1

Тема: Литература по голодомору 1932-1933

Голодомор 1932-1933 років на Веселівщині. / Веселівська райдержадміністрація Запорізької області. –м. Мелітополь: типографія «Люкс», 2008. ‑ 79 с.

Голод і репресії на Гуляйпільщині. / Кушніренко І.К., Жилінський В.І.. – Запоріжжя, «Дніпровський металург». – 2008. – 284 с.

Неоголошена війна (спогади свідків, архівні документи та роздуми сучасника про голодомор 1932-1933 років.) / Тимофєєв В. – Тернопіль, «Збруч», 1993. – 134 с.

Важкий час правди: Документально-публіцистичне видання. / Науменко І. – Запоріжжя, Юридичний інститут МВС України, 2001. – 158 с.

Національна книга пам’яті жертв Голодомору в Україні. Запорізька область: Наук. вид./ Український інститут національної пам’яті, Запорізька обласна державна адміністрація, Запорізький національний університет, Державний архів Запорізької області. – Запоріжжя: Дике поле, 2008. – 1080 с.
memorialholodomors.org.ua/uk/home/371

Голодомори на Запоріжжі 1921-1923 рр, 1932-1933 рр., 1946-1947 рр. Статті, документи, спогади/ Альманах «Спокута» №8-9: Наук.-популярне вид./ Обл. ред. кол.: Фролов М.О. (голова), Клепаков О.О. (заст. голови), Ребро П.П. (заст. голови), Тедєєв О.С. та ін. – Запоріжжя: Дніпровський металург, 2008. – 520 с.

Голодомор 1932-1933: запорізький вимір: Наук. вид./ Запорізька обласна державна адміністрація, Запорізький національний університет Державний архів Запорізької області; Ред. кол.: Турченко Ф.Г. (голова), Чабаненко В.А., Ігнатуша О.М., Ткаченко В.Г., Тедєєв О.С., Стадніченко О.О. (літ. ред.). – Запоріжжя: Просвіта, 2008. – 320 с.

Оріхівська справа. 1932. Документи та матеріали. / Упоряд. В.Г. Ткаченко. – Київ, 2011. – 312 с.
histans.com/LiberUA/978-966-331- … -316-0.pdf

Науково-інформаційний проспект “Знати і пам’ятати. Голодомор 1932-1933 років на Запоріжжі” / Державний архів Запорізької області. – 2008. – 16 с.

Колективізація і голод на Україні. 1929-1933: збірник документів і матеріалів. / Академія наук України, Інститут історії України, Археографічна комісія, головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України, Центральний державний архів Жовтневої революції, вищих органів державної влади і органів державного управління України. – Київ, «Наукова думка», 1992. – 734 с.
www.archives.gov.ua/Sections/Fam … kolekt.php

Коли катом був голод . Голодомор 1932-1933 років на Мелітопольщині / КП «Студія «Мелітопольський район» Мелітопольської районної ради. – Запоріжжя, 2008. – 207 с.

Голодомор на Якимівщині 1932-1933 років. Крізь призму документів, фактів, спогадів / Якимівська райдержадміністрація. – смт Якимівка, ТОВ «Поліград», 2008. – 164.

Книги можно скачать с сайта Государственного архива Запорожской области archivzp.gov.ua/index.php?option … amp;id=377

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, АндрійБЦ2

Поделиться

2

Re: Литература по голодомору 1932-1933

Битва з голодом

Роман Клочко 26 червня

Голодомор 1932–1933 рр. не залишився поза увагою українців за межами СРСР. Попри всі намагання радянського уряду приховати факт голоду, інформація про нього таки потрапляла за кордон. А українська громада всіляко намагалася привернути до цього лиха увагу світової спільноти і допомогти землякам матеріально.

Перші кроки

Свідчення про голод почали з'являтися за кордоном уже навесні 1932 р. У колекції документів дослідного інституту "Україніка", викладеній на сайті Електронного архіву визвольного руху, знаходимо лист О.Тернового до не відомих нам Василя і Богдана, де він описує жахливе становище у Крижопільському та інших районах Вінниччини: "Соколівка, Шарапанівка, Чоботарка, Китайгород, Савинці детально здихають, як так можна виразитися, реально виходить. В нашому селі насіння було, але його забрали до зерна в одноосібників". Є в листі й повідомлення про селянські бунти — у Кодимі й Немирові, під час яких не обійшлося без жертв — і з боку селян, і з боку тих, хто їх розганяв.

Листи й свідчення втікачів, що часто з'являлися у західноукраїнській пресі, спонукали українську громаду до активніших дій. Одним з перших, хто офіційно повідомив про голодомор в Україні, став Кость Мацієвський — голова Закордонного бюро Української радикально-демократичної партії у Празі. 14 грудня 1932 р. він звернувся з листом до митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького і попросив виступити на захист українського народу: "Вас, Високопреосвящений Владико, всі послухають: і високі достойники церкви, і світова преса, і міжнародні благочинні установи, які зможуть завчасно вирядити на Україну безсторонні анкетні комісії, досвідчитись на власні очі, що там діється, і може своєчасними заходами врятувати життя не одній тисячі людей". Митрополит підтримав заклик і порадив створити центральне бюро, яке зосереджувало б усю інформацію про голод для оприлюднення її на міжнародному рівні. Сам він очолити це починання не міг через важкий стан здоров'я, проте пообіцяв організаторам підтримку з боку церкви.

Більше читайте тут: gazeta.dt.ua/history/bitva-z-golodom-_.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: АндрійБЦ1

Поделиться

3

Re: Литература по голодомору 1932-1933

Володимир Сергійчук
1. Геноцид українського народу//Нація і держава.- 2008.- 18 листопада.
2. Голодомор-геноцид українського народу в 1932-1933 роках//Культура і життя.- 2008. – 19 листопада.
3. Чому вони не хочуть нас бачити, або Історія на службі в імперської політики// День (Київ).- 2008.- 5 грудня.
4. Трагедія кубанської станиці Полтавська як свідчення голодомору українства//Дзеркало тижня.- 2008.- 13 грудня.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: АндрійБЦ1

Поделиться

4

Re: Литература по голодомору 1932-1933

ВТРАТИ МІСЬКОГО Й СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ВНАСЛІДОК ГОЛОДОМОРУ В 1932–1934 рр НОВІ ОЦІНКИ
history.org.ua/JournALL/journal/2015_4.pdf

Поделиться

5

Re: Литература по голодомору 1932-1933

Голодомор 1932–1933 рр. на Миколаївщині. Свідчать архівні документи / Редкол. Л. Л. Левченко (відп. редактор) та ін.. – Т. 1: Реєстр документів меморіального характеру з фондів державного архіву, які свідчать про причини, перебіг та наслідки Голодомору 1932-1933 років у Миколаївській області. – Миколаїв: ТОВ «Фірма Іліон», 2008. – 386 с.
mk.archives.gov.ua/m-vydania-dam … chyni.html

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk

Поделиться

6 (02-11-2016 18:15:55 отредактировано kbg_dnepr)

Re: Литература по голодомору 1932-1933

1932–1933: від семи до десяти мільйонів жертв
Володимир Сергійчук
8 жовтня 2016

Коли після приходу Гітлера до влади на початку 1933 р. в СРСР тільки-но приглядалися до нього, німецькі дипломати ще мали довіру серед більшовицьких чиновників. Тож саме останні й стали джерелом інформації про кількість жертв в Україні від Голодомору 1932–1933 років, що й було зафіксовано у документах політичного архіву Міністерства закордонних справ Німеччини — від семи до десяти мільйонів.

На такій позиції стояла і вся наша еміграція, яка аж до горбачовської перебудови тільки й могла говорити про цей злочин Москви. Тим паче, що й український дослідник зі США Т.Сосновий вважав: ця цифра має становити 7,521 мільйона осіб.

+ открыть текст

У СРСР, зрозуміло, все це заперечували, мовляв ніякого голоду не було, все це вигадки буржуазних фальсифікаторів. Саме в такому стилі четверо київських науковців — два історики і два правники — написали 1988 року листа до шведського професора Джекоба Сундберга — голови Міжнародної комісії юристів, що вивчала цей злочин за спеціально розробленою процедурою.

Однак перед очевидними фактами, зібраними цим своєрідним міжнародним трибуналом і комісією Конгресу США, Кремль змушений був привідкрити ретельно приховані таємні документи. Київський професор Станіслав Кульчицький, який був першим допущений до московських архівів, опублікував тоді дозволену комуністичною цензурою цифру втрат: три з половиною мільйони. Цю кількість він обстоює й понині, щоправда, наші демографи підправляють її до 3,9 мільйона жертв.

Застереження в правильності таких висновків окремих наших істориків і демографів викликає той факт, що вони при цьому спираються на офіційні дані, які вже давно піддаються сумніву, в тому числі й російськими дослідниками. Зокрема, коли йдеться про Всесоюзні переписи населення СРСР 1937 і 1939 років, хоч обидва вони не тільки не дають можливості визначити міграційні потоки населення через відсутність відповідного запитання (як це було в попередніх переписах 1897 і 1926 рр.), а й грішать суттєвими неточностями в підрахунках. 

Особливо це стосується останнього. Скажімо, за офіційними документами влади відомо, що на початок 1939 р. в Україні налічувалося 11 195 620 міських жителів, 19 755 848 — сільських, а всього — 30 946 218 осіб. Іншу картину подає начальник Управління народногосподарського обліку УРСР Рябичко у своїй таємній доповідній на ім'я голови Ради народних комісарів УРСР Коротченка від 30 січня 1939 р.: міського населення — 10,6 мільйона, сільського — 18,6 мільйона, а всього — 29,2 мільйона осіб.

Як бачимо, понад півтора мільйона населення УРСР 1939 року було приписано, що вже не дає демографам можливості одержати правильні висновки. Що стосується поданих з Москви даних перепису 1937 року, який взагалі було засекречено, то в порівнянні з первинними документами, що лежать у Києві, за нашими підрахунками, цифра збільшена на 402 тисячі — до 28 387 609 осіб.

Крім застереження щодо взяття за основу сфальсифікованих переписів, особливо 1939 року, вважаємо помилковим включення до обрахунку 1937–1938 років, оскільки черговий Всесоюзний перепис населення відбувався на початку 1937-го, і дані за період до наступного — 1939 року — вже відбивають зовсім інші події. Так, вивезення ув'язнених за межі республіки включно з 1938 р. охоплює період, коли відправляли з УРСР і тих, хто ставав "ворогом народу" вже ніяк не за "злочини", які інкримінувалися голодним людям у зв'язку з появою 7 серпня 1932 р. так званого закону про п'ять колосків.

Подібне можна сказати і про міграцію євреїв за межі республіки в 1928–1938 роках у кількості 57 тисяч осіб, і організований набір робочої сили з сільської місцевості на новобудови за межами України в 1935–1938 роках.

Та не поглинула українська індустрія всіх голодних селян України — лише незначну частину, бо весь приріст міського населення за вказаний період у 4 300 000 стався за рахунок насамперед власного природного росту і припливу робочої сили, в тому числі і з Росії, починаючи з будівництва Дніпрогесу 1927 року. А тільки-но почали ставати до ладу нові заводи в УСРР, то передбачалося забезпечувати їх кваліфікованою робочою силою саме з Росії (росіян і зросійщених представників інших народів). Принаймні, кількість власне росіян в УСРР 1937 року порівняно з 1926-м збільшилася з 2 667 000 до 3 221 898 осіб.

Зрозумівши, яких великих втрат зазнало українське село, більшовицьке керівництво УСРР вже від початку 1933 року почало приховувати реальні дані руху населення в республіці. Так, у виданих Управлінням справами Раднаркому УСРР адміністративно-територіальних довідниках по кожній області, де вміщуються навіть дані про виконання взимку 1933-го хлібозаготівель з урожаю 1932-го, поточна кількість населення вказується станом на 1 січня 1932 року. Водночас з підготовлених до друку таблиць вилучаються дані про кількість сільського населення. А у виданому 1936 року довіднику "Райони УСРР" кількість населення вказується станом нібито на 1 січня 1933 р., хоча наведені показники мало чим відрізняються від заявлених ще в жовтні 1932-го даних про кількість контингенту, який мають забезпечувати сіллю і сірниками.

Таким чином, сталінська статистика, яка вже з січня 1933 р. перестала бути чесною в питаннях руху населення УРСР, не дає можливості демографам встановити точні дані втрат під час Голодомору 1932–1933 років. За таких обставин, на нашу думку, необхідно ретельніше дослідити рух населення в УСРР за період 1932–1936 років, завдяки чому можна точніше встановити кількість жертв цієї трагедії. Тому в ситуації, яка склалася з неповною джерельною базою щодо міграційних процесів в УСРР в 1929–1931 роках, необхідно взяти за основу поточний облік населення станом на 1 січня 1932 року.

У кожному з виданих управлінням справами Раднаркому УСРР восьми довідників основних статистично-економічних показників господарства районів відповідних областей і Автономної МСРР перший розділ — "Територія та населення" — супроводжується спеціальним поясненням до таблиць: "Відомості про територію та населення складено станом на 1 січня 1932 року за матеріялами Центральної Адміністративно-Територіяльної Комісії при ВУЦВК'у, що їх одержано від районних виконавчих комітетів". У цілому ж населення УСРР на той час, згідно з ними, нараховувало 32 680 700 осіб: міського — 7 127 700, сільського — 25 553 000.

Чому важливо мати дані на початок 1932 року? Та тому, що голод в Україні лютував уже навесні 1932 року — про це свідчать документи українських архівів. Так, у листі до Сталіна 15 березня 1932 р. генеральний секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор повідомляє, що найбільше вражена голодом Дніпропетровська область, звідки "нам більш усього надходить інформацій про голодування, про померлих і т. п., тоді як, наприклад, по Одеській області повідомлень дуже мало. Понад 70% всіх смертей припадає на Дніпропетровську область. З 49 районів області важкими є 35 районів (Косіор виправив на 21. — В.С.) На другому місці Київська область, 31 район важкий".

Особливо важке становище, наголошував Косіор, так званих поворотців, тобто тих, хто підчас колективізації разом з родиною бродив десь, а тепер у значних кількостях повертаються до своїх сіл та колгоспів. Ось чому, визнавав він, голодуючі є мало не в усіх районах…

І це справді так. Скажімо, довідка відповідального інструктора ЦК КП(б)У Манюріна про ситуацію в Бабанському районі Вінницької області навесні 1932 року констатує, що "в селі Нерубайка за березень та половину квітня померло 75 осіб, за той же час у минулому році померло 11 осіб. У селі Острівець за той же період померло від голоду 60 осіб, в селі Кам'янеча 37 осіб, в селі Вишнополі — 61. Всього по району у 8 селах, де зареєстровані випадки смерти від голоду за неточними, але навряд чи перебільшеними даними, померло за 1,5 місяці понад 250 осіб. Приблизно така ж кількість дітей лишилася круглими сиротами".

З сусіднього Уманського району відомий діяч більшовицької партії Арсен Річицький повідомляв 21 травня 1932 р.: "В тяжких селах смертних випадків до 100, в окремих селах і більше, а число опухлих до кількох сот. Я був у 13 селах, з них тяжких 7".

Цей голод уже навесні 1932-го погнав значні маси знедоленого українського селянства і за межі УСРР, де багато з них знаходили свій останній спочинок. Зокрема, секретар Кантемирівського райкому ВКП(б) Журилов у листі секретареві обкому Центрально-Чорноземної області Варейкісу від 1 квітня 1932 р. засвідчував, що в Кантемирівці "только за последние дни похоронено 12 человек пришедших за хлебом с украинских соседних районов".

Але по-справжньому жнива смерті розгорнулися, як відомо, з осені 1932-го і тривали до нового врожаю літа 1933 року.

Звісно, коли побіжно аналізувати загальні дані руху населення в УСРР від 1926 до 1937 року, то й справді висновки професора Станіслава Кульчицького чи групи дослідників з числа істориків і демографів видаються обґрунтованими. Та зовсім іншою виглядає картина щодо втрат від Голодомору, коли порівнювати показники 1937 року з наявністю сільського населення УСРР станом на 1 січня 1932 р.: 

Згідно з цими даними втрати сільського населення становлять 6 724 500 осіб. Коли додаємо приріст сільського населення до 1937 року (за 1934–1936 рр.) щонайменше в кількості 700 тисяч, то маємо 7 424 500 осіб. Ось чому до встановлення конкретної цифри шляхом ретельної перевірки всіх обставин цієї трагедії, на нашу думку, виправданим є стверджувати про мінімальну кількість втрат українського селянства за 1932–1933 роки в кількості 7 мільйонів осіб.

А тим часом необхідно продовжувати цілеспрямований пошук, який додасть до цієї поки що приблизно визначеної кількості жертв багатьох ще й досі не врахованих. І йдеться не тільки про тих, хто загинув від голодної смерті на українському чорноземі, а й про жертви, спричинені Голодомором.

По-перше, чомусь мовчимо про такий міграційний потік у 1932–1933 роках як втеча на Захід — тисячі голодних українських селян, які намагалися через поліські болота, Збруч і Дністер дістатися Польщі й Румунії, були розстріляні радянськими прикордонниками, або не допливли до рятівного берега, де сподівалися дістати такого бажаного хліба.

На сьогодні відомо, що 1932 року радянські прикордонники застрелили 5 450 голодних українських селян. Скільки загинуло чи втопилося 1933-го — належить ще досліджувати. Ті ж, кому пощастило, вже не повернуться на рідну землю до перепису 1937 року. І їх також були тисячі. Тобто, вони не стали тоді городянами, вони — втрати України через Голодомор.

По-друге, не враховано тих селян, які за невиконання непосильних хлібозаготівель стали жертвами судових репресій, організованих так, "чтобы твердостью, быстротою применения и надлежащей политизациею всего процесса судебного нажима обеспечить максимальный эффект судебного вмешательства". У що це вилилося, можна дізнатися зі звітів генерального прокурора і наркома юстиції УСРР В. Полякова: після введення в дію Закону від 7 серпня 1932 р. станом на 25 листопада 1932 р. вже було засуджено близько 37 тисяч селян. З них 500 особам було винесено смертний вирок: за половину серпня розстріл застосовано до 27 засуджених, за вересень — до 193, за жовтень — до 121, за листопад — до 159. А за час з 26 листопада по 7 грудня до розстрілу засуджено 137 осіб.

Подібне тривало і 1933 року. За січень в Харківській області засуджено до розстрілу 117 осіб. За першу п'ятиденку лютого в Дніпропетровській області до смертної кари засуджено 44 особи…

У виправно-трудових установах (ВТУ) УСРР на той час утримувалося 43 645 в'язнів, що майже втричі перевищувало їхню місткість. В окремих закладах ВТУ цей показник був ще вищим. Так, у Кременчуцькій промколонії за наявності тільки 127 місць перебувало 1 100 ще незасуджених (870%), у Луганській — відповідно 167 і 841 (560%), у Сумській — 120 і 1 307 (понад 1000%!) Подібне становище спостерігалось і в будинках попереднього ув'язнення: Бердичівський утримував 1 548 підслідних, хоч місць для їхнього перебування тут було лише 360, Лубенський відповідно 1 250 і 116, Уманський — 1 379 і 200. Крім цих в'язнів, ще близько 36 тисяч утримувалося поза стінами ВТУ на так званих зовнішніх роботах.

Така скупченість призводила до масових смертей у місцях позбавлення волі. І ніхто ніколи не рахував їх. Так, у Зінов'ївському БУПРі в грудні 1932-го. таких було 20, у січні 1933-го — 117, лютому — 163, за 13 днів березня — 105. У Харківському, Дніпропетровському й Київському від голоду за вісім місяців померло в середньому по 400 осіб. А якщо взяти до уваги всю систему ВТУ УСРР?

31 березня 1933 р. нарком юстиції і генеральний прокурор УСРР Поляков рапортував генеральному секретареві ЦК КП(б)У Косіору, що за період від 27 листопада 1932 року на північ вивезено 86 884 правопорушників з числа селян, яким інкримінувалися злочини за "посягання на соціалістичну власність" або злісне невиконання хлібозаготівель. Скільки їх там померло від голоду, хвороб і непосильної праці? Відомо, що 1932 року вмерло з числа "куркульського заслання" 87 700 осіб, а 1933-го — 151 600. Яка кількість з них українська — ніхто ще не порахував.

До жертв Голодомору необхідно віднести й ті смерті, що спричинилися безоглядністю через вилучення продуктів. Так, на Чернігівщині середняк Болоховець, який вже виконав своє завдання на 16 грудня 1932 року, і від якого вимагали й далі здавати хліб, вилучивши всі наявні для харчування родини до нового врожаю продукти (збіжжя — 116 кілограмів, картоплі — 19, віки — 4, проса — 11, квасолі — 3, соняшнику — 10 і 10 головок маку), повісився. Дружина члена управи артілі "Восход" Волноваського району Донецької області, якого притягнули до відповідальності за нібито розтринькування колгоспного хліба, зарубала сокирою двох дітей і намагалася повіситися…

А селянин Коломієць з Нововолодимирівки Олександрівського району Дніпропетровської області, в якого 10 січня 1933 р. намагалися забрати продукти, вбив з рушниці керівника комісії й активістку, а сам, забравши дружину й харчі, зник з села.

Де статистика подібних випадків? Хіба вони не спричинені організованим Голодомором?..

Мовчимо чверть століття і ще про один напрямок пошуків: не досліджено фактично жодного масового поховання голодних людей біля залізничних станцій, де лежать невідомі ходаки за хлібом, трупи яких скидали в загальні ями без належної реєстрації. Скільки таких поховань біля залізничних станцій по всій Україні? Чи біля річкових пристаней, як у Градизьку, Кременчуку, Запоріжжі?

чи обліковано смерті всіх тих дітей, яких підкидали до дитбудинків, але вони не дочекалися допомоги, бо двері так ніхто і не відчинив на плач немовляти. А з тих, кого підібрали хіба всі мали шанс вижити? У Запоріжжі, наприклад, в Будинку немовляти померло в 1932–1933 роках 755 підкинутих доведеними до відчаю сільськими жінками безіменних дітей, яких вихователі цього закладу назвали Бернардом Шоу, Дем'яном Бєдним, Лесею Українкою...

Страшно навіть нагадувати про ще один недооблік жертв голодомору — невідомих нікому заблукалих у пошуках їстівного дітей-прохачів, яких заманювали й убивали канібали. А були й такі прохачі з далеких сіл, які помирали прямо на дорозі. Хто фіксував смерть невідомої людини? Природно, ніхто не ідентифікував і не порахував тієї кількості померлих на дорогах, трупи яких розтягли здичавілі собаки...

Неповна статистика смертей пояснюється й тим, що в багатьох випадках здорові члени родини протягом тривалого часу не сповіщали сільську владу про вже померлих, якщо на них, особливо дітей, одержували якийсь пайок, який самі з'їдали. А траплялося й таке, коли вмерлого заносили в погріб і закидали сміттям, або просто цілі родини, як братів Івана і Франка Курятів з села Дениші нинішньої Житомирської області, скидали в криницю, яку засипали землею.

Ніхто не порахував тих могил, що викопувалися на городах, куди вся родина лягала, як це було у Пісківці під Красноградом, що на Харківщині. У цьому вимерлому селі і про тих, хто в хатах лежав, аж до весни ніхто не знав — аж поки люди з Краснограда не приїхали на весняні роботи. Тоді тільки, вже невпізнаваних, почали ховати...

Саме ці факти — ще раз наголошуємо — і дають нам підставу говорити про втрату Україною під час Голодомору 1932–1933 років щонайменше семи мільйонів життів. Але нашим обов'язком є також не забувати про втрати української нації поза межами нинішнього державного кордону. За логікою тих дослідників, які намагаються пояснити катастрофічне зменшення сільського населення України його виїздом до Росії, виходить, що там мала б істотно збільшитися кількість українців. Справді, їх стало більше в Росії — в "местах не столь отдаленных": в Карелії — у 30 разів (з 700 осіб у 1926 р. до 22 тисяч у 1937 р.), у Красноярському краї — в 3,5 рази (відповідно 15 і 52 тисячі), в Новосибірській області — майже у 2,5 рази (60 і 141 тисяча), в Челябінській — більш, ніж у 6 разів (12 і 73 тисячі), в Читинській (7 і 38 тисяч), у Далекосхідному краї (315 200 й 328 286)… 

Але де ж вони поділися на здавна освоєних ними землях: у Краснодарському краї (з 1 583 000 залишилося тільки 170 115!), на Воронежчині (відповідно 1 078 552 і 482 774), Курщині (554 700 і 191 239), в Саратовській області (202 300 й 93 583), в Казахстані (860 800 й 549 859)…

Якщо 1926 року в РСФРР українців налічувалося 6 948 381 осіб, то 1937-го їх виявилося тільки 3 087 022 (а ще ж був природний приріст у 1927–1936 рр.) То де ж зникло на просторах Росії щонайменше 4 мільйони українців? Переїхали в 1932–1933 роках до України, де лютував голод?

Зрештою, якось треба пояснити, чому кількість росіян як окремого етносу з 1926-го до 1937 року в СРСР збільшилося з 77 791 124 до 93 933 065 осіб, а українців за цей же період зменшилося з 31 194 976 до 26 421 212, хоча за висновками відомого демографа А. Хоменка в 1920-х роках частка українців як в Україні, так і в цілому по СРСР ставала чимраз більшою, тоді як відсоток росіян зростав повільніше.

Хіба не обов'язок України пам'ятати про всі втрати нашої нації — від семи до десяти мільйонів. І працювати над визначенням поіменно всіх невинно убієнних Голодомором-геноцидом.

gazeta.dt.ua/HISTORY/1932-1933-v … rtv-_.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: litar Л1

Поделиться

7

Re: Литература по голодомору 1932-1933

http://forum.genoua.name/viewtopic.php? … 49#p113149

Новое издание, посвященное геноциду украинского народа, презентовали сегодня, 24 ноября, в Черниговской районной госадминистрации.

Авторы – известный краевед и энтузиаст Сергей Горобец и представитель Украинского института национальной памяти в Черниговской области Сергей Бутко – на примере конкретных трагедий, произошедших в селах Черниговского и соседних районов, рассказывают об идеологии и организаторах Голодомора 30-х годов.

– «Голодомор 1932-1933 годов на Черниговщине: исполнители преступления» – это новый аспект трагедии, который мы попробовали осветить на основе документов, ставших доступными в начале 2000-х годов, – сообщил на презентации книги Сергей Горобец, посвятивший изучению данной темы более двух десятилетий.

По его словам, ранее подавляющее большинство архивных документов, свидетельствующих о геноциде населения, было недоступно, в том числе сельские книги записей рожденных и умерших, содержавших нужные статистические данные.
После ознакомления с последними, а также рапортами, протоколами и докладными записками партийных и правоохранительных организаций, стало возможным сделать соответствующие выводы о геноциде местного населения и изложить их в новом издании.

По мнению Сергея Бутко, новая книга будет полезной сотрудникам Службы безопасности Украины и контрразведки, так как в ней описаны методы партийной селекции, вследствие которой появились предатели своего народа, способные на репрессии.
При написании книги авторы использовали материалы Государственного архива Черниговской области.

vchernigove.info/v-chernigove-vy … 933-godov/

Post's attachments

DSC_0295-900x598.jpg
DSC_0295-900x598.jpg 62.71 Кб, файл не был скачан. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л1

Поделиться

8 (13-12-2016 09:43:37 отредактировано kseniya78)

Re: Литература по голодомору 1932-1933

http://incognita.day.kiev.ua/img/nb/21Oblozh.jpg

Читати цю книжку настільки важко, нестерпно важко, що відчуваєш часом просто фізичний біль. Біль від усвідомлення того, на яку диявольську жорстокість, що не вимовити жодними словами, були спроможні двоногі кати в людській подобі. Вони перетворили сонце над Україною на чорне коло темряви, на тьмяний символ смерті. Найжахливішою з усіх смертей — мученицької смерті від голоду. То був геноцид, продуманий, спланований та холоднокровно здійснений імперською тоталітарною владою, Сталіним та його сатрапами. То був геноцид, який став можливим лише в умовах колоніального уярмлення України, коли вусатого тирана у Кремлі хвилювало лише одне: за будь-яку ціну (хай ціною життя мільйонів і мільйонів українців) зберегти свою владу.
То був, нарешті, геноцид (треба визнавати всю правду, хай би якою гіркою вона була!), який уможливили наші ж таки «землячки» — від низових «активістів» у селах, які з садистською жорстокістю забирали у людей геть усе їстівне, і до Косіора, Чубаря, Петровського, Балицького, Любченка, Юрія Коцюбинського... — тих із тодішньої «еліти» УРСР, хто свідомо чи несвідомо, дією чи бездіяльним мовчанням сприяв одному з найжахливіших злочинів ХХ століття та й цілої історії людства. Окрема величезна тема — ілюзії, манівці й прозріння української інтелігенції 1920 — 1930-х років; і за перше, і за друге, і за третє кращі люди нації часто, занадто часто платили не кар’єрою, а життям. Або внутрішньою капітуляцією...
Просте, але вічне й, по суті, єдино важливе запитання стоїть перед нами сьогодні (і стоятиме ще впродовж життя багатьох поколінь): а як конкретно це відбувалося, на рівні ось цієї родини, ось цих реальних людей, ось цього села? І як таке стало можливим? Є наукова дисципліна, яка спроможна суттєво допомогти в пошуках відповіді. Це — усна історія, або усні свідчення жертв Голодомору. Найбільш вражаючі за своєю силою (сказати б, колосальні за «вибуховим», викривальним змістом) зібрані у збірнику зі страшною назвою «1933: «І чого ви ще живі?», випущеному київським видавництвом «Кліо» (упорядник — знаний історик Тетяна Боряк) й підготовленому Інститутом історії України НАН України. Всього у книжці 1374 усні оповіді людей з переважної більшості областей України, різного віку, в абсолютній більшості — селян. Важливо зауважити, що практично стовідсотково це — свідчення жертв геноциду, а не, послуговуючись науковим терміном, «геноцидаріїв» (тобто — катів, вдаючись до людської мови). У книжці використано багато визнаних наукою джерел у галузі усної історії Голодомору: і тритомний збірник спогадів про Голодомор за редакцією Джеймса Мейса, і матеріали праці Володимира Маняка та Лідії Коваленко «Голод 33: Народна книга — меморіал», і документи з багатотомного видання «Український голокост 1932—1933: Свідчення тих, хто вижив» (упорядник — доктор історичних наук, отець Юрій Мицик), і документи з «Національної книги пам’яті. Області України», і творчі доробки з праць Валентини Борисенко, Василя Марочка, Станіслава Кульчицького, Оксани Кісь та багатьох інших дослідників.
Необхідно бодай коротко зупинитися на «загальнотеоретичній» (і важливій) проблемі: а що таке взагалі усна історія, зокрема усна історія з розповідей жертв Геноциду в Україні (а також Голокосту доби Другої світової війни, геноциду вірмен 1915 року, геноциду в Руанді 1994 року), в чому її найважливіші особливості? Як зазначає упорядник книжки Тетяна Боряк, «важливість використання усної історії у дослідженнях геноциду пов’язана передусім із проблемою навмисно створюваної державою прогалини у джерельній базі, адже геноцидарії зазвичай приховують свої наміри про заплановане масове вбивство за ідеологічною риторикою. Ініціатори й виконавці геноциду не описують схем та механізмів виконання винищення. Натомість шляхом опитування свідків подій, що вижили, створюється масив усної історії, який використовують як історики для реконструкції подій, так і правники для покарання організаторів геноциду і виконавців. Свідки — жертви отримують можливість висловити власну версію подій, повідомити вголос про їхнє бачення. Тут, звісно, ненакладання двох історій — офіційної та персональної — може бути дуже суттєвим, якщо не повним. Такі розбіжності пояснюються, зокрема, тим, що іноді свідчення не може бути вертифіковано шляхом зіставлення з іншими свідченнями членів родини чи громади, оскільки часто свідки — єдиний, хто вижив».
Цінність збірника передовсім у тому, що понад тисяча вибраних розповідей жертв і свідків Голодомору-Геноциду 1932—1933 років дозволяють чітко відтворити механізм нескладного, але ретельно продуманого Сталіним та його «ближнім колом» плану штучного голоду в Україні страшних масштабів. Українські історики Станіслав Кульчицький та Владислав Верстюк описують цей механізм так. Спочатку було встановлено завищені, нереальні плани хлібозаготівлі, які підвищувались у разі їх виконання. Потім, коли село залишилося повністю без продовольчого, фуражного і насіннєвого хліба, була запроваджена система натуральних штрафів. Вона передбачала вилучення у селян абсолютно всіх продовольчих припасів. Були й дуже важливі «страхувальні механізми» вбивства голодом, а саме фізична (через органи ГПУ та міліції) та інформаційна блокада селян. І ось, узяті разом, у сукупності, всі ці складові «терору голодом» і демонструють нам, і то цілком неспростовно та переконливо, саме геноцидний характер Голодомору 1932-1933 рр., тобто те, що не визнає й ніколи в майбутньому не наважиться визнати імперська Москва (поки вона буде імперською).
А тепер, читачу, деякі фрагменти спогадів, вміщених у книжці «1933: «І чого ви ще живі?». Прикличемо собі на допомогу — це зробив і автор цих рядків — мужність, розум і гнів.
1. Свідчення Неоніли Тодосівни Бурлаки (1925 р. народження, Погребищенський р-н, село Юнашки:
— Як ви думаєте, куди подівся хліб із села у 1932—1933 рр.?
— Був хліб. Приїхали оці активісти, все вивезли державі, державі. У 32-му вони забирали все. А по хатах ходили і забирали, де що в кого є. Такі піки великі, і вони тими піками в хаті штовхають долівку — чи нема де закопаного хліба — і все вивозили государству. Геть усе вивозили. Нічого не залишилося. Геть у кого в мисочці чи горшку щось поставлене, все викидали, но не давали людям їсти. Дуже вивозили, вивозили.
— Чи ще щось, окрім хліба, забирали?
— Ні. Хліб тіки забирали. Та, головне, хліб і їжа. А те, що вдома якась квасоля чи пшоно, — все підряд забирали. Якщо хто вириє ямку, клумачок сховає, то ці тільки спасалися. У нас трошечки картоплі, то ми у дворі коло хати викопали ямку і закопали ту картоплю, накрили, зверху поставили щось. У нас не знайшли, не забрали. А весною 33-го мама порізали такі лушпайки, а серединку ми трошки з’їли, а ті лушпайки посадили на городі.
— А чи ці люди — активісти, які приходили забирати зерно, худобу,— були з вашого села чи звідки?
— Ні, не з села, десь із Москви, росіяни. Так, розмовляли російською (зауважимо це! — І. С.). Нас ганьбили негарними словами. Такими, що їх не можна казати.
— Вони були веселі?
— Вони ж понабирають, у кого що в хаті зварено, добре чи ні, горілки понапиваються. П’яні ходять по селі та й штурхають тебе і витягають, де що не є, з хати.
— Чи вони казали, чому вони це забирають і куди?
— «Государству», казали, треба забирати. А ви, кажуть, тут куркулі, ви маєте все. А який куркуль?! Який там куркуль?!».
2. П. Масляк, родом із Києва, поділився спогадами свого дядька, Василя Андрійовича Масляка, який у 1933 р. приїхав в Україну з Далекого Сходу у відпустку. Це свідчення неординарне тим, що містить опис як блокування кордонів Української РСР, так і опис блокування села. На кордоні Василь Андрійович побачив «заградительные отряды»:
«На Украину нельзя — сказав йому старший. — Давим хохлов» — засміявся він, сприйнявши мого кирпатого й вилицюватого дядька за «свого». Вищий чин і рішучий характер дозволили дядькові прорватися в Україну. Те, що побачив він, який пройшов усю війну, не міг пізніше описати словами. Навколо 12-тисячного козацького села Устивиця Великобачанського району (тоді — Харківська, нині — Полтавська область) теж стояв «заградительный отряд», а люди їли людей! На запитання дядька до офіцера, коли знімуть військову облогу, вгодований командир сказав, що це відбудеться не раніше, «как сдохнет последний хохол». У селі з 12 тисяч залишилося менше 3 тисяч людей».
3. Новомосковський район, Дніпропетровська область. Свідчення Параски Олексіївни Хмеленко (1908 р. народження):
«А мати залишилась одна — після висилання батька на Соловки — з дітьми, вдома теж все забрали. Та й не тільки в нас забирали, а й в усіх. Зробили страшний голод, забирали навіть їжу з глечиків. Було в мене 5 братів — не залишилося жодного — всі вимерли з голоду. Перша вмерла мати, а потім і всі інші, їсти нічого було, люди пухли з голоду. Була пізня весна 1933 р., нічого не спіло. Було трохи зерна, я вночі попелом присипала, щоб не знайшли, так сусіди забрали.
В колгоспі головою тоді був № — він перший все одбирав. І просиш, бувало, і плачеш — ні, нічого не залишить. А він же мій далекий родич. Я тоді якраз у село приїхала. Хата вже бур’яном заросла. Коли зайшла, побачила вже тільки одного брата й сестру. Та й то вже брат задубів, а сестричка почала вже розкладатися. Я стою плачу, коли заходить голова і давай по всіх кутках нишпорить, всюди заглядать. Кажу: «Що ж ви шукаєте тут? Якби щось було, вони, може, ще б жили...».
4. Дніпропетровська область, Царичанський район, село Лисківка. Свідчення Василя Постольника:
«А голод поширювався з неймовірною силою. «Буксирні бригади» (активісти зі «своїх» односельців. — І. С.) відбирали все, що можна було вживати в їжу. В селі не стало ні собак, ні кішок. Було, зайдуть до якоїсь хати «буксири», перевернуть усе, шукаючи щось їстівне. Зайшли до сім’ї Кочергів. Господар був засуджений, направлений на будівництво каналу, дружина Явдоха залишилася з п’ятьма дітьми. Заглянули до печі, а там у горщику варилась якась каша. Вони витягли з печі горщик і розбили його. — Чого досі не подихаєте? — сказали з брудною лайкою».
5. Царичанський район, село Лозуватка. Свідчення Теодори Тріпняк (Сороки), 1924 р. народження:
«Уже десь так під кінець лютого 1933 року почалася страшна голодовка, бо викачували у людей геть чисто усе їстівне. Навіть як людина пішла десь щось дістала, то так уже слідили, щоб зараз тільки в хату ввійшов, зараз приходили, щось у вузлику привіз, вони зараз же то забирали. Значить, цілком старалися зліквідувати нас голодом, бо зброєю вони не могли».

***

Це — воістину подорож до пекла. Того, що його геніально описав Данте Аліг’єрі. Ніхто не примушує читати таке — «легше» й приємніше дивитися телевізійну «жуйку». Проте ось у чому річ: лише дуже добре, до деталей, до «кісток» зрозумівши це жахіття, ми можемо якоюсь мірою відвернути повторення такої або ще гіршої трагедії...

БОЙКО - Большая Белозёрка , СПАС, СПАСЕНКО - Водяное, БЕДЮХ - Корнеевка, Большая Белозерка, ПАУК - Большая Белозёрка, САЖКО - Корнеевка, Каменка-Днепровская, Большая Белозерка, ГЛОТКА - Большая Белозерка. ПИЛИПЕНКО - Большая Белозерка, Корнеевка, Августиновка
Спасибо сказали: litar Л, Алёна2

Поделиться

9 (24-02-2017 15:48:03 отредактировано kbg_dnepr)

Re: Литература по голодомору 1932-1933

В український прокат вийшов канадський фільм «Гіркі жнива». Англомовна історія кохання на тлі Голодомору 1932-1933 років здійснена приватним коштом із залученням переважно британських та американських акторів.

+ открыть текст

Продюсером фільму є Ян Ігнатович, режисер - Джордж Менделюк. Обидва є канадцями українського походження.

Джордж Менделюк - член Гільдії режисерів Канади, з 1980-х років президент World Classic Pictures, а з 2008 року - директор MKM Enertainment. Серед нагород режисера - золота та срібна медаль New York Film & Television Festival, нагорода Columbus Film Festival та 5 номінацій Gemini Awards, як найкращий режисер.

Бюджет фільму - $20 млн. Це особисті кошти продюсера Яна Ігнатовича. Він займається бізнесом у сфері інвестицій та медичних технологій.

Для творців фільму в історії є багато особистого. Наприклад, матір Джорджа Менделюка разом із сестрою тікала від Голодомору з Харкова до Львова. У «Гірких жнивах» герої вирушають до Львова з-під Сміли, що на Черкащині.

Для продюсера Ігнатовича це перший кінопроект. Він вирішив вкласти у нього кошти через тему. «На жаль, англомовний світ про Голодомор не знає. І головний мотив для мене був – розповісти світові про ці події й про те, що Україна продовжує боротися досі», - розповідає він.

артина вийде в прокат у 45 країнах. У Росії ж показів поки що не планують. Виконавчий продюсер Деніс Девідсон пояснив, що жоден із російських дистриб’юторів наразі не висловив зацікавленості. В Україні фільм продублювали, тоді як в інших країнах він йтиме англійською мовою з національними субтитрами. В деяких країнах фільм виходить під назвою «Урожай диявола».

У центрі картини Юрій, талановитий художник-селянин, нащадок козацького роду, що намагається жити зі своєю коханою Наталкою у створених радянською владою умовах, приймаючи удари та утиски. Але, зрештою, коли його родина та земляки стають жертвами штучного голоду та сталінських репресій, він повстає, аби врятувати рідних, помститися і покинути Радянську Україну, щоби донести правду світові про жахіття Голодомору.

Переламні події української історії відбиваються в історії кохання. А ще вони подані із притаманними жанровому кіно ефектними погонями, перестрілками, втечами та переслідуваннями.

Значну частину фільму знімали у музеї Пирогово у Києві. Українське село через це постає трохи музейним, дещо залакованим. Млини Пирогово на тлі золотого осіннього листя створюють ідеальну яскраву картинку, яка згодом, зі початком репресій та Голодомору ніби припадає попелом.

Звичайно, певна гламурність і героїв, і декорацій у першій частині фільму робить українське село 30-х дещо неправдоподібним та надто яскравим.

Проте для канадців українського походження Україна є місцем сили, прикрашеними спогадами їх батьків. І саме такою її побачить світ.

Просто, проте ясно, дає відчути режисер зміни, що приніс в Україну сталінізм: змінюється колористичне рішення сцен у селі. Змінюються картини на стінах київської академії мистецтв, де навчався Юрій...

А от криваві 20-ті якось ніби випадають з історії взагалі.

Головну тему до фільму написав британський композитор Бенджамін Волфіш, родина якого пережила Голокост. До речі Волфіш номінувався на «Золотий глобус» за фільм «Приховані фігури». «Він може відчути тематику фільму – його досвід співвимірний українському», – вважають творці фільму.

Лунають у фільмі й українські народні пісні. Зокрема Саманта Баркс в одній зі сцен співає «Місяць на небі». Цю пісню співала мати режисера Джорджа Менделюка. Також використовуються композиції українського гурту «Даха Браха».

zaxid.net/news/showNews.do?10_fa … Id=1418863

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

10

Re: Литература по голодомору 1932-1933

Нова книга Сергія Горобця про Голодомор в одному селі на Чернігівщині

23 листопада 2017 року у Чернігові вийшла з друку ще одна книга про комуністичний злочин світового рівня вже в одному окремому селі у Чернігівському районі Чернігівської області під назвою «Петрушин у роки Голодомору. 1932-1933».

Автор — Сергій Горобець, відомий чернігівський історик і краєзнавець, кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам’яті.

Ще у 2005 році вчений видав книгу «Петрушин за часів Голодомору 1932-1933 років», яка стала справжнім науковим проривом на регіональному рівні у дослідженні цієї складної й моторошної теми. У 2008 році його діяльність була відзначена на державному рівні. Указом Президента України Віктора Ющенка історика, на той час, «асистента кафедри Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка, дослідника Голодомору 1932–1933 років в Україні», нагороджено медаллю «За працю і звитягу». Від себе додам: абсолютно заслужено, з чим і тоді, і зараз погоджуються ті, хто займається цією темою професійно.

У Сергія Горобця за останні 12 років накопичилося достатньо нових матеріалів, аби заново осмислити трагічні події 1932-1933 років, простежити їх витоки. Автор намагається більш чітко розставити акценти і змалювати цілісну картину загального перебігу подій в окремо взятому населеному пункті — селі Петрушин Чернігівського району Чернігівської області.

У дослідженні використано величезна кількість архівних документів, свідчень і спогадів, максимально точно (наскільки дозволяють джерела) встановлена поіменно кількість жертв вбивства голодом.

Кидається в очі, що історик ретельно дослідив обидві сторони цієї трагедії: як громади села, її поведінку, опір і жертви цих жнив скорботи, так і діяльність злочинної комуністичної влади у селі — конкретних осіб.

Дослідник зумів не тільки дати цілісну картину життя під час гуманітарної катастрофи у окремому селі. Він змушує читача, без різниці освіти та рівня обізнаності у темі, глибоко замислитися, підсумовуючи: «Зло, посіяне петрушинськими комуністами в 1933-му, знайшло свій відгук майже через десятиліття, коли наші землі опинилися під німецькою окупацією. […] Петрушин – яскраво виражене «червоне» село, яким залишалося весь час до 1941 р. Однак нелюдського ставлення до земляків у роки розкуркулення й Голодомору односельці не забули і не простили».

Зберігаючи інтригу, зауважу, варто прочитати всю книгу, бо її зміст, на жаль, не просто розповідь про минуле. Він актуальний і сьогодні. Ви здивуєтеся своїм думкам, перевірив на собі…

Днями в електронному вигляді (формат PDF) цю книгу можна бути скачати вільно і безкоштовно у розділі «Бібліотека» сайту «ЄВРОПЕЙСЬКА УКРАЇНА» (eukraina.com).

Сергій БУТКО, Український інститут національної пам’яті
format.cn.ua/news/nova_kniga_ser … 11-25-4571

Post's attachments

23.jpg
23.jpg 188.67 Кб, файл не был скачан. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: kuks701

Поделиться

11

Re: Литература по голодомору 1932-1933

1933: «І чого ви ще живі?» — Упорядник Тетяна Боряк: Аннотация
Издательство:    КЛІО
Год издания:    2016
Количество страниц:    720

Працю сфокусовано на такому аспекті Голодомору, як вилучення незернових запасів, їжі й одягу в селян, адже загальноусталеною є думка про конфіскацію саме зерна для виконання плану хлібозаготівель. Упорядник на прикладі свідчень, зібраних у різних країнах і роках, наводить читачеві картину тотального охоплення України вилученням будь-чого, що могло бути використане в їжу: від картоплі і кваснини до жмені квасолі й сушки. Подано аналіз політики радянської влади напередодні та під час Голодомору з точки зору підготовки до конфіскації їжі, іншими словами – позбавлення українського села засобів існування. Оскільки документами є усна історія, то проаналізовано цей вид історичного джерела – загалом та зокрема щодо Голодомору.
Для науковців, політиків, викладачів, студентів, краєзнавців, усіх, хто цікавиться цією трагічною сторінкою нашого історичного минулого.

http://bookmarks.com.ua/components/com_jshopping/files/img_products/________________________________7.jpg

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: gennadii5408, litar Л, kuks703

Поделиться

12

Re: Литература по голодомору 1932-1933

Історики встановили імена людей, які рятували співвітчизників в часи Голодомору
Розділ «Доброчинці в лихоліття Голодомору» з книги «Людяність у нелюдяний час» (упорядники — Володимир Тиліщак та Вікторія Яременко) (готується до друку)

http://www.cdvr.org.ua/sites/default/files/imagecache/news-first-img-pageview/7_1_jp.jpg

www.cdvr.org.ua/node/1838

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, kuks702

Поделиться

13

Re: Литература по голодомору 1932-1933

ГОЛОДОМОР 1932-1933 РР.

1. 33-й: голод: Народна Книга-Меморіал / Упоряд. Л.Б.Коваленко, В.А.Маняк; Передм. та післямова В.А.Маняка, Л.Коваленко. - К.: Радянський письменник, 1991. - 584 с.
2. Акопян В. Г., Вашкевич В. М., Вашкевич Н. В., Злочевська М. О., Макарчук С. С. Трагедія століття: голодомор 1932-1933 років на Миколаївщині / Миколаївська обласна держ. адміністрація; Редакційна колегія обласної книги науково- документальної серії видання «Реабіліотвані історією» / О.М. Гаркуша (голова ред.кол.). – Миколаїв: Видавництво МДГУ ім.Петра Могили, 2003. – 472с.
3. Василенко В. Голодомор 1932-1933 років в Україні як злочин геноциду: правова оцінка / Український ін-т національної пам’яті. – К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 2009. – 48с.
4. Васильєв В. Ю., Малашенко Л. М., Уїткрофт С., Шаповал Ю. І. Командири великого голоду: Поїздки В.Молотова і Л.Кагановича в Україну та на Північний Кавказ. 1932-1933 рр. / Київська міська організація Всеукраїнського товариства "Меморіал" / Валерій Юрійович Васильєв (ред.), Юрій Іванович Шаповал (ред.). - К.: Генеза, 2001. – 399с.
5. Великий Голод в Україні 1932 - 1933 років: комісія Конгресу США з дослідження Голоду в Україні. Історія створення / Н. І. Шульга (упоряд.). - К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 55с.
6. Геноцид: Голодомор 1932-1933 рр. на Хмельниччині: причини, жертви, наслідки: матеріали всеукр. науково-практ. конф., 19-20 листопада 2008 р. / Хмельницька обласна держ. адміністрація ; Хмельницька обласна рада ; Виконавчий комітет Кам’янець-Подільської міської ради ; Кам’янець-Подільський національний ун-т ім. Івана Огієнка. Центр дослідження історії Поділля / О. М. Завальнюк (відп.ред.) – Хмельницький; Кам’янець-Подільський: [ФОП Сисин О.В.], 2008. – 483с.
7. Голод в СССР, 1930-1934 гг.=Famine in the USSR, 1930-1934: [сборник документов] / Федеральное архивное агентство / О.А. Антипова (сост.). – М.: Федеральное архивное агентство, 2009. – 518с.
8. Голодомор 1932 – 1933 рр. в Києві: факти, події, свідчення (за документами Державного архіву міста Києва) / Київська міська держ. адміністрація; Державний архів м. Києва / В. Купченко (відп.ред.), Ж. Серга (авт.-уклад.). – К.: Державний архів м. Києва, 2008. – 432с.
9. Голодомор 1932-1933 років в Україні: причини, демографічні наслідки, правова оцінка: матеріали міжнар. наук. конф., Київ, 25-26 вересня 2008 р. / Український ін-т національної пам’яті / І. Р. Юхновський (відп.ред.). – К.: Києво-Могилянська академія, 2009. – 447с.
10. Голодомор 1932-1933 років у Ширяївському районі: книга пам’яті жертв геноциду / Ширяївська районна держ. адміністрація ; Архівний
відділ Ширяївської райдержадміністрації / Л.І. Жаданова (голова редкол.), Т.В. Манжос (упоряд.). – О.: Астропринт, 2008. – 160c.
11. Голодомор 1932-1933 років: злочин влади – трагедія народу: док. і матеріали / Державний комітет архівів України; Центральний держ. архів громадських об’єднань / О.А. Удод (голова ред.кол.), В.С. Лозицький (упоряд.). – К.: Генеза, 2008. – 504с.
12. Голодомор у Білій Церкві / В.О. Іванців (упоряд.). – К.: Просвіта, 2008. – 176с.
13. Голодомор у першій столиці / І. В. Шуйський (упоряд.), В. А. Полянецький (упоряд.). – Х.: ТОВ «Шанс», 2008. – 288с.
14. Гриневич Л. Хроніка колективізації та Голодомору в Україні 1927-1933: [в 4 т., 6 кн., з іл. та мапами] – К.: Критика, 2008. Т. 1, кн. 1: Початок надзвичайних заходів. Голод 1928-1929 років. – К.: Критика, 2008 – 552с.
15. Захаров Є. Чи можна кваліфікувати Голодомор 1932-1933 років в Україні та на Кубані як геноцид?. – Х.: Права людини, 2008. – 47с.
16. І була зима, І була весна... Голод: народна книга-меморіал Пам`яті жертв Голодомору в Коростишівському районі на Житомирщині / Г.В. Письмак (упоряд.), В.М. Слівінський (упоряд.). – Житомир: Полісся, 2008. – 296c.
17. І серпом, і молотом, і голодом. 1932-1933: [Зб.] / О. Л. Німець (упоряд.і ред.). – Косів: Писаний Камінь, 2004. – 104с.
18. Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор / Під ред. С. Головко. - К.: Либідь, 1993. - 384 с.
19. Куліш А. Ф. Геноцид. Голодомор 1932 - 1933. Причини, жертви, злочинці / Асоціація дослідників голодоморів в Україні. – К., 2001. – 88с.
20. Кульчицький С. В. 1933: Трагедія голоду. – К.: Товариство "Знання" Української РСР, 1989. – 48с.
21. Кульчицький Станіслав Владиславович. Голод 1932-1933 рр. в Україні як геноцид=Голод 1923-1933 гг. в Украине как геноцид / НАН України; Інститут історії України. – К., 2005. – 220с.
22. Кульчицький Станіслав Владиславович. Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення. – К.: Наш час, 2007. – 424с.
23. Кульчицький Станіслав Владиславович. Голод 1932-1933 рр. в Україні як геноцид: мовою документів, очима свідків. – К.: Наш час, 2008. – 240с.
24. Листи з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях італійських дипломатів. 1932-1933 роки / Італійський ін-т культури в Україні / Юрій Шаповал (наук.ред.укр.вид.), Андреа Граціозі (упорядкув.та вступ.ст.), Мар'яна Прокопович (пер.з італ.), Нікола Франко Баллоні (передм.). – Х.: Фоліо, 2007. – 255c.
25. Марочко Василь Іванович, Білокінь Сергій Іванович, Веселова Олександра Михайлівна, Вронська Тамара Василівна, Ганжа Оксана Іванівна. Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки / НАН
України; Інститут історії України / Володимир Михайлович Литвин (відп.ред.). – К.: Наукова думка, 2003. – 888с.
26. Марочко Василь, Мовчан Ольга. Голодомор 1932-1933 років в Україні: хроніка. – К.: Києво-Могилянська академія, 2008. – 294с.
27. Папуга Ярослав Богданович. Західна Україна і Голодомор 1932-1933 років: морально-політична і матеріальна допомога постраждалим: [монографія] / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України. Львівське відділення. – Л.: Астролябія, 2008. – 248c.
28. Шитюк Микола Миколайович, Бахтін Анатолій Михайлович. Південна Україна: колективізація і голод (1929-1933 роки). – Миколаїв: Аскел, 2007. – 512c.

www.memory.gov.ua/publication/go … 32-1933-rr

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: LG 775, kuks702

Поделиться

14

Re: Литература по голодомору 1932-1933

Миколаївщина в голодних 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 роках / М. М. Шитюк, К. С. Горбуров. - Миколаїв : Видавництво Ірини Гудим, 2007. - 156 с.

http://e-catalog.mk.ua/cgi/base_moba/cgiirbis_64.exe?LNG=&C21COM=3&P21DBN=CBS&I21DBN=CBS&BINARY_RESOURCE_OCC=1&BINARY_RESOURCE_MFN=39921

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: gennadii5408, kuks70, litar Л3

Поделиться

15

Re: Литература по голодомору 1932-1933

Во времена голодомора на Сумщине орудовали банды
Архивные уголовные дела по бандитизму за 1932-1933 гг. рисуют социальный портрет тогдашнего «грабителя с большой дороги»: как правило, это были молодые крестьяне, часто из раскулаченных и связанные родственными узами (братья).
rama.com.ua/vo-vremena-golodomor … ad-image-0

Post's attachments

1-banda.jpg
1-banda.jpg 141.05 Кб, файл не был скачан. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Слава Україні!
Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку; сотенні містечка Полтавського полку 1649-1782.
Пошук предків: Калашник, Білецький (Келеберда, Кобеляки, Сокілка, Порубаї: Полт.), Чихар, Кириченко (Хмелів: Сум.),
Калініченко, Коломієць (Білогорілка: Полт.), Сербул (Слобода, Зелений Гай: Чернівец.), Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь).
Спасибо сказали: Алёна, litar Л, LG 7753

Поделиться