36

Re: Голодомор. Воспоминания свидетелей

Режисер: Сергій Дудка
Українська студія телевізійних фільмів
"Фільм «Час темряви» звучить, як суворе нагадування про те, що ворог нашої нації піде на все, щоб стати господарем на її багатих землях. І так, як шістдесят років тому московські демагоги обіцяли золоті гори у вигляді світлого майбутнього всього людства - комунізму, так сьогодні шириться міф про «блага», які нібито чекають на нас у єдиному економічному просторі."
[]

Слава Україні!
Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку; сотенні містечка Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Кишенька, Озера, Порубаї: Полт.) cool, Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Сирбу, Гуцуляк (Зелений Гай, Слобода: Чернівец.), Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь).
Спасибо сказали: litar Л1

Поделиться

37

Re: Голодомор. Воспоминания свидетелей

100-річна Сбарацька К.А. 1915 р. нар. про колгоспи, релігію, голод 1933 р.
Кролевеччина
Монтаж А. Карась
[]

Слава Україні!
Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку; сотенні містечка Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Кишенька, Озера, Порубаї: Полт.) cool, Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Сирбу, Гуцуляк (Зелений Гай, Слобода: Чернівец.), Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь).
Спасибо сказали: Алёна, litar Л2

Поделиться

38 (14-06-2018 22:03:44 отредактировано volotara)

Re: Голодомор. Воспоминания свидетелей

зачепила мене ця фотографія...
діти, трактор, транспаранти, десяток духових інструментів...
початок кінця

"Підготовка до червоної валки по хлібозаготівлі Романівської (?) комуни, 1931 рік"

Post's attachments

19310000 підготовка до червоної валки по хлібозаготівлі.jpg
19310000 підготовка до червоної валки по хлібозаготівлі.jpg 100.33 Кб, 2 скачиваний с 2018-06-14 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Лисянщина: Тараненко, Чех. Ніжинщина: Устим, Кармазин, Шекун
Спасибо сказали: Ярематойсамий, Алёна, litar Л3

Сайт volotara

Поделиться

39

Re: Голодомор. Воспоминания свидетелей

На Донбасі віднайшли ще одне місце поховання загиблих від Голодомору 1932-1933 років

23 Листопад 2017
Вікторія Лимар

https://gdb.rferl.org/98F4861B-D55D-4734-8C2B-E01B0C262681_w1023_r1_s.jpg

Кореспонденти Радіо Свобода віднайшли одне з поховань жертв Голодомору 1932-1933 років у селі Петренкове Новоайдарського району Луганської області. Туди їх привела людина, якій дід багато років тому показав це місце на сільському кладовищі. Серед місцевих ще є прямі очевидці «злочину комуністів».

Петренкове – невелике село на Луганщині. Тут немає ні магазину, ні пошти, ні школи. Залишилися жити тут менше сотні жителів. Усі корінні, і більшість із них – пенсіонери. На околиці села старе кладовище. Дорогу туди показала кореспондентам Радіо Свобода Єлизавета Колесник, чий рід походить із Петренкового.


«Тут колись давно, коли мені було 12 років, мій дід показав мені, де поховані його батько, його діти, ті що загинули за часів Голодомору», – каже Єлизавета Колесник.

У дитинстві вона приїжджала сюди до рідних і про це поховання дізналася наприкінці 1970-х років.

Могила без хреста і підпису зрівнялася із землею

Єлизавета згадує, як на Великдень з дідом пішли на кладовище, і той повів її не до пам’ятників рідних, а до заростів терну. Могила без хреста й підпису вже тоді зрівнялася з землею, розповідає жінка: «Під заростями терену були такі ганчірочки, і на них яєчка, крашанки, пасочки. Тобто, поховань, здається, і немає, але старі люди пам'ятали».

Тоді вона дізналася, що у цій могилі похований її прадід та двоюрідні дядько й тітка.

У цій одній ямі покояться сотні жителів Петренкового, у 1933-му закатованих голодом. Там же двоє старших братів та сестра Миколи Нагорного. Він народився у 1935-му і про Голодомор знає від матері.

«Багато в Петренковому померло. Скільки осіб, я не можу сказати, але мати розказувала, що багато. Хтось крупці їм дав, мати наварила каші. Потрошку ж дала, бо якщо багато дати, то людина могла пропасти. Надя, дівчинка, у хату забігла. І того, що осталося, наїлася і вмерла. Й інші 2 хлопчики померли. Ось таке було в 1933 році», – переповідає чоловік.

«Прямо за коси брали – і в яму. Навіть тих, які лише доходили»

Люди пухли з голоду. По тих, хто вже помер, приїжджав зранку возом дід Іван, єдиний з простого люду, кому за роботу тоді давали їжу. Ховав він навіть непритомних, але ще живих, щоб зайвий раз не поверталися по тіло.

«Був тутечки один дід. Мати розказувала: вранці слухаємо – пищить віз. Конем везе уже одного чи двох на кладовище той дід. А йому за це грам двісті хліба давали. Ще люди навіть не зовсім мертві, ну, доходили, але грузили людей, прямо за коси брали – і в яму. Ходили пухлі! Такі ноги товсті! Ледь пересувалися. Голод!», – згадує Микола Нагорний почуте від матері.

Вдалося віднайти і свідка Голодомору – 93-річну Марію Сіренко. Жінка пережила Другу світову, понад 2 роки провела у нацистських концтаборах, але 1933-й – найстрашніший рік її життя.

«Мама ходила по добрих людях. Заробляла і додому приносила. Що там зробить, а їй кусочок хліба, чи що там, а вона несе додому і нам дає. Голодовка була! Були комуністи тоді», – каже очевидиця.

Родину Марії Сіренко врятувала мати, якій вдавалося потайки ходити на роботу до райцентру. Виїжджати з села комуністи забороняли. Вони ж відбирали усе їстівне. А якщо бачили на столах харчі, вивертали їх на підлогу.

«Вони не хотіли робить. Їм дали вказівку – і вони пішли розкуркулювати»

У «комуністи» тоді подалися усі ледарі й волоцюги, каже Микола Нагорний.

«Земля ж така була у всіх. У кожного наділ був. Вони ж робити не хотіли, як і зараз, є такі самі. Ходили в рваних штанах. І як їм дали вказівку звідтіля – вони пішли розкуркулювати», – вважає Нагорний.

За селом тоді були два млини й зерносховища. Люди, щоб врятуватися, намагалися вкрасти там бодай жменьку пшениці, щоб нагодувати родину. За це карали, розповідає жителька Петренкового Ніна Шитова.

«У нас тут амбари були з зерном. А люди, знаєте, голодні були, трошки осипалося зерно – в кишеньку його. Потім товкли у ступі. А ті прислухалися: як хто в ступі товче, то забирали. А дід був сторожем. Забрали його в Айдар. Відпустили через 3 дні. Вийшов він з цієї буцегарні, а його зустріли знайомі в Айдарі і нагодували. Він же голодний був, і трапився заворот кишок. Скільки ж людина не їла?! Голодна! Потім він помер там», – розповідає Шитова, як загинув її дід.

Встановити хрест, відновити пам’ять

Про те, що відбувалося в Петренковому у 1933-му, за радянських часів мовчали, і за могилою не доглядали.

«Вони боялися. Це була така інформація, яку радянський режим міг вважати антирадянською. Але насправді мені здається, що ми мусимо щось зробити для того, щоб смерть цих людей не була марною. Ми повинні довести світові, що ми як народ цю пам’ять маємо і що ми гідні цієї пам’яті. Ці люди, які тут поховані, мають право на гідну пам’ять про себе», – упевнена Єлизавета Колесник.

Вона прагне, щоб усе, що відбувалося в Петренковому, визнали злочином радянського режиму і щоб тіла ідентифікували й поховали за християнським обрядом. А на занедбаній могилі врешті встановили хрест.

https://www.radiosvoboda.org/a/donbass- … 72534.html

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=suIDmZgUApM https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: gennadii5408, DmitroR-2, kuks70, litar Л, Relic hunter, Balakyn6

Поделиться

40

Re: Голодомор. Воспоминания свидетелей

У празькому архіві знайшли листи українських дітей про Голодомор
Прага – Українська діаспора в міжвоєнній Чехословаччині (1919–1939) активно відгукнулась на трагедію Голодомору в Україні. До усього світу полетіли з Праги і Подєбрадів численні листи і звернення з проханням не приховувати інформацію про Голодомор, допомогти мільйонам голодуючих українців в одній з найбільших житниць в Європі. Та особливо зворушливу пам'ять залишили дитячі листи та малюнки, присвячені Голодомору.
https://www.radiosvoboda.org/a/29606957 … UNXtjMLjBM

Post's attachments

9D3ACCA9.jpg
9D3ACCA9.jpg 102.49 Кб, 1 скачиваний с 2018-11-22 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Слава Україні!
Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку; сотенні містечка Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Кишенька, Озера, Порубаї: Полт.) cool, Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Сирбу, Гуцуляк (Зелений Гай, Слобода: Чернівец.), Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь).
Спасибо сказали: о и, gennadii5408, Алёна, litar Л, alexkr8, kuks70, Balakyn7

Поделиться

41

Re: Голодомор. Воспоминания свидетелей

"Вони, мов тварини, повзали по траві та їли її" - канадська журналістка, свідок Голодомору
   "Кореспондентка Daily Express Клайман має бути видворена з СРСР упродовж двох днів за наклепницьку, провокативну та навмисне сфабриковану інформацію про СРСР", - свідчить рішення політбюро ЦК Компартії Радянського Союзу від 17 вересня 1932 року.
   Йшлося про канадську журналістку Рію Клайман...

https://www.bbc.com/ukrainian/features- … vXX_CJ6rY4

Post's attachments

_104464918_.jpg
_104464918_.jpg 21.02 Кб, файл не был скачан. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Слава Україні!
Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку; сотенні містечка Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Кишенька, Озера, Порубаї: Полт.) cool, Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Сирбу, Гуцуляк (Зелений Гай, Слобода: Чернівец.), Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь).
Спасибо сказали: Алёна, kuks70, litar Л, Balakyn4

Поделиться

42

Re: Голодомор. Воспоминания свидетелей

Фрагменти зі щоденників О.М. Навроцького *

<…>
1920 рік, 12 серпня.
Хотів піти вчитися, а нас усіх кинули на роботу в село: в країні проблема з їжею. Мене кинули на інспекторську посаду, в продкомісію.
14 серпня. Сьогодні не робочий день: повісився продагент Олександров. Я його майже не знав. Його напарник сказав, що на минулому тижні вони вилучили, конфіскували зерно в родини його сестри, заможних селян. Вчора ж він зустрів свою сестру з чоловіком в місті [Одесі], вони старцювали поблизу вокзалу.
2 вересня. Сьогодні найщасливіший день мого життя – я зустрів свою ляну1. Це найчарівніша дівчина, яка живе в найкрасивішому місці, на березі Південного Бугу.
4 вересня.
Залишився на роботі сам, без напарника. О. С таницький, який інструктував та інспектував продагентів, не витримав та хотів кинути роботу, але не дозволили. Виявляється – існує наказ про заборону членам продкомісій змінювати місце роботи. Цінують…
12 жовтня.
Сьогодні святкували день народження голови Губтриба 2. Працелюбна людина, виявляється. За день може розглянути до 6 справ, причому, навіть не приходячи в свідомість після чергового запою. Коли я попросив поділитися секретом, то відповідь мене приголомшила: «там невістка, замість мене ходить, щось вирішує, мені плювати». Так же не можна. Це ж люди.
1921 рік.
3 березня. Не міг сісти писати щоденник. Скільки всього навалилося, що до батьків, навіть, немає часу поїхати. Але сьогодні… сьогодні в комісію прийшла моя нещасна ляна. Я дізнався як її звати – Ірина Полянська. Та прийшла не з радості – їсти нічого, майже голодують. У нас було більше 800 наборів продуктів, але вони всі передбачені пайовикам: учителям, службовцям. Єдине, що зміг зробити, – це оформив заявку на своє ім’я та передав пайок їй. Начальник косився, але підписав. Мабуть, і сам в найкращому становищі.
Мабуть, рідня голови Губтриба не голодує. Працюють же люди в поті лиця. Нічого, прийде і їх час відповідати за все.
<…>
1922 рік.
14 квітня.
У морпорт прийшло голанське судно з продуктовою допомогою від «Ара», співробітники Допру3 розвантажили, розфасували та пороздавали як допомогу Помголу4.
Але ж це не чесно.
Сьогодні почитав біблію. Не така вже і страшна книжка.
Днями в Миколаїв приїхав представник місії Нансена, хотів організувати безкоштовну передачу десь із Італії кілька тисяч саджанців дерев, кущів винограду та 54 неводи та поїхав ні з чим, бо його вимогу надати йому тимчасове житло, і по можливості, зі зручностями, особливо з унітазом, ніхто не задовольнив. Самі ж під собою мости руйнуємо.
З продвіділу 6 чоловік хотіли звільнитися, та пізно, виявляється, що вони вже «кріпаки»5. Та наш народ не без цвяха у скроні. Половину продагентів пішли по базарах та викрикували антирадянські гасла. Посадили.
15 квітня.
Працювати нікому. Мабуть, не тільки в нас. У країні також. Всіх продагентів наступного дня випустили, вибачились та на машинах привезли на робочі місця. Прокляті ми вже, мабуть, за свою роботу, та коли кину, буде гірше. І не тільки мені. Мені, партійному активісту, вже соромно в рідному селі з’явитися, переїхав до Одеси.
17 квітня.
Направили до Миколаєва. Досвідом обмінюватися. Але не п’ю, тому обмінюватися нема з ким. Зайшов у якусь церкву в Миколаєві. Тут не страшно, в цьому місті мене не знають, принаймні, поки що.
Священик мене висповідав. Хоча навряд чи це поможе, я ж не хрещений, та він сказав, що головне, щоб сповідь була від щирого серця.
18 квітня.
Пішов на базар, штани собі придивитися, а там… на продринку торгували тушонкою. З людей. Хтось з військових її купив, а в середині були людські очі та шматки дитячої руки. Мене й досі тошнить. Правда, це були не наші, десь із Очакова, приїжджі.
Дивлячись, що продають і за яку ціну на Дерибасівській… шкода, що там і за таку ціну не скупляється наш голова нарсуду та ревтрибуналу, які фактично керують нашим краєм.
9 червня.
Пішов до бібліотеки підготуватися до партійної конференції. А брошурки Чернишевського, Плеханова, Леніна з моменту видання ніхто не читав – аркуші по краях у них не розрізані. Вирішив не порушувати традицію. Взяв Толстого.
10 червня.
Мені винесено першу догану з занесенням до особової справи. За низьку громадську активність. Плювати. Все одно з роботи не виженуть. Замінити ніким. І вони це ЧУДОВО (виділено автором) розуміють.
Все життя вважав, що пияцтво – це огидно, але інакше жити в нашому суспільстві неможливо. Хоч так можна тікати від реальності.
1 вересня.
Побував у школах в селах. З царськими їх не порівняти. Тут можуть вчитися всі.
Правда, книжок та підручників не вистачає, та головне, що вчителів-ентузіастів багато. Було б бажання, а там і ми допоможемо.
<…>

2-й том щоденника
1932 рік
4 січня.
На щастя мене перевели на адміністративну партійну роботу в Очаківський район. Я не зустрічаюся безпосередньо з людьми. Якби хтось знав, яке це щастя…
4 березня.
По молодості і дурості я рвався на конференції, готував доповіді, а нині за могорич відкупляюся від участі в них. Я думав, що все змінилося, але все залишилося колишнім: і партія, і адміністрація, і дурість, і пияцтво. І заради цього я, фактично, поклав все своє життя.
17 травня.
У райкомі подейкують, що такі плани хлібоздачі до добра не приведуть. Вже 6 звільнили з роботи: «за нераціональну організацію робочого процесу». Цікаве формулювання.
Хотів піти заочно навчатися на історика та передумав. Краще не знати цієї історії.
Ночами краще спатиметься.
19 червня.
Проїжджав через Куцуруб. Які красиві малюнки пишуть окремі діти про світле майбутнє. Майже професійна робота.
6 вересня.
Хотів організувати виставку дитячих творів, та побачивши малих, їх напівголодні очі – це було б садизмом з мого боку.
11 грудня.
Я місяць не приїжджав до моєї ляни – Ірини. Та коли сьогодні приїхав…, вона відрізала собі ліву руку по лікоть і варила для малих братів. А я в цей день хотів запропонувати їй одружитися.
[нецензурні вислови на адресу державних, партійних та військових діячів вилучені впорядниками]
Проклинаю всіх.
12 грудня.
Примусив свого зама дістати мені літрів 10 горілки чи самогонки. Пообіцяв йому організувати та вліпити кілька доган по партійній лінії. Того ж дня приніс. Та ще й кілограмів 7 копченого підчеревка. Мабуть, досвідчений уже сраколиз. М’ясо, свою двомісячну платню я передав через водія Ірині. Я не можу їй дивитися в очі. Адже я один з тих, хто своїми руками «будував» радянську владу, «народну владу».
Схоже проблеми з їжею і в чекістів. Так їм і треба. Прийшов до мене уповноважений та ввічливо попросив організувати йому додатковий пайок для тестя, хоча б по 6–8 кілограмів м’яса і риби на тиждень.
9 січня.
Для підготовки чергової доповідної записки про внутрішній соціально-політичний та економічний стан села виїхала виїзна група із району – 6 чоловік, повернулося 4, а 2 зійшли з розуму. Вони ще не знають, що таке голод, а я знаю. Вони ще не бачили голодуючих та вмираючих своїх батьків, а вже рвуть на собі задниці «за будь-яку ціну…»
14 лютого.
Поїхав до Миколаєва, хотів піти до тієї ж церкви на військовий цвинтар, а вона закрита. Боявся навіть запитати чому.
Зайці, ось хто ми всі.
18 березня.
Послав водія в село, до Ірини. Хоч знатиму, що з нею.
19 березня.
Мішка повернувся із села, каже, що в тій частині хутора Вовче [територія нинішнього Миколаївського району Миколаївської області] людей нема взагалі. У сільраді кажуть, що порозбігалися, а так… може, їх хоч поховали…
23 березня.
Я.. [подальший запис відсутній]

Особистий архів С.О. Навроцького
Оригінал. Рукопис.

* Навроцький Олександр Михайлович, 1896 року народження. В 1920–1923 рр. – інспектор одеської губернської продовольчої комісії, 1924–1940 – працівник партійних органів Миколаївщини та Одещини
1 Взято з угро-фінської міфології: ляна – міфологічний образ жінки, поєднаної з чоловіком долею чи богом (прим. упорядника)
2 Скорочена назва від – губернського революційного трибуналу.
3 З російської :ДО ПР – добровольная организация помощи революции. (прим. упорядника)
4 З російської: Помгол – Помощь голодающим (прим. упорядника)
5 Мається на увазі Постанова РНК УРСР від 10 квітня 1922 року «Про забезпечення продподаткової кампанії інспектури утриманням та про заходи закріпачення за НКЮ»

/ Реабілітовані історією. Миколаївська область. Книга 4. – Київ–Миколаїв: Світогляд, 2008. – 654 с.

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=suIDmZgUApM https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: Balakyn, kuks702

Поделиться

43

Re: Голодомор. Воспоминания свидетелей

Степанида Дацюк проживала на хуторі Михайлівка Баштанського району, вік дівчинки не встановлений. Її щоденник був переданий мешканцями Михайлівки у 80-х роках до музею місцевої школи. Після закриття школи зберігається в особистому архіві вчителя О.М. Летка.
Відтворений зі збереженням орфографії оригіналу.


Фрагмент зі щоденника Степаниди Дацюк *
Мої щоденники
[надпис на обкладинці]
[січень-березень 1933 року]

Сьогодні самий лучший день моєї жизні – після першої шкільної самостійної роботи з письма мені батьки купили і подарили зошити. Мені зошити!! Наша вчителька казала, щоб ми в них щоденно писали наші спостереження, думки. І, коли виростемо, будемо помнить кожен день нашого життя. Я буду стараться все записувати з сьогоднішнього дня. Я хочу все знати і помнити. Я буду самою розумною і в класі, і в хуторі.
<…>
Январь, 10 день 1933 року.
В нашому класі осталось 7 учнів. Ольга сказала, що іншим погано, вони не можуть ходить, даже в школу по юшку.
Январь, 23 день 1933 року.
Мама вже тиждень ходить сумна, каже, шо не має з чого нам їсти готувати. Мені нізким гуляти, в животі наче камені сидять, але я знаю, що це ненадовго. В нас же самий великий і сильний народ, в нас же є сам СТАЛІН.
Январь, 27 день 1933 року.
Сьогодні чудовий день а я ще ніколи не їла такого смачного супу. Тато казали, що піймали якусь пташку і собаче щеня. Це погано. Неможу заснути. Ввижається як голодне щеня лащиться до мене та питає мене, за шо???????
Лютий, 9 день 1933 року.
Я перебралася в сусідську хату. В них багацько книжок, а вони кудись зникли. Тут ніхто не бачить мене. Мені страшно. Надворі нікого нема, даже горобців. Вчора пішла до моєї дружки, хотіла з нею ворон половить, на юшку, а вони всі лежать. Мама сказала, шо вони всі пішли до бога, але його нема. Я знаю.
Лютий 21 день 1933 року.
Пішла до сусідського дому а там, лежить тато. Мертвий. Не можу [подальший запис пошкоджений]
Березень, 2 день 1933 року.
Сьогодні пішли з мамою до німців в колонію. Якась стара німка дала муки та шмат хліба. Ми святкуємо. Погано. Поїли та сьогодні вже знову хочеться і ще більше. По обіді приїхали з району два начальники. Ми побрели їм все розповісти, шоб вони це обов’язково передали Сталіну та іншому начальству, а вони тілько ржуть. Витягли банку засоленого м’яса і сказали всім дівчатам, шо дадуть її тій, яка роздінеться повністю і так їм зтанцює. Люба, сама красіва, погодилась. Пройшовшись танком по колу взяла банку. Та до дому не дійшла. Впала на дорозі. У неї четверо менших братів. Навряд чи вони отримали м’яса.

[іншим почерком дописано]
Вчора мого чоловіка направили збирати трупи і закопувати, щоб не було зарази. Він казав, що коли виносив труп якоїсь дівчинки, випав зошит, то він і взяв його до махорки, курить. А я не дала. Ще в гімназії мені казали про літописи київської русі. Я збережу зошит. Коли все це закінчиться, то тикну його у очі нашому парторгу і прочитаю його дитині чи онуку, якщо доживу. Щоб «гордився» батьком».

[підпис відсутній]
Оригінал, рукопис.


/ Реабілітовані історією. Миколаївська область. Книга 4. – Київ–Миколаїв: Світогляд, 2008. – 654 с.

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=suIDmZgUApM https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: LG 775, Balakyn, kuks70, litar Л4

Поделиться

44

Re: Голодомор. Воспоминания свидетелей

СПОГАДИ ЄВГЕНІЇ САКЕВИЧ-ДАЛЛАС
(Доля сироти з українського голодомору)

http://forum.genoua.name/viewtopic.php? … 25#p199925

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=suIDmZgUApM https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: Balakyn, kuks70, gennadii5408, litar Л4

Поделиться