1

Тема: Документы из сети...

https://twitter.com/History_Ukraine/sta … 2393672704

свой среди чужих, чужой среди своих...
N-FTA62436

Share

2

Re: Документы из сети...

Жаль что без конкретики - какая именно переписка, в каком именно архиве...

Share

3

Re: Документы из сети...


https://twitter.com/History_Ukraine/sta … 9617300480

свой среди чужих, чужой среди своих...
N-FTA62436

Share

4

Re: Документы из сети...


Спецповідомлення КДБ про проведення політичної акції під час прем'єри фільму «Тіні забутих предків», 1965 р.


https://twitter.com/History_Ukraine/sta … 1924745216

свой среди чужих, чужой среди своих...
N-FTA62436

Share

5

Re: Документы из сети...

Українські діти народжені на виселенні в Казахстані, 1950-1960 рр.

https://pbs.twimg.com/media/C-pHFN0WsAE_-db.jpg

https://twitter.com/History_Ukraine/sta … 6825161728

свой среди чужих, чужой среди своих...
N-FTA62436

Share

6

Re: Документы из сети...

https://twitter.com/History_Ukraine/sta … 9561403393

свой среди чужих, чужой среди своих...
N-FTA62436

Share

7

Re: Документы из сети...

КГБ УССР о местах захоронения жертв репрессий в Харькове.
Взял тут:  allin777.livejournal.com/367308.htmlhttps://ic.pics.livejournal.com/allin777/18106045/237145/237145_800.jpg


https://ic.pics.livejournal.com/allin777/18106045/237411/237411_800.jpg


https://ic.pics.livejournal.com/allin777/18106045/237851/237851_800.jpg

Share

8

Re: Документы из сети...

Показания бывшего сотрудника НКВД Митрофана Сыромятникова
взял тут: allin777.livejournal.com/361699.html
ВЫПИСКА
из протокола допроса Сыромятникова М.В.

(Свидетельские показания даны им 20 июня 1990 года полковнику юстиции Ершику В.Я.)

С
1939 по 1941 год Сыромятников М.В. занимал должность старшего по
корпусу внутренней тюрьмы управления НКВД по Харьковской области.

"...Я
вспоминаю, что когда я доставлял арестованных в подвал, мне пришлось
видеть, что в комнату куда заводили арестованных, заходил комендант
Зеленый, у которого в руках находился револьвер. Из этой же комнаты мы
через некоторое время убирали трупы. Я сейчас не могу вспомнить когда
именно происходили расстрелы и захоронения на еврейском кладбище. Однако
они происходили не каждый день, а очевидно по мере накопления
подследственных, приговоренных к высшей мере наказания. Захоронения на
еврейском кладбище происходили примерно до середины марта 1938 года.
Затем
было организовано новое место захоронения, которое располагалось в
Лесопарке, по Белгородскому шоссе в сторону гор. Белгорода в лесу,
примерно в 1,5 километра от поселка Пятихатки, примерно в 200 метрах
справа от дороги. Из сотрудников УНКВД которые были непосредственно
причастными к массовым расстрелам я вспоминал Кашина Василия, Руденко,
Руся, других данных их не помню. Вспоминаю, что примерно в 1939 году они
еще были осуждены за нарушение социалистической законности. Я их
неоднократно видел в подвале, знаю что конкретно делали, какие действия
совершили, мне об этом неизвестно.

В рассказанных акциях я участвовал не часто, а периодически по указанию коменданта Зеленого.

Как
я уже показал, захоронения на еврейском кладбище прекратились примерно в
середине 1938 года. С этого времени захоронения происходили в указанном
мною месте в Лесопарке по Белгородскому шоссе. Мне, примерно два раза
ночью пришлось вывозить туда трупы расстрелянных советских граждан.
Однако более подробно об этом показать в настоящее время не могу, так
как за давностью времени уже не помню.

Примерно в мае 1940 года
во внутреннюю тюрьму НКВД начали прибывать большие группы польских
военнослужащих. Как правило это были офицеры польской армии и жандармы.
Как нам тогда объяснили, эти поляки попали в плен Красной Армии при
освобождении в 1939 году западных областей Украины и Белоруссии. Откуда
они прибывали в Харьков, мне об этом не известно. В Харьков их
доставляли по железной дороге в специальных вагонах. С УНКВД выезжали
машины, на которых поляков доставляли в здание УНКВД. Я в то время был
старшем по корпусу внутренней тюрьмы и мне пришлось принимать поляков и
водворять их в камеры. Как правило в тюрьме они находились недолгое
время: день-два, а иногда и несколько часов, после чего их отправляли в
подвал НКВД и расстреливали. Расстреливали их по приговорам или указам
судебным решениям, мне об этом не известно. Мне приходилось несколько
раз сопровождать их в подвал и я видел, что в подвальные помещения их
заводили группами. В подвале находился прокурор, кто именно я уже не
помню и комендант Куприй, других данных о нем также не помню, <в то
время он был комендантом УНКВД>, и несколько человек из комендатуры.
Кто именно расстреливал поляков, мне об этом не известно. После
расстрелов трупы поляков грузились в грузовой автомобиль и отправлялись в
лесопарк, в указанное мною место захоронений. Расстрелы поляков
производились по мере их поступления в УНКВД. Сколько их было доставлено
в УНКВД по Харьковской области я не знаю, и примерно сказать не могу,
так как я заболел и попал в госпиталь, где находился 2 месяца на момент
моего заболевания поляки в УНКВД еще поступали. Несколько раз мне
приходилось грузить трупы поляков и отвозить на место их захоронения.
Как я уже показал, место захоронения находилось примерно в 200 метрах от
Белгородского шоссе. Его территория была обнесена забором и охранялась.
Дальше начинался яр. Трупы поляков складывали в большие ямы, которых
было две или три. Трупы посыпали порошком белого цвета. Для чего был
нужен этот белый порошок, я не зною, в то время среди нас ходили разные
разговоры, якобы этот порошок способствовал разложению трупов. Надо
сказать что все действия по расстрелу поляков и их захоронению
контролировались представителями НКВД из Москвы. После расстрелы поляков
в этом месте производились и захоронения расстрелянных советских
граждан, которые были приговорены к высшей мере наказания. Однако
каких-либо конкретных сведений, я об этом не знаю. Мне известно, что
после освобождения города Харькова, на этом месте захоронились
приговоренные к расстрелу изменники Родины, каратели, полицейские и
другие преступники, однако более детально об этом я показать не могу у
так как я не был свидетелем этих акций. После окончания войны стало
известно, что на указанном месте захоронения в Лесопарке немцы хоронили
своих тифозных больных, однако я об этом помню из рассказов других
сотрудников. В послевоенное время это место захоронений было закрыто и
мне более о нем ничего не известно.

Я хочу добавить свои
показания тем, что ни я, ни другие сотрудники комендатуры не знали кто и
за что был арестован и содержался в тюрьме НКВД, нам говорили, что
арестованные являются врагами нашего общества, нашего народа. В
настоящее время я узнал из средств массовой информации, что в феврале
имели место необусловленные репрессии, и хочу, чтобы мои показания
помогли восстановить справедливость и увековечить места захоронения
жертв репрессий..."

Share

9

Re: Документы из сети...

ВЫПИСКА ИЗ ПРОТОКОЛА
дополнительного опроса свидетеля
6 марта 1992 года
гор. Чугуев
Харьковской области

Ст.
военный прокурор начальник отдела управления надзора Главной военной
прокуратуры полковник юстиции Третецкий, с соблюдением требований ст.
ст. 85, 167 и 170 УПК Украины дополнительно допросил свидетеля
Сыромятникова Митрофана Васильевича с применением видеозаписывающей
аппаратуры. <остальные анкетные данные на Сыромятникова М.В. в деле
имеются>

в соответствии с ч. 4 ст. 167 УПК Украины
Сыромятникову М.В. разъяснены обязанности свидетеля, предусмотренные ст.
70 УПК Украины, и он предупрежден об ответственности по ст. 179 УК
Украины за отказ или уклонение от дачи показаний и по ст. 178 УК Украины
за дачу заведомо ложных показаний. Одновременно ему разъяснено, что в
ходе допроса будут применена видеосъемка.

В соответствии с
действующим уголовно-процессуальным законодательством Украины
специалисту Маринченко А. И. разъяснены его права и обязанности.

Допрос Сыромятникова М.В. начат в 11 часов 15 минут.

На
вопрос прокурора подтверждает ли свидетель Сыромятников М.В. данные им
ранее показания, в том числе и 30 июля 1991 года, последний заявил, что
подтверждает все свои показания, данные им ранее и при необходимости
может их дополнить.

Допрос Сыромятникова М.В. производился прямо на квартире его.

Вопрос:
Вам предъявляется приказ Народного комиссара внутренних дел СССР от 26
октября 1940 г. о награждении работников НКВД за успешное выполнение
специальных заданий <в том числе центрального аппарата НКВД СССР,
УНКВД Калининской, Смоленской и Харьковской областей> и перечисляются
все фамилии, указанные в этом приказе, кого Вы можете назвать? Вот
например ст. л-т госбезопасности Куприй?

Сыромятников М.В. Куприй
— это комендант. После Зеленого прислали Куприя. Был он комендантом при
Управлении в Харькове. Это он выполнял все работы, которые назвали
«указания» начальника Управления Сафонова. Он тогда был.

Вопрос :
на прошлом опросе 30 июля 1991 г. Вы показывали, что Куприй занимался
расстрелом польских военнопленных. Это тот ли Т.Ф.?

Сыромятников
М.В. Правильно, это он. Во время войны его судили и еще двоих, забыл
кого. Послали их в штрафной батальон. Но они дались. А потом, когда он
приехал, война, кажется, закончилась послали в Полтаву на жиркомбинат
работать директором. И он мне говорил, поедем со мной, я ответил, что я
работаю и меня никто не схватит. Он сказал, что постарается, чтоб
отпустили, но я не захотел.

Вопрос : Уточните, когда поляков привезли?

Сыромятников
М.В. Да в начале 1940 г. весной. Привезли их из Ворошиловградской
области, там лагерь есть. Привезли их в Харьков. Я не знаю сколько их
было. Это мне Смыкалов рассказал, что он ездил за ними. Их привезли в
комендатур, во внутреннюю тюрьму Управления. Сколько их привезли? Машин
2-3. На ул. Чернышевского, здесь же Совнаркомовская, а с другой стороны
Дзержинская, вокруг всего Управления были улицы. Я же был старшина по
званию. В должности я тогда был прикреплен к комендатуре. Я был старшим
по корпусу.

Вопрос : Вы сами не расстреливали польских офицеров ?

Сыромятников М.В. Это же было поручено коменданту Куприю и с ним был надзиратель Голицын, он работал при Куприе.

Вопрос : Какое участие он принимал в этом, вывозил или чем занимался?

Сыромятников
М.В. Он там занимался не знаю. Он был в той группе, которая поляков
привозила и расстреливала. Он их в порядок приводил, привозил туда. До
прокурора и Куприя приводили Девятилов, понятно. Голицын, его шофер, он
привозил только. Он же возил на грузовой машине.

Вопрос : Следующий Шопка. Он какое участие принимал?

Сыромятников
М.В. Не знаю. Он в милиции кажется был. Я Вам откровенно скажу, что 800
рублей я никогда не получал. Я получал, в управление вызывали, ну как
вроде «оперативные» назывались деньги. Это всегда к праздникам, по 100
рублей давали, я расписывался. А чтоб 800 рублей, то боже збав.

Вопрос: А почему в этом приказе значитесь как поощрённый в сумме 800 рублей?

Сыромятников М.В. Ну значит пускай Куприй отвечает, он деньги получал, в карман забрал, а нас всех поставил туда под ведомость.

Вопрос: А вот эти Голицын, Девятилов, Мельник и другие, — они Вам говорили о том, что получали ли они деньги?

Сыромятников
М.В. Не говорили. И не скажут. Потому что это такое дело, может он им
приказал, чтобы никому не говорили, что получают, может так. Может они
даже не получали.

Вопрос: А вот за то, что отвозили, привозили поляков, копали ямы, когда готовили место для поляков в лесопарке, Вас поощрили?

Сыромятников
М.В. Кто поощрял? Их везли туда, где погранучилище. Дальше. В
лесопарковую зону, потом ее загородили. Копали. Объясняли, что значит
это курсанты учатся как оборону делать, какие окопы копать. Мы копали,
копали. Нам даже жрать не давали. Вам, говорили, привезет Капглапов. Он
был кладовщиком у Куприй. В его распоряжении были продукты а он их
прикарманил. Нас кормить — то не кормили, а копать заставляли, давай,
давай.

Вопрос: А яма-то глубокая была?

Сыромятников М.В. Ну как обычно окопы делали противотанковые.

Вопрос: Но Вы вот говорили, что яма одна такая была большая, что туда машина заезжала?

Сыромятников М.В. Машина заезжала. Это такая яма, что танк туда становится.

Вопрос: Сколько, примерно, в машину грузили трупов?

Сыромятников М.В. Сколько положено — двадцать пять, Накрывали их тем, что у них было. Покидали да пошел.

Вопрос: Там выгружали и складывали их или просто скидывали, или штабелями?

Сыромятников
М.В. Ну, что знаете. У нас не так как у немцев, повели в Бабий Яр да
постановили их всех с детьми и постреляли это у нас положено, как
говорится, по уставу. Решение такое. Какой он не был ответственный, а
получал свое наказание. А положат как положено. Как опускают, скажем,
гроб в яму.

Вопрос: Но ведь их без гробов?

Сыромятников М.В. Без гробов. Ну их же все равно не будут же.

Вопрос: Сколько Вы там дней работали, напомните пожалуйста?

Сыромятников
М.В. 6 дней по-моему был, а затем заболел. Шесть поездок сделали.
Машине по одной было, а потом по две. Это мне говорили.

Вопрос: А вот внутреннюю тюрьму, где Куприй расстреливал, куда их носили?

Сыромятников
М.В. Я уже показывал. Ясно рассказано. Той комнаты уже нет, первый этаж
Куприй взорвал, когда немцы уже на Холодной Горе были..."

С.Заворотнов "Харьковская Катынь"
взял тут: allin777.livejournal.com/361699.html

Share

10

Re: Документы из сети...

письмо маме в ГУЛАГ

https://twitter.com/VictorKvert2008/sta … 5240179712

свой среди чужих, чужой среди своих...
N-FTA62436

Share

11

Re: Документы из сети...

Расписка. Дюна

Коли добром ніхто не дасть нам світла, – Його здобути треба – не молить,
Бо без борні нікчемні всі молитви. І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не запалила.

Share

12 ( 19-09-2017 11:18:39 змінене mavra3 )

Re: Документы из сети...

Взято не из сети, а из моего семейного архива. Копия получена мною при личном посещении  Управления режимно -секретного и документального обеспечения Главного  Управления МВД  Украины в АР Крым.
Мой папа

Post's attachments

Рисунок (3).jpg 453.6 kb, file has never been downloaded. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.

Share

13

Re: Документы из сети...

Может уже где-то было...

Post's attachments

nrvd2.jpg
nrvd2.jpg 210.85 kb, 1 downloads since 2017-09-20 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Коли добром ніхто не дасть нам світла, – Його здобути треба – не молить,
Бо без борні нікчемні всі молитви. І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не запалила.

Share

14

Re: Документы из сети...

mavra3, sad  нет слов...

Thanks: mavra3, luvi2

Share

15

Re: Документы из сети...

Справка. Осокин

Post's attachments

1 Осокин.jpg
1 Осокин.jpg 583.96 kb, file has never been downloaded. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Коли добром ніхто не дасть нам світла, – Його здобути треба – не молить,
Бо без борні нікчемні всі молитви. І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не запалила.

Share

16

Re: Документы из сети...

Евлинская

Post's attachments

Евлинская.jpg
Евлинская.jpg 364.07 kb, file has never been downloaded. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Коли добром ніхто не дасть нам світла, – Його здобути треба – не молить,
Бо без борні нікчемні всі молитви. І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не запалила.

Share

17

Re: Документы из сети...

Удостоверение

Post's attachments

Наган.jpg
Наган.jpg 47.29 kb, file has never been downloaded. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Кременецкие, Лазаренко, Бабенко, Чаплины, Абакумовы, Орловы, Белоконь, Тхор.
Интересуюсь родом Кременецких от Аслана-Мурзы-Челебея.

Share

18

Re: Документы из сети...

Сергей Пархоменко
2 ноября 2015 г. в 23:34 ·

http://wroom.ru/userimg/forum_big/1448704116.jpg
Ну что же, пять тысяч человек ответили на мой импровизированный опрос в предыдущем посте.

Я спрашивал, говорит ли моим читателям что-нибудь географическое название КОЛПАШЕВО, ТОМСКОЙ ОБЛАСТИ. Или наименование конкретного места – КОЛПАШЕВСКИЙ ЯР.

Коллеги в Мемориале уверяют меня, что история Колпашева известна широко, многократно описана, рассеяна по всему интернету. И в 90-е годы была даже издана небольшая книжка на эту тему.

Однако из 5 000 ответивших у меня в фейсбуке только человек 30-40, наверное, сказали, что да, слышали, знают, с чем связано это имя. Причем, большинство этих людей живут (или раньше жили) в Томске и его окрестностях, так что слышали от родных, от соседей… Остальные ответили: нет, не знаю, не слышал, не в курсе.

Так что можно теперь все-таки рассказать эту историю.

Городок Колпашево (по последней переписи чуть больше 20 000 человек) стоит на высоком берегу Оби. Река там делает поворот, и каждый год «съедает» несколько метров высокого песчаного обрыва, подбираясь все ближе к крайним домам по улицам Ленина и Дзержинского. К этому все в городе испокон веку привыкли.

В 1979 году – аккурат под Первомай, 30 апреля – в воду сползли очередные два метра песчаного откоса. И из вертикальной стенки показались руки, ноги, головы захороненных там людей. Обнажился многометровый могильник, в котором люди были уложены плотным штабелем, слоями. В верхнем слое тела полностью истлели, а в нижних – очень хорошо сохранились, мумифицировались в чистом песке. Говорят, что можно было легко разглядеть одежду, а в ряде случаев даже различить лица, вполне узнаваемые. Там были мужчины и женщины разных возрастов, были и дети. Все в штатском.

Несколько черепов верхнего слоя вывалились из откоса, их подобрали мальчишки, надели на палки, стали бегать по городу, пугать прохожих. Вскоре весь город был в курсе, что случилось. К откосу стали собираться люди, кому-то даже показалось, что он узнает чье-то пальто, видит чье-то лицо… Оцепили милицией и дружинниками. Потом очень быстро – буквально за несколько часов, построили вокруг осыпавшегося склона глухой забор.

Назавтра по городу устроили партсобрания на разных предприятиях и в красных уголках. Партийные агитаторы стали разъяснять населению, что им велели в райкоме: это захоронение предателей и дезертиров времен войны. Как-то получилось неубедительно: а почему в штатском? Почему женщины и дети? И вообще – откуда столько дезертиров в городе с 20-тысячным населением?

Тем временем осыпалось еще немного песка и стало понятно, что могильник – огромный. Тысячи людей.

В городе помнили, что на этом месте в конце 30-х стояла тюрьма. В общем, было известно, что там и расстреливают. Но никто не мог себе представить – сколько. Забор и колючую проволоку давно снесли, саму тюрьму давно закрыли, даже сруб перенесли в другое место, подальше от осыпающегося берега, там много лет было общежитие техникума.

На самом деле (в городе про это мало кто знал), в Колпашевской тюрьме был устроен полноценный конвейер смерти: построили специальный дощатый желоб, по которому человек сам спускался к краю рва, там его убивал из винтовки стрелок, сидевший в специальной будке, при необходимости добивали вторым выстрелом из пистолета, укладывали в очередной слой, валетом с предыдущим трупом, и слегка присыпали известкой. И так пока яма не заполнится. Тогда ее заваливали песком, а желоб переносили на несколько метров в сторону.

Так вот, берег продолжал осыпаться, и несколько трупов упали в воду поплыли по реке вдоль всего города. Люди с берега наблюдали.

В Томске было принято решение избавиться от могильника, трупы убрать. Решение принимал лично тогдашний Первый секретарь обкома Егор Кузьмич Лигачев. Советовался с Москвой, непосредственно с председателем КГБ Андроповым. Колпашевским властям приказано было могильник уничтожить, трупы перезахоронить в другом месте.

Но оказалось, что сделать это не просто: подогнать технику слишком близко к осыпающемуся песчаному обрыву было невозможно. Опасались за сохранность грузовиков, экскаваторов. А на то, чтоб копать вручную, времени не было: начальство подгоняло.

К тому моменту масштаб гигантского могильника был уже ясен. На берег отбуксировали буровую установку (еще раз, медленно: буровую установку), которая пробурила несколько скважин, чтобы определить контуры захоронения.

Тогда из Томска пришло новое распоряжение содержавшее интересное, остроумное инженерное решение. По Оби подогнали вплотную к песчаному обрыву два мощных буксира, привязали их тросами к берегу, кормой к откосу, и включили двигатели на полную мощность. Струя от винтов стала размывать берег, трупы посыпались в воду, большая часть их тут же разрубалась теми же винтами на куски. Экипаж буксиров был обычный, штатский. Никто его специально ради такого случая не подбирал, не заменял.

Жители Колпашева с интересом наблюдали за операцией. Никто не протестовал.

Дальше оказалось, что некоторые трупы все-таки уплывают вниз по течению, не попав под винты. Мумифицированные тела хорошо держались на воде, не тонули. Тогда попрек реки был поставлен кордон из моторных лодок, в которых сидели люди с баграми: их задачей было отлавливать трупы в воде. Эти люди были дружинниками, их навербовали из местных мужиков – рабочих, служащих, трудовой интеллигенции. К лодкам подогнали баржу, нагруженную металлоломом с завода неподалеку. К выловленным трупам надо было привязывать проволокой ненужные железки и тут же топить их в глубокой части фарватера. Эта работа продолжалась несколько дней.

Жители Колпашева продолжали наблюдать за буксирами, молотившими винтами по воде. К буксирам регулярно подвозили солярку: в общей сложности на каждый ушло по 60 тонн. Никто особенно не удивлялся и не возмущался.

Последняя команда – тоже из местных дружинников - работала еще ниже по течению: люди на моторках объезжали берега и собирали те трупы, которые все-таки упустили верхние лодочники с металлоломом. Их иногда закапывали (без опознавательных знаков) на берегу, но чаще топили в реке, разрубив веслами на куски или привязав камни для тяжести. Этот сбор продолжался чуть ли не до конца лета.

Город прожил это лето, в общем, спокойно. Как всегда.

Вот, собственно, и весь рассказ.

Если кто-то не понял, скажу прямо, что мне в этих событиях кажется примечательным. Это история не про сталинские репрессии, не про большой террор, не про НКВД, не про государственную машину уничтожения.

Это история про советского человека. Про наших сограждан, земляков, братьев и сестер. Про сибирский характер. Про моральный кодекс строителя коммунизма.

Про крупнейшую геополитическую катастрофу двадцатого века. Про великую и прекрасную страну, которую мы потеряли, и о которой если кто не сожалеет, - так у того нет сердца.

И последнее.

Егор Кузьмич Лигачев в 1983 году, через 4 года после Колпашева, уехал в Москву на повышение: по предложению Ю.В.Андропова был назначен заведующим отделом ЦК КПСС. Егор Кузьмич жив, до 2010 года был активен, пытался участвовать в жизни родной партии. Большой поклонник стихов Гумилева.

Сам Юрий Владимирович Андропов в 1982 году, через 3 года после Колпашева, стал Генеральным секретарем ЦК КПСС. Задумывал реформы, но так и не осуществил их. Писал стихи, говорят, любил джаз и американские фильмы. Умер, окруженный верными соратниками и любящими домочадцами.

На берегу Оби, прямо напротив улицы Ленина в центре Колпашева, до сих пор сохранилась длинная треугольная промоина в песчаном откосе. Река ее почему-то не размывает.

https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/23032866_2207994289218110_646533313957511900_n.jpg?oh=af4235674850cf2c0b7af24470953796&amp;oe=5A9B1F29

https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t31.0-8/23333924_1868854396477949_2472835084093971903_o.jpg?oh=38f0e4c447618500cf5b32050a8e0814&amp;oe=5AA02250

Из комментариев:
От Sergy Lukin.

В Колпашево жил мой двоюродный брат, когда он учился в младшей школе принес домой фрагмент черепа, затылочную часть с присохшими косичками. В черепе была аккуратная дырочка от револьверной пули. В Томске люди помнят про это. Есть притока у Оби река Кеть. В большую воду начиная с 1938 года и до начала ВОВ туда на каждую возвышенность завозили спецпереселенцев, жен и детей врагов народа. Им выдавали топор и двуручную пилу на одну баржу, они строили землянки и каждый день отмечались в комендатуре. Голод начинался сразу, люди начинали умирать от дизентерии, кто посмышленей начинали ловить рыбу и выживали до осени. Первые морозы начинались в начали ноября и сразу за минус тридцать градусов, землянки сразу промерзали и в течении недели умирали последние. Если выживали дети до 5 лет их увозили в интернат, ставили на тумбочку для отречения от родителей и возили в мавзолей смотреть на дедушку ленина. Большинство этих ребятишек до конца жизни были верными сталинцами. Одна из них рассказала яркое воспоминание детства. Людей хоронили в больших ямах за землянками, сильно не закапывали, чтобы на следующий день можно было в эту же яму еще затолкать трупы. Ветром сдувало песок с голов и шевелились волосы. Девочке казалось, что мертвяк встанет и будет ходить. После перестройки только прибалты выкопали своих и увезли для перезахоронения, а русские крестьяне, преимущественно с Алтая, где образовались по понятной причине залежные земли так и лежат в великолепных сосновых борах по берегам реки Кеть и её притокам. Местные жители там собирают грибы и ягоды, когда видят маленькие провалившиеся ямки от землянок и большие подальше от берега от братских могил, наверное о чем то думают, но я не спрашивал.

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования и построение родовых деревьев для следующих фамилий: Дорошенко, Дик, Верба, Кравцов, ПолОвый, Курбановский, Коноплин, Будников,  Синельник, Каченовский/Коченовский/Коченевский, Родкевич/Радкевич, Роскладка/Розкладка/Раскладка/Розкладко

mtDNA - J1c5

Share

19

Re: Документы из сети...

olyvd пише:

Сергей Пархоменко
2 ноября 2015 г. в 23:34 ·

можно узнать источник этого материала?

Поиск предков в Херсонской губ.: Лапа, Лаппа, Кривошея, Бабенко, Стародуб, Твердоступ, Дубровинский; в Екатеринославской губ.: Белемеря (Беломеря), Дядькин, Балдинов, Вергелес, Вегеря, Магдычавский, Бабич, Милюк, Коваленко, Бойе, Бабаенко, Акольцев; в Волынской губ., с. Авратын: Шлапак, Переймибіда, Порохончук; в городах Пенза и Харьков, на Дальнем Востоке: Мутилин.

Share

20

Re: Документы из сети...

можно узнать источник этого материала?

Эхо Москвы

Оригинал на FB

Расстрел в Колпашевском яре. Акты расстрела. Имена палачей.

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования и построение родовых деревьев для следующих фамилий: Дорошенко, Дик, Верба, Кравцов, ПолОвый, Курбановский, Коноплин, Будников,  Синельник, Каченовский/Коченовский/Коченевский, Родкевич/Радкевич, Роскладка/Розкладка/Раскладка/Розкладко

mtDNA - J1c5

Share

21

Re: Документы из сети...

У 30-ті роки зруйнували Братський Богоявленський собор – головний храм Братського монастиря, останки гетьмана Сагайдачного вивезли на сміттєве звалище. Вночі троє вчених-археологів їх потайки перепоховали. Одним із тих сміливців був Микола Макаренко – археолог, історик мистецтва.


Коли Микола Макаренко відмовився підписати Акти мистецтвознавчої комісії про те,  що Михайлівський Золотоверхий собор не є історичною, мистецькою і культурною цінністю, а тому підлягає знищенню, він розумів, що йде на вірну смерть - так і відбулось.
https://twitter.com/ZemlyactvoKyiv/stat … 6428180480

Поиск предков в Херсонской губ.: Лапа, Лаппа, Кривошея, Бабенко, Стародуб, Твердоступ, Дубровинский; в Екатеринославской губ.: Белемеря (Беломеря), Дядькин, Балдинов, Вергелес, Вегеря, Магдычавский, Бабич, Милюк, Коваленко, Бойе, Бабаенко, Акольцев; в Волынской губ., с. Авратын: Шлапак, Переймибіда, Порохончук; в городах Пенза и Харьков, на Дальнем Востоке: Мутилин.

Share

22

Re: Документы из сети...

«Акт коменданта НКВД УРСР О. Г. Шашкова про виконання постанови трійки УНКВД по Київській області. 
1937 року, серпня 7 дня.
Я, комендант НКВД УРСР − ст. лейтенант державної безпеки тов. Шашков, в присутностіначальника внутрішньої тюрми УГБ НКВД УРСР - мол. лейтенанта державної безпеки тов. Нагорного і помічника начальника внутрішньої тюрми УГБ НКВД УРСР - тов. Кобенек, на основівказівки голови Трійки НКВД Київської области - ст. майора державної безпеки - тов. Шарова, згідно виписок з протоколів засідань Трійки при Київському Облуправлінні НКВД від 3 серпня 1937 року, привів у виконання вирок над засудженими до вищої міри кримінального покарання -розстрілу:
Кучер Кирило Григорович, Гордієнко Андрій Семенович, Старенький Юхим Никанорович, Рогоза Сидір Омелянович, Погорілий Кіндрат Матвійович, Рудюк Ілля Григорович, Мартиненко Кирило Єфремович, Рогоза Йона Микитович, Затула Іван Данилович, Затула Семен Данилович, Лісовий Петро Іванович, Ступак Іван Мусійович, Ступак Мусій Яковлевич, Баштовий Наум Іванович, Полнов Вілен Федорович, Журавель Степан Родіонович, Муха Гаврило Павлович, Яременко Гнат Федосійович, Петрушенко Григорій Тимофійович, Петрушенко Тимофій Овсійович, Стороженко Гаврило Антонович, Петрусенко Андрій Артемович, Кохан Данило Миколайович, Марченко Микола Юхимович, Іванченко Василь Семенович, Міщенко Михайло Іванович, Силенко Семен Павлович, Коноваленко Іван Іванович, Приходько Сава Панасович, Головко Антон Петрович, Бордиженко Федір Юхимович, Логвиненко Порфирій Андрійович, Кобилянський Дем’ян Іванович, Соловей Архип Полікарпович, Безверхий Дмитро Севастянович, Кулиниченко Іван Павлович, Піпко Митрофан Васильович, Сивець Михайло Єгорович, Косинський Андрій Михайлович, Леонтович Федір Павлович, Голес Йосип Тимофійович, Братусь Варфоломій Митрофанович, Поліщук Мусій Овдійович, Кучеренко Олександр Семенович, Лук’янчук Абрам Несторович, Красевич Степан Дмитрович, Грицаюк Макар Іларіонович, Грицаюк Федір Макарович, Гайдай Дмитро Андрійович, Бабій Олексій Тарасович, Борозинець Іван Петрович, Осипов Василь Іванович, він же Чистов, він же Чикригин, Гордійчук Микола Яковлевич.
Були присутні і смерть розстріляних констатували:
Комендант НКВД УРСР старший лейтенант державної безпеки Шашков,
Начальник внутрішньої тюрми НКВД УРСР молодший лейтенант державної безпеки Нагорний,
Помічник начальника внутрішньої тюрми Кобенек».

Share

23

Re: Документы из сети...

Забута трагедія. Розстріляний з’їзд кобзарів – списки, імена, документи
На початку грудня 1930 року в Харківському оперному театрі відбувся З’їзд народних співців Радянської України, куди з різних областей було звезено 337 делегатів. Основним завданням З’їзду було питання активного залучення народних співців до соціалістичного будівництва, відходу від виконавських традицій і визначення нових ідеологічних приорітетів.
https://artefact.org.ua/history/zabuta- … preDbYSNyM

Post's attachments

kobzari.jpg
kobzari.jpg 54.2 kb, file has never been downloaded. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Порубаї: Озера, Кишенька, Полт.) cool, Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь), Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць, Ігнашенко, Табурянський (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Гуцуляк, Формос, Стефанюк, Петрович (Зелений Гай, Слобода: Новоселиця, Чернівец.).

Share

24

Re: Документы из сети...

ТРОЦКИСТСКИЙ ФОТОШОП. КАК ОДИН СНИМОК В 1937 ГОДУ СЛОМАЛ НЕСКОЛЬКО СУДЕБ
https://www.currenttime.tv/a/leon-trots … ESqqpOPuns

Post's attachments

6DEB635F.jpg
6DEB635F.jpg 151.58 kb, file has never been downloaded. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Порубаї: Озера, Кишенька, Полт.) cool, Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь), Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць, Ігнашенко, Табурянський (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Гуцуляк, Формос, Стефанюк, Петрович (Зелений Гай, Слобода: Новоселиця, Чернівец.).

Share

25

Re: Документы из сети...

«Люди ходять голодні та збирають усяку дохлятину», – про вислови червоноармійців
10 грудня 2018

Тривожна подія сталася у серпні 1932 року в кавалерійському дивізіоні 210-го полку воєнізованої охорони, що у місті Магнітогорську на Уралі – на посту вартівника динамітового складу хтось написав антирадянські гасла!

Написи скопіювали і передали командиру взводу, щоб виявив їхнього автора.

«Соц. змагання це задурманювання трудового народу...

Дай відповідь скільки голодних робітників і селян зараз.

А хліб де? – Годують буржуазію.

Щоби вони нам духу не дали, а ми здихали – комуністи добре живуть за нашою спиною.

Так, цілком правильно.»

Такими були ті написи. За тодішніми мірками це була неабияка зухвалість.

Підозра відразу ж лягла на червоноармійця Ямнінова Григорія Карповича, 1907 року народження, що служив вершником у цьому ж 210 кавалерійському полку.

https://4vlada.com/sites/default/files/inline-images/Yamninov.JPG
Ямнінов Григорій Карпович (світлина з архівно-кримінальної справи)

Згідно з військово-обліковими відомостями хлопець народився у Тучинській волості Ровенського повіту Волинської губернії. Згодом родина переселилася у Казахстан.

До травня 1932 року Ямнінов служив у міліції на станції Щербакти Цюрупинського району Казахської АРСР. У цьому ж районі хлопець тоді й мешкав.

Командир взводу Санченко вирішив порівняти скопійовані написи з почерком Ямнінова. Щоб роздобути почерк Григорія, Санченко викликав його і під приводом залучення до воєнкорської роботи дав написати текст.

Почерк, яким Ямнінов написав його, збігся з тим, що був на посту динамітового складу! Невдовзі Григорій, вочевидь, схаменувшись, повернувся до Санченка і хотів порвати написане, але його зупинили.

Поза тим, командири зібрали доводи того, що Ямнінов Г.К. неодноразово порушував дисципліну у дивізіоні. Зокрема, був у самовільній відлуці, підробив лікарняний листок, обізвав командира жандармом тощо.

Усі наявні матеріали, як про написання антирадянських гасел так і про порушення дисципліни, скерували до Магнітогорського міського відділу ОГПУ (рос. «Объединённое государственное политическое управление» - прим. Авт). Отже, далі за справу мали взятися чекісти.

Урешті 22 жовтня 1932 року Ямнінова Г.К. заарештували.

Цікава ситуація вийшла зі з’ясуванням соціального стану й національності Григорія.

Зокрема, у листі штабу 210-го полку воєнізованої охорони до Магнітогорського міськвідділу ОГПУ написали, що під час опитування Ямнінов назвався робітником, в особовій справі та обліково-військовому квитку зазначено, що селянин, а в довідці сільської ради – наймит.

Щодо національності у цьому ж листі написали, що за обліково-військовим квитком Ямнінов українець, за анкетою – росіянин, а з особистих показів – поляк.

Щоб з’ясувати національність Ямнінова Г.К., його запитали про це під час допитування 22.10.1932.

- Вважаю себе українцем, але іноді пишуся поляком і росіянином. Але здебільшого пишуся українцем, - відповів Григорій.

Разом з Ямніновим Г.К. 22.10.1932 заарештували ще одного нібито антирадянськи налаштованого вершника, що також служив у цьому ж кавалерійському дивізіоні.

Це був Осадчук Степан Євтихійович, 1906 року народження, із села Воронинці Уланівського району Вінницької області УРСР, українець, неодружений, червоноармієць.

На відміну від Ямнінова, у дивізіоні Осадчук лише одного разу порушив дисципліну. Загалом же командир охарактеризував його позитивно. І навіть зазначив у характеристиці, що Степан «свідомо несе службу і любить коня.»

https://4vlada.com/sites/default/files/inline-images/Osadchuk.jpg
Осадчук Степан Євтихійович (світлина з архівно-кримінальної справи)

А втім дальше розслідування виявило для Ямнінова й Осадчука низку неприємних речей –однослуживці  розповіли чекістам Магнітогорського відділу ОГПУ про те, що чули від хлопців антирадянські вислови.

Зокрема, під час допитування 23.10.1932 червоноармієць Ловягін М.А. зазначив:

«7 серпня 1932 року, коли їхали вартувати на греблю, Ямнінов у числі 6 вершників і командира відділу Назарова казав: «У нас життя в Радянському Союзі страшно погане, робітникам живеться погано, не те, що в капіталістичних країнах, робітники сидять у нас голодні, не отримують достатньо пайка, ходять в личаках, мало не голі, а там у капіталістів живеться значно ліпше.» <…>

На початку вересня у таборах біля намету Ямнінов Г.К. у групі стрільців-вершників казав: «Нашим командирам живеться добре, а нам лише погано, вони нас просто експлуатують, ходимо в наряд щодня, відпочити дають мало, у відпустку відпускають рідко та мало, командири всіляко обманюють нас».

25.10.1932 допитали червоноармійця Соболевського Й.А., який розповів, що у серпні 1932 року після політзаняття Осадчук С.Є. сказав серед вершників: «Що там у газетах пишуть, що розв’язано зернову проблему, відібрали із села все зерно, зсипали на зсипні пункти і кажуть, що у Радвлади багато хліба, у місті стало його багато, а в селі нема, а раніше хліба було багато і в місті, і в селі».

У серпні 1932 року після обіду Осадчук С.Є. казав біля намету: «Хліба тепер бракує тому, що основну робочу силу, яка раніше любила роботу, із села виселили (себто кулаків), а залишили в колгоспах працювати тих, хто в холодочку горічерева любить лежати, а вони кулаки, тут землю риють».

Повернувшись із відпустки, серед вершників Осадчук С.Є. казав: «Росте наша промисловість та сільське господарство лише на папері у газетах, а насправді ж нема нічого, не видно жодного зростання, навіть стало гірше, ніж було раніше, лише пишуть, що у відсотковому відношенні зросла промисловість та сільське господарство».

Поза тим, Соболевський повідомив, що коли Осадчук отримав листа від родичів, то сказав, що «його два добрих товариша, що проживають вдома у селі, кудись поїхали, найпевніше пішли за кордон, у Польщу, позаяк місцеві власті хотіли їх розкулачити. Якби я жив зараз удома, то теж би пішов у Польщу, оскільки все одно так жити, як раніше жили ми, не доведеться, на таких конях їздити, на яких їздив я, не доведеться».

Наприкінці весни 1932 року Осадчук поїхав у відпустку. Повернувшись, розповів Соболевському:

«У селі нині жити стало дуже погано, сильний голод, пороз’їжджалися хто куди, а мій батько таки ухитрився, він зумів запастися, відкілясь під час збирання понастягав пшениці, жита і ячменю, і закопав під хлівом у яму, так що вистачить до свіжого хліба. Яму з хлібом показував мені.»

Щодо служби у 210 полку Осадчук С.Є. казав:

«Хіба у старі часи я став би служити тут, мерзнути по 12 годин на посту, я би жив удома, як мені хочеться, куди хотів, туди і пішов би, що хотів, те і їв би, а тепер доводиться жити там, де хлібом годують та коритися їм».

Того ж дня, себто 25.10.1932, допитали червоноармійця Овчиннікова А.С., який сказав:

«Десь 7-8 серпня 1932 року, вартуючи на греблі, у той час якраз на греблю приїжджали іноземні робітники й оглядали греблю, Ямнінов Г.К. після того, як вони пішли, казав вершникам: «Ось погляньте, нам усі кажуть, що в капіталістичних країнах робітникам жити погано, та ось Ви ж бачили, коли іноземні робітники, що приїхали, добре вбрані і всі які здорові, а в нас же навпаки нічого нема, хіба можна вірити тому, що нам кажуть».

Перебуваючи у таборах наприкінці липня 1932 року, до того, як груповід прийшов на політзаняття, Ямнінов Г.К. казав вершникам:

«Я от нашій пресі зовсім не вірю, ось я отримав з дому листа, в якому мені пишуть, що в нас у станиці і колгоспі їдять траву, всі з голоду помирають, прямо на вулицях, йде, йде людина і падає, ось до чого дожили, а нам кажуть, що хліба свого багато, та ще й відправляють його за кордон. Хіба ви у пресі це побачите, там нічого про це не пишуть, ясно, що пресі вірити не можна».

15 серпня 1932 року, їдучи разом з іншими вершниками вартувати на греблю, Ямнінов Г.К. зачав розмову про те, що «раніше краще жилося навіть тоді, коли я жив у кулака, я пив та їв з ним разом, що я потребував, а тепер у нас нічого нема і живемо ми дуже погано».

Під час допитування 26.10.1932 червоноармієць Ретинський А.Д. зазначив:

«29 липня 1932 року, стоячи на варті динамітового складу, Ямнінов Г.К. у варткімнаті серед стрільців-вершників всієї варти казав:

«Кажуть, що у нас здобуток п’ятирічки – не стало безробітників, тим часом як я сам бачив, коли служив у міліції, люди ходять голодні та збирають усяку дохлятину,  а нам і на політзаняттях кажуть, що в Радянському Союзі немає голодних і безробіття, а коли станеш заперечувати, то тебе вважають опортуністом і чужим елементом. Усе одно я їм не вірю, позаяк я бачив на власні очі, як люди валяються голодні та помирають.»

11 вересня 1932 року у казармі у групі червоноармійців з кількох осіб Ямнінов Г.К. сказав:

«Дали б мені волі та сказали хто більше завербує на свій бік робітників, я думаю, що на мій бік більше би пішло <…>.  Ось приміром, я став на політзанятті казати, що у капіталістів робітники живуть ліпше, ніж у нас, то на мене всі накинулися, а що наші червоноармійці розуміють? Анічогісінько.  Візьмемо до прикладу нашого першого-ліпшого робітника і запитаємо в яких умовах він живе, він одразу скаже, що ходжу холодний і голодний. А з приводу соцзмагання постановляють не самі робітники, а керівники комуністи. Згину, а казатиму всім політпрацівникам, що робітників обманюють».

Поза тим, на початку серпня, дати точно не пригадую, ми їхали разом з Ямніновим та іншими вершниками в числі 9 осіб вартувати на греблю, дорогою Ямнінов казав вершникам, що робітникам в капіталістичних країнах живеться ліпше, ніж у нас в Радянському Союзі, хоча нам і кажуть, що там погано живуть, але ж ми не бачили, а вірити цьому не можна.»

28.10.1932 допитали червоноармійця Кокшарова П.М., який зазначив: «Після повернення з відпустки, Осадчук С.Є. в казармі казав стрільцям, що вдома у колгоспах живуть дуже погано, сидять голодом, оскільки хліб увесь відібрала держава».

Ось такого насвідчили однослуживці про Ямнінова й Осадчука. За суттю ж ці вислови всього лиш відображали тогочасну дійсність. Деякі з них свідчили про голод в Україні та Казахстані.

У листопаді 1932 року справу завершили розслідувати, а 23 грудня 1932 року затвердили звинувальний висновок. У ньому зазначили, що своїми антирадянськими виступами Ямнінов та Осадчук «розтлівально діяли на довколишніх вершників, особливо на малостійких та недисциплінованих».

Не забули, звісно ж, у звинувальному висновку зацитувати й покази однослуживців про антирадянські вислови Григорія і Степана.

11.01.1933 відбувся суд.  Виїзна сесія Військового Трибуналу ВОГПУ Урала визнала Ямнінова Г.К. й Осадчука С.Є. винними за статтею 58-10 Кримінального кодексу РСФРР в антирадянській агітації та пропаганді і засудила:

Осадчука С.Є. – до  1 року виправно-трудових робіт з оплатою 75% заробітку;

Ямнінова Г.К. – до 10 років позбавлення волі з відбуванням покари у віддалених місцевостях СРСР, без обмеження прав.

Одначе 25 лютого 1933 року Військовий Трибунал ПРИВО з’ясував, що матеріалами справи провини Осадчука не доведено. Щодо Ямнінова, то під час призначання йому покари варто було б врахувати, що за соціальним станом він належить до прошарку, близького владі (наймит).

Отож, Трибунал ПРИВО скасував присуд щодо Осадчука, а Ямнінову скоротив покару до шести років виправно-трудових таборів, оскільки не вбачав доцільності позбавляти його волі на триfвалий строк.

Та попри перегляд присудів, незаперечним залишається те, що правдиве описування власноруч створеної дійсності радянська влада визнавала агітацією і пропагандою супроти себе!


Використані джерела:
1. УСБУ в Рівненській області, справа П-15935.

https://4vlada.com/liudy-hodiat-golodni … oarmijtsiv

Thanks: kuks70, v_golub2

Share

26

Re: Документы из сети...

Ув’язнили через книжечку про український вертеп та пісні: про долю дівчини з Рівненщини
18.01.2022

https://horyn.info/wp-content/uploads/2022/01/chornagolovna-yakshho-treba.jpg

Коли надвечір 9 березня 1948 року Антоніна прийшла зі школи, то застала вдома емгебістів, які вже встигли обшукати її житло.

Приїхали вони навіть не з тутешнього райвідділу МГБ, а з обласного центру – Рівного. Це, вочевидь, свідчило про серйозність намірів.

Підставою для обшуку стало те, що брат Антоніни, Микола, мав зв’язок з українськими повстанцями. Проте, нишпорячи в оселі, емгебісти знайшли речі протирадянського змісту, що належали Антоніні. Зокрема, книжечку «Новий український вертеп (з хати до хати)» та аркуші з текстами пісень «Рости, рости, горошино» і «Сиджу я в лісі».

Відтак Антоніну й брата завезли в Тучинський районний відділ МГБ, а звідти – у Рівне. Там щодо дівчини порушили кримінальну справу за статтею 54-10 Кримінального кодексу УРСР, себто за ознаками протирадянської пропаганди або агітації.

Отож, перед слідством постала учениця 6-го класу Гориньградської школи Чорна Антоніна Оверківна, 1932 р.н., із села Гориньград-1 Тучинського району Рівненської області, українка.

https://horyn.info/wp-content/uploads/2022/01/bez-imeni-1-1536x878.png
Чорна Антоніна Оверківна (світлину надала родина)

Особливістю книжечки «Новий український вертеп (з хати до хати)» було те, що в ній не лише традиційно прославляли народження Ісуса Христа, а й висловлювали турботу про долю України.

«Сталося велике чудо серед нас,
Народився в Вифлиємі Христос Спас,
(2) Знищить всі окови, прийде час обнови.
І мир буде на землі.
І ми, діти України, ликуймо,
Рождество Христа Месії святкуймо.
(2) Честь Божій Дитині, слава Україні,
Рідним нивам і степам.
Як зійшло Спасення світа в яскині,
Так зійде Зоря обнови Вкраїні!
(2) Гляне нам ще сонце у мале віконце –
Україну осінить!»

Як автора книжечки зазначено Ф.Ремезівського, а видано її 1941 року в Українському Видавництві «Волинь» у Рівному.

https://horyn.info/wp-content/uploads/2022/01/bez-imeni2-1536x878.png
Книжечка «Новий український вертеп (з хати до хати)”

Серед дійових осіб вертепу були три руські князі: Володимир Мономах, Ярослав Осьмомисл та Роман (Мстиславович).

«КНЯЗЬ ВОЛОДИМИР МОНОМАХ:
Я князь великий Мономах,
Владар вкраїнського народу –
Не раз собі я мріяв в снах,
Леліяв в серці насолоду,
Що над моїм цілим краєм,
Де Дніпр могучі котить хвилі –
Зоря промінням золотим
Засяє ще та в діл похилить
Прапори Ірода грізні…»

Зазначену книжечку Антоніна отримала від свого брата Миколи, який придбав її ще у час німецької окупації, – десь 1943 року. Прочитала. Перегодом обгорнула у зошитові аркуші, зробивши таким чином обкладинку. На ній написала своє ім’я та прізвище як власниці книжечки.

«ЯРОСЛАВ ОСЬМОМИСЛ:
… Прийми, народжений наш Боже,
Той дар вкраїнської Землі.
Будь нам завсіди на сторожі,
Щоб не блукали ми в імлі.»

Після вигнання німецьких загарбників та прийдення радянських, Антоніна й далі зберігала цей виданок українського вертепу.

«КНЯЗЬ РОМАН:
Іди від нас у світ за очі
Чверть сотки літ спивав ти кров
Чверть сотки літ крізь темні ночі
Дітей ти моїх катував,
Зі Сталіном збратавсь ти, дружно
Крав срібний плід кривавих нив…
Щезай з очей, ти осоружний.»

Ці слова сказав руський князь до одного з негативних героїв вертепу.

Пісні, що їх знайшли у підсумку обшукання, лежали у підручнику з ботаніки. У них мовилося про гірку долю повстанців, що боролися за волю України.

Текст пісні «Рости, рости, горошино» (перша сторінка)

Текст пісні «Рости, рости, горошино» (друга сторінка)

Текст пісні «Сиджу я в лісі»

Ці речі, що їх вилучили в Антоніни, долучили до матеріалів розслідування. З огляду на їхній зміст, у постанові на арешт дівчини, що його 12.03.1948 осанкціював прокурор Рівненської області Комолов, зазначили, що:

«…Чорна Антоніна, бувши протирадянськи налаштована, зберігала у себе протирадянські твори, спрямовані на вихваляння діяльности банд ОУН та дискредитування керівників партії і радянського уряду.

Під час обшукування у Чорної Антоніни вилучено:

а – «Новий український вертеп», надрукований типографським способом, протирадянського змісту, спрямований на розпалювання міжнаціонального розбрату й дискредитування керівників РКП(б) та радянського уряду.

б – Пісня «Сиджу я в лісі…», що її Чорна написала власноруч, протирадянського змісту, спрямована на вихвалювання банд ОУН.

в – Пісня «Рости, рости, горошино…», що її Чорна написала власноруч, протирадянського змісту, спрямована на вихвалювання банд ОУН».

Далі були допити.

Під час допитування 16.04.1948 старший розслідувач Управління МГБ Рівненської області лейтенант Леонов запитав Антоніну звідкіля у неї пісні.

Дівчина відповіла, що одного разу, йдучи до подруги, знайшла біля сільської ради аркуші, на яких і були написані ці пісні. Ввечері того самого дня, перебуваючи вдома, переписала їх на власні аркуші, а знайдені – спалила.

А ще лейтенант Леонов, який допитував Антоніну російською мовою, не міг утямити, як правильно її прізвище.

– На допиті 10.03.1948 Ви зазначили, що Ваше прізвище Чорна… На всіх дальших допитах Ви зазначали своє прізвище як Чёрная, але підписували протоколи допитів прізвищем Чорна. Як правильно Ваше прізвище? – запитав розслідувач.

– Як Чёрная, так і Чорна – обидва прізвища правильні, але моє прізвище російською вимовляють і пишуть як Чёрная, а українською – Чорна. Підписуючи протоколи допитів, я зазначаю своє прізвище українською мовою, – пояснила Антоніна.

20 травня 1948 року Рівненський обласний суд у складі головувальника Белохвоста, нарзасідателів Андрєєва та Вознюка, секретаря Волкової, за участю прокурора Іванчука та адвоката Варницького розглянув справу щодо Чорної А.О.

Під час судового засідання шістнадцятирічна Антоніна не визнала своєї провини, проте суд винною її визнав і засудив за статтею 54-10 ч. 1 КК УРСР (протирадянська пропаганда або агітація) до восьми років виправно-трудових таборів, без обмеження прав.

Згодом до різних строків ув’язнення засудили членів родини Чорної: батька Оверка Григоровича, рідних брата Миколу та сестру Ганну, позаяк усі вони підтримували зв’язок з українськими повстанцями.

Звільнили Антоніну достроково – влітку 1954 року, себто у неволі вона пробула понад 6 років.

Відповідно до висновку  Прокуратури Рівненської області від 1992 року Чорну Антоніну Оверківну зреабілітовано.

Іван Мельник

Використане джерело.
УСБУ в Рівненській області, справа П-7384.
https://horyn.info/posts/uvyaznyly-cher … nenshhyny/

Thanks: kuks70, v_golub2

Share

27

Re: Документы из сети...

"Відомі незнайомці": доля американського реемігранта, який жив на Херсонщині у роки Великого терору https://suspilne.media/199138-vodohresa … anij-vodi/
Аліна Мокляк
16 січня 2022

З того часу як Державний архів Херсонської області отримав на зберігання архівно-слідчі справи реабілітованих осіб (1919–1999 рр.), інформація щодо яких і на сьогодні користується постійним попитом, цілком зрозумілим є прагнення донести до широкого загалу ще більш повні відомості про трагічні роки 1937–1938 рр. Однією з таких справ, що безперечно заслуговує на увагу, є справа репресованого очільника Фріц-Геккертівського району Миколи Францовича Туссінгера.

Історія Миколи Туссінгера почалась задовго до 1937 року і пов’язана із ще одним цікавим для Херсонщини явищем – створенням “американських сільськогосподарських колоній”. 22 червня 1921 р. Рада праці і оборони РСФРР прийняла постанову “Про американську промислову еміграцію”, якою передбачався приїзд промислових та сільськогосподарських робітників у Росію, у новостворені силами емігрантів артілі та комуни. Ці господарства повинні були передати досвід ведення колективного сільського господарства місцевими селянами, перш за все через використання новітніх машин та устаткування.

На території України у 20-х роках діяло 9 емігрантських колоній. Однією з найбільших за розмірами і справді інтернаціональною за складом була “Перша американо-російська сільськогосподарська комуна ім. ІІІ Комінтерну”, котра розміщувалась у с. Чорнянці Каховського району Херсонської округи в колишньому поміщицькому маєтку графа Мордвинова. Перші свідчення про родину М. Туссінгера зустрічаються у списках реемігрантів американо-російської комуни імені ІІІ Комінтерну, він приїхав у Чорнянку разом із дружиною Анною та доньками Ефоною та Катериною.

Окрім сім’ї М. Тусінгера до Чорнянки приїхав його брат, Яків Францович Туссінгер. У листуванні Херсонського окрвиконкому з губадмінвідділом у справах іноземних підданих за 1925 рік він значиться у списках осіб, які забажали повернутись назад до Америки. Як засвідчує подальший перебіг подій, це завбачливе прагнення зберегло йому життя. Микола Францович залишився і подовжував працювати у сільськогосподарській комуні ім. ІІІ Комінтерну.

Наступний документ, що дає змогу прослідкувати долю М. Ф. Туссінгера, це алфавітний список слухачів радпартшколи в Одесі, де він навчався у 1930 році. По закінченню навчання Туссіннгер повернувся до комуни.

Відомо, що 28 червня 1934 року проходила “чистку” Анна Миколаївна Туссінгер. З документів з'ясувалось, що вона народилась 1869 року в Угорщині, німкеня за національністю, із бідної родини, працювала за наймом з 10-ти річного віку. Разом із чоловіком переїхала до новоствореної комуни на Херсонщину, де два роки працювала у дитячому будинку, потім до 1927 року працювала рядовою комуни. У 1927–1930 рр. Анна навчалась в одеській Радпартшколі. У 1931 році разом вона з чоловіком прибула до Високопільського району, де працювала масовиком районного парткому, інспектором охорони праці (1932–1933), до травня 1934 р. завідувала торгсіном. Під час проходження “партійної чистки” була безробітною, оскільки на той час торгсіни був ліквідовані. Окрім офіційної робити Анна Тусінгер завжди працювала у місцевих колгоспах, допомагаючи збирати врожай. Комісія постановила, що А. М. Туссінгер пройшла “партійну чистку” без зауважень.

Наступним “партійну чистку” 11 липня 1934 року проходив її чоловік Микола Францович Туссінгер. У документах зафіксовано, що він народився 1895 року в Угорщині в родині робітників, німець за національністю. Навчався чотири з половиною роки у сільській школі, був учнем перукаря. У 1913 році виїхав до Америки у м. Філадельфія, де працював перукарем, фарбувальником на цементному заводі, цеменярем. Разом із сім’єю переїхав до Херсонщини, де працював у комуні до 1928 року, а потім навчався, як вже зазначалось раніше, у Одеській радпартшколі (1928–1930 рр.). У 1931 році був мобілізований Центральним Комітетом компартії на роботу до Високопільського району, де обіймав посади голови райколгоспспілки, інструктора, а згодом голови контрольної комісії робітничо-селянської інспекції. З березня 1934 р. працював завідуючим райземвідділом.

Цікавим фактом є те, що під час обговорення роботи М. Ф. Туссінгера висловився народний суддя Високопільського району Мільке. З’ясувалось, що вони знайомі з Туссінгером, разом працювали в Америці з 1915 р. та переїхали до сільськогосподарської комуни ім. ІІІ Комінтерну. Мільке повідомив, що в Америці Туссінгер двічі заарештовувався за свої соціал-демократичні погляди. У 1924 році Микола Францович отримав кошти із-за кордону, які не витратив на власні потреби, а передав комуні для придбання корів. Зрозуміло, що після викладення таких фактів, Туссінгер, як і дружина, вдало пройшов “чистку у партійних рядах”.

Ще одним документом про долю М. Ф. Туссінгера є власне архівно-слідча справа, розпочата 9 лютого 1938 року. У ній вже вказано, що Туссінгер народився у с. Пейсак Торнтальського комітату в Угорщині 31 грудня 1895 року. Арештований Фріц-Геккертівським райвідділом НКВС як активний член німецької повстанської контрреволюційної організації. На перших сторінках справи подано особливі прикмети, що дають змогу уявити, як виглядала ця людина: середнього зросту, шатен, худорлявої статури. За довідкою лікарів мав хронічний поліартрит, що не завадило їм засвідчити можливість слідувати Туссінгеру етапом.

Історія життя Туссінгера дійшла до сучасників через його особисті свідчення. Зокрема, він був активним учасником соціалістичної партії Америки у 1916–1919 рр., у 1916 році брав участь у з’їзді лівого крила соціалістичної партії Америки у Чикаго, де було створено комуністичну партію Америки. Проте, через непослідовну політику компартії Америки вийшов з її лав у 1923 році. Того ж року завербувався для роботи у Радянській Росії та прибув до комуни ім. ІІІ Комінтерну Каховського району Херсонської округи. Далі він переповідав усі посади, що обіймав у Фріц-Гекертівському районі, зокрема у 1935–1937 рр. очолював районний виконком. У 1937 році був виключений із партії та звільнений з посади, до арешту працював помічником завідуючого Високопільської електростанції.

Більшість реемігрантів, які приїхали із США до СРСР з Туссінгером, на початку 1938 року вже були репресовані. Зокрема, репресій зазнали близький друг, уповноважений Ради Народних Комісарів у Фріц-Геккертівському районі Дейчман (колишній військовополонений австрійської армії); народний суддя Фріц-Геккертівського району Гольц; вже згаданий раніше Оскар Мільке; заступник голови Високопільського райвиконкому Амалія Купова.

Ймовірно під тиском слідчих Тусснгер вигадав, що був завербований ще у 1933 році та готував повстання на випадок раптової війни з Німеччиною. Планувалось, що у разі нападу Німеччини на Радянський Союз, агентура та члени повстанської організації захоплять міліцію та органи НКВС, дістануть собі зброю, захоплять органи влади та будуть чекати приходу німців. Керувати цією організацію мали, за словами Туссінгера, редактор німецької газети, що виходила у Харкові. Серед конкретних завдань організації називались прищеплення націонал-шовінізму (фашизму) серед німців; шкідницьке будування ферм у тих місцях, де немає випасу для худоби; проведення неправильної сівозміни з метою зниження врожайності; приховування племінних порід худоби; постійне усуспільнення худоби простих колгоспників.

За такими звинуваченнями особлива трійка при НКВС у Миколаївській області 26 вересня 1938 року засудила Миколу Францовича Туссінгера до розстрілу з конфіскацією усього особистого майна. Вирок було виконано 7 жовтня 1938 року.

Через майже двадцять років до головного прокурора СРСР звернулась громадянка Анна Миколаївна Туссінгер. Лист надійшов із Кайгородського району Комі АРСР у лютому 1956 року. Анна Туссінгер писала, що після арешту чоловіка її було виключено із партії та виселено на Північ. У 1957 році їй повідомили, що чоловік помер від пороку серця. Анна Туссінгер сумнівалась, що їй повідомили правду, тому просили розібратись у ситуації та реабілітувати її чоловіка.

По справі Туссінгера почався перегляд показів свідків. Як і у тисячах інших справ, жоден із них не підтвердив факт існування у Високопільському районі німецької контрреволюційної організації, а також підозрілу поведінку Туссінгера.

За висновком слідчого від 29 червня 1959 року свідчення Туссінгера не підтверджено жодним чином. Більш того, люди, котрих Туссінгер називав на допиті основними учасниками контрреволюційної організації, взагалі не допитувались, а її склад не перевірявся. Тож слідчий зробив висновок, що жодними документами не підтвердився факт існування німецької контрреволюційної повстанської організації. Зовсім дивними виглядає той момент, що деякі особи, вказані Туссінгером як завербовані ним, взагалі не були з ним знайомі, а знали його лише як керівника району. Це свідчили лише ті громадяни, які вижили. П’ятеро з десяти членів цієї “контрреволюційної організації” були реабілітовані посмертно.

Результатом перегляду карної справи стала реабілітація Миколи Францовича Туссінгера 15 червня 1959 року. Постанова особливої трійки при НКВС у Миколаївській області від 26 вересня 1938 року була відмінена, а справа стосовно Туссінгера Миколи Францовича припинена у зв’язку з відсутністю у його діях складу злочину. Через місяць повідомлення про реабілітацію чоловіка було надіслано Анні Туссінгер у Комі АРСР.

На цьому історію про Миколу Францовича Тусінгера можна було б завершити, але його ім’я зустрічається у документах 1990 року. Справа у тому, що під час арешту, 19 березня 1938 року Миколаївський обком партії виключив Туссінгера з лав компартії як ворога народу і підтвердив рішення, прийняте 11 листопада 1937 року Фріц-Гекертівським райкомом партії. Тож, у зв’язку з тим, що Херсонський обласний суд у 1959 р. не знайшов підтвердження його винуватості, постановою бюро Миколаївського обкому Компартії України 21 червня 1990 року М. Ф. Туссінгера реабілітували й в партійному відношенні через 31 рік після реабілітації та 52 роки після розстрілу.

Thanks: kuks701

Share