1 ( 15-05-2019 08:17:13 змінене kbg_dnepr )

Тема: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Карта Екатеринослава 1903 г. www.maps.dp.ua/ek1903.htm

Старые и новые названия улиц города gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=43

Переименования в рамках закона о декоммунизации (с 24.11.2015) по районам, полный перечень rename.dp.ua

dv-gazeta.info/vechyorka/rodina/ … ast-1.html

По старым названиям:

Александровская ул.     ул. Артёма
Александро-Невский спуск     Калиновский спуск
Аптекарская балка     Аптекарская балка
Архиерейский пер.     Советский пер.
Банная ул.     ул. Баумана
Бассейная ул.     ул. Писаржевского
Бойкая ул.     Выборгская ул.
Болгарская ул.     ул. Благоева
Больничная ул.     Бородинская ул.
Большая Базарная ул.     ул. Чкалова
Вознесенская ул.     ул. XXII съезда КПСС
Воскресенская ул.     ул. Ленина
Гимназическая ул.     ул. Куйбышева
Гимнастическая ул.     ул. Шмидта
Гоголевская (Волосская) ул.     ул. Гоголя
Гостиная ул.     ул. Гопнер
Дворянская площ.     пл. Шевченко
Еврейская ул.     ул. Шолом Алейхема
Екатерининский просп. (Гульбище Средней, ул. Большая)     просп. Карла Маркса
Елисаветградская ул.     ул. Савченко
Жандармская ул.     Красноповстанческая балка
Железная ул.     ул. Миронова
Жуковская (Временная) ул.     ул. Жуковского
Иорданская ул.     ул. Коцюбинского
Казанская ул.     ул. Карла. Либкнехта
Казачья ул.     Комсомольская ул.
Караимская (Торговая) ул.     Госпитальная ул. - Ширшова ул.
Каретная ул.     ул. Челюскинцев
Керосинная ул.     ул. Леваневского
Клубная (Проточная) ул.     ул. Ленина
Комендантская ул.     ул. Вокзальная
Крестовая ул.     ул. Фрунзе
Крутогорная ул.     ул. Рогалева
Кудашевская (Подгородняя) ул.     Баррикадная ул.
Лагерная ул.     пр. Гагарина
Лесопильная ул.     ул. Пастера
Нагорная ул.     ул. Паторжинского
Надеждинская (Короткая) ул.     ул. Чичерина
Новодворянская ул.     ул. Дзержинского
Новосельная ул.     ул. Дарвина
Первозвановская ул.     ул. Короленко
Петровская (Степная) ул.     ул. Володарского
Петроградская (Петербургская) ул.     Ленинградская ул.
Полевая ул.     просп. Кирова
Полицейская ул.     ул. Шевченко
Полтавская (Кирпичная) ул.     ул. Кирова - ул. Олеся Гончара
Пороховая ул.     Кавалерийская ул.
Потёмкинская ул.     ул. 40-летия Октября - ул. Ворошилова
Потёмкинский пер.     ул. Фучика
Приказная ул.     ул. Якова Самарского
Провиантская ул.     ул. Пастера
Пушкинский просп. (Военная ул.)     пр. Пушкина
Романовская (Скаковая) ул.     ул. Свердлова
Садовая ул.     ул. Серова (часть ул. носит имя Юлиуша Словацкого)
Семинарская ул.     ул. Клары Цеткин
Сквозная ул.     ул. Щепкина
Славянская (Конечная) ул.     ул. Димитрова
Соборная площ.     Октябрьская пл.
Соборный пер.     Октябрьский пер.
Старогородняя ул.     ул. Светлова
Стародворянская ул.     ул. Плеханова
Столыпинская (Меткая) ул.     ул. Чернышевского
Струковский пер.     пер. Урицкого
Тихая ул.     ул. Мечникова
Трамвайная ул.     ул. Боброва
Троицкая ул.     Красная ул.
Упорная ул.     ул. Глинки
Управская (Заводская) ул.     Исполкомовская ул.
Фабрика Первая (Брянская ул.)     ул. Фабрика
Фабрика Вторая (Покровская ул.)     ул. Булыгина
Фабрика Третья (Выездная ул.)     ул. Братьев Бестужевых
Фабричная ул.     ул. Столярова
Черногорская ул.     ул. Тельмана
Чечелевка Первая     пр. Калинина
Чечелевка Вторая     ул. Бабушкина
Чечелевка Третья     Красночечеловская ул.
Чечелевка Четвёртая     Камчатская ул.
Чечелевка Пятая     ул. Нестерова
Чечелевка Шестая     Алтайская ул.
Чечелевка Седьмая     Гомельская ул.
Чечелевка Восьмая     ул. Братьев Миллеров
Широкая ул.     ул. Горького
Юрьевская ул.     ул. Шпиндяка
Потёмкинский сад     парк Шевченко
Городской сад     парк Чкалова - парк Лазаря Глобы
Технический сад     парк Чкалова - парк Лазаря Глобы
Яковлевский сквер     снесен, сейчас на его месте Театр Оперы и Балета

То же по новым названиям:

+ Читати більше

XXII съезда КПСС    Вознесенская ул.
Алтайская ул.    Чечелевка Шестая
Аптекарская балка    Аптекарская балка
Артёма    Александровская ул.
Бабушкина    Чечелевка Вторая
Баррикадная ул.    Кудашевская ул.
Баррикадная ул.    Подгородняя ул.
Баумана    Банная ул.
Бестужевых Братьев     Фабрика Третья
Бестужевых Братьев     Выездная ул.
Благоева    Болгарская ул.
Боброва    Трамвайная ул.
Бородинская ул.    Больничная ул.
Булыгина    Фабрика Вторая
Булыгина    Покровская ул.
Вокзальная    Комендантская ул.
Володарского    Петровская ул.
Володарского    Степная ул.
Ворошилова    Потёмкинская ул.
Ворошилова    40-летия Октября
Выборгская ул.    Бойкая ул.
Гагарина пр.    Лагерная ул.
Глинки    Упорная ул.
Глобы Лазаря парк    Городской сад
Глобы Лазаря парк    Технический сад
Глобы Лазаря парк    Чкалова парк
Гоголя    Гоголевская ул.
Гоголя    Волосская ул.
Гомельская ул.    Чечелевка Седьмая
Гончара Олеся     Полтавская ул.
Гончара Олеся     Кирпичная ул.
Гончара Олеся     Кирова ул.
Гопнер    Гостиная ул.
Горького    Широкая ул.
Дарвина    Новосельная ул.
Дзержинского    Новодворянская ул.
Димитрова    Славянская ул.
Димитрова    Конечная ул.
Жуковского    Жуковская ул.
Жуковского    Временная ул.
Исполкомовская ул.    Управская ул.
Исполкомовская ул.    Заводская ул.
Кавалерийская ул.    Пороховая ул.
Калинина пр.     Чечелевка Первая
Калиновский спуск    Александро-Невский спуск
Камчатская ул.    Чечелевка Четвёртая
Кирова пр.    Полевая ул.
Клары Цеткин    Семинарская ул.
Комсомольская ул.    Казачья ул.
Короленко    Первозвановская ул.
Коцюбинского    Иорданская ул.
Красная ул.    Троицкая ул.
Красноповстанческая балка    Жандармская ул.
Красночечеловская ул.    Чечелевка Третья
Куйбышева    Гимназическая ул.
Леваневского    Керосинная ул.
Ленина    Воскресенская ул.
Ленина    Клубная ул.
Ленина    Проточная ул.
Ленинградская ул.    Петроградская ул.
Ленинградская ул.    Петербургская ул.
Либкнехта Карла     Казанская ул.
Маркса Карла просп.     Екатерининский просп.
Маркса Карла просп.     Гульбище Средней
Маркса Карла просп.     Большая ek-
Миллеров Братьев     Чечелевка Восьмая
Миронова    Железная ул.
Нестерова    Чечелевка Пятая
Октябрьская пл.    Соборная площ.
Октябрьский пер.    Соборный пер.
Пастера    Лесопильная ул.
Пастера    Провиантская ул.
Паторжинского    Нагорная ул.
Писаржевского    Бассейная ул.
Плеханова    Стародворянская ул.
Пушкина пр.    Пушкинский просп.
Пушкина пр.    Военная ул.
Рогалева    Крутогорная ул.
Савченко    Елисаветградская ул.
Самарского Якова     Приказная ул.
Свердлова    Скаковая ул.
Светлова    Старогородняя ул.
Серова (до пр. К.М.)    Садовая ул.
Словацкого Юлиуша (после пр. К.М.)    Садовая ул.
Советский пер.    Архиерейский пер.
Столярова    Фабричная ул.
Театр Оперы и Балета (снесен, сейчас на его месте театр)    Яковлевский сквер
Тельмана    Черногорская ул.
Урицкого пер.     Струковский пер.
Фабрика    Фабрика Первая
Фабрика    Брянская ул.
Фрунзе    Крестовая ул.
Фучика    Потёмкинский пер.
Цеткин Клары     Семинарская ул.
Челюскинцев    Каретная ул.
Чернышевского    Столыпинская ул.
Чернышевского    Меткая ул.
Чичерина    Надеждинская ул.
Чичерина    Короткая ул.
Чкалова    Большая Базарная ул.
Шевченко    Дворянская площ.
Шевченко    Полицейская ул.
Шевченко парк    Потёмкинский сад
Ширшова ул.    Караимская ул.
Ширшова ул.    Торговая ул.
Ширшова ул.    Госпитальная
Шмидта    Гимнастическая ул.
Шолом Алейхема    Еврейская ул.
Шпиндяка    Юрьевская ул.
Щепкина    Сквозная ул.

Историческая топонимика Днепропетровска mkavun.narod.ru/toponim.html
Улицы Екатеринослава oldcity.dp.ua/

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

2

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Справочная книга "Весь Екатеринославъ". Изданіе Л.И. Сатановскаго. 1913 годъ www.libr.dp.ua/fullkr/?book=117
Справочная книга "Весь Екатеринославъ". Изданіе Л.И. Сатановскаго. 1915 годъ www.libr.dp.ua/fullkr/?book=115
Вся Екатеринославщина: Адресно-справочная книга на 1926год www.libr.dp.ua/fullkr/?book=146

З повагою, Сергій Овчаренко
Thanks: kbg_dnepr1

Share

3 ( 18-05-2016 17:28:22 змінене kbg_dnepr )

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Метрики православных церквей Екатеринослава в ГАДО:

Лазаревская ц. (1872, 1881, 1883-1893, 1895-1920)
А.-Невская ц. (1910-1920)
Св.-Алексеевсая ц. (Покровская ц.) (1893, 1906, 1918-1920)
Преображенский собор (1889, 1891, 1894-1920)
Старообр. община при хр. Св. Троицы (1906-1920)
Вознесенская ц. (1913-1920)
ц. Знамения Пресв. Богородицы 134 пех. Феодосийского полка (1911-1915, 1917-1918)
ц. 135 пех. Керчь-Еникольского п. (1914-1916)
ц. 228 пех. Запасного п. (1915-1920)
Св.-Троицкая ц. (1884-1886, 1889, 1892-1920)
Воскресенская ц. (1872, 1881, 1884, 1886-1887, 1895-1920)
Покровская ц. (1865-1867, 1871, 1875-1876, 1878, 1881-1920)
Благовещенская ц. (1870, 1873-74, 1876-77, 1880-82, 1884, 1886, 1888-1920)
Николаевская ц. при Брянском з-де (1892, 1895-1897, 1912, 1914-1920)
Крестовоздвиженская ц. 133 пех. Симферопольского полка (1865-1872, 1874-1886, 1888-1914)

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

4

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Дом № 13 по ул. Дзержинского (бывш. Новодворянской).

Дом этот, выстроенный в 1890-х годах, породил не одну легенду. Масонские символы, изображенные в расположенных между полукруглыми окнами и под сатиром «медальонах» (молоток и циркуль), иногда трактуют, как инициалы владельца дома банкира Александра Ивановского, крестообразно наложенные один на другой. Эти инициалы А.И., дескать, и похожи на масонский знак. Что, в общем-то, неубедительно.
Утверждают также, будто под домом, который банкир строил для тайных собраний членов ложи вольных каменщиков, вырыт огромный подвал, в котором банкир оборудовал усыпальницу для себя и своей жены, а ходы от него тянутся Бог весть куда.
Петр Тимофеев, откликнувшийся на статью, рассказал еще и такую легенду, слышанную им от жильцов.
Во время рытья котлована строители нашли старинный сундук. Находку передали банкиру. Открыв ящик, он увидел, что тот до краев заполнен золотыми монетами, но весьма странного вида. На одной их стороне был отчеканен крылатый серафим, а на другой – дьявол. Находку прозвали «дьявольским кладом», и в память о том банкир велел украсить крышу дома фигурой сатира. Но на этом история не закончилась.
Решив продать свалившийся с неба (а точнее, вырытый из-под земли) клад, банкир отправился к знакомому антиквару. Но тот, рассмотрев монеты, от покупки отказался, посоветовав как можно скорее зарыть клад обратно. Дескать, подземные сокровища, которые, согласно легендам, сторожат демоны, никому еще не приносили счастья. А от этого клада просто несет бедой, причем не только личной.
Банкир был человеком прагматичным и совета старого антиквара, естественно, не послушался. Он попросил помочь ему продать клад по частям, чтобы увеличить его стоимость. Когда половина была продана, семейный очаг банкира дал трещину: соблазнившись заезжей красоткой, он лишился немалой части своего состояния, а любимая жена, облик которой был запечатлен в оконных валькириях, не простив измены, отравилась. Антиквар вновь попытался уговорить друга отказаться от продажи странных монет: именно они, по его убеждению, привели в дом банкира своеобразного суккуба. Но почти разоренный заезжей авантюристкой делец отныне только и мог поправить свои дела с помощью оставшейся части клада.
Между тем о заколдованных монетах уже поползли слухи, и найти покупателей становилось все сложнее. Последнюю пригоршню монет банкир продал спустя много лет. 27 июля 1914 года состоялась финальная сделка. На следующий день разразилась Первая мировая война, в которой вскоре погиб его старший сын. А грянувшая следом революция лишила банкира и состояния, и родины. Накануне своей смерти в эмиграции, в богадельне для душевнобольных, он завещал оставшимся в советской России потомкам ради спасения рода отыскать и вновь вернуть проклятые монеты на место. Благо, сохранился список всех покупателей зловещего клада.
На поиски владельцев «дьявольских денег» ушло почти полвека, принесших потомкам банкира  череду несчастий. Самоубийства, гибель в дорожных катастрофах, убийства мучили их на протяжении всего времени. Наконец последний потомок некогда многочисленного рода сумел вернуть последнюю монету. Случилось это 8 мая 1945 года. На следующий день закончилась Вторая мировая война.

Любовь Романчук
Днепр Вечерний 02.04.2013
dv-gazeta.info/old/4/djavolskij-klad.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

5

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

kbg_dnepr пише:

Каждый почетный житель города получает ежемесячно 150 гривен.

Похоже на издевательство... sad

Хотіли розстріляти цей народ? / Не вийшло – хочете його ділити?
Хоч прикладіть усіх своїх щедрот, / Не вийде – ми ж Господні діти...
Кочан (Кочановский, Кочаненко)
Шолудько (Шолудченко, Жолудко)

Share

6 ( 14-06-2014 10:29:35 змінене kbg_dnepr )

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Да, идея не очень мудрая sad

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

7 ( 14-06-2014 10:30:12 змінене kbg_dnepr )

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

60 сантиметров Екатерины попадут на хранение в исторический музей

Историки до сих пор не теряют надежды отыскать монумент, но поиски не дают результатов. Зато очень скоро в историческом музее появится миниатюрная копия памятника.

- История памятника Екатерине II необычна. Существует две версии относительно того, как в нашем городе оказался трехметровый монумент. Если верить первой, то памятник изготовили в Берлине по заказу князя Потемкина, аккурат перед приездом императрицы в Екатеринослав. Вторая версия – монумент сделали по заказу деда Натальи Гончаровой - жены Александра Пушкина, - рассказывает директор исторического музея им. Яворницкого Надежда Ивановна Капустина. – Я общалась с российскими коллегами, которые сошлись во мнении, что все-таки памятник заказал Потемкин, но из-за неоконченного строительства дворца монумент не успели привезти. Впоследствии его перекупил дед Гончаровой.

Родственник писателя решил установить памятник императрице в своем имении, но в итоге бронзовая Екатерина несколько лет пылилась в подвале. Затем памятник перекочевал к Пушкину, которые получил «медную бабушку» как приданое невесты.

- Габаритное наследство Пушкин захотел продать, но сделать этого не смог. От памятника удалось избавиться только после смерти поэта – монумент продали петербургскому антиквару, - говорит Надежда Капустина. – Находясь в городе на Неве, один из екатеринославских дворян заприметил бронзовую императрицу и сумел убедить дворянское собрание приобрести монумент для города.

В 1846 году памятник Екатерине был установлен на площади перед Преображенским собором. В 1905 году закончилось строительство здания исторического музея, и монумент решили перенести на центральный проспект. Сделали новый постамент, который можно увидеть и сегодня, только вместо Екатерины на нем красуется фигура Ломоносова. Памятник императрице благополучно простоял до 1918 года, а потом от переплавки его спас Дмитрий Яворницкий, забравший памятник в музей.

- Дмитрий Иванович прятал монумент, а затем установил его рядом с каменными бабами, - рассказывает Надежда Ивановна. – Во время оккупации в 1941 году, одна часть музейных экспонатов была эвакуирована, другая – спрятана, третья – перенесена в здание художественного музея. Те экспонаты, которые музейщикам спасти не удалось, были разграблены и вывезены.

А памятник императрице исчез в 1943 году. Над тем, куда делся монумент, историки ломают голову до сих пор.

- Наш музей вел поиски памятника во всех уголках Европы, но найти «медную бабушку» пока не удалось. Монумент якобы видели в Австрии, но через посольство мы выяснили, что это ложный след. Когда-то пришло письмо от жителя Израиля, который видел в телепередаче, что одному из российских музеев передали похожий на разыскиваемый нами памятник, но и эта версия не подтвердилась, - говорит Капустина.

Кстати, горожане тоже не устают придумывать для музейщиков разнообразные зацепки и версии. Например, по одной из них, памятник находится в подвале нынешней прокуратуры. Туда габаритный монумент якобы везли на санках во время оккупации. А 5 лет назад кто-то из горожан наткнулся на разыскиваемую историками «медную бабушку», купаясь в реке. Пляжники не поленились, вызвали подъемный кран, подняли находку, убедились, что это тот самый памятник, и снова погрузили его на дно. Спросите, зачем? А чтобы никто не украл. Впоследствии найти место, где предприимчивые выдумщики «спрятали» Екатерину, конечно же, не удалось.

- Два года назад к нам обратились коллеги из музея Пушкина в Москве, попросив предоставить им материалы о памятнике. Мы переслали им документацию и фотоснимки довоенных лет, - рассказывает Надежда Капустина.

Музейщики из России нашли скульптора, которая по этим материалам сделала шестидесятисантиметровую модель памятника.

- Меня пригласили в музей Пушкина на презентацию копии монумента. Миниатюрный памятник сделан хорошо, он очень похож на оригинал, не соответствуют только 2-3 складочки на одежде, - улыбается Капустина. – Тогда было решено, что мы и музей полотняного искусства найдем возможность и приобретем две копии памятника. А всего будет 3 копии монумента.

Приблизительная стоимость копии - 30 тысяч гривен. Сейчас в историческом музее хранятся только фотоснимки монумента, а уже осенью в экспозиции появится копия «медной бабушки».

- Недавно в наш город приезжала делегация из России, которая путешествовала по маршруту Екатерины II. Россияне пообещали помочь деньгами. Так что очень скоро наша мечта осуществится, - говорит Капустина.

Уже и место для экспоната присмотрели – третий зал исторического музея.

Ольга Фоменко

Газета ГОРОЖАНИН

gazeta.dp.ua/read/60_santimetrov … oricheskiy

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

8 ( 10-06-2014 13:09:29 змінене kbg_dnepr )

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І. Яворницького

Дніпропетровський історичний музей (ДІМ) ім. Д.І. Яворницького – один з найстаріших музеїв України, своєрідний музейний комплекс, до складу якого входить 5 відділів – філій. Музей засновано 1849 р. громадськістю міста з ініціативи та за безпосередньої участі Катеринославського губернатора А.Я. Фабра та директора училищ губернії Я.Д. Грахова. З 1902 по 1933 рр. музей очолював видатний український історик, академік Д.І. Яворницький (1855–1940), ім’я якого було присвоєно музею 1940 р.
Будинок, в якому сьогодні розташована основна експозиція музею, був збудований у 1905 р. під наглядом архітекторів Г.К. Сандецького та Г.І. Панафутіна на зразок будинку Гофмана в Берліні в неогрецькому стилі. Є пам’яткою історії національного значення. До будівлі у 1975 році була зроблена
3-хповерхова бетонна прибудова за проектом архітектора В.О. Зуєва, в якому сьогодні розташовується Діорама «Битва за Дніпро».
ДІМ накопичив 250-тисячне зібрання музейних предметів – різноманітних історичних та культурних пам’яток. Серед численних пам’яток вирізняються унікальні предмети: археологічні знахідки – Керносівський ідол та Наталіївська стела III тис. до н. е., половецькі кам’яні баби Х–ХШ ст., скіфські та сарматські древності, реліквії запорізького козацтва (зброя, клейноди, одяг, живопис, документи), стародруки, багаті нумізматична, архівна та фотографічна колекції тощо.
Щороку в музеї та за його межами експонується майже 60 різноманітних виставок.
Співробітники ДІМ уперше в Україні запровадили принципово новий тип екскурсій – нічні театралізовані екскурсії -
вистави, відвідати які варто порадити кожному.

olaff.at.ua/Science_work/dnepr_turist.pdf

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

9

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Будинок-музей Д.І. Яворницького
Рішення про створення меморіального будинку-музею Д.І. Яворницького в будинку, де мешкав вчений з 1905 по 1940 рр., прийняли ще 1940 р., відразу після його смерті, але реально дві кімнати було відкрито для відвідувачів лише через 24 роки. Потім наукові співробітники працювали над створенням вестибюлю, передпокою, кабінету, вітальні, їдальні та експозиційної зали і для цього по крупицям збирали речі ученого. Художники відтворювали інтер’єри. Музей у цілому було відкрито 3 листопада 1988 р. – це був перший в країні меморіальний музей, присвячений спадщині історика.
Для відвідувачів меморіального будинку-музею наукові співробітники організовують різноманітні виставки, тематичні та музичні вечори, майстер-класи з петриківського розпису та різних видів народної творчості, семінари та конференції, присвячені Д.І. Яворницькому, історії краю та України.
Академік Дмитро Іванович Яворницький (Еварницький; 1855 – 1940 рр.) є видатним дослідником історії запорозького козацтва і культурно-громадським діячем України кін. ХІХ – поч. ХХ ст., історик, археолог, етнограф, фольклорист, письменник, людина надзвичайно різнобічних інтересів, майже все своє життя присвятив вивченню історії запорізького козацтва, вінцем якого стала «Історія запорізьких козаків» у трьох томах. Д.І. Яворницький не лише збирав і вивчав писемні та усні джерела, але й сам сходив майже всю Україну.
Об’їздив місцевості, де розміщувалися запорозькі Січі, багато разів спускався через дніпровські пороги, оглядав острови, балки, кладовища, вивчав церковні старожитності, всі більш-менш значні приватні зібрання, записував козацькі пісні та народні перекази. Під керівництвом Д.І. Яворницького і за його особистою участю було розкопано тисячу археологічних пам’яток. Як фольклорист та етнограф записав близько десяти тисяч народних пісень, переказів, інших джерел.
Окрему видатну роль Д.І. Яворницький відіграв в культурно-громадському житті Наддніпрянщини й передусім міста Дніпропетровська (до липня 1926 р. – Катеринослава). Тут він понад 30 років очолював Історичний музей (музей ім. О. Поля), викладав в середніх та вищих навчальних закладах (в т.ч. в Дніпропетровському держуніверситеті), керував губернським архівним управлінням, науково-дослідною кафедрою українознавства, написав історію міста (1937 р.), постійно перебував у гущині місцевого життя. За деякими версіями, саме йому належить авторство назви міста Катеринослава – Січеслав, яка неофіційно вживалася в 1918 р. Завдяки невтомній праці вченого та його авторитетові в краї була збережена від знищення левова частка його історико-культурної й духовної спадщини. Поховано видатного вченого у Дніпропетровську, біля історичного музею, що носить його ім’я.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

10

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Потьомкінський палац – палац культури студентів ім. Ю.О. Гагаріна Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара
Палац князя Потьомкіна – одна з кращих будівель міста, його перша кам’яна будівля, пам’ятник архітектури стилю класицизму кін. XVIII ст. У 1790 р. за проектом видатного російського зодчого І.Є. Старова було збудовано палац, що належав наміснику краю князю Г.О.Потьомкіну. В роки царювання Павла I палац було занедбано і напівзруйновано. У своєму рапорті правитель Катеринославського намісництва І. Хорват в 1796 р. писав: «По неимению при сем доме никаких служб, в зимнее время жить в нем никак нельзя, да и с начала постройки его остается он праздным. По обширности же в нем залы проводятся одни дворянские выборы в летнее время». В 1830-і рр. постало питання про реставрацію палацу, тому що його стан був надто плачевний – даху не було, багато колон в лоджіях завалилися, нічого не залишилось від внутрішнього оздоблення приміщень. При перебудові фасад будинку було суттєво спотворено. Лише в 40-і роки XIX ст. палац було відбудовано місцевою владою під будинок дворянських зборів. В 1849 р. в одному з приміщень палацу зусиллями місцевого промисловця і мецената О.М. Поля був відкритий музей старожитностей Катеринославської губернії. Після революції 1917 р. палац було перетворено в будинок відпочинку для трудящих міста. Під час війни палац був сильно пошкоджений. В 1952 р. палац відновлений і відтоді його господарями стала студентська молодь міста. У 1997 р. в Палаці відкрито галерею «Гетьмани України», а з 2005 р. знаходиться й Музей ДНУ.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

11

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

«Український будинок» В. Хрєннікова – Гранд-Отель «Україна»
Володимир Миколайович Хрєнніков (Хренников) – нащадок купецького роду, вирішив побудувати прибутковий будинок на місці власного дому. Він був не лише домовласником, але й освіченим інженером-технологом, відомим меценатом – матеріально підтримував катеринославську «Просвіту», давав кошти на різні українські видання, сприяючи тим самим культурному розвитку краю.
Будівля побудована на розі Катерининського (суч. К. Маркса) проспекту і вул. Первозванівської (суч. Короленко) в 1910–13 рр. В чотириповерховій цегляній будівлі поєднані стиль українського бароко і модерну. За задумом господаря, будівля повинна була об'єднувати функціональний раціоналізм і вирішення фасаду в українському стилі. Інженерний проект будівлі Хрєнніков здійснив сам. Проектування фасадів доручив молодому петербурзькому архітекторові П. Фетісову (Фетисов) і його катеринославському колезі Л. Хойновському (Хойновский), при консультації з Д.І. Яворницким. Фасади вирішені в стилі українського модерну, багато декоровані, прикрашені керамічними поліхромними вставками з стилізацією під народний орнамент. Первісно будинок завершували п’ять башт, стилізованих під традиційні шатрові завершення українських дерев’яних храмів. Після революції 1917 р. в будівлі розміщувався художній музей і театр юного глядача, під час ІІ Світової війни – офіцерське казино та кінотеатр «тільки для німців» – «Вікторія». Після війни будівля відновлена за проектом архітектора В. Зуєва в спрощеному вигляді, і пристосована під готель «Україна». Після реконструкції збережена одна башта, при цьому кардинально змінено її архітектурне вирішення. Під час післявоєнного відновлення будівлі з її фундаменту витягли срібну заставну дошку, на лицьовій стороні якої був викарбуваний такий текст: «Року Божого від Різдва Христова тисяча дев’ятьсот десятого (1910) 30-го жовтня (October) під час ІІІ-ї Державної Думи заложено цей дім. Будується він власником ґрунту Інженер-технологом Володимиром Миколаевичем Хрєнніковим (W.N. Hrennikoff) по його власному проекту. Фасад по Катерининському проспекту і Первозванівській вулиці робиться по проекту архітектора Петра Фетісова (Fetisoff) в стилю «Відродження України». Сьогодні в будинку розміщується приватне підприємство "Гранд-Отель "Україна""

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

12

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

КАК ЭТО БЫЛО

Когда началась война, меня (13 лет) и сестру (6 лет) увезли родители в деревню Васильковку к бабушке. Когда немцы захватили Днепропетровск, пошли в окружение и в село вошли с тыла. Две недели было безвластие. Наши отступили, а немцы пришли через две недели. Первых немцев (это были простые солдаты) мы увидели, когда они стали ходить по дворам. Один зашел в бабушкин двор и громко спросил; «Куры, яйки есть?»

Сестра была в коридоре, услышала и выскочила во двор. Немец, когда ее увидел, остолбенел и заплакал. Вытащил из кармана фото своей дочери и показал нам. Это фото было очень похоже на сестру. Он схватил ее на руки, обнимал, целовал, а потом внес ее в хату, посадил ее на стол, из карманов вытащил конфеты и что-то по-своему лепетал. Она, ничего не понимая, только уплетала конфеты. Уходя, забыв о курах и яйках, спросил у мамы разрешения еще прийти. И сколько они были в селе, он каждый день приходил с конфетами.

В 1942 г. наш дом в Днепропетровске был цел, и мы вернулись домой. Фронт был от нас далеко, но наши самолеты прилетали и бомбили. Однажды был налет на станцию Нижнеднепровск. Была ночь. Из завода им. Карла Либкнехта вышло много рабочих со второй смены. И все они попали под бомбежку. Погибло больше 40 человек. Многие трупы были неузнаваемы. У одной погибшей была длинная коса, и эта коса висела несколько лет на высокой акации. Я всегда обходила это место, чтобы не видеть эту косу. Хоронили, сделав 5 больших гробов. Сложили в них трупы, а где только части трупов. Хоронили в закрытых гробах.

Самые страшные для мирного населения были СС, наши полицаи. Весной 1943 г. приехали с фронта на отдых в наш поселок немецкие солдаты, и их поселили в каждую хату. У нас было 5 человек. Где сейчас улица Калиновая, были песчаные кучугуры (пустырь), на которых каждый день проводились у них учения. Были на отдыхе 2 месяца. Получали из дома посылки. Эти посылки открывали и угощали всех. Один из них (самый молодой) очень плакал и рассказывал, что у него незрячая мама, которую он не видел4 года. И когда их отправили на фронт, по дороге был на лет наших самолетов, он в числе первых погиб.   

Осенью 1943 г. немцы отступали, подходили наши войска. При отступлении немцы все сжигали, а нас всех выгоняли в Германию. Не знаю, кто сжигал в селах, но у нас зажигали наши полицаи. Пришли к нам во двор два полицая и приказали, чтобы через 10 минут нас здесь уже не было. И мы только вышли со двора, полицаи на наших глазах подожгли наш двор. Если кто пытался гасить, то его сразу убивали. Собрали всех людей всего поселка и погнали вдоль железной дороги мимо завода Коминтерна. Пригнали, где сейчас базар Коминтерна. Здесь уже мы увидели самых страшных и злых немцев с собаками. Они отступали и переправляли свою военную технику через Днепр, а нас направили на паром и погнали по той улице, которая ведет к амурскому базару. Улица узкая, дома горят с двух сторон. Огонь и дым, и ничего не видно. Впереди и сзади полицаи. Стало темно, пришла ночь. Мы и семья соседей забежали в чужой двор с горящей хатой. Когда улица стала безлюдной, мы добрались до амурского кладбища и скрывались 3 дня. Рано утром на рассвете был такой сильный взрыв, мы поняли, что был взорван мост. Мы добрались до ул. Каляевской. Улица была вся сожжена, людей нет, только кое-где выглядывали старики. Потом прошли слухи: якобы когда переправляли людей паромом, то последний паром был потоплен вместе с людьми. Добирались по ул. Каляевской в сторону железной дороги. Первых наших солдат мы увидели, когда подошли к железной дороге. Это были связисты. На бричках с волами были тюки провода.

Пришли домой. Все сгорело - ни сараев, ни забора, ничего живого. Есть нечего. Люди голодные бросились за добычей питания. Где сейчас Клочко-6, за кладбищем были огороды и колхозные поля. Утром люди идут искать что-нибудь, а вечером с кошелками и сумками - домой, мимо кладбища. Где сейчас завод Юж-маш, в то время был пустырь. Немцы там окопались, и им хорошо был виден район нашего старого кладбища. Когда вечером люди вереницей идут домой, немцы со своих орудий стреляют по этому району. Много погибло людей, не донеся добычу домой.

Немцы на правом, а наши на левом берегу. И это продолжалось целый месяц. В конце октября город Днепропетровск был полностью освобожден. Война не нужна никому. Страдает народ любой страны.

Дорогая редакция, я очень прошу, чтобы вы опубликовали мое письмо. Ведь мы прожили тяжелую жизнь. Босые, раздетые, голодные и холодные получали хлеб по карточкам. Работающим - 500 г, а остальным - по 300 г, а если кто не работал и не учился, то ему хлеба не давали. Мы, школьники, каждые три месяца приносили справку из школы. Хлеб был из кукурузы, пшена и гороха. При таких условиях мы учились, работали и восстанавливали город. За 5 лет мы подняли наш город из руин. Мы не ходили по улицам, как сейчас какой-то сопляк (10-11 лет) идет с такой гордостью и во рту - бутылка с пивом. А мы пиво
и не видели и не знали, что это такое. Теперь мы, пенсионеры, никому не нужны.
Однажды Пинзеник по телевизору сказал: «У нас дуже багато пенсіонерів, якби їх було менше, то ми краще б жили».

Валентина Ивановна Купинич

Горожанин № 12 (20-26.03.2014, с. 16-17)

gazeta.dp.ua/category/%D0%B2%D1% … 0%BE%D0%B4

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Thanks: verba501

Share

13 ( 16-06-2014 09:20:06 змінене kbg_dnepr )

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Удивительные рекорды днепропетровских улиц

Город на Днепре обычно ставит рекорды в космической отрасли, в размерах вращающихся здесь финансовых капиталов или в политических хитросплетениях. Есть у Днепропетровска и более простые, но своеобразные «рекорды». Накануне Дня города мы расскажем о «рекордах», касающихся улиц, проспектов и набережных. Городские проезды мы привыкли воспринимать как территорию для движения, место привязки интересующего нас объекта. Однако улицы и переулки могут выделяться своими параметрами, отражая перипетии городской истории.

На роль самых древних могут претендовать сразу несколько улиц Екатеринослава. Во-первых, это улица 8 Марта – бывшая Дворцовая. Деревянные здания – дома губернатора, вице-губернатора и архиерея – были построены здесь неподалеку от дворца Потемкина в самом начале 1790-х годов. Всего на пару лет моложе и сеть улиц вокруг ЦУМа – бывшее ядро слободы Половицы. С середины 1790-х годов на этом месте образовались несколько улиц – Железная (ныне Миронова), Упорная (Глинки), Московская, Харьковская и Литейная.

В составе Днепропетровска сейчас находятся и более старые, чем Екатеринослав, поселения. Например, это Новые Кайдаки, основанные в XVII веке. Кварталы улиц здесь должны помнить события XVIII века. Однако соответствует ли современная планировка поселка исторической или это новые улицы на остатках старой крепости и ее предместий, установить трудно.

www.realnest.com.ua/information/articles/2099

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Thanks: verba501

Share

14

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Англійський клуб – Будинок губернатора
Одна з перших кам’яних будівель міста Катеринослава. Резиденція Англійського клубу (1838–80-і рр.) та катеринославських губернаторів (1890-і – 1917 рр.). Будинок Катеринославської Ради робочих і солдатських депутатів (1917 р.). У роки революції на поч. ХХ ст. цей будинок називали «Катеринославським Смольним», оскільки тут розташовувалася Рада робочих і солдатських депутатів. Завдяки цій обставині будівля була узята під охорону держави як пам'ятник історії. З 1919 р. це був губернський виконком, потім – Дім вчителя, з 1934 р. – Будинок піонерів, з кінця 1970-х рр. – комітет ДОСААФ, статистичне управління, об'єднання молодіжних ансамблів і дискотек, проектний інститут. З 1983 р. Будинок став безхазяйним. З сер. 1990-х рр. – відділення «Дом Губернатора» КБ «Приватбанк».
Будинок, відомий як «Будинок Губернатора» – двоповерховий особняк в англійському неоготичному стилі, з високими стрільчастими вікнами, колонками у простінках і мезоніном у центральній його частині – був збудований у сер. ХІХ ст. на розі Катерининського проспекту (сучас. К.Маркса) і Воскресенської (сучас. Леніна) вулиці для Англійського клубу. Один із членів клубу, тодішній катеринославський губернський архітектор А.М. Достоєвський (брат видатного письменника Ф.М. Достоєвського), писав у спогадах: «Багато я потім бачив клубів у різних містах, але такого упорядкованого, як катеринославський періоду 1860–1865 років, я не зустрічав». У кін. ХІХ ст. для Англійського клубу було побудоване інше приміщення, а цей особняк після продажу державній скарбниці було передано міністерству внутрішніх справ і в ньому розмістилася канцелярія і квартира губернатора Катеринославського краю. Сьогодні будинок є пам’ятником архітектури національного значення. Збереглися деталі інтер’єру.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

15

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Міський сад – Парк ім. Л. Глоби
Початок нинішньому парку поклав в кін. XVIII ст. відставний запорізький осавул Лазар Глоба. Близько 1793 р. старий козак помер. В 1795 р. спадкоємці Глоби продали ділянку суконній фабриці – найбільшому підприємству нового Катеринослава. Фруктовий сад на короткий час прийшов в запустіння, щоб згодом перетворитися на Катеринославський Казенний ботанічний сад. У 1805 р. імператор Олександр І наказав перетворити «принадлежащий Екатеринославской фабрике сад для разведения разсадника полезных дерев, дабы можно было снабдевать оными Новороссийский край». Колишній фруктовий сад Глоби віддали «для учреждения плантаций шелковичных, сладких и горьких каштанов, акаций, Итальянской осокори и некоторых Американских скоро растущих и тамошнему климату свойственных, равным образом и дерев фруктовых лучших родов». Головним садівником Катеринославського казенного саду в 1807 – сер. 1840-х рр. був Адам Андрійович Гуммель (Hummel) родом з німецького міста Мангейм на Рейні. У 1817 р. новий імператорський указ заснував тут ще і «училище садоводства с питомником фруктовых и лесных деревьев, кустарников, кормовых и растительных трав». У перш. пол. XIX ст. Казенний сад називали «капитальною достопримечательностью» Катеринослава. «Золотий вік» Катеринославського казенного саду завершився разом із смертю Гуммеля. У 1858 р. училище садівництва скасували. Територія саду була розділена на дві частини – Міський і Технічний сади. Міський сад був відкритий для публіки. Технічний – здавався в оренду, тут як і раніше розміщувалися дослідні ділянки, оранжереї, знову виникла школа садівництва й городництва.
На поч. XIX ст. Міський сад узяв в оренду Англійський клуб, в 1904 р. тут спорудили літній театр. З 1 липня по 25 вересня 1910 р. в Катеринославі проходила «Південноросійська обласна промислова, сільськогосподарська й кустарна виставка». Вона розміщувалася в західній частині Міського саду. Виставка ця стала апофеозом модернізації Півдня Росії перед Першою Світовою війною і революційними потрясіннями, й наочно відображала рівень розвитку сільського господарства і промислових підприємств.
Після революції Міський і Технічний сади знову з'єднали в один парк. У 1924–30 рр. провели його капітальну реконструкцію, перепланували й упорядкували територію, а сам парк назвали «Парком культури і відпочинку». У 1930-ті рр. парк змінив декілька назв, аж поки в 1939 р. отримав ім'я загиблого льотчика Валерія Чкалова. У 1936 р. в рекордно короткі строки була споруджена дитяча залізниця – яскравий пам'ятник сталінської епохи в Дніпропетровську. Це була перша дитяча залізниця в Україні й друга в СРСР
(після дороги в Тбілісі). Дніпропетровська дитяча залізниця називалася «Малою Сталінською», по аналогії з «Великою» Сталінською – колишньою Катерининською (нині – Придніпровська). У 1950 р. побудували літній кінотеатр, 1964 р. – закритий павільйон «Дніпровські зорі», 1974 р. з'явилася естрада, 1978 р. на озері звели оригінальний літній театр (на місці старого, з 1952 р.), який сильно змінив звичні контури парка. У 1992 р. парку присвоїли ім'я запорозького козака Лазаря Глоби. У 1998 р. парк набув статусу Центрального дитячого.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

16

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Монастирський острів
Монастирський острів – одне з найромантичніших і привабливіших місць Дніпропетровська. За однією з легенд, острів був названий Монастирським на честь побудованого на ньому у IX ст. візантійського монастиря, що історично та археологічно не підтверджено. Вважається, що вперше острів згадується в Житії св. Феодосія як найпівнічніший пункт, куди дійшов в своїй місії Християнського учення один з учнів Христа – Андрій Первозванний. Існують версії, що на цьому острові зупинялася княгиня Ольга під час подорожі до Царгороду (Константинополю) 957 р., відвідував князь Володимир Великий в поході на Корсунь (Херсонес) в 988 р. Коли в 1152 р. великий князь Мстислав Ізяславович розбив половців при річці Орель й на Самарі, то і він відвідав «святий Дніпровський острів Монастирський і всіма силами прагнув підтримати ці святі місця від нападу кочівників», – як про це повідомляють «Матеріали для історико-статистичного опису Екатерінославськой єпархії», ч. 1.Протягом історичного часу острів неодноразово змінював свою назву, головним чином – за прізвищами його власників: Прозоровський, Рябінінський, Буряковський, Богомолівський. У 1956 р. острів отримав нову назву – Комсомольський. Був зведений пішохідний міст через Дніпро, який з’єднав острів з парком ім. Т. Шевченка, одночасно острів увійшов до складу парку.
В північній частині острова виходять на денну поверхню унікальні найдавніші гірські породи Українського кристалічного щиту. Комсомольський острів став чудовим місцем відпочинку, на ньому був розбитий парк, зведений найвищий в Україні пам’ятник Т. Г. Шевченку – Кобзарю (автори пам’ятника – І. С. Зноба, та В. І. Зноба).
На острів можна потрапити уже не лише через міст, але й канатної дорогою. На Монастирському острові розташовані Акваріум (ДНУ ім. О. Гончара), зоопарк, міський пляж.
У 1999 р. на острові, якому міська влада присвоїла також й попередню назву – о. Монастирський, побудований Св. Миколаївський Храм. Ця церква, що стоїть на самому краю острова, красиво відсвітлюється вогнями у темний час доби.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

17

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова
Дніпропетровськ називають містом на трьох пагорбах. Задля справедливості варто було б уточнити, що один із цих пагорбів займає «Південмашград». Це кілька заводських селищ, величезні житлові масиви, на території яких споруджено понад 400 будинків! Дітище Олександра Макарова Південмаш – це фактично місто в місті з усією інфраструктурою: магазинами, школами, дитячими комбінатами, спортивними майданчиками, кінотеатрами. З 1956 р. Південний машинобудівний завод (ПМЗ) був перепрофільований на виробництво бойових ракет, в зв’язку з чим м. Дніпропетровськ від серпня 1959 р. й декілька десятиліть було «закритим містом». Завод виробляв бойові ракети та техніку, що стояли на озброєнні всього СРСР. Тут був створений та випущений РН «Зеніт», з яким наше місто вийшло на міжнародну арену, задіяний в програмі «Морський старт». В Дніпропетровську створені 4 покоління бойових міжконтинентальних ракет, більше 400 супутників, ряд ракетоносіїв. Завдяки «Південмашу» в м. Дніпропетровську збудували один з кращих в Україні спортивний палац. ДП «ВО «ПМЗ ім. О.М. Макарова» на цей час є єдиним підприємством в Україні, яке займає монопольне становище на загальнодержавному ринку з виготовлення ракетно-космічної техніки та надання пускових послуг та здійснює стратегічно й економічно важливу задачу щодо використання космосу в інтересах оборони і безпеки держави. У 2002 р. розпочата підготовка виробництва та освоєння нових видів продукції – вітроенергетичних установок, космічних апаратів («Мікросупутник», «Січ -1М») та ін. Починаючи з 2004 р. підприємство разом з підприємствами Росії модернізує стратегічні ракетоносії по темі «Дніпро» для запуску цивільних космічних апаратів. Разом з ДКБ «Південне» підприємство відпрацьовує вузли та агрегати для космічного носія «Вега» Європейського космічного агентства. Розпочата реконструкція та створення потужностей підприємства для виготовлення ракетоносія «Циклон-4», що створюється для участі в українсько-бразильському проекті запуску супутників з космодрому Алькантар (Бразилія).

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

18

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Національний центр аерокосмічної освіти молоді ім. О.М. Макарова
Національний центр аерокосмічної освіти молоді ім. О.М. Макарова (НЦАОМ) створений в 1996 р. Цікаво, що в 1910 р. поряд з сучасним центром в феодосійських казармах існував гурток повітроплавання студентів Катеринославського гірничого училища, де члени гуртка здійснювали польоти на планерах. До центру входить музейний комплекс з експозицією космічної техніки в реальних розмірах, «Січ-1» – перший штучний супутник Землі Суверенної України, моделі ракетоносіїв «Циклон-2» і «Циклон-3» тощо. Окремі стенди присвячені головному конструктору ракет М.К. Янгелю, екс-президенту України Л.Д. Кучмі, який працював в КБ «Південне», О.М. Макарову. Основними стратегічними напрямками діяльності НЦАОМ є практична реалізація державної молодіжної політики в галузі аерокосмічної освіти, створення сприятливих умов для інтелектуального розвитку молодого покоління, пошук і всебічна підтримка талановитої молоді, формування науково-технічної еліти, яка здатна забезпечити для України провідні позиції в галузі авіаційно-космічної та ракетної техніки.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

19

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Амурський (Міст №1 – Старий) міст
Цей двоярусний міст, нижньою частиною якого рухаються потяги, а верхньою – автомобілі, в офіційних документах має номер 1, бо вперше з'єднав два береги Дніпра ще в далекому 1884 р. У 1889 р., на Всесвітній промисловій
виставці в Парижі, Амурський міст був нагороджений золотою медаллю. Пам’ятник інженерного мистецтва національного значення.
Спорудження моста в Катеринославі передбачав ще князь Г. Потьомкін. У 1796 р. улаштували наплавний міст і перевіз через Дніпро. Чимало зусиль для отримання дозволу на спорудження мосту в Катеринославі доклав Олександр Поль. Розпорядження на будівництво залізниці з мостом через Дніпро було дано в 1881 р. Дорога, що отримала найменування Катеринославської, була побудована в 1884 р., пов'язавши Катеринослав з Лозово-Севастопольською й Харково-Миколаївською дорогами, встановивши міцне сполучення між двома промисловими басейнами – Кривбасом і Донбасом, тим самим заклавши підґрунтя для активного промислового розвитку міста та усього регіону взагалі. Міст через Дніпро свого часу став прикрасою дороги, технологічним шедевром, взірцем технологічної думки. Сучасники порівнювали його з дивом, доти небаченим в придніпровських степах. Автором проекту моста був інженер Микола Аполлонович Белелюбський, який став професором Петербурзького інституту шляхів сполучення в 28 років (!). Грандіозна металева двохярусна споруда загальною вагою 9525 тон простяглася між двома берегами Дніпра завдовжки 645 сажнів (1376 м). По своїх розмірах тоді це був третій міст в Європі (після Олександрівського моста через Волгу й Мурдейського моста в Голандії). 18 травня 1884 р., в день відкриття, міст був найдовшим в Європі та першим двоповерховим. У 1889 р., на Всесвітній промисловій виставці в Парижі, Амурський міст був нагороджений золотою медаллю.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

20 ( 22-06-2014 15:10:39 змінене ovchar )

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Цікаве про Дніпропетровськ
180x113

З повагою, Сергій Овчаренко
Thanks: kbg_dnepr1

Share

21

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Мерефо-Херсонський міст
Другим мостом через Дніпро в районі міста став Мерефо-Херсонский. За свою художню виразність, визначні технічні якості, перевірений на міцність часом, він узятий під охорону держави як пам'ятник архітектури. У 1912–14 рр. був розроблений його проект, але до будівництва приступили тільки в 1930 р. Автором проекту моста Н.М. Дзвонівим було запропоновано уперше в історії мостобудування застосувати монолітний залізобетон. 35 залізобетонних арок і обидва металеві прольоти по 52 метри кожен спорудили всього за сім місяців, а весь міст звели всього за рік і чотири місяці, він був зданий в 1932 р. Його загальна довжина склала 1610 м. В 1932 р. міст був найбільшим арочним залізничним мостом на території СРСР та в Європі. Крім того, міст унікальний й тим, що має криву в плані, потяг робить поворот прямо під час руху мостом. Легке мереживо моста, його арочні залізобетонні прольоти «легкої і сміливої конструкції», що відбиваються у воді над Дніпром, завершили прекрасну дніпровську панораму і зробили його одним з самих впізнаваних символів Дніпропетровська.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

22

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Старовинна Кодацька фортеця
Ідея спорудження на Дніпрі фортеці, яка б контролювала шлях з України на Запоріжжя, висувалася неодноразово. У січні 1635 р. сейм Речі Посполитої, яка тоді панувала на українських землях, виділив кошти на будівництво фортеці в районі Кодацького порогу. Того ж року навесні коронний гетьман Станіслав Конєцпольський почав будувати фортецю. Чотирикутне в плані укріплення з висунутими бастіонами й сухим ровом звели за проектом
французького інженера Гійома Левассера де Боплана (за іншою версією – офіцера Жана де Маріона) всього за півроку. Саме Боплан згодом, після повернення на батьківщину (в 1651 р.) опублікував свою славнозвісну працю «Опис України або Королівства Польського». Вже у липні 1635 р. над першим дніпровським порогом виріс «редут бастіонного типу» з високими, в 10 сажнів, земляними валами, дерев’яним частоколом, гарматами, що обстрілювали береги Дніпра і гирло Самари, та глибоким ровом. Дерево для будівництва фортеці доставляли з берегів Самари. Фортеця була збудована за останнім словом фортифікаційного мистецтва і вважалась неприступною. Усе це давало можливість полякам контролювати торговельні шляхи і пересування козацького флоту, а також перепиняти шлях на Січ селянам-втікачам. Фортеця отримала своє ім’я за назвою Кодацького порогу, який розміщувався впоперек течії Дніпра одразу перед фортецею. Саме ім'я «Кодак» в перекладі з тюркської означає «поселення на горі». План фортеці послужив М.В. Гоголю зразком для опису військового укріплення в повісті «Тарас Бульба».
Того ж року, в ніч з 3 на 4 серпня, фортецю було захоплено загином українських козаків під проводом Івана Сулими. Втім, польський уряд невдовзі повернув собі фортецю. За легендою, чигиринський сотник Богдан Хмельницький, який разом з делегацією козаків відвідав польську фортецю, ніби ненароком зазначив по-латині: «Manu facta – manu distruo» – «Рукою створене, рукою і руйнується». Ці слова стали пророчими. З початком Визвольної війни навесні 1648 р. Б. Хмельницький узяв Кодак. У Березневих статтях російсько-українського договору 1654 р. про Кодак сказано як про місто на рубежі від Криму. До 1656 р. Кодак підкорявся гетьманському уряду, а потім перейшов у ведення Запорізької Січі й відігравав важливе значення в період Руїни (1661–88 рр.).
Подальша доля Старого Кодака трагічна. Основна руйнація валів і бастіонів Кодацької фортеці була здійснена вже у наш час. Її археологічне дослідження проводив Д.І. Яворницький. У 1944 р. на території фортеці був закладений гранітний кар'єр і до 1994 р. він знищив близько 90% Кодака. Після встановлення Радянської влади в Україні під час реалізації планів будівництва могутньої гідроелектростанції на Дніпрі в 20-х рр. зник, як й інші, під хвилями Дніпровського водосховища Кодацький поріг. Вид порогу востаннє був зафіксований Д.І. Яворницьким в ілюстрованій книзі-альбомі «Дніпровські пороги», що вийшла в світ 1928 р. План Кодацької фортеці дійшов до нас в атласі Ф. Гетканта «Topographica practika conscripta et recognita per Fndericum Getkant Mechanicum. Anno 1638». (Практична топографія, написана й звірена Фрідріхом Геткантом, механіком. Року 1638).
Про саму фортецю і бурхливі події козацької епохи тепер нагадує лише скромний пам’ятний знак, який встановлено в 1910 р. з ініціативи академіка Д.І. Яворницького, із надписом: «На этом месте гетман Хмельницкий с войском запорожским взяли приступом польскую крепость Кодак 24 апреля 1648 года». Зазначена у написі дата помилкова, джерелом стала, мабуть, широко відома «Історія Русів», що пов'язує взяття Кодака з початком повстання. До цього часу цей пам'ятник залишається єдиною згадкою про славні події часів Визвольної війни українського народу 1648–54 рр. в околицях сучасного Дніпропетровська

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

23 ( 30-06-2014 18:41:17 змінене kbg_dnepr )

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Новобогородицька фортеця (козацьке містечко Стара Самарь, зараз у Самарському р. Дніпропетровська)
Перша документальна згадка про поселення Самарь поряд з місцем переправи через річку Самару відноситься до 1576 р. – воно згадується в офіційній грамоті польського короля Стефана Баторія. Обслуговували цю переправу бродники. У 1688 р. побудована російсько-українська фортеця під назвою Новобогородицька; в період 1731 – 1736 рр. вона була відновлена російськими військами під назвою Старосамарського ретраншементу, а місто отримало назву Стара Самара. За генеральним планом будівництва губернського міста Катеринослава на берегах р. Кільчені, це старовинне містечко повинне було увійти до складу майбутніх міських кварталів, а Старосамарський ретраншемент був би форштадтом, тобто околичною фортецею на кордоні міста. В кінці XVII ст. в Богородицькій фортеці вже виробляли селітру (один з компонентів пороху). У 1708 р. її обложили запорожці – прибічники повсталого донського отамана Кіндратія Булавина, але узяти не змогли. За Прутською угодою 1711 р. й Константинопольським миром 1712 р. Петро I зобов'язався зруйнувати російські фортеці в регіоні Середнього Придніпров’я та Посамар’я, у тому числі й Богородицьку. У 30-і рр. XVIII ст. генерал граф фон Вейсбах відновив фортецю практично в тому вигляді, який ми можемо бачити сьогодні. Це – земляні укріплення, що складаються з валів і ровів, з дерев'яним палісадом й артилерійськими батареями. Укріплення проіснували до кінця XVIII ст., увійшовши до складу Української лінії, послуживши базою російських військ у війні 1735 – 1739 рр. з Кримом. До кінця 1798 р. місто і фортеця припинили своє існування.
Об’єкт як історична пам’ятка перебуває в хорошому стані, порівняно із Кодацькою фортецею має 100% збереженість фортечних валів.

dniprograd.org/ua/news/culture/8858

kolokray.com/f/bogoroditskaya-no … epost.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

24

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Преображенський собор
Спасо-Преображенський кафедральний собор у м. Катеринославі був закладений ще за ініціативи розбудовника краю – князя Г.О. Потьомкіна. Але збудований собор був лише у 1830–1835 рр. за проектом архітектора А.Д. Захарова; силует собору – типологічно подібний двом головним його роботам – Адміралтейству в Санкт-Петербурзі та Андріївському собору в Кронштадті. Висота дзвіниці катеринославського собору з хрестом складає 54 м.
Перший проект собору був затверджений в 1786 р., але не був здійснений. 9 (20) травня 1787 р. відбулася церемонія закладення міста Катеринослава: імператриця Катерина ІІ разом з австрійським імператором Йосифом ІІ, князем Г.О. Потьомкіним й іншими офіційними особами заклали в фундамент майбутнього Преображенського собору перші камені першої будівлі губернського міста. Втім, сам собор був збудований лише у 1830–1835 рр.
В 1930–88 рр. служби в соборі не велися. У 1941 р., за дозволом німецької адміністрації, тут на якийсь час відновилися богослужіння. З 1975 по 1988 рр. у приміщенні храму розміщувався Музей релігії й атеїзму, у якому дніпропетровські вчені підвісили другий в СРСР маятник Фуко (перший і найдовший в світі – 98 м – висів в Ісакіївському соборі Санкт-Петербургу) – прилад, підтверджуючий факт добового обертання Землі навколо своєї осі.
21 січня 1992 р. храм був офіційно переданий Українській Православній церкві. На території собору знаходиться місце поховання єпархіальних архієреїв і священнослужителів.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

25

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Храм Ікони Божої Матері «Іверської»
Храмовий комплекс Ікони Божої Матері «Іверської» являє собою найяскравіший приклад сучасної православної архітектури. Спочатку, відвідуючи храмовий комплекс, що будується, люди дивуються красі обраного місця, благоустрою території, дивовижним квітам та альпійським горкам дендропарку. А потім, залучаючись до віри, розуміють і глибину задумки настоятеля – протоієрея Миколая Несправи. В основу малого храму закладені камені, привезені з головних православних святинь: Єрусалиму, Святої Гори Афон, монастирів України, Уралу, Далекого Сходу.
Головний Храм, збудований в 2007 р., двоповерховий: Зимовий (цокольний) Храм на честь Святих Праведних Богоотець Іоакима й Ганни, Основний (верхній) Храм – на честь Ікони Божої Матері «Іверської». Іконостас храму унікальний, виконаний з оніксу, ікони іконостасу написані на Святій горі Афон в скиту Святої Праведної Ганни. На території храму побудована унікальна купель (баптистерій) – місце для здійснення Таїнства Хрещення повним зануренням. У купелі – уклінний хрест, в основі якого камені зі Святого Гроба Господня в Єрусалимі, зі святої гори Афон і багатьох інших святинь православного світу, а також джерело.
На території храмового комплексу органічно поєднуються живописний ландшафтний Парк Ангелів, дендропарк, світломузичний фонтан Віри, Надії, Любові, Лорі-парк і зоозона «Ноєв Ковчег» тощо. Поряд з храмом – сучасний дитячий майданчик – улюблене місце прогулянок гостей з дітьми, місце казок і сюрпризів. Продовжується активне будівництво храмового комплексу: ще не добудована частина комплексу – східний Храм, готель, трапезна, лекційні аудиторії, інтернет-центр, медіа студія, бібліотека, музей, виставкова зала.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

26

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Днепропетровск 1930 г

Share

27

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Как завидно!!

Экскурсии по Днепропетровску chipyo.livejournal.com/tag/%D0%9 … 1%81%D0%BA

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

28 ( 18-11-2014 18:32:34 змінене kbg_dnepr )

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

«За уклонение в сторону политики»..
95 років тому, на початку 1916 року, царський режим закрив останню «Просвіту» в Наддніпрянській Україні
Микола Чабан
18 березня, 2011 - 00:00

ПРОСВІТНИКИ-АМАТОРИ С. МАНУЙЛІВКА НОВОМОСКОВСЬКОГО ПОВІТУ НА СІЧЕСЛАВЩИНІ (НИНІ МАНУЙЛІВКА — В СКЛАДІ ДНІПРОПЕТРОВСЬКА). НА ЖАЛЬ, ВІДОМІ ЛИШЕ ДВІ ОСОБИ: В ЦЕНТРІ В БІЛОМУ КОСТЮМІ (СКЛАВ РУКИ НА ГРУДЯХ) МАКСИМ ЄМЕЦЬ. ЛІВОРУЧ ВІД НЬОГО В БІЛОМУ ВБРАННІ І КАПЕЛЮШКУ — ЄЛИЗАВЕТА ПАНТЕЛЕЙМОНІВНА БУЛЬБА (ПО ЧОЛОВІКОВІ — ВАСЮК), ДРУЖИНА РЕЖИСЕРА МИХАЙЛА ВАСЮКА / ФОТО З КНИГИ МИКОЛИ ЧАБАНА «ДІЯЧІ СІЧЕСЛАВСЬКОЇ «ПРОСВІТИ»

+ Читати більше

Того року «Просвіта», яка діяла в Січеславі (Катеринославі), мала б відзначити своє десятиріччя... Особливо дратувала жандармів українська книжка. Обшук, проведений у місцевій українській книгарні «Слово», закінчився складенням списку з десятків вилучених книжок.

Тим часом як інші «Просвіти» в тій частині України, яка належала до Російської імперії, тодішня влада позакривала протягом 1910—1914 років, Катеринославська дивом проіснувала до 1916 року. У своєму щоденнику Євген Чикаленко в січні 1914 року нотував із цього приводу слова Дмитра Дорошенка: «...під утиском майже всі «Просвіти» позакривалися, зосталася тільки Катеринославська та кілька її філій. Своїм існуванням вона зобов’язана губернаторам, які дивляться на них крізь пальці. (Я зі своєї сторони скажу, що зобов’язані вони існуванням Д. І. Яворницькому, який живе в приятельстві з катеринославським губернським предводителем дворянства князем Урусовим, який має великий вплив на губернаторів. — Є. Ч.)».

Та, попри високе заступництво, дні «Просвіти» збігали кінця. У листопаді 1915 року начальник губернського жандармського управління полковник Терентьєв наказує приставу 1-го стану Новомосковського повіту здійснити обшуки серед активних українських діячів, які мешкали в селищі Катерининському (нині житловий масив Ігрень у складі обласного центру). Було наказано здійснити обшуки о першій годині ночі 26 листопада в таких осіб: Тихона Митруса, Трифона Татарина, Михайла Томильченка, Опанаса Драгана, Федора Попова і Петра Слинька. Таємним наказом Катеринославському поліцмейстерові тоді ж було наказано одночасно зі здійсненням обшуків опечатати приміщення товариства «Просвіта», яке містилося в «будинку Хріннікова» на Проспекті, 101 (нині вул. Короленка, 2), відділення товариства в селі Мануйлівка і книгарню «Слово» на Поліцейській вулиці (нині — вул. Шевченка, 59). «К опечатанным помещениям, — наказував полковник Терентьєв, — прошу поставить охрану впредь до особого распоряжения».

У Катеринославі та Мануйлівці ордери на обшуки було виписано на таких осіб — Федора та Івана Дубових, Григорія Герасимова, Івана Бохонка (псевдонім Івана Романченка), Павла Маненка, Ілька Вирву, Дмитра Лисиченка, Ілька Ковалева, Івана Чорного, Трохима Романченка, Миколу Новицького, Мусія Луценка, Степана Хаїлова, Захара Кривошеєва, Таїсу Коваленко, Порфирія Дмуховського, Пилипа Щукіна, Горпину Шилову.

Внаслідок проведених обшуків було заарештовано дев’ятеро людей. Полковник Терентьєв уже наступного дня, 27 листопада 1915 року в таємному розпорядженні на ім’я начальника губернської тюрми наказує утримуваного під охороною Аврама Самарця і доставленого з 3-ї поліцейської частини Пилипа Щукіна посадити в ту саму камеру, в якій уже перебували Андрій Лихоманов та Фердінанд Карабец, а інших наказав розсадити «одиночным порядком». У такий спосіб жандармерія розпорядилася щодо заарештованих просвітян та діячів УСДРП.

Обшук у Катеринославській «Просвіті» проходив під керівництвом одного з вищих місцевих жандармських чинів — підполковника Жиліна. У складеному ним протоколі про перегляд книжок «Просвіти» нічого підозрілого він не виявив. А обшук, проведений тоді ж таки в книгарні «Слово», закінчився складанням списку книжок, що їх було там вилучено. Всього жандарми вилучили тоді 112 найменувань книжок. Через два з половиною місяці, 12 лютого 1916 року, всі книжки повернули власниці книгарні Марії Лисиченко. Обшук у Мануйлівській «Просвіті» завершився описом виявлених книжок у кількості 34 найменувань.

В активіста місцевої «Просвіти», журналіста «Южной зари» Миколи Новицького, за радянських часів — жертви сталінського режиму, під час тих обшуків та арештів вилучили три записники, сім брошур, фотокартки, закриті й відкриті листи, різні записи і нотатки. Усе це йому повернули більш як через півроку, в червні 1916-го, коли він уже виїхав із Катеринослава і працював на службі в тимчасових залізничних майстернях у Владивостоку.

Жорстоко обійшовся царський режим із просвітянами Трифоном Татарином, Михайлом Томильченком і зовсім молодим, 20-річним Петром Слиньком. 16 лютого 1916 р. катеринославський губернатор Володимир Колобов сповіщав начальника губернського жандармського управління полковника Терентьєва: «Главный начальник Одесского военного округа и Генерал-губернатор, рассмотрев 8 сего февраля дело о вредной для государственного порядка и общественного спокойствия деятельности содержащихся в Екатеринославской губернской тюрьме крестьян... Т.Д. Татарина, М.М. Томильченко и П.Ф. Слинько, постановил: выслать названных... в Иркутскую губернию под гласный надзор полиции на все время состояния Одесского военного округа на военном положении».

Закриття Катеринославської «Просвіти» і філій сталося в січні 1916 року формально через «ухилення... від прямих цілей... на шкоду державному порядку і громадській безпеці та спокою». Істотну роль після обшуків і арештів у листопаді 1915 року відіграв і посланий в липні 1915 року лист від імені катеринославських українців до українських депутатів Віденського парламенту і Галицького сейму, підписаний 97 особами, та записка на адресу львівської газети «Діло». Цей лист знайшли під час обшуку в паперах відомого галицького політичного діяча Костя Левицького (1859—1941). Після організації національно-демократичної партії Кость Левицький починаючи з 1902 р. виконував обов’язки її голови і секретаря. 1907 р. його обрано депутатом до австрійського парламенту, а 1908-го — до Галицького сейму. Як голова найсильнішої української партії та голова українських клубів у парламенті й сеймі Кость Левицький був найвпливовішим політичним діячем Галичини початку XX століття.

Активну роль в усіх сферах українського суспільного життя розпочав ще в 90-ті роки XIX ст. До речі, як член товариства «Просвіта», він перетворив його із суто просвітянського на навчально-економічну інституцію. Помітну роль відігравав К. Левицький у визвольному русі на Західній Україні й під час Першої світової війни. 1914 р. він очолив Українську головну раду у Львові, а в 1915—1916 рр. — Загальну українську раду у Відні. Тому до нього й апелювали січеславські українці.

Долю Катеринославської «Просвіти» вирішували 25 січня 1916 р. на засіданні Катеринославського губернського у справах про товариства присутствія. На тому засіданні були практично всі перші особи губернії — віце-губернатор, прокурор окружного суду, голова губернської земської управи, катеринославський міський голова та інші впливові особи. Процитуємо якнайдокладніше документ про закриття товариства:

«Слушано: Переданный г-ном Губернатором, на основании ст. 33 отд. 1 Высочайше утвержденных Временных правил об обществах и союзах 4 марта 1906 года, на рассмотрение Присутствия вопрос о закрытии Екатеринославского Литературно-Артистического Украинского общества «Просвіта», ввиду уклонения названного общества в деятельности своей от прямых целей, назначенных уставом его, утвержденным г. Губернатором 7 октября 1905 года во вред Государственному порядку и общественной безопасности и спокойствию.

Из переписки по данному вопросу видно, что одновременно с производством ликвидации в ночь на 27 ноября 1915 года Екатеринославской организации Украинской социал-демократической рабочей партии, были также произведены обыски и в помещениях Екатеринославского Литературно-Артистического Украинского общества «Просвіта» и в филиальном отделении в сел. Мануйловке Новомосковского уезда, причем помещения эти были опечатаны впредь до выяснения обстоятельств.

Основанием для производства обысков в помещениях названного общества послужили следующие обстоятельства.

При разработке сведений о деятельности Екатеринославской организации Украинской социал-демократической рабочей партии было установлено, что в состав членов означенной организации входят преимущественно члены вышесказанного общества «Просвіта» и Мануйловского отделения его.

Наблюдением за развитием деятельности означенной организации были отмечены неоднократные случаи происходивших в помещении названного общества и мануйловского отделения собраний по вопросам политического характера.

Попутно с наблюдением за деятельностью сего общества, в июле месяце 1915 года было получено от Начальника Временного Жандармского Управления Военного Генерал-губернаторства в Галиции отношение с препровождением письма от имени Екатеринославских украинцев к Украинским послам (депутатам) Венского парламента и Галицийского сейма, заполненное 97-ю подписями разных лиц и запиской на имя редакции (вероятно, газеты «Діло»).

Из названного отношения видно, что означенное письмо и записка были отобраны в числе других бумаг при обыске в г. Львове у Константина Левицкого. Далее видно, что адвокат, депутат Венского парламента и Галицкого сейма Председатель Народного Комитета во Львове, являющегося Правлением и представительством самой большой и влиятельной в Галиции «Украинской национал-демократической партии», — доктор Константин Левицкий, является одним из главных руководителей Мазепинского движения в Галиции, сводящегося к конечной цели — отторжения Малороссии от России и учреждения «Самостоятельной Украины» в виде Украинского королевства, под эгидой Габсбургского Дома.

Как политический деятель Левицкий пользовался среди мазепинцев громадным влиянием и известен своим враждебным и непримиримым отношением к России.

По проверке фамилий, имеющихся на сказанном выше письме, насколько удалось установить, большинство подписавшихся является членами Екатеринославского Литературно-Артистического Украинского общества «Просвіта» и филиального его отделения в Мануйловке, Новомосковского уезда.

Кроме того, имеются прокламации, выпущенные Австрийскими Мазепинскими организациями на малороссийском и русском языках к малороссам и русским войскам.

Изложенные обстоятельства дают основания полагать, что Екатеринославское Литературно-Артистическое Украинское общество «Просвіта» утратило свое прямое назначение, обратив свои помещения для политических целей, таким образом, дальнейшее существование означенного общества несомненно является вредным для государственного порядка и общественной безопасности и спокойствия, а потому Губернское по делам об обществах Присутствие, руководствуясь циркуляром Департамента Общих Дел М. В. Д. от 20 января 1910 года за № 2 и применяясь к пун(кту) 1 ст. 6 Высочайше утвержденных Временных Правил об обществах и союзах 4 марта 1906 года определяет на основании ст. 33 и 35 упомянутых Правил закрыть Екатеринославское Литературно-Артистическое Украинское общество «Просвіта» со всеми его отделениями и учреждениями, предоставив право в течение месячного срока со дня объявления сего постановления ликвидировать все свои дела.

О настоящем постановлении уведомить Главное управление по делам местного хозяйства М. В. Д. и дать знать подлежащим чинам полиции для сведения и объявления как Правлению общества, находящемуся в городе Екатеринославе, так и отделам его. Подлинный за надлежащими подписями.

Копию сверяли: Непременный член П. Трипольский и заведующий Делопроизводством Д. Попов».

«ЗА ТЕНДЕНЦІЙНЕ СПРЯМУВАННЯ ДУМОК» — ДО СИБІРУ

Тепер звернімося до долі одного із засланців.

Свої поневіряння в Сибіру висланий 1916 року Трифон Татарин того ж року опише в листах до професора Дмитра Яворницького. Тридцятирічного Татарина було запроторено на заслання до Верхоленського повіту, добре відомого в царській Росії як місце кримінального і політичного заслання найнебезпечніших для режиму діячів — декабристів, учасників польських повстань, народників, соціалістів.

Про те, що влада діяла «без розбору», ув’язнювала всіх, хто потрапить під гарячу руку, бачила в кожному свідомому українцеві мазепинця, свідчить лист Трифона Татарина до Дмитра Яворницького від 22 травня 1916 року із села Жигалово Верхоленського повіту Іркутської губернії. Під час обшуку в Україні у нього було забрано і занесено до поліцейського протоколу всю його українську бібліотеку (до речі, всі дозволені владою книжки на суму 500 карбованців — чималі як на ті часи гроші). Конфісковано колекції українських періодичних видань, а до протоколу занесено, крім листування з редакціями українських газет (!) і з окремими людьми, серед іншого, такі книжки, як «Освобождение России и украинский вопрос» М. Грушевського, «З Дніпра на Дунай» А. Кащенка, другий том «Записок о Южной Руси» Пантелеймона Куліша, перший український часопис «Основа» за 1862 рік, збірник «Перша ластівка», «Маніфест 17 жовтня 1905 року», перекладений українською мовою Дмитром Яворницьким і виданий М. Родзянком у Катеринославі (Родзянко визнавав свою національність як «малорос»), «Малорусские чумацкие песни» Рудченка, рукопис самого Т. Татарина «Згадки про чумаків», відозва газети «Рада» про скрутне матеріальне становище та ін. Ось який було вилучено кримінал.

Т. Татарина відтак було заслано на Сибір «за тенденціонное направление мыслей до снятия военного положения в Одесском военном округе». Так Трифон Дементійович Татарин, який виступав як публіцист у тогочасній періодиці як «Т. Краснопільський», став жертвою істеричного нападу на українське. На далекій чужині він залишився без будь-яких засобів до існування. Ішла Перша світова, і скрізь шаленіла дорожнеча. У Верхоленському повіті вона була набагато більша, ніж у Катеринославі. «Кормовых» засланець мав отримувати 3 карбованці 60 копійок на місяць, але коли їх видадуть — цього він у травні 1916-го таки не знав. Корумпована бюрократична система давала збої...

Влітку він ще так-сяк перебивався випадковими заробітками — рубав дрова за харчі. «А зимою, — пише він у листі до Дмитра Яворницького, — прийдеться загинути отут на чужині, як багато загинуло українців, починаючи з гетьманів і козацької старшини з часів «Руїни»... Дуже мені зле прийшлося...»

Трифон Татарин звертався по допомогу до Дмитра Яворницького, як «до батечка рідненького» — допомогти з його впливами , аби засланця перевели бодай до Іркутська, де він міг би знайти відповідний заробіток, та й брати-українці були в Іркутську. «Цим би Ви зробили б не тільки мені велике добро, а й моїй дружині і маленьким діточкам нашим Павлові й Петрові, що я їх почав виховувати, яко будучих свідомих синів України (Павлусь розмовляє рідною мовою, а Петруся зоставив ще немовлятком)».

Зберігся ще один лист Трифона Татарина до Яворницького з листопада 1916-го з того ж села Жигалово, з чого можна зрозуміти, що переїхати йому до Іркутська так і не вдалося. Засланець послав Дмитрові Яворницькому «невільницький плач» під назвою «Дума про неволю Сибірську» — твір написано ним у квітні того ж 1916 року. Дума й нині справляє вражаюче емоційне враження:

Ой, як стали нас із тюрми
                               та в тюрму ганяти,
По парі за руки в
                                залізні кайдани кувати...

Твір повністю наводиться у щойно виданому 5-му томі «Епістолярної спадщини академіка Д.І. Яворницького» (2010), що її оприлюднює Дніпропетровський історичний музей ім. Дмитра Яворницького.

Написану над річкою Леною думу Трифон Татарин присвятив «батькові запорозькому Д.І. Яворницькому». Посилаючи історикові з заслання цей невільничий плач, автор сподівався: «може, там, в Україні кобзар Кожушко проспіває, бо в нього голосна кобза і добрий голос має, то, може, й про нас, вигнанців, хтось на Вкраїні згадає...»

Дякуючи Яворницькому, який відгукнувся, Трифон Татарин зауважив: «Живу нужденно і їм раз в сутки...»

Так 30-річний подолянин із народження спокутував провину за своє українство.

У Сибіру через недоїдання Трифон Татарин захворів на цингу. Лютнева революція 1917-го звільнила його із заслання. Та хворий чоловік уже не зміг брати участі в революції, відійшов від політичної діяльності й переїхав у рідне село Краснопілка Гайсинського повіту Подільської губернії (нині Вінниччина). Там разом з родиною майже десять років займався сільським господарством. На початку 1926 року повернувся із села в Катеринослав-Дніпропетровськ. Влаштувався рахівником на вагоноремонтному заводі. Але вже наступного року деякий час перебував під слідством ДПУ. Згодом його випустили, але за «контрреволюційну діяльність» ще раз заарештували 1931-го. Радянська імперія дивилася на таких, як Трифон, такими ж очима, як і Російська імперія.

Фатальним для Трифона Татарина виявився арешт 1938-го. У той час він обіймав найскромнішу посаду рахівника і сторожа в дитячому садку. 29 квітня 1938 року було здійснено обшук та арешт. Тривалий час заарештований рішуче заперечував висунуті проти нього звинувачення. Лише під тиском слідства змушено визнав, що буцімто був залучений до підпільної організації 1930 року бухгалтером і колишнім петлюрівцем Борисом Бачинським, братом Сергія Бачинського, який редагував за кордоном «українську націоналістичну газету».

Як же склалася подальша доля Трифона Татарина? Вироком 118-го військового трибуналу (багато ж їх тоді було!) Харківського військового округу від 16 жовтня 1938 року, а потім ухвалою військової колегії Верховного суду СРСР від 23 березня 1939 року Татарина було засуджено на десять років з позбавленням прав на п’ять років та конфіскацією майна.

Нам невідома дата його смерті. Можливо, він знов опинився на «проклятому Сибіру». Проте людина з підірваним на царському засланні здоров’ям навряд чи могла пережити пекло сталінських таборів. Через двадцять років Військова колегія Верховного суду СРСР переглянула його справу. Сталося це 3 березня 1959 року. Вирок щодо нього скасували і справу припинили.

Така доля лише одного просвітянина, котрий, як відзначає Дмитро Дорошенко, був до фанатизму відданий українській справі.

«ПАДАЛИ ДЕРЖАВИ, АЛЕ НІКОЛИ НЕ ПАДАЛА НАЦІОНАЛЬНІСТЬ»

Та давайте повернемося до справи із закриттям 95 років тому «Просвіти» в Січеславі.

Дізнавшись про закриття Товариства, просвітяни не могли приховати свого обурення. Вирішили звернутися в Петербург, до катеринославського депутата Державної думи Олександра Александрова, який два роки перед тим приєднав свій голос до загального обурення забороною вшанування пам’яті Тараса Шевченка. Тоді Александров виступив із такою промовою:

«Тепер Росії належить розв’язати величезну політичну й історичну проблему — чи мусить державний народ великоруський русифікувати, подразнювати, знищувати і денаціоналізувати, чи він мусить іти іншим шляхом. Адже одна думка про цілу низку образ, які скеровуються в найінтимніші місця людського серця, не може не викликати почуття глибокого роздратування і протесту. Ви прекрасно розумієте, що системою порушення честі, доброго імені... ви ніколи могутньої держави не створите, лояльного громадського почування не виховаєте. Не смійтесь над мовою, не смійтесь над національністю! Ми знаємо, що держави падали й мінялися, але ніколи не падала національність. Не боріться ж супроти того, і що ви безсилі побороти, що є кращого і у вас, і у інших ваших громадян. Ставлення уряду до пам’яті великого слов’янського поета не тільки є величезною політичною безтактністю, воно веде до роз’єднання навіть дружніх народів. Шевченко ввібрав у своє серце все те, що іноді підсвідомо переживав великий український народ... Ви мусите визнати за українським народом те, що він має право на його мову, на те культурне самоозначення, якого він чесно домагається і просить...»

Тому саме до О. Александрова звернулися просвітяни. У Дніпропетровському історичному музеї збереглася чернетка телеграми, надісланої на його ім’я одним з найактивніших місцевих просвітян Іваном Рудичевим:

«Петроград, Гос. Дума, Депутату Александрову Александру Михайловичу. 25 января закрыто Губернским Присутствием Украинское общество «Просвіта» со всеми филіями за уклонение в сторону политики. Точка. Подробной мотивировки нет. За десять лет жизни общества таких уклонений не было. Точка. Обыск (в) ноябре помещений «Просвіти» в городе и Мануйловке с выемкой никаких данных для подобного обвинения не дал. За несколько дней до обыска были аресты. Точка. «Просвіта» имела (в) Мандрыковке столовую для семей запасных, выдала 120 тысяч обедов и Галицкий Комитет, оказавший помощь до 6 тысяч беженцам-галичанам. Точка. Подаем жалобу (в) сенат. Просим Вас как представителя Екатеринославского края подать свой голос в защиту Общества с трибуны Думы и оказать содействие сберечь культурное учреждение. Подробности письменно. По уполномочию Правления член Правления Рудичев. Горный Институт».

Утім, скарги до сенату наслідків не дали. Катеринославська «Просвіта», так само як і її філії, припинила своє існування. У тому ж Дніпропетровському історичному музеї серед інших архівних документів зберігся й акт про ліквідацію відкритого «Просвітою» в Мануйлівці осередку Галицького комітету, який допомагав утікачам із Галичини. Укладений 28 лютого 1916 року документ підписали голова місцевого Галицького комітету С. Шевченко та голова Нижньо-Дніпровського Амурського опікунства про лікарні А. Трухманович. Галицький комітет передавав опікунству створений ним осередок у Мануйлівці, де на його утриманні перебували 48 душ утікачів-галичан, і залишок грошей у сумі... «48 копійок». Тобто — по копійці на кожного... Товариство «Просвіта» мало подати цей акт до губернського присутствія на доказ ліквідації всіх своїх закладів, у тому числі Галицького комітету.
Микола ЧАБАН, Дніпропетровськ

www.day.kiev.ua/uk/article/cuspi … u-politiki

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

29 ( 18-11-2014 18:32:06 змінене kbg_dnepr )

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Ще про Кодацьку фортецю:

Над Кодаком
Цьогоріч виповнюється 375 років від часу побудови унікальної фортеці
Микола Чабан
19 березня, 2010 - 00:00
 

+ Читати більше

Споруджена на високому березі Дніпра 1635 року французьким інженером Бопланом на замовлення польського уряду, вона не раз була атакована козаками, які демонстрували, хто є насправді господар на цій землі, а остаточно знищена за Прутським договором 1711 року. В радянський час фортечні мури було на дві третини з’їдено гранітним кар’єром. Ну не винен Кодак, що саме тут проходить Український кристалічний щит...

Так, доля не була прихильна до Кодака. Сусідство з індустріальним Дніпропетровськом лише негативно позначилося на пам’ятці («Граніт давай!» — і жодних сентиментів). А балачки про створення історичного заповідника так і лишалися балачками, попри кволі протести тутешньої інтелігенції, до якої прислухалися аж у часи перебудови, більш ніж двадцять років тому, і нарешті закрили монстр-кар’єр.

Але на зміну лиху давньому прийшло сьогочасне: невтомно обступають фортецю новітні особняки, псуючи історичний краєвид дивовижної краси. Тут же починалися Дніпрові пороги, тут «ревів Ревучий». Побіля порогів мріяв бути похованим Тарас... А індустріальний центр з його нескінченними торговими центрами і пальцем не вдарив, аби створити привабливий для відвідувачів історичний об’єкт з хоча б якоюсь інфраструктурою...

«Світе тихий, краю милий...».

Чотирнадцять років тому знайшлася людина, котра без зайвих слів зробила те, що могла, що велів їй голос власного сумління. Директор місцевого клубу Ніна Протопопенко 1996 року відкрила у своєму не вельми просторому кабінеті музей Старих Кодаків. Коли потрапляєш до нього, в пам’яті зринають рядки Ліни Костенко:

І в цьому днів круговороті,
де все минати поспіша,
як та пташиночка на дроті,
спочине стомлена душа...

Так, попри всю скромність сільського музею, спочиває тут душа. Й водночас це — те місце, куди не соромно привезти гостей. Багатьох привозив сюди і я, знаючи, що безвідмовна Ніна Олексіївна чи її син завше відкриють музейну господу. Завше раді гостям. Приїздили ми сюди і з «Молодою січчю», і з Литовським культурним центром, і бозна з ким іще... Влітку минулого року, скажімо, завітав сюди з далекого Едмонтона доктор Зенон Когут, професор історії Канадського інституту українських студій. Привіз його на Кодак фундатор міжнародної громадської організації «Інститут україніки» Олексій Лазько, котрий проводить на Кодаку мальовничі свята. І не могли приховати професор та його дружина захоплення побаченим і відчутим.

Тут, при порогах, струмує дивовижна енергія. Навіть у сухих геологічних дефініціях бува прорветься трохи лірики: «Кристалічні породи у межах українського кристалічного масиву виступають вище базису ерозії, часом як мальовничі скелі та пороги (так званий гранітовий краєвид)...». Якось ми привезли сюди ще одну землячку з Канади. Неподалік монумента, встановленого сто років тому з ініціативи невтомного Дмитра Яворницького на честь звитяжців Богдана Хмельницького, стояв молодий чоловік. Розговорилися. Він назвався бізнесменом середньої руки. На фортецю приїздить, за його висловом, після виснажливої роботи для нервового відновлення, «підживлення». Отже, направду саме тут може спочити натомлена душа...

Ця дивовижна суміш енергії порогів та історії не могла не надихати й письменників. Мати Лесі Українки Олена Пчілка привозила сюди своїх дітей. Слово Олені Пчілці:

«Мені доводилось колись раніш, як я була в Катеринославі з дітьми, бачити перший поріг Дніпровський, Кодак, що лежить верстов за вісім чи десять від Катеринослава. Година була теж неспокійна, але зовсім інша і надзвичайно гарна. То було літом, гарного соняшного дня. Ми приїхали з Катеринослава до Кам’янки (мова про Лоцманську Кам’янку. — М. Ч.), а звідти до Кодака кіньми. Але ж якраз коли підійшли ближче, стояли й дивились на місце давньої козацької твердині та на Кодацький поріг, що крутив і шумував хвилі впоперек усієї річки, встала грізна година: гриміла громота, замиготіли блискавки, заходили клубки синіх та сивих хмар. Вся картина була така велична й гарна, що здавалась якоюсь дивною декорацією, утвореною рукою невидимого чарівника!

Більше я не бачила порогів; але та Кодацька картина загодила (прихилила до себе. — М. Ч.) мене повік».

Отака вона, незбагненна магія Кодака. А скільки майстрів слова зверталося до його славної козацької минувшини! Назву лиш кілька імен. Теодор Микитин написав історичну повість «Над Кодаком» (вийшла у Львові 1970 року), Валентин Чемерис — роман «Фортеця на борисфені» (Дніпропетровськ, 1993). А перед тим ще була видрукувана в Торонто історична повість з козацьких часів Володара Буженка «Іван Сулима» (1961). Володар Буженко — псевдонім отця-василіянина Василя Зінька... Його захопив образ козацького ватажка Івана Сулими, котрий перший знищив польську твердиню. А 360 років тому вийшла книга будівничого фортеці Кодак Гійома Левассера де Боплана «Опис України» (1650). Книгу цю читали члени Французької академії, була вона в бібліотеках Декарта і Вольтера, Людовика ХIV і Наполеона... Для нас вона цінна тим, що 360 років тому світ довідався про Україну. Не про «креси», не про Малоросію — про Україну.

Отакий він, багатовимірний Кодак. Та повернімося до старокодацького музею і його засновниці. Створювати музей допомагали Ніні Протопопенко усією громадою. Покійний художник-аматор Володимир Панченко опинився в селі випадково: купив хату для матері, яка стала працювати бібліотекарем при клубі. Запропонував музеєві картини власного виготовлення. Ось на одній із них височить над Дніпром красуня-фортеця. Витворена уявою художника, вона могла бути й така, й інакша. Але мистецька реконструкція цікава й унаочнює для неспеціаліста диво-пам’ятку над Кодацьким порогом. На ще одній картині — чарівна старокодацька козацька дерев’яна церква, від якої й сліду не лишив безбожний час. А вона ж пам’ятала і Дмитра Яворницького, і Василя Тарновського, якого історик привозив у село. Ще одна картина Володимира Панченка показує дніпровських лоцманів у роботі. Пекельна робота: плоти порогами треба було сплавити униз по Дніпру. В сусідній Лоцманській Кам’янці музей лоцманства створив покійний учитель-пенсіонер Григорій Омельченко. Він же благословив і старокодацький музей.

Згадую тут подвижників, чиї стомлені душі вже відлетіли зі світу. Склали вони хрест-навхрест свої неспочивкі рученьки, та енергія сотвореного ними лишилася з нами. І це цінніше за ефемерне срібло-злото, що вони могли б лишити своїм нащадкам. І спогадують їх вдячні відвідувачі, й спогадуватимуть. Спасибі вам за естафету неспокою.

Цими днями перечитав у музеї текст лоцманської присяги з далекого 1910 року. Багато в ній про вірність цареві-батюшці, проте є там і вічні моральні категорії. Тож нехай і нащадки лоцманські читають. А ось — козарлюга, вирізьблений з дерева й подарований музеєві щедрим місцевим умільцем Юрієм Шковирею. Чверть століття тому вони з дружиною оселилися в Старих Кодаках. Геолог, кандидат геолого-мінералогічних наук і в минулому викладач університету Юрій Демидович Шковира, шанувальник Котляревського, створив у Кодаку власну поетичну «Нову Енеїду» й інші свої книжки, за які був прийнятий до Національної спілки письменників України. А будинок свій прикрасив кумедними персонажами-барельєфами з «Енеїди» Котляревського. Пролітають повз будинок автівки й мимоволі уповільнюють швидкість.

Не обділив Бог талантами й саму Ніну Протопопенко. Вона — і директор клубу, й засновниця музею, й берегиня місцевої пам’яті. Але це не все. Кільканадцять років тому стояла біля витоків фольклорного колективу «Кодачаночка». Нині гурт з чотирнадцяти співачок успішно виступає і на Дні незалежності в Дніпропетровську, запрошують його й до меморіального музею-садиби Дмитра Яворницького... У репертуарі з півсотні пісень. У квітні цього року колективу мають присвоїти звання народного. Залюбки співає в ньому й Нінина сестра — Тамара. В Старих Кодаках сестри живуть від 1964 року, коли їхнього батька Олексія перевели сюди працювати завідуючим відділком. Відтоді й стало рідним мальовниче надпорізьке село з такою соковитою історією. Що їм бундючний Дніпропетровськ? На місці мегаполіса ще колихалася степова ковил-трава, а вже Кодак існував.

Ніна Протопопенко — майстриня на всі руки: виготовляє костюми, шиє плахти й шаровари... Все горить в її руках. У великій залі перед музеєм-кабінетом можна побачити ще й її власні картини! Це ж треба, щоб отак хлюпала творчість через край. Сама малює під впливом народних пісень і поезії. І, звісно, піснею душа живе. Останнього разу нам з Лесею Степовичкою заспівали з сестрою «Пісню про матір» на слова Бориса Олійника («Посіяла людям літа свої літечка житом, Прибрала планету, послала стежкам споришу, Навчила дітей, як на світі по совісті жити, Зітхнула полегко — і тихо пішла за межу»). Розповідають сестрички, як наплакалися, поки розучили пісню... Самі ж бо рано втратили маму. Тож пісня лягла на душу, як своя.

Кілька місяців не був я в музеї і бачу нове поповнення — старі наївні картини на півстіни.

— Звідки це у вас?

— Люди несуть...

Справді, односельці передають музею свої раритети з відкритою душею. (Приміське село специфічне: через свою мальовничість значною мірою заселене вже дачниками.) Запасників у сільському музеї немає, і все подароване одразу виставляється на загальний огляд, не ховається від людських очей. Як контрастує ця одвічна відкритість нашого народу з брутальністю сучасного світу, де пограбувати безборонний сільський музей стало звичайним спортом... Тільки не читайте цього, майстри грабунку.

Народному музеєві давно затісно в директорському кабінетику. А який же шикарний музей могло б зробити тут багате місто, яке вистрілює марнотратними петардами тисячі і тисячі у небо... Спорожнілі душі посилаються на порожні бюджети. І квилить наша історія придорожнім жебраком, чаєчкою, що вивела чаєнята при битій дорозі... Й розпочалося все чи не в 1934-му, коли розібрали «на винбарь» (по-тутешньому кажучи) дерев’яну козацьку церкву —перевесницю Запорозького собору в Самарі-Новомосковську. Й стала «різьбить печаль свої дереворити»...

Та все ж полохливою пташиночкою влітає в музей натомлена душа і відігрівається тут.
Микола ЧАБАН, с. Старі Кодаки, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область.

www.day.kiev.ua/uk/article/marsh … ad-kodakom

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

30 ( 18-11-2014 18:42:19 змінене О.І. )

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Карандашный рисунок И. К. Айвазовского «Вид Екатеринослава». 1834 г.
http://images.vfl.ru/ii/1416328596/a7089c3b/6983476.jpg

Share

31 ( 07-12-2014 12:14:06 змінене kbg_dnepr )

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Первая победа. Страницы истории «Днепра»

Одной из составляющих успеха нашей команды в том 46-м чемпионате СССР стало её удачное комплектование. В команду влилось новое поколение воспитанников футбольной школы «Днепр-75», а также молодых футболистов из нашей области. А руководили нашей командой два беззаветно преданных футболу человека – Владимир Александрович Емец и Геннадий Иванович Жиздик.

Накануне чемпионата в Управление футбола Спорткомитета СССР был подан заявочный список команды:

Начальник команды – заслуженный тренер УССР Геннадий Афанасьевич Жиздик.
Старший тренер – заслуженный тренер УССР Владимир Александрович Емец.
Тренеры – мастер спорта Анатолий Александрович Азаренков, Евгений Иванович Жучков, мастер спорта Леонид Яковлевич Колтун.
Вратари – С. Краковский, В. Консевич, О. Емец.
Защитники – П. Кутузов, А. Лысенко, Ю. Миргородский, А. Червоный, А. Бобриков, В. Таран, В. Устинов, Ю. Шарипко.
Полузащитники – В. Устимчик, Н. Павлов, Н. Федоренко, О. Серебрянский, Г. Литовченко, В. Кузнецов, В. Кобзарев, О. Кривенко.
Нападающие – А. Погорелов, О. Таран, О. Протасов, В. Лютый, О. Назаренко.
В ходе чемпионата к ним присоединились защитники Андрей Дилай, В. Багмут и Сергей Пучков.

+ Читати більше

В 46-м чемпионате нашей команде в высшей лиге противостояли чемпионы страны 1982 года минские динамовцы, серебряные призеры динамовцы из Киева и обладатель бронзовых медалей московский «Спартак». Кроме них в высшей лиге выступали «Динамо» (Тбилиси), «Арарат» (Еревана), «Пахтакор» (Ташкент), «Зенит» (Ленинград), «Торпедо» (Москва), «Черноморец» (Одесса), «Динамо» (Москва), «Металлист» (Харьков), «Торпедо» (Кутаиси), «Шахтер» (Донецк), ЦСКА, «Нефтчи» (Баку), «Кубань» (Краснодар) и «Кайрат» из Алма-Аты.

Старт на «Олимпийском»

Перед началом чемпионата мало кто ожидал от «Днепра» большого успеха. Но пришедшие в команду в июне 1981 года В. Емец и Г. Жиздик сумели не только уберечь команду от вылета из высшей лиги, но и стабилизировать её игру.

На традиционной зимней встрече с болельщиками накануне нового сезона Владимир Емец сказал:
- Сегодня «Днепр» - не просто команда. Это по-настоящему дружный коллектив, которому под силу любые – даже самые большие - задачи.
Но игра, показанная днепрянами в первых двух турах в Москве, не вызывала большого оптимизма. В первом матче, состоявшемся 26 марта 1983 года, наша команда играла против московского «Динамо» в спорткомлексе «Олимпийский» - впервые на искусственном поле. Матч прошел в примерно равной борьбе. Футболисты обеих команд долго приспосабливались к жесткому покрытию. Динамовцы были несколько активней футболистов «Днепра», и на 37-й минуте с подачи Валерия Газзаева Александр Молодцов мощным ударом забил гол в ворота, защищаемые Сергеем Краковским. И хотя у «Днепра» также были возможности поразить ворота «Динамо», он уступил со счетом 0:1.

31 марта - на втором матче чемпионата - соперником «Днепра» был московский «Спартак». Тогда футболистам обеих команд и в голову не могло прийти, что через 8 месяцев они встретятся в последнем матче чемпионата в борьбе за золотые медали. А пока это были две команды, потерпевшие поражение в первом туре чемпионата, которые встретились в присутствие 7500 зрителей. Автор этой статьи также присутствовал на том матче. Спартаковцы, до этого проигравшие на своем поле со счетом 1:2 донецкому «Шахтеру», стремились реабилитироваться перед своими многочисленными почитателями. Но и футболисты «Днепра» были настроены по-боевому. Обе команды в начале сезона находились не в лучшем состоянии. У «Днепра были провалы в защите, спартаковцы же никак не могли наладить атакующие действия. В нашей команде впереди активно действовали Александр Погорелов и Олег Протасов, которых поддерживали Геннадий Литовченко и Владимир Устимчик. На 17-й минуте лучший нападающий москвичей Сергей Родионов воспользовался грубой ошибкой наших защитников и вратаря Сергея Краковского, затеявших перепасовку в своей штрафной площадке. Он перехватил у них мяч и направил в ворота днепрян.

«Днепр» перехватил инициативу только к концу первого тайма, и на 43-й минуте Устимчик из-за пределов штрафной площадки нанес сильный удар по воротам москвичей. Мяч срикошетил о защитника «Спартака», изменил направление и влетел в ворота Рината Дасаева. Попытки изменить счет во 2-м тайме не удались, матч так и закончился с ничейным счетом 1:1.

Матч третьего тура состоялся 4 апреля 1983 года в Днепропетровске. На стадионе «Метеор» в присутствие 28500 зрителей «Днепр» играл против ленинградского «Зенита». Гости с первых же минут матча бросились атаковать ворота днепрян. Но футболисты нашей команды цепко защищались и активно контратакавали. Несколько возможностей поразить ворота упустил Протасов, а после удара Виктора Кузнецова мяч угодил в перекладину ворот. Во втором тайме ленинградцы усилили натиск. Но на 57-й минуте после поданного Устимчиком углового Олег Таран, выиграв верховую борьбу у защитников «Зенита», направил мяч в сетку ворот. Изменить счет - 1:0 в пользу днепрян - соперникам так и не удалось. «Днепр» одержал первую победу в чемпионате.

В матче 4-го тура чемпионата, который состоялся 8 апреля, днепряне на своем поле принимали ташкентский «Пахтакор». Наша команда одержала вторую подряд победу в чемпионате. Счет открыл Устимчик на 54-й минуте. Гости сравняли счет после ошибки наших защитников на 69-й минуте. Имевший преимущество в матче «Днепр» смог отвоевать победу - на 81-й минуте мяч забил Владимир Лютый.

После этой победы состоялось собрание команды, на котором было принято решение бороться за место в первой пятерке. Но после двух последующих игр на выезде днепряне привезли только одно очко.

Особенно драматично для «Днепра» проходил матч 5-го тура в Баку против «Нефтчи» 15 апреля. Забив гол на 13-й минуте (Владимир Устимчик), днепряне пропустили 2 мяча: первый - на 24-й минуте, а второй, с пенальти, - на 77-й. «Днепр» смог отыграться только на 83-й минуте после удара Кузнецова. Игра закончилась со счетом 2:2.

Матч 6-го тура наша команда проводила в Тбилиси против местного «Динамо» 19 апреля 1983 года. Несмотря на то, что динамовцы в то время переживали смену поколений и не блистали, они вчистую переиграли «Днепр» со счетом 3:1. Два гола были забиты на 37-й и 39-й минутах первого тайма, а третий - на 74-й минуте второго тайма. «Днепр» смог ответить только одним голом Владимира Лютого на 61-й минуте.

Через 10 дней днепряне на своем поле принимали другую грузинскую команду – «Торпедо» из Кутаиси. В этом матче «Днепр», имевший подавляющее игровое и территориальное преимущество, так и не смог распечатать ворота гостей. Матч закончился вничью 0:0.

Вторая половина первого круга

В матче 8 тура, который состоялся 2 мая на «Метеоре», днепрянам, находившимся с семью очками на 8-м месте, противостоял лидер чемпионата «Арарат» из Еревана, набравший 10 очков. «Днепр» разгромил соперника. На 19-й минуте счет открыл с пенальти Николай Павлов. Второй гол на 36-й минуте забил Александр Погорелов. Во втором тайме на 65-й минуте полузащитник гостей Ашот Саакян срезал мяч, поданный Устимчиком с углового, в собственные ворота. Устимчик на 84-й минуте красивым ударом со штрафного забил 4-й мяч. 4:0 в пользу «Днепра»

13 мая «Днепр» встретился в Киеве на Республиканском стадионе с местным «Динамо». Игра прошла с явным преимуществом киевлян и закончилась со счетом 2:1. У киевлян первый мяч уже на 14-й минуте забил Александр Заваров, на 37-й с пенальти удвоил счет Леонид Буряк. На 41-й минуте Кузнецов отквитал один мяч, воспользовавшись ошибкой полузащитника киевлян Ярослава Думанского. Второй тайм прошел с еще большим преимуществом динамовцев, но забить больше они не смогли.

После этого матча для «Днепра» наступил трехнедельный перерыв, связанный с отборочными матчами первой и олимпийской сборной СССР. А 4 июня «Днепр» на «Метеоре» встретился с ЦСКА и проиграл 2-й матч подряд. Армейцы дважды поразили ворота Сергея Краковского на 11-й и 21-й минутах. Днепряне во втором тайме полностью перехватили инициативу, подав на ворота москвичей 10 угловых. Но забить смогли только единожды - на 82-й минуте Олег Таран поразил ворота соперников.

Затем «Днепру» предстояло сыграть два матча: с московским «Торпедо» дома и на выезде в Минске - с чемпионом СССР в 1982 году минским «Динамо». Наша команда победила в обоих матчах со счетом 2:1. 7 июня в матче 11-го тура победные мячи в ворота торпедовцев забили Устимчик (на 20-й минуте) и Олег Серебрянский (на 37-й минуте). А 11 июня, в матче 12-го тура, в тяжелом противостоянии с минскими динамовцами  второй мяч в их ворота забил на 78-й минуте Федоренко, а первый гол хозяева пропустили уже на 4-й минуте, срезав мяч в свои ворота.

После двух последних побед «Днепр» наконец-то передвинулись в верхнюю часть турнирной таблицы. Футболисты, по их признанию, поверили, что действительно смогут стать призерами чемпионата. Но в матче 13-го тура, который состоялся 15 июня 1983 года в Вильнюсе, наша команда со счетом 1:2 проиграла «Жальгирису». Что стало причиной поражения, трудно сказать. Но днепряне уже на 4-й минуте пропустили курьезный гол. Нападающий хозяев Стасис Бараускас, стоя спиной к воротам «Днепра», перекинул головой мяч по дуге за спину Краковского после выполненного вброса из-за боковой. Единственный мяч в ворота «Жальгириса» на 29-й минуте после отличной передачи Устимчика забил Федоренко.

После 13-ти туров «Днепр» находился на 10-м месте в турнирной таблице. Команда набрала 13 очков при разности забитых и пропущенных мячей 18-16. «Днепр» одержал 5 побед, 3 матча закончил вничью и 5 - поражением.

20 июня «Днепр» играл в Харькове с финалистом Кубка СССР «Металлистом». Это была острая и напряженная игра. Начавший агрессивно «Днепр» к середине первого тайма сбавил обороты. И на 35-й минуте лучший бомбардир харьковчан Леонид Тарасов забил гол в наши ворота. И только на счастливой для днепрян 83-й минуте матча вышедший на замену Тарану Олег Протасов сильнейшим ударом забил ответный гол. Матч закончился со счетом 1:1. С этого матча началась 70-дневная серия беспроигрышных выступлений нашей команды, которая продлилась до конца августа.

25 июня «Днепр» на своем поле принимал обладателя Кубка СССР донецкий «Шахтер». С первых же минут матча днепряне навязали сопернику скоростную игру, приведшую к ошибкам в защите донетчан. На 16-й минуте Таран точным ударом забил первый гол. На 35-й минуте Дилай забивает второй гол, и днепряне, успокоившись, отдают инициативу гостям. На 41-й минуте защитники «Днепра», грубо сыграв в своей штрафной площадке против настырного Виктора Грачева, пропускают первый ответный гол. Получив «наставления» от своего тренера в перерыве, днепряне снова бросаются в атаку, и на 47-й минуте Таран забивает 3-й мяч в ворота гостей. Только к 85-й минуте Грачев забивает 2-й ответный гол. «Днепр» добивается заслуженной победы со счетом 3:2.

1 июля, в 17-м туре, (16 тур «Днепр» пропускал) команду ожидало новое испытание – встреча с лидером первенства одесским «Черноморцем». К сожалению, в этом матче получил травму главный бомбардир и разыгрывающий полузащитник в стартовых турах чемпионата Владимир Устимчик. На 17-й минуте гол забил Владимир Лютый с подачи вышедшего на замену Устимчику Олега Серебрянского. Через три минуты 2-й гол в ворота одесситов забил Литовченко. «Черноморец» захватил инициативу во 2-м тайме, но счет изменить не смог. 2:0 - победа днепрян.

В последнем матче первого круга «Днепр» принимал на своем поле 5 июля кишиневскую «Нистру» и разгромил молдавскую команду со счетом 6:0. Три гола в ворота гостей забил Протасов (на 3-й, 8-й и 26-й минутах), 2 гола забил Таран (на 15-й и 39-й минутах) и 1, на 80-й минуте, Погорелов.

Первый круг «Днепр» с 20-ю набранными очками закончил в чемпионате на 6-м месте, но от лидера – «Жальгириса» - его отделяли уже всего 3 очка. «Днепр» одержал 8 побед, 4 матча закончил вничью и в пяти уступил соперникам. Футболисты команды забили больше всех других команд высшей лиги – 30 мячей, а пропустила 19. Больше всех в нашей команде забил Олег Таран (6 мячей), по 4 мяча забили Устимчик и Протасов. Но впереди был еще 2-й круг и 17 матчей с соперниками.

Продолжение следует

Владислав Рыбаков

Газета ГОРОЖАНИН gazeta.dp.ua/read/pervaya_pobeda … ii_dnepra_

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

32 ( 12-02-2015 20:32:49 змінене kbg_dnepr )

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Еще про памятник Екатерина:

Первый памятник Екатерине II был установлен в 1846 году стараниями екатеринославского дворянства
25.12.2014 темные места

I.

В примечании к плану Потемкина о построении Екатеринослава, который, по мысли основателя, должен был сделаться, так сказать, столицею всей южной России, сказано, что статуя Екатерины ІІ, поставленная перед собором „кажется та самая, которая некогда принадлежала A. Н. Гончарову, a потом поэту Пушкину".

Не знаю, какова была статуя, принадлежавшая Гончарову и Пушкину, но смело утверждаю, что это была не Екатеринославская, которая конечно не могла и принадлежать никакому частному лицу. Я живал в Екатеринославе, часто ее видел и знаю ее историю довольно подробно.

В 1848 году, после которого я уже не был в этом городе, я видел подлинные планы Екатеринослава, по проектам Потемкина, y тогдашнего губернатора, покойного Андрея Яковлевича Фабра, любителя и знатока старины. Нынешний Екатеринослав выстроен под горою, a Потемкин замышлял построить его на горе, высящейся над Днепром. Она спускается к реке отлогостию, на которой разведен сад. Против него остров, на котором предполагалось устроить университет, обсерваторию, жилища для профессоров и студентов, словом основать нечто в роде Парижского "quartier latin", отдельно от города, но в соединении с ним посредством моста через рукав Днепра. У этого берега, где Екатерина ступила на землю с галеры, на которой она плыла, стоит первый из тех каменных столбов, которые отсюда на дороге в Крым и по Крыму встречаются на каждых семи верстах и обозначают линию торжественного поезда по Новороссии и Тавриде бессмертной государыни в 1787 году. Сад примыкает ко дворцу Потемкинскому, разграбленному при Павле. Теперь это дом Екатеринославского дворянства, с огромною залой по средине. В мое время по близости помещались только некоторые присутственные места и собор, который Потемкин при закладке велел архитектору пустить "на аршинчик длиннее", чем собор св. Петра в Риме. Нынешняя огромная ограда Екатеринославского собора обозначает границы заложенного или предполагавшегося Потемкиным собора. Перед ним, лицом к югу, возвышается колоссальная бронзовая статуя Екатерины Великой, которой рука указывает на путь, ведущий к приобретенной ею Тавриде. Мысль постановки этого памятника величественна, и я никогда не мог смотреть без особенного чувства на лик величайшей между наших венценосцев, обращенный на благословенные степи юга, дарованные ею России. Самая пустота, среди которой возвышается статуя, как-то особенно действовала на душу: невольно думалось о том, что было бы на этом месте, если бы смерть не унесла так скоро Потемкина, a потом Екатерину? Город выстроен весь под горой, в противность их планам, и никогда не процветал.

К сожалению я не помню, кто и когда именно заказал эту статую. Помнится, что это был император Александр I, но решительно кажется, что это было в его царствование. Статуя исполнена была в Берлине, уже по его кончине. Об ней потом докладывали императору Николаю в бытность его в Берлине, но о доставлении ее в Россию не было сделано никакого распоряжения. Прошли многие годы. Хозяин статуи стал смотреть на нее уже как на вещь ненужную и написал в Петербург, что если ее не возьмут y него, то он обратит металл на разные изделия. К счастию тогда был в Петербурге Екатеринославский губернский предводитель дворянства, покойный барон Федор Ермолаевич Франк, которого я знал лично столько же за любезного и добрейшего человека, сколько и за пламенного патриота, служившего с отличием в кампаниях 1812 — 1814 годов. Барон Франк списался с Берлином, остановил варварское покушение уничтожить статую Екатерины и, возвратившись в Екатеринослав, сделал тамошнему дворянству предложение приобрести ее, перевезти и поставить на описанное выше место, что и было принято дворянством единогласно. Статую привезли далеким путем, с величайшими затруднениями: дворянство не имело средств, какими пользуется казна, для перевозки такой огромной тяжести: веревки, канаты, доски все это, так сказать, горело под нею: издержки были чрезвычайны. Но все препятствия были преодолены, и благодетельнице южного края был наконец, около полувека после ее кончины, воздвигнут единственно дворянством, которое она любила и ценила по достоинству, достойный во всех отношениях и (не к чести нашей будь сказано) единственный в России монумент. На пьедестале его надпись: „Екатерине II, от благодарного Екатеринославского дворянства." У меня есть литографированный рисунок этого памятника, подаренный мне в 1848 году бароном Ф. Е. Франком. Неужели памятник Екатерины в Екатеринославе останется еще долго единственным в России?

Михаил Лонгинов

Тула. 30 марта 1863 г. // ЗАМЕТКИ НА СТАТЬИ РУССКОГО АРХИВА. (ВЫПУСК 4-й.) // "Русский архив" 1864 года (004 tom_Russkiy arhiv_1865_vip 7-12)

www.nicsky.ru/30#ixzz3RYZvQEPS

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Thanks: Алена1

Share

33 ( 13-02-2015 19:28:09 змінене kbg_dnepr )

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Наша обладминистрация на своей странице выложила историю - правда, год основания лично мне внушает некоторые сомнения...

История

1942 - учреждена областная управа (орган местного самоуправления при окупационной администрации)
1942 - из территорий Днепропетровской обл. образована административная единица Каменское-штадт с центром в г. Каменское, 20 округов в управлении
1941 - 1941-1943 образован генеральный округ Днепропетровск (комиссариат) в составе Рейхскомиссариата Украина
1942 - 25.08.1941-25.10.1943 - окупация Германией
1932 - 27.02.1932 - образована Днепропетровская область
1930 - 2.09.1930-27.02.1932 - образован Днепропетровский район
1926 - 20.07.1926-2.09.1930 - Екатеринославский округ переименован в Днепропетровский
1925 - 1.08.1925 - Екатеринославская губерния упразднена
1923 - 7.03.1923-20.07.1926 - образован Екатеринославский округ
1919 - 30.12.1919 Екатеринослав заняли войска Красной Армии
1919 - 8.12.1919-30.12.1919 захват войсками генерала А. Я. Слащова
1919 - 9.11.1919-8.12.1919 захват войсками атамана Махно
1919 - 28.10.1919-6.11.1919 захват войсками атамана Махно
1919 - 30.06.1919 захват войсками А. И. Деникина
1919 - 29.06.1919-30.06.1919 захват войсками генерала Май-Маевского
1919 - 15.05.1919-29.06.1919 захват войсками Красной Армии
1919 - 12.05.1919-15.05.1919 захват войсками атамана Григорьева
1919 - 26.01.1919 Екатеринослав заняли части Красной армии под командованием П. Е. Дыбенко
1919 - ?.01.1919 Екатеринослав заняли войска УНР атамана Самокиша
1918 - 28.12.1918 город Екатеринослав заняли войска Махно и большевиков
1918 - 29.04.1918-14.12.1918 в составе Украинской Державы
1918 - 2.04.1918-29.04.1918 в составе Украинской Народной Республики
1918 - 2.04.1918 - захват войсками Германии
1918 - 30.01.1918-2.04.1918 в составе Донецко-Криворожской Советской республики (РСФСР)
1917 - 28.12.1917-30.01.1918 в составе Украинской (Советской) Народной Республики
1917 - 7.11.1917-28.12.1917 в составе Украинской Народной Республики
1802 - 8.10.1802-1.08.1925 Екатеринославская губерния
1796 - 12.12.1796-8.10.1802 Новороссийская губерния
1789 - 1789-12.12.1796 Екатеринославское намесничество
1789 - центр наместничества перенесён из г. Кременчуг в г. Екатеринослав
1784 - 22.01.1784 образовано Екатеринославское наместничество с центром в г. Кременчуг
1766 основан г. Екатеринослав Новороссийской губернии

politwiki.org/992/ru/%D0%94%D0%B … 0%B8%D1%8F

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Thanks: Алена1

Share

34 ( 27-02-2015 12:27:14 змінене kbg_dnepr )

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Руководители

2010 - 18.03.2010 - Вилкул Александр Юрьевич 24.05.1974 - председатель областной государственной администрации
2010 - 9.02.2010-18.03.2010 Сергеев Виктор Владимирович 10.03.1950 - и.о. председателя областной государственной администрации
2010 - 4.02.2010-9.02.2010 Кроль Семен Семенович 3.09.1950 - и.о. председателя областной государственной администрации
2007 - 10.12.2007-4.02.2010 Бондарь Виктор Васильевич 5.11.1975 - председатель областной государственной администрации
2007 - 3.09.2007-10.12.2007 Бондарь Виктор Васильевич 5.11.1975 - вр.и.о. председателя областной государственной администрации
2006 - 30.08.2006-? Вилкул Юрий Григорьевич 14.11.1949 - председатель областного Совета
2005 - 11.11.2005-3.09.2007 Деева Надежда Николаевна 22.10.1951 - председатель областной государственной администрации
2005 - 22.09.2005-11.11.2005 Деева Надежда Николаевна 22.10.1951 - и.о. председателя областной государственной администрации
2005 - 1.04.2005-22.09.2005 Ехануров Юрий Иванович 23.08.1948 - председатель областной государственной администрации
2005 - 4.03.2005-1.04.2005 Чорнокур Иван Григорьевич 3.03.1950 - и.о. председателя областной государственной администрации
2005 - 4.02.2005-4.03.2005 Касьянов Сергей Павлович 30.03.1966 - председатель областной государственной администрации
2004 - 30.12.2004-4.02.2005 Мелещик Владимир Адамович 5.12.1948 - и.о. председателя областной государственной администрации
2004 - 13.12.2004-?.03.2006 Швец Николай Антонович 6.09.1955 - председатель областного Совета
2003 - 30.07.2003-30.12.2004 Яцуба Владимир Григорьевич 1.07.1947 - председатель областной государственной администрации
2002 - 16.05.2002-13.12.2004 Булавка Галина Ильинишна 11.08.1953 - председатель областного Совета
1999 - 27.04.1999-30.07.2003 Швец Николай Антонович 6.09.1955 - председатель областной государственной администрации
1998 - 10.04.1998-27.04.1999 Мигдеев Александр Васильевич 16.08.1938 - председатель областной государственной администрации
1998 - 16.05.1998-?.04.2002 Дубинин Эдуард Владиславович 12.07.1945 - председатель областного Совета
1997 - 3.09.1997-10.04.1998 Забара Виктор Николаевич 20.07.1947 - председатель областной государственной администрации
1996 - 8.08.1996-3.09.1997 Деркач Николай Иванович 25.06.1949 - председатель областной государственной администрации
1995 - 25.09.1995-8.08.1996 Деркач Николай Иванович 25.06.1949 - и.о. председателя областной государственной администрации
1995 - 19.07.1995-25.09.1995 Лазаренко Павел Иванович 23.01.1953 - председатель областной государственной администрации
1995 - ?.07.1995-14.05.1998 Лазаренко Павел Иванович 23.01.1953 - председатель областного Совета
1994 - 26.06.1994-19.07.1995 Лазаренко Павел Иванович 23.01.1953 - председатель областного Совета и исполнительного комитета
1992 - 23.03.1992-?.06.1994 Лазаренко Павел Иванович 23.01.1953 - представитель Президента Украины
1992 - ?.02.1992-?.06.1994 Богатырь Виктор Васильевич 27.06.1936 - председатель областного Совета

politwiki.org/992/ru/%D0%94%D0%B … 0%B8%D1%8F

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

35

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

1991 - ?.01.1991-28.02.1992 Задоя Николай Кузьмич 12.06.1938 - председатель областного Совета и исполнительного комитета
1990 - 5.04.1990-29.01.1991 Задоя Николай Кузьмич 12.06.1938 - председатель областного Совета
1990 - 31.08.1990-26.08.1991 Омельченко Николай Григорьевич 16.06.1936 - первый секретарь областного комитета КПУ
1989 - ?.11.1989-?.01.1991 Стежко Станислав Андреевич 1938 - председатель областного исполнительного комитета СНД
1988 - 14.12.1988-31.08.1990 Задоя Николай Кузьмич 12.06.1938 - первый секретарь областного комитета КПУ
1987 - 20.04.1987-14.12.1988 Ивашко Владимир Антонович 28.10.1932-13.11.1994 первый секретарь областного комитета КПУ
1983 - ?.?.1983-?.11.1989 Бабич Юрий Петрович 20.10.1928 - председатель областного исполнительного комитета СНД
1983 - 1983-20.04.1987 Бойко Виктор Григорьевич 19.07.1931 - первый секретарь областного комитета КПУ
1978 - 1978-1983 Бойко Виктор Григорьевич 19.07.1931 - председатель областного исполнительного комитета
1976 - ?.06.1976-1983 Качаловский Евгений Викторович 20.03.1926 - первый секретарь областного комитета КПУ
1965 - ?.10.1965-?.06.1976 Ватченко Алексей Федосеевич 12.02.(31.01.)1914-22.11.1984 первый секретарь областного комитета КПУ
1964 - ?.12.1964-1978 Пашов Михаил Васильевич 1915-2002 председатель областного исполнительного комитета
1964 - ?.12.1964-?.10.1965 Щербицкий Владимир Васильевич 17.02.1918-16.02.1990 первый секретарь областного комитета КПУ
1964 - 1964-?.12.1964 Пашов Михаил Васильевич 1915-2002 председатель сельского областного исполнительного комитета
1963 - 7.07.1963-?.12.1964 Щербицкий Владимир Васильевич 17.02.1918-16.02.1990 первый секретарь промышленного областного комитета КПУ
1963 - ?.01.1963-?.12.1964 Яцуба Иван Васильевич 1913- председатель промышленного областного исполнительного комитета СНД
1963 - ?.01.1963-1963 Васильев Николай Федорович 22.11.(5.12.)1916- председатель сельского областного исполнительного комитета
1963 - ?.01.1963-?.12.1964 Ватченко Алексей Федосеевич 12.02.(31.01.)1914-22.11.1984 первый секретарь сельского областного комитета КПУ
1963 - ?.01.1963-7.07.1963 Толубеев Никита Павлович 1922- первый секретарь промышленного областного комитета КПУ
1961 - ?.07.1961-?.01.1963 Васильев Николай Федорович 22.11.(5.12.)1916 - председатель областного исполнительного комитета СДТ
1961 - ?.05.1961-?.01.1963 Толубеев Никита Павлович 1922 - первый секретарь областного комитета КПУ
1957 - ?.12.1957-?.05.1961 Гаевой Антон Иванович 4(17).01.1907-3.07.1962 первый секретарь областного комитета КПУ
1955 - ?.12.1955-?.12.1957 Щербицкий Владимир Васильевич 17.02.1918-16.02.1990 первый секретарь областного комитета КПУ
1954 - 1954-?.07.1961 Юнак Иван Харитонович 19.03.1918-31.07.1995 председатель областного исполнительного комитета СДТ
1952 - 1952-1954 Гавриленко Николай Евстафьевич 1908-1968 председатель областного исполнительного комитета СДТ
1950 - ?.06.1950-?.12.1955 Кириленко Андрей Павлович 26.08(8.09).1906-12.05.1990 первый секретарь областного комитета КП(б)У
1947 - ?.03.1947-1952 Филиппов Иван Маркелович 1905-21.01.1963 председатель областного исполнительного комитета СДТ
1947 - 27.11.1947-?.06.1950 Брежнев Леонид Ильич 6(19).12.1906-10.11.1982 первый секретарь областного комитета КП(б)У
1944 - ?.02.1944-?.03.1947 Дементьев Георгий Гаврилович председатель областного исполнительного комитета СДТ
1944 - ?.02.1944-27.11.1947 Найденов Павел Андреевич 12.12.1905-27.03.1967 первый секретарь областного комитета КП(б)У
1943 - ?.10.1943-?.02.1944 Найденов Павел Андреевич 12.12.1905-27.03.1967 председатель областного исполнительного комитета СДТ
1943 - 1943-.02.1944 Дементьев Георгий Гаврилович первый секретарь областного комитета КП(б)У
1942 - ?.07.1942-1943 Садовниченко Дмитрий Гаврилович 28.10.1907-16.02.1955 Первый Секретарь подпольного областного комитета КП(б)У
1942 - Олийныченко председатель областной управы
1941 - 1941-1943 Николаус (Клаус) Зельцнер Claus Selzner 20.02.1899-21.06.1944 генеральный комиссар Днепропетровского округа Рейхскомиссариата Украина
1941 - ?.08.1941-28.07.1942 Сташков Николай Иванович 2.04.1907-26.01.1943 Первый Секретарь подпольного областного комитета КП(б)У
1941 - ?.07.1941-?.10.1941 Грушевой Константин Степанович 25.10(7.11).1906-10.02.1982 и.о. первого секретаря областного комитета КП(б)У
1940 - ?.06.1940-?.08.1941 Найденов Павел Андреевич 12.12.1905 -27.03.1967 председатель областного исполнительного комитета СДТ

Там же

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share