Тема: Нова Січ
НОВА СІЧ - остання із Запорозьких Січей, що існувала на українських землях у 1737-75. Н.С. відома також як Підпільненська, Покровська, Краснокутівська. Після знищення за наказом Петра І у 1709 Запорозької Січі (т. зв. Старої або Чортомлицької Січі), значна частина козаків, рятуючись від переслідувань царського уряду, змушена була переселитися у татарські володіння. Там ними були засновані Олешківська Січ та Кам'янська Січ. Важке економічне становище, переслідування з боку татар, змушували запоржців клопотати перед російським урядом про дозвіл на повернення в Україну. Наприкінці березня 1734, у зв'язку з необхідністю зміцнення південних кордонів Російської імперії, такий дозвіл козаки отримали. Для заснування Н.С. було обрано місце, розташоване за 5 км. від Старої Січі, на березі р. Підпільної (притока Дніпра). Тут було збудовано укріплення з високим земляним валом, вежами та ровом. Н,С. поділялася на внутрішній кіш, зовнішній кіш та цитадель (т. зв. Новосіченський ретраншемент).
Внутрішній кіш мав вигляд правильного круга, в центрі якого був рівний майдан. У східній частині площі містилася дерев'яна церква Покрови Пресвятої Богородиці збудована за часів отамана І. Малашевича у 1734. Поруч з церквою була висока дзвіниця, що виконувала також функції сторожової вежі. Тут же містились пушкарня, яка була одночасно січовою тюрмою, військова скарбниця, окреме житлове приміщення для духовенства, а також будинок кошового отамана, над яким на час його присутності на Січі встановлювався білий прапор, Навколо майдану були розміщені 38 куренів, біля яких - курінні скарбниці та будиночки військової та курінної старшини. Зовнішній кіш (часто називали передмістям, слободою, торговим базаром та ін.) був відділений від внутрішнього окремим валом, в якому були влаштовані кам'яні ворота з вежею, що завжди охоронялись козаками. Тут містились будинки козаків, торгівців та ремісників, а також понад 100 торгових комор та шинків. Зовнішній кіш був також оточений фортифікаційними спорудами.
У 1735 за наказом царського уряду для встановлення нагляду над запорожцями збудовано цитадель, У цитаделі постійно перебував російський гарнізон (дві роти солдат з шістьма гарматами), знаходився будинок коменданта, офіцерські, інженерні та артилерійські приміщення, солдатські казарми, склади амуніції та гауптвахта. Зовні вся територія Н.С. була обнесена високим валом з частоколом та ровом. Доповнювали систему оборонних споруд Н.С, численні сторожові вежі, вовчі ями та ін., які у великій кількості знаходились навколо неї. Ряд укріплень, т. зв. бакинів або маяків були збудовані вздовж кордону з Кримським ханством та на основних переправах через Дніпро, Південний Буг та ін. річки.
Царський уряд проводив політику, спрямовану на обмеження автономного устрою Н.С. У 1734 Січ було підпорядковано київському генерал-губернатору. З метою посилення контролю за діяльністю запорожців у 1735 за 2 км. від Січі було збудовано Новосіченський ретраншемент, а у 1740-50-х рр. цілий ряд фортець (Сокольська, Микитинська та ін.), в яких були розміщені російські військові гарнізони. У 1752 на землях Бугогардівської та Кодацької паланок утворено Нову Сербію. Постійно проводилась ізоляція земель Запоріжжя за допомогою розміщення російських полків, відчуження частини земель та ін. У 1764 до новоствореної Новоросійської губернії було приєднано запорізькі землі по р. Інгул, а у 1770 на півдні володінь Н.С. розпочалося будівництво Дніпровської лінії.
Остаточне рішення про ліквідацію Н.С. було прийняте після завершення російсько-турецької війни 1768-74. Катерина II видала указ, в якому безпідставно звинувачувала запорожців у державній зраді, наказала заарештувати козацьку старшину, розпустити Запорізьке військо, зруйнувати Січ. Наприкінці травня- поч. червня 1775 царське військо під командуванням ген. П. Текелі вступило у запорізькі володіння, 4(15).6.1775 російські полки оточили Січ. 5(11).6.1775 урядові війська захопили і зруйнували Н.С. Заарештовану старшину, було звинувачено у зраді та заслано у Сибір і на Соловецькі о-ви. Січову скарбницю та майно було конфісковано, а землі Запоріжжя включено до складу Новоросійської та Азовської губерній. Незадоволені діями російського уряду козаки покинули Запоріжжя. Частина запорожців переселилася у турецькі володіння, в Добруджу, де вони
заснували Задунайську Січ.
ЦДІАК України Ф. 127, оп. 1017, спр. 9 Сповідна книга Старокодацької запорозької хрестової наміснії 1766 року (174 арк. )
ЦДІАК України Ф. 990, оп. 1, спр. 734 Сповідна книга Старокодацької запорозької хрестової наміснії 1769 року (139 арк. )
До Старокодацької наміснії входили парафії дев`ятьох поселень: чотирьох містечок - Новий Кодак (церква Святого Миколая), Старий Кодак (церква Святого Михайла), Стара Самара (церква Покрови Пресвятої Богородиці), Самарчик (церква Живоначальної Трійці) та п`ятьох сіл - Кам`янка (церква Преображення Господня), Данилівка (церква Покрови Пресвятої Богородиці), Курилівка (церква Великомученика Георгія), Кам`янське (церква Різдва Пресвятої Богородиці) і Романкове (церква Успіння Пресвятої Богородиці).
ЦДІАК України. Ф. 229, оп. 1, спр. 28 Реєстр козаків 38 куренів Війська Запорозького Низового (1756)
ЦДІАК України. Ф. 229, оп. 1, Спр. 246 Реєстр похідної старшини та козаків при поході за 1770 р