ЖМУРКО МИХАЙЛО ДАВИДОВИЧ, 1908 р.н.,
с.Кошаро-Олександрівка, українець, освіта початкова, член ВКП(б) у 1929-33 роках, сержант 11-го окремого штурмового батальйону. У 1933 році колегією ОДПУ “за розтрату державних коштів” був засуджений до 3 років неволі. Вдруге заарештований 8.01.1945 відділом контррозвідки “Смерш” 19-го евакопункту 2-го Українського фронту (“після служби у Червоній армії 1928-30 років, працював на Далекому Сході, де й був засуджений, вернувся додому; у серпні 1941 року мобілізований до армії, направлений у м.Сталіно, де йому видали військовий квиток і відпустили додому, поїхав до дружини у м.Макіївку; у березні 1942 року разом з дружиною добровільно виїхав у Німеччину на роботи, працював зокрема і на військовому заводі Круппа, виготовляв зброю проти Червоної армії; через хворобу, туберкульоз легень, у червні 1942-го разом з дружиною вернувся додому; 27.03.1944 Голованівським райвійськкоматом утретє покликаний служити; з листопада 1944 року лікувався у госпіталі легкопоранених 2617, вів профашистську агітацію, вихваляючи умови праці й побуту у Німеччині, зводив наклепи на життя в Радянському Союзі; наприклад: одного разу працівники гестапо при обшуку побачили в нього перший том творів Леніна, через що тричі викликали його на допити, де приймали дуже ввічливо, частували вином і кавою, на машині відвезли назад на завод, а наступного дня чиновник гестапо повернув йому книгу Леніна й вибачився; або ще: кожен німець має вдома мотоцикл чи велосипед - вони живуть краще, ніж ми”). Засуджений 17.05.1945 трибуналом тилу 2-го Українського фронту до 7 років виправно-трудових таборів з позбавленням громадянських прав на 3 роки. Реабілітований 12.06.1990 трибуналом Прикарпатського військового округу. (П - 11744)