ГРІНБЕРГ Абрам Йосипович (02. 09. 1889, Київ – 25. 03. 1971, Київ) – архівіст, історик, архівознавець, археограф, педагог вищої школи. Походив із купецької єврейської родини. Закінчив 1-е київське комерційне училище (1910), юридичний факультет Паризького університету (1914) із званням бакалавра юридичних наук. Слухав лекції у Сорбонському університеті з історії та філософії. Закінчив курси архівознавства при Київському центральному історичному архіві (КЦІА). Кандидат історичних наук (1941).
Напередодні жовтневих подій 1917 p. повернувся на Батьківщину і займався приватною педагогічною практикою. Працював у КЦІА (1923–1938, з 1932 p. – обласний архів), обіймаючи посади вченого-архівіста, завідувача історико-революційного відділу, заступника директора з наукової роботи. Член комісії з досліджень революційного руху в Україні. За історико-революційним відділом були закріплені фонди або структурні частини з переважною тематикою щодо історії революційних подій, тому тут зосереджувалася основна робота з дослідження документів 1883 p. – початку XX ст. А. Г. розбирав архіви київських губернських комісарів, староств, військово-революційного комітету (1917–1918), складав до них описи. На основі розібраних архівів створено фонд Київської ради робітничих і селянських депутатів, впорядковано таємну частину фонду Канцелярії київського губернатора за 1915–1916 pp., місцевої поштово-телеграфної округи за 1915–1916 pp., політичні справи штабу Київської політичної округи тощо. Брав участь в організації збирання документів до історії революційних подій на Київщині кінця XIX – початку XX ст. Для цієї акції відділ розробив текст спеціальної анкети, яку розсилали і музеї, державні установи, організації та приватним особам із проханням передати на архівне зберігання документи нелегальних організацій і груп, підпільні видання брошур, прокламацій, листівок та інших видань.
Відділом упорядковано жандармську картотеку, фототеку та “зелені листки” (так називалася коротка інформація, вибрана з жандармських документів про учасників революційного руху). А. Г. опрацьовував документи фонду Київського охоронного відділення, укладаючи карткові покажчики про всі форми революційних виступів, в тому числі професійного, склав описи до фонду Канцелярії старшого фабричного інспектора, впорядковував архіви Київського ревкому (1919), повітового комісара Тимчасового уряду (1917), отримував на державне зберігання волосні архіви за 1917–1919 pp. Доклав багато зусиль до створення газетного фонду в архіві.
А. Г. співпрацював у Комісії АН УРСР та історико-археографічному інституті АН УРСР (з 1934 p.). Читав курси лекцій з архівознавства та історії архівної справи на республіканських і обласних архівних курсах та семінарах (1932–1950). У 1938–1950 pp. – працював в Архівному управлінні МВС УРСР (1938 р. – ЦАУ УРСР, з 1939 р. по 1941 р. – Архівний відділ НКВС УРСР) на посадах ученого-консультанта, наукового працівника і завідувача архівним відділом.
1941 p. захистив кандидатську дисертацію за темою: “Чигиринська справа”.
У роки Другої світової війни був евакуйований до
м. Харкова, опісля – до м. Златоуста Челябінської області, де перебував протягом 1941–1944 pp. У травні 1944 p. А. Г. повернувся до м. Києва, де працював на посадах наукового співробітника, завідувача відділу комплектування та експертизи Архівного управління МВС УРСР, займаючись питаннями комплектування держархів УРСР, розподіляючи документальні матеріали між архівними установами різного рівня.
У 1944–1950 pp. читав лекції з архівознавства на республіканських архівних курсах. У 1944–1959 pp. працював на посадах старшого викладача й доцента (з 1952 p.) кафедри архівознавства Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Читав лекційний курс з історії архівної справи в СРСР і УРСР, методики і техніки архівної роботи в Росії, теорії і практики архівної справи в країнах Західної й Східної Європи. В останні роки життя А. Г. підготував курс лекцій з історії державних установ передреволюційного періоду та дореволюційне діловодство. Тексти лекцій не публікувалися.
У статтях і публікаціях А. Г. досліджував історію створення архівів в Україні у 1920–1930-х рр., однак у них мало подавалося фактичного матеріалу, який замінявся декларативними заявками про успіхи розвитку архівної справи, спрощеними оцінками діячів учених губернських архівних комісій, наукового складу Київського центрального архіву давніх актів, що взагалі було характерним для цього періоду радянської історіографії. Виразними й інформативно насиченими були його статті, присвячені практичним питанням становлення й розвитку архівної справи в Україні. Як археографу А. Г. найбільше вдалася публікація документів до історії Чигиринської справи на Київщині. Ця тематична збірка документів дістала високу оцінку фахівців, зокрема,
М. М. Дружиніна та Б. Г. Литвака. Цікавими були пропозиції А. Г., висловлені 1932 р. до Археографічної комісії ВУАН, про видання матеріалів до історії селянських рухів на Україні 1918 р. та Археографічної комісії ЦАУ УРСР 1930–1931 pp. про підготовку до видання двотомника звітів київського, подільського і волинського генерал-губернатора ХІХ–ХХ ст., тритомника матеріалів до історії робітничого класу і робітничого руху на Правобережжі, до історії боротьби за Радянську владу, резолюцій Всеукраїнських з’їздів Рад та інших археографічних праць.
Нагороджений медаллю “За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.”.
Українські архівісти (XIX–XX ст.): Біобібліогр. довідник / Держкомархів України. УНДІАСД; Упоряд.: І. Б. Матяш (кер.), С. Л. Зворський, Л. Ф. Приходько та ін. – К., 2007. – 750 с.
Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования и построение родовых деревьев для следующих фамилий: Дорошенко, Дик, Верба, Кравцов, ПолОвый, Курбановский, Коноплин, Будников, Синельник, Каченовский/Коченовский/Коченевский, Родкевич/Радкевич, Роскладка/Розкладка/Раскладка/Розкладко
mtDNA - J1c5