Казка про Котигорошка, з елементами антропоніміки на новий лад перелицьована
Упорядковуючи прізвища з теми «Чепинога-Майборода-Копайгора», згадалася мені казка про Котигорошка – це ж звідти
Вернидуб,
Крутивус і
Вернигора. А ще ж на початку казки, як пам’ятаєте, брати скибу для сестри тягли від самого порога, тож можна їх назвати
Дерискиба. А змій, що братову скибу загорнув, а іншу до свого палацу протяг – то вже буде
Переоридорога.
Але не про це мова. А про те, що казка ця (як і багато інших), сучасною мовою кажучи, «дискримінаційна за віковою ознакою». Чому це як лицар – так обов’язково молодик? Йому і пригоди, і побратими, і мандри далекі, і царівна в наречені. А дід з бабою тільки й можуть, що вдома героя чекати чи Снігурку взимку зліпити. Вирішив я ситуацію виправити, про діда старого і його сучасні пригоди казку розказати. Та й прізвище той дід мав підходяще –
Котигорох.
Як і належить героєві, вирушив він у мандри рано-вранці, ледь світалося. Хоча насправді – просто думав швидше до лікарні дістатися, аби в черзі довго не стояти. У його віці лікарів обійти – куди там геройським подвигам братися. А мусиш іти. Як казала його покійна теща
Панібудьласка (Царство їх небесне): «Більше віку – більше ліку». Транспорту годі чекати –
Давикоза (водій єдиної місцевої маршрутки) учора дочку заміж віддав, то ще зо три дні горе заливатиме, що його кровинка рідне чудове прізвище на якесь образливе "
Незнайбатько" змінила. Тому йдеш пішки. Воно, може, й краще – трохи кров розженеш та знайомих зустрінеш.
Он вертається з сільського базару відома перекупка
Набийвіз. А ондечки відкривають свої магазини її міські «колеги» – крамарчуки
Пройдисвіт і
Продайвода. Чекають ранкових клієнтів перукарі
Голиборода і
Стриживус. Брязкаючи зброєю і подзеленькуючи скляними «набоями» у рюкзаках, гордо крокують мисливці
Гонивовк і
Убийвовк (якого злі язики після гучного святкування відкриття цьогорічного мисливського сезону чомусь позаочі стали називати
Убийсобака).
Задзвонили до утренньої, і з хати навпроти вийшов місцевий батюшка
Святипаска, а у воротах його вже шанобливо зустрічає дячок
Бійсябога. Зупинився наш дідусь, дав дорогу святій процесії, краєм ока помітивши, як шаснула у свої хороми баба
Варижаба. Подейкують, що заробила вона на цю хатину всяким ворожінням та ділами бісівськими. А оце після того, як до неї кілька разів голова місцевої податкової інспекції
Продайдуша навідувався – так і покрівлю перекрила і нові вікна «
Затуливітер» поставила.
Та тьху на них! Хіба мало людей чесної праці. Он вітально махає з вікна свого ательє кравець
Попсуйсукно, а через вулицю визирає зі своєї будки чоботар
Обуйнога (дочка якого все соромилася батькового прізвища, аж доки не взнала, що по весіллі сама називатиметься
Зломишило).
Заклопотаний щоденними справами, вмощується у свій автомобіль директор ковбасного цеху
Убийкінь. Послужливо притримує дверцята його незмінний помічник (і шофер)
Коливеприк. А он назустріч прямують ще два представники міської бізнесової еліти – власник круподерні
Товчигречка і його кум
Мелимука. Як і щоранку, підтюпцем на стадіон біжить спортивно одягнений
Забийворота – прославлений нападник нашої футбольної команди (бачили б ви, як він пишається, коли дикторка місцевого радіо
Дерипаща називає його форвардом). Є різних людей у місці доволі. Доки ти привітаєшся, доки тебе привітають – незчуєшся, як і до лікарні дотюпаєш.
Заходиш у двері – і починається, як каже онук, «квест». Перший рівень – реєстратура. І тут головне, хто на чергуванні –
Давимуха чи
Зачешигрива. Якщо остання – далі можна не йти: то картки не знайде, то аналізи неправильно вклеїть. Зазирнув дідусь у віконечко: Давимуха. Перший етап пройдено! Медкнижку в руки – і на другий поверх.
А там вже біля кожного кабінету – черга. Кому що потрібно чи кого куди направили. Той питає, де тут масажист
Замнишкура, іншому треба фізіотерапевт
Пийвода, третій розпитує, хто сьогодні з дієтологів приймає –
Неїжхліб,
Непийпиво чи
Неїжсало. Ледве шепочучи від зубного болю, чекають своєї черги страждальці, яких по одному викликають у стоматологічний кабінет лікарі
Неховайзуб і
Передерищока.
Але нашому героєві все це дарма. Він свою мету добре знає. Ондечки, майже у самому кінці коридору – двойко дверей: терапевти
Колибок і
Болибок. Та казка не була б казкою, якби не охороняв тих дверей страшний дракон (ой ні, це в казці дракон, а в нас – головний лікар і, за сумісництвом, головний хірург
Порикишка). Давно вже він за дідусем полює, все намагаючись його до себе на операційний стіл вкласти.
Та швидкий і вмілий наш герой. Мишею прошмигнув він повз головлікаря – і до гурту побратимів, що під дверима у чергу вишикувалися. Прийняли його, як рідного – не раз кожному доводилося ці перешкоди долали. Першим, як завжди, пастух
Гукайчереда із сусіднього села – автобус приходить раненько, тож він чергує під лікарнею ще від світання, заодно вислуховуючи всі місцеві новини, які йому переказує сторож
Загубипалка. За ним у черзі – місцевий п’яничка
Погубидобро (цей, напевне, ще й спати не вкладався). Он друзі-дачники: донеччанин
Копайгора і любитель тарані одесит
Суширибка. Крайній – заробітчанин-будівельник
Поправхата.
Радо привітавшись з усіма, займає чергу і наш герой. Тепер лише дочекатися. Можна помріяти про майбутнє, та чомусь частіше згадується минуле. Як парубкував, як ростив дітей, як працював… Але то вже зовсім інша історія.
Принципово пишу (і відповідаю) українською, бо для мене це важливо.