1

Тема: Чехівський

Чехівський Володимир Мусійович. 19 липня 1876 р. н., уродженець с. Горохуватка Київського повіту Київської губернії (тепер – Кагарлицького району Київської області), українець, із родини священика, освіта вища. Брати – Микола, 1877 р. н., Андрій, 1878 р. н., Борис, 1888 р. н., та Олексій, 1892 р. н. Сестри – Валентина, 1875 р. н., Зінаїда, 1896 р. н., та Анастасія, 1898 р. н. Дружина – Олена Володимирівна Сіцинська (дівоче прізвище), 1884 р. н., донька – Любов, 1907 р. н.2. Закінчив Київську духовну семінарію, а у 1900 р. – Київську духовну академію. 25 березня 1897 р. вступив до організації «Українських соціал-демократів-драгоманівців». Організовував перші соціалістичні осередки в селах Київського повіту, розповсюджував соціал-демократичну, українську літературу. У 1900 р. працював вчителем у с. Янівка Київського повіту. З 1901 р. викладав у духовній семінарії м. Кам’янця-Подільського. Організував молодіжні гуртки самоосвіти в м. Кам’янці-Подільському (1901–1903 рр.), а пізніше в м. Києві (1903–1905 рр.) та Одесі (1908–1917 рр.). З 1902 р. до 1904 р. – член Революційної української партії (РУП). З 1904 р. до 1919 р. – член ЦК Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). У 1904 р. працював у Київській духовній семінарії, звідки за революційну агітацію переведений у духовну школу м. Черкас. У 1905 р. в Черкасах організував групу УСДРП. У 1906 р. за «участь в українському національному русі» був заарештований і засуджений до 3-х років заслання на Вологодщину. 22 березня 1906 р., через декілька днів після арешту, відбулися вибори, на яких В. Чехівського обрали до І Державної думи Російської імперії. За клопотанням особливої робітничої делегації, що виїхала до Санкт-Петербурга, заслання було відмінено. Переїхав до м. Києва, де займався партійною роботою та репетиторством. З 1908 р. до 1917 р. працював та мешкав в Одесі. Викладав у духовній семінарії, чоловічій та жіночій гімназіях, комерційному та технічному училищах. Редагував часопис «Українське слово». У 1913 р. закінчив педагогічні курси при Новоросійському (Одеському) університеті. У березні 1917 р. очолив Одеський комітет УСДРП. Обраний членом Центральної Ради від соціал-демократичної фракції. У жовтні 1917 р. очолив Одеський революційний комітет, а в листопаді був призначений політкомісаром м. Одеси. За часів Центральної Ради виконував обов’язки губернського комісара освіти Херсонщини. З квітня 1918 р. – «товариш міністра сповідань» у гетьманському уряді П. Скоропадського. Увійшов до українського революційного комітету, який готував повстання проти гетьмана П. Скоропадського. В уряді УНР доби Директорії з 24 грудня 1918 р. до лютого 1919 р. очолював Раду міністрів і Міністерство закордонних справ. У лютому 1919 р. виїхав до Кам’янця-Подільського. У березні 1919 р. став на чолі Комітету охорони Республіки. Працював у Кам’янець-Подільському університеті та був одним з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства. У 1920 р. переїхав до Вінниці, де у Вінницькому інституті народної освіти викладав всесвітню історію, історію України, історію культури та історію літератури. Отримав звання професора. У січні 1921 р. заарештований особливим відділом Цупчрезкому України за обвинуваченням «у контрреволюції та службі в УНР». Проходив за т.зв. «справою уряду УНР», яку вела Верховна слідча комісія ВУЦВК. У березні 1921 р. справу стосовно В. Чехівського закрито, з-під варти звільнений. У 1921 р. повернувся до Києва. З 1 червня 1921 р. працював у сільськогосподарському науковому комітеті України на посаді фахівця секції сільськогосподарської освіти. З 15 червня 1921 р. працював професором Київського медичного інституту, викладав історію української культури. Також працював професором у Київському політехнікумі, де викладав історію української літератури. 17 серпня 1922 р. заарештований Київським губвідділом ДПУ УСРР. Обвинувачений в «антирадянській діяльності» (ст. 57 КК РСФРР) та отримав вказівку виїхати з УСРР. 25 серпня 1922 р. дав підписку, що зобов’язується до 1 вересня 1922 р. виїхати за кордон. Одночасно (25 серпня 1922 р.) подав заяву, в якій просив відмінити постанову про вислання та дозволити залишитися в Україні, проте отримав відмову. Декілька разів просив перенести термін виїзду через відсутність грошей та необхідних документів. Звільнився з роботи у Київському медичному інституті та політехнікумі. У жовтні 1922 р. підготував документи на виїзд разом з дружиною та дочкою до Німеччини. 15 грудня 1922 р. постановою ПП ДПУ на Правобережній Україні вислання В. Чехівського було відмінено та дозволено йому проживання в м. Києві. З 1921 р. брав активну участь у підготовці до Першого Всеукраїнського Православного Церковного Собору УАПЦ 14–30 жовтня 1921 р. Благовісник УАПЦ. У жовтні 1921 р. стає дорадником митрополита Василя Липківського. З 1921 р. (за іншими відомостями – з квітня 1922 р.) до 1924 р. – член президії Всеукраїнської православної церковної ради. Очолював ідеологічну комісію УАПЦ. Автор богословських, політичних, науково-історичних праць та публікацій. Голова парафіяльної ради Софійського собору м. Києва. Брав активну участь у парафіяльному житті, з його ініціативи на початку 1922 р. організовано «хор робітників слова» (читців та проповідників). У 1925 р. відмовився від роботи у президії ВПЦР, а також від посади благовісника. 17–30 жовтня 1927 р. бере участь у діяльності Другого Всеукраїнського Православного Церковного Собору, на якому було обрано митрополитом Миколу Борецького. Восени 1928 р. припинив церковну роботу через постанову ВПЦР від 3 вересня 1928 р., за якою йому було заборонено церковну діяльність в церквах Києва. Таке рішення обґрунтовувалося ВПЦР його незадовільним головуванням в раді Софійського собору, під час якого адміністративний відділ розпустив парафіяльну раду та п’ятидесятку1. Наприкінці 1928 р. та у 1929 р. на замовлення журналу «Україна» провів бібліографічне дослідження книжкової продукції, надрукованої в УСРР, займався перекладацькою діяльністю. 17 липня 1929 р. заарештований Київським губернським відділом ДПУ УСРР. На час арешту мешкав у Києві на вул. І. Франка, 17, кв. 18. Звинувачений у причетності до контрреволюційної організації «Спілка визволення України». 19 квітня 1930 р. постановою Верховного суду УСРР засуджений за ст.ст. 54-2, 54-3, 54-4, 54-8 та 54-11 КК УСРР до 10 років позбавлення волі з обмеженням у правах на 5 років. За ст. 29, п. п. «а», «б» та «в» КК УСРР позбавлений активного та пасивного виборчого права, права обіймати державні посади, а також виборні посади у громадських організаціях. Відбував покарання на Соловках. 9 жовтня 1937 р. постановою особливої трійки УНКВС Ленінградської області засуджений до розстрілу. Вирок виконано 3 листопада 1937 р. під Медвеж’єгорськом. 11 серпня 1989 р. реабілітований.

Чехівський Микола Мусійович. 17 травня 1877 р. н., уродженець с. Горохуватка Київського повіту Київської губернії (тепер – Кагарлицького
району Київської області), українець, із родини священика, освіта середня. Брати – Володимир, 1876 р. н., Андрій, 1878 р. н., Борис, 1888 р. н., та Олексій, 1892 р. н. Сестри – Валентина, 1875 р. н., Зінаїда, 1896 р. н., та Анастасія, 1898 р. н. Одружений. Навчався у Київській духовній семінарії. Під час навчання співав у хорі М. В. Лисенка та у хорі школи Блюмельфельда. У 1902 р. закінчив Чугуївське училище юнкерів. До 1906 р. проходив службу в царській армії. У 1914 р. мобілізований до царської армії, воював та був неодноразово нагороджений. Отримав звання підполковника. У 1915–1918 рр. перебував у полоні в Німеччині. Повернувся до України у березні 1918 р. Мобілізований та призначений командувачем 4-го полку української армії. У листопаді – грудні 1918 р. брав участь у повстанні проти гетьмана П. Скоропадського. У грудні 1918 р. – січні 1919 р. виконував обов’язки коменданта м. Києва. З особистих обставин виїздив через Румунію і Туреччину до Тифлісу. По дорозі на Кавказ двічі заарештовувався (у Румунії та в Батумі). У Тифлісі виконував обов’язки військового аташе при дипломатичній місії УНР. Після від’їзду членів дипломатичної місії до Європи залишився у Тифлісі. Працював візником, а вечорами грав в українській театральній трупі. 17 березня 1921 р. заарештований особливим відділом 11-ої армії за службу в армії УНР, до 28 липня 1922 р. перебував у Рязанському концентраційному таборі. У серпні 1922 р. повернувся до Києва. Перебував під адміністративним наглядом ДПУ УСРР. У грудні 1922 р. приєднався до УАПЦ. Співав у хорі великого Софійського собору. 3 березня 1923 р. висвячений у диякони, служив у Софійському соборі. Висвячений у священики та з липня 1924 р. до квітня 1925 р. служив у церкві с. Германівська Слобідка Германівського району (тепер – с. Красна Слобідка Обухівського р-ну Київської обл.). Перейшов до Свято-Миколаївської церкви м. Києва (Святошин). Призначений діловодом ВПЦР. Брав участь у Другому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі УАПЦ 1927 р. 9 травня 1928 р. ВПЦР винесла йому прилюдну подяку за віддане служіння церкві. У вересні 1928 р. рішенням ВПЦР виключений із церкви як «нецерковний елемент». 14 червня 1927 р. заарештований Київським окружним відділом ДПУ УСРР. Перебував під слідством за ведення контрреволюційної агітації та службу комендантом міста Києва при С. Петлюрі. У грудні 1927 р. звільнений під підписку про невиїзд із м. Києва. 30 серпня 1928 р. матеріали справи направлені на розгляд особливої наради при колегії ДПУ УСРР з адміністративної висилки, з пропозицією вислати М. Чехівського на три роки до Туркестану. У вересні 1928 р. виїхав до Харкова, де намагався знайти роботу. 15 липня 1929 р. заарештований Харківським відділом ДПУ УСРР. Звинувачений у причетності до контрреволюційної організації «Спілка визволення України». 19 квітня 1930 р. постановою Верховного суду УСРР засуджений за ст.ст. 54-2 та 54-11 КК УСРР до 3 років позбавлення волі з обмеженням у правах на 2 роки. 27 жовтня 1937 р. заарештований, на час арешту мешкав у м. Білгороді (РРФСР) та працював рахівником підприємства «Головхліб». 4 грудня 1937 р. постановою трійки УНКВС по Курській області засуджений до розстрілу. 11 серпня 1989 р. реабілітований за судимістю від 19 квітня 1930 року

Бухарєва І. В., Даниленко В. М., Окіпнюк В. М., Преловська І. М. Репресовані діячі Української Автокефальної Православної Церкви (1921–1939): біографічний довідник. – К.: Смолоскип, 2011. – 182 с.

Цікавить інформація:
Махиньки с. Тростинка і с. Шевченківка Васильківського р-ну Київської обл.;
Гарник, Бадьорко, Лисий, Яненко Бершадського р-ну Вінницької обл.;
Шапран, Піскаленко, Григоренко с. Тростинка Васильківського р-ну Київської обл.

Поделиться