1

Тема: Ейнгорн / Эйнгорн

ЕЙНГОРН Віталій Йосипович (21. 08. 1862, Мінськ – 14. 09. 1947, Москва) – історик, архівіст, педагог. Народився в єврейській сім’ї. Батько – військовий лікар, колезький радник, мати – домогосподарка. Початкову освіту здобув дома, 1874–1878 рр. – навчався у Полтаві, 1878–1880 рр. – у Кишиневі. Після закінчення із срібною медаллю Кишинівської гімназії поступив до Петербурзького історико-філологічного інституту (1880–1884) і отримав спеціальність викладача історії, географії та стародавніх мов. Окрім російської та української володів англійською, німецькою, французькою, грецькою, латинською та польською мовами.
З 1884 до 1889 рр. працював учителем історії та географії у чоловічій гімназії Нижнього Новгорода. Протягом 20 років (1889–1909) викладав історію і географію у першій Московській гімназії. У 1909–1910 рр. працював в Одинадцятій московській чоловічій гімназії, у 1910–1911 рр. – директор чоловічої гімназії у м. Карачов Орловської губернії, згодом перевівся у Другу чоловічу гімназію Нижнього Новгорода, де протягом 7 років (1911–1918) обіймав посаду директора та викладача історії. В цей час його обрали головою шкільної ради Першої радянської школи Нижнього Новгорода, де одночасно з 1919 до 1924 р. він викладав суспільствознавство.
У 1920–1921 рр. брав участь в організації при Канавінському райкомі КСМ школи-клубу для робітничих підлітків, а у 1922–1923 рр. проводив в ній бесіди з суспільствознавства. У 1920–1925 рр. працював на посаді наукового співробітника губернського управління архівними справами Нижнього Новгорода. З 1925 р. жив і працював в Москві: у 1925–1930 – архівіст, старший архівіст архіву Революції та зовнішньої політики. Був організатором та керівником архівознавчого гуртка для молодих фахівців архіву. В ці роки як спеціаліст з проблем історії України був членом затвердженої при Центрархіві РСФРР комісії з розгляду питань, пов’язаних з поверненням архівних документів в архіви УРСР. У 1930–1932 – архіваріус, а потім завідувач архівом Московського обласного відділу працівників текстильної промисловості. З травня 1932 до 1940 р. – бібліотекар І категорії відділу рукописів, архіваріус І категорії Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна (нині Російська державна бібліотека), з 1 серпня 1940 р. – начальник загального архіву цієї бібліотеки. За його проектом та при безпосередній участі була проведена реконструкція стелажів у приміщенні архіву та переобладнані окремі архівосховища. В. Е. проводив активну роботу по розбиранню та описуванню рукописних фондів. Протягом кількох років очолював експертну комісію для визначення історичної цінності архівних документів.
На 90-і рр. ХІХ ст. та перше десятиліття ХХ ст. припадає найплідніша наукова діяльність В. Е. З 45 наукових розробок вченого в ці роки було написано 26 праць, що вийшли друком як окремими виданнями, так і в періодичній пресі. Більша їх частина написана на багатому архівному матеріалі і висвітлює різноманітні питання історії України. Звертаючи особливу увагу на документи, що стосувалися дипломатичних та культурних зв’язків України та Росії, він підготував ґрунтовне дослідження “О сношениях малороссийского духовенства с московским правительством в царствование Алексея Михайловича” (1899). За цей рукопис Товариство історії і старожитностей російських при Московському університеті присудило молодому історику премію і відмітило використання у роботі невідомих до того часу численних архівних документів Московського головного архіву Міністерства закордонних справ, Московського архіву Міністерства юстиції, архіву Синодальної бібліотеки і Московської синодальної друкарні. Окрім документів цих архівів у роботі значною мірою використані документи архівів Києва, Чернігова, Харкова, де в місцевих архівосховищах зберігався цінний матеріал ХVІІ–ХVІІІ ст. Фактичний матеріал цієї праці склав великий комплекс джерел, які автор не тільки вперше ввів до наукового обігу, а й зробив науковий коментар і примітки.
Не обмежившись дослідженням політичних зносин українського духовенства з російським урядом, В. Е. вивчав проблеми дипломатичних стосунків у ХVІІ ст. Його праця “Дипломатические сношения московского правительства с Правобережной Украиной в 1673 г.” свідчить про обізнаність автора в досліджуваній темі, де він оперує великою кількістю документів.
Значна заслуга належить В. Е. у виявленні та дослідженні переписних книг малоросійського посольства. У своїх працях “О малороссийских переписных книгах 1666 г.” (М., 1895) та “О переписных книгах г. Москвы” (ЧИОИДР – 1890. – Т. ІІІ) він використав переписні книги Стародубського, Чернігівського і значної частини Ніжинського полків, як найінформативніших щодо характеристики економічного та політичного становища України у вказаний період. У своїх пізніших працях він неодноразово повертався до питання високої джерелознавчої ваги переписних книг і доводив необхідність їх видання у повному обсязі.
Окрім роботи над сюжетами української історії (“Очерки из истории Малороссии в ХVІІ в.” (М., 1899), “К истории иноземцев Старой Малороссии” (М., 1908), В. Е. вивчав історію народної освіти в Росії. Для цього він 1902–1903 рр. опрацював документи архіву Московського університету, архіву Міністерства народної освіти, Московського губернського архіву давніх актів тощо. На базі знайдених першоджерел він підготував наукову розробку “Краткий очерк истории Московского главного народного училища” (М., 1903), відзначену премією А. П. Бахрушина, Товариства історії і старожитностей російських для нагородження праць з історії Москви та Московської губернії.
В. Е. був членом Товариства історії та старожитностей російських, Історичного товариства Нестора-літописця, Російського воєнно-історичного товариства та ін. Співпрацював із Нижегородською губернською вченою архівною комісією. Протягом 1932–1944 рр. за плідну працю на посадах бібліотекаря І розряду, архіваріуса та начальника загального архіву бібліотеки ім. В. І. Леніна отримував подяки від дирекції бібліотеки. У зв’язку із 80-річчям з дня заснування бібліотеки 1942 р. отримав подяку від Народного комісара освіти РРФСР.
У грудні 1942 р. В. Е. рішенням ВАК СРСР була присуджена наукова ступінь доктора історичних наук без захисту дисертації.


Українські архівісти (XIX–XX ст.): Біобібліогр. довідник / Держкомархів України. УНДІАСД; Упоряд.: І. Б. Матяш (кер.), С. Л. Зворський, Л. Ф. Приходько та ін. – К., 2007. – 750 с.

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования и построение родовых деревьев для следующих фамилий: Каченовский/Коченовский/Коченевский, Курбановский, Родкевич/Радкевич, Роскладка/Розкладка/Раскладка/Розкладко, Коноплин, Будников, Дорошенко, Дик, Верба, Кравцов, ПолОвый, Синельник

mtDNA - J1c5

Поделиться