Тема: Бугогардівська паланка, Бугогардовская паланка
Бугогардівська паланка (1734—1775) — адміністративно-територіальна одиниця Запорізької Січі у 18 столітті. Центром паланки було урочище Гард на Бузі. Крім того, були зимівники в Соколах (сьогоднішний Вознесенськ), Вербовому, Балацькому, Мигії, Корабельному, Вовковому, Харсютиному й Громоклії.
Паланка займала степи між лівим берегом Бугу і правим Інгульця з одного боку та рікою Дніпром і новосербським кордоном з другого і була найбільшою адміністративно-територіальною одиницею на Запоріжжі.
1752 року на півночі відчуджені землі для Новосербії і побудована фортеця Святої Єлисавети південніше Новосербії.1754 року утворений Новослобідський козацький полк з відселених козаків з Нової Сербії, українських переселенців з Гетьманщини і правобережжя.1764 рік з Новосербії і Новослобідського козачого поселення сформована Новоросійська губернія.Як свідчать археологічні розкопки деяких частин цього місця, було добуто ряд матеріалів XVII—XVIII ст., зокрема відкрито на Гардовому острові залишки стаціонарної будівлі турлучного типу та ряд інших будівель, що дозволяє простежити історію гарду. Д. І. Яворницький так подає опис гарду: він… являє собою…загороду, або китець, для ловлі риби… влаштований із двох перегородок на зразок драбини, покладених боком одна проти іншої у воді між камінням, і напіввідкритих, щоб у них без перешкод могла проходити риба, що пливла проти течії. Цей гард влаштований на місці порога, де річка звужується з двох боків камінням і має невелику течію поблизу правого берега Бугу. Скальковський пояснює, що «Гард в южной Украине — место для рыбных ловель, отчего и урочище получило своё название. Слово Гард, вероятно, значит и всё устройство рыболовных мест; ибо находим, что запорожцы для „постройки гарду“ получали лес из Бершадской губернии». Яворницький Д. І. також свідчить про те, що кордони земель запорозьких проходили повз р. Південний Буг через Гард, де знаходився умовний прикордонний камінь. Крім цього, в Гарді була розташована церква. Гард був дуже зручним місцем, який приваблював різних людей, які шукали можливість у суворих обставинах тієї дійсності вижити. Тут вони годувались, займались рибальcтвом, або випасом худоби неподалік від Гарду, та іноді відбували сторожову службу на перевозі. На чолі з гардовим полковником тут мешкало або перебувало тимчасово від 200 до 500 різних людей, але найбільше — запорізьких казаків, що захищали південно-західні кордони Правобережної України.
Територія паланки охоплювала майбутні Єлизаветградський та Олександрійський повіти Херсонської губернії.