаря.

1934 року столицю УРСР перенесли з Харкова до Києва. Увага влади зосереджується на КДУ як провідному ЗВО республіки; постає питання про надання університету імені видатного українця. У цьому процесі головним мотивуючим чинником для влади було прагнення відхреститися від традицій Університету Святого Володимира. Університетська багатотиражна газета "За комуністичні кадри" (1939, №8) писала: "Яка глибока прірва лежить між колишнім Університетом св. Володимира і сучасним Київським державним університетом".

Першим іменем, яке виникло в цьому контексті, було ім'я учасника експедиції челюскінців — випускника університету Отто Шмідта. З кінця 1934-го і до середини 1935 року газета "За комуністичні кадри" навіть виходила вже як видання Київського державного університету імені О.Шмідта. І того ж таки 1935 року це ім'я так само раптово, як і з'явилося, зникає.

Про колосальну увагу радянської влади до КДУ свідчать документи. 16 грудня 1935 року вийшла постанова Президії НВК УРСР "Про відзначення сторічного ювілею КДУ та 135-річного ювілею ХДУ". К.Довгань у згадуваній вище праці зазначає: "Посилена увага до КДУ мала й зворотній бік. КДУ як ідеологічний центр та провідний навчальний заклад республіки, був важливою ділянкою "ідеологічного фронту", тому зовсім не дивно, що в 1933–1941 роках КДУ став об'єктом жорсткої репресивної політики влади". Все було спрямовано проти вільнодумства й інакодумства.

Яскравим прикладом є доля університетського професора, вченого і поета-неокласика Миколи Зерова, автора шевченкознавчих праць "Шевченко і Аскоченський" (вперше надрукована 1989 р.) і загальних оглядів про Кобзаря в його історико-літературних курсах. Зерова заарештували 1935 року, звинувативши в тому, що не перебудувався на новий радянський лад, не використовував у лекціях праць класиків марксизму-ленінізму. Парадоксальним є закид, що професор у лекціях про барокових письменників Мелетія і Герасима Смотрицьких, Памву Беринду, Лаврентія Зизанія не цитував висловлювань про них "класиків". На партзборах Зеров не покаявся, викликавши чесним виступом шквал оплесків. Такого радянська влада не прощала. Особливо відзначився у знищенні Зерова тоді ще студент і майбутня "зірка" радянського літературознавства Л.Новиченко. Останнього залучали як свідка і в інших справах, зокрема націоналістичної групи за нібито участі його однокурсників — студентів літфаку. Після розстрілу Миколи Зерова 1937 року Новиченко протягом десятиліть продовжував його критикувати. К.Довгань припускає, що "можливі причини такої "активності" Новиченка Л.М. криються в існуванні компрометуючих його відомостей, які були в розпорядженні НКВС, а згодом МДБ і КДБ".

Разом із М.Зеровим був засуджений його ідейний соратник Павло Филипович. Будучи студентом університету і вже як викладач Филипович репрезентував своєю спадщиною прагнення в часи радянського режиму творити справжнє наукове шевченкознавство. Ось його праці: "Коцюбинський і Шевченко", "Європейські письменники в Шевченковій лектурі", "Шевченкова Марія", "Щоголів і Шевченко", "Шевченко і декабристи", "Шевченко і Платон Симиренко"… Звісно, розплата за наукове шевченкознавство була жорстокою — арешт за належність до "шпигунсько-терористичної організації", ув'язнення на Соловках і розстріл 1937 року.

Увага радянської влади до вишу виявлялася й у розробці ідеологічного шевченкознавства. Це був тривалий процес, із максимальною увагою до інтерпретації творчості поета з метою її інтеграції у радянський ідейний контекст. Із творчої спадщини вільнолюбного Кобзаря намагалися зліпити "провісника" комуністичних ідей. Було визначено відповідне політичне спрямування відзначення 120-річчя від дня народження митця, організовано видання на рівні СРСР "Кобзаря" в Росії, Україні, Грузії, Білорусії, ініційовано шевченкознавчі наукові розробки в університетах Москви і Ленінграда, видання творів мовами народів СРСР та іноземними. У Харкові швидкими темпами почали споруджувати пам'ятник Шевченкові, аби подати його образ як "борця за соціальне і національне визволення українського народу". 1930-ті роки були позначені низкою суто ідеологічних публікацій: "До проблеми класовості Шевченка" Є.Кирилюка, "Великий поет революційної демократії" і "Шевченко і російська революційна демократія" Ю.Шабліовського. Їхнім завданням було сформувати ідеологічну базу радянського шевченкознавства із центром в університеті.

Відкрито ідею про надання КДУ імені Тараса Шевченка починають обговорювати 1937 року. Активно формується радянське шевченкознавство, переписується відповідно до радянських постулатів біографія Кобзаря. Поета позиціюють як надбання "української радянської нації", народного будителя, марксиста, революціонера, поборника дружби народів тощо. У квітні 1938-го, після того як упродовж 1934–1938 років в університеті змінилося п'ять ректорів (Р.Левік став жертвою політичного процесу над "Всеукраїнським троцькістським центром", М.Кушнарьова перевели до Москви, Ф.Зюльков в І.Давидов стали жертвами репресій, М.Чупіс звільнився сам, щоб уникнути репресій), новим ректором став хімік за освітою, педагог, вихованець Київського університету Олексій Русько. Він обійматиме цю посаду до 1944 року, до призначення на посаду заступника міністра народної освіти УРСР. Саме за ректорства Руська, якому вдавалося лавірувати між радянським режимом і національно налаштованими представниками вишу, університет став носити ім'я Шевченка й отримав власний статут. Було збудовано новий навчальний корпус для гуманітарних факультетів, відкрито механіко-математичний і фізичний факультети на базі фізико-математичного факультету. У часи Другої Світової війни О.Русько поїде з університетом в евакуацію, боротиметься за збереження його фондів. Помер він 1964 року в Києві, похований на Байковому кладовищі.

1938 рік ознаменувався появою низки шевченкознавчих публікацій. Зокрема, суто ідеологічними були статті П.Колесника "Гоголь і Шевченко", "Пушкін, Шевченко і Куліш", "Шевченко і російська література". Прагнення відстояти саме постать Шевченка для університету бачимо в публікації М.Перепелиці і М.Шестопала "Гідно зустріти 125-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка". Майбутній декан факультету журналістики кінця 1950-х Матвій Шестопал — випускник КУ, вчитель Василя Симоненка, В'ячеслава Чорновола, Миколи Сома, Вадима Крищенка, Бориса Олійника та ін., який 1965 року буде засуджений за статтею "український буржуазний націоналізм", уже тоді наголосив: Шевченко — наш, український митець. Обережно, прикриваючись радянськими гаслами, сказав про це у статті "Гідно підготуватися до ювілею великого поета" й М.Русанівський.

Уперше ім'я Шевченка і Київський університет поєдналися в статті Д.Савченка "Шевченко і Київський університет" ("Пролетарська правда", № 268 — 1938 р.), де було коротко описано історію про те, як Кобзар мріяв про посаду вчителя малювання в університеті. Побачили світ і порівняльні шевченкознавчі студії, зокрема "Слово о полку Ігоревім" і Шевченко" П.Попова, "Т.Г. Шевченко й М.В. Гоголь" М.Пивоварова. Звісно, на першому плані — ідеологічний концепт, проте він тісно поєднується з прагненням бодай приховано сказати про українську національну сутність Шевченкового слова та його зв'язок з літературою Київської Русі.

Завершальним акордом ідеологічної роботи стало рішення Компартії перетворити Київський державний університет на центр відзначення 125-річчя від дня народження поета. Свідомі українські вчені всіляко сприяло цьому процесу, розуміючи, що присвоєння імені Шевченка в часи культу особи Сталіна є найкращим виходом для університету і навіть бажаним. Попри ідеологічний тиск і політичні репресії, для українців-патріотів Шевченко був тим, "хто пер проти рожна". У листопаді 1938 року в університеті створили Шевченківський комітет на чолі з ректором О.Руськом і секретарем-філологом М.Русанівським. Останній проявив колосальну силу волі, наукову активність і політичну дипломатію для того, щоб університет у Києві благословили саме іменем Кобзаря. Його активними сподвижниками стали професори С.Маслов і П.Попов. Данину радянській владі було віддано сповна, але постать Кобзаря стала тим феноменом, який українофіли прагнули міцно прив'язати до університету. Саме на шевченківську тематику активізувалася співпраця з ученими Білорусії і Грузії. В університеті було створено кабінетШевченка, відкрито виставку "Шевченко і соціалістична культура", поширювалися плакати з висловлюваннями Леніна про Шевченка. М.Русанівський опублікував програмну статтю "У Шевченківському комітеті університету" в газеті "За комуністичні кадри" (1939 р., 2 березня), в якій визначив головні вектори відзначення ювілею.

У березні 1939-го, з нагоди відзначення 125-річного ювілею Т.Шевченка, колектив Київського державного університету офіційно порушив перед радянським урядом клопотання про присвоєння вишу імені Т.Г.Шевченка. 5 березня 1939 року вийшов указ Президії Верховної Ради СРСР: "у зв'язку з 125-річчям з дня народження Т.Г.Шевченка для увічнення пам'яті поета: 1. Присвоїти ім'я Т.Г.Шевченка державному ордена Леніна Київському театру опери та балету. 2. Присвоїти ім'я Т.Г.Шевченка державному Київському університету...".

6 березня відкрили пам'ятник Тарасові Шевченку навпроти університету. У Київському оперному театрі провели урочисте засідання, де з програмною доповіддю "Життя і творчість Т.Г.Шевченка" виступив громадський діяч і драматург О.Корнійчук. Цього ж року вийшов перший власний статут університету.

Стаття М.Русанівського "Т.Г.Шевченко і М.Ю.Лермонтов" (1939) хоч і є ідеологічною, та все ж таки містить цікаві вкраплення європейського культурного контексту. Цією ідеєю перейняті й розвідки С.Савченка "Шевченко і світова література", "Іронія і гнів (Шевченко і Гейне)". Даниною радянській владі й водночас прагненням дати зразки об'єктивного наукового шевченкознавства позначені публікації М.Бернштейна "Літературно-текстологічний аналіз поеми "Гайдамаки", А.Кримського "Висловлювання про Т.Шевченка", О.Оглоблина "Шевченко і його епоха". Видано перший том 5-томного видання творів, до складу редколегії якого увійшли С.Маслов, П.Попов, О.Білецький, О.Назаревський. Це були найкращі шевченкознавчі наукові сили, що в складних умовах тоталітаризму намагалися донести слово Поета у справжніх наукових вимірах, хоча подекуди й прикриваючись радянськими гаслами.

1939 року видано ювілейний збірник філологічного факультету КДУ "Пам'яті Т.Г.Шевченка: Наукові записки Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка". До університетського збірника увійшли знакові статті "Шевченко й організація Кирило-Мефодіївського братства" А.Бортнікова, "Шевченко й українська література першої половини ХІХ сторіччя" М.Русанівського, "Шевченко і світова література" С.Савченка, "Шевченко і Сковорода" П.Попова та ін.

М.Русанівський вказав на романтичне спрямування поезії Шевченка, наголосив на спільності учасника Кирило-Мефодіївського братства М.Костомарова і Т.Шевченка у зверненні до національної історії саме української, визначивши її як основу їхніх творів. Звісно, прикриттям такої уваги до української історії були ідеологічні тези про Кобзаря як революційного романтика, а про його стиль — як критичний реалізм. П.Попов писав про впливи феномену Г.Сковороди на творчість Шевченка, апелюючи до радянської ідеології, проте в суті своїй наголошуючи на неперервності української літературної традиції від епохи Бароко до романтизму. А.Бортніков трактує діяльність Кирило-Мефодіївського братства відповідно до тогочасного політичного контексту, Шевченка і М.Гулака називає найбільш революційно налаштованими братчиками. Визначає діяльність братства як частину загальноросійського революційного руху, проте, визнаючи його українську специфіку, говорить і про університет як про центр виникнення братства. У статті С.Савченка "Шевченко і світова література" зарубіжна лектура Т.Шевченка репрезентує широкий діапазон його ерудиції і начитаності: коло інтересів Шевченка — це філософи, античні мислителі, представники англійської, французької, німецької літератури, що свідчить про його інтегрованість у світовий контекст.

Таким нелегким і тернистим був шлях до присвоєння КДУ імені Тараса Шевченка. Попри сталінський терор і політичні репресії, столичний університет пов'язаний з іменами двох наших великих співвітчизників — Святого Володимира і Тараса Шевченка.

https://dt.ua/HISTORY/povernennya-kobzarya-304325_.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться